Використання бесіди як методу навчання на уроках курсу "Я і Україна"

Міністерство освіти та науки України

Педагогічний інститут

Дипломна робота на тему

Використання дитячої літератури для формування екологічної культури молодших школярів

2009

ЗМІСТ

Вступ

Розділ І. Теоретичні засади формування екологічної культури молодших школярів

1.1 Психолого-педагогічні основи екологічного виховання

1.2 Сутність і дидактичні можливості екологічного виховання

1.3 Екологічна освіта молодших школярів на між предметній основі

Розділ ІІ. Шляхи використання дитячої літератури для формування екологічної культури школярів

2.1 Дитяча періодика України як засіб розвитку мовленнєвої творчості школярів

2.2 Використання казки в екологічному вихованні учнів

Висновки

СПИСОК використаних джерел

ДОДАТКИ

Вступ

Упродовж останніх десятиріч істотно погіршився екологічний стан довкілля, розширилася зона господарської діяльності людини та зменшився ареал існування тваринного та рослинного світу.

З кожним роком зростає інтенсивність забруднення. Антропогенні полютанти з опадами потрапляю на землю і акумулюються на її поверхні. Значні об'єми шкідливих речовин скидають у ріки потужні промислові комплекси, сільськогосподарські підприємства, річково-морський транспорт, трубопроводи, що призводить до екологічної кризи у взаєминах суспільства і природи. Сучасні масштаби екологічних змін створюють реальну загрозу для життя людей. Забруднення атмосферного повітря у багатьох містах України досягло критичного рівня.

Екологічні проблеми, досягши планетарного масштабу, утворюють нову соціальну реальність. Їхнє розв'язання залежить першочергово від рівня екологічної культури населення. Екологічні знання, навички, переконання сьогодні особливо необхідні для виховання нового ціннісного ставлення до природи, розвитку світоглядної свідомості людини.

«Гадаємо, — писав В. Сухомлинський, — що школа майбутнього повинна найповніше використовувати для гармонійного розвитку людини все, що дає природа і що зможе зробити людина для того, щоб природа служила їй. Уже через це ми повинні берегти і поповнювати природні багатства, які маємо»(45; С.123).

Екологічне виховання — систематична педагогічна діяльність, спрямована на розвиток в учнів екологічної культури.

Завдання екологічного виховання — сприяти накопиченню екологічних знань, виховувати любов до природи, прагнення берегти, примножувати її, формувати вміння і навички діяльності в природі.

Екологічне виховання передбачає розкриття сутності світу природи — середовища перебування людини, яка повиння бути зацікавлена у збереженні цілісності, чистоти, гармонії в природі. Це передбачає уміння осмислювати екологічні явища, робити висновки про стан природи, розумно взаємодіяти з нею. Естетична краса природи сприяє формуванню моральних почуттів обов'язку і відповідальності за її збереження, спонукає до природоохоронної діяльності.

Любов до природи слід виховувати з раннього дитинства. «Дітей, що не вміють ще ходити, — писав Г. Ващенко, — треба частіше виносити на свіже повітря, щоб вони могли бачити рідне небо, дерева, квіти, різних тварин. Все це залишається в дитячій душі, осяяне почуттям радості, і покладе основи любові до рідної природи»(10; С.155).

Актуальність взаємодії суспільства і природного середовища висунула перед школою завдання формування у дітей відповідального відношення до природи. Педагоги і батьки усвідомлюють важливість навчання школярів правилам поведінки в природі. І чим раніше починається робота по екологічному вихованню учнів, тим більшою буде її педагогічна результативність. При цьому в тісному взаємозв'язку повинні виступати всі форми і види навчальної і позакласної діяльності дітей.

Дітям молодшого шкільного віку властива унікальна єдність знань і переживань, які дозволяють говорити про можливість формування у них надійних основ відповідального відношення до природи. Всі навчальні предмети початкової школи покликані формувати екологічною відповідальність дітей.

Видатний педагог В.О. Сухомлинський надавав особливе значення впливу природи на етичний розвиток дитини. На його думку, природа лежить в основі дитячого мислення, відчуттів, творчості. Він неодноразово відзначав, що сама природа не виховує, а активно впливає тільки на взаємодію з нею. Щоб дитина навчилася розуміти природу, відчувати її красу, потрібно прищепити їй це з раннього дитинства.

Сучасне суспільство висуває ряд нових вимог до освітньої людини. Розвиток нових інформаційних технологій не тільки не знижує, а навіть підвищує значущість читання. Але опанування прийомами роботи з текстом відбувається паралельно з освоєнням нових форм подання знань і пов’язане зі зчитуванням та переробкою екранної інформації. Вже зараз поняття «грамотність» вміщує в себе крім загальної, ще й функціональну та комп’ютерну інформацію.

Одним із наслідків інформатизації суспільства є народження особливого типу сприйняття (поверхневого читання), що зумовлене впливом аудіовізуальної інформації як найбільш цікавої та доступної. Читання стає більш прагматичним і менш критичним.

Відбувається зниження зацікавленості суспільства читанням художньої літератури, а саме вона сприяє формуванню особистості майбутнього громадянина.

Одним із напрямків літературознавчої підготовки є формування навичок роботи з різними видами літератури. Успішне навчання неможливе без оволодіння раціональними прийомами роботи з книгою, що є основою самостійного набуття знань. Державні стандарти освіти передбачають, що учень початкових класів повинен повноцінно сприймати художні і науково-пізнавальні тексти. Робота з науковим текстом (для початкової школи це адаптований текст, навчальна стаття) займає особливе місце в навчальному процесі. У початковій школі з таким текстом учні знайомляться, головним чином на уроках «Природознавства» та курсу «Я і Україна». Але ці уроки не призначені для навчання дитини роботи з текстом, тому що основними є інші завдання, такі як розширення елементарних знань учнів про предмети та явища природи, розкриття зв’язку між живою і неживою природою. На уроках «Природознавства» читання вступає тільки як допоміжний прийом, і робота з навчальною статтею займає незначний відсоток часу.

Формування пізнавальної самостійності як риси особистості, розвиток пізнавальних і читацьких інтересів, бажання та вміння вчитися – «вічні» завдання, які покликана вирішувати початкова школа. У розв'язанні цих завдань важлива роль належить книзі, особливо-науково-пізнавальній – головному джерелу знань.

Актуальність використання книги зростає в сучасних умовах реформування національної системи освіти і є одним з пріоритетних засобів пізнання.

У педагогічній літературі існує значна кількість праць, в яких розв’язується завдання екологічного виховання майбутніх школярів. При роботі над дипломною була вивчена наукова література: - твори Сухомлинського В.О., Г. Ващенка - вона розкриває погляди відомих педагогів про виховання дитини засобами природи і в гармонії з нею; статті педагогів-практиків і учених-практиків з журналу "Початкова школа" - Грицина Т., Химинець О.В., Химинець В.В., Федотова С., Провоторов О. та інших (у статтях мовиться про досвід екологічного виховання молодших школярів), використовувалися багато інших статей з журналів|часопис|, шкільні підручники та дитяча періодика – «Барвінок», «Малятко», «Яблунька» та ін.

Актуальність піднятої проблеми викликана потребою психологів, педагогів, батьків в методах психолого-педагогічної дії, що удосконалюються, на особистість дитини, що формується, з метою розвитку інтелектуальних, комунікативних і творчих здібностей.

Об’єктом дослідження є: дитяча література для формування екологічної культури молодших школярів.

Предметом дослідження є: використання дитячої літератури для формування екологічної культури молодших школярів.

Визначення проблеми і актуальності теми дозволяє висунути гіпотезу дослідження: використання дитячої преси для формування екологічної культури молодших школярів буде ефективна за умови:

- що природоохоронна робота буде проводитися безперервно на всіх рівнях організації навчально-виховного процесу, з усіх предметів, базуючись на принципах нероздільного зв’язку теорії з практикою, науковості, міжпредметності та індивідуального підходу;

- що використання дитячої періодики, пропоновані завдання будуть використовуватися в навчальному просесі;

- що робота з дитячою книжкою буде невід'ємним структурним компонентом у цілісній системі підготовки дітей до школи;

- що дидактична казка — як один із різновидів навчальних текстів, буде доцільно використовуватися в роботі зі школярами.

Мета дослідження: дослідити використання дитячої літератури для формування екологічної культури молодших школярів; сприяти формуванню в учнів потреби до пізнання світу і людини в ньому як біологічної і соціальної істоти.

Досягнення поставленої мети обумовлює необхідність таких завдань:

- обґрунтування висновків за результатами огляду літератури та преси;

- дослідження вивчення методів та прийомів екологічного виховання молодших школярів.

Методи дослідження:

аналіз педагогічної літератури;

аналіз дитячої преси;

порівняння, співставлення, аналіз та узагальнення;

спостереження;

педагогічний експеримент.

Працюючи над дипломною роботою ми здійснили опитування студентів заочної форми навчання, які працюють у початковій школі. Метою опитування було – визначити сучасний стан шкільних бібліотек у сільській місцевості та у містах. А також встановити рівень інтересу до книжки молодших школярів Мстишинської ЗОШ І-ІІ ступенів.

Структура дослідження.

Дипломна робота складається із вступу, двох розділів: в першому розділі ми розглядаємо теоретичні засади формування екологічної культури молодших школярів.

Другий розділ розглядає шляхи використання дитячої літератури для формування екологічної культури школярів.

Висновків, списку використаної літератури, додатків. Список використаних джерел включає 56 найменування. Робота викладена на 86 сторінках друкованого тексту.

Розділ І. Теоретичні засади формування екологічної культури молодших школярів

1.1 Психолого-педагогічні основи екологічного виховання

Науково-технічний прогрес викликав бурхливий розвиток промисловості, сільського господарства, транспорту, зумовив появу великої кількості шкідливих речовин, побутових і виробничих відходів, що суттєво забруднюють і руйнують навколишнє середовище, викликають незворотні зміни в біосфері Землі. Спеціалісти стверджують, в останні десятиліття планета Земля «працює на межі» своїх біологічних можливостей щодо підтримки життєдіяльності людства(19, 20).

Екологічні проблеми, з одного боку, є наслідком науково-технічного розвитку людства, а з другого – вони інтенсивно впливають на економічне становище в тій чи іншій країні або регіоні і, що найголовніше, на менталітет суспільства. Тобто такі важливі категорії нашого життя, як культура, освіта, екологічна ситуація і економічне становище взаємопов'язані, нерозривні і визначають майбутнє не тільки будь-якої держави, а й людського суспільства в цілому.

Взаємозв'язок освіти, культури, економічного становища і екологічної ситуації сьогодні визначає самопочуття людства, його роль в нашому житті зростає з року в рік, екологічний компонент набуває все більшого значення. В першу чергу це зумовлено тим, що природні ресурси, їх відтворюваність мають скінченні величини, а тиск від діяльності людини на природу зростає з року в рік. В останні десятиріччя вплив людини на природу набагато збільшився і, що головне, став практично не контрольованим і майже не прогнозованим. Крім того, виявилося, що вирішити екологічні проблеми тільки на основі законодавчої бази або за допомогою економічних підходів швидко не вдається. Суспільству сьогодні потрібні виховані, грамотні та культурні в екологічному відношенні люди. Усвідомлюючи, що людство не може не втручатися в природу, маємо відшукувати нові шляхи, технології виробництва, за яких припиниться необдуманий та безвідповідальний тиск на навколишнє середовище, будуть враховуватись вимоги екологічних законів. Тільки в тому разі, коли господарська діяльність людей відповідатиме об'єктивним вимогам екологічної науки, а не навпаки, зміна природи людиною стане способом її збереження. Саме тому так важливо розпочати екологічне виховання з раннього дитячого віку.

Свідоме й бережливе ставлення до природи маємо формувати з дитинства у сім'ї та школі, за умови активного формування екологічної культури та накопичення систематичних знань у цій галузі. Екологічне навчання і виховання – це психолого-педагогічний процес, спрямований на формування у людини знань наукових основ природокористування, необхідних переконань і практичних навичок, певної орієнтації та активної життєвої позиції в галузі охорони, збереження і примноження природних ресурсів (37).

Загальноосвітня школа покликана виховувати у школярів любов до рідного краю, навчати основ охорони навколишнього середовища, науково обґрунтованого використанням природних багатств.

У школах природоохоронна освіта учнів здійснюється в різних напрямках: на уроках, заняттях гуртків, під час проведення екскурсій, у процесі суспільно корисної праці, науково-дослідницької роботи і так далі. Природоохоронна освіта не під силу вчителеві одного предмета, це робота багатопланова. Її доцільно реалізувати комплексно за участю вчителів початкових класів і вчителів-предметників. З іншого боку, природоохоронна освіта має здійснюватися не лише на уроках, а й в позакласній роботі, в системі самонавчання і мати не лише прикладний, а й пізнавальний та дослідницький характер. Її доцільно включити в загальнодержавну систему природоохоронних заходів і координувати у відповідних наукових установах з належним методичним, матеріальним і кадровим забезпечення.

Головним завданням екологічної освіти сучасної школи можна вважати(14):

- засвоєння наукових знань про взаємозв’язок природи, суспільства і людської діяльності;

- розуміння багатогранної цінності природи для суспільства в цілому і кожної людини зокрема;

- оволодіння нормами правильної поведінки в природному середовищі;

- розвиток потреби спілкування з природою;

- активізація діяльності щодо охорони й поліпшення навколишнього середовища.

У школі екологічні знання в системі необхідно розкривати під час вивчення переважної більшості навчальних предметів. Усі види суспільно корисної праці повинні мати екологічну спрямованість. Природоохоронна робота в школі мусить відповідати завданням гуманістичного виховання, сприяти усвідомленню школярами екологічних правил і норм поведінки у природному середовищі. Екологічна освіта повинна бути безперервною і здійснюватися в дошкільній, шкільній, студентський і післядипломний освітянський періоди.

Систему екологічних знань у сучасній школі доцільно розкривати з максимальним використанням прикладів з проблем конкретного регіону.

У формуванні екологічної свідомості відповідальна роль належить початковій школі, яка є однією з перших ланок становлення людини – громадянина. Основні риси характеру особистості формуються у ранньому дитинстві, і спілкування з природою має у вихованні дитини першорядне значення. Для успішного екологічного виховання молодших школярів необхідно вичленити екологічний потенціал кожного навчального предмета. Основну роль при цьому слід відвести природознавству , під час вивчення якого необхідно закласти наукову основу природоохоронної діяльності дітей. Особливе місце в екологічному виховані має зайняти курс «Я і Україна», під час вивчення якого діти ознайомлюються з навколишнім світом. У цьому курсі головне – розпочати формування цілісного уявлення про природне і соціальне середовище, виробляти правильну поведінку в колективі та природі. У процесі вивчення природознавства молодші школярі мають засвоїти знання про взаємозв’язок і взаємовплив живої і неживої природи, природи і виробничої діяльності людей.

Уже в початкових класах слід підвести дітей до думки, що людина – невід'ємна складова частини природи, що вона, розвиваючись та задовольняючи свої потреби, впливає на навколишнє середовище. Причому, цей вплив може бути як позитивним, так і негативним. Доцільно на уроках природознавства навести приклади і показати, що в результаті безвідповідального ставлення до природи знищено ліси на значних територіях, суттєво скоротилася чисельність багатьох тварин, птахів і рослин, деякі – навіть повністю зникли з поверхні Землі.

Оскільки для молодших школярів найдоступнішим є емоційно-естетичне сприйняття природного середовища, то педагогу необхідно знати способи злиття емоційних почуттів у ставленні до природи з пізнавальними завданнями щодо її вивчення і практичними діями з охорони. Дуже активною формою організації природоохоронної діяльності учнів 1-4 класів є екскурсії, під час яких у них формуються позитивні установлення, навики спостережливості, орієнтації у позитивних і негативних явищах в природному середовищі, емоційно-естетичного сприйняття відповідальності за її стан. Під час сезонних екскурсій у природу, акцентуючи увагу дітей на характерних ознаках кожної пори року, доцільно формувати почуття прекрасного, любов до рідного краю, навички грамотної поведінки в природі, оцінки позитивних і негативних дій людини стосовно навколишнього середовища.

Ідея оптимізації взаємовідносин людського суспільства і природи може бути дуже вдало розкрита на конкретному матеріалі під час вивчення природничих дисциплін. Природничі науки створюють необхідну теоретичну базу для розвитку в учнів загальної цілісної картини світу з єдністю і різноманітністю зв’язків між живою і неживою природою. Вивчаючи фізичні, хімічні, біологічні закони, явища і процеси, сучасне промислове і сільськогосподарське виробництво, учні отримують знання про допустиме антропогенне навантаження на навколишнє середовище і, як наслідок, про можливі зміни в ньому. Головне в цьому – зрозуміти, що суспільство, отримуючи від природи речовину, енергію, інформацію, наносить їй шкоду. Саме тому вплив людської діяльності на природу не повинен перевищувати певну межу, оскільки за нею в природі наступають незворотні зміни, що згодом призводять до екологічних катастроф. З позиції оптимізації взаємодії суспільства і природи, в школі слід вивчати основи виробництва: раціональне використання природних ресурсів як мінерального, так і біологічного походження, принципи соціально нешкідливих технологій, роботу технічних комплексів і систем щодо захисту середовища від забруднення. Політехнічна освіта повинна бути спрямована на осмислення процесу «гуманізація техніки», переходу від ідеалу підкорювача природи, який всі сили природи ставить собі на службу, до нового ідеалу людини, яка хоче зберегти біологічну рівновагу, розуміючи, що вона є частиною природи, і їхнє майбутнє взаємопов'язане і взаємозалежне. Такий підхід потребує не тільки засвоєння навичок ефективної виробничої діяльності, а й виховання почуття відповідальності за її наслідки. У зв’язку з цим потрібно говорити про засвоєння учнями екологічної культури виробництва і виробничих відносин у процесі вивчення всіх предметів.

Екологічні знання природничого циклу включають знання про захист навколишнього середовища від забруднення промисловими і побутовими відходами. Забруднення атмосфери сьогодні – один із найважливіших факторів, що обмежують життя і діяльність людини. Загроза забруднення стає особливо великою тоді, коли промислові відходи, потрапляючи в навколишнє середовище, взаємодіють з компонентами атмосфери та акумулюються в її системах, змінюючи хімічний склад і фізичний стан атмосфери, ґрунту та води. Людини, як біологічний об’єкт, при цьому потерпає від негативного впливу навколишнього середовища: погіршується стан здоров'я, зменшується ефективність виробничої діяльності, зростає смертність. Школа повинна формувати в молодого покоління систему якостей ощадливих господарів у ставленні до природи, знайомити учнів на практиці з такими поняттями, як «сучасні екологічні проблеми», «людини і довкілля», «продовольча проблема», «енергетична і сировинна кризи», «тенденції в розвитку суспільства», тобто з елементами екологічної освіти і культури (48;С.30-32).

Формування екологічної культури, екологічної свідомості школярів – це життєва потреба сьогодення. Школа повинна зробити все необхідне, щоб природа стала для дітей відкритою книгою, якою б вони уміли користуватися. Тому дуже важливо довести школярам, що причиною екологічних негараздів у наш час є не технічний розвиток людства, а зневага до законів природи, людська байдужість.

Екологічна освіта і виховання мають ґрунтуватися на поєднанні емоційного та інтелектуального сприйняття природи з практичною природоохоронною діяльністю учнів. Зокрема: підгодовування птахів взимку, озеленення території школи, класу, догляд за рослинами, заготівля насіння декоративних та лісових рослин, очищення джерел тощо. Такі суспільно значущі справи привчають дітей вже з раннього віку цінувати природу, вносити посильний внесок у її збереження, бути творцями, а не руйнівниками чи споглядачами.

Оберігаймо красу дитячої душі. Потреба в красі і доброті у дитини простежується з перших днів її життя. Малюк тягне ручки до красивої іграшки, посміхається у відповідь на лагідний мамин голос. Звідки у дитини таке бачення навколишнього світу? Відповіддю можуть бути слова литовського поета Е. Межелайтіса: «Справжню красу сприймає лише чиста, прекрасна душа. Душа дитини…». Як важливо, аби дитяче сприйняття краси збереглося на все життя, бо все, до чого доторкнулося серце в дитинстві, залишається з людиною на завжди.

А й справді, хіба ж не мистецтво і природа пробуджують у дітей уміння відчувати гармонію і красу, формують глибину почуттів, навчають радіти, захоплюватись, співпереживати, породжують добро в дитячих душах. Саме життя стверджує, що люди, які навчені з дитинства розуміти мову природи і по-справжньому її поціновувати, вміють створювати гармонію, красу і добро в будь-якій своїй діяльності, в різних життєвих ситуаціях, у стосунках з батьками і ровесниками, у судженнях, у взаєминах з усім навколишнім світом. А нам, дорослим, потрібно не спізнюватись навчити дитину жити за законами краси і добра, вічними чеснотами людства.

Перед педагогами стоїть важливе завдання – наповнити розум дитини, одухотворити її серце: навчити захоплюватися краплиною роси на троянді і красою березового гаю, солов’їною піснею і музикою квітучого саду, ніжною мелодією струмка. Тільки тоді, коли мова забарвлюватиме уяву, коли дитина по-справжньому замилується побаченим, - можна «висівати» слова, якими вона висловлюватиме почуття і враження.

Природа мозку дитини потребує, щоб її розум виховувався біля джерел думки – серед наочних образів, і насамперед серед природи, щоб думка переключалася з наочного образу на «обробку» інформації про цей образ. Якщо ж шлюзувати дітей від природи, якщо з перших днів навчання дитини сприймає тільки слово, то клітини мозку швидко стомлюються і не справляються з роботою, яку пропонує вчитель.

Свої уроки В.О. Сухомлинський назвав мандрівками до джерела мислення і мови – до чудової краси природи.

В.О. Сухомлинський радив відкривати віконце у світ краси слова поступово, щоб не перевантажувати розум дитини і не набридати їй.

Видатний педагог говорив, що дитина – це, образно кажучи, квітка, краса якої залежить від догляду за рослиною. Піклуватися про красу квітки необхідно задовго до початку цвітіння. Але, на жаль, зустрічаються батьки, які, даючи життя дитині, вважають свою місію завершеною, а що з цієї дитини вийде – нехай про потурбується хтось інший.

У дитинстві формується людське коріння. Ні однієї людської риси природа не відшліфовує – вона тільки закладає, а відшліфовувати нам – батькам, педагогам, суспільству.

Необхідно так виховувати дітей, щоб вони дивилися на світ добрими очима, вміли берегти життя. Тільки тоді вони, змужніючи та прозріючи розумом і серцем, стануть справжніми людьми (23;С.23-24).

Підсумовуючи вищезазначене, скажемо, що природоохоронну роботу доцільно проводити безперервно на всіх рівнях організації навчально-виховного процесу, з усіх предметів, базуючись на принципах нероздільного зв’язку теорії з практикою, науковості, міжпредметності та індивідуального підходу. Для розвитку природо-пізнавальних інтересів учнів потрібно використати деякі методичні прийоми: різноманітні за тематикою спостереження, конкретні наукові дослідження, комплексні на між предметній основі екскурсії, дискусійне обговорення окремих тем, оформлення їх у вигляді кіно-, фотоматеріалів, рефератів, кращих наукових робіт, які будуть представленні на відповідних наукових конференціях.

Для підготовки вчителів з природоохоронної освіти і виховання учнів необхідно підготувати та підібрати, тісно пов’язані з проблемами екології в цілому і, зокрема, в нашій державі і рідному краї. Роботу вчителів слід спрямувати на з'ясування ролі наукових знань як продуктивної сили суспільства, стимулювання навчальної діяльності учнів, на формування в них переконання, що прогрес суспільства в цілому неможливий без екологічної свідомості кожної людини на Землі (48;С.30-32).

1.2 Сутність і дидактичні можливості екологічного виховання

Процес розвитку людської цивілізації на початку третього тисячоліття супроводжується глибокими кризовими явищами. Все більшої гостроти та актуальності у сучасну епоху набувають екологічні проблеми, які тісно пов’язані з широким колом технологічних, суспільних, соціально-моральних та інших питань, що потребують негайного вирішення. Сучасні тенденції економічного, науково-технічного та соціального розвитку суспільства являються основою для ствердження, що базовою причиною існуючої кризи є домінування антропоцентричної екологічної свідомості. Тобто екологічна криза – це, перш за все, криза світоглядна, філософсько-ідеологічна. Тому для виходу із неї потрібні нова філософія життя, висока екологічна культура та свідомість.

Потрібно зазначити, що у плані формування екологічно свідомої особистості велика роль належить учителю. Це він, маючи певну теоретичну, методичну та методологічну підготовку, з огляду на повсякденну практику спілкування з тими, кому передає свої знання, стає тією суспільною силою, яка спроможна вплинути на ситуацію (11;С.97). Проте, як свідчить практика, вчитель початкових класів недостатньо підготовлений до здійснення таких завдань у сучасних умовах. Тому проблема формування екологічної свідомості студентів – майбутніх педагогів набуває особливого значення.

Зазначена проблема є предметом дослідження багатьох вчених. Так, на сучасному етапі вивчені різноманітні аспекти екосвідомості. Значну розробку отримали питання визначення, типології та інтерпретації даного феномену (Р. Біджієва, А.М. Галєєва, М.Г. Васильєв, І.Л. Курок, Ю.Г. Марков, М.М. Мохсеєв, О.І. Салтовський і т.д.), ролі екологічної свідомості в оптимізації взаємовідносин суспільствак і природи (Г.О. Бачинський, О.О. Гусейнов, Р.С. Кар пінська, Г.В. Платонов, Д.О. Чураков тощо), рівнів відображення екосвідомістю суспільного буття, зв’язку досліджуваного явища з екологічною діяльністю (Е.Р. Барбашина, Е.В. Гірусов, А.М. Кочергін, Ф.Я. Палінчак). Досліджені також психологічні основи екологічної свідомості (А.А. Алдешева, Д.Ф. Глеба, С.Д. Де рябко, А.М. Льовочкіна, В.І. Медвєдєв, Ю.П. Ожогов, В.О. Скребець, С.В. Шалей, В.А. Ясвін). Питання формування та розвитку екосвідомості майбутніх вчителів розглядали В.В. Глєбов, А.М. Кмець, О.Б.Плохотнюк, Т.І. симонова, О.В. Федюк та інші. Однак, на сьогоднішній день мало вивчена природа екологічної свідомості, її структура, типи та система екологічних потреб, на основі яких вона формується та розвивається. Розгляд та дослідження саме цих питань і дасть змогу здійснювати процес формування даного феномену більш ефективно.

Екологічна свідомість як специфічна, самостійна форма суспільної свідомості виникла в ХХ столітті як наслідок відображення загрози глобальної екологічної катастрофи та наростання кризових явищ у взаємовідносинах суспільства і природи в цілому. Однак в останній час серед науковців ведеться гостра полеміка щодо питання правомірності виділення досліджуваного явища в окрему форму суспільної свідомості. Так, одні автори вважають, що екологічна свідомість розчиняється в інших формах суспільної свідомості і не є самостійним утворенням. Екологізація підлягає не будь-яка окремо взята область. Зміни охоплюють суспільну свідомість на всіх її рівнях і у всіх її проявах (Е.Р.Барабашина, Ю.М. Манін та ін.). Так, М.М. Кисельов, В.Л. Деркач, Т.В. Гардашук та інші навіть зазначають, що «…термін «екологічна свідомість» в сфері його вживання є непотрібним, бо він не прояснює, а лише заплутує суть справи» (15;С.71). Прихильники даної позиції вважають, що необхідно формувати не окрему структуру в системі суспільної свідомості, а обов’язкову присутність у всіх сферах свідомості екологічної проблематики.

Інші дослідники вказують на правомірність виділення даного феномену в окрему форму суспільної свідомості (Р.У. Біджієва, О.С. Бродська, Т.П. Казначеєва, А.Н. Кочергін , Н.В. Малиновська, Г.К. Овчинніков, О.П. Шевцов та ін.). Вони пов'язують специфічне положення екологічної свідомості з рівнем теоретичного знання та наділяють її загальними рисами, характерними для будь-якої форми суспільної свідомості. З точки зору категоріального аналізу прихильники цієї думки роблять висновок, що можна розглядати дане явище як самостійну форму суспільної свідомості поряд з політичною, релігійною науковою і т. д.

Вчені вважають, що екологічну свідомість потрібно розглядати як особливу, самостійну форму суспільної свідомості. Потрібно відмітити, що екологія, як наука про взаємозв'язки організмів та їх системних угруповань із середовищем, має в останній час виняткове значення. Вона трансформується та інтегрує дослідження в різних галузях знань і вже не означає просто певного предмета досліджень. Екологія вирішує ряд проблем практичного змісту, пов'язаних із забезпеченням стратегії та тактики збереження стабільного розвитку життя на Землі. Відтак екологічна свідомість поєднує в собі уявлення, знання, погляди, переконання, теорії, емоції, які відображають екологічні умови життя, відносини між людьми та природою, ставлення до природи, а також діяльність, що спрямована на оптимальне вирішення проблем функціонування природи як цілісної системи. Отже, синтез цих уявлень, знань, поглядів і т. д. і відбувається у свідомості певного суб'єкта, а не в екології. Зрештою, якщо існує певна система знань та практика (екологічні дослідження), то й має бути і носій цієї системи - свідомість (в даному випадку екологічна). Таким чином, свідомість як суб'єкт пізнання водночас виступає суб'єктом практики. Тому термін "екологічна свідомість" має право на існування і є потрібним у сфері його вживання. Дослідники вважають, що екологічна свідомість - це сукупність у екологічних уявлень, знань, поглядів, переконань, теорій, емоцій, які відображають екологічні умови життя, відносини між людьми та природою в процесі регулювання системи "суспільство-природа", ставлення до природи, а також діяльність, що спрямована на оптимальне вирішення проблем функціонування природи як цілісної системи.

Формуючись під дією різноманітних факторів, досліджуване явище являє собою складне структурне утворення, в якому можна виокремити кілька компонентів: пізнавально-емоційний, інтелектуальний, компонент спрямованості та діяльнісно-поведінковий.

Пізнавально-емоційний компонент включає основні пізнавальні процеси (відчуття, сприйняття, пам'ять, мислення, уявлення), з допомогою яких студенти збагачують свої знання, а також емоційно-вольову сферу особистості.

Інтелектуальний компонент екологічної свідомості являє собою сукупність (систему) теоретичних положень (фактів, гіпотез, концепцій), отриманих на основі зібраної та переробленої інформації про взаємодію суспільства та природи, які і складають у цілому екологічну картину світу.

Такий структурний компонент як спрямованість свідомості особистості включає систему цінностей, ідеалів, установок, стереотипів, цілей і мотивів, що визначають загальну стратегію людської діяльності в цілому, а також окремі її види. Формування зазначеного компоненту полягає у перетворенні суспільних відносин в елементи внутрішньої структури особистості (потреби, інтереси, мотиви, установки, ціннісні орієнтації і т. д.).

Діяльнісно-поведінковий компонент структури екологічної свідомості являє собою певну програму дій по реалізації пізнавально-емоційного; інтелектуального та компоненту спрямованості свідомості у конкретний історичний період, а також визначає рівень її сформованості.

Отже, важливо враховувати всі компоненти екологічної свідомості, бо недооцінка будь-якого з них істотно знижує практичні та педагогічні ефекти формування даного феномену.

Виділивши структурні компоненти екологічної свідомості, можна припустити, що варіанти їх функціональної взаємодії відрізняються пріоритетом одного з компонентів над іншим у конкретний історичний період.

Так провідна роль відображувально-чуттєвого та інтелектуального компонентів визначає пізнавальну функцію екологічної свідомості. Вона полягає у з'ясуванні характеру та особливостей соціоприродних відносин, причин виникнення та розвитку екологічної кризи та у пошуку шляхів оптимізації відносин у системі "людина - природа".

Регулятивно-ціннісна функція характеризує приоритетне положення компоненту спрямованості екологічної свідомості та утворює мотиваційну сферу даного феномену. Вона полягає у забезпеченні наявності певних розумних механізмів раціонального управління взаємовідносинами суспільства та природи.

Праксиологічна функція являє собою домінування діяльнісно-поведінкового компоненту та визначає нормативну сферу екологічної свідомості. Вона забезпечує розробку норм раціональної природоперетворюючої діяльності на основі функціональної взаємодії двох попередніх функцій. Потрібно відмітити, що деякі автори, які аналізують проблему функціонування свідомості, виділяють також прогностичну, виховну, ідеологічну, орієнтувальну, комунікативну та інші функції досліджуваного явища. Але все ж ми вважаємо, що гармонія у системі "суспільство - природа" можлива у випадку переважання в екологічній свідомості пізнавально-ціннісної функціональної модифікації, коли установка на перетворення природи буде підпорядкована установці на її збереження.

Екологічна свідомість - це складне структурне утворення, яке відрізняється багатством конкретних форм і рівнів свого існування та функціонування. У сучасній літературі немає єдиної думки щодо внутрішньої структури досліджуваного явища. Так, А.М. Кочергін, М.Г. Васильєв та Ю.Г. Макаров виділяють два її рівня: рівень спеціалізованої і рівень масової свідомості (9;С.169), В.П. Зінченко, В.Б. Моргунов стверджують існування двох пластів свідомості: буттєвого та рефлексивного.(35;С.160). З. Абдулаєв зазначає, що "потрібно розрізняти індивідуальні та суспільні, буттєві та теоретичні, психологічні та ідеологічні структурні рівні екологічної свідомості".(1;С.72).

Отже, в процесі структурування екологічна свідомість як форма суспільної свідомості може бути проаналізована з позиції ряду критеріїв. У тому числі:

- по відношенню до пануючих ідей у суспільстві вона поділяється на офіційну та неофіційну;

- за якістю відображення дійсності - на істинну та хибну;

- в залежності від суб'єкту-носія екологічна свідомість поділяється на індивідуальну та суспільну;

- за гносеологічним критерієм в екологічній свідомості виділяють такі рівні: буденна (практична, емпірична) та спеціалізована (теоретична, наукова) свід