Фізична реабілітація хворих на гіпертонічну хворобу

Зміст

Вступ

Розділ І. Причини виникнення, клінічні прояви гіпертонічної хвороби та використання засобів фізичної реабілітації.

1.1 Анатомо-фізіологічні особливості серцево-судинної системи

1.2 Основні причини виникнення хвороби

1.3 Основні клінічні прояви та перебіг захворювання

1.4 Медикаментозне лікування гіпертонічної хвороби

1.5 Лікувальне харчування

1.6 Засоби ФР при гіпертонічній хворобі

1.7 Фітотерапія при гіпертонічній хворобі

1.8 Профілактика гіпертонічної хвороби

Розділ ІІ Організація та методи дослідження

2.1 Організація дослідження

2.2 Методи дослідження

Розділ ІІІ. Результати досліджень та їх обговорення

3.1 Вплив ЛФК на зміни артеріального тиску

3.2 Вплив комплексу засобів ФР

Висновок

Рекомендації

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Актуальність дослідження

На сучасному етапі розвитку суспільства все гостріше постає проблема збереження і зміцнення здоров’я людей, дотримання здорового способу життя. У нашій країні склалася критична ситуація із станом здоров’я населення, різко зросла захворюваність, особливо на гіпертонію (у 3 рази), стенокардію (у 2, 4 рази), інфаркт міокарда (30%).

Ці хвороби значно поширилися за останні десятиріччя в економічно розвинених країнах, стали головною причиною інвалідності та смертності. Для успішної боротьби з хворобами серця і судин недостатньо лише загальнодержавних і суто медичних заходів. Дуже важливе значення має також ознайомлення широких верст населення з основними принципами фізичної реабілітації та принципами запобігання даних захворювань (9,16).

Серцево-судинна система відіграє важливу роль в життєдіяльності організму, постачає всім тканинам і органам поживні речовини, виносить продукти обміну. Тому при захворюваннях апарату кровообігу порушується функціональна діяльність усього організму, знижується працездатність, наступає передчасна старість. Серцево-судинні захворювання є основною причиною інвалідності і смертності людей у більшості країн світу.

Захворюваннями серцево-судинної системи є - ендокардит, міокардит, перикардит, дистрофія міокарда, вроджені і набуті вади серця, атеросклероз, ішемічна хвороба серця, гіпер- та гіпотонічна хвороби, облітеруючий ендартеріїт, тромбофлебіт, варикозне розширення вен. Виникненню захворювання сприяє ряд чинників зовнішнього і внутрішнього середовища: переїдання, вживання алкоголю, паління, гіподинамія, фізичні і нервово-психічні перевантаження, інфекції, інтоксикації, спадковість тощо.

Захворювання серцево-судинної системи проявляються болем у ділянці серця, порушенням його ритму, серцебиттям, задишкою, набряками, синюхою (ціаноз). Вони супроводжуються недостатністю кровообігу різного ступеня.

Серцево-судинні захворювання лікують комплексно включенням з медикаментозного лікування, дієтотерапії, психотерапії, відповідного рухового режиму, фізичної реабілітації. Засоби останньої - ЛФК, лікувальний масаж, фізіотерапія, працетерапія. їх призначають як у лікарняний, так і в післялікарняний періоди реабілітації. У реабілітаційних центрах, поліклінічному, санаторному та диспансерному етапах реабілітації можливе використання механотерапії (тренажери).

Гіпертонічна хвороба – важлива проблема сучасної медицини. Вона належить до захворювань, причина розвитку яких багато в чому залежить від самої людини.

Тому необхідно виховувати у кожної людини і всього суспільства дбайливе ставлення до свого здоров’я. “Свідоме і відповідальне ставлення до здоров’я як до загальнонародного багатства повинно стати нормою життя і поведінки всіх людей. Це передбачає викорінення шкідливих звичок, виховання фізичної культури, дотримання режиму праці, харчування і відпочинку, підвищення санітарної культури населення ...” Підвищення санітарної культури населення сприяє зниженню захворюваності на хвороби органів кровообігу. Активна і свідома позиція хворого та його близьких – важливий фактор ефективної боротьби з гіпертонічною хворобою (1, 3, 4).

Мета дослідження: вивчення впливу засобів фізичної реабілітації на пацієнтів з гіпертонічною хворобою ІІ ступеню віком 40 – 60 років

м. Рівне. Отримання даних результатів проведених досліджень, їх аналіз, обґрунтування позитивного впливу засобів фізичної реабілітації на пацієнтів.

Об’єкт дослідження: процес фізичної реабілітації хворих на гіпертонічну хворобу ІІ ступеню віком 40 – 60 років м. Рівне.

Предмет дослідження: ефективність впливу засобів ФР на хворих з гіпертонічною хворобою ІІ ступеню Рівненської поліклініки №3.

Завдання дослідження

1. Узагальнити результати досліджень і формування наукової думки вчених про позитивний вплив засобів ФР на всіх етапах лікування.

2. Дослідити позитивний плив засобів ФР, зокрема ЛФК на пацієнтів які знаходяться на диспансерному обліку в поліклініці №3 м. Рівне з діагнозом: гіпертонічна хвороба ІІ ступеня.

3. Провести аналіз ефективності впливу ФР на стан здоров’я пацієнтів.

4. Розробити рекомендації для застосування ЛФК при гіпертонічній хворобі.

Розділ І. Причини виникнення, клінічні прояви гіпертонічної хвороби та використання засобів фізичної реабілітації. 1.1. Анатомо-фізіологічні особливості серцево-судинної системи

Щоб глибше зрозуміти зміни, що виникають в організмі людини при гіпертонічній хворобі, а також методи і заходи запобігання цій тяжкій недузі. Необхідно передусім мати уявлення про будову та фізіологічні функції серцево-судинної системи.

Відомо, що для нормальної життєдіяльності людського організму необхідне постійне надходження до тканин і органів крові, яка приносить поживні речовини та кисень і забирає відпрацьовані продукти (шлаки). Постачання крові здійснюється органами кровообігу: серцем і судинами. Серцево-судинну систему схематично можна порівняти з замкнутою системою різного калібру трубок, по яких безперервно з різною швидкістю рухається кров.

Серце міститься в грудні клітці, дещо зліва від середньої лінії, між правою і лівою легенями, і становить порожнистий м’язовий орган масою 250-300 г. Розмір його у здорової дорослої людини приблизно дорівнює розміру стиснутого кулака. За формою воно нагадує конус, основою повернутий догори, а верхівкою – донизу. Серце складається з 4 порожнин (камер). Повздовжня м’язова перетинка ділить орган на дві половини, які перетинаються між собою: праве і ліве серце. Кожна половина серця складається із сполучних між собою двох відділів: верхнього – передсердя і нижнього – шлуночка. Верхній відділ відокремлений від нижнього перегородкою з клапанами, які відкриваються тільки всередину шлуночка і в нормальних умовах забезпечують циркуляцію крові тільки в одному напрямку – з передсердь у шлуночки, а з них в артерії (1,4, 5).

Серце діє як своєрідний нагнітально-всмоктувальний насос і є основним двигуном, що забезпечує постійну циркуляцію крові. При кожному скороченні воно виштовхує в аорту 50 – 70 г крові. Безперервно і ритмічно скорочуючись за одну хвилину у 70 – 80 разів, воно перекачує 4 – 5 л крові (близько 7000 л на добу). Однак не всі відділи серця скорочуються одночасно. Передсердя і шлуночки функціонують по черзі. В момент скорочення передсердь шлуночки розслабляються, а під час розслаблення їх шлуночки скорочуються. Після цього настає пауза тривалістю 0,4 с, коли розслабляються і шлуночки, і передсердя. В цей період серце дістає короткочасний відпочинок, а потім весь цикл повторюється спочатку.

При скорочені шлуночків кров із серця викидається під напором, і в судинах виникає певний тиск. Він вимірюється на плечовій артерії і називається артеріальним тиском.

Кровоносні судини, по яких кров тече від серця, називається артеріальним, а судини, по яких кров рухається до серця – венами. Артерії розгалужуються на дрібніші судини – артеріоли, які, дедалі зменшуючись у діаметрі, переходять у величезну кількість найдрібніших судин – капілярів, діаметр яких приблизно відповідає діаметру людської волосини. Всі тканини і органи людини пронизані густою капілярною мережею. Загальна довжина кровоносних судин у людини близько 100000 км (у 2.5 рази більша за довжину екватора землі).

Стінка кровоносної судини має м’язовий шар. Що складається з тонких волокнин, які постійно перебувають у певній фізіологічній напрузі – тонусі. Звідси походить і назва хвороби. Слово “гіпертонія” складається з двох грецьких слів: “гіпер” (понад, надмірний) і “тонус” (напруга). Артеріальний тиск здорової людини залежить від сили скорочення серця, еластичності судин, скорочення дрібних артерій, діаметра артеріол внутрішніх органів. Тиск крові в артеріях завжди вищий, ніж у венах. Артеріальні судини також можуть скорочуватись і розслаблятись і тим самим впливати на рух крові. При ритмічному скороченні серцевого м’яза кров з лівого шлуночка виштовхується в аорту, а потім через артерії і артеріоли – у капілярну мережу. Тут вона віддає тканинам кисень і поживні речовини, що надійшли в організм з харчовими продуктами, забирає відпрацьовані шлаки і надходить у венозну капілярну мережу. Дрібні вени зливаються у дві великі: верхню і нижню порожнисті вени. З цих вен кров рухається в праве передсердя, а потім — у правий шлуночок і через легеневу артерію спрямовується в судинну систему легенів. У легенях кров звільняється від вуглекислого газу, збагачується киснем і тече у ліве передсердя, а потім виштовхується у лівий шлуночок (37,42).

Артеріальний тиск залежить не тільки від роботи серця. Всі органи, в тому числі серце і судини, перебувають під постійним контролем центральної нервової системи, зокрема судинно-рухового центру головного .мозку, який впливає на тонус судин. Підвищення тонусу судин і прискорення роботи серця визначається симпатичною нервовою системою, а зниження тонусу судин, розширення їх діаметра і уповільнення серцевої діяльності — парасимпатичною нервовою системою, блукаючим нервом. Всім відомо, що при хвилюванні з'являється серцебиття, червоніє або блідне шкіра обличчя, підвищується артеріальний тиск.

Тиск змінюється і під дією гормонів — особливих речовин, що виробляються залозами внутрішньої секреції. Так; надниркова залоза виробляє адреналін, гіпофіз — вазопресин, а щитовидна залоза — тиреоїдин. Ці гормони сприяють підвищенню артеріального тиску. Внаслідок погіршення кровопостачання нирки в ній може утворюватися особлива речовина ренін, яка також призводить до підвищення тиску.

Під час скорочення (систоли) шлуночка в судинах виникає найбільший тиск крові, який називають максимальним, або систолічним. В момент розслаблення (діастоли) серця реєструється найменший, тобто мінімальний, або діастолічний тиск. Для здорової людини середнього віку максимальний артеріальний тиск вважається нормальним, коли він перебуває в межах 110—140 мм рт. ст., а мінімальний— в межах 70—90 мм рт. ст. Величину артеріального тиску позначають дробом: у чисельнику — максимальний артеріальний тиск, а в знаменнику — мінімальний.

1.2 Основні причини виникнення хвороби

Існують декілька теорій про причини і механізм розвитку гіпертонічної хвороби та найбільш визнаною є неврогенна, тобто теорія виникнення хвороби внаслідок надмірного психоемоційного напруження. При цьому певне значення мають тривала скрутна життєва ситуація, розумова перевтома, хронічне недосипання, невміння керувати своїми переживаннями. Найчастіше гіпертонічна хвороба вражає людей стриманих, які не люблять виявляти свій душевний стан, приховують негативні емоції і замикаються в собі. Це призводить до неврозу, що стає поштовхом до розвитку хвороби. Видатний радянський терапевт Г. Ф. Ланг називав гіпертонічну хворобу «хворобою невідреагованих емоцій». Не випадково у народі побутує думка, що коли дуже тяжко, слід поплакати — стане легше ( 11,13, 45).

Психоемоційне перенапруження негативного характеру є провідною, але не єдиною причиною гіпертонічної хвороби. Далеко не у всіх людей, які зазнали горя, виникає ця хвороба. Істотне значення в розвитку її має спадковість. Радянський дослідник І. А. Ривкін довів, що в сім'ях, де на гіпертонічну хворобу хворіли обоє батьків, діти хворіють значно частіше, ніж в сім'ях, де хворів тільки один із батьків. Крім того, у таких сім'ях діти, як правило, емоційно неврівноважені, схильні до ожиріння, ендокринних хвороб та алергічних реакцій. У них виявляється підвищений вміст холестерину в крові. У осіб із спадковою схильністю до гіпертонічної хвороби перебіг її здебільшого ускладнений, а лікування — менш ефективне. Як правило, у них значно ослаблена нервова система. Це проявляється в неадекватній реакції на фактори зовнішнього середовища. Наприклад, незначні подразники, що не викликають у здорових людей підвищення артеріального тиску, у схильних до гіпертонічної хвороби призводять до підвищення його на тривалий час. Нерідко такі особи дуже вразливі, перебільшують значення дрібних образ, довго переживають неприємні події дня і т. ін. (11).

У розвитку гіпертонічної хвороби певну роль відіграють й інші фактори. Численні наукові дослідження свідчать, що для виникнення її неабияке значення має професія людини. Частіше гіпертонічна хвороба зустрічається в осіб, зайнятих напруженою розумовою працею, що вимагає помітних психоемоційних затрат. Здебільшого це працівники адміністративно-управлінського апарату, робота яких характеризується постійним контактуванням з великою кількістю людей, з частою зміною емоційного фону. На неї хворіють учені, письменники, диспетчери, телефоністи, вчителі. Серед лікарів гіпертонічна хвороба вражає найбільше хірургів і анестезіологів. Розвиткові її сприяють несприятливі виробничі умови, забруднення навколишнього середовища.

Люди, зайняті важкою фізичною працею, рідше хворіють на гіпертонічну хворобу". Так, за даними Ц. О. Левіної, серед вантажників Одеського порту гіпертонічна хвороба діагностується у 9 разів рідше, ніж серед інженерно-технічного персоналу. Сільське населення хворіє на неї менше, ніж міське, хоча ця різниця у міру прискорення науково-технічного прогресу скорочується. Учені вважають, що на частоту розвитку хвороби впливає також надмірне споживання натрію хлориду. Дослідник М. І. Фатула, обстеживши мешканців сіл Закарпатської області, які споживають воду з підвищеним (у 2—5 разів) вмістом натрію хлориду, встановив, що серед них хворих на гіпертонічну хворобу у 3 рази більше, ніж серед тих, хто п'є воду з нормальним вмістом цієї солі. При надмірному споживанні натрію хлориду в стінках артерій і артеріол відкладається натрій. Це призводить до набухання судинних стінок, підвищення їхнього тонусу, посилення чутливості артеріол до пресорних впливів.

Додатковим фактором, що сприяє появі хвороби, є гіподинамія, тобто малорухливий спосіб життя, недостатнє фізичне навантаження. Науково-технічний прогрес різко скоротив фізичну працю людини і одночасно збільшив навантаження на її нервову систему. Подібно до того, як глибоководна риба в процесі багатовікового розвитку пристосувалася до колосального тиску води, так і людський організм з його серцево-судинною системою протягом тисячоліть пристосувався до постійного фізичного навантаження, до щоденної фізичної праці. Різке обмеження м'язової активності, що спостерігається протягом останніх 1—2 поколінь людей, є незвичним станом для організму сучасної людини і певною мірою сприяє розвиткові гіпертонічної та інших хвороб (34, 47).

Гіпертонічна хвороба виникає головним чином у людей середнього і похилого віку, переважно в осіб віком від 40 до 60 років. Французькі клініцисти називають її «хворобою осені людського життя». Однак в останні десятиліття вона значно «помолоділа» і зустрічається навіть у дітей.

Процент хворих на гіпертонічну хворобу серед чоловіків і жінок приблизно однаковий, але в окремі вікові періоди відзначається істотна різниця. До 40 років частіше хворіють чоловіки, а після 40 — жінки. Після 55 років гіпертонічна хвороба у жінок зустрічається в 3 рази частіше, ніж у чоловіків. Значну роль у розвитку її відіграють ендокринні порушення, травми черепа, інфекції, куріння та вживання алкогольних напоїв.

Видатний кардіолог О. Л. М’ясников вважав, що причиною хвороби є ряд факторів, серед яких провідне значення має порушення вищої нервової діяльності під впливом її постійного перенапруження в зв'язку з надмірним або неадекватним, невідреагованим психоемоційним збудженням. Як уже зазначалося, внаслідок тривалої дії негативних емоцій перенапружується нервова система, порушується функція центральної нервової системи І виникає невроз. Звичайний невроз, або функціональне порушення вищої нервової діяльності, лежить в основі багатьох патологічних (хворобливих) станів, які не су проводяться навіть тимчасовим підвищенням артеріального тиску (гіпертензією). В осіб з такими неврозами (неврастенія, психастенія, істерія) гіпертензія також зрідка може з'являтися, але не частіше, ніж в осіб, які не мають цих неврозів. Неврастенія, істерія самі по собі не ведуть до розвитку гіпертонічної хвороби. О. Л. М’ясников підкреслює, що гіпертонічна хвороба — це невроз, вістря якого спрямоване на серцево-судинний апарат.

Такий невроз призводить до порушення регуляції тонусу м'язів судинних стінок і звуження просвіту численних артеріол внутрішніх органів. Потім до цього процесу приєднуються додаткові механізми, що підтримують високий рівень артеріального тиску. Звужуються артеріоли нирок і надниркових залоз, виникає ішемія (недостатнє кровопостачання) цих органів, і вони починають виділяти речовини, які мають здатність звужувати судини (ренін, норадреналін). Внаслідок цього артеріальна гіпертензія посилюється, стабілізується (закріплюється). Таким чином, механізм розвитку гіпертонічної хвороби складається з двох основних етапів: первинного — нервового і вторинного — гуморального, пов'язаного з порушенням обміну речовин.

Однак деякі аспекти виникнення та розвитку гіпертонічної хвороби досі ще повністю не з'ясовані. Невідомо, яким чином невротичні функціональні зміни призводять до органічних стійких змін тонусу судин, не до кінця зрозумілий механізм успадкування гіпертонічної хвороби.

1.3 Основні клінічні прояви та перебіг захворювання

Гіпертонічна хвороба — це захворювання всього організму із залученням у патологічний процес багатьох систем і органів, переважно серцево-судинної системи. Подібно до інших тривалих хвороб вона здебільшого починається поступово, непомітно для людини, без виражених симптомів. Збільшення систолічного і діастолічного тиску хворі спочатку не помічають і дізнаються про свою хворобу при випадковому вимірюванні артеріального тиску під час масових профілактичних оглядів або при зверненні до лікаря з приводу іншого захворювання чи заповнення санаторної карти. Видатний французький учений Р. Леріш писав: «Хвороба — це драма в двох актах, з яких перший розігрується в похмурій тиші наших тканин при погашених вогнях. Коли з'являється біль або інші неприємні явища,— це майже завжди другий акт».

Однак бувають випадки, коли гіпертонічна хвороба починається гостро, раптово і несподівано — після сильного нервово-психічного потрясіння.

Початкова стадія гіпертонічної хвороби може проявлятися характерним невротичним станом: підвищенням збудливості і дратливості, нестійким настроєм, плаксивістю. Хворі часто скаржаться на розлад сну, неможливість зосередитися під час розумової роботи, неприємні відчуття, які важко пояснити, охарактеризувати словами. При цьому часто змінюється настрій — від тривожного до тривожно-тужливого. З'являються незадоволення собою, схильність до конфліктів на роботі і особливо в домашній обстановці. Іноді такі хворі вважають, що всі ці ознаки пов'язані з перевтомою і до лікаря не звертаються, чим сприяють прогресуванню гіпертонічної хвороби (26, 32).

Однією з ранніх ознак гіпертонічної хвороби є головний біль непостійного характеру і різної локалізації. Одні хворі відчувають його найчастіше в потиличній ділянці, інші — в лобній чи у скронях. Головний біль звичайно з'являється в кінці робочого дня, але іноді буває і зранку, коли хворий прокидається з важкою головою, особливо після поганого сну.

Нерідко хворі скаржаться на запаморочення, шум І дзвін у вухах та в голові, миготіння темних мушок або райдужних кіл перед очима, поколювання в ділянці серця, сильне серцебиття, перебої в серцевих ударах, так зване «завмирання» серця, неможливість спати на лівому боці і т. Ін. Зрідка хворого турбує відчуття оніміння пальців, повзання мурашок по шкірі (парестезії). Перелічені ознаки початкової стадії хвороби нестійкі, вони минають, бо пов'язані з тимчасовими, що періодично виникають, спазмами (звуженнями) судин різних органів.

Гіпертонічна хвороба, яку не лікують або лікують погано, як правило, триває роками, періодично стан хворого погіршується, він втрачає на деякий час працездатність. Іноді хвороба су проводиться тяжкими, небезпечними для життя ускладненнями.

Для оцінки перебігу гіпертонічної хвороби і призначення правильного лікування запропоновано багато класифікацій хвороби. Одна з них, досить поширена,— класифікація О. Л. М’ясникова. Враховуючи виваженість клінічних проявів, рівень артеріального тиску, його стійкість, наявність змін і ускладнень функцій окремих органів і систем, О. Л. М’ясников поділяє хворобу на три стадії, а кожну стадію на дві фази:

І стадія: фаза А-—латентна (прихована), передгіпертонічна; фаза Б — перехідна, транзиторна (АТ 140 – 159 систолічний, 90 – 99 діастолічний мм рт. ст.).

II стадія: фаза А—нестійка, лабільна; фаза Б — стійка, стабільна (160 – 179 систолічний, 100 – 109 діастолічний мм рт. ст.).

III стадія: фаза А — компенсована (коли порушені функції здатні відновлюватися); фаза Б — декомпенсована (порушені функції не відновлюються (більше 180 систолічний, діастолічний більше 110 мм рт. ст.).Фаза А І стадії характеризує початок хвороби, коли артеріальний тиск у звичайних умовах нормальний І підвищується при емоціональних або холодових пробах. Вона часто спостерігається у людей з підвищеною чутливістю до подразників навколишнього середовища. В подальшому стан може не прогресувати, виникнення гіпертонічної хвороби не обов'язкове. Включення в класифікацію цієї фази зумовлене необхідністю своєчасного проведення профілактичних заходів, встановлення лікарського нагляду за хворим, щоб не допустити розвитку гіпертонічної хвороби, особливо при несприятливих умовах праці та побуту. У фазі Б спостерігається підвищення артеріального тиску га поява за певних умов на короткий час деяких симптомів хвороби (4, 11, 12).

Нормальний сон, спокій, усунення причин, що викликають психоемоційне перенапруження, сприяють нормалізації тиску і відновленню доброго самопочуття. У подальшому, при негативних обставинах тиск може підвищуватись знову. Ця стадія захворювання є оборотною, оскільки ще немає ознак стійкого ураження серця чи інших органів, хоч іноді і бувають гіпертонічні кризи (різке загострення хвороби).

У фазі А II стадії артеріальний тиск найчастіше постій-Г; але підвищений, і рівень його нестійкий. Лівий шлуночок серця, змушений працювати в несприятливих умовах підвищеного тиску, помітно збільшується. Виявляються певні зміни судин очного дна. Фаза Б характеризується значним і стійким підвищенням артеріального тиску; максимальний тиск сягає 200 мм рт. ст. і більше. Ознаки гіпертрофії (збільшення) серця і зміни судин очного дна більш виражені. Частіше виникають гіпертонічні кризи, які протікають тяжко. Всі ознаки хвороби, що мали місце у першій стадії, посилюються і стають більш стійкими. Працездатність хоч і збережена, але звичну роботу хворі виконують з більшим напруженням. Головний біль непокоїть частіше, шум І дзвін у вухах супроводжується деяким зниженням слуху або поєднується із запамороченням. Особливо посилюється головний біль у погано провітрюваному приміщенні або при похилому положенні тіла. Хворі іноді відчувають задишку під час швидкої ходьби або коли піднімаються сходами. Бувають приступи сильного болю за грудиною при фізичному напруженні. При цьому спостерігаються одна-дві з перелічених ознак або поєднання їх.

Фаза А III стадії хвороби характеризується вираженими дистрофічними і склеротичними змінами внутрішніх органів, особливо серця, нирок і мозкових судин, без значного порушення функцій цих органів. Артеріальний тиск високий і стійкий. Фаза. Б відрізняється різко вираженим порушенням функцій внутрішніх органів. Залежно від переважного ураження того чи іншого органа розвиваються кардіосклероз з недостатністю кровообігу, інфаркт міокарда або тромбоз мозкових судин. Артеріальний тиск високий, але може бути і нижчим, ніж у II стадії, якщо виникають ускладнення (інфаркт чи інсульт).

Самопочуття хворого значно погіршується. Він скаржиться на різкий розлад сну, млявість і сонливість вранці, погіршання пам'яті. Приступи стенокардії (грудної жаби) появляються не тільки при фізичному напруженні, але й у стані спокою. Розвиваються недостатність кровообігу, інсульт або ниркова недостатність.

Перебіг хвороби змінюється під впливом атеросклеротичного процесу у судинній системі. Атеросклероз є «рідною сестрою» гіпертонічної хвороби. Хоч це два різні за своєю природою захворювання, але вони впливають одне на одне і часто погіршують стан здоров'я хворого. Суть атеросклерозу схематично можна пояснити так. На внутрішній стінці судин відкладається з крові, яка протікає по них, жироподібна речовина холестерин у вигляді бляшок, схильних до розпаду. На місці зруйнованої бляшки розростається нееластична сполучна тканина. Тому стінки судин стовщуються, втрачають свою пружність, а просвіт артерій звужується, внутрішня поверхня їх стає нерівною. Рух крові по таких артеріях утруднюється, і значно погіршується кровообіг життєво важливих органів: серця, головного мозку і нирок.

Розрізняють повільно прогресуючий І швидко прогресуючий перебіг гіпертонічної хвороби. Останній називають ще злоякісною гіпертензією, яка зустрічається переважно у молодому віці. Характеризується вона гострим початком, коли артеріальний тиск підвищується до 250/140—300/170 мм. рт. ст., різким головним болем, блюванням, втратою зору внаслідок набряку сосочків зорових нервів і відшарування сітківки. Хвороба швидко прогресує і тільки завдяки своєчасному введенню високоефективних сучасних медичних препаратів вдається запобігти трагічному фіналу. Раніше ж, до винайдення таких препаратів, хворий неодмінно помирав.

Повільно прогресуючий перебіг хвороби в останній стадії має чотири форми (залежно від переважного ураження органа): серцеву, мозкову, ниркову та змішану. Ізольоване ураження судин лише одного органа зустрічається рідко, найчастіше спостерігається змішана (серцево-мозкова) форма.

Крім того, розрізняють гіпертонічну хворобу і симптоматичні гіпертензії, які нічого спільного, крім підвищеного тиску, не мають з гіпертонічною хворобою.

Крім класифікації О. Л. М’ясникова, офіційно визнано класифікацію гіпертонічної хвороби, запропоновану в жовтні 1961 р. Комітетом експертів Всесвітньої організації охорони здоров'я (зі змінами і доповненнями 1978 p.). Ця класифікація розрізняє три стадії хвороби, І стадія характеризується високим артеріальним тиском без ознак органічних змін серцево-судинної системи. При II стадії спостерігається високий артеріальний тиск із змінами в серцево-судинній системі без інших ознак органічних уражень. Характерною ознакою для цієї стадії хвороби є гіпертрофія (збільшення) лівого шлуночка серця, яка виявляється рентгенологічним І електрокардіографічним методами дослідження. При огляді очного дна спостерігаються звивистість і звуження артерій та стиснення вен артеріями. У ІІІстадії гіпертонічної хвороби з'являються ознаки серцевої недостатності або симптоми ішемічної хвороби серця. Ураження головного мозку супроводжується сильним головним болем, дезорієнтацією, судорогами і відповідними змінами судин очного дна. Іноді порушується функція нирок, розвивається ниркова недостатність.

Слід зазначити, що поділ гіпертонічної хвороби на стадії певною мірою умовний, схематичний. Не завжди можна провести чітку межу між окремими стадіями І фазами її. Крім того, хвороба не обов'язково прогресує і проходить усі три стадії. Іноді ознаки І чи II стадії тримаються досить тривалий час. Правильне лікування та усунення причин, що викликали хворобу, можуть запобігти її дальшому розвиткові і сприяти поступовому одужуванню пацієнта. У III стадії гіпертонічна хвороба не піддається ліквідації, але цілком можливо досягти значного поліпшення стану хворого і збереження його працездатності на тривалий час.

Перебіг хвороби, особливо у II або III стадії, нерідко ускладнюється гіпертонічним кризом. Це різке, раптове загострення хвороби, за образним висловом О. Л. М’ясникова, «квінтесенція гіпертонічної хвороби, її згусток». В. Ф. Зеленій назвав гіпертонічний криз вегетативною бурею. Він виникає внаслідок судинного спазму дрібних артерій мозку, серця або нирок. Найчастіше місцевий судинний спазм розвивається на фоні загального. При спазмі мозкових судин під час гіпертонічного кризу змінюється коефіцієнт (співвідношення) артеріального тиску в скроневій і плечовій артеріях. У здорових людей він дорівнює 0,5, у хворих — 0,6—0,7, а під час кризу збільшується до 0,8—0,9.

Криз виникає не лише при тяжкому перебігу гіпертонічної хвороби або в її пізній стадії. Він спостерігається у всіх стадіях хвороби і в будь-якому віці. Провокаторами, або безпосередніми причинами, кризу можуть бути сильне несподіване емоційне перенапруження (тяжка звістка, скрутне становище тощо), різке коливання барометричного (атмосферного) тиску, контрастна зміна погоди. Частіше гіпертонічний криз виникає у клімактеричний період і під час менструації (15, 20).

Існують два типи гіпертонічного кризу. Перший спостерігається у хворих з І чи II стадією хвороби. Виникає криз швидко, без провісників і триває від кількох хвилин до І— З год. Характеризується гіпертонічний криз раптовим бурхливим підвищенням артеріального тиску, різким головним болем, здебільшого пульсуючого характеру, нудотою, а іноді і блюванням. Характерною є зміна зорового відчуття: перед очима виникає «сітка» або «туман», а іноді на кілька секунд втрачається зір. Супроводиться криз почуттям занепокоєння, збудливістю, підвищеною дратливістю. Хворий скаржиться на приплив крові до голови, пітливість, похолодіння рук і ніг, відчуття повзання мурашок, болі в ділянці серця, серцебиття, задишку, нестачу повітря, сухість у роті тощо. Хворий виглядає зляканим, руки і ноги в нього тремтять, шкіра стає вологою, забарвлення її швидко змінюється. Нерідко шкіра обличчя, шиї та грудей покривається червоними плямами. Після закінчення кризу у хворого виділяється багато світлої сечі, а Іноді велика кількість калу.

Другий тип кризу спостерігається при гіпертонічній хворобі III стадії (дуже рідко — II стадії). На відміну від першого типу він розвивається поступово і триває довше: від кількох годин до кількох (4—5 і більше) днів. При цьому на фоні поганого самопочуття ще більше підвищується артеріальний тиск, значно посилюється головний біль (розпираючого характеру), з'являються запаморочення, дзвін у вухах. Спостерігається млявість, сонливість, хворий ніби оглушений, його непокоять нудота і блювання. Зрідка бувають марення, тимчасовий розлад мови, ослаблення зору і слуху. Хворий нерідко скаржиться на стискаючий біль у грудях, задишку. Виглядає він млявим, загальмованим, шкіра у нього холодна і суха. Нерідко обличчя у хворого червоне з синюшним відтінком. Якщо розвивається серцева недостатність, то з'являються застійні вологі хрипи в нижніх відділах легенів, дихання частішає, іноді розвивається приступ серцевої астми,

При першому типі гіпертонічного кризу більше підвищується систолічний тиск і менше — діастолічний. При другому типі артеріальний тиск підвищується в основному за рахунок діастолічного. Різке і раптове підвищення тиску при кризах і першого, і другого типів не завжди минає безслідно для хворого. Чим частіше виникає криз, тим тяжче протікає хвороба і тим більший ризик виникнення різних ускладнень: інфаркту міокарда, крововиливу у мозок з розвитком паралічів, крововиливу у сітківку ока з раптовою сліпотою. Зрідка може розвинутись психоз.

1.4 Медикаментозне лікування гіпертонічної хвороби

Лікування хворих на гіпертонічну хворобу по можливості треба максимально індивідуалізувати. Вибираючи метод лікування, лікар враховує тип нервової системи хворого, його вік, стадію, фазу та форму хвороби, реактивність організму та ефективність медикаментів. Лікування слід починати з ранньої стадії хвороби, проводити його комплексно, систематично, пунктуально і достатньо тривалий час.

Правильне лікування повністю ліквідує гіпертонічну хворобу в початковій стадії, а в наступних стадіях стабілізує перебіг, запобігає прогресуванню її. Приступаючи до лікування, передусім необхідно усунути або нейтралізувати фактори, що травмують нервову систему, і по можливості усунути причини, що викликали хворобу. Комплексне лікування передбачає комбіноване застосування лікувальних засобів в індивідуально підібраних дозах, дієти, фізіотерапевтичних процедур.

Лікування хвороби в І стадії провадиться в поліклініці. Лише зрідка хворого направляють у лікарню: коли виникав необхідність поглибленого обстеження. Перебування таких хворих у стаціонарі повинно бути короткочасним, бо тривале утримання їх на лікарняному режимі несприятливо позначається на самопочутті.

У II та III стадіях хвороби, особливо при загрозі ускладнення, хворих госпіталізують, оскільки вони потребують систематичного лікарського нагляду, зокрема вимірювання базального тиску. У лікарні визначаються індивідуальні оптимальні дози медикаментів для хворого.

Медикаментозне лікування. Поворотним пунктом в історії лікування гіпертонічної хвороби можна вважати 1952 p., коли було впроваджено в терапевтичну практику резерпін та інші препарати (30, 37).

Величезна кількість медикаментів, виробництво яких зростає з кожним роком, дає змогу вибрати найбільш ефективне для конкретного хворого поєднання лікувальних засобів. Величезний арсенал протигіпертензивних медикаментів умовно можна поділити на переважно седативні засоби, тобто такі, що заспокоюють нервову систему, нейтралізують негативні емоції, та гіпотензивні, тобто спрямовані на зниження артеріального тиску.

Правильний вибір і раціональне поєднання різних седативних та гіпотензивних препаратів дає змогу досягти лікувального ефекту у хворих з пізньою стадією хвороби і навіть при злоякісному перебігу гіпертонічної хвороби.

Лікування починають з малих доз медикаментів, які поступово збільшують. Досягнувши виражених позитивних наслідків, оптимальну дозу вживають ще деякий час, а потім поступово знижують її до підтримуючої. Підтримуюча доза — це мінімальна кількість препарату, яка дає змогу зберегти і закріпити одержаний в процесі лікування результат.

При лікуванні молодих хворих треба прагнути максимального гіпотензивного результату, тобто цілковитої нормалізації артеріального тиску. Тільки тривале, стійке зниження артеріального тиску є ефективним заходом запобігання прогресуванню хвороби, розвиткові недостатності кровообігу або ураженню нервової системи. При правильному лікуванні гіпертонічної хвороби у молодих осіб мозкові зміни (енцефалопатія) спостерігаються дуже рідко.

Важче домогтися максимального зниження артеріального тиску у осіб похилого віку, оскільки це в них супроводжується погіршенням самопочуття. Адже підвищений протягом багатьох років артеріальний тиск став для цих людей звичайним, їхній організм пристосувався до певного рівня тиску.

У людей похилого віку необхідно особливо чітко проводити диференціальну діагностику гіпертонічної хвороби і симптоматичної атеросклеротичної гіпертензії, при якій підвищується лише систолічний тиск. Тим часом майже в 50 % випадків атеросклеротичної гіпертензії у осіб віком 60—65 років помилков