Відносини Росії і США на сучасному етапі

Дипломна робота

Тема: Відносини Росії і США на сучасному етапі

Зміст

Вступ

Розділ І Особливості відносин Росії та США в світовій економіці

1.1 Характеристика російсько-американських відносин у сфері економіки

1.2 Стратегічне партнерство США та Росії

1.3 Державні соціально-економічні пріоритети: досвід США й інтереси Росії

Розділ ІІ Характеристика політичних відносин між США та Росією

2.1 Особливості воєнно-політичних відносин США і НАТО з Росією

2.2 Аналіз політичних відносин США й Росії в світовій політиці

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність теми. Початок XXІ ст. характеризується динамічними змінами у світовій економіці й світогосподарських зв'язках: наростають процеси глобалізації й регіоналізації, підсилюють свій вплив ТНК, зміцнюють позиції Китаю, Індії, Бразилії, загострюються світові фінансові й енергетичні проблеми, не втрачають актуальності вже відомі глобальні виклики - демографічні, продовольчі, екологічні й інші.

У перше десятиліття нового століття Росія демонструє стабільно високі темпи економічного росту, ми перебороли затяжну кризу 90- х років і в ряді областей поступово відновлює раніше втрачені позиції. США, незважаючи на розширення економічного потенціалу ЄС і Японії, а також поява нових центрів сили, продовжують утримувати лідируючі позиції у світі по ключовим макро- економічних показниках. Разом з тим не можна не бачити й нових викликів, що встали перед США в XXІ ст.

На цьому тлі особливу актуальність здобуває питання про те, як складаються й будуть розвиватися в перспективі російсько-американські економічні відносини, наскільки велике їхній реальний потенціал і які існуючі обмежники?

В усі періоди відносин між Радянським Союзом (з 1992 р. - Росією) і США їхнього економічна тридцятилітній була найтіснішим образом зв'язана, а частіше прямо обумовлена рівнем і характером політичної взаємодії. Періоди потепління, наприклад після встановлення дипломатичних відносин, співробітництва в роки Другої світової війни, мирного співіснування кінця 50 - початку 60- х років, розрядки міжнародної напруженості 80-х, завжди супроводжували підйому торгово-економічних зв'язків. І, навпроти, загострення політичних відносин незмінно привело до стагнації або зменшенню обсягів взаємної торгівлі й інших форм економічних зв'язків. Такого роду залежності проявляються й у новітній історії наших двосторонніх відносин - на початку XXІ ст.

Разом з тим при всій залежності економічних і торговельних зв'язків від політичного впливу, безсумнівно і їх самостійне, цілком автономне значення для обох держав. Хоча в силу ряду об'єктивних обставин для Росії й США воно різне, потенціал цих відносин досить великий і явно недовикористовується обома сторонами, що завдає чималої шкоди їхньому господарському розвитку.

Метою дослідження є узагальнюючий аналіз російсько-американських відносин в контексті становлення нової структури європейсько-американських стосунків та безпеки.

У відповідності до зазначеної мети визначено наступні дослідницькі завдання:

- охарактеризувати особливості відносин Росії та США в світовій економіці;

- дослідити тенденції російсько-американських відносин у сфері економіки;

- розглянути стратегічне партнерство США та Росії ;

- проаналізувати державні соціально-економічні пріоритети: досвід США й інтереси Росії;

- проаналізувати роль і значення НАТО у ситуації, що склалася на європейському континенті у сфері безпеки внаслідок руйнування біполярної системи наприкінці 1980-х-початку 1990-х років з точки зору провідних країн світу;

- провести порівняльний аналіз основних положень Стратегічних концепцій НАТО 1990-тих років з метою виявлення загальних рис і відмінностей, що мали принциповий характер і вплинули на подальше реформування альянсу;

- показати еволюцію поглядів представників російської політичної еліти на проблему розширення зони відповідальності НАТО і повноважень альянсу, що вийшли за рамки оборонних завдань;

- визначити основні інтереси США і Росії в питаннях розбудови системи європейської безпеки;

- дослідити міжгосподарські позиції й перспективи економічних відносин Росії та США;

- визначити роль США й Росія у світових інвестиційних процесах .

Об’єктом дослідження є російсько-американські відносини 1990-х – поч. 2000-х років в контексті нової ситуації у сфері безпеки в Європі після закінчення “холодної війни”.

Предметом дослідження є особливості системи російсько-американських відносин протягом зазначеного періоду.

Хронологічні рамки дослідження. Робота охоплює період з 1990-х і до початку 2009 року. Нижня межа обумовлена такими знаковими історичними подіями, як прийняття Лондонської декларації НАТО з програмою заходів щодо розширення військово-політичного співробітництва із країнами Організації Варшавського договору, ухвалення “Паризької Хартії нової Європи”, першого багатостороннього документу прийнятого Нарадою з безпеки і співробітництва у Європі (НБСЄ), що оголосив закінчення “холодної війни” та початок нової ери співробітництва. Знаковим моментом цього періоду став розпад СРСР та руйнування системи інститутів країн соціалістичного простору: ОВД, РЕВ тощо. Ці події визначили новий характер міжнародних відносин і заклали підвалини нового світового устрою.

Вибір верхньої межі обумовлено появою нових загроз та викликів міжнародній безпеці на початку ХХІ століття, найяскравішим прикладом чого стали терористичні атаки проти США 11 вересня 2001 року, що істотним чином змінило розстановку сил у світі і, зокрема, у Європі.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є фундаментальні основи наукового аналізу – принципи історизму, наукової об’єктивності, системності і цілісності, конкретизації, прогнозування.

Принцип історизму дозволяє досліджувати питання ролі російсько-американських відносинах у процесі їх розвитку, у зв’язку із конкретними умовами та динамікою міжнародної ситуації протягом зазначеного періоду.

Системний (комплексний) підхід передбачає врахування усієї різноманітності факторів, які вплинули на розвиток російсько-американських відносин в контексті трансформації Північноатлантичного альянсу у конкретно-історичній обстановці 1990-х-початку 2000-х років.

Застосування компаративного методу дозволило здійснити порівняльний аналіз еволюції поглядів і пріоритетів російських і американських політиків та виявити тенденції, які склали основи зовнішньополітичних курсів обох держав на європейському напрямі. Цей метод був також застосований при вивченні стратегічних концепцій США різних років, що дало можливість відстежити розвиток певних тенденцій та дати прогноз щодо подальших перспектив у системі російсько-американських відносин.

Застосування вищезазначених методів реалізовувалося через звернення як до загальнонаукових методів (логічного, аналізу, синтезу, системного підходу), так і до спеціально-історичних (порівняльний, хронологічний, ретроспективний).

Наукова новизна дослідження полягає у тому, що в ньому на основі залучення і аналізу широкого кола джерел і літератури, здійснюється спроба комплексного розгляду питання взаємовідносин Росії і США, а також досліджуються перспективи взаємодії РФ і США з Північноатлантичним альянсом у нових геополітичних умовах початку ХХІ ст.

Практичне значення. Результати дослідження можуть бути використані для подальших наукових розробок, пов’язаних із проблематикою російсько-американських відносин к. ХХ – поч. ХХІ ст. та розвитком європейських інтеграційних процесів.

Вивчення відповідного історичного досвіду є корисним в плані підготовки інформаційно-аналітичних матеріалів для органів державної влади країни, що визначають характер зовнішньополітичного курсу як у площині євроатлантичної інтеграції, так і на двосторонньому рівні.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів (які поділяються на підрозділи), загальних висновків, списку використаних джерел і літератури. Загальний обсяг дисертації складає 100 сторінок, список використаних джерел і літератури включає 42 найменувань.

1.1 Характеристика російсько-американських відносин у сфері економіки

Характерна риса державного регулювання економіки початку XXI століття спрямована на все більш орієнтацію бюджету на рішення соціально-економічних завдань. Частка видатків федерального бюджету США на соціальні цілі, включаючи розвиток людського капіталу (утворення, охорона здоров'я), соціальне страхування й допомогу перевищила в 2005 р. 60%; частка таких видатків у консолідованому бюджеті ще вище. Згадане протиріччя між соціальною орієнтацією бюджету й загальної досить низкою часток перерозподілу національного доходу як через федеральний, так і консолідований бюджет насправді відображає досягнення якогось оптимуму між економічними й соціальними цілями макроекономічної політики й шляхами їхньої реалізації - використанням насамперед ринкових механізмів для створення ВВП і соціальною відповідальністю держави за виробництво суспільних благ і активних заходів для їхнього забезпечення.

В 2006 р. США посідали перше місце у світі по обсязі номінального ВВП (більше 13 трлн. дол.) і третє - по ВВП на душу населення (44 тис. дол. -після Люксембургу й Норвегії) . У темпах росту ВВП (в 2005 і 2006 р. - на рівні 3.1%) Сполучені Штати хоча й поступаються швидкоростучим новим ринковим економікам – Китаю , Індії, Бразилії (8-10%) і Росії (6-7%), але помітно випереджають показники Західної Європи і Японії (1-1.5%). При гігантській величині американського ВВП це збільшує кількісний розрив у масштабах економік між США і їхніми традиційними партнерами-конкурентами.

Разом з тим ряд держав по основних кількісних параметрах (частка в загальносвітовому ВВП, у міжнародній торгівлі й ін.) швидко поліпшує свої світогосподарські позиції. Це насамперед країни БРІК (Бразилія, Росія, Індія, КНР), країни Південно-Східної Азії, не-які малі держави, що успішно розвиваються, Східної Європи. Зокрема, що стосується РФ, то в 2006 р. по номінальному обсязі ВВП, розрахованому виходячи з обмінних курсів валют, вона перебувала лише на 16-м місці (близько 1 трлн. дол.), при перерахуванні ж по ППС (більше 1.7 трлн. дол.) вийшла на 10-е місце у світі, а в 2007 р., за попередніми оцінками, - на 7-е місце у світі. Правда, по показнику ВВП на душу населення РФ усе ще значно відстає не тільки від розвинених, але й від багатьох країн,що розвиваються, займаючи 38-е місце в рейтингу.

Окремого розгляду вимагає такий важливий показник, як сукупність ресурсів - природних, трудових, науково-технічних, підприємницьких та ін., тридцятилітніх істотні елементи економічного потенціалу будь-якої країни. Відповідно до вузького визначення національного багатства (використовуваному в статистику національних рахунків більшості країн), у його склад включається тільки сукупність накопичених матеріальних благ, створених працею людей. Тобто з національного багатства країни виключаються природні ресурси й накопичений людський капітал. Відповідно до розширювальної трактового національного багатства, поділюваної багатьма економістами, у тому числі в Росії й США, ці елементи варто включати в розрахунок національного багатства, оскільки вони становлять важливу частину господарського потенціалу будь-якої держави. (1, c. 48-58)

Для США облік природних ресурсів і особливо людського капіталу й науково-технічного потенціалу як елементи національного багатства представляється особливо актуальним, оскільки по провідних ресурсних показниках ця країна як і раніше займає лідируючі позиції в сучасній світовій економіці. Так, по запасах вугілля вона перебуває на 1-м місці, природного газу - на 3-м, нафти - на 12-м, залізної руди - на 6-м, мідних руд - на 5-м, по земельних сільськогосподарських ресурсах - на 1-м, лісовим - на 4-м місці у світі. Цілим поруч корисних копалин США забезпечені недостатньо (або не забезпечені зовсім), але високий ступінь інтеграції у світову економіку й сильні позиції в зовнішній торгівлі дозволяють із успіхом компенсувати недостачу тих або інших ресурсів.

Росія забезпечена багатьма природними ресурсами значно краще, ніж США й інші країни миру. Відповідно до оцінок, у ній зосереджено 25% світових мінеральних ресурсів. По цілому ряді ресурсів ми займаємо лідируючі позиції у світі - 1-е місце по запасах і видобутку газу, 7-е - по запасах нафти ( 2-е - по видобутку), 3-е - по запасах вугілля, 4-е - по запасах металевих руд, 1-е - по лісових ресурсах. Незважаючи на те, що природні ресурси є важливим елементом національного багатства країни (при розширювальному його трактуванні), їхній достаток, як думають багато економістів, служить фактором однобічної сировинної орієнтації економіки Росії, перешкоджає диверсифікованості економіки й розвитку наукомісткого сектора. Для оцінки положення США й Росії у світовій економіці істотно більше важливе зіставлення їх науково-технічних і людських ресурсів.

США - безумовний науково-технічний лідер сучасного миру. В 2006 р. на наукові дослідження й дослідно-конструкторські розробки країна витратила 342 млрд. дол., що склало близько 40% сукупного показника найбільше

розвинених країн миру . Хоча по частці цих видатків у ВВП США перебувають тільки на 6-м місці у світі (2.6%), уступаючи Ізраїлю (4.9%), Швеції (4.3%), Фінляндії (3.5%), Японії (3.2%) і Ісландії (3.1%), абсолютний масштаб ресурсів, що направляються в науково-технічну сферу США, непорівнянний не тільки з жодною інший країною миру, але й із цілими інтеграційними об'єднаннями. На 65% ці видатки фінансуються приватним бізнесом, на 29% - федеральним і місцевим бюджетами, на 6% - університетами й неприбутковими організаціями. Про роль США у світовій науці свідчить, наприклад, той факт, що 44% всіх отриманих у світі Нобелівських премій у галузі науки, належать американським ученим.

У цей час науково-технічні ресурси - один із ключових факторів, що визначають рівень економічного розвитку країни і її перспектив. Саме він є, на наш погляд, що вирішує конкурентну перевагу США на багато років уперед.

У Росії наука усе ще перебуває в кризовому положенні. Ніколи друга (а по деяких галузях науки й перша) наукова держава миру втратила свої конкурентні переваги в цій області. Частка видатків на НІОКР ледь досягає 1.2% ВВП (по оцінці ОЕСР, близько 12 млрд. дол., або всього 0.6% загальносвітових видатків на науку), чисельність учених скорочується, престиж науки в суспільстві падає. Все це – наслідок непродуманої державної політики 90-х років, результатом якої стало вкрай низьке фінансування цієї найважливішої сфери діяльності.

Визначальне значення для реалізації економічного потенціалу й стійкого розвитку країни мають трудові ресурси, рівень їхнього утворення й кваліфікації.

В 2006 р. у США середня тривалість утворення становила майже 14 років - один з найбільш високих показників у світі. Більше 87% американців у віці 25 років і більше мають як мінімум закінчене середнє, а більше 29% - закінчене вище утворення. Видатки на вищу й середню освіту становлять близько 7.5% ВВП. Крім того, ще близько 2% ВВП іде на так зване утворення дорослих, тобто на професійну підготовку й перепідготовку. Усе більше важливу роль в економіці США здобуває охорона здоров'я, у значній мірі визначальне (поряд з утворенням) якість робочої сили й рівень життя в країні. Видатки на медичні послуги склали в 2006 р. майже 14% ВВП, а очікувана тривалість життя досягла майже 78 років (81 рік - для жінок і 75 років - для чоловіків). (15, c. 110-128)

Досить прогресивної є в США й структура зайнятості - ще один показник, що характеризує як якість трудових ресурсів, так і рівень економічного розвитку в цілому. На сферу послуг доводиться понад 75% всіх зайнятих в економіці (більше 100 млн. чоловік), на сферу матеріального виробництва (промисловість, будівництво, сільське господарство) - лише 25% (33.5 млн. чоловік).

Росія усе ще зберігає досить потужний трудовий і інтелектуальний потенціал. Частка осіб з вищим утворенням у РФ - більше 21%, хоча й нижче, ніж у США, є однієї з найвищих у світі, близько 65% громадян мають як мінімум закінчена середня освіта; досить висока й кваліфікаційний рівень кадрів. У цілому в прогресивному напрямку міняється галузева структура зайнятості - в 2006 р. у сфері послуг було зайнято вже більше 60% робочої сили. Разом з тим є й проблеми - у результаті перевищення смертності над народжуваністю скорочується чисельність населення, усе ще помітно нижче, ніж у розвинених країнах, середній рівень заробітної плати (близько 500 дол. в 2007 р.) , низка трудова етика.

По оцінках, саме науково-технічні ресурси й людський капітал є основою інтенсивного (на противагу екстенсивному) росту, визначаючи найважливіший показник рівня економічного розвитку будь-якої країни - ефективність суспільного виробництва. Мова йде про групу таких показників, як продуктивність праці, фондовіддача, капіталоємність, енерго- і матеріалоємність. По них США залишаються на першому місці у світі з досить більшим відривом від інших країн.

Згідно даним Міжнародної організації праці за 2007 р., США - безумовний лідер за рівнем продуктивності праці, причому їхній відрив від інших країн збільшується. При розрахунку по всій економіці (обсяг доданої вартості на один зайнятого) для США цей показник склав 63.9 тис. дол. Далі випливають (тис. дол.): Ірландія (55.9), Люксембург (55.6), Бельгія (55.2) і Франція (54.6) . Аналогічний показник на один зайнятого в Росії більш ніж в 5.5 рази нижче, ніж у США. Схожа картина спостерігається й за іншими показниками ефективності - фондовіддачі, фондоємності й т.д.

Високий рівень продуктивності праці в США обумовлений трьома основними факторами: поліпшенням структури капіталу й ростом фондовіддачі за рахунок впровадження нового, більше ефективного встаткування, ростом кваліфікації й утворення робочої сили, а також більшими масштабами управлінських і продуктових нововведень. По оцінках Бюро трудової статистики міністерства праці США, в 2000-2005 р. перший фактор сприяв росту продуктивності праці на 1.1 процентного пункту, другий - на 0.4, третій - на 1.9 п.п. (у сукупності -на3.4п.п.).

Картину економічного розвитку країни цікаво доповнити даними про рівень і якість життя населення. Якщо по традиційних індикаторах рівня життя - розміру доходів, структурі споживання - США перебувають серед лідерів, то по якості життя - очікуваної її тривалості, доступності утворення, диференціації доходів, доступності послуг охорони здоров'я - вони поступаються багатьом іншим розвиненим країнам. Так, по кумулятивному показнику якості життя - індексу розвитку людського потенціалу - Сполучені Штати в 2006 р. перебували на 8-му місці у світі, уступаючи таким країнам, як Норвегія, Ісландія, Австралія, Ірландія, Швеція, Канада і Японія (місце Росії в цьому списку з 177 країн - 65-е). Зрозуміло, 8-е місце - це непоганий результат. Разом з тим він відображає своєрідність американської соціально-економічної моделі, у якій пріоритет віддається ефективності на шкоду соціальної справедливості. Так, коефіцієнт Джині, що відображає ступінь соціальної нерівності, у США в 2005 р. становив 0.45, що в 1.5-2 рази вище, ніж у розвинених країнах Європи. Досить помітна соціально-майнова диференціація: доходи 5% родин з найбільш високими доходами майже в 7 разів перевищують доходи 20% родин з мінімальними доходами.

Як результат, у більше 12% американців рівень доходів нижче офіційного прожиткового мінімуму. Це найбільше помітно серед представників різних расових і етнічних меншостей - рівень доходів білих американців і вихідців з Азії в середньому значно вище рівня доходів іспаномовних груп і афроамериканців. Звідси нерівний доступ до вищого утворення й послуг охорони здоров'я. Усе більше актуальної стає для США проблема старіння населення: за прогнозами, в 2006 р. частка осіб старше 65 років досягне 20%, що викликає чималу напруженість у частині соціального страхування й пенсійного забезпечення (як очікується, уже в 2018 р. система соціального страхування стане дефіцитної).(23, c. 93-107)

У Росії ситуація в соціальній сфері поступово поліпшується, хоча нас важко порівнювати зі США й іншими розвиненими країнами - занадто велике наше відставання за рівнем життя й інших соціальних індикаторів. Показовим є, наприклад, рівень соціального розшарування населення: розрив у доходах 10% найбільш високоприбуткових груп населення й 10% з найбільш низькими доходами в 2006 р. перевищував у Росії 15 разів, а з урахуванням нелегальних доходів -35 разів.

Не тільки в соціальній сфері, але й далеко не по всіх макроекономічних показниках ситуація в США є позитивною. Серйозну проблему представляють дефіцити федерального бюджету, торговельного й платіжного балансів, що приводять до нагромадження державного боргу країни (65% ВВП в 2006 р.). Хоча дефіцит федерального бюджету демонструє тенденцію до скорочення (3.6% ВВП в 2004 р. і 1.9% в 2006 р.), дефіцитність торговельного й платіжного балансів продовжує збільшуватися, що вкрай ускладнює обслуговування державного боргу.

В 2007 р. у країні вибухнула криза системи іпотечного кредитування. Швидкий ріст обсягу неповернених кредитів на придбання нерухомості не тільки привів до дестабілізації національного фінансового ринку, але й під кінець року спровокував більше глобальну фінансову кризу. У багатьох провідних банків миру виникли серйозні проблеми з ліквідністю, відбувся різкий спад на фондових ринках.

Триваюче вже тривалий час зниження курсу долара відносно євро й інших світових валют дає чимало переваг американським експортерам, але одночасно підриває довіра іноземних інвесторів до американської валюти. Проте представляється, що ефективно функціонуюча модель ринку в сполученні із продуманим державним регулюванням дозволить США впоратися із проблемами й зберегти вектор стійкого соціально-економічного розвитку.

Що стосується макроекономічних перспектив Росії, те перед нею коштують набагато більше складні й важкі завдання. У першу чергу мова йде про переклад економіки з мінерально-сировинної моделі на модель інтенсивного наукомісткого розвитку. Країні потрібна модернізація всього технологічного парку промисловості, модернізація, а часто й створення багатьох базових ефективних ринкових інститутів, усілякий розвиток систем науки й утворення, підвищення рівня життя населення й розвиток соціальної сфери. Таким чином, перед Росією коштують завдання іншого порядку, зв'язані зі значним відставанням країни від більше розвинених держав миру. Однак потенціал Росії величезний. При збереженні високих темпів росту й розумної державної економічної політики перспективи її цілком сприятливі.

Констатуючи досить високу ефективність сучасного державного регулювання в США, необхідно відзначити його якісно нову рису - прагнення знайти оптимальну пропорцію між ринком і державним втручанням, незважаючи на розходження ідеологічних і політичних поглядів тієї або іншої американської адміністрації. Очевидно, що на початку XXI століття, незважаючи на триваючі політичні дискусії, які підкреслюють розходження між ліберальними й консервативними цінностями, у реальному житті спостерігається явне зближення соціально-економічної політики Демократичної й Республіканської партій США. З одного боку, республіканці відмовилися від багатьох, що здавались колись непорушними постулатів, орієнтованих на різке зменшення ролі держави в економіці й соціальній сфері, а з іншого боку - демократи взяли на озброєння чимало з концептуального арсеналу республіканців. Це відображається як у соціально-економічних платформах обох головних партій США на виборах 2000 і 2004 р., так і в практичній діяльності останніх демократичних і республіканських адміністрацій.(8, c.25-39)

Основні підходи Дж. Буша до соціально-економічної політики були чітко позначені ним ще під час першої президентської кампанії. Квінтесенцією їх було істотне зниження податків (як прибуткових індивідуальних, так і на прибутку корпорацій) і всіляке заохочення підприємництва. У більше широкому контексті економічна стратегія республіканців мало чим відрізнялася від економічних пріоритетів демократів. Підсумовуючи, її можна сформулювати в наступних основних пунктах:

1. Прискорення економічного росту за рахунок підтримки сприятливого підприємницького клімату, у тому числі за допомогою зниження податків, використання податкових пільг, активного маніпулювання інструментами грошово-кредитного регулювання;

2. Прискорення науково-технічного прогресу за рахунок активної інноваційної політики (знов-таки за допомогою податкових пільг і амортизаційної політики) і всілякої підтримки фундаментальної науки, включаючи масштабні державні інвестиції;

3. Здійснення масованих інвестицій в «людський капітал», тобто ріст державних видатків у сфері освіти, перепідготовки робочої сили й охорони здоров'я, а також заохочення видатків приватного сектора економіки на ці мети (не випадково, що видатки федерального бюджету на соціальні й економічні цілі, включаючи утворення й охорону здоров'я, перевищили 62% всіх бюджетних видатків, а їхня частка в консолідованому бюджеті ще вище);

4. Забезпечення соціальної функції держави через оптимізацію програм у сфері пенсійного й медичного страхування й допомоги, підтримка сімейних цінностей;

5. Нарощування позитивного ефекту від інтеграції американської економіки у світове господарство, від глобалізації світової економіки;

6. Поліпшення навколишнього природного середовища, удосконалювання екологічного регулювання, вироблення відповідної політики у зв'язку зі змінами світового клімату.

Це, так сказати, стратегічні цілі, які нерідко по тактичних міркуваннях формулюються інакше, маючи на меті, наприклад, підкреслити відмінності республіканської економічної програми від демократичної, відзначити певні досягнуті результати. Так, у ході передвиборної кампанії 2004 р. Дж. Буш підкреслював, що саме його економічна політика, і насамперед прийнятий закон про зниження податків на 1,35 трлн. дол. протягом 10 років, дозволили вивести країну з економічної кризи й надалі будуть стимулювати економічний ріст. Республіканці активно виступали за подальшу лібералізацію світової торгівлі (на практиці, щоправда, це далеко не завжди виконується), за широкий розвиток двосторонніх відносин США з іншими країнами, особливо в рамках НАФТА.

Нова економічна стратегія, сформульована в президентських посланнях до країни в 2005 і 2006 р., у бюджетних посланнях на 2006 і 2007 р., а також в економічній доповіді 2006 р., наголошує на наступних ключових напрямках:

- Продовжити зниження податків і політикові надання податкових пільг. Зокрема, президент пропонує зробити постійно діючим уведене в 2004 р. на строк до 2010 р. нове податкове законодавство. Воно передбачає четверте після приходу до влади республіканців зниження податків, звільнення від податків на вступ у шлюб, на дивіденди, збільшення доходу, що виключається з оподатковування, у зв'язку з народженням дитини.

- Провести реформу правоохоронної системи. Мова йде про необхідність спрощення, і головне, здешевлення системи відправлення правосуддя в США. Вартість судових розглядів, у тому числі й у сфері бізнесу, набагато перевищує аналогічні видатки в інших країнах.

- Продовжити реформу в сфері державного регламентування, маючи на увазі значно зменшити число адміністративних обмежень у сфері бізнесу. Своєю заслугою адміністрація Буша вважає зменшення росту чисельності всякого роду циркулярів і обов'язкових до виконання правил під час першого президентського строку на 75%.

- Скоротити ріст вартості медичних послуг у США, що негативно впливає на рівень життя й робить надання медичних послуг менш доступними. Особливо гостро проблеми медичного страхування коштують перед зайнятими в малому бізнесі, де підприємцям нелегко забезпечити страховкою своїх працівників. Пропонується ширше використовувати плани колективного медичного страхування, що здешевить вартість страховки для малого бізнесу.

- Підсилити інтеграцію американської економіки у світове господарство й одержати відповідні вигоди для країни (здешевлення споживаних продуктів, розширення експорту й створення нових робочих місць, залучення іноземних капіталовкладень). По розрахунках, скорочення зовнішньоторговельних бар'єрів на одну третину збільшить американський ВВП на 144 млрд. дол. у рік, а річний дохід середньої американської родини - на 7 тис. доларів.

- Удосконалювати енергосистему й енергопостачання в США. У цьому зв'язку необхідно продовжити реалізацію прийнятої в період першого президентського строку Дж. Буша-Молодшого всеосяжної національної енергетичної політики. Мова йде про поповнення стратегічних запасів нафти, прийнятті відповідного енергетичного законодавства, про фінансування наукових досліджень в області енергетики й т.д.

- Підсилити й розвити інноваційну політику. Запропоновано зробити постійно діючі податкові знижки на видатки в області НІОКР, передбачається збільшити в 2007 р. федеральні видатки на НІОКР до 137 млрд. дол., розширити дослідження в області нанотехнологій, інформаційних технологій, наукових і технологічних стандартів.

- Зміцнити державну політику по розвитку й поширенню приватної власності, при цьому пріоритет буде віддаватися поширенню власності серед представників етнічних і расових меншостей.(17, c. 45-52)

1.2 Стратегічне партнерство США та Росії

Нинішній рівень російсько-американських відносин можна охарактеризувати, як обмежене партнерство. У цьому немає нічого дивного або того, що шокує.

Американська зовнішньополітична традиція взагалі не знає такого феномена як партнерство між реально рівними. Весь досвід партнерства американської дипломатії увібрав у себе практику співробітництва із країнами, багаторазово більш слабкими, ніж самі США. Найяскравіші приклади партнерства США з Японією й Німеччиною пов'язані з повним розгромом цих країн у Другій світовій війні. Це було "партнерство з позицій переваги", що означає перерозподіл фінансового тягаря на користь союзників при безумовному лідерстві старшого партнера. Цю концепцію США намагаються застосувати й до Росії. Коли ж остання не погоджується зі статусом молодшого партнера, у США, за словами З.Бжезинського, задаються питанням, хто ж вона насправді - уже союзник, або клієнт, або просто ворог, що потерпів поразку?

Таким чином, партнерство в американському розумінні в жодному разі не означає рівноправності Росії у світовій політиці, а також її безперешкодної інтеграції в основні міжнародні політичні й економічні механізми й інститути. У найкращому разі ця концепція, що має для Росії буквальний характер, для США носить характер в основному декларативний (вербальний). У підсумку на словах США здійснюють "партнерські" відносини з Росією, на ділі ж проводять стару політику "балансу чинностей". Подібного роду подвійний стандарт і закладає міну під двосторонні відносини, будучи першоосновою періодичних криз, що поміняють чергову ейфорію.

З іншого боку, в американській традиції партнерство - це більше, ніж співробітництво. Для співробітництва досить збігу прагматичних інтересів. Наприклад, СРСР і США активно співпрацювали в роки холодної війни в таких найважливіших питаннях, як запобігання ядерної війни, контроль над озброєннями, нерозповсюдження ОМУ. Партнерство припускає іншу основу. Це або гомогенність (однорідність) суспільного устрою, або, принаймні, згода у фундаментальних принципах, що визначають внутрішню й зовнішню політику держав, що співпрацюють. Це збіг або близькість саме стратегічних інтересів геополітичного або економічного характеру. Це найтісніша взаємодія стратегічних союзників, що дозволяє координувати, погоджувати й виробляти загальну політику відносно третіх країн. Це, нарешті, високий рівень взаєморозуміння. Очевидно, що Росія й США перебувають лише на самому початку шляху до такого роду моделі взаємодії. Досягнуте до теперішнього часу практичне наповнення співробітництва між двома країнами ще далеко від справжнього партнерства, що припускає крім перерахованих умов ще й високу довірчість, а в деяких випадках і взаємодопомога. Директивні документи й практичні кроки США не дають підстав для висновку про те, що самі американці розглядають російсько-американські відносини як партнерські. Навпроти, у їхній зовнішній політиці відбувається певне зниження значимості російської складової.(12, c. 5-16)

Росія, на відміну від колишнього СРСР, не є більше наддержавою із глобальними інтересами, що перебувають у суперечності з інтересами США. Це нова країна, до того ж перебуває в процесі своєї самоідентифікації. В неї немає поки ні довгострокової стратегії розвитку, ні чітко регіональних інтересів, що розуміються. Майже всіх колишніх союзників СРСР Росія втратила. Немає в неї чіткого усвідомлення про те, хто є ними зараз.

Звичайно, стан "розпливчастості" національних інтересів Росії не може тривати вічно. Рано або пізно ці інтереси, а звідси - межі можливих поступок і компромісів з російської сторони, будуть ідентифіковані. Тоді будуть визначені й потенційні опоненти, і союзники, і друзі, і партнери. Тоді, імовірно, створяться якісно інші передумови для взаємодії зі США.

Від терміна "партнерство", можливо, взагалі варто було б відмовитися, замінивши його іншим, більш відповідним сформованим реальностям поняттям, наприклад "конструктивна (позитивна) взаємодія", якби він не вкоренився вже настільки міцно в політичному лексиконі. У всякому разі по обидва боки необхідно більш збалансоване взаємне сприйняття, засноване на почутті здорового глузду й тверезій оцінці реальності, перехід до прагматичної, спокійної і зваженої політики.

Крім того, було б важливо усунути в російсько-американських відносинах зайву декларативність і виключити постановку окремих свідомо нездійсненних завдань, невдалі спроби вирішити які здатні лише завдати шкоди інтересам Росії. У центрі роботи з американцями повинна бути лінія на розвиток рівноправної й взаємовигідної взаємодії зі США, на дотримання справедливого балансу інтересів і принципу взаємності. Ніж менш рівноправним воно буде, тим менше шансів воно має на виживання. У цьому змісті А.Козирєв у свій час серйозно підірвав його перспективи, оскільки погодився на залежну роль Росії. У результаті ідея партнерства з американцями в Росії багато в чому виявилася дискредитованою. Хотілося б сподіватися, що нинішні політики Росії не стануть повторювати цієї помилки.

Для того щоб побудувати партнерство, необхідно чітко представляти міру збігу національних інтересів Росії й США. Якщо відкинути риторику, то варто констатувати, що США виступають за таку політичну й економічну стабілізацію в країні, що забезпечувала б необоротність реформ і одночасно створювала б умови для майбутніх американських інвестицій у російську економіку. У Вашингтоні усвідомлюють небезпеку дезінтеграції Росії насамперед з погляду погрози поширення ядерної зброї й ракетних технологій (у випадку розпаду Росії ситуація тут стане незрівнянно більше небезпечна, ніж після розпаду СРСР) і тому зацікавлені в стабілізації ситуації на території колишнього СРСР. У цьому інтереси США й Росії збігаються, хоча Сполучені Штати об'єктивно не зацікавлені в збереженні за Росією - правонаступниці СРСР - ролі серйозного конкурента у світових справах. З іншого боку, інтересам Росії відповідає лінія на стримування імперських амбіцій США, протидія їхнім спробам забезпечити собі статус єдиної наддержави, закріплення у світовій політиці тенденції до формування багатополярного світу, в умовах якого при взаємному стримуванні основних центрів чинності Росія одержує набагато більше можливостей реалізації своїх інтересів у порівнянні з однополярним світом.

Довгостроковій конструктивній взаємодії між двома країнами сприяють і нові виклики міжнародної безпеки з боку інших держав, що претендують на підвищення свого статусу в ієрархії міжнародних відносин. В умовах світового порядку, що формується, при відсутності прямого конф