Використання комп'ютера на уроках рідної мови
Зміст
Розділ І. Особливості проведення уроків української мови в початковій школі 3
1.1 Зміст уроків української мови. 3
1.2 Психолого-педагогічні особливості уроків. 8
1.3 Переваги та недоліки використання персонального комп’ютера на уроках української мови. 13
2.1 Використання персонального комп'ютера вчителем початкових класів. 17
2.2 Розробка дидактичних засобів на уроках української мови. 23
Список використаної літератури. 32
Вступ
Аналіз наукової літератури показує, що проблема використання персонального комп’ютера на уроках української мови в початкових класах є складовою частиною досліджень в галузі педагогіки, психології та методики викладання української мови.
Проблема використання персонального комп’ютера на уроках української мови в початкових класах посідає важливе значення для формування особистості школяра і займає значне місце у навчально-виховному процесі.
Зважаючи на науково-практичне значення проблеми, доводиться констатувати, що психологічному та педагогічному аспекті вона залишається ще недостатньо вивченою.
З огляду на значущість теми та її актуальність і була обрана тема курсової роботи.
Мета — вивчення ефективності традиційних підходів до використання персонального комп’ютера на уроках української мови в початковій школі.
Об’єктом дослідження є можливість проведення уроків української мови в початковій школі з використанням персонального комп’ютера.
Предмет дослідження — засоби, що розроблені на основі використання ІКТ, які забезпечують активізацію пізнавальної діяльності молодших школярів.
На основі аналізу педагогічної та методичної літератури ми визначили такі завдання курсової роботи: розкрити особливості використання персонального комп’ютера на уроках; охарактеризувати умови і прийоми застосування ІКТ; описати роль вправ з використанням персонального комп’ютера на уроках української мови.
Розділ І. Особливості проведення уроків української мови в початковій школі 1.1 Зміст уроків української мови
Курс української мови – важлива складова загального змісту початкової освіти, оскільки він не тільки є окремим навчальним предметом, а й виступає основним засобом опанування усіх інших шкільних дисциплін. Основна його мета – забезпечити розвиток, удосконалення умінь і навичок усного мовлення (слухання-розуміння, говоріння); навчити дітей читати і писати; сформувати певне коло знань про мову і мовні уміння; забезпечити мотивацію навчання рідної мови.
У процесі початкового навчання української мови поглиблюються уявлення школярів про навколишній світ, розвивається їхнє образне і логічне мислення; здійснюється патріотичне, морально-етичне, естетичне виховання учнів.
Навчання української мови має бути спрямоване на розвиток у дітей, окрім загально мовленнєвих, таких загально навчальних умінь: організаційних, загально пізнавальних, контрольно-оцінних. Важливо формувати у школярів почуття відповідальності за виконуване завдання, готовність самостійно працювати з новим, доступним за трудністю навчальним матеріалом, мати власну думку з обговорювальних питань, обґрунтовувати її.
Вивчення рідної мови уже в початкових класах створює значні можливості для розвитку соціальних навичок учнів, насамперед уміння спільно працювати в парах. Необхідно виховувати у дітей самоповагу і повагу до інших, уміння дати оцінку роботі інших або висловити з цього приводу критичні зауваження, змінити свою думку у разі переконливих аргументів інших учасників спільної роботи і т. ін.
Відповідно до Державного стандарту початкової загальної освіти галузь (навчальний предмет) українська мова будуються за такими трьома змістовними лініями: комунікативною, лінгвістичною (мовною), лінгвокраїнознавчою.
Комунікативна змістова лінія, яка є основною, передбачає розвиток усного і писемного мовлення учнів, їхнє вміння користуватися мовою як засобом спілкування, пізнання, впливу. З цією метою розвиваються, удосконалюються усні види мовленнєвої діяльності, якими учні певною мірою оволоділи у дошкільному віці (слухання-розуміння; діалогічне, монологічне мовлення), а також формуються, удосконалюються види мовленнєвої діяльності, які пов’язані з писемним мовленням (читання вголос і мовчки, письмо).
Лінгвістична (мовна) змістова лінія, маючи спрямованість на засвоєння школярами знань про мову, мовні уміння, розробляється з урахуванням того, що в початковому курсі формування в учнів знань про мову, умінь виконувати певні види мовного аналізу, має пропедевтичний характер. Цю роботу слід підпорядковувати розвитку в учнів орфоепічних, лексичних граматичних, правописних умінь.
Лінгвокраїнознавча змістова лінія передбачає розширення уявлень учнів про культуру українського народу, про її особливості в різних регіонах України. Ця робота має органічно поєднуватися з іншими аспектами навчання і реалізовуватись за допомогою дібраних текстів, використання тематичних груп слів, стійких виразів, у яких відображуються особливості матеріальної і духовної культури народу, національного характеру. Назва цієї змістової лінії акцентує необхідність приділяти особливу увагу мовним аспектам проблеми: тлумаченню значення, особливостей використання слів, фразеологізмів, прислів’їв, приказок; розвитку уміння доречного використання їх у мовленні; роботі над текстами; написанню творчих робіт з використанням етнографічних елементів змісту тощо.
Зазначені три лінії пронизуються діяльнісною лінією, яка забезпечує практичні уміння й навички, передбаченні програмою з мови і мовлення.
У початковому етапі навчання мови виділено такі аспекти роботи: “Навчання грамоти”, “Мовленнєва діяльність”, “Знання про мову, мовні уміння”, “Правопис”, “Графічна навичка письма. Техніка письма. Культура оформлення письмових робіт”.
Наприкінці курсу української мови в початкових класах до учнів ставляться такі вимоги.
Учні повинні знати:
· український алфавіт, букви на позначення голосних і приголосних звуків; способи позначення м’якості приголосних звуків; букви на позначення дзвінких і глухих приголосних;
· значущі частини слова: основа, закінчення, корінь, суфікс, префікс;
· частини мови та їх граматичні ознаки;
· види речень за метою висловлювання (розповідні, питальні, спонукальні) та за інтонацією (окличні, неокличні); головні і другорядні члени речень.
Учні повинні вміти:
· розрізняти на слух голосні і приголосні звуки, тверді і м’які, дзвінкі і глухі приголосні;
· розташовувати слова за алфавітом, орієнтуючись на другу і третю літеру в слові; користуватися орфографічним словником;
· визначати наголос у словах;
· слухати і розуміти після одного прослуховування усне висловлювання (текст, який відноситься до художнього і науково-художнього стилів; час звучання при непоспішливому читанні орієнтовно 3 – 4 хв.);
· складати діалог (5 – 6 реплік на кожного з його учасників, не враховуючи етикетних формул початку і кінця розмови); одним з учасників діалогу може бути вчитель;
· переказувати (детально, вибірково) текст, який відноситься до художнього або науково-художнього стилів і до одного з типів мовлення (розповідь, опис, міркування) – обсяг початкового матеріалу 70 -90 слів;
· складати усне висловлювання (усний твір) – час звучання орієнтовно 1 – 2 хв. ;
· читати вголос, правильно вимовляючи слова та інтонуючи речення, різні за метою висловлювання, за емоційним забарвлення; із звертанням, яке стоїть на початку, в середині або в кінці речення, логічно правильно поділяючи речення на частини;
· писати переказ розповідного тексту з елементами опису або міркування (обсяг початкового тексту 40 – 60 слів);
· добирати до тексту заголовок відповідно до теми і основної думки тексту; знаходити в тексті зачин, основну частину і кінцівку; ділити текст на частини за поданим планом і самостійно; зв’язувати два речення за допомогою слів: він, цей, такий, тоді, спочатку, потім, по-перше, по-друге;
· розрізняти на слух і на письмі розповідні, питальні, спонукальні, а також окличні речення, із звертанням; скласти за малюнком, за описаною ситуацією речення, різні за метою висловлювання і за інтонацією, речення зі звертанням, які складаються з одного або кількох слів і розміщених на початку, в середині або в кінці речення;
· об’єднувати два простих речення в складне;
· знаходити, визначати закінчення в слові, поданому в кількох формах;
· знаходити, визначати корінь у рядку поданих спільнокореневих слів, префікс, суфікс у рядку слів з одним і тим самим префіксом, суфіксом;
· ділити на групи слова, які відповідають на питання різних частин мови (серед них числівник, прислівник – без уживання термінів); знати назви відповідних частин мови;
· визначити рід і число іменників і прикметників; знати назви відмінків і питань до них, ставити відмінкові питання до іменників, поданих у сполученні слів, до прикметників; утворювати різні форми іменників і прикметників за зразком, за питаннями; знаходити наголошені і ненаголошені голосні в закінченнях іменників і прикметників;
· ставити питання до кількісних і порядкових числівників (простих і складних – без уживання термінів), будувати словосполучення слів з числівниками – за поданим зразком, за підстановкою таблицею;
· ставити питання до займенників, які подані у різних відмінкових формах, утворювати сполучення слів за зразком, за підстановкою таблицею;
· ставити питання до дієслів, поданих у різних формах, розрізняти дієслова теперішнього, минулого і майбутнього часу; форми чоловічого, жіночого і середнього родів у дієсловах минулого часу; форми 1, 2, 3 особи дієслів теперішнього і майбутнього часу, утворювати відповідні форми за зразком, за питаннями; знаходити наголошені і ненаголошені голосні в особових закінченнях дієслів;
· розрізняти серед поданих слів прислівники, ставити до них питання; будувати сполучення слів з прислівниками;
· списувати текст (60 – 80 слів) з рукописного і друкованого тексту, дотримуючись правил оформлення письмової роботи, правил правопису і каліграфії; звіряти написане за зразком, виправляти написане;
· записувати під диктовку текст (60 – 80 слів), який складається зі слів, що пишуться за фонетичним принципом; за правилами, вивченими в 1 – 4 класах і визначених програмою для самостійного застосування учнями, а також за правилами, які визначення програмою для застосування з допомогою вчителя (при цьому для контролю використовуються тільки ті слова, які були опрацьовані на уроках під керівництвом учителя); а також слів зі списків, поданих для запам’ятовування у програмах для 1 – 4 класів.
Отже, характер і зміст програми з української мови для початкових класів визначається такими завданнями: на основі спостережень над навколишньою природою і суспільним життям та умінням читати і писати навчити дітей змістовно і грамотно викладати свої думки як усно, так і письмово, застосовувати ці уміння в повсякденній навчальній і трудовій діяльності.
Кожна із складових частин української мови для початкових класів визначає зміст і обсяг знань, умінь і навичок, які мають набувати учні кожного класу.
1.2 Психолого-педагогічні особливості уроківУ формуванні теоретичних основ методика мови спирається на психолого–педагогічні науки. І це закономірно, бо, запроваджуючи, наприклад, ті чи ті конкретні методи або прийоми, треба зважати на психологічну підготовку до навчання дітей певного віку.
Загальновизнано, що всім дітям властиве абстрактне мислення. Однак психологічні спостереження доводять, що у дітей молодшого віку переважає конкретне мислення. Воно пояснюється обмеженим запасом уявлень, здобутих ними протягом 6 – 10 років життя. До того ж школярам різного віку властивий неоднаковий ступінь доступності навчального матеріалу. Це диктує використання не однотипних методів і прийомів у роботі з учнями відмінних вікових груп.
Відомо, що з першого дня перебування учня в школі слід розвинути у нього навчальний мотив, який би збуджував його до освоєння даного предмета. Як же знайти і розвинути мотив навчання у першокласника? Психологічні дослідження показують, що діти приходять до школи з ігровим мотивом, сформованим у них до початку навчання в школі. Дорослі засвідчують, що першокласники намагаються сумлінно грати роль учня, ретельно виконувати завдання свого наставника. Психологія рекомендує спиратися на цей наявний мотив. Тому початковою формою навчання мові школярів 6 – 7 років повинна стати гра з вивченням мови, гра з мовними і мовленнєвими одиницями. Ця рекомендація психологів загальновизнана і широко впроваджується в практику навчання дітей молодшого шкільного віку. Так, у навчанні шестиліток практикуються різні педагогічні ситуації: навчання Барвінка, Незнайка, виправлення вчителя, який “помиляється”, тощо. Психологи підкреслюють, що у грі діти усвідомлюють свої навчальні здобутки і їх суспільну вартість, адже граючись, вони їх передають іншим. Так гра як одна з форм шкільного навчання дітей формує навчальний мотив: необхідність засвоювати знання, виробляти уміння для передачі їх іншим. А відтак з’являється потреба у знаннях і уміннях. Це – перший етап розвитку мотиву навчання у процесі гри.
Слід дедалі більше залучати дітей до оцінки комунікативного уміння: створювати ситуації, у яких учні не продукують розказане чи прочитане вчителем. Новим у цій роботі є те, що вчитель закликає дітей висловити своє судження, наприклад, є приводу того, чи зрозуміло розказав казку Миколка або про що Оля розповіла цікавіше, ніж інші. При цьому особливо важливо домогтися від учнів обґрунтування своєї оцінки. Так у молодших школярів, виникає оціночне ставлення до свого мовлення, а значить, з’являється потяг до його удосконалення. А це – навчальний мотив. Цим психологи доводять можливість успішного навчання учнів першого класу, вироблення своєрідного педагогічного підходу до вибору прийомів роботи з ними.
Пропонуючи все це, психологи націлюють учителя на те, щоб він спонукав (а не змушував!) учнів до роботи, зацікавлюючи їх активною діяльністю. Ці думки співзвучні зі словами К. Д. Ушинського про те, що “навчання, позбавлене всякої цікавості і взяте тільки силою примусу … вбиває в учня охоту вчитися, без якої він далеко не піде ”(35, 278).
Дані психології важливі не тільки для уточнення змісту і методів навчання мови. Знання цієї науки допоможуть учителеві і в індивідуальній роботі з наймолодшими школярами. Достатньо навести хоч би такі факти.
Окремі учні з значними труднощами засвоюють письмо. Учителі нерідко пов’язують це лише з низьким рівнем мовлення дітей. Але це не зовсім так. Як доводять психологи, процес письма багатоступеневий. Він включає слухо-моторні і зорово-моторні координації руки. У дитини якась із ланок цього процесу може бути не сформована. Через це виникають складності в набутті навичок письма. Якою ж повинна бути реакція вчителя? Насамперед – проаналізувати характер помилки, встановити, що саме не вдається збагнути учневі, тобто яка з ланок навчання (слухо-моторна чи зорово-моторна координація руки) пропущена. А далі поясненням, вправами допомогти дитині подолати труднощі. У цьому виявляється диференційований підхід до кожного учня як особистості.
У навчанні письма трапляється й інше. Іноді у першокласників засвідчується так зване дзеркальне письмо. Про один з прикладів його вияву розповів письменник Є. Шварц в оповіданні “Першокласниця”.
Його героїня писала своє ім’я “Маруся” з буквою Я, повернутою хвостиком не наліво, а направо (R). Про інший випадок дзеркального письма згадує В. Карасьов в оповіданні “Оленка і я”. Його героїня писала замість букви З велику літеру 
.
Психологи запевняють, що шестилітки мають право на таку помилку, оскільки третинні зони кори тім’яно-потиличної частини мозку, що відповідають за просторові сприймання, формуються лише у віці 8 – 10 років. А оскільки це так, то й реакція вчителя на помилки подібного типу повинна бути свідомою: постійні вправи і час дадуть позитивні наслідки.
Таким чином, глибокий аналіз причин труднощів, які супроводжують навчання дітей, індивідуальний підхід до учнів, знання загальних закономірностей розвитку мозку дитини забезпечують застосування адекватних (відповідних) прийомів навчання, сприятимуть подоланню труднощів у засвоєнні програмового матеріалу.
В останні роки методика мови взяла на озброєння провідні положення науки психолінгвістики, яка трактує мову як діяльність. З такого підходу до мови методисти зробили належні висновки, зокрема для роботи над розвитком мовлення. як відомо, дошкільники не усвідомлюють того, що мову, якою вони користуються в побуті, можна і слід вивчати. А в школі їхнє мовлення, як і мова в цілому, стає предметом освоєння. Поряд з тим, що розглядаються звуки і слова, набуваються навички правильно вимовляти і розуміти їх семантику, діти навчаються конструювати речення (граматично і за смислом пов’язані слова), необхідних для передачі закінченої інформації, повідомлення.
Такий підхід до розвитку мовлення викликав потребу ввести до сучасної програми з української мови поняття про текст. Раніше у програмах початкової школи цей термін не значився.
Розуміння мови як діяльності дало поштовх методиці передбачити розкриття учням мотивів, що викликають мовлення (відповіді на запитання, бажання розповісти, заклики до виконання дій тощо) а також указати на фактори, які визначають варіантність висловлювань. Завдяки цьому посилилось практичне спрямування курсу української мови – удосконалювати мовленнєвий розвиток школярів. Увага до цього з’явилася під впливом даних і рекомендацій психолінгвістики.
Як педагогічна наука методика мови керується настановами педагогіки, зокрема дидактики – розділу педагогіки, який визначає загальну теорію навчання.
В основу методики мови покладені дидактичні принципи, без яких не уявляється навчальний процес. Це принципи виховуючого і розвиваючого навчання, науковості і доступності виучуваного матеріалу, систематичності і послідовності, активності пізнавальної діяльності і розвитку самостійності школярів, свідомості і міцності засвоєння знань, зв’язку теорії з практикою, наочності і зв’язку навчання з інтересами дітей. Вони знаходять конкретне застосування в процесі викладання мови. Наприклад, послідовність у навчанні особливо відчутно дає себе знати в період навчання грамоти. Послідовність ознайомлення з буквами у “Букварі” здійснюється так, що у їх засвоєнні діти ідуть від найбільш часто вживаних букв до букв меншої частотності.
Своєрідно розглядається в методиці мови принцип наочності, відомий з ХІХ століття. Наочність на уроках мови – це не тільки використання картин, портретів, таблиць, діафільмів, а й “мовна наочність“. Справді, хіба слова і словосполучення, речення і тексти, які пропонують дітям для аналізу і спостережень, не становлять наочності того, як треба будувати фразу, правильно вживати слово? Методика викладання рідної мови ствердно відповідає на це запитання. Ясна річ, що в цьому випадку йдеться про використання високохудожніх мовних зразків, на яких діти можуть учитися і які їм треба брати за взірець.
Є тонкощі і в застосуванні принципу зв’язку теорії з практикою, здійснюваного на уроках рідної мови. Сферою застосування теоретичних знань на практиці служить постійна мовленнєва діяльність дітей, у якій відбиваються і недосконалість дитячого мовлення, і успіхи навчання. Саме в ній учитель може, зокрема, побачити, що учні, володіючи діалогічним мовленням, відчувають труднощі при монологічній подачі думок або виявляють бідність свого словникового запасу, невміння утворити відповідну форму слова. На мовленнєвій діяльності школярів перевіряють і результати навчання. Відповіді учнів покажуть, як вивчення теоретичних положень відбивається в їхній мовленнєвій практиці.
Дотримання принципу зв’язку теорії з практикою змушує вчителів не випускати з поля зору і впливу діалектного оточення на мовлення школярів. А він, як підтверджують факти, надто міцний. Потрібні систематичні, продумані і наполегливі зусилля, спрямовані на витіснення діалектизмів з мовлення учнів літературними відповідниками.
Користуючись дидактичними принципами, слід виходити з того, що успіх у навчанні забезпечує не один якийсь з них, а розумне їх співвідношення, продиктоване і характером матеріалу, і тим, наскільки успішно йде його засвоєння. Ретельний критичний розбір власної роботи – найкращий порадник у доборі дидактичних принципів, на яких має будуватися навчальний процес.
Отже, як наукова педагогічна дисципліна, методика викладання мови спирається, насамперед, на такі науки, як психологія, педагогіка, мовознавство, і нерозривно пов’язана з передовою шкільною практикою.
Для забезпечення правильної постанови навчально-виховної роботи на уроках української мови вчителеві необхідно знати психологію дитини.
Перед початковою школою стоїть важливе завдання формування в учнів знань основ наук та практичних умінь і навичок користування усним та писемним мовленням для їх засвоєння. Щоб оволодіти програмними знаннями уже в початкових класах, учні повинні мати високий рівень спостережливості, довільної пам’яті, організованої уваги, оволодіти основними розумовими діями, що надають психічним процесам цих якостей, вміти аналізувати, міркувати, що можливо тільки за умови достатнього рівня розвитку їх усного і писемного мовлення.
Враховуючи психологічні особливості дітей, методика викладання української мови вказує, як треба будувати уроки, який навчальний матеріал слід дібрати, які застосовувати прийоми і методи навчання відповідно до віку дітей, з урахуванням їх індивідуальних особливостей.
Педагогіка роз’яснює, в чому полягає суть виховання в школі, які риси людини школа повинна виховувати в учнів. Методика навчання мови вчить, яке положення педагогіки конкретно застосовувати на уроках.
Методика викладання української мови, ґрунтується на принципах дидактики, конкретизує методи і прийоми навчання дітей мові.
Таким чином, глибоке знання вчителем мовознавства, педагогіки, психології і методики є вирішальним у справі навчання і виховання дітей в школі.
1.3 Переваги та недоліки використання персонального комп’ютера на уроках української мовиОстаннім часом поширюються дискусії щодо проблеми використання комп’ютера в початковій школі. Застосування комп’ютерних навчальних систем має доповнювати, а не заперечувати інші форми навчання (25).
Є багато повідомлень про небезпечний вплив комп’ютера в цілому і комп’ютерних ігор зокрема на психіку дитини. Деякі автори вважають, що заняття з комп’ютером – це свого роду залежність, що виражається в таких психопатичних симптомах, як нездатність переключатися на інші розваги, почуття уявної переваги над навколишніми, збідніння емоційної сфери, агресивне поводження, звуження кола інтересів, прагнення для створення власного світу, відхід од реальності і т. ін. Негативну картину доповнюють соматичні порушення – зниження гостроти зору, швидка стомлюваність тощо. Наведенні вище твердження знаходять підтримку і в науковців.
Відомі аргументи про необхідність захисту дітей від небезпечного впливу медіа свого часу не мали належного впливу на тлі активної пропаганди комп’ютерів у навчанні. Тому нині особливої актуальності набула проблема негативного впливу надмірного застосування комп’ютерних технологій на фізичне і психічне здоров’я дітей аж до появи психопатологічних симптомів (38).
Як показує світовий досвід, інформатизація справляє дедалі активніший вплив на формування психічних процесів. Заняття на комп’ютерах, безумовно, мають і позитивний ефект: підвищують когнітивні здібності, кмітливість і уяву, у дітей спостерігаються більш високі показники мотивації досягнень і саморозвитку. Прямий вплив інформатизації виражається в перетворенні діяльності й появі її нових форм. Крім того непрямий вплив відбувається на не комп’ютеризовані види діяльності і на особистість в цілому.
Доступ дітей до комп’ютера в ранньому віці прискорює розвиток інтелектуальних здібностей і навчальних умінь. Персональний комп’ютер впливає на емоції молодших школярів. Тому програми доповнюються різними ігровими елементами, які посилюють емоційність спілкування дитини з машиною, впливають на підсвідомість і тим самим сприяють мимовільному запам’ятовуванню навчального матеріалу.
Отже, для максимального позитивного впливу на формування дитячої психіки при розробці різних вправ на комп’ютері варто було б додержуватися таких принципів:
· гуманістичність;
· функціональність;
· мотиваційна віднесеність;
· когнітивне наповнення;
· емоційна включеність;
· контролеємність;
· прозорість;
· супроводженість дій і результату.
На мою думку обґрунтоване використання комп’ютера сприяє розвитку розумових здібностей дітей, їхньому творчому мисленню в розв’язанні завдань з української мови, підвищує інтерес до навчання, сприяє набуттю знань і вмінь.
Однак, щоб комп’ютер дійсно був корисним у початковій школі, необхідне виконання деяких умов. До цих умов, перш за все, треба віднести: професійну готовність учителя початкових класів до використання комп’ютерних технологій, наявність якісного технічного й програмного забезпечення, розуміння цієї проблеми й підтримка керівництва школи. Крім того, потрібно визначити головну мету і стратегічні напрямки розв’язання цієї проблеми.
Комп’ютер на уроках української мови розглядається як потужний дидактичний засіб, який включає дітей до активної праці, підвищує їхній інтерес до навчання, сприяє кращому засвоєнню матеріалу і підвищує ефективність навчання.
Таким чином, я вважаю, що комп’ютер потрібно використовувати тільки тоді, коли він вносить щось нове у вирішення проблеми. Комп’ютер повинен стати не тільки об’єктом вивчення (а для маленьких дітей – не об’єктом вивчення), а помічником, ще одним засобом для вирішення різноманітних питань. Перед тим як увійти з дітьми в комп’ютерний клас краще ще раз зважити, наскільки це вчасно, необхідно і доцільно робити саме зараз. Можливо, якщо немає якісних комп’ютерів, належного програмного забезпечення і фахівців, краще відкласти урок у комп’ютерному класі. Головне, дотримуватись принципу “не нашкодь”, використовувати окремі методики, які дозволяли б у разі дотримання усіх санітарно-гігієнічних вимог, визначати та аналізувати динаміку розумової працездатності учнів. Тобто, вчасно запобігати можливому надмірному стомленню.
Як сказав В.Сухомлинський “Першочерговою місією вчителя є збереження здоров’я дітей”. Не забуваємо про це і зараз – у добу комп’ютеризації. Комп’ютер цінний помічник, але він може стати й шкідливим сусідом.
Розділ ІІ. Методика проведення уроків української мови в початковій школі із використанням персонального комп'ютера 2.1 Використання персонального комп'ютера вчителем початкових класів
Навчання українській мові в школі розв'язується трьома рівними за значенням задачами:
· навчання грамотної письмової мови у відповідність з правилами орфографії і пунктуації;
· розвиток мови (формування уміння розгорнути письмовий або усний монолог відповідно до вимог комунікативної ситуації і проінтерпретувати мовне повідомлення співбесідника);
· формування системи лінгвістичних знань (знайомство з термінологією і системою понять).
Різні навчально-методичні комплекси щодо української мови і різноманітні системи навчання розрізняються, перш за все, постановкою пріоритетів і, відповідними підходами до рішення другорядних задач. Тим часом пріоритет однієї із задач в деякій мірі не означає, що інші потрібно не брати до уваги.
Єдність трьох задач навчання рідної мови призводить до того, що урок української мови, за визначенням включає різноманітні види навчальних дій, необхідний розвиток усної і письмової мови. Насправді ж, для розвитку монологічного мовлення і формування орфографічної зіркості необхідні різні навчальні дії. Наприклад, розбір слова по складу потрібний для засвоєння орфографічних правил, що відносяться до морфемного принципу українського письма. А при написанні творчої роботи операції аналітичного морфемного складу слова повинні "піти в тінь", щоб вивільнити інтелектуальні ресурси для розгортання змісту тексту. Природно, для різних видів навчальної діяльності і різних розумових операцій потрібні специфічні методичні засоби і прийоми.
Помічником вчителя в структурованій діяльності школяра, оптимізації навчання виявляється персональний комп’ютер: різноманітні комп'ютерні тести і тренажери, мультимедійні презентації або обговоренні деякого матеріалу. Актуальність використання персонального комп’ютера на уроках словесності в даному випадку обумовлена методичним чинником.
Ще один аргумент - умовно позначимо його як дидактичний - на користь вживання персонального комп’ютера вчителем початкових класів визначається тим фактом, що насиченість сучасних підручників лінгвістичною теорією ставить перед вчителем додаткові задачі при підготовці до уроку української мови:
· встановити основні поняття і їх трактування різними лінгвістичними школами;
· з'ясувати значущість даного поняття для мовної діяльності учня;
· визначити адекватному дитячому мовному досвіду трактування поняття;
· підготувати матеріал для постановки навчальних задач з урахуванням мовної компетенції учнів і специфіки їх мовного досвіду;
· оцінити представлений в підручнику матеріал з погляду відповідності, по-перше, вибраному трактуванню основних понять; по-друге, дитячому мовному досвіду.
Без успішного вирішення цих задач неможливе орієнтування в методичній діяльності. Неоцінним джерелом дидактичного матеріалу, є Інтернет, в якій можна знайти поурочні плани, мультимедійні презентації, відеозаписи уроків і майстер-класи.
Третій з аргументів актуальності та доцільності використання персонального комп'ютера в шкільному викладанні української мови пов'язаний з довідниковою цінністю мережі Інтернет. У віртуальному просторі зустрічається різноманітна інформація, проте для вирішення конкретної дослідницької або методичної задачі необхідно чітко уявляти, де саме розміщенні необхідні (а головне - достовірні та надійні) відомості.
Нарешті, сучасні інформаційно-комунікаційні технології дають великі можливості для підтримки школяра в процесі оволодіння мовою. Зокрема, мультимедійна презентація допомагає структурувати матеріал і активізувати увагу; комп'ютерні тренажери і тести приносять різноманітність в освоєння правил орфографії і пунктуації, являючи собою альтернативу втомлюваним і образним письмовим вправам. До речі, вченні, які працюють під керівництвом професора Коти Сильва в Департаменті дослідження утворення Оксфордського університету у Великобританії, встановили, що молодші школярі легше сприймають і краще освоюють грамоту при використанні комп'ютерних, а не "паперових" джерел. Для розвитку зв'язного монологічного мовлення абсолютно незамінна практика роботи з текстовими редакторами, що дозволяє моделювати структуру відповідного твору, маніпулюючи не окремими словами, а цілими блоками (над фразовою єдністю, абзацами і т. п.). Можна укласти, що актуальність використання персонального комп’ютера в методиці української мови обумовлена і суб'єктивним чинником - особливостями суб'єкта навчального процесу.
Сучасні американські школи використовують комп’ютери на мови як доповнення до інформації, наданої вчителем (22).
Нині вже накопичено великий досвід залучення для використання комп’ютерів дітей із психічними відхиленнями й інвалідів з метою підвищення ефективності процесу реабілітації. Корисні комп’ютерні ігри дітям із слабкими навичками письмової мови, для компенсації мовних порушень.
В Україні, а саме в місті Києві, Ф. М. Ривкінд пропонує комп’ютерно-інтегровані уроки з української мови в 2 класі. Наприклад він обирає тему “Розвиток мовленнєвих здібностей. Корекція знань з української мови”. На уроці, крім того що учні краще засвоюють правопис слів з ненаголошеними (е), (и) в коренях та вживання апострофа; розвивають мовленнєві здібності, здатність до літературної творчості, вчаться перекладати вірші з російської на українську мову, використовуючи свій словниковий запас, художню інтуїцію, ритмічний слух; ще формують навички роботи в текстовому редакторі (30, 31).
Програми, які використовуються на уроках української мови викликають жвавий інтерес у дітей оригінальними цікавими завданнями, яскравими малюнками, цікавою реакцією комп’ютера на правильність (неправильність) виконання завдань. До того ж розроблені програми дають змогу фіксувати здобуті результати, помилки, витрачені на роботу з програмою та на відповіді час, допомагає педагогові динамічно аналізувати рівень знань і практичних умінь учнів.
Виконуючи навчально-контрольну програму “Казкова граматика” діти утворюють відповідні форми іменника, визначають рід іменників, змінюють їх за числами та відмінками. Вони дістають практичне уявлення про основу і закінчення, виявляють значущі частини основи (корінь, префікс і суфікс).
Вивчення будови слова тісно пов’язується з роботою щодо збагачення словникового запасу учнів та розвитку їхнього зв’язного мовлення. Ця програма формує уміння помічати в тексті точне, образне, правильне і доцільне вживання слів.
Казкова граматика – це спроба комп’ютерного навчання основ української граматики не на дискретному матеріалі (окремі речення), а на цілісному зв’язному текстовому матеріалі (українська народна казка “Рукавичка”). Комп’ютерна реалізація забезпечує гнучкий зворотний зв'язок та системність викладу матеріалу.
Ефективному засвоєнню учнями розділу “Мова і мовлення” допомагають мовленнєві ігрові ситуації, частину яких закладено в систему тестів.
Тестування передбачає перевірку знань молодших школярів найуживаніших синонімів, антонімів, багатозначних слів, вживаних у прямому та переносному значенні, найпоширеніших омонімів.
Мультимедійні технології виступають як ілюстрації основних ідей навчального матеріалу та для перевірки якості знань і розв’язування задач. На такому уроці зберігається саме головне – учні отримують знання від учителя, а мультимедійні засоби є допоміжним дидактичним матеріалом. У свою чергу, мультимедійна система не тільки на 10 – 15 % прискорює темп уроку за рахунок посилення його емоційного фону, але й може представити предмет вивчення з різних сторін. Учитель одержує можливість експериментувати і поліпшувати окремі методики викладання.
Готуючись до уроку, можна скористатися як готовими програмними засобами і створити свій урок у вигляді сайту, презентації, фільму або мультфільму. Під час підготовки власного мультимедійного уроку можуть виникнути проблеми з пошуком необхідної інформації (дуже допомагає використання мережі Інтернет), з визначенням форми подання матеріалу, яким програмним забезпеченням користуватися. Це потребує від учителя широких знань різноманітних програм: графічні, відео редактори, flesh-анімація, програми для створення презентації, web-р