Принципи підбору основ для м'яких лікарських форм

Зміст

Зміст. 3

Вступ. 4

1. Основи для приготування лікарських форм для місцевого застосування. 7

2. Вимоги ДФ до основ для мазей. Показники якості 8

3. Класифікація основ для мазей. 10

4. Біофармацевтична оцінка мазевих основ. 12

5. Основні принципи приготування м’яких лікарських засобів. 40

Практична частина. 46

Висновки та рекомендації 67

Список використаної літератури. 69



Вступ

Мазі – лікарська форма для зовнішнього застосування, що має м'яку консистенцію і здатна утворювати на поверхні шкіри чи слизової оболонки рівну, суцільну, не сповзаючу плівку.

Мазі – одна з найдавніших лікарських форм, широко розповсюджена ще в античному світі, де вони стали застосовуватися більш ніж за 3000 років до н.е. Мазі широко використовувалися Гіппократом, Галеном, Авіценою. Найдавніший з відомих російських медичних трактатів, написаний у 30‑х роках XII сторіччя онучкою Володимира Мономаха Євпраксією й утримуючий опис способів заготівлі, збереження і використання лікарських речовин, називався «Мазі».

Мазі – офіціальна лікарська форма. У ДФХ їм присвячені спеціальна загальна стаття №709 і п'ять часток статей. У рецептурі радянських аптек мазі займають близько 10%.

Мазі є складною лікарською формою і складаються з лікарських і допоміжних речовин.

Лініментами (лат. linere – мазати, натирати), чи втираннями, називається відособлена група рідких лікарських форм для зовнішнього вживання, застосовуваних найчастіше шляхом втирання в шкіру. Часто лініменти розглядають як категорію рідких мазей.

З технологічної сторони лініменти не відрізняються від мазей специфічними особливостями і є групою рідких чи легко розріджуючихся лікарських форм, об'єднаних лише спільністю застосування, але не виробничими ознаками. Багато лініментів відрізняються високим ступенем стійкості при збереженні і відносяться до числа препаратів масової заводської заготівлі.

Супозиторії – тверді при кімнатній температурі дозовані лікарські форми і розплавляються чи розчиняються при температурі тіла, застосовувані для введення в порожнині тіла.

Уперше про супозиторії згадується в пам'ятниках чотирьохтисячної давнини. У папірусі Еберса вже розрізняють супозиторії проносні і для лікування геморою. Супозиторії загальної дії – антиастматичний, утримуючий аніс, мирру, мед, гусячий жир, увів Гіппократ. Сам термін «супозиторії» з'явився в XVII столітті, він був утворений від латинського слова supponere – заміняти. Цей термін стає легко зрозумілим, якщо згадати, що саме в 1650 р. були створені мильні супозиторії, що широко практикувалися замість очисних клізм.

Супозиторії – складна лікарська форма, також як і мазі складається з лікарських і допоміжних речовин

Ці різні по місцю введення ліки розглядаються разом, оскільки вони мають багато загального в технології і приготовляються за допомогою однакових основ. Усі вони більш-менш тверді при кімнатній температурі і розплавляються при температурі тіла чи розчиняються у вмісті порожнини.

У якості основ для готування м'яких лікарських форм відповідно до вказівок ДФХ застосовують олію какао, рослинні, тваринні, гідрогенізовані жири, ланоль, сплави гідрогенізованих жирів з воском, спермацетом, знесмоленим озокеритом, твердим парафіном і різними емульгаторами, желатино-гліцеринові і мильно-гліцеринові гелі, поліетиленоксиди й інші речовини.

Лише в дуже рідких випадках одна й та ж сама речовина має одночасно потрібну фармакологічну властивість і необхідні структурно-механічні властивості (фітостерин, бентоніт).

Лікарські речовини, будучи терапевтично активним компонентом, визначають медичний зміст призначення мазей, лініментів і супозиторіїв. У кількісному відношенні ця група звичайно складає меншу частину лікарських форм.

Допоміжні речовини в сукупності називаються основою. Це основна частина лікарської форми, що забезпечує її необхідний обсяг, консистенцію і відповідну концентрацію діючих речовин. Між медикаментозною частиною ліків і її основою спостерігається дуже складна взаємодія, що змушує розглядати основу не як інертний носій лікарських речовин, а як важливий засіб забезпечення максимальної терапевтичної дії лікарської речовини.

Терапевтична ефективність визначається різноманітними причинами. Вірогідно встановлено, що одна й та ж сама лікарська речовина, що застосовується в складі м'якої лікарської форми, може зробити зовсім різну по силі прояву терапевтичну дію в залежності не тільки від того, як вона введена в ліки, але і від того, з якою основою вона застосована.

Поряд з активним впливом на прояв терапевтичної дії лікарських речовин основи також впливають на їхню стабільність під час збереження. Одержання стійких форм, що добре зберігаються, можливо лише при використанні основ, що володіють достатньою хімічною індиферентністю і стійкістю до впливу світла, повітря, вологи, мікроорганізмів, температурних факторів і не володіють вираженою здатністю старіння.

Властивості основи повинні також відповідати меті призначення ліків. Наприклад, основи, що використовуються для готування лініментів, призначених з метою надання максимальної резорбтивної дії, повинні мати здатність проникати крізь шкірний покрив чи сприяти такому проникненню лікарських компонентів. У той час, як основи для поверхово діючих мазей, навпаки, не повинні мати здатність всмоктуватися, не заважаючи в той же час локальній (місцевій) дії лікарських інгредієнтів мазі.

Забезпечити настільки різноманітні властивості застосуванням якого-небудь одного продукту зовсім неможливо. Саме тому як основи використовується значний асортимент різноманітних речовин природного і штучного походження.

У зв'язку з цим дуже актуальним є вивчення основ для м'яких лікарських форм і їхніх властивостей. А також дуже важливе уміння підбирати основи для різних видів м'яких лікарських форм.


1. Основи для приготування лікарських форм для місцевого застосування

Мазеві основи можуть бути у вигляді індивідуальних чи суми різних речовин, які обумовлюють необхідний обсяг відповідну консистенцію і деякі специфічні особливості мазі. Завдяки консистенції основа – прекрасний змазуючий засіб для шкіри, що робить її м'якою, гладенькою, еластичною і охороняє від висихання. Під дією основи природний жировий захист шкіри підсилюється, швидше загоюються тріщини і садна, зменшується випаровування води, завдяки чому набухає роговий шар і затримується природна теплота, чим досягається значний захист від вологості і холоду. Остання обставина має істотне значення для плавців, що перебувають у воді в період змагань. Крім того, основи добре вбирають у себе зовнішнє забруднення шкіри і полегшують його видалення.

Між лікарською речовиною й основою існують складні взаємини, що не дозволяють розглядати її як інертного носія, який не приймає участі в дії мазі. Мазі необхідно розглядати як єдність форми і вмісту. Форма повинна бути активною у відношенні прояву і розкриття її вмісту.

Доведено, що та сама лікарська речовина, застосовувана у вигляді мазі, може діяти зовсім по-різному в залежності не тільки від того, як вона введена у мазь, але і від того, з якою мазевою основою вона скомбінована. Так, наприклад, мазі багатьох антибіотиків на вазеліні малоактивні, але ті ж мазі, приготовлені на гідрофілізованій вазелін-ланоліновій основі, мають більш виражену антибіотичну дію.

Різні дослідження показують, що мазева основа не просто індиферентний носій, а активний компонент фармакодинаміки мазі.

Вибір мазевої основи залежить від фізико-хімічних властивостей призначуваних лікарських засобів і характеру дії мазі.


2. Вимоги ДФ до основ для мазей. Показники якості

Основа, яка б забезпечувала максимальний терапевтичний ефект мазі, повинна відповідати таким вимогам:

· мати мажучу здатність, тобто необхідні структурно-механічні (консистентні) властивості: в'язкість, пластичність, текучість, тиксотропність і т. п.;

· добре сприймати лікарські речовини, тобто мати абсорбуючу здатність;

· не змінюватися під дією повітря, світла, коливань температури і не реагувати з лікарськими речовинами, що вводяться в неї, тобто мати хімічну стійкість;

· бути індиферентною у фармакологічному відношенні, не мати подразнюючої і сенсибілізуючої дії, сприяти зберіганню первісного значення рН шкіри (3–4 од.) чи слизової оболонки;

· не піддаватися обсіменінню мікроорганізмами;

· не повинна бруднити одягу, не бути занадто липкою, легко змиватися за допомогою мила і без нього;

· властивості основи повинні відповідати меті призначення мазі: основи захисних мазей, застосовувані з профілактичною метою, повинні швидко засихати і щільно прилягати до поверхні шкіри; основи для поверхнево діючих мазей не повинні всмоктуватися; основи для мазей резорбтивної дії повинні, навпаки, глибоко проникати в шкіру, досягати кров'яного русла і сприяти всмоктуванню лікарських речовин.

Однак мазевих основ, що цілком відповідали б цим вимогам, немає. Тому для одержання необхідної якості основи часто застосовують суміші різних речовин (складні мазеві основи).

Для виготовлення супозиторних лікарських форм повинні використовуватися основи, що мають специфічні особливості. До супозиторних основ пред'являютьсянаступні вимоги:

· достатня твердість при кімнатній температурі і здатність плавитися (чи розчинятися) при температурі не вище, ніж 37 °С, тобто здатність різко переходити від твердого стану до рідини, минаючи стадію розм'якшення – мазевидну стадію; достатня в'язкість, відсутність запаху, забезпечення максимального контакту між лікарськими речовинами і слизовою оболонкою;

· хімічна і фармакологічна індиферентність, відсутність подразнюючої дії, стійкість до дії зовнішніх факторів (світла, тепла, вологи, кисню повітря, мікроорганізмів);

· здатність легко набувати відповідної форми, змішуватися з якомога більшою кількістю лікарських речовин, не взаємодіяти з ними і бути стійкими при зберіганні;

· здатність легко вивільняти лікарські речовини, сприяти прояву їх фармакологічної дії, що залежить як від властивостей основ, так і від способу введення лікарських речовин в основу;

· наявність відповідних реологічних показників і оптимальних структурно-механічних властивостей.

Якість основ визначається по ДФ XI чи по НТД.

При перевірці якості жирових основ передбачається визначення температури плавлення, кислотного і йодного чисел (вони не повинні перевищувати встановлених для цих основ значень), випробування на відсутність сторонніх домішок. Дуже важливе значення для якості основ мають їх твердість і пластичність, від яких залежить зручність введення приготовлених на цих основах супозиторіїв. Для визначення твердості жирових основ користуються приладом Осмініна, що показує величину навантаження в г/см, необхідну для того, щоб брусок масла стандартної величини був розрізаний дротом діаметром 0,25 см протягом 1 хвилини. Для цього може бути використаний прилад «пенетрометр», при застосуванні якого виміряється глибина занурення в масло стандартного конуса визначеної ваги протягом установленого часу, а також «твердометр» і деякі інші прилади.

3. Класифікація основ для мазей

Речовини, використовувані як основи для мазей, відрізняються за джерелами одержання, хімічним складом, фізико-хімічними властивостям і т. п. Це знайшло своє відображення в класифікації основ, приведених у різних навчальних посібниках, підручниках, оглядах і статтях. Істотним недоліком багатьох пропонованих класифікацій є те, що вони змішують основи для мазей з їх окремими компонентами.

Залежно від джерел одержання мазеві основи та їх компоненти підрозділяються на натуральні і штучні. В останню групу входять основи, що є різноманітними синтетичними чи напівсинтетичними речовинами або їх сумішами як одна з одною, так і з натуральними речовинами.

За хімічним складом основи поділяються на ефіри гліцерину з вищими жирними кислотами, складні ефіри цих кислот з високомолекулярними одноатомними спиртами, високомолекулярні вуглеводні і їх аміни, неорганічні сполуки, полісахариди та ін.


В основу класифікації повинна бути покладена найбільш характерна ознака, що дозволяє об'єднати речовини в єдину, органічно зв'язану групу. Така характерна ознака для всіх речовин чи композицій основ -їх здатність взаємодіяти з водою. По інтенсивності взаємодії з водою всі основи поділяють на три групи: гідрофобні, гідрофільні та дифільні. Така класифікація вважається найбільш раціональною. Вона прийнята ДФ XI.

Гідрофобні основи мають яскраво виражену ліпофільність, тобто здатність, як правило, цілком змішуватися з жирами, жироподібними речовинами або розчинятися в них. Винятки з цього правила рідкі і відносяться до розряду несумісностей. Так, наприклад, олія касторова погано змішується з вуглеводнями. Характерна властивість цієї групи основ – вони не змішуються з водою і не емульгують її, якщо не рахувати тих невеликих кількостей води чи водних розчинів, які вони можуть утримати за рахунок своєї в'язкості.

Гідрофільні основи: гелі високомолекулярних вуглеводів і білків (ефіри целюлози, крохмалю, желатину, агару), гелі неорганічних речовин (бентоніти), гелі синтетичних високо-молекулярних сполук (поліетиленоксиду, полівінілпіролідону, поліакриламіду) та ін.

Характерна властивість для цієї групи основ – активна взаємодія з водою: вони або змішуються з нею необмежено, або змочуються чи набухають у ній.

Дифільні (ліпофільно-гідрофільні) основи – безводні сплави ліпофільних основ з емульгаторами (сплав вазеліну з ланоліном або з іншими емульгаторами). Емульсійні основи типу В/О (суміш вазеліну з водяним ланоліном, консистентна емульсія вода/ вазелін та ін.) і О/В в якості емульгаторів використовують натрієві, калієві, триетано-ламінні солі жирних кислот, твін‑80 та ін.

Запропонована класифікація дає можливість чіткіше характеризувати властивості мазевих основ, важливі в технологічному відношенні, допомагає зробити більш правильний вибір основи залежно від фізико-хімічних властивостей лікарської речовини, визначити спосіб її введення. Крім того, поділ мазевих основ на зазначені групи дає можливість певною мірою судити про швидкість надходження лікарської речовини з мазі в тканини та рідини організму.

У даний час для виготовлення супозиторіїв застосовується великий асортимент основ, що розрізняються фізико-хімічними властивостями. їх можна поділити на дві групи: гідрофобні і гідрофільні.

4. Біофармацевтична оцінка мазевих основ

Характеристика ліпофільних основ. До цієї групи відносяться: жирові, вуглеводневі та силіконові основи.

Жирові основи. Серед жирових основ найбільш широке застосування мають жири тваринного і рослинного походження, а також продукти їх промислової переробки. Вони є тригліцеридами вищих жирних кислот і близькі за своїм складом до жирових виділень шкіри. Жири індиферентні, добре всмоктуються, змішуються з багатьма лікарськими речовинами і добре їх вивільняють, порівняно легко змиваються теплою мильною водою.

Але разом з тим вони недостатньо стійкі і розкладаються (гіркнуть) з утворенням вільних жирних кислот, альдегідів та інших сполук, які можуть вступати в хімічні реакції з наявними у складі мазей лікарськими речовинами і діяти подразнююче на шкіру.

Свинячий жир (Adeps suillus depuratus. Axungia porcina depurata) одержують витоплюванням жиру, що покриває внутрішні органи свині. Він являє собою суміш з 62–68% тригліцеридів олеїнової кислоти і до 35% трипальмітину і тристеарину. Продукт білого кольору, м'якої ніжної консистенції, має дуже слабкий запах, плавиться при температурі 34–35 °С, у свіжому вигляді не подразнює шкіру і не перешкоджає шкірному подиху, досить легко проникає крізь епідерміс і добре передає шкірі змішані з ним лікарські речовини.

Свинячий жир легко змішується і сплавляється з іншими жирами, восками, вуглеводнями, смолами і жирними кислотами, не втрачає мазеподібної консистенції при поглинанні до 20% води (завдяки наявності невеликої кількості холестерину). Під впливом зовнішніх факторів (тепла, світла, кисню повітря та ін.) свинячий жир легко гіркне, набуваючи неприємного запаху, кислої реакції та подразнюючої дії.

Хоча свинячий жир належить до числа кращих основ для мазей, його застосування дуже обмежене, бо він є харчовим продуктом.

ДФ IX рекомендує застосовувати жир при виготовленні мазі сірчаної простої, мазі калію йодиду і мазі ртутної сірої. Остання готується з додаванням яловичого жиру.

Яловичий жир (Sebum bovinum) відноситься до числа твердих жирів, оскільки містить до 58% три-гліцеридів твердих насичених жирних кислот пальмітинової і стеаринової і порівняно мало тригліцеридів ненасичених кислот типу лінолевої. Він має жовтувате забарвлення і слабкий запах, температура його плавлення 42–52 °С. При кімнатній температурі він твердий і крихкий, через те в чистому вигляді як мазева основа непридатний. Іноді він використовується для ущільнення мазей на жирових основах.

Аналогічні властивості і застосування має баранячий жир.

Гусячий жир (Adeps anserinum) – м'яка маса жовтувато-кремового кольору з температурою плавлення 26–34 °С; належить до числа важкозастигаючих жирів, використовується у складі мазей при обмороженнях.

Рослинні жири (олії). Велика частина рослинних жирів відноситься до числа рідких, тому вони в чистому вигляді як основи не використовуються. Вони досить широко застосовуються як добавки до твердих основ (жирів, восків, вуглеводнів), утворюючи сплави м'якої консистенції. У технології мазей використовують олії: мигдальну, абрикосову, персикову, соняшникову, сливову, бавовняну, оливкову та ін.

Гідрогенізовані жири – це продукти промислової переробки жирів і рослинних олій.

Процес гідрування природних жирів здійснюється в реакторах при підвищеній температурі (180–240 °С) і тиску, у присутності каталізаторів (зазвичай мідно-нікелевих) і при постійній подачі водню.

В результаті насичення воднем гліцеридів ненасичених жирних кислот останні перетворюються в насичені, утворюючи продукти будь-якої консистенції з різними температурами плавлення аж до твердих продуктів, що мають більшу стабільність фізико-хімічних показників.

Гідрогенізовані жири можуть бути використані:

а) самостійно як основи для мазей, якщо вони в'язкопластичні;

б) як компоненти основ для мазей, якщо вони тверді чи напіврідкі.

ДФ XI як мазеві основи рекомендує використовувати такі мазеподібні продукти:

Саломас, чи гідрожир (Adeps hydrohenisatus), одержуваний з рафінованих рослинних олій, схожий зі свинячим жиром, але більш щільний.

Рослинне сало (Axungia vegetabilis) – сплав, що складається з 88–90% гідрожиру і 10–12% рослинної олії.

Комбіжир (Adeps compositus) – сплав, що складається з 55% саломасу, 30% рослинної олії і 15% яловичого, свинячого чи гідрованого китового жиру.

Вуглеводневі основи. У 1876 р. у фармацевтичну практику був уведений вазелін як основа для мазей. Як компоненти основ для мазей у цей час стали також застосовувати рідкі і тверді парафіни. Комбінації рідких і твердих вуглеводнів давали можливість створювати мазеві основи необхідної консистенції, які б не гіркли, були нейтральними і сумісними з великою кількістю лікарських препаратів.

Вазелін (Vaselinum) (ДФ IX ст. 746) являє собою очищену суміш твердих, м'яких і рідких вуглеводнів, одержуваних з нафти.

Однорідна, що тягнеться нитками, мазеподібна маса без запаху, білого чи жовтуватого кольору. При намазуванні на скляну пластинку дає рівну несповзаючу плівку. З жирними оліями і жирами змішується у всіх співвідношеннях. При розплавлюванні дає прозору рідину зі слабким запахом парафіну або нафти. Температура плавлення 37–50 °С. Не омилюється розчинами лугів, не окисляється, не гіркне на повітрі і не змінюється при дії концентрованих кислот.

Вазелін широко застосовують як самостійну мазеву основу для поверхнево діючих дерматологічних мазей. Для застосування на слизові оболонки і збільшення резорбтивної здатності вазеліну його комбінують з ланоліном.

Для очної практики застосовують вазелін сорту «для очних мазей», очищений від відновлюючих домішок і підданий гарячому фільтруванню і стерилізації.

Поряд з фармакопейним застосовують також вазелін медичний за ДСТ 3682–52, одержуваний сплавкою церезину, парафіну, очищеного петролатуму чи їх домішок з очищеною нафтовою олією.

Петролатум (Petrolatum) – це суміш твердого парафіну з мінеральною олією, ясно-коричнева маса з температурою плавлення вище 60 °С. Одержують при депарафінізації нафтових авіаційних олій. Для медичних цілей додатково очищається і використовується у складних основах для мазей як наповнювач.

Парафін (ParafFmum solidum) являє собою білу кристалічну масу, жирну на дотик. Складається з граничних високомолекулярних вуглеводнів, має температуру плавлення 50–57 °С, застосовується як добавка до основ з метою ущільнення їх консистенції. В умовах жаркого клімату до звичайної основи ДФ X рекомендує додавати 10% парафіну чи воску.

Олія вазелінова, чи рідкий парафін (Oleum Vaselini, Paraffinum liquidum) – це фракція нафти, одержувана після відгонки гасу. Безбарвна масляниста рідина без запаху і смаку, нерозчинна у воді і легко змішується у всіх відношеннях з рослинними оліями (крім касторової). Застосовується з метою одержання основи м'якшої консистенції.

Озокерит (Osokeritum) – воскоподібний природний мінерал, чи гірський віск, суміш високомолекулярних вуглеводнів. Застосовується у складних основах у вигляді знесмоленого озокериту – ясно-жовтої маси, що плавиться при температурі вище 60 °С.

Церезин (Ceresinum) – рафінований озокерит, що представляє собою аморфну безбарвну ламку масу, що плавиться при 68–72 °С. У хімічному відношенні індиферентний. Добре сплавляється з жирами і вуглеводнями, утворюючи сплави, що не кристалізуються. Застосовується для одержання складних мазевих основ (штучних вазелінів).

Вазелін штучний (Vaselinum artificiale) – це складні сплави, приготовлені з рідкого і твердого парафінів, знесмоленого озокериту або церезину, іноді з добавкою петролатуму. У найпростішому випадку це сплав 1 частини парафіну і 4 частин вазелінової олії (Oleum Vaselini). Сплав схильний до синерезису і при зберіганні стає зернистим. Якість цих сплавів зазвичай тим краща, чим складніше їх поєднання.

Нафталанська нафта (Naphthalanum liquidum, Naphtha Naphthalani) – густа сиропоподібна рідина чорного кольору з зеленкуватою флюоресценцією і своєрідним запахом. Змішується у всіх співвідношеннях із гліцерином, оліями і жирами. Діє дезинфікуюче і болезаспокійливо. Ефективний лікувальний засіб при опіках І і II ступеня. Є ряд прописів з нафталанською нафтою для лікування корости, сверблячки, екзем, бешихи шкіри, артритів, радикулітів та інших захворювань.

Входить до складу нафталанної мазі, яка представляє собою суміш з 70 частин нафталанської рафінованої нафти, 18 частин парафіну і 12 частин петролатуму (пропис ДФ IX).

У вітчизняній літературі є відомості про використання технічних вуглеводнів у складі основ для мазей. Так, для лікування лускатого лишаю, екземи, нейродерміту рекомендуються мазі, що містять амідохлоридну ртуть, ксероформ, вісмуту нітрат основний, приготовлені на штучному вазеліні Боля (парафіну твердого – 1 частина, автолу чи олії турбінної – 2 частини). Для лікування екзем, псоріазу, дерматозів рекомендується мазь на основі, що складається з технічного автолу №17 – 60%, парафіну твердого – 30% (до складу мазі входить дерматол і вісмуту нітрат основний по 5%).

Однак застосовувати технічні, малоочищені вуглеводні слід обережно, щоб уникнути негативного впливу на шкіру чи на слизові оболонки.

Силіконові основи. Роботами М.Т. Алюшина покладено початок застосування силіконових рідин у складі основ для мазей. У даний час наша промисловість виробляє полідиметил-, полідіетил- і поліметилфеніл-силіконові рідини.

З перерахованих силіконових рідин найкращу сумісність з лікарськими речовинами та іншими компонентами основ мають полідіетилсилоксани. Вони змішуються з вазеліновою чи рослинною оліями (крім касторової), сплавляються з вазеліном, парафіном, церезином, жирами, спермацетом, воском та ін.

У полідіетилсилоксанових рідинах добре розчиняються ментол, камфора, фенилсаліцилат, дьоготь, фенол та інші лікарські речовини.

На відміну від жирних олій силіконові рідини при зберіганні не гіркнуть. Вони також застосовуються для виготовлення захисних мазей, кремів, тому що не змочуються водою і не розкладаються від впливу мінеральних кислот.

Поряд з есилоном-4 і есилоном-5 у фармацевтичній практиці широко використовується кремнію діоксид SіО2, відомий за назвою оксил чи аеросил – білий аморфний порошок, непористий, високодисперсний, має високу адсорбційну здатність. Аеросил може утримувати без втрати сипкості 15–60% різних рідин, у воді не набухає, але зв'язує її, утворюючи суспензію, яку потім можна перетворити в гомогенну мазеву основу.

При виготовленні м'яких лікарських форм доцільно використовувати аеросил з високою питомою поверхнею, тобто аеросил А‑380 (промисловістю випускаються марки: А‑175, А‑300, А‑380, що розрізняються ступенем дисперсності). Як допоміжна речовина аеросил використовується як загущувач і стабілізатор мазевих основ у концентрації до 5%.

Відома есилон-аеросильна основа, що представляє собою 84% есилону-5, загущеного 16% аеросилу. Це безбарвний високов'язкий прозорий гель, нейтральної чи слабокислої реакції зі своєрідним запахом.

Есилон-аеросильна основа має високу хімічну стабільність, не розшаровується і не гіркне при тривалому зберіганні, забезпечує місцеву поверхневу дію і стабільність лікарських речовин. Може бути використана і як захисна мазь для захисту шкіри від пролежнів, при лікуванні кишкових свищів та ін.

Характеристика гідрофільних основ. Гідрофільні мазеві основи містять у собі речовини різної хімічної природи, поєднувані загальною властивістю розчинятися чи набухати у воді. Вони являють собою драглі високомолекулярних сполук (природні або синтетичні) чи високодисперсних гідрофільних глин.

Деякі з цих основ добре всмоктуються через шкіру, інші – утворюють на шкірі більш-менш пружні захисні плівки, тобто втрачають воду за рахунок випаровування. Оскільки випаровування води пов'язане з поглинанням тепла, гідрофільні основи мають охолоджуючу дію, що нагадує дію вологої пов'язки. Гідрофільні основи сумісні з багатьма лікарськими сполуками і легко їх віддають із зовнішньої водної фази в тканини організму.

Мильні основи одержують розчиненням мила при нагріванні у воді або в результаті взаємодії гліцерину і стеаринової кислоти з розчинами натрію чи калію карбонатів. Концентрація мила коливається від 5 до 10%. Вони легко всмоктуються в шкіру, добре змішуються з жирними основами, утворюючи емульсійні системи.

Основи на базі мил мають лужну реакцію і тому не можуть вважатися індиферентними.

Калійне (зелене) мило має необхідні для мазей консистентні властивості і досить часто використовується в складі протикоростяних мазей.

Желатино-гліцеринові основи виготовляються з різним вмістом желатину, гліцерину і води.

Желатинові гелі в концентрації до 3% – ніжні легкоплавкі драглі, що розріджуються при втиранні в шкіру, повільно всмоктуються, широко застосовуються при виготовленні різних кремів.

Гелі, що містять більше 5% желатину, густі, пружні, не плавляться при температурі тіла, важко розріджуються, наносяться на шкіру в розплавленому стані за допомогою пензлика.

Желатинові основи легко вражаються мікроорганізмами і вимагають консервування, при зберіганні піддаються висиханню.

Крохмально-гліцеринова основа, або гліцеринова мазь (Unguentum Glycerini) являє собою білуватого кольору напівпрозору драглюватої консистенції масу, легко розчинну у воді і секретах слизових оболонок. Ця остання обставина сприяла її тривалому застосуванню як основи для виготовлення мазей, що наносяться на слизові оболонки. Згідно ДФ IX крохмально-гліцеринову мазь готують шляхом змішування 7 частин пшеничного крохмалю з рівною кількістю води очищеної з наступним додаванням 93 частин гліцерину при обережному нагріванні на водяній бані до одержання 100 частин однорідної маси. Основа стійка у відношенні мікрофлори, але нестійка у фізико-хімічному відношенні, бо при зберіганні піддається синерезису.

Колагенові основи. Колаген (ВФС 42–726–78) – природний біополімер, що представляє собою фібрилярний білок сполучної тканини тварин. Одержують його з визначених ділянок шкіри у вигляді пастоподібної маси або розчину. Колаген раніше використовували для виготовлення ряду медичних виробів (шовний матеріал, судинні протези і т. п.). Потім з нього почали одержувати плівки, що містять лікарські речовини різного призначення. Колаген дуже перспективний для мазей, тому що забезпечує виражений терапевтичний ефект і пролонговану дію.

Як гідрофільні основи були запропоновані трагаканто-гліцеринові драглі, що містять З% трагаканту і до 40% гліцерину.

У закордонній практиці знайшли застосування: пектинові, альгінові, муцинові та інші основи з рослинних ВМС.

У нашій країні були досліджені можливості застосування розчинів полісахаридів мікробного походження як основи для мазей.

Метилцелюлоза (МЦ) – простий ефір, одержуваний взаємодією лужної целюлози і хлористого метилу. Приготування водних розчинів МЦ див. на стор. 286.

Введення МЦ у мазі на жирових основах надає їм гідрофільність і більш швидку вивільнюваність лікарських речовин, поліпшується контактування лікарських речовин з ураженими ділянками шкіри. Володіючи адсорбційними властивостями, МЦ поглинає різного роду виділення ушкодженої шкіри і створює захисну плівку на поверхні шкіри. МЦ сумісна з багатьма лікарськими препаратами.

Натрій-карбоксиметилцелюлоза (Натрій-КМЦ). Розчини натрій-КМЦ як основи для мазей застосовуються обмежено, хоча й мають перспективи.

Основи на базі МЦ і натрій-КМЦ зазвичай одержують, змішуючи їх із гліцерином за прописами:

1) метилцелюлози 6,0 г, гліцерину 20,0 г, води 74 мл;

2) натрій-КМЦ 6,0 г, гліцерину 10,0 г, води 84 мл. В основи додають консерванти. Заслуговують на увагу й інші похідні целюлози, що випускаються у виробничому масштабі.

Як основи для мазей відоме застосування оксипропілметилцелюлози (ОПМЦ) і ацетофталілцелюлози (АФЦ).

Поліетиленоксидні (поліетиленгліколеві) (ПЕО) основи одержують сплавлюванням твердих і рідких поліетиленоксидів.

ПЕО – основа складається з 60,0 г ПЕО‑400 і 40,0 г ПЕО‑4000 чи 70,0 г ПЕО‑400 і 30,0 г ПЕО‑1500. На водяній бані при 70 °С розплавляють ПЕО‑4000 (ПЕО‑1500), додають ПЕО‑400 і перемішують механічною мішалкою протягом 30 хвилин до одержання однорідної м'якої сметаноподібної маси.

Поліетиленгліколева основа – нейтральна, нетоксична, при тривалому застосуванні не мацерує шкіру, легко вивільняє лікарські речовини, не є середовищем для розвитку мікроорганізмів.

Крім цього, ПЕО-основи мають здатність розчиняти гідрофільні та гідрофобні лікарські речовини; слабку бактерицидну дію, обумовлену наявністю в молекулі первинних гідроксильних груп; осмотичну активність, що сприятливо позначається при лікуванні забруднених ран. У таких випадках мазі на ПЕО діють як вимиваючі і очищаючі засоби.

Поліетиленові гелі (наприклад, аеросилу 4 ч., олії вазелінової 84 ч., парафіну 6 ч., поліетилену високого тиску 15 ч.) входять до складу захисних мазей (для захисту шкіри від дії лугів, кислот), прохолоджуючих емульсійних кремів та ін. Вони індиферентні, погано змиваються з поверхні шкіри, несумісні з водою і водними розчинами лікарських речовин, спиртом, березовим дьогтем, іхтіолом.

Основи з глинистих мінералів. До складу глин і глинистих порід входять найбільш характерні і специфічні для них мінерали: каолініт – основний мінерал медичної білої глини, монтморилоніт-бентонітових глин і т. п. Вони на 90% складаються з оксидів кремнію, алюмінію, заліза, магнію і води. У незначних кількостях до складу мінералів також входять оксиди кальцію, натрію, калію, титану. Деякі з цих оксидів в окремих мінералах відсутні.

Для фармацевтичних цілей бентоніт і інші глинисті мінерали повинні застосовуватися цілком очищеними від грубих домішок і піску. Це досягається відмулюванням з наступним висушуванням (і одночасною стерилізацією) порошку мінералу.

За своїм станом глинисті мінерали – високодисперсні системи. Вони характеризуються активною фізико-хімічною взаємодією з водою (набухають і міцно її утримують). Так, наприклад, натрієві форми бентонітів при змочуванні водою набухають, збільшуючись в обсязі у 15–18 разів. Утворені м'які драглі добре розподіляються на шкірі і сприймають багато лікарських речовин, тому що мають хімічну індиферентність.

Здатність бентоніту при додаванні води перетворюватися в гель робить можливим його використання для виготовлення сухих концентратів у формі порошків чи таблеток.

За найпростішими прописами бентонітова основа складається з 13–20% натрієвої форми мінералу, 10% гліцерину і 70–77% води.

Фітостеринові основи. Фітостерин являє собою білий чи злегка жовтуватий порошок, жирний на дотик, одержуваний при гідролізі соснової деревини.

При збовтуванні з гарячою водою розбухає і поглинає до 120% води, утворюючи мазеподібні продукти різної щільності, має здатність стабілізувати емульсійні системи.

Для виготовлення мазей запропонована основа, що складається з фітостерину (12–15%) і води (85–88%). Фітостерин змішують з холодною водою і суміш нагрівають до 50–60 °С протягом 4–6 годин при постійному перемішуванні. Утворюється біла чи злегка жовтувата маса, що легко і рівномірно намазується на шкірний покрив. Вона легко змішується з лікарськими речовинами і не змішується з вазеліном, жирами й оліями.

При тривалому зберіганні фітостеринова основа висихає. Однак при наступному змішуванні фітостерину, що залишився, з теплою водою (50–60 °С) знову утворюється маса, що має початкові властивості. Ця властивість фітостерину дає можливість одержувати сухі концентрати мазей. Фітостеринова основа сама по собі підсушує запалену шкіру.

Характеристика ліпофільно-гідрофільних (дифільних) основ. Це різні за складом композиції, що мають як ліпофільні, так і гідрофільні властивості. Вони характеризуються здатністю змішуватися як з жиророзчинними речовинами, так і з водними розчинами лікарських речовин.

До цієї групи відносяться основи як безводні сплави ліпофільних основ з емульгаторами, що здатні поглинати значну кількість води (абсорбційні основи), так і водомісткі емульсійні основи.

Ліпофільно-гідрофільні основи, на відміну від вуглеводнів, забезпечують значну резорбцію лікарських речовин з мазей, не заважають газо- і теплообміну шкірного покриву, мають гарні консистентні властивості. Таким чином, це одна з найбільш розповсюджених і перспективних основ.

Найпоширеніший представник цієї групи ланолін (Lanolinum), який одержують із промивних вод овечої вовни. Тому часто цю речовину називають шерстяним воском (Adeps lanae). Природна суміш складних ефірів високомолекулярних циклічних спиртів, жирних кислот і вільних високомолекулярних спиртів (холестерину та ізохолестерину). Очищений ланолін – маса біло-жовтого кольору, густої, в'язкої, мазеподібної консистенції, зі своєрідним слабким запахом; температура плавлення 36–42 °С. У воді ланолін нерозчинний, але змішується з нею, поглинаючи (емульгуючи) її понад 150%, не втрачаючи при цьому своєї мазеподібної консистенції. На цій важливій і цінній властивості

Подобные работы:

Актуально: