Безсмертний подвиг українського народу

Донецька загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 45

Донецьк 2009

В історії народів світу є події, які залишають глибокий відбиток у пам’яті людей. До таких подій, безумовно, слід віднести Другу світову війну, а для українського народу - Велику Вітчизняну війну.

Ти, земле наша, рідная, святая!

Ти, Батьківщино люба, золотая!

Це знову напад? З ворогом двобій?

Ми чуєм, нене! Ми йдемо на бій!

П. Тичина

Вона була не лише великою трагедією, але й героїчною боротьбою в ім’я перемоги і виживання нації. Ця перемога у війні досягнута шляхом найбільших жертв, страждань, сліз, знищення величезних економічних та матеріальних ресурсів. Ми в неоплатному боргу перед загиблими на фронтах, в концентраційних фашистських таборах, померлих від ран, перед тими, хто, віддаючи останні сили, помер з голоду і перенапруження в холодних заводських цехах. Як символ безмежної вдячності і всенародної пам'яті про тих, хто загинув у боях на території України, є братські та поодинокі поховання радянських воїнів, партизан, підпільників, жертв нацизму, обеліски, монументи, пам'ятні знаки, меморіальні комплекси. Близько ста пам'ятників присвячено в Одесі подіям тих страшних часів. Легендарну оборону Севастополя, яка тривала 250 днів, увіковічують понад 700 пам'ятників і обелісків. Створений спеціальний музей на честь захисників міста-героя Керчі, у Донецьку - монумент визволителям Донбасу, зведений в 1984 р. У кожному місті, селищі України побудовані монументи, пам'ятники, обеліски, які широко відбивають події Великої Вітчизняної війни: від перших прикордонних битв до переможних салютів. Ці пам'ятники - свідоцтво великій трагедії і великої слави нашого народу. Одним з таких пам’ятників є література.

Сьогодні з багаточисельних наукових і публіцистичних видань, мемуарної літератури відомо про трагедію українських частин, що опинилися у ворожому оточенні і продовжували чинити опір. Більшість українських воїнів у складних умовах залишилися вірними військовій присязі, проявили мужність і героїзм, наполегливо прагнули вийти з оточення, нерідко відволікаючи на себе значні сили ворога. Це добре зображено в нашій літературі. Події Великої Вiтчизняної вiйни, однієї з найбiльших трагедiй світу, знайшли свій відбиток у творчості багатьох письменників, особливо тих, хто був на фронтi, чиє дитинство та юніть опалила війна: О. Довженко, А. Малишко, П. Тичина, М. Рильський, О. Гончар, Л. Костенко, Г. Тютюнник, О. Коломієць та багато інших. Я вважаю, найтиповiшими творами радянських часiв про вiйну були "Прометей" А. Малишка, "Слово про рiдну матiр" М. Рильського, "Прапороносцi" О. Гончара, "Київська соната" Ю. Яновського. У цих творах пiдносився героїзм народу, прославлялася партiя, яка керувала країною й народом. Це однобокi твори, але вони на той час були зрозумiлi, правильнi й потрiбнi.

У творах письменників прославлялися героїзм народу, ідеалізувалися риси, які оголила війна (безстрашнiсть, патрiотизм, героїзм), і показувалася страшна правда про війну. Героїчна робота поетів України на фронтах Великої Вітчизняної війни і в тилу збільшувала бойову енергію народу, зміцнювала його волю до боротьби. Поети і письменники України були з народом на найрізноманітніших ділянках його праці. Робота в редакціях газет, виїзди до військових частин і на передовий край фронту, участь у підпільній боротьбі на території, захопленій окупантами, у рейдах партизанських загонів – уже цей далеко не повний перелік дає уявлення про масштаб і розмах письменницької участі у війні. У рядах Червоної Армії перебував Андрій Малишко. У газетах з'являються твори молодих поетів-фронтовиків Андрія М'ястівського, Олександра Підсухи, Василя Швеця, Ярослава Шпорти, у партизанській пресі – Платона Воронька. Максим Рильський, Павло Тичина, Володимир Сосюра, Микола Терещенко виїздили на фронт; виступали по радіо та на різноманітних зборах поети, які працювали в тилу. У цей час з особливою виразністю розкривається роль палкого письменницького слова. Вражаючої сили набувають яскраві публіцистичні виступи, щиро, натхненно звучить мужня й ніжна поезія. Працюючи в редакціях армійських та дивізійних газет, вони ділили з бійцями всі труднощі війни, жили життям народу. За приклад я взяв воєнну творчість (лірику та прозу) В. Сосюри, М. Рильського, О. Довженка, Л. Костенко, А. Малишка, О. Гончара та Г. Тютюнника.

Володимир Миколайович Сосюра народився в Донецькій області. Війна застала Володимира Сосюру у Кисловодську. Коли він повертається до Києва, то за рішенням урядових інстанцій разом з іншими письменниками старого віку виїздить до Уфи. Там пише поему “Син України” (1942), видає поетичні збірки “В години гніву” і “Під тил кривавий” (1942). Для нього, звичайно, було великою подією визволення Донбасу. Зброєю слова разити ворога, будити в серцях ненависть до загарбників і підносити любов до Вітчизни – так розуміє поет свій громадянський обов'язок. Два головних мотиви пронизують поезію Володимира Сосюри воєнних літ: непохитна віра в перемогу народу, який виявляє небачений героїзм, і передбачення щасливого майбутнього країни, який не може затьмарити і гіркий дим пожеж (“Ми переможемо”, “Ворожий зір покриє тьмою”, “Коли палка синім оком…”). Поет гадає, що щастя наступить після неминучої перемоги:

І тиха вулиця, що нею

Не раз я йшов, - моя весна, -

Спахне в ранковому інеї,

Й – шибки знайомого вікна…

Це там пісні складав я милій

Про синь закоханих очей.

І чорний кіт в марищі білій

Мене зустріне край дверей.

У філософському плані воєнна лірика В. Сосюри є художнім осмисленням боротьби й перемоги добра над злом. На мою думку, у цьому й є оптимізм його лірики.

Максим Рильський народився 19 березня 1985 року. Дитячі роки майбутнього поета минули в батьківському селі Романівці на Київщині (тепер Житомирська область). У роки боротьби народу проти фашизму видає поетичні твори: “Слово про рідну матір”, “Я син Країни Рад”, поема “Жага”, інші численні вірші та публіцистичні статі, напоєні палкими почуттями патріотизму, вірою в перемогу, ненавистю до ворога.

Поет пише:

О земле рідна! Знаєш ти

Свій шлях у бурі, у негоді!

Встає народ, гудуть мости,

Рокочуть ріки ясноводі!..

Лисиці брешуть на щити,

Та сонце устає — на Сході!

Рядки з його творів стали всенародно відомими, знайшли сердечний відгук на фронті та в тилу.

Олександр Петрович Довженко народився 10 вересня 1894 року в м. Сосниці на Чернігівщині. Коли почалася війна, Довженко, вже майже п’ятдесятилітній, не при великому здоров'ї, проситься на фронт. Протягом 1942-1943 рр. він несе службу політпрацівника, військового кореспондента. Одночасно він ставить документальні фільми, пише кіносценарії, оповідання і статті, постійно виступає по радіо. Працездатність, обсяг зробленого Довженком за роки війни – величезні. Великий і його творчий набуток воєнного часу: написані протягом 1942-1943 рр. кіноповість “Україна в огні”, протягом 1944-1945 рр. – “Повість полум'яних літ” і друковані в газетах “Красная Армия”, “Комуніст”, “Известия”, “Красная звезда”, статті “Народні лицарі”, “Я бачу перемогу”, “У грізний час”, “Слава народові – воїну!” та інші, оповідання “Ніч перед боєм”, “Відступник”, “Стій смерть, зупинись”, “На колючому дроті”, “Воля до життя”, “Битва” (“Перемога”), “Мати”, і вибухаючий священною пристрастю нарис про Зою Космодем'янську “Дивіться, люди!”, і листівка для поширення у ворожому тилу – зразок викривальної публіцистики – “Лист до офіцера німецької армії”, і чимало іншого. Олександр Довженко увійшов в історію вітчизняної світової художньої думки як самобутній поет екрана і слова.

В людських сердець незаймані глибини

Своїм він серцем глибоко проник,

Співець краси, природи і людини,

Душі людської чарівник.

І. Гончаренко

А. С. Малишко народився 14 листопада 1912 року в селі Обухові на Київщині. Коли почалася війна, його талант могутньо вибухнув, мов той вогненний вулкан; його поетичний голос виповнився гнівом і ненавистю до загарбників, любов’ю й ніжністю до народу. Поет відразу відчув себе мобілізованим на битву з фашизмом. Разом з багатьма письменниками він іде на фронт. Нерозривний зв'язок з життям народу завжди позначав поезію Малишка. Служить військовим кореспондентом у газетах “Красна Армія”, “За Радянську Україну”, “За честь Батьківщини”. Весь свій талант поета і публіциста він віддає всенародній боротьбі з фашистською навалою. Незважаючи на несприятливі умови для “нормальної” літературної праці, поет за роки війни написав вісім поетичних книг. “До бою вставайте” (1941). “Україно моя” (1942), тут чудово передано емоційну напругу і зміст переживань українського патріота в період навального наступу гітлерівських загарбників на Україні. Він пішов у діючу армію справді “правофланговим рядовим, заспівувачем першим” і з честю виконував своє покликання сурмача:

Сурмлю, що зелену землю закриєм грудьми від бід,

Що красно-вишневі зорі віщують веселий схід.

Скільки воїнів на фронті, скільки партизанів і підпільників на окупованій Україні билися з ворогом, перемагали і вмирали, зберігаючи в душі поетичний образ України, Матері-Вітчизни, творений талантом Малишка!

Він писав:

Запалали огні за долиною синього неба,

Самольоти гудуть, бо на захід фронти і фронти.

Україно моя, мені в світі нічого не треба,

Тільки б голос твій чути і ніжність твою берегти.

Ці рядки просякнуті небаченим патріотизмом. Поезія Андрія Малишка часів війни надихала людей на подвиги. Вона стала нев’янучим літописом героїзму нашого народу в один із найтяжчих періодів його історії.

Олесь Терентійович Гончар народився 3 квітня 1918p. Воєнні умови (він був старшим сержантом, старшиною мінометної батареї) не дуже сприятливі для творчості. Але й за таких нелегких обставин О. Гончар не розлучався з олівцем та блокнотом. Вірші, що народжувалися в перервах між боями, сам письменник назве згодом «конспектами почуттів», «поетичними чернетками для майбутніх творів». Сьогоднішнє прочитання їх переконує, що це справді так. Ліричний герой «Атаки», «Думи про Батьківщину», «Братів» та інших фронтових поезій Гончара духовно, емоційно близький до героїв повоєнних його романів і новел, передусім «Прапороносців».

Робота над «Прапороносцями» тривала три повоєнних роки. На сторінках журналу «Вітчизна», а згодом і окремим виданням з'явилися всі три частини роману («Альпи», 1946; «Голубий Дунай», 1947; «Злата Прага», 1948). Високу оцінку творові, відзначеному двома Державними преміями СРСР, дали тоді Ю. Яновський, П. Тичина, О. Фадеев, Остап Вишня. Вірний традиціям класичної української літератури, Олесь Гончар створив свій роман про народ. У творі змальовано біль утрат. Майже кожна сім’я втратила на фронті батька чи сина, дочку чи матір, а багато з них шкандибали на милицях. Автор писав, що він хотів поєднати високий дух романтики з "проривом “до правди, до зображення війни справжньої, реальної, з її стражданнями, кров’ю, з її тяжкою солдатською героїкою”. “Прапороносці” –твір, який відкривав перед іншими народами правду про внесок солдатів-українців у перемогу над фашизмом, возвеличував образ рядового українця не за якийсь героїчний подвиг, а за важку щоденну – в поті й крові – роботу, завдяки якій наближалася перемога. Твір, у якому Олесь Гончар зображує національний характер солдата-українця – скромного, працьовитого, чесного трудівника війни, що живе надією на повернення додому, до сім’ї, до своєї праці, готовий на самопожертву, який сумлінно виконує свій солдатський обов’язок і вірить у перемогу.

Красеня-юнака Григорія Тютюнника любили всі. Він часто ходив на стрільбище і влучно вражав мішені із зображеннями фашистів. Звичайно, юнак і гадки не мав, що згодом О. Гончар наділить деякими рисами його вдачі студбатівця Степуру, героя свого роману “Людина і зброя”. Григорієві виповнився двадцять один рік, коли спалахнула війна. Восени 1941 року він утік з трудового батальйону до діючої армії, шоб із зброєю в руках громити ворога. Про ті драматичні події Григорій Михайлович згадував пізніше:

На спині в мене чотири шрами,

Осколками зроблено два, а два – кулями,

Так, значить, я також ішов боями,

Бачився я із смертями та бурями.

Ці фронтові рани усе життя мучили Григорія Тютюнника: боліли, не гоїлися, кожної хвилини нагадували про себе. Лікарі зробили кілька складних операцій, і їм вдалося витягти два осколки з-під серця воїна і поета. У романі “Вир” Григорій Тютюнник точно передав усе пережите в роки війни.

У розквіті творчих сил загинула обдарована поетеса Олена Теліга. Вона в однаковій мірі ненавиділа як гітлеризм, так і сталінізм і вела непримиренну боротьбу за визволення рідного краю.

Вітрами й сонцем Бог мій шлях намітив,

Та там, де треба, - я тверда й сувора.

О краю мій, моїх ясних привітів

Не діставав від мене жадний ворог.

21 лютого 1942 року фашисти розстріляли відважну Олену Телігу в Києві, у Бабиному Яру, за антигітлерівську діяльність.

Частину своїх поезій Ліна Костенко присвятила темі війни. Коли почалася Велика Вітчизняна війна, майбутній поетесі було близько одинадцяти років. Війна назавжди залишається в пам'яті тих, хто бачив її. «Мій перший вірш написаний в окопі», — пише поетеса. І після закінчення війни для тих, хто бачив впритул смерть, вогонь і вибухи, не закінчується війна. Війна — дике і протиприродне явище в людській історії. «Тут обелісків ціла рота...» — ще один вірш Ліни Костенко, присвячений темі війни.

Поетеса пише:

Хтось, може, має яку звістку,

Які несказані слова...

Тут на одному обеліску

Є навіть пошта польова.

Усі поезії Ліни Костенко, написані про війну, залишають глибокий слід у душі читача, навіть якщо читач, на його щастя, не бачив ніколи війни і не має власних спогадів... Я гадаю це тому, що поетеса вносить своє, суб'єктивне у всі поезії. Вона не є істориком від літератури, але є людиною, яка ділиться своєю душею, своїм болем і спогадами. Тому вірші Ліни Костенко набувають загальнонародного, загальнолюдського звучання, залишаючись при цьому інтимною лірикою, щемливою та сповненою почуттів. Мені здається, що саме такі живі, справжні, «суб'єктивні» твори можуть допомогти нам, сучасникам, не тільки дізнатися більше про трагічні воєнні роки, але й не припуститися помилок минулого, зрозумівши, що чи не найбільшими цінностями є мир і спокій, щасливе дитинство, мирна праця, світла людська усмішка. Лiна Костенко по-новому зображує вiйну, з сучасних позицiй.

Війна – найстрашніша подія в історії, антилюдяна в своїй суті, злочин проти всього живого, щасливого, вона знищує людину, або ж повертає її до печерного існування, тому треба ставитися до цього поважно. Понад сто українських письменників і поетів перебували в діючій армії. Ті ж митці, які за віком чи за станом здоров’я не могли бути на фронті, також віддавали свій талант справі боротьби з фашизмом. У грізні роки Великої Вітчизняної війни українські письменники продемонстрували безприкладну духовну єдність. Як є в російській літературі “Василь Тьоркін” Твардовського, так і в українській є безсмертні твори про війну, де розкривається сутність цього страшного явища. Біля нашої школи знаходиться пам’ятник “Жертвам фашизму”. Як і всі інші монументи, він створений, щоб ми шанували тих, хто поклав життя на війні. Життя кожного – коштовний скарб. Смерть людей у справедливій боротьбі вражає серце, як найбільша несправедливість долі. Слід пам’ятати про безсмертний подвиг українського народу, адже завдяки нашим дідам та бабусям маємо право на спокійне існування й ми.

Використана література

1. Безсмертя. Книга пам яті України 1941- 1945. - К., 2000. - С. 203-205.

2. В.Ю. Король. Трагедія військовополонених на окупованій території України в 1941-1944 роках. - К., - 2002, - С.70.

3. П.Т. Тронько, В.А. Войналович. Увічнення історії України. - К., 1992.- С.157.

4. Анатолій Погрібний. «Українське слово» — Т. 3. — К., 1994.

5. Павло Тичина. Зібрання творів у 12 томах. — Т. 3. — К., 1984. - С. 478.

6. Ліна Костенко. Джерело: Поезія, "Наукова Думка", К., 1998.

7. Андрій Малишко. «Україно моя». Джерело: Бібліотека Української поезії.

8. Непорожній О.,Семенчук У. Українська література: Підручник для 11кл. – К.,1995. –С.165-183

9. Григорій Тютюнник. «Вир». Джерело: Бібліотека Української поезії.