Вiдбір i пiдготовка собак до пошуку вибухових речовин та зброї в умовах Одеського Кiнологiчного центру ДМСУ
Технологія відбору i підготовки собак до пошуку вибухових речовин та зброї в умовах Одеського Кiнологiчного центру ДМСУ
Зміст
Вступ
1.Технологія відбору та підготовки собак до пошуку вибухових речовин і зброї (огляд літератури)
1.1 Історія службового собаківництва
1.2 Стандарти породи німецької вівчарки
1.3 Історія та основи дресирувальних процесів
2. Матеріали, методики і аналіз технології відбору та підготовки службових собак
2.1 Особливості утримання собак при використанні у пошуковій службі в умовах кінологічного центру
2.1.1 Відбір службових собак цуценячого та підрощеного віку для пошуку вибухових речовин та зброї
2.1.2 Відбір дорослих собак до пошуку вибухових речовин і зброї за робочими якостями
2.1.3 Технологія підготовки службових собак до пошуку вибухових речовин та зброї
2.1.4 Порівняння різних методів дресирування службових собак
3. Економічна ефективність проведених досліджень1
4. Заходи з охорони праці й техніки безпеки
5. Заходи з охорони природи
Висновки та пропозиції
Список літератури
Вступ
Людина дуже давно оцiнила природнi якостi собаки: гострий нюх, тонкий слух, хороший зiр, швидкий бiг, фiзичну силу, спритність, і головне податливiсть до дресирування. Собаки не тільки демонструють свою любов, вiрнiсть, вiдданiсть, але i служать людям: працюють рятувальниками, сторожами, поводирями слiпих, в безводних пустелях знаходять воду, в горах – цiннi мінерали, охороняють кордони, пасуть стада, виступають на циркових аренах, приносять величезнi доходи улаштовувачам собачих перегонiв іпродюсерам кiнофiльмiв, в яких грають головні ролі. Але найголовніше, що собаки рятують багато ібагато життiв, знаходячи приховані вибуховi пристрої, захованi наркотики iзброю, шукають ізнаходять злочинців.
Актуальнiсть теми обумовлена тим, що кримiногенна обстановка в нашій країнi залишається складною. Змiнюється мотивацiя тяжких злочинiв, поширюється бандитизм, тероризм, економiчна злочиннiсть. Очевидно, що небезпека злочинностi та екстремiзму загрожує суспiльству та інтересам безпеки Украни.
Все бiльш поширеним засобом в скоєннi злочину проти особи та власностi стає вибухiвка. Свiтовий досвiд свiдчить про особливу небезпеку терористичних замахiв та шантажу в мiсцях громадського користування: вокзали, школи, лiкарнi, магазини, транспорт, стадіони.
Кiлькiсть злочинiв, що мають наслiдком загибель людей у свiтi, внаслiдок використання вибухових пристроїв та вогнепальної зброї, невнинно зростати. Спостерiгається незаконне надходження з-за кордону вибухових речовин та зброї, що в основному доставляється автомобiльним транспортом.
Службового собаку, спецiально пiдготовленого для пошуку вибухових речовин, можна вважати як дуже цiнний, надчутливий прилад. Проте, під вищевказаним необхiдно розумiти те, що собака може працювати ефективно, з повною вiддачею, тiльки при вiдповiдному доглядi, правильному утриманнi.
Слiд пам’ятати про те, що собака не технiчний засiб, машина, а жива iстота з фiзiологiчними та емоцiональними потребами. Для того, щоб собака працював з максимальною вiддачею, вiн повинен отримувати життєво нсобхiдний збалансований корм, вiдпочинок, догляд та тренування.
Використання службових собак спецiального призначення, пiд час оперативного пошуку замаскованої вибухiвки, в короткий термiн часу при загрозi вибуху, є високоефективним методом, а також заходом у забезпеченнi безпеки людей та збереженнi об’єктiв замаху.
Таким чином, розвиток даного напрямку в кiнологiї має нагальну потребу.
Мета i задачi. Метою роботи є вивчення технології вiдбору i пiдготовки собак до пошуку вибухових речовин та зброї в умовах Одеського Кiнологiчного центру ДМСУ Для цього необхiдно було вирiшити такi задачi :
1. Вивчити тактику пiдготовки івикористання собак у пошуковiй службi;
2. Вивчити особливостi утримання собак у пошуковiй службi;
3. Вивчити ефективнiсть рiзних методiв дресирування у пошуковiй службi.
4. Доцiльнiсть вiдбору дорослих собак на пошук вибухових речовин та зброї в порiвняннi з цуценятами та пiдрощеними собаками.
1. Технологія відбору та підготовки собак до пошуку вибуховихречовин і зброї (огляд літератури)
1.1 Історія службового собаківництва
21 січня 1788 року Бонапарт Наполеон писав одному зі своїх командуючих у Єгипті: «В Олександрії повинна бути безліч собак, які здатні нести добру службу на ваших заставах». Таким чином, перше згадування про службових собак прийнято відносити до 1788 року (Ф.С.Арасляков, 1987).
Уперше службові собаки стали застосовувати поліцейські підрозділи бельгійського міста Брюгге. На митниці службові собаки з'явилися в 1908-1909 роках. Перші митні собаки аж ніяк не займалися пошуком наркотичних і вибухових речовин, а допомагали затримувати контрабандистів, що намагалися уникнути арешту. Оскільки справа відбувалася в Німеччині, зрозуміло - це були німецькі вівчарки. Традиційно в якості пошуків застосовують німецьких і бельгійських вівчарок. (В.Н.Зубко, 1991).
Вітчизняна кінологія зароджувалася на базі псових полювань - національного спорту і розваги військових Росії. Становленню кінології, як самостійної прикладної науки, значною мірою сприяв високий рівень зоотехнічних знань наших собаківників, тому що багато хто з них займався конярством, а саме в цій галузі тваринництва і дотепер є найбільший досвід селекційної роботи з породами (В.О.Кампанщиков, 2003).
Перше письмове згадування про службове застосування собак в Україні можна знайти в книзі В.Р.Файтельберга-Бланка та В.В.Шектаченко (1999), в 30-ті роки 19-го століття, в листі міністра фінансів до начальника Одеської митниці: «зимою, коли земля покриється снігом, контрабандисти надягають черевики з дерев'яними підошвами й каблуками під носками, щоб не можна було довідатися слідів їх. Для цього потрібно, щоб у стражників, з 5-ти у одного був собака, що слідами відкриє, куди пішов контрабандист. У всякому разі, собаки можуть бути корисні».
Службове собаківництво в Росії й Україні розвивалося паралельно. Керівництво карного розшуку міста Києва в 1904 році придбало чотири пошукових собаки, і в цьому ж році міністерство оборони, закупило в Німеччині трьох службових собак, підготовлених для санітарно – пошукової служби. В 1908 р було створено Російське суспільство заохочення застосування собак у поліцейській і сторожовій службах, у той же період стали виникати розплідники собак службового призначення. Під час першої світової війни (1914-1918 рр..) службові собаки застосовувалися як санітари, зв'язківцями й т.д. У період Громадянської війни службове собаківництво занепало й тільки завдяки самовідданості російських і українських аматорів кінологів було збережено племінне поголів'я собак. В 1923 р. були відкриті Центральні курси інструкторів для підготовки прикордонників, а роком пізніше «Досвідчений розплідник військових і спортивних собак РККА» - на базі цих курсів у наслідку була організована розплідник «Червона Зірка». У цьому розпліднику вперше почали готовити собак на пошук мін, а під час Великої Вітчизняної війни - собак підривників танків.
Мінно-пошукові собаки широко використовувалися в багатьох арміях. Перші польові іспити собак мінно-пошукової служби в Радянській Армії були проведені в грудні 1942 року. І вже в тому ж грудні собаки-міношукачі одержали бойове хрещення під Сталінградом.
Проведені військові іспити показали безвідмовну роботу собак-міношукачів і їхня здатність знаходити замасковані самим складним чином міни. З літа 1943 року собаки мінно-пошукової служби одержали широке визнання у військах, і восени того ж року на фронт були відправлені кілька окремих батальйонів і рот із собаками-міношукачами; 37-м окремим батальйоном собак-міношукачів і підривників танків командував А.Мазовер, згодом ведучий радянський кінолог. Хрестоматійними стали дані про те, що міно-пошукові собаки, що використовувалися в Радянській Армії, знайшли за роки війни більш 4 мільйонів зарядів. Вони розмінували сотні сіл, селищ, міст, у тому числі Харків, Київ, Варшаву, Відень. Наприкінці 60-х початку 70-х років XX ст. у багатьох країнах гостро встала проблема боротьби з наркотиками. І тут собачий ніс виявився просто незамінним. Собаки стали широко застосовуватися в митній
службі для виявлення наркотичних засобів, у поліції - для обшуку наркопритонів. Тепер спектр завдань, що постає перед митною кінологією, дуже широкий: наркотики, вибухові речовини, зброя, боєприпаси, валюта, інші види контрабанди (Ф. Й.Полищук, 2003).
Підрозділи по боротьбі з тероризмом використовують собак для виявлення вибухівки і зброї. І в цьому випадку собаки працюють набагато ефективніше технічних детекторів. У багатьох країнах були створені спеціальні школи по підготовці таких собак.
У період так званої "перебудови", у зв'язку з лібералізацією прикордонного режиму, паралічем виконавчої влади, що сприяла наростаючій криміналізації суспільства, а також у зв'язку з загостренням обстановки в республіках Закавказзя і Середньої Азії, відбувся здвиг шляхів транзиту наркотичних речовин на територію СРСР. У цій ситуації була прийнята постанова Ради Міністрів СРСР від 04.11.87 р. "Про створення кінологічної служби в митних установах". Незабаром вийшло розпорядження Головного Управління Держмитслужби при Раді Міністрів СРСР №11-38/3812 від 17.10.88 р. "Про першочергові заходи для організації кінологічної служби". Цим розпорядженням передбачалося створення ряду кінологічних центрів, у тому числі й в Одесі.
У зв'язку з інтеграцією України у світове співтовариство, лібералізацією режиму перетинання кордону, усе більше значення стали набирати проблеми боротьби з контрабандою наркотиків, зброї, вибухових і сильнодіючих речовин. З метою забезпечення ефективної діяльності митної системи України в цій сфері, наказом ДМСУ №139 від 01.07.92 р. була створена кінологічна служба, головним завданням якої було організація застосування спеціально підготовлених на пошук наркотиків службових собак на потенційно небезпечних напрямках. Цим же наказом було регламентоване будівництво кінологічного центру в м. Одесі
У 1993 році, при створенні кінологічного центру Одеської митниці, передбачалося, що центр буде обслуговувати Одеську митницю і митниці Чорноморського регіону, а надалі буде реорганізований у спеціалізовану організацію центрального підпорядкування, як це прийнято у всіх цивілізованих країнах. Проте на практиці, кінологічному центру Одеської, а потім Чорноморської регіональної митниці довелося, протягом семи років (з 1993 – по 2000 рр..) організовувати підготовку і перепідготовку всіх кінологічних команд ДМСУ. Наказом №44 від 14.02.94 р. кінологічному центру був привласнений статус відділу служби по боротьбі з контрабандою і порушеннями митних правил. Наказом Голови ДМСУ № 691 від 01.12.2000 р. на базі Кінологічного центру Чорноморської регіональної митниці був створений Кінологічний центр ДМСУ. Тим самим завершився черговий етап становлення митної кінології в Україні.
1.2 Стандарт породи німецької вівчарки
У даному розділі буде зроблено огляд стандартів порід німецької та бельгійської вівчарок, як порід, що найбільш використовуються у службовому собаківництві.
Німецька вівчарка
ЗАГАЛЬНЕ ВРАЖЕННЯ. Німецька вівчарка - це собака середнього росту, злегка розтягнутий, сильний і з хорошою мускулатурою, кістяк сухий, загальна тілобудова міцна. Важливі співвідношення величин: висота в загривку складає у псів 60-65 см, у сук - 55-60 см. Довжина корпусу перевершує висоту в загривку приблизно на 10-17% (Л.В.Архангельская, 1995).
ТЕМПЕРАМЕНТ. Німецька вівчарка повинна бути згідно уявленню про темперамент урівноваженою, з міцними нервами, упевненою в собі, абсолютно щирою і повністю (за винятком збудженого стану), собакою при цьому уважним і керованим. Вона повинна володіти мужністю, бойовим інстинктом і твердістю, щоб бути здатною служити собакою-компаньйоном, охоронцем, захисником, службовим і караульним собакою (Е.Бергман, 1986; Н.П.Бехтерев, 1975).
ГОЛОВА. Голова клиноподібна, величина голови відповідна (довжина приблизно 40% висоти в загривку), не може бути грубою або надмірно легкою, загальне враження - суха, між вухами помірно широка. Лоб при огляді спереду і збоку трохи опуклий, без лобової борозенки або з дуже слабкою її виразністю. Співвідношення черепа до морди складає 50% до 50%. Ширина черепа приблизно відповідає його довжині. Череп (при огляді зверху), що рівномірно звужується від вух до мочки носа, з помітним, але не різко вираженим переходом від лоба до морди переходить в клиноподібну морду. Верхня і нижня щелепи сильно розвинені. Спинка носа пряма, прогинання або горбовина не бажані. Губи сухі, щільно прилеглі, темного кольору.
МОЧКА НОСА. Повинна бути чорною.
ОЧІ. Середнього розміру, мигдалеподібні, трохи криво поставлені і не опуклі. Колір очей повинен бути якомога темніший. Світлі, пронизливі очі небажані, оскільки вони порушують вираз собаки.
ВУХА. У німецької вівчарки стоячі вуха середнього розміру, вони тримаються вертикально і однаково спрямований (не розвішені в сторони), володіють гострими кінцями і поставлені раковиною вперед. Надломлені і висячі вуха небажані. В русі або в стані спокою закладені назад вуха не є недоліком.
ШИЯ. Шия повинна бути сильною, з хорошою мускулатурою і без підвісу на горлі. Кут до корпусу (горизонталі) складає приблизно 45 градусів.
КОРПУС. Верхня лінія проходить від підстави шиї через добре виражений загривок і над спиною, що злегка спадає по відношенню до горизонталі, до трохи спадаючого крупу практично безперервно. Спина міцна, сильна, з хорошою мускулатурою. Круп повинен бути довгим і таким, що злегка спадає (приблизно 23 град, до горизонталі) і рівно переходити в підставу хвоста. Груди повинні бути помірно широким, грудна кістка якомога довша і виражена. Глибина грудей повинна складати приблизно 45-48% висоти в загривку. Ребра повинні бути помірно склеписті, бочкоподібні груди так само небажані, як і плоскі ребра. Хвіст дістає, принаймні, до скакального суглоба, проте не довше за середину плесна. На нижній стороні шерсть трохи довша. Хвіст тримається м'яко звисаючим вигином, при цьому в збудженні і в русі тримається більш піднятим, проте не вище за горизонталь. Оперативна коректура заборонена.
КІНЦІВКИ. Передні кінцівки: при огляді з будь-якого боку прямі, при огляді спереду абсолютно паралельні. Лопатки і плечі рівної довжини і завдяки могутній мускулатурі щільно прилягають до корпусу. Кути плечелопаткових зчленовувань складають в ідеальному випадку 90 градусів, допускається 110 градусів. Лікті ні в стійці, ні в русі не можуть бути ні вивернутими, ні зближеними. Передпліччя при погляді з будь-якого боку прямі і абсолютно паралельні один до одного, сухі і з міцною мускулатурою. П'ястки складають приблизно 1/3 довжини передпліччя і утворюють з ним кут приблизно в 20-22 град. Як дуже криво (більше 22 град.), так і п'ястка (менше 20 град.), що прямовисно стоїть, роблять негативний вплив на продуктивні якості, особливо, на витривалість.
Лапи округлі, добре зібрані і склеписті, подушечки жорсткі, але не крихкі. Кігті міцні і темного кольору. Задні кінцівки: постава задніх кінцівок злегка відставлена, при цьому при погляді ззаду вони паралельні один одному. Стегна і гомілки приблизно однакової довжини і утворюють кут приблизно в 120 град., стегна могутні і з хорошою мускулатурою. Скакальні суглоби відмінно виражені і міцні, плесно стоїть вертикально під скакальним суглобом. Лапи зібрані, злегка склеписті, подушечки жорсткі, темного кольору, кігті міцні, склеписті і також темного кольору.
РУХ. Німецька вівчарка - рисак. Кінцівки повинні бути узгоджені один з одним по довжині і кутам таким чином, що вона може без істотної зміни лінії верху пересувати задні кінцівки на довжину корпусу і так само виносити передні кінцівки. Будь-яка схильність до зменшення кутів задніх кінцівок знижує фортецю і витривалість і, отже, продуктивність. При правильних пропорціях корпусу і кутах виникають розмашисті, такі, що йдуть паралельно поверхні рухи, що справляють враження легкого руху вперед. При нахиленій вперед голові і злегка підведеному хвості під час рівномірної і спокійної рисі від кінчиків вух через загривок і спину до кінчика хвоста створюється лінія спини, що м’яко розгойдується і безперервна.
ШКІРА. Шкіра прилягає вільно, не утворюючи при цьому складок.
ШЕРСТЬ. Якість шерсті: нормальною шерстю для німецької вівчарки є шерсть з під кошлатому. Покривне волосся повинно бути якомога щільніше, пряме жорстке і щільно прилеглим. На голові, включаючи внутрішню частину вух, на передній стороні кінцівок, на лапах і пальцях - коротка, на шиї - трохи довше і густіше. На задній стороні кінцівок шерсть подовжується до п'ястки або до скакального суглоба, на задній стороні стегон утворює помірні штани.
ЗАБАРВЛЕННЯ. Чорне з червоно-коричневими, коричневими, жовтими до світло-сірих відмітинами. Чорне і сіре однотонне, у сірих - з темнішим нальотом. З чорним плащем і маскою. Непомітні маленькі білі відмітини на грудях, а також дуже світлі внутрішні сторони допустимі, але не бажані. Мочка носа у всіх забарвлень повинна бути чорною. Відсутність маски, світлі до пронизливості очі, а також світлі до білого відмітини на грудях і внутрішніх сторонах, світлі кігті і червоний кінчик хвоста слід оцінювати як слабкість пігменту. Підшерстку властивий легкий сірий тон. Біле забарвлення недопустиме.
РІСТ / ЖИВА МАСА. Висота в холці - 55-65 см, жива маса - 22-40 кг
1.3 Історія та основи дресирувальних процесів
У ХІХ-ому, початку ХХ-го століття в усім світі панувала німецька школа дресирування (механічне дресирування). Суть способу полягає в застосуванні механічного (болючого) впливу, що примушує тварину зробити потрібну дію. Безумовним підкріпленням у цьому випадку є біль (П.А.Заводчиков, 1973).
Поліцейська школа дресирування використовувала свій метод, відмінний від німецького механічного. Для поліцейської школи дресирування характерне застосування механічних, але не болючих стимулів, як заохочення застосовується похвала і ласка. Практикувалася також даванка корму, але не в ході дресирування, а після його закінчення, для створення сприятливого фону. Основний упор робився на придбання собакою звички діяти відповідним чином. (І.І.Ковриженко, 1963).
У цьому методі уживаються елементи обох шкіл, німецької і «дуровської» - смакозаохочувальної, як називав її сам Дуров: механічне (але не болюче), що примушує вплив і позитивне підкріплення. Російський цирковий дресирувальник Володимир Дуров винайшов зовсім новий метод дресирування, що дозволив йому досягти справді казкових результатів. За В.Дуровим техніка всякого дресирування зводиться до трьох основних вихідних моментів:
1) Тварину так чи інакше змушують зробити потрібний рух.
2) Роблять так, щоб цей рух доставляв би тварині задоволення.
3) Одночасно дають потрібний сигнал.
Якщо це вдається проробити кілька разів в одній і тій самій формі, то у тварини утвориться асоціація по суміжності (сполучний рефлекс). Його спосіб відрізняється тим, що він не застосовував болі, а намагаюся викликати необхідні рухи яким завгодно прийомом, тільки не болем, звідси і нагорода інша, у нагороду він годував і пестив тварин (В.Н.Зубко, 1977).
При здійсненні твариною потрібної дії Дуров заохочував її ласощами, ласкою або вигуком «браво». Це підкріплення він називав смакоозаохоченням. Головне - це уміння відчути час і момент застосування заохочення. Пропущений момент псує усе раніше здобуте. Насправді великий російський дресирувальник В.Дуров відкрив зовсім нову форму навчання тварин, яка отримала назву «оперантне (інструментальне) навчання» (Л.І.Крушинський, 1952; Е.А.Асратян, 1970; Е.В.Котенкова, А.В.Суров, 1991).
Історично склалося так, що в СРСР і на пострадянському просторі дресирувальні процеси розглядалися тільки з погляду фізіології вищої нервової діяльності (ВНД). Фізіологія ВНД - це наука про будівлю й організацію структур (починаючи з рівня клітини), що входять до складу нервової системи, і їхньому функціонуванні (Ф.Й.Поліщук, 2003; О.Менинг, 1982).
Поведінка тварини контролюється його психікою. Досить складні форми поводження, властивим собакам, стають можливими завдяки вищій нервовій діяльності (ВНД).
Вища нервова діяльність (А.С.Дмитриев, 1974):
- поведінка тварин обумовлена функціонуванням вищих відділів головного мозку;
- нейрофізіологічна основа поведінки, що представляє собою сукупність уроджених (інстинктивних) і придбаних (умовно-рефлекторних) механізмів діяльності центральної нервової системи, що забезпечують ефективне пристосування до навколишнього середовища. Уроджене поведінка виявляється у виді безумовних рефлексів і інстинктивних дій, на основі яких будується придбана поведінка (Н.Тиберген, 1985).
Безумовні рефлекси є генетично заданими і жорстко підігнаними під відповідні даному виду екологічні умови (П.Г.Воронін, 1952).
Під впливом раннього індивідуального досвіду уроджені рефлекси перетерплюють значні зміни і для остаточного формування (дозрівання) уроджених поведінкових актів необхідно навчання, що передбачає корекцію інстинктивного поводження в конкретних умовах навколишнього середовища. Іншими словами відбувається адаптація до зовнішнього середовища за допомогою утворюваних в результаті навчання умовних рефлексів.
Умовний рефлекс - це відповідна реакція організму на зовнішні подразники. Завдяки умовним рефлексам забезпечується первинна орієнтація тварини по ознаках навколишнього середовища ще на самому початку будь-якого поведінкового акту. Принциповою особливістю умовного рефлексу є його сигнальний характер - упередження виникненню безумовно рефлекторного впливу.
Розрізняють два види умовних рефлексів: класичні, котрі утворюються при зближенні в часі індиферентного подразника з наступною дією подразника, що викликає безумовний рефлекс (підкріплення), і інструментальні (оперантні) умовні рефлекси, при виробленні яких підкріплення дається тільки після якої-небудь рухової реакції.
Умовно-рефлекторне поведінка формується в процесі навчання і може відбуватися у формах імпринтирування, утворення класичних умовних рефлексів, інструментальних умовних рефлексів, домінанти, звикання, наслідування й осязання. У формуванні придбаного поводження значну роль грають процеси аналізу і синтезу подразників пам'яті, механізми формування моделей сьогодення і майбутнього, конструювання програми поводження і контролю досягнутого результату, мотиваційні стани, а також апарат емоцій. Вивченням ВНД займається ряд наук: нейрофізіологія, фізіологія ВНД, етологія, зоопсихологія, генетика поводження і т.д. (Мазовер А. П., 1957).
Родоначальником інструментальної форми навчання вважається Э.Торндайк, який ще наприкінці минулого століття назвав таку форму навчання «методом проб, помилок і випадкового успіху». Однак, більш відомий американський учений, викладач Гарвардського університету Беррес Фредерик Скіннер, який вніс основний вклад у вивчення закономірностей утворення інструментальних рефлексів. Запропоноване ним визначення оперантного навчання й оперантного умовного рефлексу зараз найбільше поширені при характеристиці інструментальної форми навчання. Може бути не дуже систематично, але популярно і талановито оперантний метод навчання й оперантний метод дресирування викладений у роботах американського психолога і дресирувальника Карен Прапор (А.І.Орлов, 1978).
Замість кількаразового застосування сполучень, характерного для вироблення класичних умовних рефлексів, Скіннер розробив методику вільного оперантного поводження, при якій тварині дозволяють робити різні дії, потрібні з яких підкріплюють.
Характерна риса цієї поведінки - його спрямованість на задоволення якої-небудь потреби собаки. Собака використовує його як інструмент (звідси назва: «інструментальне») для досягнення тієї мети, до якої вона на цей момент прагне (насичення, спарювання, угамування спраги і т.д.). Причому, досягти мети собака намагається шляхом проб і помилок, зрозуміло, з урахуванням накопиченого досвіду. Різні обставини і ситуації, у які попадають тварини,
змушують їх робити ті або інші дії, пристосовуючись або активно пручаючись зовнішньому світові. Дії, у свою чергу, приводять до яких-небудь результатів або наслідків, від яких залежить, чи будуть вони надалі повторювати ці дії або уникати їх. Таким чином інструментальний умовний рефлекс будується на активній, цілеспрямованій діяльності тварини в основі якої лежить внутрішня потреба. Послідовність подій і результат їх у даному випадку залежать не тільки від зовнішньої сигналізації, але і від поведінки самої тварини. При утворенні інструментальних умовних рефлексів зв'язок утворюється між поведінкою і результатом (задоволенням потреби), у той час коли при утворенні класичного умовного рефлексу зв'язок утворюється між умовним і безумовним подразником. Тому навчання у формі утворення інструментальних умовних рефлексів має велике значення в дресируванні, тому що в даному випадку поведінка, яка формується дресирувальником, стає біологічно доцільним длясамої тварини (В.Б.Малик, 1986).
Найчастіше домогтися бажаної поведінки можна простою зміною дресирувальних прийомів, доти, поки один з них не виявиться ефективним, але найбільш перспективним є аналіз поведінки і його причин за допомогою теорії функціональних систем, до якої ми будемо звертатися в тих випадках, коли захочемо розібратися в причинах тієї або іншої поведінки собаки.
З огляду на сучасні поняття про поведінку, можна сказати, що дресирування це формування поведінки. Склад поведінкового репертуару, створюваного в процесі дресирування, визначається метою використання собаки: собака-компаньйон, собака-поводир, вівчарський собака, мисливський собака, собака для занять спортом, собака для виступу в цирку, собака для охорони і захисту, для пошуку вибухових або наркотичних речовин та інше. Приймаючи до уваги визначальну роль людини в дресирувальному процесі, варто підкреслити, що дресирування це вид діяльності людини по формуванню у тварин необхідної поведінки в господарській або з іншою метою. Зміст дресирування не вичерпується формуванням умінь і навичок. Під час дресирування відбувається взаємне становлення рольових функцій людини і собаки в здійсненні спільної діяльності, у собаки формуються норми співробітництва з людиною, тому що норми взаємодії з представником чужого виду навряд чи представлені вичерпно в генотипі собаки. І необхідно підкреслити, що формування зоосоціальних взаємин людини і собаки є найважливішим при дресируванні, тому що саме в цьому середовищі здійснюється співробітництво. Відбувається реалізація знань, умінь і навичок собаки при досягненні спільної мети. Здається, що ефективність дії собаки залежить саме від рівня взаємин з людиною (М.І.Сахаров, 1963).
Як усяка діяльність людини, дресирування має свої теоретичні і практичні підстави (теорія і техніка дресирування), що повинні реалізовуватись в методах, способах і методиці дресирування.
З огляду на вищенаведене, предметом теорії дресирування повинне бути поведінка і навчання тварин, а саме закони, причини, механізми й умови формування поведінки, придбання індивідуального досвіду: знань, умінь і навичок. Тобто теорія дресирування повинна розглядати дані цілого комплексу наук (етології, зоопсихології, теорії функціональних систем і т.д.) і різнихпсихологічних і зоопсихологічних шкіл, не обмежуючи себе рамками «фізіологічних основ».
Потреб у такої високорозвиненої тварини, як собака, багато. Є потреби вітальні ( тобто безпосередньо, зв'язані з підтримкою життя ), є зоосоціальні, є інформаційні і т.д. Одна з них завжди ведуча (найбільш сильна). Її прийнято називати мотивацією. Мотивація це домінуюча потреба. До кожної потреби додається спадкова генетична програма її задоволення, те що ми і називаємо інстинктивною поведінкою.
Генетично спадкові програми задоволення потреб є тим мінімумом, з яким народжується собака. У процесі життєдіяльності інстинктивна поведінка змінюється - модифікується відповідно до конкретних умов навколишнього середовища, у рамках якої відбувається задоволення потреб. У такий спосіб відбувається нагромадження досвіду - навчання.
При нагромадженні досвіду інстинктивної поведінки тварини активно застосовують свої інтелектуальні можливості, що найбільш яскраво виявляється в нестандартних (не передбачених генетично) ситуаціях задоволення потреб.
Інформація про рішення задачі по задоволенню потреби (умови, способи і дії) зберігаються в пам'яті і використовуються тваринами в міру необхідності для побудови поводження у виді знань, умінь і навичок. Знання можуть існувати у виді інформації (наприклад, знання про який-небудь об'єкт) або у виді алгоритму якої-небудь дії. Обидва види знання активно використовуються в структурі поведінкового акта. Якщо сформований поведінковий акт виявився ефективним, він повторюється в поведінковому репертуарі і здобуває властивості уміння. Якщо в силу яких-небудь причин для задоволення даної потреби найбільш підходить лише одне з умінь, воно, повторюючись частіше інших (тобто тренується), здобуває властивості навичок.
Таким чином, навчанням є внутрішній безперервний процес пізнання навколишнього світу, тобто частиною поведінки і відбувається без участі людини.
Психіка тваринного організму влаштована таким чином, що мотивація викликає в емоційній сфері негативну емоцію (занепокоєння). А занепокоєння, у свою чергу викликає прагнення до дії, спрямованої на задоволення мотивації (зняття занепокоєння).
Таким чином, послідовність протікання оперантної поведінки така: спочатку виникає мотивація, що ініціює діяльність, яка продовжується доти, поки не буде задоволена мотивація.
Основне завдання дресирувальника полягає в тому, щоб скористатися існуючою мотивацією (або створити нову) і поставити собаку в такі умови, коли для задоволення мотивації їй потрібно буде зробити необхідні дресирувальникові дії, а потім закріпити їх багаторазовим, своєчасним підкріпленням (В.І.Бочаров, 1955).
Таким чином, сучасне дресирування засноване на активній цілеспрямованій діяльності тварини, а сам дресирувальний процес складається з наступних етапів:
1. створення у тварини визначеної мотивації;
2. використання оперантного поводження, тобто поводження здійснюваного без будь - яких зовнішніх стимулів і спрямованого на задоволення створеної мотивації, для вибору необхідного дресирувальникові поведінкового акту;
3. закріплення отриманого поведінкового акту за допомогою багаторазового своєчасного задоволення створеної мотивації (тобто підкріплення) і в результаті формування навички - дії, що характеризується високою відтворюваністю і незначним контролем з боку вищих нервових центрів;
4. уведення стимульного контролю, тобто вироблення стійкого зв'язку між яким-небудь подразником (найчастіше командою) і виконанням навички, у результаті чого подразник стає стимулом, що санкціонує, а навичка здобуваючи стимул, що санкціонує, починає функціонувати в якості оперантного (інструментального рефлексу);
5. уведення рамкового контролю - найчастіше у виді розширення переліку аферентацій навколишніх обставин, що дозволяють пускову аферентацію (генералізація навички).
Тобто дресирування як навчання підкоряється існуючим законам навчання. І дресируванням навчання стає тільки в результаті активної участі в ньому людини. Людина як дресирувальник контролює зовнішні умови процесу навчання, визначає мету і задачі навчання і відповідно до цього організовує процес їхнього здійснення, вибираючи відповідні методи і способи впливу на тварину, причому з деякими з них тварини ніколи не зустрічалася б у природному середовищі існування. Тобто дресирування це насамперед діяльність людини (Г.І.Дуліна, 1986).
У процесі дресирування формуються і знання, і уміння, і навички. Навик при своєму формуванні обов'язково проходить стадію поведінкового акта. І так чи інакше, свідомо або несвідомо, але дресирувальник конструює поведінковий акт, створюючи потребу, контролюючи обставинну і пускову аферентації, створює у собаки акцептор результату дії і забезпечує підкріплення потрібної, з його погляду, дії.
2. Матеріали, методики й аналіз технології відбору й підготовки службових собак
Дослідження проводились в умовах Одеського Кінологічного центру ДМСУ під час постійної роботи. За методичну основу досліджень був прийнятий діалектичний метод пізнання. У процесі досліджень застосовували широко розповсюджені методи: статистичний, розрахунковий, абстрактно-логічний, аналітичний, проте головний був порівняльний метод на основі постановки дослідів по групам пар-аналогів.
У світовій практиці по відбору службових собак для спеціального дресирування існує три тенденції: відбір службових собак цуценячого віку до 6 місяців, підрощених собак віком до 8 місяців та дорослих собак віком 3 років. Всі ці тенденції мають свої позитивні й негативні сторони.
Матеріалом досліджень слугували 8 собак різних порід, що проходили курс спеціальної підготовки до пошукової служби в умовах даного кінологічного центру та належать фахівцям-кінологам - два собаки цуценячого віку, дві - підрощені, та чотири дорослих собаки:
1. Кобель за кличкою ЯНУШ РИЧ ХАУС, породи німецька вівчарка; мати BORUSSIY IZ OLOVI, батько PRIYOR VON CRISINEN BRUNNEN, у віці 3 місяця;
2. Кобель за кличкою АНГЕЛ МАВР, породи німецька вівчарка, мати АВРОРА ГОТТ МИТ УНС, батько ВОЛЬФ ИЗ ЦИТАДЕЛИ, віком 5 місяців;
3. Сука за кличкою ФАЕР МОЗАЇК ТАЙГРЕТ, породи німецька вівчарка, мати ZHEOZE TAIGRET, батько IRVING GREEN HUNTER HILL, віком 6 місяців;
4. Кобель за кличкою РЕКС ГОЛД БАТЕРФЛЯЙ, породи німецька вівчарка, мати ДОРІС БЕЛЬФОРТ, батько РІО ВЕЛЕС РЕВЕЛІН, віком 7 місяців;
5. Кобель за кличкою DEN VON URBAN HAUS, породи німецька вівчарка, мати TERRI VON URBAN HAUS, батько OSLO VOM RESTSTRAUCH, віком 11 місяців.
6. Кобель за кличкою BIGALOW BELGABON, породи німецька вівчарка, мати BONA VOTRE SANTE, батько UNINENGO DES ET DES AUTRES, віком 7 років.
7. Сука за кличкою ANTALAS KOKO CHANEL, породи німецька вівчарка, мати STEINVEYZ TASTE OF CHOCOLATE, батько STENVEYZ GET POPULAR, віком 1 рік 3 місяці.
8. Кобель за кличкою БАК, породи західноєвропейська вівчарка, родовід відсутній, віком 2 роки 8 місяців.
Ця група собак, різна за статтю та віком, використовувалась з метою виявлення їх придатності та подальшого використання до пошуку вибухових речовин та зброї.
Загальна схема досліджень наведена у таблиці 1, з якої видно, що робота
виконувалась у 3 етапи. На І етапі досліджень вивчали особливості відбору собак до пошукової служби цуценячого та підрощеного віку (перша група), на II етапі досліджень вивчали особливості відбору собак до пошукової служби дорослого віку (друга група), на III етапі - ефективність різних методів дресирування та годування (різниця між групами полягала у різному віці та поведінки, проте всі групи одержували рекомендований догляд з необхідного віку та відповідний навчальний процес) за загальноприйнятими у собаківництві методиками.
Розглянемо послідовно кожний етап, наведений у нижчевикладеній таблиці.