Закони попиту та пропозиції

Вступ

Ринок є високоорганізованою інституцією, де в результаті взає­модії попиту і пропозиції встановлюються рівноважні ціни. По­пит і пропозиція – головне ядро ринкової системи, її рушійні си­ли. Водночас взаємодія попиту, пропозиції і ціни є визначальною у формуванні економічної поведінки споживачів (покупців) і виробників (продавців). Аналіз попиту і пропозиції стосується кон­курентного ринку, який характеризується великою кількістю по­купців і продавців, отже, йдеться про ринковий попит і пропози­цію за умов вільної конкуренції.

За товарної форми виробництва суспільний зв’язок між виробниц­твом і споживанням опосередковується товарно-грошовими відно­синами (купівлею-продажем товарів), що регулюються ринковим механізмом. Основними його елементами є попит, пропозиція і ці­на. Саме ринковий механізм єднає покупців (споживачів) товарів як носіїв попиту і продавців (виробників), які уособлюють пропо­зицію, тому стан ринку і ціна, за якою продається товар, завжди визначаються співвідношенням величини попиту і пропозиції.

Необхідність у товарах постає як потреба в них. У ринковій економіці потреби набувають форми попиту і задовольняються купівлею товару. Вона здійснюється тільки за певну плату, вна­слідок відмови від задоволення інших потреб. Це означає, що по­пит пов’язує кількість товарів, які купують, з альтернативами, від яких необхідно відмовитися заради придбання цієї кількості товарів. Він постає як прагнення і можливість отримати товар за відповідну ціну.

За ринкової економіки зв’язок виробництва і споживання опосередковується не лише по­питом, а й пропозицією. Якщо попит є ринковою формою потреб, споживання, то пропозиція – ринковою формою виробництва та його безпосередньою функцією. Саме результати виробництва утворюють матеріально-речовий зміст пропозиції. Однак, буду­чи похідною виробництва, пропозиція якісно, просторово і кіль­кісно не тотожна йому. Якісна відмінність зумовлена тим, що виробництво є процесом виготовлення товарів, а пропозиція – початковою стадією їх реалізації. Крім того, виробництво передує у часі пропозиції. Просторові розбіжності виявляються у тому, що товари, як правило, виробляють в одному місці, а пропонують для реалізації в інших. Кількісна неоднаковість виробництва і пропозиції полягає у тому, що в одних випадках обсяг виробниц­тва товарів у країні перевищує їх пропозицію на внутрішньому ринку (певна кількість експортується), в інших – є меншим за пропозицію (вплив імпорту). На пропозицію як безпосередню функцію виробництва опосередковано (через попит) впливають потреби, споживання: саме попит визначає обсяг, структуру ви­робництва товарів, а відповідно – обсяг і структуру пропозиції.

У взаємодії пропозиції і попиту формуються ринкові ціни на товари і послуги, які за різних обставин можуть по-різному відхи­лятися від їх вартості. Якщо попит існує на ринку у грошовій фор­мі, то пропозиція – у товарах і послугах. Попит формує структу­ру та обсяг пропозиції – кількість товару, яку продавець прагне продати на ринку протягом одиниці часу і за певних умов.

З всього вище зазначеного випливає, що питання які стосуються попиту і пропозиції на будь-якому ринку чи в будь-якій державі є актуальними.

Основним завданням і метою цієї роботи є поглиблене вивчення таких понять як попит, пропозиція та їх еластичність. А також вивчення їх взаємозалежностей.

1. Економічна природа , фактори та закон попиту.

У ринковій економіці все більша частина потреб набуває специфічної форми прояву. Вони отримують гро­шове вираження, тобто трансформуються у попит. У зв’язку з цим інколи говорять, що попит на товар – це по­треба в ньому, підкріплена грошима. За допомогою поняття „попит” економісти описують поведінку не лише фактич­них, а й потенційних покупців товарів і послуг. Поняття „попит” характеризує взаємозв’язок між ринковою ціною та кількістю товару, яку споживачі (домогосподарства) ба­жають купувати за інших однакових умов протягом пев­ного періоду часу. Цей взаємозв’язок називають шкалою (схемою) попиту або кривою попиту. Шкалу попиту пода­ють за допомогою табличного методу, а криву попиту – графічного методу(6).

У табл. 1 додаток А наведено ті кількості продукту (курчатини), які домогосподарства хочуть і можуть купити за відповід­ною ціною. Кількість або величина попиту – це одна з го­ловних його характеристик. Розглянемо останнє поняття детальніше.

В економічній теорії оперують кількома видами попиту. Макроекономіка використовує поняття „сукупний попит”, тоді як мікроекономіка використовує такі поняття: „ринко­вий попит”, „індивідуальний попит”, „попит на продукт окремої фірми”, „галузевий попит” тощо. Відповідно до цього необхідно уточнювати в кожному конкретному ви­падку, про яку саме величину попиту йдеться. У цій темі аналізуються величини попиту всіх споживачів товару (ринкова величина попиту) та окремого споживача (індиві­дуальна величина попиту).

Кількість попиту на ринку деякого товару – це загальна величина цього товару, яку всі його споживачі хочуть і мо­жуть купити за певну ціну упродовж визначеного періоду часу. Зауважимо, що хочуть і можуть купити тут не слід розуміти так, що саме ця, а не інша, кількість товару буде куплена. Щоб зрозуміти це, звернімо увагу на три важливі моменти, що стосуються поняття „кількість попиту”.

По-перше, кількість попиту завжди є бажаною кількіс­тю. Це та кількість блага, яку споживачі хочуть купувати за певну ціну, коли ціни інших товарів, доходи споживачів, їхні смаки і вподобання є сталими (даними). Вона може бути відмінною від величини, яку покупці дійсно викуплять на ринку певного товару. Коли достатньої кількості якогось товару немає на ринку, величина, яку споживачі хочуть купувати, може перевищувати ту величину, яку вони дійсно куплять. Тому термін „кількість попиту” застосовують до бажаних покупок, тоді як вирази „кількість куплена” чи „кількість обміняна” – до фактичних (дійсних) покупок.

По-друге, слово „бажана” стосується не якихось недо­сяжних потреб, а тих, які споживачі можуть задовольнити, тобто таких величин товару, які населення хоче купувати за певних цін, які воно може платити за одиницю товару.

По-третє, кількість попиту стосується тривалого потоку покупок. Вона, таким чином, повинна вимірюватися як якась величина за період часу: 100 одиниць на день, 600 одиниць на тиждень, 2400 одиниць на місяць тощо. У табл. 1 кількість попиту на курчатину вимірюється як потік можливих покупок за рік.

Поняття „попит” і „кількість (величина) попиту” близь­кі, але не тотожні. Друге – це фрагмент першого. Взаємозв’язок і відмінність між ними зручно ілюструвати за допомогою шкали попиту або кривої попиту. Шкала по­питу – один із можливих способів зображення взаємозв’язку ціни і кількості попиту за інших однакових умов. Вона показує усі можливі поєднання (комбінації) ціни і кількості попиту для певного товару. Таблиця 1 – це гіпоте­тична шкала попиту на курчатину. У ній вписано кількість курчатини, яку споживачі бажають купувати за певної ціни, якщо інші чинники, що впливають на попит, не зміню­ються. Наприклад, за ціни 2 грн. за 1 кг покупці планують купити 110 000 кг на рік. У табл. 1 подано величини попиту для шести вибраних цін, але фактично окрема кількість може купуватися за кожну можливу ціну – від кількох де­сятків копійок до кількох десятків гривень.

Крива попиту – це інший можливий спосіб зображення взаємозв’язку ціни і кількості попиту за інших однакових умов. Вона відтворює шкалу попиту графічно. Крива по­питу на рис. 1 є суцільною кривою, що з’єднує точки, координати яких відповідають комбінаціям ціни і кількості попиту, наведених у табл. 1. Величину попиту прийнято відкладати по горизонтальній осі, а ціну – по вертикальній. Ринкову (загальну) величину попиту позначають Р, ціну – Р, а ринкову криву попиту – D.

Для зручності криву індивідуального попиту інколи по­значають d, а індивідуальну величину попиту – q. Крива попиту показує ті кількості товару, які покупці бажають купувати за кожним рівнем ціни за інших однакових умов протягом певного періоду часу. Спадний нахил цієї кривої показує, що кількість попиту зростає внаслідок падіння ціни, тобто кількість попиту і ціна перебувають у оберненій або зворотній залежності. Цей зв’язок називається законом попиту. Він ґрунтується на здоровому глузді, а також підтверджується економічною теорією. Він емпірично перевірений і підтверджений для більшості благ, за винятком деяких.

Отже, суть закону попиту полягає в тому, що, коли ціна товару зменшується, а решта чинників, що впливають на його попит, залишаються сталими, покупці починають ку­пувати цього товару більше, і навпаки, зростання ціни спри­чиняє зменшення величини попиту.

Коли економісти говорять про попит, як одну із сторін ринку, вони не мають на увазі лише одну конкретну точку на кривій попиту. Навпаки, вони розуміють усю криву по­питу, тобто взаємозв’язок між бажаними і можливими по­купками за кожного рівня ціни. Саме тому поняття „попит” стосується повного взаємозв’язку ціни і кількості попиту, як це показано, наприклад, за допомогою шкали попиту в табл. 1 чи кривої попиту на рис. 1 додаток А. Одна комбінація ціни і кількості попиту є фрагментом шкали попиту (наприклад, комбінація V у табл.1) так само, як одна точка на кривій попиту (на­приклад, точка V на рис. 1) є фрагментом цієї кривої.

Як шкала попиту, так і крива попиту будуються на припущенні „за інших однакових умов”.

Припущення „За інших однакових умов” передбачає існування поряд з власною ціною товару, попит на який вивчається, інших чинників, що визначають попит, їх також називають детермінантами (визначниками або факто­рами). Для зручності їх інколи називають неціновими чин­никами, а власну ціну товару – ціновим чинником (фактором), що впливає на попит. Які ж найважливіші нецінові детермінанти ринкового попиту? Основні з них такі: доходи споживачів (І); ціни споріднених товарів (Р_R); смаки і вподобання, або переваги споживачів (t); чисельність населення та його структура (n); розподіл доходу між спожива­чами (d); очікування споживачів стосовно майбутніх дохо­дів і цін (еР).

Поряд із названими загальними існують також особливі (специфічні) чинники (S_f), що впливають на попит на окремі товари: велика кількість опадів підвищує попит на пара­сольки, а спекотне літо сприяє попиту на безалкогольні напої.

Для зручності аналізу впливу цінового (власної ціни – Р) та нецінових чинників на попит доцільно використову­вати поняття „функція попиту”, її можна записати у ви­гляді рівняння:

D = f (P, I, P_R, t, n, d, eP, S_f, a)

де а – інші чинники.

Розпочинаючи вивчати попит на ринку якогось товару, відразу важко простежити, як саме впливають на нього всі чинники, якщо вони будуть змінюватись одночасно. Тому спочатку вивчають поведінку споживачів під впливом дії якогось одного чинника, вважаючи, що всі інші змінні, що впливають на споживачів, є сталі. Застосовуючи такий під­хід до кожного детермінанта, з’ясовують наскільки сильно кожен з них впливає на попит. Пізніше синтезують отрима­ні знання про впливи окремих змінних, які визначають функцію попиту. Такий синтез дозволяє виявити, що може трапитися на ринку, коли кілька чинників змінюються одно­часно, як це часто спостерігається на практиці.

Якщо споживачі збільшують покупки якогось одного продукту, ціна котрого не змінюється, то ці покупки не можуть зображуватися точками на початковій кривій по­питу. Вони повинні бути представлені на новій кривій по­питу, яка знаходиться праворуч від старої кривої. Так, збільшення чисельності споживачів товару переміщува­тиме криву ринкового попиту вправо, як показано на рис. 2 додаток Б, що є ілюстрацією важливого правила: крива попиту буду­ється на припущенні, що всі детермінанти попиту, за винят­ком власної ціни товару, - сталі. Зміна будь-якого нецінового чинника, який раніше був сталим, переміщуватиме цю криву у нове положення. Крива попиту може переміщува­тись багатьма способами. Два з них надзвичайно важливі. У першому випадку, за кожної ринкової ціни покупці планують купувати більше якогось товару і крива попиту на нього переміщується вправо, так що кожен рівень ціни співвідноситься з більшого кількістю попиту, ніж це було раніше. У другому випадку, за кожної ціни планується купувати продукту менше і крива попиту на нього переміщується вліво, так що кожен рівень ціни співвідноситься з меншою кількістю попиту, ніж це було раніше. Розгляньмо декілька можливих варіантів впливу на попит, а отже, і на переміщення кривої попиту, змін у нецінових чинниках.

Доходи споживачів. Коли домогосподарства отриму­ють у середньому більший дохід, можна очікувати, що во­ни купуватимуть більше майже всіх благ, що входять до їхнього споживчого кошика, навіть за незмінних цін. Про­дукти, попит на які збільшується зі збільшенням доходів споживачів, називають нормальними товарами або това­рами вищої споживчої цінності. Попит на деякі продукти зменшується при зростанні доходів споживачів. У цьому випадку економісти мають справу з товарами нижчої спо­живчої цінності або просто товарами нижчої цінності.

Отже, коли зростає середній дохід населення, то крива попиту на товар вищої споживчої цінності переміщується вправо, наприклад, на курчатину, при збільшенні доходів споживачів, а на товар нижчої цінності – вліво, наприклад, на модель жіночого взуття, що вийшла з моди, при збільшенні доходів споживачів (рис. 3 додаток Б).

Ціни споріднених товарів. Попит на товар може змі­нюватися під впливом зміни цін споріднених товарів. На­приклад, попит на курчатину залежить від того, як зміню­ється ціна яловичини. Якщо ціна яловичини зросте, то за інших однакових умов попит на курчат збільшиться. Чому так відбувається? Тому що зміняться відносні ціни, і люди почнуть споживати трохи більше дешевшого продукту (кур­чатини) і трохи менше відносно дорожчого продукту (яло­вичини). Так само на попит на курчатину впливатиме зрос­тання цін інших товарів-замінників (субститутів) – свини­ни, риби тощо. Такі пари товарів, для яких зростання ціни одного товару спричиняє збільшення попиту на другий то­вар, економісти називають взаємо замінюваними товарами або субститутами.

Підвищення ціни товару-замінника для товару, попит на який вивчається, переміщуватиме його криву попиту вправо. Тому за кожним рівнем ціни купуватимуть, напри­клад, більше курчатини, якщо попит на неї зріс че­рез зростання ціни на ринку яловичини(4).

Протилежною до розглянутої вище буде поведінка споживачів у випадку зміни цін тих товарів, які можуть використовуватися лише разом, як наприклад, бензин і автомобілі: за вищої ціни бензину попит на автомобілі буде падати за інших однакових умов. Такі пари товарів, для яких зростання ціни одного товару спричиняє змен­шення попиту на другий товар, називають взаємо доповнюваними товарами або комплементарними товарами. Підвищення ціни на один із взаємо доповнюваних продук­тів (бензин) переміщуватиме криву попиту на другий продукт (автомобілі) вліво. За кожним рівнем ціни другого продукту покупці бажатимуть купувати мен­шу його кількість.

Смаки і вподобання. Смаки і вподобання відображають вплив на попит суб’єктивних чинників. Споживачі відчувають на собі різноманітні зовнішні та внутрішні впливи, які віддзеркалюються у смаках. Зовнішні впливи визнача­ються традиціями, релігією, історичним розвитком певної країни, природнокліматичними умовами, рекламою, мо­дою тощо, а внутрішні – психологічними та фізіологічними потребами людини. Так, традиційно потребу у білках укра­їнці задовольняють, споживаючи свинину, але це табу для мусульман.

Смаки впливають на бажання людей – купувати ті чи інші продукти. Зміни у смаках можуть бути тривалими і по­вільними, як, наприклад, витіснення кульковими ручками чорнильних. Або ж вони можуть бути короткостроковими і швидкими, як у випадку з сезонною модою на одяг та взуття. Щоразу, коли споживачі надають перевагу якомусь про­дукту, наприклад кульковим ручкам, попит на нього збіль­шується, що відображають переміщенням кривої попиту вправо. За кожним рівнем ціни люди бажатимуть купувати такого продукту більше.

Чисельність населення та його структура. Попит залежить від кількості потенційних спожи­вачів окремого продукту. Напри­клад, якщо зменшується народжу­ваність, то, за інших однакових умов, зменшуватиметься попит на товари для немовлят (ця ситуація простежувалась в Україні у 90-х роках), а тому криві попиту на ці товари переміщуватимуться вліво.

Розподіл доходу. Якщо сталий національний дохід пере­розподіляється між населенням, попит може змінюватися. Наприклад, коли уряд збільшує допомогу на дітей, то збіль­шуватиметься попит багатодітних родин на дитячі продук­ти. У такому випадку криві попиту на цю групу товарів пе­реміщуватимуться вправо.

Рух по кривій попиту та переміщення кривої. Припус­тимо, ви прочитали в сьогоднішній газеті, що зростання ціни на курчатину викликане збільшенням попиту на неї. Наступного дня ви читаєте, що підвищення ціни курчатини значно зменшує покупки цього продукту типовими домогосподарствами, оскільки покупці переорієнтовуються на яловичину, свинину, сосиски тощо. Два газетні повідом­лення видаються такими, що заперечують одне одного. Пер­ше пов’язує зростання ціни зі збільшенням попиту, а друге – зі зменшенням попиту. Чи можуть бути обидва твердження правильними? Так, оскільки вони стосуються різних речей. Перше описується переміщенням ринкової кривої попиту, а друге – рухом по стабільній кривій попиту відповідно до зміни ціни.

Розглянемо перше твердження, згідно з яким зростання ціни курчатини спричинилось підвищенням попиту на неї. У цьому випадку крива попиту перемістилась вправо, пока­зуючи, що за кожної ціни покупці бажають купувати кур­чатини більше. Це переміщення підвищить ринкову ціну курчатини.

Тепер розглянемо твердження про те, що менше курча­тини купують внаслідок її подорожчання. Це твердження відноситься до руху по кривій попиту і відображує зміну між двома окремими кількостями курчатини, що купуєть­ся, - до і після підвищення ціни.

Можливі пояснення до цих газетних повідомлень такі:

1) збільшення населення, що відбулося через певні при­чини (наприклад, газета повідомляла про ринок курчатини у невеликому містечку, де щойно почав діяти великий промисловий об’єкт), переміщує криву попиту на курчатину вправо. Тоді покупці бажатимуть купувати за кожної ціни більшу кількість цього продукту. Це, в свою чергу, підви­щує ціну курчатини внаслідок існування причини, про яку ми довідаємося дещо пізніше. Таким чином, ми знайшли пояснення до першого газетного повідомлення;

2) підвищення ціни курчатини змушує кожне окреме домогосподарство обмежувати її покупки. Це зумовлює рух знизу вгору вліво по визначеній кривій попиту на цей про­дукт. Отже, ми знайшли пояснення до другого газетного повідомлення.

Уникаючи типового непорозуміння, що може породжу­ватися такими повідомленнями, економісти розрізняють два терміни, - „переміщення кривої попиту” та „рух по кри­вій попиту”.

Ми з’ясували, що поняття „попит” стосується всієї кри­вої попиту, тоді як поняття „кількість попиту” стосується конкретної кількості товару, яку потребують за певну ціну і яку позначають на кривій попиту окремою точкою.

Економісти вживають термін „зміна в попиті”, описую­чи переміщення всієї кривої попиту, тобто зміну в кількос­ті, яку споживачі планують купувати за кожного рівня ціни. Термін „зміна кількості попиту” стосується переходу від однієї точки на кривій попиту до іншої або на початковій кривій попиту, або на новій.

Таким чином, зміна кількості попиту може бути резуль­татом: зміни в попиті за незмінної ціни, руху по даній кри­вій попиту відповідно до зміни ціни або поєднання цих двох змін.

Розглянемо кожну з цих можливостей детальніше. Збільшення попиту означає, що вся крива попиту пере­міщується вправо; зменшення попиту означає її перемі­щення вліво. За певної ціни збільшення попиту спричи­нює збільшення кількості по­питу, а зменшення попиту – зменшення кількості попиту.

Рух вниз і вправо по кривій попиту спричинює збіль­шення кількості попиту; рух вгору і вліво – зменшення кількості попиту.

Коли одночасно відбувається зміна в попиті і зміна ці­ни, зміна кількості попиту є чистим результатом перемі­щення кривої попиту і руху по новій кривій попиту. На рис. 4 додаток В зображено загальний ефект збільшення попиту, показаного переміщенням всієї кривої попиту від Q₀ до Q₁, та руху по новій кри­вій попиту з точки а до точки b відповідно до зростання ціни з Р₀до P₁. Збільшення попиту спричи­нило збільшення кількості попиту, за початкової ціни Р₀ на величину Q₀Q₂, тоді як рух по кривій попи­ту D₁ від а до b зумовив зменшен­ня кількості попиту від Q₂ до Q₁. Збільшення чи зменшення кількості попиту повністю залежить від відносних величин цих двох змін.

2. Економічна природа, фактори і закон пропозиції.

Кожен ринок має сторону пропозиції, так само як і сто­рону попиту. Пропозиція – це кількість певного товару, яку виробники бажають виготовляти і продавати за кожної ціни протягом певного періоду часу за інших однакових умов.

Пропозиція може бути представлена шкалою (схемою) пропозиції, тобто таблицею, яка показує кількість певного товару, що буде пропонуватись за кожного рівня ціни за інших однакових умов у межах деякого часового періоду. Наприклад, припустимо, що шкала ринкової пропозиції курчатини показана в табл. 2 додаток Г. Тоді 100 000 кг цього про­дукту пропонуватиметься, якщо його ціна становитиме 8 грн. за 1 кг, 115 000 кг пропонуватиметься за ціною 10 грн. за 1 кг і т. д.

Інший спосіб представлення даних табл. 2 – за допомо­гою кривої ринкової пропозиції, яка є графічним зображен­ням шкали ринкової пропозиції. По вертикальній осі сис­теми координат відкладаємо ціну Р за одиницю товару, а по горизонтальній осі – кількість (величину) пропозиції товару Р за одиницю часу (за рік). Рис. 9 показує ринкову криву пропозиції курчатини S₀, що базується на даних табл. 2.

Шкала пропозиції (табл.2) показує прямий зв’язок ціни і кількості пропозиції продукту. Такий тип зв’язку власти­вий більшості продуктів, що пропонуються на ринок. Цей зв’язок називають законом пропозиції. Його суть полягає в тому, що за інших однакових умов, як правило, виробники бажають виготовляти і продавати більшу кількість свого продукту за високої ціни, ніж за низької. Чому? Це, як і у випадку із законом попиту, в основному диктується здоро­вим глуздом і має теоретичне пояснення. Емпіричні дослід­ження показують, що ринкові криві пропозиції для більшості благ мають позитивний нахил. Існує кілька причин цього. Головна криється у законі спадної віддачі. Позитивний нахил кривої пропозиції виражає збіль­шувані затрати на виробництво додаткової продукції за постійних виробничих потужностей. Так, птахофабрика, що має сталі виробничі потужності, може відгодовувати більше курчат, якщо підвищить платню працюючим, щоб вони понадурочно використовували вироб­ниче обладнання. Крім того, можуть найматися додаткові працівники. Закон спадної віддачі проявиться або відразу, або „врешті-решт”, коли додаткові працівники виготовлятимуть все менше і менше додаткового продукту: тому для отримання додаткового обсягу продукту виробники збіль­шуватимуть ціну пропозиції(6).

Шкала пропозиції, так само як і крива пропозиції, ґрунтується на припущенні „за інших однакових умов”. З’ясуємо, що приховується за цим припущенням. Як і у ви­падку з кривою попиту, це припущення приховує нецінові чинники, які впливають на пропозицію. Ціновий чинник, що впливає на пропозицію – це власна ціна товару, пропозиція якого досліджується (Р). До нецінових чинників відносять такі основні детермінанти (визначники) пропозиції: трива­лість часового періоду (t); технологія виробництва (Т); ціни споріднених (взаємо замінюваних) товарів (Р_R); ціни на фа­ктори виробництва (Р_f); організація ринку (О_m); число фірм, що виробляють конкретний товар (n); мета фірми інша, ніж максимізація прибутку (G); специфічні чинники, які стосу­ються пропозиції лише деяких товарів (наприклад, пропо­зиція сільськогосподарської продукції надзвичайно чутлива до погоди) (S_f). У наведеному переліку чинників ми сві­домо не виділяємо найважливіший серед них – витрати виробництва (С). Справа в тому, що витрати виробництва залежать і від технології виробництва, і від цін на фактори виробництва, і від організації ринку, і від інших специфіч­них чинників. Тому неявно витрати виробництва, як чин­ник, що впливає на пропозицію, присутні в інших чинни­ках. Варто звернути увагу й на таке: в умовах чистої конку­ренції витрати виробництва (а точніше – граничні витрати) визначають криву пропозиції, як для окремої фірми, так і всієї галузі. Таким чином, вони визначають ціну пропози­ції, а отже, впливають і на ціновий чинник.

Для зручності вивчення впливу цінового (власної ціни – Р) та нецінових чинників на пропозицію, доцільно викори­стовувати поняття „функція пропозиції”, її записують у ви­гляді такого рівняння:

S = f (P, t, T, P_R, P_f, O_m, n, G, S_f, β ),

де β – інші чинники.

Будь-яка крива пропозиції стосується певного періоду часу, і її вигляд та положення залежать від тривалості та інших характеристик цього періоду, що впливають на цінову еластичність пропозиції. Наприклад, коли б ми оцінювали ринкову криву пропозиції курчатини для першого тижня 2000 року, вона відрізнялася б від кри­вої на рис. 5 додаток Г, яка стосується всього року. Зокрема, відмінність зумовлена тим, що виробники курчатини можуть краще пристосовувати свою пропозицію до змін ціни цього продукту протягом року, ніж протягом тижня. Надзвичайно важливим чинником, що визначає поло­ження і вигляд кривої пропозиції, є вдосконалення техноло­гії. Коли технологія прогресує, то це дозволяє знижувати витрати виробництва, внаслідок чого фірми часто бажають пропонувати певну кількість продукції за нижчу ціну, ніж раніше. Отже, удосконалення технології часто спричиняє переміщення кривої пропозиції вправо.

Інший важливий визначник, що впливає на вигляд і по­ложення кривої пропозиції, - це ціни споріднених товарів, зокрема товарів, які легко замінюють один одного у вироб­ничому процесі. Якщо підвищується ціна на один товар-замінник, то пропозиція іншого замінника зменшується, а отже, його крива пропозиції переміщується вліво. Наприклад, фермери можуть відгодовувати курчат так са­мо, як і свиней; вирощувати пшеницю так само, як і жито. Для кожної з цих пар товарів, підвищення ціни на один з них (наприклад, на свинину) тягне за собою зменшення пропозиції іншого (наприклад, курчатини).

Ще одним важливим чинником, що впливає на пропо­зицію, є рівень цін ресурсів (праці, капіталу, землі), що ви­користовуються у виробництві певного продукту. Зни­ження цін цих факторів виробництва дозволяє здешевити виробництво продукту, а тому фірми зможуть пропонувати певну його кількість за меншу ціну, ніж раніше. Таке зни­ження цін ресурсів за інших однакових умов спричинятиме переміщення кривої пропозиції вправо. З іншого боку, під­вищення цін ресурсів може спричиняти переміщення кривої пропозиції вліво. Наприклад, якщо заробітна плата пра­цівників зросте, крива пропозиції може переміститися вліво.

Наступний визначник пропозиції – це організація рин­ку. Зміни у податкових ставках, дотації окремим виробни­кам якогось товару, зменшення мит і квот на імпортні та експортні товари – все це впливає на зміни у пропозиції. Якщо на ринку якогось товару з’являється монополія, то, як правило, ціни за будь-якого обсягу виробництва зростатимуть, тоді як на досконало конкурентному ринку вироблятиметься максимально мож­лива кількість продукції за кожного рівня ціни.

Ринкова пропозиція товару залежатиме від кількості фірм, що його виготовляють. За певного обсягу виробницт­ва кожної фірми, ринкова пропозиція збільшуватиметься, коли нові фірми входитимуть у галузь. Як наслідок, - крива пропозиції, наприклад курчатини, зміщуватиметься вправо через входження у галузь нових фірм.

3. Еластичність попиту і пропозиції, їхнє графічне вираження.

На попит і пропозицію впливають багато різних факторів, і ре­акція на них теж різна. Ступінь зміни попиту й пропозиції під впли­вом певних факторів характеризує ступінь їх еластичності. Еластич­ність – це міра реагування однієї змінної величини на зміну іншої? здатність функції реагувати на зміну аргументу. Еластичність вира­жається як відношення відсоткових змін. Це уніфікована форма ви­разу, відсотки залишаються незмінними у будь-якому випадку, неза­лежно від того, в яких одиницях вимірювання виражаються початко­ві дані.

Еластичність Е показує відсоткову зміну однієї змінної внаслідок одновідсоткової зміни іншої змінної(3).

Еластичність попиту розрізняють за ціною і за доходом.

Еластичність попиту за ціною – це відношення зміни величини попиту на товар до відсоткової зміни його ціни.

Еластичність попиту за ціною має від’ємне значення. Знак „мі­нус” показує зворотну залежність між ціною і величиною попиту. Тому його опускають, а звертають увагу лише на абсолютне значення еластичності.

Для вимірювання еластичності попиту за ціною використову­ється дугова еластичність. Вона застосовується для виміру еластич­ності між двома точками При зростанні прибутків споживача, як правило, зростає попит на товари.

Той факт, що еластичність змінюється під час руху вздовж кривої попиту, означає, що необхідним є обережний і зважений підхід, коли ми стверджуємо про конкретну елас­тичність попиту на той чи інший товар. На практиці такі твердження, як правило, вказують на еластичність, обчис­лену за допомогою формули середньої точки або іншого альтернативного методу на інтервалі зміни цін, що спосте­рігається на ринку цього товару. Керуючись цими поло­женнями, економісти виводять деякі узагальнення про те, що робить попит на певні види товарів еластичним, а на інші – нееластичним.

Важливим чинником, що визначає елас­тичність попиту на товар, є наявність товарів-замінників (взаємо замінюваних товарів). Коли у товару є близький товар-замінник, то попит на нього має тенденцію до відносної еластичності, оскільки люди легко можуть переходити на товари-замінники у разі підвищення ціни на товар, еластич­ність якого розглядається. Наприклад, попит на кукуруд­зяну олію відносно еластичний, оскільки її можна легко за­мінити будь-якою іншою рослинною олією у процесі при­готування їжі. З іншого боку, попит на сіль відносно нееластичний, оскільки для неї немає товарів-замінників.

Чим більшою є частка видатків на деякий продукт у бюджетах його споживачів тим вищою буде за інших одна­кових умов еластичність попиту на нього. На такі товари, як сіль, сірники, олівці, питома вага яких у бюджеті родини незначна, попит відносно нееластичний. У той же час по­пит, скажімо, на легкові автомобілі, нерухомість є відносно еластичним, тому що ці товари займають вагоме місце у бюджеті споживача.

Попит на предмети першої необхідності, як правило, неелас­тичний, а на предмети розкоші – еластичний. Хліб і елект­роенергія – предмети першої необхідності. Підвищення цін не спричиняє істотного зменшення їх споживання для побутових потреб. Попит на сіль звичайно є вкрай нееластичним, зокрема і тому, що вона є предметом першої необхідності.

Комплементарні товари (взаємо доповнювані товари) також відіграють певну роль у розумінні еластичності попиту. Якщо якийсь товар є менш значним доповнювачем важливого товару, тобто товару, який ста­новить значну частку бюджету споживача, то попит на нього звичайно нееластичний. Наприклад, попит на ма­шинне мастило нееластичний, тому що воно є доповнюва­чем більш важливого товару – бензину. Ціна на бензин значно більше впливає на рішення власників автомобілів стосовно частоти користування ними, ніж ціна машинного мастила, яке вони міняють час від часу.

Одне з найважливіших міркувань щодо визначення еластичності попиту – це часові межі, в яких споживачі ух­валюють рішення про покупки. Через деякі обставини в ко­ротких проміжках часу попит на більшість продуктів менш еластичний, ніж у довгих часових інтервалах. Одна з при­чин цього – повне і абсолютне пристосування до зміни ціни якогось товару може вимагати змін в асортименті і кіль­кості продуктів, що входять у споживчий „кошик”. Класич­ний приклад – ціна на бензин. Коли в 70-х роках у західних країнах ціни на бензин стрімко зросли, спочатку багато лю­дей намагалися зменшити регулярність поїздок, але обсяг спожитого бензину зменшився незначно. Однак з часом автовласники пристосувалися до ситуації. Вони купляли еко­номічніші автомобілі, шукали житло ближче до місця праці чи частіше використовували послуги муніципального транс­порту. Поступово величина попиту на бензин впала значно більше, ніж відразу після підвищення цін на нього. Інша причина вищої еластичності попиту в довгих ча­сових інтервалах полягає в тому, що підвищення ціни од­ного товару спонукає підприємців розвивати виробництво, товарів-замінників, які, як ми вже зазначали, є визначаль­ним чинником еластичності попиту.

І, нарешті, ще – однією причиною більшої еластичності попиту у довгому часовому періоді є повільна і поступова адаптація смаків споживачів.

Коефіцієнти цінової еластичності попиту для кожного товару чи послуги визначаються за допомогою відповідних розрахунків. Ці коефіцієнти з часом змінюються і є різними в один і той же час для різних країн.

Розглянуті вище два види еластичності дозволяють до­сить точно виявляти існуючі зв’язки між зміною ціни і ве­личини попиту певного товару. Економісти використову­ють також й інші види еластичності, які застосовують з ме­тою вивчення впливу нецінових чинників (рівень цін взаємозамінних та взаємо доповнюваних товарів, середній дохід споживачів певного товару) на попит у цілому. Чутливість попиту до змін у доході, тобто гранична ве­личина переміщення кривої попиту, у разі зміни доходу, вимірюється за допомогою еластичності попиту за дохо­дом. Цей вид еластичності визначається як відношення від­сотка зміни величини попиту на товар до відсотка зміни доходу споживачів цього товару. Вимірювання еластичнос­ті попиту за доходом базується на припущенні, що ціна то­вару в конкретний момент не змінюється.

Числове значення еластичності попиту за доходом тісно пов’язане з поняттям нормальних товарів (їх ще називають товарами вищої споживчої цінності) і товарів нижчої спо­живчої цінності. Для нормальних товарів підвищення до­ходу викликає підвищення попиту на них. Оскільки в цьому випадку дохід і попит змінюються в одному і тому ж напрямі, еластичність попиту за доходом на товари вищої споживчої цінності матиме додатний коефіцієнт. Навпаки, для товарів нижчої цінності збільшення доходу викликає зменшення попиту. Тут дохід і попит змінюються в проти­лежних напрямах, тому еластичність попиту за доходом для товарів нижчої цінності матиме від’ємний коефіцієнт.

Які блага у мікроекономіці розглядаються як товари нижчої цінності? З ростом доходу споживачі прагнуть пе­реключити свій попит на якісніші зразки усіх благ – з де­шевих черевиків на дорожчі, з дешевих м’ясних котлет на натуральні біфштекси тощо. Отже, швидше за все, саме низькоякісні варіанти будь-якого товару є благами нижчої цінності в економічному розумінні. З ростом доходу обсяг попиту на такі товари реально зменшується.

Поняття еластичності попиту за доходом є корисним для розуміння ще однієї суттєвої відмінності – між предме­тами розкоші і предметами першої необхідності. Економісти вивели таке правило: до предметів розкоші відносять ті блага, для яких коефіцієнт еластичності попиту за доходом більший за одиницю, а до предметів першої не­обхідності відносять ті блага, для яких цей коефіцієнт менший за одиницю.

Якщо еластичність попиту за доходом перевищує оди­ницю, то приріст доходу на 1% збільшує обсяг попи