Розробка програми відновлення рухової діяльності пацієнтів після травм хребта з використанням системи інтенсивного тренінгу

Міністерство науки і освіти України

Запорізький національний технічний університет

Інститут управління і права

До захисту допущена

зав.каф. «Фізичної реабілітації та рекреації»

ДИПЛОМНА РОБОТА

на тему:

«Розробка програми відновлення рухової діяльності пацієнтів після травм хребта з використанням системи інтенсивного тренінгу»

200___р.

Календарний план

ПЗ: 111 с., 14 рис., 2 табл., 49 джерел літератури.

Тема дипломної роботи: Розробка програми відновлення рухової діяльності пацієнтів після травм хребта з використанням системи інтенсивного тренінгу.

Об’єкт дослідження: рухова діяльність пацієнтів після травм хребта.

Суб’єкт дослідження: пацієнти з травмами хребта

Метою проведеного дослідження був експериментальний аналіз факторів, що впливають на відновлення рухової активності за допомогою інтенсивного тренінгу.

Завдання дослідження:

1. Проаналізувати доступні літературні джерела, присвячені соціальним та медичним наслідкам травм хребта.

2. Дослідити стан та методологію формування програми відновлення рухової активності пацієнтів після травм хребта.

3. Провести дослідження впливу факторів на відновлення здоров’я після травм хребта.

Методи дослідження: аналіз літературних джерел по даній темі, експеримент, фізіологічні та медико-біологічні методи дослідження, методи математичної статистики.

Гіпотеза: проведене дослідження допоможе розробити програму відновлення рухової активності у пацієнтів після травм хребту.

Наукова новизна: у нашому дослідженні ми розглянули|розгледіли| методологію відновлення рухової активності після спінальних травм.

Практичне значення отриманих результатів складається в розробці науково обґрунтованого й доступного комплексу заходів по впровадженню програми реабілітації після травм хребта пацієнтів м.Запоріжжя.

здоров’я, людина, населення, захворювання, вплив, формування, хребет, нейрохірургія, реабілітація, рухова активність, пацієнт, відновлення, тренінг.

вступ.. 6

розділ 1 соціальні та медичні наслідки травм хребта.. 8

1.1 Причини та структура травматизму хребта серед населення Європи та України. 8

1.2 Рівень інвалідизації населення після травм хребта. 15

розділ 2 СИСТЕМИ ВІДНОВЛЕННЯ РУХОВОГО СТЕРЕОТИПУ ТА ФІЗИЧНОЇ АКТИВНОСТІ ПАЦІЄНТІВ ПІСЛЯ ТРАВМ ХРЕБТА. 27

2.1 Анатомо-фізіологічні особливості хребта та зміни після травм. 27

2.2 Класифікація порушень рухової активності пацієнтів внаслідок травм хребта 35

2.3 Традиційні систем и відновлення рухової діяльности пацієнтів з спинальними травмами та сучасний науково-доказовий напрямок — інтенсивний тренінг. 40

розділ 3 Результати дослідження та їх обговорення. 51

3.1 Порівняльний аналіз традиційних та сучасних методологій щодо пацієнтів з спінальними травмами в м. Запоріжжі. 51

3.2 Розробка програми відновлення рухової діяльності та фізичної активності пацієнтів з спінальними травмами з використанням інтенсивного тренінгу. 60

3.3 Обговорення результатів. 87

Висновки.. 103

Список використаних джерел.. 106

ВООЗ – Всесвітня організація охорони здоров’я

ЗСЖ – здоровий спосіб життя

ФЗСЖ – формування здорового способу життя

ООН – організація об’єднаних націй

НДІ – науково дослідницька інспекція

ХНІЗ – хронічних неінфекційних захворювань

ХСК – хвороби системи кровообїгу

ЦНС – центральна нервова система

ЄС – Європейський союз

р. - рік

Актуальність теми дипломної роботи полягає в тому, що Застарілі ушкодження хребта та спинного мозку є одними із найскладніших проблем нейротравматології. У гострий період тяжкої хребетно-спинномозкової травми виживають близко 80% потерпілих. Ці хворі потребують медичної допомоги на всіх стадіях травматичної хвороби спинного мозку. Незважаючи на значний прогрес у лікуванні цього тяжкого контингенту хворих, кількість потерпілих, яких переводять на інвалідність, з кожним роком збільшується, що зумовлює велику соціальну значимість цієї проблеми. Зараз немає сумніву, що різні хірургічні втручання на хребті та спинному мозку вже більше не можуть поліпшити результати лікування спінальних хворих через невирішеність загальнобіологічної проблеми: “Чи можлива регенерація ушкодженого спинного мозку?”

На думку провідних вітчизняних та зарубіжних вчених, поліпшенню результатів лікування спінальних хворих може сприяти застосування комплексного реабілітаційного лікування, що включає як реконструктивно-відновні оперативні втручання на хребті та спинному мозку, так і повноцінну консервативну терапію. Аналіз даних патентної та іншої інформаційної літератури свідчить про те, що, не зважаючи на проведення багатопланових досліджень з проблеми ускладненої травми хребта, результати лікування спінальних хворих все ще залишаються досить незадовільними.

Залишаються все ще нерозв’язаними проблеми комплексного підходу до лікування таких хворих як в плані декомпресійно-стабілізуючих операцій на хребті, так і реконструктивно-відновних на ушкодженому спинному мозку. На нашу думку, більшість невтішних наслідків лікування спінальних хворих пов’язані з неврахуванням значення єдиного комплексу травматичної хвороби спинного мозку, а також однобічним підходом до лікування цих хворих на різних стадіях травматичної хвороби.

Пошуки способів, спрямованих на створення умов для оптимального перебігу регенеративних процесів у спинному мозку, у наш час є досить актуальною проблемою. При цьому найперспективнішим у спінальній патології є прискорення регенерації спинного мозку шляхом зменшання токсичності ліквору та застосування антигіпоксантів. Недостатньо розроблені питання зменшення спастичності у спінальних хворих з метою проведення успішної реабілітації.

Об’єктом дослідження виступає рухова діяльність пацієнтів після травм хребта.

Суб’єктом дослідження є пацієнти з травмами хребта

Метою проведеного дослідження був експериментальний аналіз факторів, що впливають на відновлення рухової активності за допомогою інтенсивного тренінгу.

Завданнями дослідження можна вважати наступні положення:

1. Проаналізувати доступні літературні джерела, присвячені соціальним та медичним наслідкам травм хребта.

2. Дослідити стан та методологію формування програми відновлення рухової активності пацієнтів після травм хребта.

3. Провести дослідження впливу факторів на відновлення здоров’я після травм хребта.

Методами дослідження, застосовані у роботи були аналіз літературних джерел по даній темі, експеримент, фізіологічні та медико-біологічні методи дослідження, методи математичної статистики.

Гіпотеза: проведене дослідження допоможе розробити програму відновлення рухової активності у пацієнтів після травм хребту.

Наукова новизна: у нашому дослідженні ми розглянули|розгледіли| методологію відновлення рухової активності після спінальних травм.

Практичне значення отриманих результатів складається в розробці науково обґрунтованого й доступного комплексу заходів по впровадженню програми реабілітації після травм хребта пацієнтів м.Запоріжжя.

1.1 Причини та структура травматизму хребта серед населення Європи та України

Досягнення науки і технічний прогрес дозволяють прижиттєво виявити структурно-функціональні зміни не тільки хребта, а й його вмісту (спинний мозок, оболони, судини) як при захворюваннях хребта, спинного мозку, так і при хребетно-спинномозковій травмі (ХСМТ). Це дає можливість по-новому оцінити патофізіологічні зміни, що настають внаслідок травми або захворювання спинного мозку, та вибрати більш адекватну лікувальну тактику, більш диференційовано підійти до лікування травми спинного мозку, розширити показання до хірургічного лікування деяких форм патології (сирингомієлія, артеріовенозні мальформації, інтрамедулярні пухлини, поширені пухлини хребта і спинного мозку), а також зменшити травматичність хірургічних втручань.

Нині в Україні поряд із традиційними методами обстеження хворих зі спінальною патологією (функціональна та звичайна спондилографія, мієлографія, спінальна ангіографія) широко використовують сучасні методи обстеження – КТ, МРТ та ангіографічну МРТ.

Незважаючи на важкий матеріальний стан держави у більшості регіонів України сьогодні є можливість використовувати сучасні методи обстеження спінальних хворих та застосовувати нові технології в їх лікуванні.

Спінальна нейрохірургія, за даними літератури, займає 50–60% усіх нейрохірургічних операцій.

Впровадження в практику КТ та МРТ збільшило кількість оперативних втручань при остеохондрозах шийного, грудного та поперекового відділів хребта. В усіх регіонах України проводять хірургічні операції з приводу патології міжхребцевих дисків, що супроводжується неврологічною симптоматикою. При цьому домінують мініінвазійні втручання, котрі ліквідують компресію спинного мозку, його корінців або судин. Відзначено, що кюретаж пульпозного ядра дає меншу кількість рецидивів, ніж тільки видалення частини диску, що випала (С.А.Усатов., С.Н.Нехлопочин, А.Л Победенний.). У роботах підкреслюється всебічного обстеження хворих з остеохондрозом хребта, що суттєво впливає на вибір хірургічної тактики та результати лікування (Г.Д.Вербицька. з співавт., В.І.Солений з співавт., А.Н.Брехов., І.П Курілець., В.М.Рижик. з співавт., А.В.Шармазанов з співавт., С.Г. Молчанова. з співавт.).

Надзвичайно актуальними залишаються питання лікування хворих із ХСМТ. Мета лікування таких потерпілих – це запобігання неврологічному дефіциту або його зменшення, а також запобігання вторинним післятравматичним змінам мозку, зменшення летальності. Важливе значення при цьому має цілеспрямована інтенсивна терапія в гострий період ХСМТ, нормалізація дихання і гемодинаміки, застосування метилпреднізолону, нейропротекторів, препаратів, які підвищують резистентність мозку до гіпоксії (А.І.Трещинський. з співавт., І.Г.Гохфельд, Л.А.Бублик.).

У більшості нейрохірургічних клінік України перевагу віддають раннім декомпресійно-стабілізуючим операціям при ХСМТ. Цікавою є розробка вітчизняних стабілізуючих систем (Київ, Харків), що відповідають сучасним вимогам і є значно дешевшими та доступнішими порівняно з закордонними. Важливого значення надають лікуванню хворих у віддалені терміни після травми, профілактиці та прогнозуванню інфекційно-запальних ускладнень.

Така тактика дозволяє ліквідувати компресію мозку, запобігти подальшим вторинним змінам мозку, створити оптимальні умови для його функціонування. Тактика пізніх операцій не виправдала себе, оскільки у хворих із ХСМТ настає поліорганна недостатність, що затримує терміни операцій, збільшує кількість ускладнень та віддаляє період реабілітації хворих. Проведення операцій, спрямовані переважно на стабілізацію хребта і не захищають спинний мозок від подальшої компресії, — то є хибний шлях (І.П. Курілець.). Нейрохірургічні операції при травмі повинні бути декомпресивно-стабілізуючими, тобто нейрохірургічні мають маніпуляції доповнюватися ортопедичними.

При вогнепальних пораненнях спинного мозку обов“язковим є уточнення характеру супутніх поранень, ранні оперативні втручання з приводу поранень внутрішніх органів та спинного мозку (М.Є.Поліщук.).

Знайшла своє висвітлення, хоча й недостатнє, хірургія стенозів хребтового каналу, спондилолістезів (А.В. Шармозонов. з співавт., Х.А.Мусагатов. з співавт., А.Н.Полегаєв.) та вентральних медулярних компресій (О.І.Паламар.).

Обгрунтування топографо-анатомічних підходів до патологічних процесів верхньошийного відділу хребта та хірургічний контроль вертебральної артерії при розширених корпоректоміях у шийному відділі детально висвітлені в працях авторів із клініки спінальної нейрохірургії Інституту нейрохірургії. Ці доступи дають можливість радикально видаляти поширені патологічні процеси, котрі раніше вважались недоступними для хірурга.

Судинні пухлини спинного мозку характеризуються особливостями гемодинаміки, що пов“узано з їх ангіоархітектонікою та гістобіологічними особливостями (Ю.П.Зозуля. з співавт.).

Сучасні методи дослідження спинного мозку дозволили по-новому підійти до хірургії пухлин мозку, хірургічного лікування сирингомієлії та судинних мальформацій спинного мозку (Є.І.Слинько, А.Ю.Ксензов. з співавт., О.Є.Дунаєвський. з співавт., Ю.М.Кубрак. з співавт. та інші).

Таким чином, усе свідчить про те, що спінальна нейрохірургія в Україні відповідає вимогам сьогодення.

Які ж перспективи розвитку спінальної нейрохірургії? Вважаю, що спінальну нейрохірургію слід розглядати як субспеціальність нейрохірургії, у якій будуть поєднуватися нейрохірургічні та ортопедичні принципи лікування. В цьому плані необхідна підготовка фахівців, підготовка стандартів та алгоритмів діагностики і лікування хворих з патологією хребта та спинного мозку, впровадження в практику мініінвазійних, навігаційних систем, мікрохірургічного обладнання, функціонально- та органозберігаючих хірургічних операцій, нейропротекторів — як при травмах, ішеміях, так і при захворюваннях спинного мозку.

Перспективними є розроблення та впровадження в практику нових методів лікування спінального болю, спастичності, реваскуляризаційних та реіннервуючих операцій.

Сучасні методи діагностики дозволяють переглянути показання до щадних мініінвазійних операцій при захворюваннях хребта, спинного мозку, його корінців та судин.

80% жителів нашої планети відчувають періодичний чи постійний біль в спині, а ті 20%, що ніколи не зіштовхувались з цією проблемою, скоріш, є винятком, ніж нормою.

Захворювання і травми хребта у більшості з нас асоціюються якщо не з інвалідністю, то точно з доволі тривалим лікуванням, складними операціями і масивними крововтратами.

Проте новітні розробки українських вертебрологів дають можливість повернути хворих до звичного життя в найкоротший термін.

Ефективні хірургічних технології лікування захворювань та пошкоджень хребта отримали визнання не тільки в Україні, але і в країнах Європи, США і Японії. В галузі вертебрології на сьогодні досягнуто рівня світових стандартів, а по деяких технологіях українські технології навіть йдуть попереду світових.

Фахівцями зроблено близько 80 винаходів, захищених патентами України та авторськими свідоцтвами, розробки висунуто на здобуття Державної премії України в галузі науки і техніки. Нашими хірургами проводяться майстер-класи закордоном, зокрема в США, Німеччині та Швейцарії.

Раніше хворі з складними захворюваннями та травмами хребта мали пролежні, сьогодні українські лікарі піднімають хворих на ноги на 2-3 день після операції. Зусиллями авторів вдалося знизити рівень смертності через гострі спинномозкові травми - з 45% до 11%, інвалідизації - 68% до 28-10%, при дегенеративних захворюваннях смертність вдалось знизити з 4,8% до 0, інвалідизацію з 16% до 5,1%, а при пухлинах хребта смертність з 25% до 3,8%, інвалідизацію - з 19% до 6,3%.

До недавнього часу інвалідність з патологією хребта в нашій країні перевищувала всі допустимі норми. Травми хребта, ушкодження спинного мозку, пухлини, запальні процеси, туберкульоз хребта є випробуванням для хворого і для оточуючих, вимагає колосальних витрат для догляду за хворим. Але тепер хворі України та світу мають не просто надію, а реальні методики лікування, що дають можливість швидко повернутись до звичного життя.

Жодна з областей медичних знань за роки незалежності не прогресувала так інтенсивно, як хірургія хребта. Потрібно було чимало часу, щоб досконаліше зрозуміти, що таке хребет, спинний мозок, їх функції та властивості, для того, щоб вийти на такий рівень розвитку. Ми мали соціальне замовлення, сильну наукову базу та кваліфікованих фахівців, що і дало можливість досягнути таких результатів.

Цього року на з'їзді американської Академії ортопедів-хірургів, де зібралось 30 тисяч травматологів та вертебрологів з усього світу, було визнано, що наша країна за деякими методиками лікування захворювань та травм хребта перевершує світові здобутки.

Високий розвиток промисловості зумовлює надзвичайно високий травматизм, часті політравми. Щоденно літом до запорізької обласної клінічної травматологічної лікарні поступає 3-5 чоловік з переломами переважно шийного відділу хребта внаслідок пірнання. Раніше людина з такими травмами були приречена на інвалідність або навіть на смерть, сьогодні вони не лише виживають, а й повертаються до праці. За рік впровадження нових технологій зусиллями працівників Запорізького НДІ травматології та ортопедії смертність при травмах хребта в області вдалось зменшити на 18%.

З ініціативи та під керівництвом авторів розробок створено 10 центрів хірургічного лікування пошкоджень та захворювань хребта в різних містах України. Затверджено єдині стандарти надання допомоги. Новітні методики застосовуються лише там, де є відповідне обладнання та високо кваліфіковані фахівці. Таких спеціалізованих центрів на сьогодні в нашій країні три, і цього достатньо, щоб закрити проблему по всій Україні.

Саме українські фахівці першими почали проводити ранні операції при травмі спинного мозку, впровадили керамопластику при ушкодженні та захворюваннях хребта, нові методи лікування гемангіоми та остеопорозу хребця.

Головне, щоб хірургічне втручання було максимально ефективним, не страждала якість життя хворого і в найкоротший термін він міг повернутись до звичного життя. Це стало можливо за рахунок малоінвазивних технологій, основною ідеєю яких є мінімальна травматизація при максимальному терапевтичному ефекті.

В українську практику впроваджено три типи технологічний втручань: пункційні, ендоскопічні та мікрохірургічні. Мікрохірургічні втручання при лікуванні пухлин майже не мають альтернативи. Пункційні втручання продовжуються від 5 до 15 хвилин, проводяться під місцевим знеболенням, оскільки не потребують розрізу певних анатомічних структур. Під час операції лікар спілкується з хворим і через кілька годин пацієнт може повертатись додому.

Поширеними є гемангіоми хребта, судинні пухлини, що руйнують кісткову масу хребта і можуть викликати значні ускладнення. Раніше оперативні втручання з видалення пухлин продовжувались кілька годин, супроводжувались масивними крововтратами.

Розроблена технологія пункційної вертебропластики, що дозволяє радикально лікувати пацієнта за 10 хвилин. Проводиться пункція ураженого тіла хребця, вводиться кістковий цемент, який заповнює порожнину гемангіоми. Таким чином зміцнюється тіло хребця і гемангіома перестає існувати, а людина забуває про свої страждання.

При складних формах сколіозу найкращий результат, на думку світової спільноти ортопедів, дають спеціальні конструкції, які дозволяють дитині рости. Ці технології розроблено саме донецькими фахівцями, і вони здобувають все більшу популярність у всьому світі.

Сьогодні ендоскопічні втручання, які називають другою французькою революцією, є пріоритетом української нейрохірургії. 40 тисяч українців, котрі щорічно потребують таких операцій, фахівці можуть швидко позбавити від багатомісячних страждань, видаливши між хребцеву грижу через розріз шкіри всього у 2-3 міліметри. А наступного дня пацієнт може повертатись до звичного життя.

За рахунок застосування малоінвазійних технологій, протягом року в нашій клініці, що має 18 стаціонарних ліжок, зроблено 1150 операцій за рахунок малого терміну госпіталізації, в середньому 1-2 дня, що говорить і про високу економічну ефективність наших досягнень.

Пухлини, від яких страждає хребет, проростають судинами, тому разом з пухлиною доводиться вилучати і частину судин. Іноді для доступу до різних відділів хребта доводиться розкривати грудну клітину, діафрагму, або черевну порожнину.

Фахівець, що робить подібні операції, має знати торакальну хірургію, абдомінальну, судинну та нейрохірургію. Підготовка таких спеціалістів дуже складна. До того моменту, поки хірург зможе робити операцію на хребті, проходить до 15 років і мало молодих спеціалістів обирають такий нелегкий шлях. Тут головне чітко знати, що ти можеш робити краще всіх і цим займатись. Якщо хірург має сумнів, щодо того, чи зможе зробити те чи інше втручання, то йому слід перенаправити пацієнта до іншого фахівця. Грамотно зроблена операція дійсно робить дива.

Дійсно, не буває горя без добра: працюючи з великою кількістю складних травм, за відсутності ефективної діагностики наші фахівці змогли не лише врятувати тисячі життів, а й розробили нові підходи та технології лікування, що визнав увесь світ. Тепер українським хворим не потрібно їхати на лікування за кордон. Тепер можна з гордістю сказати - наша спінальна хірургія найкраща.

1.2 Рівень інвалідизації населення після травм хребта

Сьогодні ми спостерігаємо, як посилюються тенденції до погіршення стану здоров’я, зменшення середньої тривалості життя, яка в середньому в Україні на 10 років менша, ніж у країнах Євросоюзу.

Структура загальної смертності з року в рік залишається стабільною. У 2005 р. у структурі загальної смертності перше місце посідали хвороби системи кровообігу (62,5 %), друге – злоякісні новоутворення (11,7 %), третє – травми, отруєння та деякі інші наслідки дії зовнішніх причин (8,9 %).

У працездатному віці на перше місце виходять травми, хвороби системи кровообігу посідають друге. За останній час збереглася тенденція до зростання показників загальної смертності населення як від усіх причин (+12,5 %), так і від хвороб системи кровообігу (+14,7 %). Значне зростання показника смертності спостерігають від інфекційних і паразитарних хвороб (+31 %).

На особливу увагу заслуговує серцево-судинна патологія, яку виявляють у 3/4 населення України, у 2/3 вона є причиною смерті, у той час як у більшості країн її частка не перевищує 50 %.

У структурі смертності від хвороб системи кровообігу провідні місця посідають ішемічна хвороба серця (ІХС) (66,6 %) та цереброваскулярна патологія (21,5 %). За період 2000–2005 рр. відзначають позитивну тенденцію до зменшення смертності від гострого інфаркту міокарда як серед всього населення (з 19,0 до 15,5 на 100 000 населення), так і серед працездатних (з 7,2 до 6,8).

Переважно причиною смерті при ІХС є атеросклеротичний кардіосклероз. Його виявляють у 78 % померлих загалом і в 50 % – серед померлих працездатного віку. Зростає смертність від інших гострих і підгострих форм ІХС, що сягає 42,2 % у працездатному віці. Смертність від гострого інфаркту міокарда становить 7,3 %.

Показник смертності в Україні і Болгарії зростає і є найвищим серед країн Європи. На Міжнародному конгресі кардіологів у Мюнхені було зазначено, що в більшості розвинених країн Європи на 1000 населення припадає менше 3 серцево-судинних летальних наслідків; у Польщі – близько 5, а у Болгарії та Україні – понад 9.

Особливо велика різниця в показниках смертності від серцево-судинної патології у чоловіків і жінок. Цю особливість спостерігають у всьому світі, але в Україні вона виражена в активному працездатному віці.

Міжнародний досвід зі зниження захворюваності і смертності від хвороб системи кровообігу та інших хронічних неінфекційних хвороб свідчить про реальну можливість зменшення названих показників на популяційному рівні, за умови виконання комплексної Національної програми з профілактики та лікування артеріальної гіпертензії, а також затвердження і впровадження Національної програми з попередження серцево-судинних та судинно-мозкових захворювань, яка об’єднує зусилля терапевтів, кардіологів, кардіохірургів, неврологів і нейрохірургів.

Поточний прогностичний аналіз і математичне моделювання на більш віддалений період, які ґрунтуються на показниках довкілля, якості харчування, питної води, демографічних даних і тенденціях сучасного розвитку, а також на соціально-економічному становищі в країні, не дозволяють сподіватися на краще, якщо не вживати науково обґрунтованих заходів, не забезпечувати їх відповідним фінансуванням і не надавати належної державної підтримки.

Так, за період з 1995 до 2005 р. показники поширеності хвороб серед всього населення зросли на 38 %, в основному за рахунок хвороб ендокринної системи та системи обміну речовин, які збільшилися вдвічі, системи кровообігу – більше ніж удвічі), хвороб сечостатевої системи – на 62,2 %), кістково-м’язової – на 43,7 %. Причому знижується лише поширеність травм, отруєнь та нещасних випадків (5 %). Відповідно зросла і захворюваність на хвороби цих класів.

Показник поширеності всіх хвороб в Україні у 2005 р. становив 172 633,0 на 100 000 населення, однак цей показник коливається від 138 640,5 в Миколаївській області до 226 628,2 в м. Києві. Відхилення показників захворюваності від середнього по Україні (69 876,1 на 100 000 населення) у бік зростання спостерігали у м. Києві (94 537,8), Івано-Франківській (85 306,6) та Вінницькій (83 958,4), областях, у бік зменшення – у Сумській (49 057,7) та Миколаївській (52 582,9) областях.

Порівнюючи показники поширеності хвороб усіх класів та захворюваності на них за 2005 р. серед всього населення і сільського, слід зазначити, що серед сільського вони нижчі за всіма нозологіями, за винятком хвороб ендокринної системи та системи обміну речовин. Можна припустити, що це пов’язано із недостатніми можливостями спеціалізованої допомоги сільському мешканцю, а також питаннями обліку.

Виконання Національної програми з профілактики та лікування артеріальної гіпертензії, впровадження нових методик досліджень у практику лікувально-профілактичних закладів України дало змогу покращити виявлення і тим самим збільшити вдвічі показник поширеності хвороб системи кровообігу серед всього населення з 1995 до 2005 р.

У структурі поширеності хвороб системи кровообігу серед всього населення перше місце посідає гіпертонічна хвороба (45,8 %), друге – ІХС (33,7 %), третє – цереброваскулярні хвороби (ЦВХ) (13,3 %). Показники захворюваності аналогічні.

Проведені дослідження свідчать про надзвичайну поширеність факторів ризику серцево-судинних і судинно-мозкових захворювань в Україні: у 33,5 % дорослого населення виявлено артеріальну гіпертензію, 56,8 % мають надлишкову вагу, 44 % чоловіків та 16,5 % жінок курять.

З аналізу показників поширеності, захворюваності, інвалідності та смертності видно, що значна частина кардіологічної патології припадає на працездатний вік (особливо захворюваність). Обсяг диспансерного нагляду в багатьох регіонах набагато нижчий, ніж середній по Україні. Тому на місцях кардіологам, терапевтам, сімейним лікарям необхідно звернути особливу увагу на своєчасне виявлення патології, проведення адекватного обстеження і лікування згідно із стандартами для покращання зазначених показників.

При хворобах системи кровообігу первинну інвалідність у 2005 р. встановлено у 58 491 хворого, серед них осіб працездатного віку – 33 155 (56,7 %). У структурі причин інвалідності провідне місце належить ЦВХ, як серед дорослого (40,9 %), так і серед працездатного населення (35,5 %). Однією з головних причин, що призводять до інвалідності населення є ІХС (відповідно 33,7 і 33,5 %).

Про проблеми діагностики кардіологічної патології та її ефективне лікування свідчать дані щодо первинно визнаних інвалідами в Україні за віком. Так, у 1995 р. інвалідність у працездатному віці становила 38,5 %, у 2005 – 56,7 %. Змінилася також структура за групами первинної інвалідності серед дорослого населення України у бік збільшення тяжкості патології. Так, у 1995 р. частка інвалідів І групи становила 16,1 %, у 2005 – 19,6 %; інвалідів ІІІ групи – відповідно 21,9 і 39,2 %.

Однією з провідних патологій у структурі поширеності та захворюваності хвороб системи кровообігу є гіпертонічна хвороба. За останні 10 років її поширеність збільшилася вдвічі і становить 28 169,3, а захворюваність зросла в 2,5 разу і становить 25 86,3 на 100 000 населення, що є наслідком активної роботи з виявлення артеріальної гіпертензії в межах Національної програми. В наш час показники по Україні наближаються до європейських і відповідають даним контрольних епідеміологічних досліджень. Серед осіб, у яких уперше виявили гіпертонічну хворобу, 78,8 % становлять хворі працездатного віку (2038,8 на 100 000 населення). Цей показник має значні відмінності в областях (від 4517,6 в Харківській до 773,7 в Житомирській). Майже у всіх регіонах за цей же період, як наслідок раннього виявлення патології і адекватного лікування знизився показник первинної інвалідності від гіпертонічної хвороби з 1,7 до 0,9 на 10 000 населення. При низьких показниках захворюваності в Миколаївській і Чернівецькій областях спостерігають високі показники первинного виходу на інвалідність.

Статистика не дає можливості пояснити значні розбіжності в показниках смертності від гіпертонічної хвороби у 1995–2005 рр. і потребує ретельного вивчення на місцях. П омирають від цієї хвороби в основному особи працездатного віку (73,6 %).

Важливе місце серед причин, що призводять до виникнення передчасної смерті, посідає ІХС. Останнім часом (1995–2005) кількість хворих з цією патологією збільшилася удвічі. Так, показник захворюваності на ІХС має досить великі відхилення і коливається в межах від 545,3 у Житомирській області до 3011,3 у Харківській, при середньому по Україні 1697,5 на 100 000 населення. Доведено, щов осіб з артеріальною гіпертензією інфаркт міокарда виникає в 3–4 рази частіше, майже в половині випадків розвиваються цереброваскулярні порушення (особливо у осіб працездатного віку). Привертає увагу показник охоплення диспансерним наглядом, який не покращується протягом декількох років у таких регіонах: м. Севастополь (2486,4 на 100 000), Житомирська (2588,1), Львівська (3545,4) області, у той час як у Закарпатській та Чернівецькій областях він становить відповідно 13031,1 і 10985,4, при середньому по Україні 6554,5 на 100 000 населення.

ІХС посідає друге місце (після ЦВХ) у структурі інвалідності від хвороб системи кровообігу, як серед дорослого, так і серед населення працездатного віку. Цей показник серед дорослих знизився на 31,6 % порівняно з 1995 р. У м. Києві він був найвищий – 8,8, у Миколаївській області – 8,3, у той же час у Сумській – 2,6, по Україні – 5,2 на 10 000 населення.

За 10 років показник смертності від ІХС зріс на 31 %, а в деяких областях більше ніж наполовину (Чернігівська – 64 %, Кіровоградська – 62 %, Рівненська – 51,7 %). У структурі смертності від хвороб системи кровообігу серед працездатних – смертність від ІХС посідає перше місце – 54,4 %; при цьому смертність працездатних осіб становить 15,5 % загальної смертності від ІХС.

Перше місце за поширеністю та соціальною значущістю посідають ЦВХ. У 2005 р. в Україні зареєстровано близько 3,1 млн хворих з різними формами ЦВХ, 80 % яких становлять особи пенсійного віку. За останні 10 років кількість пацієнтів з ЦВХ зросла в 1,6 разу. Збільшення відбулося за рахунок хворих з хронічними прогресуючими формами судинно-мозкової недостатності.

Особливу стурбованість викликає значна частка первинної інвалідності при цереброваскулярній патології як серед дорослих, так і серед працездатного населення. Так, у 2005 р. вона була надана 23 947 особам, серед яких 11 779 (49,2 %) – працездатні. Серед дорослих і працездатних вона найвища у Одеській області (відповідно 11,8 та 6,5) та м. Києві (11,1 та 5,8) при середній по Україні – 6,3 та 4,4 на 10 000 населення.

У цілому по Україні смертність від ЦВХ зменшилася на 13,6 %, проте в Сумській та Донецькій областях вона вища за середню (229,9 на 100 000 населення) відповідно у 2,5 та 2 рази. Серед працездатного населення смертність від судинних уражень мозку посідає друге місце (19 %); при цьому смертності працездатного населення становить 16,8 % загальної смертності від ЦВХ.

Найбільш тяжкою формою судинних захворювань головного мозку є інсульт. Щорічно його вперше діагностують у 100–120 тис. мешканців України. У 2005 р. зареєстровано 119 000 таких випадків (на 16,4 % більше, ніж у 1995 р.), що становить 313,7 на 100 000 населення. Показник захворюваності збільшився на 29,1 %. Слід зазначити, що 1/3 випадків інсультів реєструють в осіб працездатного віку. В Європі цей показник становить у середньому 200 на 100 000 населення. Як позитивний факт слід зазначити, що кількість інсультів у нашій країні з 2000 р. дещо зменшилася і стабілізувалася. Це пов’язано з виконанням Національної програми лікування і профілактики артеріальної гіпертензії та більш виваженим ставленням до постановки діагнозу мозкового інсульту.

Серед причин смерті інсульт посідає друге місце у світі і третє у розвинених країнах після хвороб системи кровообігу. В Європі летальність при інсультах коливається від 63,5 (чоловіки, Швейцарія) до 273,4 (жінки, Росія) на 100 000 населення. Слід зазначити, що смертність від інсультів в Україні вища, ніж у Росії, серед чоловіків у 1,5 разу, а серед жінок – в 2 рази. Показник летальності протягом 30 днів від початку інсульту в Україні становить близько 35 %, а протягом року вмирає кожен другий хворий, при цьому з тих, хто вижив, 25–30 % залишаються інвалідами, до трудової діяльності повертається не більше 10–12 %, 50 % – потребують сторонньої допомоги, що вже є державною проблемою.

Однією з нерозв’язаних проблем є надання нейрохірургічної допомоги при судинних ураженнях головного мозку. Загальна кількість мозкових інсультів в Україні становить близько 120–130 тисяч щорічно. В нейрохірургічних закладах України лікується всього до 4 % хворих, з них оперують близько 1/3 хворих.

Низкою причин незадовільного стану в лікуванні хворих на інсульт є відсутність єдиного системного підходу до вирішення цієї проблеми; відсутність спеціалізованих інсультних відділень у багатьох областях України, а в існуючих – невелика ефективність їх роботи; відсутність єдиної стратегії, жорстке виконання якої було б обов’язковим для всіх спеціалістів, причетних до лікування таких хворих; недостатня поінформованість як лікарів, так і населення в цілому, внаслідок чого не проводяться повною мірою профілактичні заходи, пізно та нераціонально призначається лікування. Частину хворих на інсульт взагалі не госпіталізують у стаціонари, що призводить до збільшення смертності та інвалідності.

Залишається актуальним питання створення обласних або міських невролого-нейрохірургічних інсультних центрів з їх повноцінним оснащенням тазабезпеченням підготовленими фахівцями. Досвід роботи таких центрів у Києві і Дніпропетровську свідчить про їх ефективність.

Таким чином, сьогодні в кардіології, неврології та нейрохірургії з’явилися і набувають сили нові тенденції, що певною мірою зумовлені реформуванням галузі відповідно до розвитку ринкових відносин.

Для зміни