Еколого-економічні інструменти природоохоронної діяльності на ВАТ "АЗОТ"

Вступ

Наша епоха увійде в історію цивілізації не лише як ера великих досягнень людства, бурхливого розвитку науки, техніки й технологій, освоєння Космосу, а й, на жаль, як доба глобальної екологічної кризи, її спричинили: демографічний вибух, прогресуюче забруднення атмосфери, гідросфери й верхнього шару літосфери, величезні нагромадження відходів людської діяльності за одночасного виснаження практично всіх видів природних ресурсів. Деградація природних систем життєзабезпечення стає дедалі ймовірнішою, а наростання руйнівних процесів у першооснові існування – біосфері – очевидним.

Людству загрожує загибель найближчими десятиліттями, якщо воно терміново не перегляне свого ставлення до природи, не змінить стилю своєї діяльності й не переоцінить життєвих цінностей. Людям необхідні нова філософія життя, високі екологічна культура й свідомість. (1)

Досі людина в своїх діях керувалась ідеєю антропоцентричного гуманізму, тобто підкорення їй усього, що є в природі, панування над природою. Життя показало хибність цієї ідеї. Загальнолюдський інтелект разом із найсучаснішою технікою, попри всю їхню могутність, сьогодні не в змозі штучно підтримувати нормальне функціонування тисяч екосистем біосфери, в якій мільйони видів живих істот протягом сотень тисячоліть еволюційно формували свої численні зв'язки (через обмін речовин, енергії та інформації) для гармонійного співіснування, а тим паче не можуть управляти ними. Вже доведено, що людина не здатна створити ідеальної глобальної соціосистеми з регульованою народжуваністю, керованим споживанням, із соціальною та економічною стабільністю. Сучасні технології – це поки що потужний інструмент, за допомогою якого людство споживає набагато більше, ніж природа може продукувати, й водночас викидає в довкілля стільки відходів, скільки природа нейтралізувати неспроможна.

Ми живемо на дні великого повітряного океану – атмосфери. Повітряне середовище – одна з найважливіших складових частин біосфери – земної оболонки, яка наповнена живими організмами, що населяють Землю. Існування флори та фауни, а також всього живого на Землі (у тому числі і людини) неможливо без повітряного середовища. Хоча загальна потужність повітряної оболонки досягає лише половини радіусу Землі, за космічними масштабами вона виглядає тонкою плівкою. Загальна вага атмосфери надзвичайно мала (5,15х10¹⁵т) – всього 1/1000000 ваги Землі, але захисні функції атмосфери переоцінити важко. Земне життя вразливе до космічних променів та потребує постійного і надійного захисту.

Повітряна оболонка Землі, як і будь-який зовнішній шар, здійснює і захисні функції. Хоча за нашими міркуваннями атмосфера ніяк не вкладається в поняття засобу захисту, саме атмосфера – безвідмовна перешкода для згубного впливу космосу. Атмосфера надійно захищає планету від космічного та ультрафіолетового випромінювання, визначає загальний тепловий режим поверхні Землі, впливає на кліматичні умови, а через них – на режими річок, грунтово-рослинний шар та процеси рельєфоутворення. Пробити атмосферу можуть лише крупні метеорити з початковою вагою в десятки та сотні тонн – явище, як відомо, надзвичайне. Метеорити меншої ваги – явище не рідкісне, проте вони повністю згорають в атмосфері.

Від Сонця на Землю потрапляє енергія, а значить і сама можливість життя. Саме атмосфера «відміряє» життєву дозу сонячної енергії. Якщо б не було атмосфери, вдень Сонце розігрівало б земну поверхню до +100 °С, а вночі до -100 С охолоджував би її космос. 200-градусний перепад добових температур набагато перевищує можливості виживання більшості, якщо не всіх, форм земного життя.

На зовнішню поверхню атмосфери щосекунди потрапляє потужний потік сонячних та інших космічних випромінювань широкого діапазону хвиль та енергій: γ-випромінювання, жорсткі рентгенівські промені, ультрафіолетові промені, видиме світло, інфрачервоне випромінювання тощо. Якщо б всі вони досягли земної поверхні, то миттєво вбивча їх енергія все живе перетворила б на попіл. Цього не трапляється і на Землі існує життя завдяки атмосфері.

Для нормальної життєдіяльності людини та всього живого на Землі необхідно не тільки присутність повітря, але і його певний склад. Від складу повітря залежить стан організму людини, його здоров'я. Порушення нормального складу повітряного середовища може завдавати негативного впливу не тільки на здоров'я людини, але і на розвиток людського організму, і як наслідок, призвести до генетичних змін в ньому.

Повітряне середовище – необхідна умова існування фауни та флори Землі – визначає процеси геологічного розвитку Землі, кругообіг речовин в природі. Без повітряного середовище на сучасному етапі розвитку людства неможливо здійснення життєво важливих технологічних процесів.

Атмосфера, газоподібна оболонка Землі, будучи складовою біосфери, являє собою рівноважну систему, в якій безперервно проходять процеси обміну речовин, які проходять за певними законами. Характер цих процесів визначається багатьма факторами, і в першу чергу, складом самої атмосфери. Порушення цього складу, яке викликане діяльністю людини, може призводити до зміни природних процесів в атмосфері. Завдяки компенсаційним можливостям атмосфери, ці зміни антропогенного впливу на атмосферу не будуть незворотними. Проте збільшенням масштабів такого впливу на атмосферу (як середовище в цілому) ці компенсаційні можливості можуть бути вичерпаними, що може мати катастрофічні наслідки не тільки для окремих районів Землі, але і глобальні.

Одним із найважливіших показників стану атмосферу існування є хімічний склад її приземного шару. При всі фізичних та хімічних процесів в атмосфері, хімічний склад приземного її шару залишається практично постійним. Дослідження висоти 20 км тенденцій до зміни складу атмосфери не спостерігається, що зумовлено, очевидно, інтенсивним її перемішуванням конвективних потоків.

Атмосфера приземного шару являє собою суміш постійних та змінних газів. В групу постійних газів входять азот, кисень, аргон та інші інертні гази, а змінних – діоксиди карбону, сульфуру та нітрогену, озон, водяна пара.

Атмосфера, завдяки сукупності різних факторів, постійно очищається від забруднюючих її речовин. Тверді частинки осаджуються під дією гравітаційних сил, їх коагуляції, електричних розрядів Землі, в результаті вимивання із атмосфери опадами. Останнє стосується і газоподібних, і рідких забруднень. В результаті атмосфера, як і природа в цілому нейтралізує та відштовхує потрапляючи в неї шкідливі домішки. Цю здатність атмосфери довгий час людство використовувало «бездумно» і як наслідок людство все частіше стикається з регіональними екологічними кризами або передкризовими ситуаціями.

Забруднення довкілля шкідливо впливає на всі сторони суспільного життя. Створюється загроза для здоров'я і життя людей що може стати причиною підвищеної захворюваності, передчасного старіння, виникнення важких віддалених наслідків та можливих незворотних змін у майбутніх поколінь. На жаль, на перший план завжди ставиться економічна ефективність виробництва, а питання захисту довкілля виноситься на другий план. Можливості, які сучасний технічний прогрес охорони навколишнього середовища, використовується в необмеженому об’ємі.

В ситуації, яка склалась на сьогодні, очевидним стає необхідність докорінної зміни відношення людини до питань охорони довкілля в цілому повітряного басейну в тому числі, інакше людству неминуче загрожує загальна екологічна катастрофа.

Забруднення атмосфери це потрапляння в неї речовин різного походження, які або на властиві природному складу атмосфери або знаходяться в концентраціях які значно відрізняються від їх природного вмісту в атмосфері і шкідливо впливають на живі організми або пригнічують їх життєдіяльність. Це стосується насамперед приземного шару атмосфери.

Всі забруднення атмосфери за джерелами їх походження поділяють на природні (земні та позаземні) та штучні (антропогенні). Основними забруднювачами атмосфери антропогенного походження є викиди промислових підприємств. Джерела забруднення атмосфери викидами промислових підприємств – не утилізовані відходи різних підприємств, які утворюються в результаті обміну речовин та енергії промислових підприємств з навколишнім природним середовищем. Основними забрудненнями атмосфери є оксид карбону СО, діоксид сульфуру SO₂, оксиди нітрогену N_хО_у, вуглеводні С_n Н_m, пил, пари кислот, біологічні забруднення. Відповідно до ГОСТ 17.2.1.01–76 («Охорона природи. Атмосфера. Класифікація викидів за складом»), викиди в атмосферу класифікуються за агрегатним станом та кількістю викинутих в атмосферу речовин.

За агрегатним станом викиди поділяються на газоподібні, пароподібні (пари органічних розчинників), рідкі та тверді. За кількістю викинутих в атмосферу речовин викиди (джерела) поділяють на 6 груп: до 0,01 т/добу; від 0,01 до 0,1 т/добу; від 0,1 до 1,0 т/добу; від 1,0 до 10 т/добу; від 10 до 100 т/добу; понад 100 т/добу.

Залежно від розміру часток тверді та рідкі викиди поділяють на чотири групи: рідкі – супер тонкий туман (до 0,5 мкм), тонко дисперсний туман (в межах 0,5–3,0 мкм), грубо дисперсний туман (в межах 3,0–10,0 мкм) та краплі (понад 10 мкм); тверді (дими) – до 1,0 мкм, від 1,0 до 10 мкм, від 10 до 50 мкм і понад 50 мкм.

Всі забруднення повітряного басейну можна об'єднати в дві основні групи: матеріальні та енергетичні. Матеріальні забруднення поділяють також на дві підгрупи – хімічно інертні (нетоксичні) та хімічно активні (токсичні). В ці групи входять газоподібні, рідкі, тверді та змішані забруднення.

Токсичними називаються такі інгредієнти, які при перевищенні певної граничнодопустимої концентрації (ГДК) спричиняють загибель живих істот або пригнічують їхню життєдіяльність.

Нетоксичними є інгредієнти, які необхідні для розвитку живих організмів або не здійснюють негативний вплив на їхню життєдіяльність у певних межах концентрацій (вмісту), характерних для природного складу повітря. Проте, значне перевищення характерних для повітря концентраційних меж може призвести до негативного впливу нетоксичного інгредієнту на розвиток живих істот.

За характером впливу на живі організми можна виділити п'ять груп забруднень:

· Загально-соматичні, які при певній кількісній дії можуть викликати отруєння всього організму (оксид карбону, неорганічні сполуки плюмбуму, меркурій тощо);

· сенсибілізуючі або алергени (хімічно інертні сполуки, наприклад: нетоксичний пил, квітковий пилок тощо);

· подразнюючі – які викликають подразнення дихальних шляхів та слизових оболонок (діоксид сульфуру, хлор, аміак, оксиди нітрогену, озон тощо);

· канцерогенні, які викликають злоякісні пухлини (бенз(а)пірен, сполуки ніколу, сполуки хрому(VІ), азбест, радон тощо);

· мутагенні, які призводять до генетичних змін (радіонукліди, органічні сполуки плюмбуму, сполуки мангану у вищих ступенях окислення, радій тощо).

Хімічно інертні забруднення, потрапляючи в організм людини, також можуть здійснювати на нього негативний вплив, в тому числі призводити до різного роду захворювань – екземи, алергії тощо.

Матеріальні забруднення шкідливо впливають не тільки на тваринний, але і на рослинний світ та неживу природу.

Енергетичні забруднення охоплюють промислові теплові викиди та всі види випромінювань – оптичне, електромагнітне, іонізуюче, акустичне. Особливостями енергетичних забруднень, на відміну від матеріальних, є обмеженість зони їх дії, а також те, що більшість з них негативно впливають на навколишнє середовище тільки в період генерації, тобто подібні забруднення (за винятком теплових) не накопичуються в навколишньому природному середовищі.

Як зазначалось, джерелами забруднення атмосфери можуть бути як природні так і антропогенні фактори. Природними джерелами забруднення атмосфери є вулкани, лісові пожежі, пилові бурі, поверхні вивітрювання, і вони не загрожують негативними наслідками природним екосистемам, за винятком деяких катастрофічних явищ. Останнім часом антропогенні фактори забруднення атмосфери стали перевищувати за масштабами природні, набуваючи глобального характеру, особливо щодо дії на клімат.

За певними підрахунками, за рахунок господарської діяльності людини в світі потрапляння забруднюючих речовин в атмосферу (на кінець 2000 року) набуло таких масштабів:

Ø оксидів карбону (СО + СО₂) – 25,5 млрд. т;

Ø оксидів сульфуру (SО₂, SО₃) – 190 млн. т;

Ø оксидів нітрогену (N0₂ N0) – 65 млн. т;

Ø хлорфторвуглеводнів (фреонів) – 1,4 млн.т.

Щорічно при спалюванні палива викидається понад 700 млн. т пилу та різних газоподібних сполук. Все це призвело до накопичення в атмосфері антропогенних забруднювачів: оксиду (СО) та діоксиду (СО₂) карбону, метану, оксидів нітрогену, діоксиду сульфуру, озону, фреонів тощо. Вони суттєво впливають на глобальний клімат, викликаючи такі негативні наслідки як «парниковий ефект», виснаження «озонового шару Землі», випадання «кислотних опадів», утворення «фотохімічного смогу», зниження прозорості атмосфери, послаблення здатності атмосфери до самоочищення.

1. Природні умови об’єкту

1.1 Фізико-географічне положення

Підприємство ВАТ «Рівнеазот» лежить в Рівненькому районі, який знаходиться в південні частині Рівненської області, що розташована на північному заході України у межах Західно-поліського району.

Утворилося дане підприємство у 1965 році. Площа підприємства знаходиться на відстані 7,5 км північно-західної частини міста Рівного.

Санітарно-захисна зона підприємства становить 1000 м.

Рівненський район знаходиться в межах двох фізико-географічних зонах: Мішано-лісова, воно-широколиста волога, помірно-тепла зона та лісостепова волога та недостатньо зволожена тепла зона. Північ району лежить в Поліські провінції в області Волинського Полісся, інші частини району лежать в Західноукраїнські лісостепові провінції у Волинські височині області. Клімат району, де знаходиться підприємство є помірно-континентальний. В середньому за рік на земну поверхню надходить близько 92,7 ккал/кв. см. (3,89 МДж сонячного тепла, причому основна частина припадає на весну і літо -87%). Річний радіаційний баланс району позитивний і становить 1,43–1,60 МДж/кв. м.

Пересічна температура січня -5º, липня +18,5º. Перехід температури понад +10º становить 160 днів. Відносна вологість повітря в осінньо-зимовий період змінюється мало, пересічно становить близько 80%.

Навесні, коли різко зростає температура повітря, а інтенсивність випаровування зростає не стрімко, відносна вологість починає зменшуватись – 51-60%.

Середня річна кількість опадів на даній території становить 570–629 мм., основна частина випадає у теплий період року. Найменша кількість опадів спостерігається протягом березня (близько 30 мм.). Середня тривалість бездощових періодів становить 4 дні на півдні.

Сніговий покрив в цілому нестійкий, що пояснюється частими глибокими відлигами. Висота снігового покриву складає 14 см.

Серед основних факторів, що зумовлюють формування й особливості клімату області, відзначимо сонячну радіацію, атмосферну циркуляцію та характер підстиляючої поверхні. Всі вони діють постійно, але кліматотворча роль кожного з них проявляється неоднаково у різні сезони року та у різних частинах області.

Температура повітря області. Перехід середніх добових температур через 0 C спостерігається, як правило, у середині березня. Власне і середня місячна температура березня становить близько 0 C, змінюючи по окремих роках від – 5–10 C до 5–10 С (Табл. 1). У квітні в зв’язку із збільшення інтенсивності сонячної радіації та повним звільненням поверхні від снігового покриву, середня температура зростає до 6,5–7 С.

Середні багаторічні температури літніх місяців типові для території з помірно континентальним кліматом: у червні 17 С, у липні 18,5 С, у серпні 17 -17,5 С.

Таблиця 1.1. Показники температурного режиму повітря, ˚С