Організація роботи шкільної їдальні

Вступ

Останнім часом індустрія гостинності України набуває швидкі та ефективні темпи розвинення. Цьому сприяє розуміння необхідності створення єдиної політики доцільних стратегічних дій влади та бізнесу, що вже сьогодні переконливо свідчить про серйозний прогрес у галузі.

Прийняття нової редакції закону про туризм дозволяє не лише створити професійну систему в сфері формування і продажі туристичного продукту, але й сформувати основи діяльності всіх засобів розміщення, закласти фундамент для розвитку всіх складників туристичної індустрії та разом з тим розвивати суміжні галузі зокрема ресторанну. Відміна ресторанного збору також продемонструвала прагнення влади створити абсолютно нові умови для розвитку галузі гостинності.

Серед першочергових завдань Кабінету Міністрів України – розробка законопроекту про стимулювання будівництва та реконструкції ресторанів і готелів. Вперше на державну підтримку галузі лише на центральному рівні було виділено 13 мільйонів гривень, достатньо вагомі бюджети отримали і ряд областей. Бізнес відповів на ініціативи влади будівництвом десятків нових ресторанів та готелів в усіх регіонах країни, формуванням першої вітчизняної ресторанної мережі, створенням аквапарків и розважальних центрів, збільшенням в багатьох регіонах об’ємів обертань у внутрішньому та в'їзному туризмі.

Важливо зауважити, що останнім часом як вітчизняні так і зарубіжні інвестори виявляють зацікавленість можливостями вкладень в туристичну інфраструктуру країни.

У зв’язку з усіма вказаними факторами необхідно для більшої інформативності наявних та потенційних інвесторів, споживачів, теперішніх та майбутніх фахівців та професіоналів, а також для вдосконалення комплексного розвитку індустрії відтворити повний огляд організацій та робітників, які працюють на створення нового іміджу України в частині надання туристичних послуг, послуг розміщення та харчування.

Для нормального функціонування організму необхідно забезпечення всіма необхідними поживними речовинами. Особливо це питання досить гостро стоїть на сьогоднішній день відносно підростаючого покоління, а саме дітей шкільного віку. На сучасному етапі розвитку та реформування освітньої галузі на учнів припадає досить значне навантаження. Тому досить важливим питанням є забезпечення повноцінним харчуванням учнів шкіл. Це завдання повинно вирішуватися як на рівні місцевої влади так і на рівні держави.

Місцева влада намагається забезпечити якомога більшу кількість учнів нормальним харчуванням організовуючи для учнів молодших класів безоплатні сніданки, а для дітей сім`ї яких соціально незахищені безкоштовні обіди в групах подовженого дня.

Мета нашої роботи полягає в тому, щоб з`ясувати існування проблем організації харчування дітей шкільного віку та перспективи вирішення даної проблеми.

Основні завдання:

1) проаналізувати розвиток ресторанного господарства;

2) дати характеристику стану розвитку ресторанного господарства на Україні на сучасному етапі;

3) дати характеристику шкільної їдальні;

4) розглянути особливості раціонального харчування;

5) охарактеризувати меню їдальні;

6) розглянути особливості обслуговування шкільних їдалень.

1. Ресторанний бізнес в Україні

1.1 Розвиток ресторанного господарства в ринковій економіці

Ми звикли, що такого чудового сала, як у нас, немає ніде у світі. Багато спільного і в українського, а точніше київського, та московського ресторанних господарств. Відсутність повноцінної ресторанної бази – найочевидніша «родима пляма» індустрії гостинності обох столиць. І українські, й російські експерти сходяться на думці: головні міста України й Росії матимуть попит у закордонних туристів лише тоді, коли насамперед буде скасовано громіздку бюрократичну процедуру видачі віз та вирішено проблему браку ресторанів туристичного класу. До речі, в Москві під їх будівництво вже виділено близько 40 майданчиків. У Києві ж це питання вже не перший рік поспіль перебуває в підвішеному стані: земельних ділянок не лише в центрі, а й на околицях міста немає і, схоже, не передбачається (6, 205).

Водночас і в москвичів не все відбувається так гладко, як би їм хотілося. З одного боку, є серйозні наміри міської влади перетворити місто на туристичну Мекку і пов’язані з цим плани втричі збільшити до 2010-го номерний фонд московських ресторанів (із 64 тис. ресторанних місць нині до 170–180 тис.), побудувати мережу малих ресторанів, реконструювати старі засоби розміщення тощо. З іншого боку – нині утворилася досить парадоксальна ситуація, яка багато в чому суперечить планам уряду м. Москви. Річ у тім, що реконструкторська політика передбачає або повне зруйнування старого ресторану і зведення на його місці нового сучасного й набагато більш місткого комплексу, або кардинальну перебудову та добудування «літнього» ресторану. Темпи ж виведення з експлуатації старого номерного фонду столиці РФ поки що значно перевершують введення в дію нового. На появу достатньої кількості нових серйозних гравців, здатних зняти напругу на ринку ресторанних послуг, не варто чекати раніше за 2007–2008 рр., прогнозують фахівці. Тому протягом кількох наступних років, в умовах значного переважання попиту над пропозицією, московські ресторанні послуги, як і раніше, дорожчатимуть.

І київські, й московські земельні ділянки й об’єкти нерухомості досить недешеві, тому є потенційно привабливими лише для великих інвесторів. Загальнодоступних механізмів вкладення капіталів у будівництво ресторанів для представників малого й середнього бізнесу і в українській, і в російській столиці немає, ринок непрозорий, існує сила-силенна ризиків, характерних для ранніх стадій реалізації інвестиційних проектів… Все це перетворило інвестування і фінансування будівництва ресторанних-туристичних об’єктів на суто професійний бізнес, недоступний для широкого кола підприємців. Та й наявні інвестори часом опиняються у зовсім різних умовах: з одних – пилинки здувають, з інших – запитують по повній програмі. І за «того хлопця» також…

Ще одна серйозна проблема – сьогодні як київські, так і московські інвестори воліють фінансувати будівництво житла, офісних і торговельно-розважальних центрів. Воно й зрозуміло. Ці ринки характеризуються загалом високим рівнем дохідності – від 25 до 50% річних на вкладені кошти. Тоді як дохідність ресторанного бізнесу не перевищує двадцяти відсотків річних. Та й окупаються ресторанні проекти в середньому лише через 7–8 років, тоді як те ж саме житло – через два-три роки. Загострює ситуацію відсутність ефективної системи стимулювання інвесторів. У результаті заманити серйозних гравців у ресторанно-інвестиційні «тенета» нема чим, а в міських бюджетах грошей на будівництво ресторанів немає.

Дуже делікатне питання – взаємодія учасників інвестиційного процесу на етапі реалізації проекту. То права й інтереси одного або навіть кількох учасників не дотримуються, то будівництво різко дорожчає, як виявляється, аж ніяк не через утілені проектні рішення… У результаті порушується нормальний перебіг інвестиційного процесу, збільшуються терміни будівництва, а часом навіть змінюється інвестор або ресторанний оператор. Яскраві приклади цього – поява в Москві п’ятизіркового «Арарат Парк Хаятт Москва» замість планованого раніше «Хилтон Большой», інвесторський «калейдоскоп», що супроводжує будівництво київської «Святої Софії»… Звісно, все це аж ніяк не позитивно позначається на туристично привабливому іміджі обох столиць (6, 207).

Хоча київська та московська індустрії гостинності й мають багато спільного, вони зовсім не є близнюками. В Москві вже кілька років працюють мережні готелі: на сьогодні їх там цілих сім. Тоді як Київ – на самому початку «мережевого» шляху: в нас щойно відкрився перший ресторан такого типу. Що, безумовно, презентує столицю України далеко не з кращого боку, оскільки сам факт відсутності мережних готелів істотно знижує бажання багатьох потенційних закордонних гостей побувати в нашій країні. Адже, як відомо, єдиної системи категоризації (присвоєння готелям зірок) у світі не існує, а мережні стандарти єдині для всіх споріднених готелів незалежно від того, розташовані вони у Празі, Пекіні чи, скажімо, Нью-Йорку. Дасть Москва фору Києву й за кількістю чотирьох-, п’ятизірковиків. У столиці РФ таких близько тридцяти, їхніх київських «побратимів» можна перелічити на пальцях однієї руки.

Утім, усі наявні недоліки не перешкоджають нам гідно прийняти гостей «Євробачення»: і місць у готелях вистачить на всіх, і ціни на ресторанні послуги в травні не підскочили, як побоювалися донедавна. (Хоча, якщо вдуматися, куди їм іще підскакувати?!) Принаймні так стверджує керівництво Національної телекомпанії України (НТКУ) – організатора конкурсу. Менш оптимістично налаштовані керівники Головного управління ресторанного господарства, туризму і курортів Київської держадміністрації. Так, вони сумніваються, що обраний НТКУ туроператор, який відповідатиме за розміщення «євробаченнєвих» гостей у київських ресторанах, цілком упорається із поставленим завданням. Підприємство «Бітско» (а йдеться саме про нього) за багатьма показниками відверто пасе задніх, тому незрозуміло, чим воно зуміло настільки зачарувати керівництво НТКУ, що саме йому доручили настільки відповідальне завдання.

Крім того, не варто забувати, що гідний прийом – це не лише столичні ресторані, багато з яких, до речі, досі не готові здійснювати розрахунки з клієнтами з допомогою пластикових карток. Це й належне транспортне обслуговування, організація харчування, послуги перекладачів, екскурсійні програми тощо. Чи зможемо ми за всіма цими статтями не осоромитися? А з якими враженнями роз’їдуться по домівках мешканці наметового містечка?. Адже, погодьтеся, так не хочеться, щоб хтось із іноземних журналістів, котрі прибудуть до нас у травні, згодом мовив з єхидством: «У плані підготовки київське «Євробачення» цілком виправдало один зі своїх офіційних кольорів: зелені вони ще – влаштовувати заходи такого рівня»…

Всіма засобами масової інформації жваво обговорюються питання розвитку ресторанного та готельного бізнесу України. Звісно не всі регіони нашої країни можуть однаково розвивати готельно-ресторанний бізнес оскільки від дуже тісно пов’язаний з рекреаційним комплексом та історичним минулим регіону.

Розглянемо деякі регіональні аспекти розвитку готельно-ресторанного бізнесу. Ресторанний бізнес як важлива передумова розвитку туризму є одним із міських пріоритетів. Тим більше, що за кількістю туристичних об’єктів (ресторани, мотелі, кемпінги, туристичні бази, санаторії тощо) Львівщина поступається лише Криму. Та, незважаючи на це, показник забезпеченості готельними місцями (кількість місць, придатних для розміщення іноземних туристів, на 1000 мешканців) – лише 0,9. Для порівняння: у Гамбурзі він становить 9, у Мюнхені і Мадриді – 13. Водночас реальна наповненість готелів (лише «Жорж» і «Дністер» заледве «дотягують» до 40%), робить готельний бізнес просто нерентабельним.

Коротко зупиняючись на розглянутих питаннях, можна сказати, що готельний збір – 20% плати за проживання, які стягуються в міський бюджет, – є чи не найбільшим в Україні, що принципово розходиться зі стратегічною орієнтованістю Львова на розвиток туризму (6, 210).

Так звана «сувора звітність» лягає тягарем як на адміністрацію готелю, так і на самого клієнта, змушеного заповнювати до 13 анкет при поселенні. Так, не маючи паспорта, ви не поселитесь, а це є порушенням елементарних прав людини.

1.2 Стан розвитку ресторанного господарства на Україні на сучасному етапі

Ресторанні мережі, як явище, з'явилися в нашій країні в часи бурхливого розвитку ринку ресторанного бізнесу. На початку 90-х відкривати ресторани стало не просто модно, але ще і дуже прибутково. А створювати ланцюжок ресторанів, об'єднаних одною концепцією і ціновою політикою – ще більш вигідно. Сергій Гусовський, співвласник ресторану «Пантагрюель» виділяє два основних типи ресторанних мереж: мережа уніфікованих закладів (наприклад, Макдональдс), і мережа «змішана», у якій можуть бути як уніфіковані формати, так і самостійні (прекрасний приклад – «Козирна Карта»). Саме поняття «мережа», на його думку, припускає або особиста участь власників мережі як партнерів у кожнім з ресторанів, або інші довгострокові договірні відносини.

Сьогодні в Україні успішно працюють і процвітають біля десяти мереж. Найбільш відомі з них: «ERICS family», «Passe Paradis», «Козирна карта», і інші. Але разом з тим, залишається безліч ресторанів, що працюють самостійно і не вступають у які-небудь об'єднання рестораторів, а вуж тим більше – ресторанні мережі (7, 125).

У чому ж плюси ресторанних мереж і чому деякі воліють працювати «поодинці».

Ресторан Нобель один з перших ресторанів, що почали рекламну кампанію з акцентом на тім, що ресторан є немережевим. На рекламних щитах так і написаний «немережевий ресторан Нобель». Керівництво ресторану усвідомлює тім, що це виклик! Може бути, це навіть трохи кривдить власників мережних ресторанів… Ми завжди хотіли бути індивідуальністю, «алмазом у дорогій оправі». А «інкубатор», у якому всі «курчата» однакові – це не для нас. Ресторан «Нобель» не хотів би бути частиною якої-небудь мережі, більш того ми завжди прагнемо підкреслити індивідуальність в усьому: у дизайні, у підборі і якості блюд, в обслуговуванні.

Мінус «мережних ресторанів» у тім, що вони, стаючи винтиком однієї великої машини, втрачають індивідуальність і самобутність. Це просто комерційний ресторан, а не ресторан-індивідуальність або ресторан-ексклюзив. На мій погляд, бути неповторним і єдиним набагато важливіше! Переваги ресторану, що належить до тієї або іншої мережі в тім, що він одержує продукти і напої за оптовими цінами, оскільки них закуповують менеджери мережі, розраховуючи на 10, а те і більше закладів, а це, як ви розумієте, знижує собівартість блюд. Мережні ресторани рекламуються, так сказати, «оптом» – це економія засобів на рекламу.

Маргарита Кравчук, директор ресторану «Печерська Брама» вважає, що мережних ресторанів дуже багато, сімейних – дуже мало. Не хочеться «вступати в мережі», незважаючи на те, що немережевий ресторан – це на сьогоднішній день, скоріше мінус, ніж плюс. Тому, що мережні ресторани мають дуже велику підтримку, а ми все це час виживаємо самі. Але з іншого боку, можна сказати, що ми дуже горді, що домоглися таких результатів і достоїнств самостійно, не спираючи на чиєсь «сильне плече». Адже не секрет, що домогтися таких позитивних якостей, які є на сьогоднішній день у нашого ресторану, було в десятки разів складніше, ніж ресторанові, що має підтримку. Спираючи на західний досвід, можу сказати, що в невеликий сімейний ресторан набагато складніше потрапити, ніж у ресторан мережної із сотнями столиків. Також я вважаю, що мережні ресторани більше для тусовки і для вечірок, а для душі – краще вибрати маленький затишний ресторанчик. Сьогодні великих мережних ресторанів у Києві предосить, а невеликих сімейних – не так вже і багато. На мій погляд, їх повинне бути більше. А по великому рахунку тільки споживачеві і відвідувачеві ресторанів вирішувати краще це або гірше і йому ж вирішувати які заклади відвідувати, а які – немає.

Леонід Байдиченко, директор ресторану «Мемфіс» указав, що ресторан, який не входить до мережі, так називаний «одинак» гарний тим, що він єдиний і неповторний. На мій погляд, краще зробити один якісний ресторан, ніж кілька другосортних. Припустимо один господар керує 20-тьма ресторанами одночасно… Хіба вистачить у нього часу приділити увага всім? Природно, для кожного часу не буде вистачати, а недолік уваги хазяїна, як відомо, стрімко знижує якість закладу. Дати відповідь на питання: вступив би ресторан «Мемфіс» у ресторанну мережу, якби йому запропонували – відповісти не можу. Усі залежить від умов співробітництва (7, 127).

А от учасник мережі Сергій Гусовський (співвласник остерії «Пантагрюель») поділився своєю думкою про «уніфіковані» мережах. На мій погляд, уніфікованість – не краща з якостей, якщо Ви цінуєте індивідуальність. Крім того, може з'являтися відома «несвобода», наприклад, скутість у роботі з постачальниками при наявності різного роду ексклюзивних угод, що виключають появу іншої продукції, крім обговореної угодою. Мережа вкрай необхідна для ресторанів типу fast-food, тому що там ефективність і масштабність – обов'язкові фактори успіху, звичайні ресторани цілком успішно можуть працювати і «поодинці».

Як ми бачимо в Україні одержали розвиток і успішно працюють як мережні ресторани так і немережеві.

2. Основна частина

2.1 Характеристика шкільної їдальні

На даний час в нормально укомплектованій школі в обов`язковому порядку повинна бути їдальня. Приміщення їдальні повинне бути просторим, вміщувати достатню кількість місць, щоб одночасно могли харчуватися до 100 учнів в міських школах та до 50 учнів у сільських школах.

У кожній їдальні повинні бути розставлені столи не менше ніж на 4 місця, на кожне місце повинен бути стілець. Меблі повинні бити зручні, чисті, не зламані, придатні для використання.

Приміщення їдальні повинне бути оснащене системою вентиляції, регулярно проводитися провітрювання.

Вікна в їдальні повинні бути звільнені від непотрібних речей, можливо розміщення на підвіконні дрібних кімнатних квітів. На вікнах розміщують світлого кольору штори, гардини.

В приміщенні їдальні не допускається нагромадження різних непотрібних речей (складування пошкоджених меблів, зіставлення в один бік столів, накопичення сміття або брудного посуду тощо). Приміщення їдальні повинно відповідати естетичним вимогами громадських приміщень. Стіни в їдальні фарбують переважно у світлі кольори, а саме з даною метою використовують блакитний або бірюзовий кольори. Стіни регулярно протирають та миють з використанням миючих та дезінфікуючих засобів.

Підлога в їдальні повинна бути викладена кахельною плиткою. Щоденно проводиться дворазове прибирання приміщення та миття підлоги в їдальні. Для миття використовують гарячу воду з додаванням дезінфікуючих засобів, які б не мають різких запахів.

Що стосуються естетичного оформлення приміщення їдальні, то тут виходять з можливостей шкільного закладу, іноді просять допомоги в батьківського комітету. В приміщенні їдальні можливо розміщення незначної кількості кімнатних квітів, за якими повинні доглядати відповідальні або чергові учні. На столах у весняний та осінній періоди, коли на шкільних клумбах достатня кількість живих квітів, можливе оформлення невеличких букетів та розміщення їх на столах.

В шкільній їдальні повинно бути приміщення де проводиться приготування їжі, роздаткове вікно, холодильна камера, комірка для зберігання муки, крупи, погріб для зберігання продуктів рослинного походження (коренеплоди, капуста, яблука тощо), буфет та посудомийна кімната або посудомийна машина (в сільських або мало комплектних міських школах). Доступ до підсобних приміщень дозволений тільки для обслуговуючого персоналу.

2.2 Раціональне харчування

Харчування – це сукупність механічних, фізичних та хімічних процесів, що сприяють засвоєнню організмом поживних речовин, потрібних для підтримання життя, здоров'я та працездатності людині Тому педагогам і батькам важливо усвідомити, що раціональне харчування є важливим складником здорового способу життя дитини, а значить, сприяє збереженню і зміцненню її здоров'я.

Кількість і якість продуктів харчування повинна відповідати потребам людини, а саме: віку, статі, рівню фізичного або розумового ж вантаження. Поживні речовини виконують в організмі пластичну і енергетичну функції. Нагадаємо, що пластична функція реалізується перс важно за рахунок білків, а енергетична – за рахунок вуглеводів і жирів.

Кількість енергії, що виділяється при засвоєнні того чи іншого харчового продукту, становить його енергетичну цінність. Кількість енергії, що надходить до організму з поживними речовинами, має бути збалансована з його енерговитратами, тобто повинен зберігатися енергетичний баланс. Це запобігає виникненню ожиріння або дистрофії (13, 98).

Визначаючи калорійність їжі, виходять з того, що 1 г білків при повному окисленні звільняє 4,2 ккал енергії, 1 г вуглеводів при повному окисленні звільняє 4,2 ккал, 1 г жирів при повному окисленні звільняє 9,3 ккал енергії. Знаючи кількість білків, жирів і вуглеводів у харчовому продукті, можна обчислити його енергетичну цінність.

Засвоюваність різних харчових продуктів неоднакова. Продукти тваринного походження засвоюються в середньому на 95%, а рослинного – на 70–80%, бо клітковина не перетравлюється в органах травлення. Мішана їжа засвоюється на 85–90%.

У дітей обмін речовин та енергії відбувається інтенсивніше. На 1 кг ваги в них припадає більша площа поверхні тіла. В результаті тіло швидше охолоджується. Тому енергетичні втрати у дітей більші, ніж у дорослих. Якщо, наприклад, доросла людина втрачає на добу на 1 кг ваги 42 ккал, до десятирічна дитина – 70 ккал, а місячна дитина – 91 ккал. Отже, щоб компенсувати відносно великі енергетичні втрати, в їжі дітей повинна бути достатня кількість жирів і вуглеводів як основного джерела енергії. А щоб забезпечити ріст дитячого організму, в їжі повинні бути в достатній кількості повноцінні білки.

Норми фізіологічних потреб дітей шкільного віку в основних харчових речовинах та енергії подані в табл. 13–15. При визначенні калорійності харчування враховують довжину (зріст) і масу тіла, вік, стать, характер діяльності, пору року, клімат, температуру приміщення тощо. Розраховуючи добову калорійність, спираються на вікові й статеві норми фізіологічної потреби в харчових речовинах і енергії (табл. 1).

Потрібно пам'ятати, що надмірна калорійність раціонів не менш шкідлива, ніж недостатня. Переїдання, як і гіподинамію, вважають однією з причин розвитку патологічного ожиріння, яке спостерігається не лише в дорослих, але й у школярів.

Як уже зазначалося, раціональне харчування передбачає наявність у раціоні білків, жирів, вуглеводів, вітамінів, мінеральних речовин та води відповідно до потреби в них і в оптимальних для засвоєння співвідношеннях залежно від віку, статі, маси тіла та навчальних вимог, що ставляться до дітей і підлітків.

Добова потреба у воді для дітей шкільного віку становить 1,5–2 л. Потребу у воді задовольняють за рахунок рідких страв, овочів, фруктів, м'яса, риби, а також молока, чаю, різних напоїв. Потрібно уникати вживання підсолоджених напоїв зі штучними барвниками і консервантами, а надавати перевагу натуральним сокам, компотам, киселям фруктів.

Оптимальне співвідношення білків, жирів і вуглеводів у добовому раціоні як дорослих, так і дітей становить 1:1:4.

Норми фізіологічної потреби дітей шкільного віку у мінеральних речовинах подано у табл. 2.

Без задоволення норми фізіологічної потреби в мінеральних речовинах порушуються нормальний ріст, розвиток і життєдіяльність організму. Мінеральні солі містяться у продуктах харчування, тому при раціонально організованому харчуванні немає потреби їх уводити штучно.

Таблиця 1. Добова потреба дітей шкільного віку в білках, жирах, вуглеводах та енергії