Державна політика стимулювання зайнятості

Міністерство освіти і науки України

Одеська національна Юридична Академія

Економіка та соціальна політика

Курсова робота

на тему:

„Державна політика стимулювання зайнятості”

соціально-правового факультету

Одеса 2007

ЗМІСТ

Вступ.. 3

І Розділ. Поняття зайнятості та безробіття. 6

ІІ Розділ. Державна політика стимулювання зайнятості в Україні 16

ІІІ Розділ. Аналіз ефективності політики зайнятості в Україні 35

ІV Розділ. Аналіз міжнародного та світового досвіду регулювання зайнятості 45

Висновок.. 52

Список використаної літератури.. 54

Україна вступила у ХХІ сторіччя державою, яка динамічно розвивається і прагне більш активно включитися у суспільно-економічні процеси сучасного світу, інтегруватися в європейське співтовариство. Така спрямованість розвитку вимагає нових підходів до використання продуктивних сил країни.

Однією з головних причин, що обумовлює значні труднощі у досягненні якісно нового рівня ефективності та конкурентоспроможності національної економіки, високих стандартів життєдіяльності населення і, в кінцевому рахунку, підвищення політико-економічного рейтингу держави, є системні деформації у сфері використання людського потенціалу. Ця сфера характеризується загостренням суперечностей між попитом на робочу силу та її пропозицією, окремими соціальними, економічними та іншими ускладненнями в процесі залучення населення до продуктивної трудової діяльності, недосконалістю механізмів державного регулювання зайнятості.

Проте найактуальнішим і найскладнішим є питання безробіття, особливо довготривалого. Негативними наслідками для безробітних у такому разі є те, що вони сприймають себе як слабку особистість, починають жити лише теперішнім чи минулим, не мають чітких цілей і плану на майбутнє.

Наявна ситуація зумовлена не тільки економічними та інституційними чинниками, а й пасивністю певної частини безробітного населення в пошуку роботи. Кожен п’ятий безробітний сподівається на краще майбутнє завдяки збільшенню допомоги з безробіття, а не власним зусиллям. На особисту активність сподіваються лише 10% безробітних. (1)

У напрямі регулювання ринку праці та вдосконалення системи надання допомоги безробітному населенню у працевлаштуванні вже проводяться певні соціально-економічні дослідження, значний внесок зробили вітчизняні вчені О. Амосов, С. Бандур, Д. Богиня, І. Бондар, В. Васильченко, В. Гриньова, М. Долішній, С. Злупко, М. Кім, А. Колот, Ю. Краснов, Г. Купалова, Е. Лібанова, Г. Мостовий, В. Онікієнко, В. Онищенко, Н. Павловська, І. Петрова, В. Петюх, М. Шаленко, В. Шамота, Л. Шевченко. Дослідженнями споріднених проблем переймаються фахівці із близького та далекого зарубіжжя В. Костиков, О. Рузавіна, І. Маслова, І. Ягодкіна. Це стосується й феномена підприємництва в розвитку держави - О. Агєєв, Ю. Васильєв, В. Волков, П. Друкер, М. Пітерс, Р. Рюттингер, В. Савченко, Р. Хізрич, А. Хоскінг, Й. Шумпетер та ін.

Однак, незважаючи на високий науковий рівень досліджень сфери зайнятості та ринку праці, до цього часу відсутній цілісний системний аналіз теоретико-методологічних засад формування державної політики забезпечення продуктивної зайнятості, оцінки ефективності існуючих регіональних механізмів її регулювання та можливих напрямів їх змін в умовах поступового економічного піднесення, переходу України до інформаційних технологій. Тому це питання й досі лишається "На порядку денному" і потребує подальшого вивчення й додаткових наукових і практичних розробок.

Розгляд цієї проблеми має не тільки суто теоретичне, а ще й велике практичне значення. В Україні настав новий етап ринкових перетворень, розвитку державного управління та інституційного облаштування економіки, включаючи ринок праці, що неможливе без участі наукової громадськості. Теоретичний аналіз різноманітних аспектів державного регулювання ринку праці матиме велику практичну користь і допоможе вдосконалити систему регулювання ринку праці і зайнятості, уникнути помилок.

Предметом курсової є відносини які виникають в процесі реалізації державної політики стимулювання зайнятістю.

В якості об’єкта курсової роботи виступає безпосередньо державна політика стимулювання зайнятістю.

Курсова робота складається із чотирьох розділів, в яких послідовно аналізується поставлена проблема.

І Розділ. Поняття зайнятості та безробіття

Зайнятість – одне з найважливіших соціально-економічних явищ ринку праці.

У відповідності до концепції робочої сили, що відповідає міжнародним стандартам, зайнятість та безробіття розглядаються як дві взаємозалежні характеристики ринку праці. Рівновазі економічної системи відповідає певний рівень зайнятості. При цьому попит на працю перевищує існуючий обсяг зайнятості, що обумовлює наявність безробіття. Проте це перевищення має певні межі з точки зору економічної та соціальної стабільності суспільства. Тому у країнах з ринковою економікою зайнятість та безробіття вивчаються на систематичній основі.

Існування населення будь-якої країни можливо лише завдяки діяльності, яка здатна задовольнити власні та суспільні потреби. Залучення населення у суспільне виробництво характеризує зайнятість. З точки зору теорії економічної статистики зайнятість населення – система соціально-економічних та правових відносин, пов’язаних з участю людей у суспільному виробництві, яка забезпечує їм заробіток чи доход.

В обсязі реальної пропозиції робочої сили показники чисельності та структури зайнятого населення характеризують пропозицію робочої сили, що охоплена попитом з боку роботодавців(2).

За класифікацією Міжнародної організації праці, населення країни певного мінімального віку, встановленого для обліку економічно активного населення, поділяється на три взаємозалежні категорії: зайняті, безробітні, поза робочою силою.

Зайняті та безробітні становлять робочу силу або активно утворюють пропозицію робочої сили в цей момент. Особи поза робочою силою включають залишкові групи осіб, які не мають роботи, не шукають її і не готові працювати, у тому числі особи, які є молодшими від працездатного віку.

Зайнятість – одна з найважливіших соціально-економічних проблем ринкової економіки. ЇЇ стан є одним з основних індикаторів національної економіки. У ньому відбивається те, як у суспільстві використовують ресурси праці, а отже, і можливості економічного піднесення.

Світовий досвід свідчить про можливості досягнення повного використання наявних ресурсів праці та про існування проблеми безробіття, що охоплює мільйони людей. І вона стоїть у ряду найбільш важливих і гострих економічних і соціальних проблем життя суспільства. (3)

Основні питання, пов’язані із зайнятістю населення відбиті у ст.43 Конституції України. В ній говориться, що кожен громадянин України має право на працю. Це означає наявність можливості для кожного заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, можливості вільно обирати вид діяльності, професію, місце роботи відповідно до своїх здібностей і бажань. "Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. " Це положення Конституції в загальних рисах визначає державну політику в сфері забезпечення зайнятості і гарантій реалізації права громадян на працю.

Правові, економічні та організаційні основи зайнятості населення України в умовах ринкової економіки і рівноправності різних форм власності визначає Закон України "Про зайнятість населення" від 1 березня 1991 року зі змінами і доповненнями, інші законодавчі акти, прийняті відповідно до цього закону, а також глава 111-А Кодексу законів про працю "Забезпечення зайнятості вивільнюваних працівників".

Відповідно до ст.1 Закону України зайнятість - це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих та суспільних потреб і така, що, як правило, приносить їм доход у грошовій чи іншій формі.

До зайнятого населення закон відносить громадян, які:

а) працюють за наймом на умовах повного чи неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності, в міжнародних та іноземних організаціях в Україні і за кордоном;

б) самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, які займаються індивідуальною трудовою, творчою діяльністю, є членами кооперативів, фермерами чи членами їх сімей, що беруть участь у виробництві;

в) обрані, призначені чи затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління та громадських об'єднаннях;

г) проходять службу у Збройних силах України, Національній гвардії. Службі безпеки, Прикордонних військах, в органах внутрішніх справ та формуваннях цивільної оборони, інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України, а також альтернативну службу;

д) проходять професійну підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; навчаються в денних загальноосвітніх школах і вищих навчальних закладах;

ж) будучи громадянами інших країн і тимчасово перебуваючи в Україні, працюють і виконують функції, не пов'язані з забезпеченням діяльності посольств і місій.

Цей перелік згідно ст.1 Закону "Про зайнятість населення" не є вичерпним і може бути доповнений іншими категоріями зайнятого населення.

Слід зазначити, що незайнятість громадян не є підставою для притягнення їх до адміністративної відповідальності, оскільки закон не допускає примушування до праці в будь-якій формі, за винятком випадків, передбачених законодавством України. Право кожного громадянина - розпоряджатися своїми здібностями до праці. Відносини між державою і громадянами з приводу зайнятості основуються на захисті і гарантуванні права кожного з них на працю, як спосіб забезпечення життєдіяльності, реалізації духовних потреб і творчих здібностей, соціальної" підтримки громадян, які втратили засоби до існування. (4)

У зайнятості як економічному явищі виділяють два аспекти: кількісний і якісний. За своїм змістом вони відповідають поняттям повної й ефективної зайнятості. Під повною зайнятістю розуміється надання всім бажаючим і здатним трудитися робочі місця в суспільному виробництві. Ефективна ж зайнятість означає такий розподіл трудових ресурсів у територіальному і галузевому розрізах, по сферам і видам діяльності, що дає можливість у кожен момент часу одержати найбільший приріст матеріальних і духовних благ.

При повній і ефективній зайнятості вирішуються дві задачі:

· створюється достатня кількість робочих місць;

· забезпечуються необхідною робочою силою підприємства й організації.

Перше завдання відбиває інтереси населення, що проживає на визначеній території, друге – інтереси галузі, підприємств. Досягнення ефективної зайнятості – задача господарських одиниць, а повної зайнятості – задача держави. Оптимальне сполучення повної й ефективної зайнятості визначає раціональну зайнятість.

Види зайнятості характеризують розподіл активної частини трудових ресурсів по сферах застосування праці, за професіями, спеціальностям, характері діяльності, приналежності зайнятих до визначеного класу і соціального шару, територіальній ознаці, за рівнем урбанізації, за професійно – кваліфікаційним рівнями, за віковою ознакою, за формами організації праці, за видами власності.

Форми зайнятості являють собою організаційно – правові способи й умови використання робочої сили. У рамках кожного виду зайнятості праця людей організується за допомогою різноманітних організаційно – правових форм, що розрізняються нормами регулювання тривалості і режимів робочого дня: чи регулярністю стабільністю трудової діяльності; місцем виконання роботи (на підприємствах чи вдома), статусом діяльності. Отже, форми зайнятості класифікуються з урахуванням наступних ознак:

1. Форми організації робочого часу:

- повна (робота на умовах повного робочого дня);

- неповна (робота на умовах скороченого дня, скороченої робочого чи тижня неповного робочого дня при скороченому робочому тижні);

- робота вдома (коли особи працездатного віку з ряду причин не можуть працювати на виробництві).

2. Значимості для робітника:

- первинна;

- вторинна.

3. Стабільності:

- постійна (з відносно стабільним місцем роботи);

- тимчасова (з тимчасовим, епізодичним чи сезонним характером роботи).

4. Форм правового регулювання використання робочої сили:

- основна (реалізується трудовим законодавством);

- спеціальна (має потребу в спеціальному трудовому регулюванні, наприклад, зайнятість з режимом неповного робочого дня, на умовах виконання роботи вдома, гнучкого робочого часу, різновиду вторинної і тимчасової зайнятості).

Досягнення повної зайнятості може бути стратегічною метою відповідної політики держави. Але при цьому повна зайнятість у відповідності зі стандартами Міжнародної організації праці розглядається не як загальна для працездатного населення в працездатному віці, а як забезпеченість пропозиції робочої сили в кількісному і якісному відношенні попитом на неї, тобто кожен бажаючий працювати й активно шукаючий роботу може задовольнити свою потребу в робочих місцях (посадах). (5)

Зміст терміна "зайнятість" містить у собі як потребу людей у різних суспільно-корисної діяльності, так і ступінь задоволення цієї потреби. Отже, проблеми зайнятості населення не збігаються з проблемами безробіття, тому необхідно врахувати особливості зайнятості різних соціально-демографічних груп населення; мотивацію працівників до роботи; зміни в структурі трудових ресурсів та інші фактори.

Сформульована в період становлення ринкових відносин концепція зайнятості базується на таких основних принципах:

· виключне право громадян розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці. Примус у будь-якій формі до праці не допускається;

· відповідальність держави за реалізацію права громадян на працю, сприяння зайнятості трудовою діяльністю, на яку здатна людина, і яку вона бажає здійснювати.

Таким чином, у рамках цієї концепції можна досягти повної зайнятості на будь-якому її рівні, якщо попит населення на робочі місця задовольняється. При цьому вважається підходящою робота, що відповідає: кваліфікації працівника, досвіду роботи, стану здоров’я.

Слід зазначити, що в цей час в Україні гостро позначилася проблема неформальної зайнятості, викликана наявністю неоподаткованої трудової діяльності. Поряд із прихованим безробіттям неформальна зайнятість легко може перейти у відкрите безробіття, крім того, воно викликає погіршення трудової моделі, дискваліфікацію робочої сили, розширення "тіньової" економіки.

Ринкова економіка істотно змінює точку зору на ефективну зайнятість. На зміну ідеології загальної зайнятості всього працездатного населення, прийшла концепція забезпечення бажаної зайнятості та вільного вибору форми зайнятості.

Інакше кажучи, уряд має гарантувати кожній людині можливість працювати, а людина має право вибирати місце й вид трудової діяльності та приймати рішення про участь у ній. Прийнято нові основи законодавства про зайнятість, і виникла правова база нових принципів функціонування системи зайнятості. Але, як відомо, від законів до реального життя – велика дистанція. (6)

Хоч як бездоганно працювали б ринкові механізми, вони не можуть, забезпечити повної зайнятості навіть за наявності вільних робочих місць. Багато представників різних напрямів економічної думки вважають безробіття центральною проблемою сучасного суспільства. Воно є невід'ємним атрибутом ринкової економіки.

Безробіття - це соціально-економічне явище, за якого частина працездатного населення не може знайти роботу, стає відносно надлишковою, поповнюючи резервну армію праці.

Безробіття в ринковій економіці - це стан ринку робочої сили за умов, коли пропозиція робочої сили перевищує попит на неї. Безробіття має циклічний характер.

Безробітними за класифікацією Міжнародної організації праці є особи, зареєстровані на біржі праці, які активно шукають роботу. Тимчасово звільнені й ті, хто має намір приступити до роботи протягом 30 днів, вважаються безробітними, якщо вони і не виконують другої вимоги щодо активних пошуків роботи.

У процесі класифікації економічно активного населення, віднесення його до тієї чи іншої групи найскладнішим є чітке розмежування безробітних і незайнятих. Крайні випадки розрізнити неважко. Деякі люди роблять все, аби тільки знайти роботу, водночас інших важко примусити працювати, але навіть і серед тих людей, які активно шукають роботу, є такі, що відхилять надані їм пропозиції, сподіваючись знайти щось краще. Люди, які кажуть, що не можуть знайти роботу, мають на увазі, що вони не можуть знайти місце роботи, де їм би хотілося працювати. Ті, хто говорить, що вони не хочуть працювати, мають на увазі, що вони не хочуть працювати на жодній з робіт, які можуть знайти. У деяких випадках відмінність між цими двома ситуаціями стає просто невидимою.

Безробіття зумовлене комплексом причин:

- структурними змінами в економіці;

- нерівномірністю розвитку продуктивних сил у народному господарстві, в окремих регіонах;

- постійним прогресом техніки;

- пошуком працівниками нових робочих місць, де вища заробітна плата, змістовніша робота;

- диспропорційністю розвитку економіки;

- обмеженістю попиту на товари і послуги тощо.

Як бачимо, причин безробіття може бути чимало. Тому економісти нині розглядають не безробіття взагалі, а його конкретні форми чи види.

Для суспільства небезпечним є не саме безробіття, а відсутність механізму його регулювання, надійного захисту безробітних.

Загроза безробіття в умовах України пов'язана не з кризою надвиробництва, вичерпанням місткості ринку, як у західному світі, а з сучасною кризою недовиробництва, неузгодженістю процесів вивільнення, перерозподілу та працевлаштування робітників, тобто з глибокими деформаціями, що мали місце в попередній економічній системі та наступною економічною політикою.

Розрізняють такі види безробіття:

Фрикційне безробіття виникає тоді, коли частина людей добровільно змінює місце роботи, частина шукає нову роботу через звільнення, частина тимчасово втратила сезонну роботу, а частина, особливо молодь, вперше шукає роботу. Фрикційне безробіття вважається неминучим і деякою мірою бажаним, оскільки частина працівників тимчасово втративши роботу, переходить з низькооплачуваної, малопродуктивної роботи на вище оплачувану і продуктивну. Це означає більші доходи для робітників і раціональний розподіл трудових ресурсів, а отже і більший реальний обсяг національного продукту.

Структурне безробіття є продовженням фрикційного. Воно виникає тоді, коли в результаті науково технічного прогресу відбуваються важливі зміни в техніці, технології та організації виробництва, які змінюють структуру попиту на робочу силу. Ці зміни призводять до того, що попит на деякі професії зменшується або взагалі зникає, а на інші професії, яких раніше не існувало, зростає. "Структурні" безробітні не можуть знайти роботу без відповідної перепідготовки, додаткового навчання, а то і місця проживання. Фрикційне безробіття має короткостроковий характер, а структурне - довгостроковий, тому і вважається більш важким.

Циклічне безробіття виникає за циклічних спадів, коли відбувається скорочення обсягів виробництва. Внаслідок цього падає сукупний попит на робочу силу і зайнятість скорочується, а безробіття зростає.

Зусилля багатьох держав, зокрема і нашої, тривалий час були спрямовані на ліквідацію безробіття, на те, щоб усі працездатні були зайняті у суспільному виробництві. Проте час показав, що таку "повну" зайнятість забезпечити неможливо, бо існує фрикційне та структурне безробіття, які є неминучими. Тому останнім часом повну зайнятість визначають як зайнятість, при якій оплачувану роботу мають менш як 100% працездатних. Тобто при повній зайнятості рівень безробіття дорівнює сумі фрикційного та структурного безробіття. Таке безробіття називається природним (нормальним).

Отже, існування природного рівня безробіття вважається закономірним явищем і не виключає можливості повної зайнятості. Його величина, яка коливається від 4 до 6% для регіонів, де зареєстроване безробіття нижче, дорівнює або вище від загальнодержавного рівня, зменшує сферу прикладання праці.

Безробіття вважається, з одного боку, важливим стимулятором активності працюючого населення, а з другого - великим суспільним лихом.

Різноманітність типів безробіття дуже ускладнює завдання його скорочення. Оскільки єдиних "ліків від безробіття" бути не може, то для вирішення цієї проблеми доводиться використовувати різні методи, заходи як на рівні держави, так і на рівні підприємств.

Пріоритетними напрямками реформування українського ринку праці є вдосконалення системи оплати праці, розширення можливостей отримання населенням офіційних основних і додаткових доходів, соціальна підтримка окремих груп, підвищення якості та конкурентоспроможності робочої сили; сприяння ефективним і доцільним переміщенням працездатного населення; запобігання зростанню безробіття через створення робочих місць за рахунок різних джерел фінансування, впровадження механізмів звільнення і перерозподілу, реструктуризації економіки і піднесення вітчизняного виробництва. (7)

ІІ Розділ. Державна політика стимулювання зайнятості в Україні

У ринковій економіці суб’єктами на ринку праці є роботодавці та працівники. Держава виступає в ролі роботодавця на державних підприємствах, але її головна роль полягає у формуванні, визначенні й контролі правил поведінки та регулюванні інтересів партнерів на ринку праці. Принципи державної політики зайнятості передбачають активну політику, спрямовану на стимулювання повної, продуктивної вільно обраної зайнятості(8).

Державна політика зайнятості базується на принципах:

- відповідальності держави за формування та реалізацію політики у сфері зайнятості населення;

- пріоритетності забезпечення повної, продуктивної і вільно обраної зайнятості в процесі реалізації активної соціально-економічної політики держави;

- забезпечення рівних можливостей громадянам, які проживають на території України, у реалізації їх конституційного права на працю;

- ефективного використання робочої сили та забезпечення соціального захисту громадян від безробіття.

Основними напрямами державної політики зайнятості є:

- сприяння зайнятості населення шляхом збереження ефективно функціонуючих та створення нових робочих місць на підприємствах, в установах та організаціях усіх форм власності;

- сприяння підготовці робочої сили, професійний склад і кваліфікаційний рівень якої відповідає потребам ринку праці;

- підтримка самостійної зайнятості населення, розвитку підприємництва;

- сприяння підвищенню якості робочої сили, розвитку системи професійного навчання кадрів упродовж усього життя з урахуванням потреб ринку праці;

- посилення мотивації до легальної продуктивної зайнятості;

- підтримка громадян, які не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці;

- соціальна підтримка безробітних, зареєстрованих у державній службі зайнятості, з метою повернення їх до продуктивної зайнятості;

- забезпечення соціального захисту громадян України, які працюють за кордоном;

- сприяння розвитку системи колективно-договірного забезпечення повної, продуктивної і вільно обраної зайнятості. (9)

Реалізацію прав громадян України на вільний вибір зайнятості й захист від

безробіття здійснює Державна служба зайнятості населення країни та її органи на місцях. Вона здійснює:

оцінювання стану і прогноз розвитку зайнятості населення;

розробку й реалізацію державної, обласної, районної (міської) та інших цільових програм стимулювання зайнятості населення;

стимулювання громадян до пошуку підходящої роботи;

професійну орієнтацію, підготовку та перепідготовку безробітних;

соціальні допомоги з безробіття. Усі послуги надаються громадянам безкоштовно.

Відповідно до статті 14 Закону України "Про зайнятість населення" з метою сприяння зайнятості населення повинні розроблятися річні та довгострокові державна та територіальні програми зайнятості населення.

Метою даних програм є забезпечення проведення державної політики зайнятості населення, запобігання масовому безробіттю внаслідок структурної перебудови економіки, створення додаткових гарантій щодо працевлаштування працездатних громадян працездатного віку, які потребують соціального захисту і не здатні з незалежних від них причин на рівних конкурувати на ринку праці, соціального захисту безробітних шляхом реалізації законів України "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" та "Про зайнятість населення".

Дана програма реалізується шляхом розроблення Міністерством праці та соціальної політики України щорічного плану дій, який затверджується Кабінетом Міністрів України. У плані дій повинні міститися:

· аналіз здійснення заходів, передбачених планом дій на поточний рік;

· основні прогнозні показники повного ринку праці;

· розрахунковий баланс ринку праці;

· завдання регіонам з розширення сфери прикладання праці за рахунок

· створення нових робочих сил;

· завдання регіонам з працевлаштування за сприяння державної служби зайнятості незайнятих громадян та залучення їх до участі у громадських роботах;

· прогноз чисельності безробітних, зареєстрованих у державній службі зайнятості, та рівнів зареєстрованого безробіття в регіонах країни.

Щорічний план дій для реалізації Програми розробляються одночасно з підготовкою проекту державної програми економічного і соціального розвитку України та проекту закону про Державний бюджет України на наступний рік. (10)

Державою передбачається здійснення активних та пасивних заходів регулювання зайнятості. Та в Україні на їх фінансування виділяється недостатня сума, особливо на фінансування активних заходів.

Компенсацію, пов’язану з безробіттям, яку одержують громадяни України відносять до пасивних заходів, її можна умовно поділити на два види: допомога по безробіттю та матеріальна допомога.

Допомога по безробіттю та термін її виплати залежить від кількох факторів, головним з яких є причина безробіття та розмір заробітної плати. Так, вивільнені працівники і прирівняні до них категорії громадян протягом перших 5 місяців мають право на допомогу значно більшого розміру, ніж безробітні, зареєстровані у Державних службі зайнятості на загальних підставах. Однак для всіх без винятку безробітних ця допомога не може перевищувати середню заробітну плату в економіці відповідного регіону за попередній місяць та бути нижчою за мінімальну заробітну плату.

Матеріальна допомога надається безробітному після закінчення строку виплати допомоги, якщо середньомісячний сукупний доход на члена сім’ї не перевищує неоподаткованого мінімуму доходів громадян. Матеріальна допомога не може перевищувати 75% мінімальної заробітної плати і виплачується протягом наступних півроку. (11)

Певне коло науковців вважає, що допомога з безробіття має анти стимулюючий вплив на активність безробітного населення. Тому для об’єктивної оцінки мотивуючих аспектів розміру заробітної плати важливим є порівняння розміру середньої заробітної плати, її бажаного рівня та розміру допомоги з безробіття. (12)

Загалом, соціальний захист робочої сили, умовно можна розділити на два блоки. Перший – це перешкоди на шляху звільнення працівників, другий (розглянутий вище) – компенсаційні виплати вже звільненим працівникам.

В Україні процес скорочення персоналу на підприємствах вкрай ускладнений. По-перше, підприємство зобов’язано виплатити вивільненому працівнику вихідну допомогу у розмірі від 1 до 3 його місячних зарплат. По-друге, узгодити з профспілками можливість вивільнення працівників та одержати відповідний дозвіл, по-третє, повідомити всі зацікавлені сторони не пізніше як за два місяці про планове вивільнення. Також підприємства мають значні труднощі при вивільненні категорій працівників, які потребують додаткового соціального захисту (жінки, інваліди, молоді). (13)

Активні заходи політики зайнятості поділяють на три типи. До першого типу належать так звані брокерські послуги, в тому значенні, що Державний центр зайнятості виконує функцію брокера, зводячи потенційних роботодавців з тими, що шукають роботу. Сюди відносяться інформаційні послуги про вакансії та наявну робочу силу, поради щодо вибору майбутньої професії з врахуванням потреб на ринку та ін. До другого типу належать заходи, що сприяють мобільності робочої сили (як в просторовому, так і в галузевому розумінні), наприклад, фінансування переїзду особи з трудонадлишкового району у райони, що потребують додаткової робочої сили, а також заходи з перенавчання, перекваліфікації. До третього типу відносяться заходи по створенню нових робочих місць, в тому числі шляхом субсидіювання само зайнятості. Крім того, до окремої категорії ми будемо відносити заходи, націлені на підтримку осіб, що потребують додаткового соціального захисту та не в змозі рівних конкурувати на ринку праці.

При високому безробітті і погано функціонуючому ринку праці головною проблемою для ефективного здійснення брокерських функцій є нестача вакансій. Основною функцією Державної служби зайнятості (ДСЗ) тут є сприяння поширенню інформації про вільні робочі місця. Існує повністю відкритий, напіввідкритий та закритий спосіб оголошення про вакансії. Повністю відкритий спосіб полягає у тому, що інформація про вакансії публікується у засобах масової інформації, розклеюється на дошках оголошення і т.п. таким чином, щоб кожен хто бажає змінити місце праці чи знайти роботу, мав змогу скористатися цією інформацією. При такому способі поширення інформації працедавець може бути незадоволений, оскільки потенційно це може призвести до масових звернень щодо цієї вакансії, в тому числі непідготовлених працівників. З іншого боку, при напіввідкритій системі (коли інформація про вакансію поширюється вільно, однак деякі реквізити (наприклад, назва підприємства, контактні телефони та ін) не вказуються, дає змогу ДСЗ здійснити попередній відбір кандидатів, що значно полегшить роботу працедавця. Закрита система передбачає, що інформацію про вакансії можна почерпнути тільки безпосередньо звернувшись у ДСЗ. Оскільки першочерговим завданням ДСЗ є працевлаштування безробітних (особливо з тривалим терміном безробіття), при закритому розповсюджені інформації, вакансії, як правило, пропонуються безробітним, а не працюючим, що мають намір покращати роботу. При цьому виникає три проблеми. Перша, дискримінуються ті громадяни, які мають роботу, хоча таким чином досягається якийсь вигляд соціальної справедливості по відношенню до безробітних. Друга, оскільки безробітні, особливо ті, хто не працює довгий період часу, є менш кваліфікованими працівниками (при інших рівних умовах), роботодавці з часом, можуть стати менш задоволеними співпрацею з ДСЗ. Третя, при закритому способі, для посадових осіб ДСЗ є більше простору для зловживань.

Виходячи з вищевикладеної інформації, можна стверджувати, що в Україні існує закритий спосіб оголошення вакансій, при якому тільки звернувшись у ДСЗ можна одержати інформацію про вакансії, що є в наявності цієї служби. З іншого боку, ніщо не перешкоджає працедавцям самостійно розміщувати оголошення в засобах масової інформації та знаходити прийнятні кандидатури для відкритих вакансій. Більше того, попри законодавчо закріплену норму про необхідність інформування ДСЗ про усі вільні вакансії, працедавці досить часто не повідомляють ДСЗ про вакансії через якість запропонованої робочої сили.

Про ефективність брокерської функції ДСЗ в Україні можна зробити висновок базуючись на кількості працевлаштованих громадян(14) (табл.1) (15).

Таблиця 1.

Одним з основних заходів Державної служби зайнятості, що сприяють руху робочої сили між галузями народного господарства є професійне навчання. В науковців та практиків існує значний інтерес до цього виду послуг, оскільки вини потребують значних матеріальних затрат, з одного боку, і потенційно можуть бути рушійною силою в реформуванні ринку праці, з іншого боку.

Основною метою цього типу заходів активної політики є підвищення кваліфікації безробітних та, як наслідок, покращення їх конкурентоспроможності на рику праці та збільшення їх привабливості для роботодавців.

Зважаючи на перетворення циклічного безробіття на структурне в довгому періоді, виникнення дисбалансу між кваліфікаціями, що мають безробітні, та тих, що вимагаються роботодавцями, в Україні та інших країнах питання постає не про те, чи використовувати профнавчання та перенавчання серед заходів активної політики, а про те, як і якого розміру їх здійснювати, щоб вони приносили найбільшу користь для суспільства.

В Україні існує п’ять видів професійного навчання, які використовуються ДСЗ:

- первинна професійна підготовка робітників;

- перепідготовка робітників;

- перепідготовка фахівців;

- підвищення кваліфікації робітників і фахівців з вищою освітою;

- стажування.

Термін профнавчання визначається навчальними планами, однак ДСЗ направляє на навчання громадян тільки на ті професії чи спеціальності, термін навчання на яких не перевищує 1 року.

Законодавством передбачено, що працедавець у разі відмови у прийнятті на роботу спеціалістів, які були раніше ним заявлені і які навчалися за рахунок державних коштів, відшкодовує ДСЗ всі витрати, пов’язані з працевлаштуванням, професійною перепідготовкою, виплатою допомоги по безробіттю. З іншого боку, підприємствам, установам і організаціям ДСЗ компенсовує до 50% витрат на перепі