Генезис та сучасний стан олімпізма та олімпійського руху

Зміст

Вступ

Розділ 1 Огляд літературних джерел про олімпійський рух

1.1 Літературні джерела щодо міжнародного олімпійського руху

1.2 Літературні джерела про створення українського олімпійського руху

Розділ 2 Теоретичні аспекти вивчення олімпійського руху

2.1 Сутність та ідеї олімпійського руху та олімпізму

2.2 Олімпійська хартія

2.3 Олімпійський рух і механізм його дії

Розділ 3 Олімпійський рух

3.1 Олімпійський рух в історії людства

3.2 Міжнародні спортивні федерації

Розділ 4 Факельна естафета

4.1 Факельна естафета в Торіно

4.2 Факельна естафета Солт-Лейк-Ситі

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

Актуальність дослідження досить величезна, адже Метою олімпійського руху - поставити спорт на службу гармонійному розвитку людини з тим, аби сприяти створенню мирного суспільства, яке піклується про дотримання людської гідності. Для досягнення цієї мети олімпійський рух бере участь - самостійно або у взаємодії з іншими організаціями в діяльності по захисту світу.

Міжнародний спортивний рух - це важлива частина соціально-культурної сфери суспільного життя. Сюди можна віднести наступні заходи які класифікуються по наступних ознаках: а) по географічному - на усесвітніх і регіональних; би) по характеру членства в них - на колективних і індивідуальних; у) по професійній приналежності - по видах спорту; г) по релігійних переконаннях.

Ці організації можуть бути класифіковані по термінах їх діяльності на тимчасових і постійних. До категорії тимчасових відносяться міжнародні конгреси, симпозіуми, конференції. До постійних - спортивні неурядові організації, наприклад Генеральна Асоціація міжнародних спортивних федерацій. Звідси витікає, що членами спортивних організацій є національні і міжнародні спортивні організації. Розрізняють НСК(Національний спортивний комітет) загального характеру, (наприклад, Міжнародна Рада фізичного виховання і спорту - МРФВІС); спеціальні - по видах спорту (міжнародні спортивні федерації); по галузях відомий і діяльності (наприклад, Асоціація спортивної преси - АСП); за професійною ознакою (наприклад, Європейська федерація психології спорту і фізичної діяльності - ЄПСІФД); по релігійному (наприклад, Міжнародний католицький союз фізичного виховання і спорту) і інші об'єднання.

Метою дослідження є теоретичний опис та дослідження олімпійського руху.

Об’єктом дослідження є ґенези та сучасного стану олімпізма та олімпійського руху. Предметом дослідження є аналіз міжнародного олімпійського руху.

Розділ 1 Огляд літературних джерел про олімпійський рух

1.1 Літературні джерела щодо міжнародного олімпійського руху

На сучасному етапі розвитку олімпійського руху чимало дослідників висловлюють своє бачення розвитку олімпійського руху.

Так, в статті Л. П. Арськой містяться нові цікаві матеріали про діяльність Кубертена, про його погляди на дорозі установлення миру в міждержавних відносинах.

Пьер Кубертен – засновник сучасного олімпійського руху.

Також виділяються статті, в яких робиться спроба охарактеризувати гуманістичний ідеал особи спортсмена-олімпійця. Автори цих статей - Пітер Макинтош, відомий англійський соціолог спорту, Мохамед Мзалі, прем'єр-міністр Тунісу, ЧЛЕН-МОК, і Ст І. Столярів, автор проекту "СпАрт", на основі якого в Росії з 1991 р. розвивається новий культурно-спортивний рух.

Міжнародний спортивний рух (МСД), який включає і олімпійський, до теперішнього часу не був предметом комплексного системного аналізу. Окремі спроби, зроблені в цьому напрямі, носили історіографічний і культурологічний характер. Організаційно-правові аспекти структуризації і функціонування даного соціального явища не отримали належного віддзеркалення ні у вітчизняній, ні в зарубіжній науковій літературі, хоча окремі їх питання розглядалися вченими в різні періоди.

В результаті проведеного дослідження з'ясувалося, що суспільні об'єднання, у тому числі і спортивні, є певним блоком і складають органічну частину будь-якої політичної системи тієї або іншої держави. Вони включаються в цю систему разом з іншими неурядовими організаціями і діють разом з ними. Свою діяльність вони здійснюють на користь єдиної політики в розвитку спорту вищих досягнень відповідно до законодавства тієї або іншої країни, Олімпійській Хартії і статутними документами.

Важливе теоретичне і практичне значення має питання про взаємодію громадських організацій і державних органів. Ця взаємодія відбивається в багатьох сферах життя того або іншого суспільства, особливо в соціально-культурній, куди відноситься і міжнародний спортивний рух.

Послідовне розширення і зміцнення статусу неурядових спортивних організацій є одній із сторін такої закономірності. Наприклад, підвищення ролі громадських організацій на сучасному етапі. Необхідно відмітити, що статус даних неурядових спортивних організацій носить комплексний характер і здійснюється різними галузями права, що складаються з багатьох елементів. Важливе місце серед цих елементів займає конституційне право громадян на об'єднання в громадські організації, у тому числі і спортивні. Не менше важливий і інше. Громадські (неурядові) спортивні організації в МСД до певної міри володіють якістю так званої "політичності". Наявність такої якості дозволяє розглядати спортивні неурядові організації як цілісний феномен політичної системи. Це наголошується в більшості конституцій різних держав. Так, наприклад, в Конституції Італії, в статті 18, говориться: "Громадяни мають право вільно, без особливого дозволу об'єднуватися в організації, переслідуючі цілі, не заборонені кримінальним законодавством окремим особам". Конституція Угорщини, в главі 6, передбачає, що: "За підтримки і допомозі відповідних державних органів спортивні об'єднання повинні забезпечувати для широких шарів молоді можливості для розвитку фізичної культури і заняття спортом".

Цікава постановка даного питання, яка трактується в Конституції Республіки Куби. Глава перша, стаття 8, свідчить: "Будучи владою народу, службовки самому народові, гарантує, що не буде людини, яка не мала б доступу до навчання, культури і спорту", а в Конституції Румунії, в статті 27, сказано, що "громадяни Румунії мають право об'єднуватися в різні об'єднання, у тому числі спортивні. Держава підтримує діяльність масових і суспільних організацій, створює умови для розвитку матеріальної бази цих організацій і охороняє їх майно. Масові і суспільні організації забезпечують широку участь народних мас в політичному, соціальному і культурному житті Румунії". Наведені приклади і витримки з Конституцій деяких держав дають підставу говорити про те, що громадські (неурядові) спортивні організації в МСД носять політичний характер і відповідають системі, типові і формі демократії тієї або іншої держави.

Міжнародні спортивні об'єднання (МСО) відносяться до неурядових організацій. В даний час їх понад 200, більшість з яких є міжнародними федераціями по видах спорту. Єдиної класифікації МСО на даний період не існує.

Як наголошується в літературі, громадські спортивні організації (об'єднання) (ОСО) є перш за все сукупністю осіб, що здійснюють організаційні функції на громадських засадах (Д.Н. Бахрах, 1978).

Підставою для визнання ОСО суб'єктами МСД є наявність у них особливого статусу. Для них властиві ознаки, загальні для всіх суб'єктів адміністративного права: самостійність цілей і завдань, організаційна єдність і внутрішня відособленість, правоздатність і дієздатність органів, право приймати управлінські рішення, реалізовувати свої права в повсякденній соціально-культурній діяльності по керівництву МСД.

Лідируюча правова риса в діяльності сучасних міжнародних спортивних об'єднань полягає в тому, що статути і положення про них є свого роду договорами, що мають певні особливості. Так, наприклад, Статут міжнародної організації на відміну від звичайного багатобічного міжнародного договору створює міжнародний механізм, який діє на його підставі. Він визначає статус учасників договору, а також цілі і завдання організації (об'єднання). З цього виходить, що статути спортивних об'єднань - це складніше джерело права, чим звичайний багатобічний договір.

Необхідно відмітити, що статути багатьох неурядових організацій, їх положення застосовні і до статутів МСО. В той же час мають місце окремі випадки змін в них. Цього дотримується, зокрема, Віденська конференція про право міжнародних договорів 1969 років, стаття 5 якою свідчить: "Справжня конвенція застосовується до будь-якого договору, що є засновницьким актом міжнародної організації, без збитку відповідних правил даної організації".

Результати досліджень дозволяють прийти до виводу, що внутрішньоорганізаційна діяльність ОСО регулюється не законодавством, а організаційними нормами, які здійснюють свою діяльність по моделі, визначуваній як суспільне управління. Таким чином, МСО - це неурядова структура, що складається з національних спортивних федерацій і інших об'єднань, що є добровільним союзом осіб, що займаються спортом, фізичною, педагогічною і олімпійською освітою, для задоволення своїх потреб, захисту прав і інтересів на основі статутних документів.

Необхідно також визнати, що деякі нагромадження спортивних об'єднань в загальній структурі МСД наводять до непотрібного паралелізму в роботі. Так, наприклад, Європейська спортивна конференція (ЕСЬК), створена в 1973 році, ставить своєю за мету гасити конфлікти, що виникають в МСД. В той же час потрібний відмітити, що в Європі існує ще одна структура, переслідуюча подібні цілі -- Комітет з розвитку спорту Поради Європи. Ці організації в своїй роботі фактично дублюють один одного, а сили витрачаються на вирішення одних і тих же завдань. У зв'язку з цим було б правильніше і ефективніше розробити конкретний механізм координації цих двох організацій. З врахуванням цього можливе створення Виконкому Європейської конференції, куди на постійній основі і з рівними правами запрошувалися б представники Комітету Поради Європи і інших Європейських спортивних організацій, для участі в координаційному процесі.

1.2 Літературні джерела про створення українського олімпійського руху

Ідею самостійного НОК підтримує спортивна преса. Наприкінці 1988 року "Спортивна газета" однією з перших в Україні почала друкувати листи громадян про необхідність створення у республіці Українського олімпійського комітету.

У вересні 1989 року в газеті " Львів спортивний" Євген Бобко запитує: "Чому Україна не бере участі в Олімпійських іграх?" На його думку, яку поділяла переважна більшість українців, Україна, як рівноправний суб'єкт ООН і ЮНЕСКО, мала повне на це право.

6 грудня 1989 року Г. Абрамян порушує питання про розподіл повноважень між Олімпійським комітетом і Держкомспортом СРСР.

Дискусія перекинулась на інші видання. І все ж, перед вела "Спортивна газета". Вона не лише вміщує проект Статуту Олімпійського комітету України, а й розгортає дискусію навколо нього, активно виступає проти того, щоби наш НОК став підрозділом ОК СРСР без права самостійного виходу на міжнародну

Рішенням редколегії газети ведення теми доручили відомій журналістці, призерці XVII Олімпійських ігор у Римі, Людмилі Радченко. Об' єктивно, без поквапу, з глибоким знанням теми вона вміщує матеріали, які допомагають спортивній громадськості глибше проникати у суть проблеми.

Ось назви статей того періоду: В. Борзов "Від бажання до реалізації", В. Маєвський "На шляху до визнання", В. Смирнов "Нові часи, нові підходи", Л. Радченко "Тверезо оцінювати ситуацію", С. Родак "Своєю командою до Барселони" тощо.

Газета першою сповіщає про той Статут НОК, який самостійно розробили члени незалежної ініціативної групи В. Сікач, В. Кудько та В. Шутий. Його ніхто доти не читав. Але, якщо і читали люди, то неозброєним оком можна було помітити безліч помилок юридичного та спортивного плану.

Я на той час працював в Українській раді профспілок і був ближчий до цих процесів. Часто зустрічався з авторами різних пропозицій, допомагав редагувати відозви, проекти статутів, постанов. Зазначеній трійці казав, щоби не поспішали. Ґарячкуватість у державотворчих процесах неприпустима.

Але ми бігли попереду потяга, чим розшматовували спортивний рух, зайве сперечалися, нервували.

12 березня у Львові проголошує про себе Підготовчий комітет по створенню

Української спортивної асоціації, а вже через два місяці відбулись Установчі збори. На них головою Львівської організації УСА обрано фізкультурного працівника, народного депутата України Ярослава Кендзьора.

Я давно знав Ярослава. Він багато потерпав за "прояви українського буржуазного націоналізму", був виключений з Державного університету, навіть з Інституту фізкультури. Залишили у спокої, коли перейшов на заочне відділення.

На певний час фізкультурно-спортивний рух в Україні огортає криза. Майже припиняється фінансування республіканських змагань, дитячо-юнацьких спортивних шкіл, деяких установ і організацій. Суспільство живе в очікуванні чогось нового, воно прагне змін на краще.

19 квітня 1990 року "Спортивна газета" друкує звернення до спортивних фахівців республіки зі закликом подолати кризу, що охопила спортивне життя в Україні, підтримати ідею створення самостійного Олімпійського комітету.

Майже одночасно під головуванням Валерія Шутого створюється Українська Національна Олімпійська Комісія Руху. В одній із "Петицій", яка була видрукувана в "Спортивній газеті" 13 жовтня 1990 року, він був категоричний: "Український Національний Олімпійський Комітет, який було створено 1918 року, відновлює свою роботу".

Не знав ні він, ні інші учасники цієї акції, що в ті найважчі роки боротьби за національну незалежність НОК Української Народної Республіки, дійсно, було проголошено. Але в Міжнародному олімпійському комітеті це подання так і не встигли розглянути. Через кілька місяців наша молода незалежна держава УНР, не втримавши навали, припинила існування. Мені здається, що ця тема дуже цікава для дослідників.

Усі перші намагання свідомих українців створити самостійний Національний олімпійський комітет України не дістали належної підтримки. Призначена на червень 1990 року Конференція засновників так і не була скликана.

Напрямки формування та розвитку Олімпийського руху

Великий спорт, який знаходить своє відображення на Олімпійських іграх, підштовхує сотні, тисячі спортсменів до активного вдосконалення своєї особистості з метою досягнути успіхів на цих престижних міжнародних змаганнях.

Неймовірний ентузіазм французького барона П`єра де Кубертена відродив стародавні змагання, які беруть свій початок ще з 776-го року до нашої ери. Нині олімпійський рух є потужним чинником розвитку сучасного спорту.

На самому початку Олімпіада ще не мала такої популярності. На першій афінській Олімпіаді виступали лише 245 спортсменів із 14 країн світу. Атлети змагалися у 9 видах спорту: греко-римській боротьбі, велосипедному спорті, гімнастиці, легкій і важкій атлетиці, плаванні, стрільбі, тенісі та фехтуванні.

Серед учасників першої олімпіади не було представників України. Кілька атлетів із Одеси намагалися потрапити на ці змагання, однак грошей у них вистачило доїхати лише до Стамбулу, тодішнього Константинополя.

Минуло 109 років: зараз олімпійці є гордістю нації, і спортивні держави вкладають небачені суми у розвиток олімпійського руху.

Олімпіада пройшла два етапи розвитку. Більшу частину 20 сторіччя Олімпійські ігри прогресували завдяки політизації. Лідери могутніх держав-агресорів розглядала ці змагання як стратегічний плацдарм.

Започаткувала цей етап гітлерівська Німеччина, а потім гідними послідовниками стали Сполучені Штати та Радянській Союз. І саме за радянських часів українські атлети продемонстрували найкращі результати, здивувавши увесь спортивний люд. Вітчизняний спринтер Валерій Борзов у Мюнхені 1972-го року зламав усі існуючи стереотипи, вперше в історії Олімпійських ігор здолавши темношкірих атлетів на 100-метрівці.

У Мюнхені Борзов став дворазовим олімпійським чемпіоном, здобувши перемогу і на двохсотметрівці.

Україна ще мала чималі здобутки на олімпіадах у складі Радянського Союзу та і у роки незалежності, коли розпочався вже другий етап розвитку олімпійського руху - комерціалізація.

Першу золоту нагороду для незалежної держави виборола Оксана Баюл на Зимових Олімпійських іграх у Ліллехаммері 1994 року. А вже на першій літній для самостійної України Олімпіаді в Атланті вітчизняні спортсмени здобули аж 23 медалі, 9 з яких найвищого ґатунку.

Через 108 років Олімпійські ігри повернулися на історичну батьківщину - до Афін, де українці знову не пасли задніх. У нашій скарбничці опинилося знову ж таки 23 медалі, і знову 9 з них були золотими.

Валерій Гончаров, олімпійський чемпіон зі спортивної гімнастики: «Олимпиада – это вещь настолько непредсказуемая, и как показывает практика, иногда такие моменты – умопомрачительные. Бывают люди, которые железно, допустим, должны были иметь медаль – они вообще ничего не завоевывают. Исход может быть любой и конечно выигрыш медали, особенно золотой».

З кожним роком Олімпійські ігри набувають розмаху. Навіть не всі заможні країни мають змогу провести у себе цей спортивний форум через величезну кількість учасників. Та одного разу олімпійський вогонь побував в Україні, а колись, у майбутньому головні спортивні змагання планети, можливо, пройдуть і у нашій державі.

Історія олімпійського руху в Україні розпочалася в 1952 році, коли спортсмени України у складі збірної команди Радянського Союзу вперше прийняли участь в Іграх XV Олімпіади в Хельсінкі.

З 1952 по 1990 роки олімпійський рух в Україні розвивався та зміцнював свою позицію в житті країни. Українські атлети складали щонайменше 25% кожної олімпійської команди СРСР. Під час Ігор ХХІІ Олімпіади 1980 року деякі матчі футбольного турніру з великим успіхом проводилися в Києві.

22 грудня 1990 року І Генеральна асамблея засновників прийняла рішення створити Національний олімпійський комітет України і ця дата є офіційною датою його створення. У вересні 1993 року НОК України був остаточно визнаний Міжнародним олімпійським комітетом.

НОК України діє у відповідності до положень Олімпійської хартії, Конституції України та чинного законодавства України і свого Статуту.

Основні завдання НОК України - організація підготовки та участі спортсменів в Олімпійських іграх, розширення міжнародного співробітництва, популяризація масового спорту і здорового образу життя, фізичне і духовне збагачення людей. З цією метою НОК України співпрацює з державними, громадськими та іншими організаціями. На засадах незалежності та доброї волі Національний олімпійський комітет України об'єднує більше 50 федерації з видів спорту. Він також має 24 відділення у всіх областях та по одному відділенню в Автономній республіці Крим, містах Києві і Севастополі. Колективними членами НОК України є більше 80 організацій.

Першим президентом НОК України був обраний олімпійський чемпіон Валерій Пилипович Борзов (Ігри ХХ Олімпіади в Мюнхені, легка атлетика 100 м та 200 м). У 1994 році В.П.Борзов був обраний членом Міжнародного олімпійського комітету в Україні та перевибраний президентом НОК в грудні цього ж року.

10 грудня 1998 року ІХ Генеральна асамблея НОК України обрала президентом Івана Никифоровича Федоренка.

Вперше НОК України представляв самостійну національну команду на Іграх XVII Олімпіади в Лілехамері, де українські атлети завоювали 1 золоту і 1 бронзову медалі і посіли 13 місце в неофіційному командному заліку. На іграх ХХVI Олімпіади в Атланті національна команда України завоювала 9 золотих, 2 срібні і 12 бронзових медалей, посівши 9 загальнокомандне місце. На XVIIІ Олімпійських зимових іграх в Нагано завойовано 1 срібну медаль.

Всього 959 атлетів України приймали участь в Олімпійських іграх. Ними завойовано 207 золотих, 134 срібних і 139 бронзових медалей.

НОК України брав участь в 4 зимових (1993 - 1999 роки) та 3 літніх (1993 - 1997 роки) Європейських юнацьких олімпійських днях. Учасники завоювали всього 60 медалей (зимові дні: 4 срібних та 1 бронзова медаль, літні дні: 19 золотих, 15 срібних та 21 бронзова медаль).

НОК України має угоди з відомими у світі фірмами "Adidas", "Coca-Cola", "Samsung", оператором мобільного зв'язку "UMC", українською правничою фірмою "Юріс", яка надає постійну юридичну допомогу в діяльності організації. Офіційним Інтернет-провайдером НОК є компанія "Relcom-Ukraine".

В 1995 році НОК україни почав випускати свій офіційний (квартальний) журнал, який виходить кожних три місяці, під назвою "Олімпійська арена", а з 1997 року видає щомісячний бюлетень "Олімпійські новини від НОК України".

НОК України має широкі зв'язки з НОКами сусідніх країн та олімпійськими організаціями. 16 представників НОК України є членами різних міжнародних організацій і об'єднань.

Тісні зв'язки НОК України має з українськими спортивними осередками за кордоном. Комітети друзів НОК України були створені і працюють зараз у США, Канаді, Австралії.

20 грудня 2002 року відбулась XIV звітно-виборна Генеральна асамблея НОК Україна, яка обрала новий склад керівництва на 2002-2006 роки. Президентом НОК абсолютною більшістю голосів був обраний Віктор Янукович - Прем'єр-міністр України, Голова Організаційного Комітету по підготовці та участі спортсменів України в Олімпійських і Паралімпійських іграх, Всесвітніх іграх глухих та Всесвітніх Універсіадах. Першим віце-президентом обрано Івана Федоренка, віце-президентами - Анатолія Писаренка та Миколу Костенка. На посаду генерального секретаря був переобраний Володимир Геращенко.

Генеральна асамблея затвердила склад членів НОК нового скликання (139 членів), обрала склад Виконавчого комітету (23 члени) та склад ревізійної комісії (3 члени).

Наприкінці розділу, ще раз відмічу, що на сучасному етапі розвитку олімпійського руху чимало дослідників висловлюють своє бачення розвитку олімпійського руху.

В Україні в період створення олімпийського руху газети на певний час фізкультурно-спортивний рух в Україні огортає криза. Майже припиняється фінансування республіканських змагань, дитячо-юнацьких спортивних шкіл, деяких установ і організацій. Суспільство живе в очікуванні чогось нового, воно прагне змін на краще.

Розділ 2 Теоретичні аспекти вивчення олімпійського руху

2.1 Сутність та ідеї олімпійського руху та олімпізму

Ідеї олімпійського руху та олімпізму мають весь глибинний, мудрий і прекрасний сенс олімпійських принципів. Це Засадничі принципи, з яких починається Олімпійська хартія. Отже:

«1. Ідея сучасного олимпизма належить Пьеру де Кубертену, за ініціативою якого в червні 1894 року був проведений в Парижі Міжнародний Атлетичний конгрес. Міжнародний олімпійський комітет (МОК) самоучредился 23 червня 1894 року. У серпні 1994 року в Парижі прошел XII конгрес, Олімпійський конгрес століття, який був названий «Конгресом єдності».

2. Олімпізм - це філософія життя, що прославляє і об'єднуюча в збалансоване ціле достоїнства тіла, волі і розуму. Олімпізм, що сполучає спорт з культурою і освітою, прагне до створення способу життя, що грунтується на радості від зусилля, виховній цінності хорошого прикладу і пошані загальних основних етичних принципів.

3. Мета олимпизма - повсюдно поставити спорт на службу гармонійному розвитку людини з тим, аби сприяти створенню мирного суспільства, що піклується про дотримання людської гідності. Для досягнення цієї мети олімпійський рух бере участь - самостійно або у взаємодії з іншими організаціями і в рамках можливостей, що є у нього, - в діяльності по захисту світу.

4. Олімпійський рух, очолюваний МОК, грунтується на сучасному олимпізмі.

5. Під верховною владою МОК олімпійський рух об'єднує організації, спортсменів і інших осіб, які згодні керуватися Олімпійською хартією. Критерієм приналежності до олімпійського руху є визнання Міжнародним олімпійським комітетом. Організація і управління спортом повинні здійснюватися незалежними, і визнаними як такі, спортивними організаціями.

6. Мета олімпійського руху - сприяти побудові мирного і кращого світу шляхом виховання молоді в процесі занять спортом, без якої-небудь дискримінації і в олімпійському дусі, основному на взаєморозумінні, дружбі, солідарності і чесній грі.

7. Діяльність олімпійського руху, символ якого п'ять переплетених кілець, є постійною і універсальною. Вона |охоплює п'ять континентів. Вона досягає кульмінації об'єднанням спортсменів світу на великому спортивному святі Олімпійських іграх.

8. Заняття спортом є одним з прав людини. Кожен повинен мати можливість займатися спортом відповідно до своїх потреб.

9. Олімпійська хартія - це прийнятий МОК зведення Засадничих принципів, правив і роз'яснень до них. Вона управляє організацією і функціонуванням олімпійського руху, а також визначає умови святкування Олімпійських ігор».

...Сотні учених впродовж багатьох десятиліть намагаються коротко сформулювати єство олимпизма. А все ж нічого не придумали краще за те, що сказане в Хартії:

«Олімпізм є філософією життя, що прославляє і об'єднуючу в збалансоване ціле достоїнства тіла, волі і розуму».

Мета цієї філософії, повторюваний, в тому, аби об'єднати і збалансувати, тобто гармонійно зрівноважити в одній особі достоїнства тіла (його спритність, силу і інші «рухові» якості ), могутню волю і прояснень розум.

Мета олімпійського руху - зробити так, щоб спорт служив саме такий - гармонійному - розвитку людини. А загальна гармонія допоможе створити дійсно благородне, мирне і процвітаюче суспільство.

2.2 Олімпійська хартія

Олімпійська Хартія є зведенням засадних принципів Олімпізма, Олімпійського руху, Правил і Офіційних роз'яснень, затверджених Міжнародним Олімпійським комітетом (МОК). Олімпійська хартія регламентує структуру, механізм дії і процеси Олімпійського руху і визначає умови проведення Олімпійських ігор. В цілому, Олімпійська Хартія виконує три основні завдання:

а) Олімпійська Хартія, як головний інструмент, що має характер основного закону, регламентує засадні принципи і невід'ємні цінності Олімпізма.

b) Олімпійська Хартія є також статутом Міжнародного Олімпійського комітету

с) Окрім цього, Олімпійська Хартія визначає основні права і обов'язки трьох головних складових Олімпійського руху, а саме: Міжнародного Олімпійського руху, Міжнародних спортивних федерацій і національних Олімпійських комітетів, а також Оргкомітетів по проведенню Олімпійських ігор, які зобов'язані виконувати положення Олімпійської Хартії.

Використання в Олімпійській хартії чоловічого роду відносно фізичної особи, (наприклад, президент, віце-президент, голова, член, керівник, офіційна особа, керівник делегації, учасник змагань, що змагається, спортсмен, суддя, арбітр, член жюрі, аташе, кандидат, персонал) або займенників (таких як він, вони, ним), розуміється як що включає і жіночий рід, за винятком особливий обумовлених випадків.

У Олімпійських Хартії слово РІК означає календарний рік, який починається 1 січня і закінчується 31 грудня, якщо немає письмового пояснення про інше трактування.

Концепція сучасного Олімпізма належить Пьеру де Кубертену, за чиєю ініціативою в червні 1894 року в Парижі відбувся Міжнародний атлетичний конгрес. 23 червня 1894 р. самоучредился Міжнародний Олімпійський комітет (МОК). Святкування перших Олімпійських Ігор (Ігор Олімпіади) сучасності відбулося в Афінах, в Греції, в 1896 р. У 1914 р. на Олімпійському Конгресі в Парижі був затверджений Олімпійський прапор, дарований Пьером де Кубертеном. На нім змальовано п'ять кілець, що переплітаються, які символізують союз п'яти континентів і зустріну спортсменів всього світу на Олімпійських іграх. Перші Зимові Олімпійські ігри проходили в Шамоні, Франція, в 1924 р.

Засадні принципи Олімпійського руху

1. Олімпіський рух є філософією життя, що прославляє і об'єднуючу в збалансовану цілу гідність тіла, волі і розуму. Олімпізм, що сполучає спорт з культурою і освітою, прагне до створення способу життя, що грунтується на радості від зусилля, на виховній цінності хорошого прикладу і на пошані до загальних основних етичних принципів.

2. Метою Олімпійського руху є повсюдне становлення спорту на службу гармонійного розвитку людини з тим, аби сприяти створенню мирного суспільства, що піклується про збереження людської гідності.

3. Олімпійський рух є концентрованою, організованою, універсальною і постійною діяльністю всіх осіб і організацій, що надихаються цінностями Олімпізма, здійснювану під керівництвом МОК. Ця діяльність охоплює п'ять континентів. Вершиною її є об'єднання спортсменів всього світу на великому спортивному святі - Олімпійських іграх. Її символом є п'ять переплетених кілець.

4. Займатися спортом - одне з прав людини. Кожен повинен мати можливість займатися спортом, не піддаючись дискримінації, у дусі Олімпізма, взаєморозуміння, дружби, солідарності і чесної гри. Організація, керівництво і управління спортом повинні контролюватися незалежними спортивними організаціями.

5. Будь-яка форма дискримінації відносно країни або обличчя расового, релігійного, політичного характеру, або за ознакою підлоги - несумісні з приналежністю до Олімпійського руху.

6. Приналежність до Олімпійського руху вимагає обов'язкового дотримання положень Олімпійської Хартії і визнання МОК.

2.3 Олімпійський рух і механізм його дії

А. Состав і загальна організація Олімпійського руху

1. Олімпійський рух, що знаходиться під верховною владою МОК, включає організації, спортсменів і осіб, які згодні керуватися Олімпійською Хартією. Метою Олімпійського руху є сприяти побудові мирного і більш кращого світу за допомогою виховання молоді засобами спорту відповідно до ідей Олімпізма і його цінностями.

2. Трьома головними складовими Олімпійського руху є: Міжнародний Олімпійський комітет (МОК), міжнародні спортивні федерації (МСФ) і національні Олімпійські комітети (НОК) Для будь-якої особи або організації, що належить до Олімпійського руху в будь-якій якості, положення Олімпійської Хартії обов'язкові; вони також повинні твердо виконувати рішення МОК.

3. Окрім трьох основних складових, в Олімпійський рух входять також Оргкомітети по проведенню Олімпійських Ігор (ОКОЇ), національні асоціації, клуби і особи, що є членами МСФ і НОК, і особливо спортсмени, дотримання інтересів яких складає основний елемент діяльності Олімпійського руху, а також судді, рефері, тренери і інші спортивні офіційні особи і технічні фахівці. У нього включені також інші організації і установи, визнані МОК.

Б. Задачі і роль МОК

Завданням МОК є поширення Олімпізма в світі і керівництво Олімпійським рухом. Роль МОК полягає в тому, аби:

1. заохочувати і підтримувати поширення етики в спорті, а також виховувати молодь за допомогою спорту і направляти зусилля на те, аби в спорті панував дух чесної гри, а насильство було заборонене;

2. заохочувати і підтримувати організацію, розвиток і координацію спорту і спортивних змагань;

3. забезпечувати регулярне святкування Олімпійських Ігор;

4. співробітничати з громадськими і приватними організаціями і органами в тому, аби поставити спорт на службу людства, сприяючи тим самим боротьбі за мир;

5. брати участь в зміцненні єдності і захисту незалежності Олімпійського руху;

6. протидіяти проти будь-якої форми дискримінації, що завдає збитку Олімпійському руху;

7. заохочувати і підтримувати просування жінок в спорті на всіх рівнях і у всіх структурах з метою добитися здійснення принципу рівності чоловіків м жінок;

8. очолювати боротьбу проти вживання допінга в спорті;

9. заохочувати і підтримувати заходи по захисту здоров'я спортсменів;

10. протистояти будь-яким політичним або комерційним зловживанням спортом і спортсменами;

11. заохочувати і підтримувати зусилля спортивних організацій і органів суспільного управління, направлені на забезпечення соціального і професійного майбутнього спортсменів;

12. заохочувати і підтримувати розвиток спорту для всіх;

13. заохочувати і підтримувати відповідальність і турботу про охорону довкілля, забезпечувати дотримання екологічних принципів при розвитку спорту і вимагати, аби Олімпійський ігри проводилися відповідно до вимог екології;

14. сприяти здобуттю позитивного результату від проведення Олімпійських Ігор містом і країною, організуючих Олімпійські ігри;

15. заохочувати і підтримувати ініціативи по стиранню граней між спортом, культурою і освітою

16. заохочувати і підтримувати діяльність Міжнародної Олімпійської академії (МОА) і інших учбових закладів, діяльність яких присвячена Олімпійській освіті.

Офіційне роз'яснення до Правила 2

1. Виконком МОК може надати патронат МОК міжнародним регіональним, континентальним або усесвітнім комплексним змаганням на умовах, які МОК визнає резонними, за умови, що вони проводитимуться відповідно до Олімпійської Хартії і будуть організовані під контролем НОК або асоціацій, визнаних МОК, за сприяння відповідних МСФ і при дотриманні технічних правил МСФ.

2. Виконком МОК може надати патронат МОК іншим спортивним заходам, за умови, що їх завдання відповідають цілям Олімпійського Руху.

В.Визнання МОК

1. Умовою приналежності до Олімпійського Руху є визнання МОК.

2. МОК може визнавати в якості НОК національні спортивні організації, діяльність яких пов'язана із завданнями і роллю МОК. МОК може також визнавати асоціації НОК, сформовані на континентальному або світовому рівні. Все НОК і асоціації НОК повинні мати, де це можливо, статус юридичної особи. Вони повинні керуватися Олімпійською Хартією. Їх статути мають бути затверджені МОК.

3. МОК може визнавати МСФ(Міжнародна спортивна федерація) і асоціації МСФ.

4. Визнання асоціацій МСФ або НОК аж ніяк не впливає на право кожної МСФ або НОК мати прямі контакти МОК, і навпаки.

5. МОК може визнавати неурядові організації, що пов'язані із спортом, діють на міжнародному рівні, чиї статути і діяльність узгоджуються з Олімпійською Хартією.

6. Визнання МОК може бути тимчасовим або постійним. Рішення про надання тимчасового визнання або його відгук приймається Виконкомом МОК на конкретний або невизначений період. Виконком МОК може визначити умови, відповідно до яких термін тимчасового визнання закінчується. Рішення про повне визнання або його відгук приймається на Сесії. Деталі процедури визнання визначаються Виконкомом МОК.

Г. Олімпійський конгрес

На Олімпійський конгрес збираються представники структур, складових Олімпійський рух; терміни проведення Конгресів встановлює МОК; Конгрес скликається Президентом МОК; Конгрес має консультативне значення.

Офіційне роз'яснення до Правила 4

1. Олімпійський конгрес за рішенням Сесії скликає Президентом МОК, Конгрес організовує МОК в місці і в терміни, які визначає Сесія. Президент головує на Конгресі і визначає його процедуру.

2. На Олімпійському Конгресі присутні члени МОК, Почесний президент МОК, Почесні члени і Члени шани МОК, делегати, представляючі МСФ і НОК; на нім можуть бути