Аналіз ефективності використання виробничого потенціалу підприємства ВАТ "Жовтоводський хлібозавод"

Актуальність теми дослідження досить висока, адже будучи основною ланкою народногосподарського комплексу, підприємство концентрує в собі всі ресурси виробництва. Тут розгортаються головні економічні процеси, створюється і примножується народне багатство, формується національний дохід суспільства, забезпечується вирішення економічних і соціальних завдань, складаються виробничі і соціальні стосунки. У зв'язку з цим об'єктивна оцінка виробничих можливостей підприємств, а також параметрів і характеристик їх виробничого потенціалу мають значення, для ухвалення рішень. Таким чином, вивчення виробничого потенціалу, направлене на пошук доріг ефективнішого його використання, стає усе більш актуальним, а сама ця проблема набуває народногосподарської значущості.

Дана робота присвячена вивченню зміни і аналізу використання виробничого потенціалу промислового підприємства Дніпропетровської області. Робоча сила і засоби праці є активними елементами виробничого процесу, тому від ефективності їх використання залежить ефективність використання всього потенціалу. Оцінка використання трудових ресурсів на підприємстві покликана комплексно і всесторонньо вивчити трудові показники підприємства, дати оцінку виконання плану за трудовими показниками, дотриманню встановлених нормативів по ним, ефективності використання трудових ресурсів. У основні завдання аналізу трудових показників входить визначення: 1) забезпеченості організації трудовими ресурсами, складу і структури персоналу, їх зміна, вплив зміни чисельності і структури працівників на об'єм робіт і рівень продуктивності праці; 2) динаміки продуктивності праці, питомої ваги приросту робіт за рахунок продуктивності праці, впливу на виконання плану продуктивності праці інтенсивних і екстенсивних чинників, зокрема, використання робочого часу, вдосконалення організації і управління, а також міри виконання норм вироблення і впливу їх на рівень продуктивності праці; 3) абсолютних і відносних відхилень від планового фонду заробітної плати, непродуктивних виплат, впливи їх на собівартість і продуктивність праці, співвідношень темпів зростання продуктивності праці і середньої заробітної плати. При аналізі трудових показників як джерела інформації притягуються квартальні і річні звіти про виконання плану по праці, про виконання норм вироблення і складання нормування праці, ревізії, акти, звіти і інша інформація з відділу організації праці і заробітної плати, відділу кадрів, бухгалтерії, економічного відділу.

Основними завданнями аналізу стану і використання основних фондів відкритого акціонерного товариства «Жовтоводський хлібозавод» є: встановлення фондоозброєності організації, складу і структури основних виробничих фондів, їх технічного стану; визначення рівня фондовіддачі, її динаміки, впливу змін величини виробничих фондів і рівня фондовіддачі на об'єм робіт; виявлення чинників, що впливають на показник фондовіддачі, і резервів поліпшення використання основних фондів. Кінцевим результатом нашого дослідження має бути факторний аналіз виробничого потенціалу ВАТ «Жовтоводський хлібозавод». Узагальнюючи виводи і пропозиції, зроблені в ході аналізу основних фондів і трудових ресурсів даної організації, необхідно дати комплексну оцінку господарської діяльності товариства.

Із вступом вітчизняної економіки в ринкову стадію свого розвитку змінились форми ведення господарської діяльності. Господарюючому суб’єкту (називатимемо його «підприємством») надані широкі права і можливості у реалізації своїх економічних інтересів, виборі способів організації виробництва, збуту продукції.

Підвищення ефективності використання основних засобів підприємств є одним з основних питань у період переходу до ринкових відносин. Від вирішення цієї проблеми залежить фінансовий стан підприємства, конкурентоспроможність його продукції на ринку.

Для нормального функціонування підприємства, необхідна наявність визначених устаткування, транспорту, будівель і т. п. Основні виробничі фонди, що складаються з будинків, споруджень, машин, устаткування й інших засобів праці, що беруть участь у процесі виробництва, є самою головною основою діяльності фірми. Без їхньої наявності навряд чи змогло б підприємство розпочати свою діяльність.

Раціональне й ощадливе використання основних фондів підприємства є на сьогодні однією з найактуальніших задач, що стоять перед підприємством.

Мета даної дипломної роботи полягає в дослідженні складу, структури, планування і аналізу основних виробничих фондів.

Предметом виступають основні виробничі фонди підприємства, а об’єктом дослідження є підприємство.

Дипломна робота складається з двох частин. В перший частині розкривається економічна суть основних виробничих фондів підприємства, наводиться їх структура і класифікація, проводиться структурний та динамічний аналіз основних фондів підприємства. В другій частині, на прикладі діючого підприємства, аналізуємо його господарську діяльність за 2005–2009 рік та показаний вплив факторів на виробництво продукції.

Основні завдання дипломної роботи:

· розкрити економічну суть основних виробничих фондів підприємства;

· дослідити структуру основних фондів підприємства;

· освітити питання планування та налізу основних виробничих фондів підприємства;

· дослідити шляхи ефективного використання основних фондів підприємства.

У дослідженні планується вивчити та розглянути діяльність даного підприємства з різних сторін та дати оцінку ефективності та рентабельності його діяльності.

1.1 Виробничий потенціал підприємства

Потенціал підприємства в загальному вигляді являє собою реальну, або ймовірну здатність підприємства виконувати цілеспрямовану роботу.

Виробничий потенціал (ВП) – наявні та приховані можливості підприємства щодо залучення та використання факторів виробництва для випуску максимально можливого обсягу продукції (послуг). Під виробничим потенціалом розуміється той обсяг робіт у наведених одиницях виміру витрат праці (нормо-години), що може бути виконаний протягом певного періоду часу (наприклад року) основними виробничими робітниками на базі наявних виробничих фондів за умов їх максимального завантаження з дотриманням принципів оптимальної організації праці й виробництва. До його складу входять:

1. Потенціал основних фондів – наявні та приховані можливості основних фондів, які формують техніко-технологічний базис виробничої потужності підприємства.

2. Потенціал оборотних фондів – це частина виробничою капіталу підприємства у вигляді певної сукупності предметів праці (сировини, конструкційних матеріалів, палива, енергії та різних допоміжних матеріалів), які перебувають у виробничих запасах, незавершеному виробництві, напівфабрикатах власного виготовлення і витратах майбутніх періодів.

3. Потенціал нематеріальних активів – сукупність можливостей підприємства використовувати права на нові чи наявні продукти інтелектуальної праці в господарському процесі з метою реалізації корпоративних інтересів на засаді задоволення суспільних потреб.

4. Потенціал технологічного персоналу – здатність робітників виготовляти різні продукти, надавати послуги чи виконувати роботи.

5. Потенціал землі та природно-кліматичні умови – можливості підприємства використовувати сукупні природні багатства у господарській діяльності.

6. Фінансовий потенціал – обсяг власних, позичених та залучених фінансових ресурсів підприємства, якими воно може розпоряджатися для здійснення поточних і перспективних витрат.

Головною складовою фінансового потенціалу є інвестиційний, тобто наявні та приховані можливості підприємства для здійснення простого і розширеного відтворення.

Принципово складною задачею є оцінювання потенціалу. Механізм оцінювання засновано на декількох принципах оцінки зокрема:

1) Принципи, які базуються на уявленнях користувача, складаються з окремих методів:

• метод оцінки корисності – будь-яке підприємство має вартість, якщо воно корисне потенційному власнику для реалізації певної економічної функції протягом певного періоду;

• метод заміщення – максимальна ринкова вартість підприємства визначається найменшою вартістю іншого підприємства з еквівалентною корисністю;

• метод очікування – вартість підприємства, котре оцінюється, визначається розміром чистого доходу, який очікує покупець від володіння (комерційного використання) ним з урахуванням можливого чистого доходу від його перепродажу.

2) Принципи, які пов'язані із землею, будинками і спорудами, складаються з методів:

• метод оцінки залишкової продуктивності. Об'єкт оцінювання має вартість тільки тоді, коли є залишок чистого доходу після компенсації всіх інших факторів виробництва;

• метод оцінки внеску – визначається як різниця між зміненою вартістю й витратами, які зумовили цю зміну. Внесок, який не забезпечує приросту вартості потенціалу підприємства, є зайвим «поліпшенням»;

• метод оцінки віддачі засновано на тому, що по мірі додавання ресурсів до основних складових потенціалу підприємства, чистий прибуток має тенденцію до зростання, але тільки до певного моменту (певної межі). Після цього темпи зростання дохідності починають уповільнюватися аж доти, доки приріст результативності не стане меншим за приріст витрат на додаткові ресурси;

• метод збалансованості (пропорційності) – постійне підтримування необхідної пропорційності між розвитком складових потенціалу забезпечує максимальну прибутковість функціонування підприємства та найвищу його вартість.

• метод визначення оптимального розміру засновано на кількісному вимірі кожного фактора виробництва – землі, будівель і споруд, технічного оснащення, персоналу, які дають можливість створити економічно обґрунтований (оптимальний) розмір потенціалу підприємства та отримати від нього максимальний прибуток відповідно до ринкової кон'юнктури.

3) Принципи, які пов'язані з ринковим середовищем. Зазначені принципи засновані на тому, що перспективи та умови ринку, на якому функціонує підприємство, значно впливають на його вартість. Відповідно визначена вартість має бути скоригована на чинники, які враховують ринкові умови господарювання. Виокремлюють такі напрямки:

• урахування місця розташування;

• урахування відповідності потенціалу ринковим умовам;

• урахування ринкового попиту і пропозиції, а також перспектив ринку;

• урахування інтенсивності конкуренції на ринку;

• урахування суспільно-економічних трансформацій суспільства.

Відтворення потенціалу підприємства – це процес безперервного відновлення всіх його складових.

Просте відтворення потенціалу підприємства здійснюється в незмінних обсягах для відновлення спожитих факторів виробництва і забезпечення безперервності його функціонування.

Розширене відтворення потенціалу підприємства передбачає кількісний та якісний розвиток виробничих факторів та інших складових потенціалу, котрі забезпечують вищу результативність його діяльності.

У межах розширеного відтворення можна виокремити два основні типи розвитку потенціалу підприємства: екстенсивний (традиційний), інтенсивний (інноваційний).

За екстенсивного типу відтворення потенціалу збільшення масштабів виробництва досягається за рахунок додаткового залучення трудових, природних ресурсів і засобів виробництва, збереження сформованої техніко-технологічної основи.

За інтенсивного типу відтворення розвиток потенціалу досягається через якісне вдосконалення факторів виробництва: застосування прогресивних знарядь і предметів праці та видів енергетичних ресурсів, підвищення кваліфікації технологічного й управлінського персоналу, а також постійне поліпшення використання всіх наявних складових потенціалу підприємства.

Більша роль виробничого потенціалу в удосконалюванні економіки визначає необхідність управління процесом його використання, що, у свою чергу, потребує оцінювання ефективності завантаження потенціалу.

Оскільки виробничий потенціал підприємства являє собою складну систему, то мабуть, рівень ефектного використання його основних елементів можна визначити, керуючись загальними засадами економічного аналізу співвідношення результату й витрат. У підсумку сукупний потенціал підприємства визначає його технічний рівень, його конкурентоздатність на зовнішніх ринках. Тому в умовах прискорюваних темпів науково-технічного прогресу й поглиблення міжнародного поділу праці як основний вимірник кінцевого результату функціонування виробничого потенціалу підприємства варто вважати обсяг поставок конкурентоздатної продукції відповідно до державних замовлень і господарських договорів.

Найпоширенішим показником рівня використання першого елемента виробничого потенціалу, основних фондів, є фондовіддача. Вона визначається за формулою:

(1.1),

де ЧВ – обсяг виготовленої продукції;

В_0ВФ – середньорічна вартість основних фондів підприємства.

Багатьма економістами фондовіддачі приділяється роль інтегрального показника, що акумулює деякою мірою не тільки завантаження основних фондів, а й використання інших елементів виробничого потенціалу. Наприклад за розрахунками Д.М. Палтеровича, у промисловості зниження фондовіддачі на 1% поглинає 0,86% приросту продуктивності праці.

Поряд з фондовіддачею застосовуються також показники використання активної частини основних виробничих фондів або тільки машин і устаткування.

Ці показники розрізняють використання активної частини основних виробничих фондів як за часом (екстенсивне використання), так і за продуктивністю (інтенсивне використання).

Серед показників екстенсивного завантаження може бути названа частка фактично відпрацьованого устаткування (у складі всього наявного або встановленого), коефіцієнт змінності роботи устаткування і т. п.

Коефіцієнт змінності машинного парку розраховується як відношення числа відпрацьованих машино-змін (або верстато-годин) до загального числа верстатів (машин, агрегатів), закріплених за господарським підрозділом, або до найбільшого числа верстато-годин, які можуть бути відпрацьовані при однозмінній роботі:

(1.2),

де Т – фактично відпрацьоване число верстато (машино) – змін на добу;

N – загальна кількість наявних верстатів (машин) у парку;

Т_вг – фактичне число відпрацьованих верстато (машино) – годин на добу;

t-максимально можливе число верстато(машино) – годин при роботі в одну зміну.

Останнім часом виробничий потенціал промислових підприємств насичується усе більш прогресивним і дорогим устаткуванням.

Тому відомий інтерес для аналізу являє розрахунок коефіцієнта змінності роботи з урахуванням вартості окремих груп устаткування. У цьому випадку коефіцієнт змінності визначається як середньозважена величина:

(1.3),

де Ц – балансова вартість і-тої групи устаткування;

К₃₁ – коефіцієнт змінності за і-тою групою устаткування;

n– число і-тих груп устаткування.

Коефіцієнт змінності роботи устаткування оцінює екстенсивне завантаження машинного парку, причому з досить низьким ступенем точності. Проте цей показник визнаний і привертає до себе велику увагу, оскільки він у явній формі показує зв'язок між машинним парком і забезпеченістю господарської системи виробничим персоналом. Завдяки цьому можна зробити висновок про ступінь збалансованості двох найважливіших елементів виробничого потенціалу – основних фондів і трудових ресурсів.

Однак показник виробництва продукції на одиницю застосованих основних виробничих фондів недостатній для всебічної характеристики використання засобів праці, вартість яких у процесі виробництва переноситься на продукцію частинами, але які беруть участь у виробничому процесі всією своєю фізичною масою. Тому показник віддачі застосованих основних виробничих фондів іноді необхідно доповнювати показником віддачі споживання основних виробничих фондів.

Для її визначення можна запропонувати формулу

(1.4),

де А – амортизаційні відрахування на повне відновлення основних фондів.

Елемент виробничого потенціалу «основні виробничі фонди», крім основних виробничих фондів, містить у собі й інший компонент, віддачу якого доцільно визначати при оцінюванні рівня використання виробничого потенціалу.

Підвищуючи якість, технічний рівень і в підсумку – продуктивність основних фондів, витрати на модернізацію нібито збільшують сукупну масу застосовуваних засобів виробництва.

Беручи до уваги той факт, що подібні витрати не сумуються протягом циклу «життя» основних фондів, визначити віддачу витрат на модернізацію основних виробничих фондів за весь строк їхнього функціонування не можливо. У цих умовах розрахунок розглянутого показника пропонується проводити за приростом значень аргументів:

(1.5),

де В – приріст у розглянутому періоді (кінцевого результату функціонування виробничого потенціалу;

В_Мф – витрати на модернізацію основних виробничих фондів.

Основним показником ефективності використання промислово-виробничого персоналу є продуктивність праці.

Підвищення продуктивності праці означає збільшення кількості продукції, що випускається за одиницю часу, або скорочення витрат робочого часу на одиницю продукції.

При аналітичному розрахунку рівня продуктивності праці й резервів її зростання застосовується формула

(1.6),

де П_п – продуктивність праці (кількість одиниць продукції, виготовленої в одиницю часу);

Fр – фонд робочого часу робітника;

Т_д – трудомісткість одиниці продукції.

Як видно, джерела зростання продуктивності праці полягають у більш раціональному використанні робочого часу й скороченні витрат праці на одиницю продукції.

Продуктивність праці визначають так само, як вироблення готової продукції, що припадає на одного працюючого. У цьому випадку обсяг продукції ділиться на середньосписковий склад промислово-виробничого персоналу, тобто

(1.7),

де В – кінцевий результат функціонування виробничого потенціалу підприємства;

Р_с– середньоспискова чисельність ПВП.

У продуктивності праці проявляють вплив різні технічні, організаційні й економічні фактори на використання у вартісній формі робочої сили. Тим самим вона деякою мірою є й комплексним показником, що відображає сумарний вплив усіх інших елементів виробничого потенціалу на рівень та ефективність застосування трудових ресурсів у процесі функціонування останнього.

Разом з тим на продуктивності праці позначаються витрати матеріальних та енергетичних ресурсів, основних фондів. Динаміка цього показника, обчислювального в такому вигляді, на практиці досягається зростаючими витратами минулої праці, тому веде до зниження ефективності виробництва, до вповільнення темпів економічного зростання.

У цьому зв'язку кращим вимірюванням продуктивності праці в чистій продукції є формула:

(1.8),

де М_в – матеріальні витрати, пов'язані з одержанням кінцевого результату;

В_ер – вартість спожитих при цьому енергетичних ресурсів;

А – амортизаційні відрахування.

При оцінюванні ефективності використання виробничого персоналу доцільно застосовувати й часткові показники, що виявляють окремі локальні зв'язки між елементами потенціалу підприємства. До них, наприклад, належить коефіцієнт змінності робочої сили:

(1.9),

де F– кількість людино-днів, фактично відпрацьованих робітниками в усіх змінах (або за планом), у даному періоді;

Д – кількість людино-днів, відпрацьованих у найбільш завантажену зміну.

Цей коефіцієнт вказує на зв'язок між елементом потенціалу, називаним «інформація», і трудовими ресурсами.

Разом з тим він деякою мірою визначає завантаження основних виробничих фондів підприємства.

Як інший частковий показник пропонується використовувати показник віддачі повної заробітної плати. Він показує, яка кількість кінцевого результату підприємства в грошовому вираженні припадає на 1 грн. виплаченої промисловому персоналу заробітної плати й премій. Для розрахунку цього показника рекомендується формула:

(1.10),

де В_пзп – віддача повної заробітної плати;

Ф_зп – фонд заробітної плати промислово-виробничого персоналу;

Ф_мз – фонд матеріального заохочення.

Основним показником ефективності використання енергетичних ресурсів є енерговіддача, що являє собою відношення:

(1.11),

де В_ср – вартість енергетичних ресурсів, витрачених на одержання кінцевого результату В.

Іноді визначається ще й енергоємність виробництва. Вона є зворотною величиною від енерговіддачі.

Подібні показники розраховуються як у цілому по всій сукупності енергоресурсів, так і за окремими їхніми видами: електроенергією, газом, паливом, теплом, стисненим повітрям.

Показником, що характеризує використання четвертого елемента виробничого потенціалу підприємства, технології, можна вважати показник, який називають – ефективністю технології виробництва. Він являє собою відношення кінцевого результату функціонування потенціалу до вартості його технологічної складової й показує результат, який можна одержати на 1 грн. вкладень у розвиток технології. Для розрахунку цього показника пропонується формула:

(1.12),

де О_Т – ефективність технології виробництва;

Вт – вартість технологічної складової виробничого потенціалу.

При оцінці рівня використання технологічного елемента потенціалу можна застосувати інший запропонований нами показник – технологічну оснащеність виробництва. Він є величиною, зворотною ефективності технології виробництва, і показує витрати в розвиток технології, необхідні для забезпечення одиниці кінцевого результату функціонування потенціалу. Величину цього показника можна визначити як:

(1.13),

У зв'язку з тим, що недоліки обліку далеко не завжди дозволяють мати точні відомості про вартість використовуваних технологій, розрахунок показників за формулами (1.12) і (1.13) можна здійснювати за приростами значень їх складових. Однак при цьому не слід випускати з виду, що в такому випадку показники будуть проводити «моментну» оцінку явищ і відповідним чином ураховувати дану обставину при визначенні ступеня завантаженості цього елемента виробничого потенціалу.

Крім цих узагальнюючих показників, при вимірюванні ефективності використання технологічної складової потенціалу можуть бути корисні й деякі часткові показники. Таких показників обмежена кількість, що ще раз свідчить про недостатність уваги в науці до економічних проблем технології. Серед них можна відзначити такий вузько спрямований показник, як частку продукції, виробленої з використанням прогресивних технологічних процесів. Його можна розрахувати за формулою:

(1.14),

де В_n – обсяг продукції, виробленої за допомогою, прогресивних технологій;

В-загальний випуск продукції.

Особливу увагу при оцінювання рівня використання технологічного елемента виробничого потенціалу варто звернути на ступінь застосування й завантаженість ключових технологій. Справа в тому, що не кожний технологічний процес впливає на темпи і якість виробництва. Зокрема, існує відносно невелика частка процесів, за даними А.Н. Золотарьова до 20% їхньої загальної кількості, які визначають тривалість циклу виготовлення виробу. Очевидно, аналогічні процеси є й стосовно якості продукції та витрат виробництва. Розширення застосування таких технологій найбільше сприяє збільшенню кінцевого результату функціонування виробничого потенціалу.

Оцінювання рівня використання останньої складової виробничого потенціалу – інформації, на нашу думку, можливе тільки на основі застосування сукупності приватних показників, оскільки сам цей елемент включає безліч різноманітних компонентів. У загальному випадку їх можна диференціювати за п'ятьма групами: пов'язаних з використанням інформаційних ресурсів, з удосконаленням організації управління, з удосконалюванням організації праці, з удосконалюванням організації виробництва та з підвищенням творчої активності трудящих.

Ефективність використання у виробництві інформаційних ресурсів – у вигляді програм управління устаткуванням, математичного забезпечення ЕОМ, даних з вивчення ринку й т. п., пропонується оцінювати за допомогою двох показників. Один з них являє собою кінцевий результат, зроблений на 1 грн. вартості спожитих інформаційних ресурсів. Його можна назвати віддачею інформаційних ресурсів і визначати за формулою:

(1.15),

де В_ір – вартість використаних у необхідному періоді інформаційних ресурсів.

Другим показником рекомендується ефективність інформаційних ресурсів. Вона показує, наскільки їхнє використання дозволяє знижувати витрати виробництва в планованому періоді. Розрахунок цього показника пропонується здійснювати в такий спосіб:

(1.16),

де В– ефективність інформаційних ресурсів;

В_гі – економічний ефект, отриманий підприємством від використання в аналізованому періоді інформаційних ресурсів;

В_в – витрати (собівартість) виробництва в розглянутому періоді.

З метою одержання об'єктивнішої оцінки ефективність інформаційних ресурсів доцільно розраховувати в цілому за п'ятирічний строк їхнього використання.

Аналогічно за формулою (1.16), можна визначити ефективність заходів щодо вдосконалення організації управління, праці й виробництва. Природно, в цьому випадку в чисельнику повинні використовуватися значення економічних ефектів від функціонування відповідних компонентів розглянутого елемента виробничого потенціалу. За розглянутими показниками оцінки ефективності використання елементів виробничого потенціалу підприємства можна вирішувати певні завдання. Однак при виготовленні будь-якого виробу одночасно й разом застосовуються знаряддя праці, енергетичні й інформаційні ресурси, жива праця, прийоми й методи організації праці й виробництва. Вони взаємозалежні між собою, але часто роблять різноспрямований вплив. Тому необхідна оцінка ефективності використовуваної сукупності виробничих ресурсів, що виявляє її інтегральні зусилля. Оцінювання ефективності використання виробничого потенціалу підприємств й об'єднань не тільки показує рівень віддачі суспільних ресурсів виробництва, а й створює основу для управління процесами їхнього формування. Однак досі цій стороні відтворення приділяється недостатньо уваги.

Отже, рівень ефективності використання виробничого потенціалу в цілому також може характеризувати кінцевий результат його функціонування, зміст якого було вже розглянуто. У такому випадку інтегральний показник віддачі виробничого потенціалу господарської системи буде визначатися відношенням:

(1.17),

де П – величина виробничого потенціалу підприємства (обۥ єднання);

В – кінцевий результат його функціонування.

Таким чином, вивчення ролі кожного з елементів виробничого потенціалу в процесах утворення кінцевого результату функціонування підприємства – важливий елемент стратегії управління внутрішньовиробничими можливостями.

1.3 Склад, структура та показники ефективного використання основних виробничих фондів

Основним змістом виробничого процесу – є виготовлення готової продукції. На підприємствах це досягається за рахунок поєднання і взаємодії двох головних факторів – засобів виробництва і трудових ресурсів. У ході виробничого процесу робітники підприємства за допомогою засобів виробництва впливають на предмети праці і перетворюють їх у різні види готової продукції.

Основні виробничі фонди– це та частина виробничих фондів підприємства, яка бере участь у процесі виробництва впродовж тривалого часу, зберігаючи при цьому свою натуральну форму, а їхня вартість переноситься на виготовлений продукт поступово, по частинах, у міру їх використання.

Основні виробничі фонди підприємств здійснюють господарський кругообіг, який складається з таких стадій: зношення основних фондів, амортизація, накопичення коштів для повного відновлення основних фондів, їх заміна шляхом здійснення капітальних вкладень.

Поряд з виробничими існують також невиробничі основні фонди. До них відносяться фонди невиробничої сфери підприємства – житлові будинки, дитячі і спортивні заклади, інші об'єкти культурно-побутового обслуговування трудящих, які знаходяться на балансі підприємства. Вони, на відміну від виробничих фондів прямо не беруть участь в процесі виробництва і не переносять свої вартості на кінцевий продукт, тому що ними він не виробляється, їх вартість зникає у сфері споживання.

Співвідношення різних груп основних фондів у їх загальній вартості являє собою виробничу структуру основних фондів. Серед них виділяють активну і пасивну частини. До першої відносяться устаткування й машини, що характеризує виробничі можливості підприємства, до другої – будівлі, споруди, трубопроводи тощо. Чим більша питома вага активної частини основних виробничих фондів, тим прогресивнішою є їх структура, тим більше випуск продукції. Збільшення питомої ваги активної частини виробничих фондів зумовлюється розгортанням НТР, постійним впровадженням досягнень науки у виробництво.

Найважливішими факторами, що впливають на структуру основних виробничих фондів, є: характер продукції, рівень автоматизації і механізації виробництва, рівень спеціалізації і кооперування, природно-кліматичні умови розміщення підприємства.

Облік і планування основних фондів здійснюється в натуральній і вартісній формах. При оцінці основних фондів у натуральній формі визначається кількість одиниць обладнання, його потужність, площа, яку воно займає, та інші кількісні показники. Ці дані використовуються для визначення виробничої потужності, розробці балансів обладнання, планування виробничої програми. Для цього на підприємствах ведеться інвентаризація і паспортизація обладнання, облік його вибуття і прибуття.

Грошова або вартісна форма оцінки основних фондів необхідна для планування розширеного відтворення основних фондів, визначення розмірів амортизації, калькулювання собівартості продукції, обсягу приватизації. Основними видами вартісної оцінки основних фондів, пов'язаними з тривалістю їх участі в виробничому процесі, зношуванням і змінами умов відтворення, є такі:

• за початковою балансовою вартістю;

• за відтворювальною вартістю;

• за залишковою вартістю;

• за ліквідаційною вартістю.

Початкова балансова вартість основних фондів – це їх вартість на момент встановлення (включає ціну обладнання, транспортні витрати на його доставку і витрати на установку і монтаж). Відтворювальна вартість – це витрати на виробництво основних фондів у сучасних умовах. Як правило, вона визначається під час переоцінки основних фондів. Залишкова вартість визначається як різниця між початковою (або відтворювальною) вартістю основних фондів і сумою їх зношення.

Розподіляють два основних види зношування (поступової втрати вартості) основних фондів:

• фізичне;

• моральне(нормальне старіння).

Фізичне зношення– це поступова втрата основними фондами своїх технічних властивостей і характеристик (тобто первісної споживацької вартості), яка здійснюється не тільки в процесі їх функціонування, але й при бездіяльності. Зміст поняття «моральне зношення» як економічної категорії полягає в зменшенні вартості основних фондів у результаті появи нових видів машин, обладнання, устаткування, які відрізняються більшою продуктивністю і нижчою ціною.

Кошти на відшкодування основних фондів накопичуються підприємствами у вигляді амортизаційних відшкодувань.

Амортизація – це процес поступового перенесення вартості основних фондів, у міру їх зношення, на продукцію, що виготовляється, визначення зношування у вартісній формі і накопичення фінансових ресурсів з метою майбутнього відшкодування основних фондів.

Норма амортизації визначається як відношення річної суми амортизаційних відшкодувань до початкової вартості основних фондів. Обчислена в відсотках норма амортизації показує, яку частку своєї балансової вартості щорічно переносять засоби праці на новостворену продукцію.

Оцінити рівень використання основних виробничих фондів на підприємстві можливо за допомогою відповідних показників, які найчастіше об'єднують у тритакі групи:

• показники екстенсивного використання основних виробничих фондів (відображають використання фондів протягом часу);

• показники інтенсивного використання основних виробничих фондів (відображають рівень використання фондів по потужності або продуктивності);

• узагальнюючі інтегральні показники використання основних фондів (враховують сукупний вплив усіх факторів – екстенсивних й інтенсивних).

Перша група – показники екстенсивного використання виробничих основних фондів:

а) Коефіцієнт екстенсивного використання обладнання

, (1.18),

де – фактичний час роботи обладнання, год.;

- нормативний час роботи обладнання (визначається відповідно до режиму роботи підприємства, з урахуванням часу, необхідного для планово-попереджувального ремонту).

б) Коефіцієнт змінності роботи обладнання (К_зм):

, (1.19),

де – загальна кількість верстато-змін, відпрацьованих обладнанням даного виду впродовж робочого дня;

– кількість верстатів, які працюють в найбільшу зміну.

Розрахунок даного коефіцієнта дає змогу визначити, скільки змін в середньому щорічно працює кожна одиниця встановленого обладнання.

Підвищення коефіцієнта змінності роботи обладнання дозволяє значно збільшити випуск продукції, не вимагаючи додаткового фізичного нарощування його кількості і додаткових витрат фінансових ресурсів.

Друга група – показники інтенсивного використання основних виробничих фондів.

До даної групи відноситься один показник – коефіцієнт інтенсивного використання обладнання (К_ів). Він відображає рівень використання активної частини основних виробничих фондів по потужності або продуктивності:

(1.20),

де – продуктивність обладнання в одиницю часу;

П_н– продуктивність обладнання нормативна (за паспортними даними).

Третя група – узагальнюючі інтегральні показники використання основних фондів:

а) Коефіцієнт інтегрального використання обладнання()

(1.21),

де – коефіцієнт екстенсивного використання обладнання;

– коефіцієнт інтенсивного в