Аналіз міжнародних економічних відносин України, Польщі, Австрії та Японії

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УКРАЇНИ "КИЇВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ"

ФАКУЛЬТЕТ МЕНЕДЖМЕНТУ ТА МАРКЕТИНГУ КАФЕДРА МІЖНАРОДНОЇ ЕКОНОМІКИ

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Міжнародна економіка»

на тему:

Аналіз міжнародних економічних відносин

України, Польщі, Австрії та Японії

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ1 ОСНОВНІ ПОКАЗНИКИ ЕКОНОМІК ПОЛЬЩІ, АВСТРІЇ, ЯПОНІЇ ТА ЇХ ПОЛІТИЧНИЙ РІВЕНЬ ВЗАЄМОВІДНОСИН З УКРАЇНОЮ

1.1 Польща

1.1.1 Загальна інформація про Польщу, географічне положення,

населення та державний устрій Польщі

1.1.2 Економічна ситуація в Польщі

1.1.3 Загальна характеристика відносин Україна – Польща

1.2 Австрія

1.2.1 Загальна інформація про Австрію, географічне положення, населення та державний устрій Австрії

1.2.2 Економічна ситуація в Австрії

1.2.3 Загальна характеристика відносин Україна – Австрія

1.3 Японія

1.3.1 Загальна інформація про Японію, географічне положення, населення та державний устрій Японії

1.3.2 Економічна ситуація в Японії

1.3.3 Загальна характеристика відносин Україна – Японія

РОЗДІЛ 2 АНАЛІЗ ПОКАЗНИКІВ МІЖНАРОДНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН МІЖ УКРАЇНОЮ, ПОЛЬЩЕЮ, АВСТРІЄЮ

ТА ЯПОНІЄЮ

2.1 Рівень міжнародної торгівлі між Україною та Польщею, Австрією і Японією

2.2 Рівень міжнародної міграції трудової сили між Україною та Польщею, Австрією і Японією

2.3 Міжнародні валютно-фінансові відносини між Україною та Польщею, Австрією і Японією

2.4 Міжнародне науково-технічне співробітництво та економічна інтеграція між Україною та Польщею, Австрією і Японією

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Основними показниками, які визначають економічну позицію країни в міжнародному співтоваристві, є наступні 4 категорії:

1. Типологія країн світу за характером економічної системи. Національні моделі економік.

2. Рангування і класифікація країн за рівнем економічного розвитку.

3. Типологія країн за стадією суспільного розвитку.

4. Найбільш загальна соціально-економічна типологія країн сучасного світу (за матеріалами ООН і міжнародних організацій).

1. Типологія країн світу за характером економічної системи. Національні моделі економік(1).

Серед сучасних моделей економічного розвитку, притаманних країнам з найбільш розвиненою ринковою економікою, виділяють такі:

- англосаксонську неоліберальну модель (США, Великобританія, Ірлан-дія, Нова Зеландія), яка характеризується повним пануванням в економіці при-ватної власності окремих осіб, підприємств, фірм, банків, великих компаній, серйозним демонтажем ролі держави в економіці й мінімально необхідним втручанням її в господарські процеси. Економічний розрахунок повністю ґрун-тується на цінах вільного ринку і факторів виробництва. Соціальна безпека лю-дей досягається самоорганізацією учасників ринку;

- соціально-ринкову модель (континентальні країни Західної Європи, Ка-нада, Ізраїль), яка подібна до попередньої, однак допускає більшу частку дер-жавної власності в економіці. Визнаючи високі соціальні витрати як неминучу ціну суспільної злагоди, дана модель передбачає широке використання можли-востей і важелів держави для реалізації соціальної політики;

- східно-азіатську модель (Японія, Республіка Корея, Сінгапур, Тайвань), яка характеризується незначною часткою державної власності в економіці, од-нак високим ступенем впливу держави на економічні процеси (т. зв. Інтервен-ціонізмом), існуванням культу лояльності до „своїх” корпорацій, безумовним пріоритетом національних інтересів над міжнародними.

2. Рангування і класифікація країн за рівнем економічного розвитку.

Найбільш універсальними показниками, що характеризують економічну могутність країни, є її валовий внутрішній продукт (ВВП) і валовий національ-ний продукт (ВНП).

За обсягами ВВП виділяються з 1997 року 6 країн, сумарна частка яких у світовому виробництві валового продукту сягнула майже 2/3. До них належать США — 7830 млрд дол, або майже чверть ВВП світу, Японія — 4190 млрд. дол., Німеччина — 2090 млрд дол., Франція — 1390 млрд дол, Великобританія — 1290 млрд дол, Італія — 1145 млрд. дол. Крім цього, до першої десятки економічно найпотужніших держав входять Китай — 900 млрд. дол., Бразилія — 820 млрд. дол., Канада — 610 млрд. дол., Іспанія — 530 млрд. дол.

Водночас близькі за валовими показниками країни можуть мати надзви-чайно різний рівень економічного розвитку. Для характеристики останнього використовується насамперед показник середньодушового доходу за рік (ВВП на одного мешканця країни).

За середньодушовим показником ВВП країни світу поділяються на:

1) країни з високим рівнем доходів — понад 10 000 дол. на 1 мешканця (таких країн у другій половині 90-их років XX ст. було 53);

2) країни з рівнем доходів, вищим від середнього — від 3 000 до 10 000 дол. (майже 40 країн);

3) країни з рівнем доходів, нижчим від середнього — від 1000 до 3000 дол. (50 країн);

4) країни з низьким рівнем доходів — менше 1000 дол. на одного меш-канця (майже 70 країн).

Найвищі показники належали Люксембургу (45 000 дол.), Швейцарії (43 060 дол.) та Японії (38 160 дол.). Ця трійка країн тривалий час утримувала лі-дерство у світовому рейтингу. Натомість 45 країн мали надто низькі показники доходів на особу (менше ніж 500 дол.).

3. Типологія країн за стадією суспільного розвитку.

Про рівень економічного (і навіть ширше — суспільного) розвитку країни можна судити також за показником узагальненої галузевої структури її госпо-дарства. При цьому економіку країни представляють у вигляді трьох секторів: первинного, куди входять аграрні галузі (сільське і лісове господарство, ри-бальство), вторинного — індустріальні галузі (промисловість і будівництво) і третинного — сфера виробничих і невиробничих послуг (транспорт, торгівля, фінансово-кредитна діяльність, наука, освіта, культура, охорона здоров’я, уп-равління тощо) і обчислюють частку кожного сектора в загальному обсязі ВВП. У результаті виділяють країни постіндустріальної, індустріальної та доіндуст-ріальної стадії розвитку людського суспільства.

Країни постіндустріальної стадії мають дуже високу частку третинного сектора (60–70%) і надзвичайно низьку первинного (1–4%). Для їхнього госпо-дарства характерним є різке скорочення споживання природних ресурсів, сиро-вини і матеріалів на одиницю ВВП, інформатизація, автоматизація і роботиза-ція галузей матеріального виробництва тощо. Сюди належать високорозвинені країни Західної Європи, Північної Америки, Японія.

У ВВП індустріальних (індустріально-аграрних) країн підвищена частка вторинного сектора (35–50%), відносно висока первинного (5–20%). До них на-лежать деякі країни Західної Європи (Португалія, Греція, Ірландія), ПАР, сучас-ні постсоціалістичні та соціалістичні країни, нові індустріальні країни Азії та Латинської Америки, нафтодобувні країни.

Країни доіндустріальної стадії розвитку (аграрні) характеризуються пере-важанням в економіці галузей первинного сектора (інколи до 50% і більше). Промисловість і невиробнича сфера відіграють підпорядковану роль і не визна-чають спеціалізації у міжнародному поділі праці. У багатьох країнах сучасна промисловість взагалі відсутня або лише зароджується. На доіндустріальній стадії перебувають чимало країн Африки, Азії, Центральної Америки, Океанії.

Усю різноманітність країн світу об’єднують у кілька типів, які відрізня-ються між собою стійкими якісними ознаками.

Основними типами країн сучасного світу є:

1. Економічно розвинені країни. Це країни, які мають тривалу історію розвитку ринкової економіки, високі (рідше — середні) доходи на душу насе-лення, стійкі фінансові ринки, широку і різноманітну структуру економіки, включаючи сектор обслуговування, значні експортно-імпортні можливості то-що. Більшість із них вступили в постіндустріальну стадію суспільного розвит-ку.

До цієї групи країн належать: а) головні економічно розвинені країни («велика сімка» — США, Японія, Німеччина, Франція, Великобританія, Італія, Канада); б) «малі» економічно високорозвинені країни Західної Європи — Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Швеція, Норвегія, Данія, Ісландія, Фінляндія, Швейцарія, Австрія; в) країни «переселенського типу» — Австралія, Нова Зе-ландія, ПАР (у минулому разом із Канадою розвивалися як «білі» домініони Великобританії), а також Ізраїль; г) західноєвропейські країни середнього еко-номічного розвитку — Греція, Португалія, Іспанія та Ірландія (дві останні досягли високих середньодушових показників ВВП); д) європейські «держави-карлики» (до даного типу країн їх можна відносити умовно).

2. Країни перехідного типу економіки (від централізовано планової до ринкової). Сюди відносять 28 постсоціалістичних країн — європейських, ко-лишнього СРСР та Монголію.

3. Країни, що розвиваються. Ця найчисельніша група країн (усього — по-над 130) об’єднує: по-перше, «молоді» держави, що стали на шлях незалежного розвитку після Другої світової війни, по-друге, більш давні незалежні держави (латиноамериканські, Китай, Туреччина, Іран, Таїланд, Ефіопія та ін.), які в ході історичного розвитку відстали від розвинених країн, перетворившись в аграр-но-сировинну периферію світового господарства.

Більшість країн, що розвиваються, залишаються винятково аграрними чи аграрно-індустріальними. Щоправда, у ряді країн даного типу в останні 2–3 де-сятиріччя відбулися суттєві позитивні зміни в економіці (індустріалізація, роз-виток сфери послуг, експортна орієнтація). З’явилися країни із середніми і ви-сокими душовими доходами. Серед них виділяються такі групи: а) нові індус-тріальні країни — латиноамериканські (Бразилія, Мексика, Аргентина) та азі-атські (чотири «далекосхідні дракони» — Південна Корея, Тайвань, Сянган і Сінгапур); б) нафтодобувні країни — Перської затоки, Лівія, Алжир, Бруней; в) малі острівні країни — Багами, Кіпр, Антигуа і Барбуда, Барбадос, Сейшельські острови.

Решта країн, що розвиваються (переважна більшість), мають низькі і ду-же низькі доходи. Специфічну групу країн даного типу становлять соціалістич-ні країни, дві з яких дотримуються централізовано планової економіки (Ко-рейська Народно-Демократична Республіка і Куба), а дві запроваджують в еко-номіку елементи ринкового механізму (Китай, В’єтнам).

Предметом дійсної курсової роботи, згідно з завданням, є аналіз стану зовнішньоекономічних зв’язків України та трьох типів країн: 1 країна – прикордонний сусід, 2 країна – розвинута ринкова країна Європи, 3 країна - розвинута країна Америки чи Східної Азії.

Об’єктом курсової роботи вибраний аналіз рівня зовнішньоекономічних зв’язків України та Польщі, Австрії і Японії.

Мета курсової роботи – виявлення сучасного стану та питомої ваги зов-нішньоекономічних зв’язків України та Польщі, Австрії і Японії, діагностика причин досягнутого рівня зовнішньоекономічних зв’язків та формування пропозицій по можливому зростанню рівня міжнародної взаємодії країн.

Джерелами курсового дослідження були матеріали Деркомстату України, матеріали Посольств України в досліджуємих країнах та інші аналітичні джере-ла в мережі Інтернет (сайти ЦРУ, Світового банку, ООН, посольств).

РОЗДІЛ 1

ОСНОВНІ ПОКАЗНИКИ ЕКОНОМІК ПОЛЬЩІ, АВСТРІЇ,

ЯПОНІЇ ТА ЇХ ПОЛІТИЧНИЙ РІВЕНЬ ВЗАЄМОВІДНОСИН

ЗУКРАЇНОЮ

1.1 Польща

1.1.1 Загальна інформація про Польщу, географічне положення,населення та державний устрій Польщі

Офіційна назва - Республіка Польща (РП) - Rzeczpospolita Polska (RP) (31). Географічне положення. Польща розташована у Центральній Європі понад Балтійським морем, між 49^о 00' та 54^о 50' північної широти і між 14^о 08' та 24^о09' східної довготи.

Рис.1.1. Карта Польщі та прикордонних країн в Європі

Протяжність з півночі на південь складає 649 км, зі сходу на захід - 689 км. Площа території країни складає 312685 кв. км (9 місце у Європі).

Столицею Польщі є Варшава з населенням 1,618 млн. мешканців (4,2 % від загальної кількості населення країни).

Найбільші міста (1999 р.): Лодзь (803,4 тис.), Краків (740,0 тис.), Вроцлав (637,2 тис.), Познань (577,5 тис.), Гданьськ (458,4 тис.), Щецін (416,7 тис.), Бид-гощ (386 тис.), Люблін (356,5 тис.), Катовіце (344,8 тис.).

Загальна довжина державного кордону складає 3496 км. На півночі пере-важну частину кордону складає територіальний відрізок Балтійського моря - 440 км, а по суші Польща межує з Російською Федерацією - 210 км. На півдні гірські хребти Судетів і Карпат відділяють Польщу від Чехії - 790 км та Сло-ваччини - 541 км. На сході сусідами Польщі є Литва - 103 км, Білорусь - 416 км та Україна - 529 км.

Чисельність населення - 38,6 млн. чол. (2003 р.)

Адміністративний поділ - 16 воєводств (wojewodztwo). Воєводства поді-ляються на 308 повітів (powiat), які розділені на 2489 гмінів (gmina), включаю-чи 65 міст, що мають статус міських повітів(Новий адміністративний розподіл введений 1 січня 1999 р.)

Офіційна мова - польська. Офіційна релігія - католицизм.

Грошова одиниця - злотий = 100 грошам.

Членство в міжнародних організаціях: ООН, НАТО, ОБСЄ, Організація Економічної Співпраці і Розвитку, СОТ, МВФ, Європейський Інвестиційний Банк, СБ, ЄБРР, Рада Балтійських Держав, Європейська Асоціація Вільної Торгівлі, Центрально-Європейське Об'єднання Вільної Торгівлі, ЮНЕСКО, ЮНІСЕФ, ВОЗ, ЦЄІ.

Кількість населення Республіки Польща у 1998 році становила 38667 тис. осіб. З огляду на кількість мешканців Польща посідає 29 місце у світі (0,7% на-селення Землі) і 8 місце у Європі (5,3% населення континенту). Середня густо-та розміщення населення - 124 особи на квадратний кілометр. Найбільш засе-лені райони: Сілезія, південно-західні і центральні райони (200-270 осіб на кв. км). У 875 містах країни мешкає 23923 тис. осіб, що становить 61,9% всього населення. Відповідно, в селах - 14744 тис. осіб, або 38,1%.

За даними статистики, чоловіки становлять 48,6% польського суспільст-ва, жінки - 51, 4%. Середня тривалість життя чоловіків - 68,9 року, жінок - 77,3. Чисельність населення Польщі працездатного віку (чоловіки - 18-64 років, жін-ки - 18-59 років) становить близько 22 333 тис. осіб, або 58% загальної чисель-ності населення країни. З числа працездатного населення 51,7% - чоловіки, 48,3% - жінки. Найбільшу частку працездатного населення становлять особи у віці 30-39 років (28,3%), 20-29 років (23%).

Польща є досить однорідною в національному плані країною. Національ-ні меншини становлять менше 5% від загальної кількості населення. Найбільше німців, українців і білорусів. Проживають також литовці, цигани, євреї, словаки та інші.

Переважна більшість мешканців Польщі є католиками. У східних райо-нах, де проживають українці та росіяни, поширене православ'я. Національні меншини ніде не сконцентровані.

Згідно з даними громадсько-адміністративного департаменту МВС Рес-публіки Польща, в країні мешкає близько 30 тисяч іноземців, які мають "картку постійного перебування". Це, власне, контрольована міграція. Лише в 1991 році в Польщу прибуло 16,638 млн. громадян колишніх європейських соціалістич-них країн, а вибуло - 15,804 млн. Це свідчить про те, що лише протягом одного року в країні нелегально "затрималося" більше півмільйона "гостей", переважно росіян, білорусів, українців, румунів, болгарів.

Офіційний баланс січня-травня 1995 року засвідчив, що в Польщі осіло близько 300 тисяч представників Східної Європи. Спостереження показують, що чисельність іноземців, які намагаються закріпитися у Польщі з будь-яких причин, має тенденцію до зростання.

Польща займає східну частину Середньоєвропейської рівнини і її повер-хня здебільшого має низинний характер. Низовини (з висотою до 300 м над рів-нем моря) займають 91,3% загальної поверхні, височини (від 300 до 500 м) - 5,6%, а гірські території (вище 500 м) - всього 3,1%.

Найвища точка країни знаходиться в Татрах - пік Риси (2499 м над рівнем моря), а найнижча - на Жулавах Вісьляних - заглиблення біля Рачкув Ельбонсь-ких - 1,8 м над рівнем моря. Незважаючи на те, що найбільшу площу займають низовини (середня висота становить 173 м), ландшафт Польщі є дуже різнома-нітним. Це викликано поясним розміщенням фізико-географічних зон і різнома-нітно сформованим рельєфом.

Берегова лінія в цілому вирівняна, виділяються дві великі затоки: Помор-ська і Гданська. Вздовж узбережжя Балтійського моря простягається смуга при-морських низовин. Між південно-балтійським узбережжям і смугою централь-но-польських низовин розташовані приозерні території.

На півдні Польщі знаходиться смуга старих гір, дуже різноманітних за геологією і рельєфом. Серед них виділяються Судети (займають близько 3% поверхні країни) з найвищою точкою у масиві Карконоші (Снєжка, 1602 м над рівнем моря), крім того, близько 6% поверхні країни займають молоді склад-часті гори - Карпати.

Розташування Польщі в центрі Європи і широтне розміщення фізико-ге-ографічних зон є причиною того, що клімат країни має перехідний характер по-мірної зони. Зіткнення різних мас повітря (переважно полярно-морських мас повітря Атлантики і полярно-континентальних Євразії) спричиняє часті зміни погоди і значне коливання тривалості окремих пір року. Це, в першу чергу, сто-сується зим, які бувають або відносно теплими і вологими - морського типу, або морозними - континентального типу.

Середньорічні температури коливаються (крім гір) від +6^оС до +8^оС. Найтеплішими регіонами є Сілезька Низовина і Західна частина Сандомирської Котловини. Найхолоднішою територією є північно-східна частина краю. Се-редні температури липня становлять від +16,5^оС на півночі до +19^о на Сілезь-кій Низовині і в околицях Тарнова, січня - від - 1^оС над морем до -4,5^оС на північному сході ( в околицях Сувалк). Атмосферні опади характеризуються великою залежністю від висоти над рівнем моря, максимальна їх кількість припадає на літні місяці.

Польща має багаті запаси мінеральної сировини; належить до передових у світі виробників та експортерів кам"яного вугілля, сірки, міді і срібла. На тери-торії Польщі знаходяться також поклади цинку, свинцю, природного газу, солі та інших мінералів.

Експлуатація покладів вугілля є основою забезпечення країни енергією і важливим джерелом валютних надходжень. Польща є найбільшим виробником та експортером кам"яного вугілля у Європі (крім Росії) і шостим у світі, а також одним з найбільших виробників бурого вугілля. Геологічно підтверджені пок-лади кам"яного вугілля, які оцінюються в 50,9 млрд. т, розробляються в основ-ному в Сілезії і Любельському районі. Буре вугілля, геологічно підтверджені поклади якого становлять 14,1 млрд. т, добувається відкритим способом у цент-ральній і південно-західній частинах країни. Величина розвіданих на сьогодні родовищ відповідає 174-річному видобутку кам"яного і 35-річному видобутку бурого вугілля.

Розвідані в Польщі поклади природного газу становлять 120 млрд. куб. м, що відповідає 25-річному видобутку при нинішніх його обсягах. Ця експлуа-тація забезпечує близько 37% потреб країни у паливі. У той же час запаси і ви-добуток нафти незначні і майже вся її переробка орієнтується на імпортну си-ровину.

Відкритих покладів міді в Польщі (майже 1,7 млрд. т) вистачить на 60 ро-ків при нинішніх обсягах видобутку. Мідь добувається у Нижній Сілезії з гли-бини до 1200 м. Мідні руди Польщі містять багато срібла, що сприяє підвищен-ню рентабельності експлуатації.

Польща є 9-м у світі і першим у Європі (без колишнього СРСР) виробни-ком міді і срібла. Більшість видобутку цих металів експортується, в першу чергу на ринки Європейського Союзу.

Поклади цинко-свинцевих руд знаходяться у сілезько-краківському регі-оні. Поточний видобуток дозволяє задовольнити власні потреби і експортувати невеликі кількості цинку.

Республіка Польща - "демократична правова держава, яка втілює в життя принципи соціальної справедливості". Маніфестом Польського комітету націо-нального визволення від 22 липня 1944 року Польща була проголошена Поль-ською Республікою. З 22 липня 1952 року по 29 грудня 1989 року - Польська Народна Республіка. З 29 грудня 1989 року - Республіка Польща.

Відповідно до конституційних поправок від 29 грудня 1989 року скасова-но два перших розділи конституції про соціалістичний лад і керівну роль ПОРП. Діє конституція, прийнята Національними зборами 2 квітня 1997 року. Схвалена на референдумі 25 травня 1997 року, набрала чинності 17 жовтня 1997 року.

Глава держави - президент, що обирається громадянами Польщі терміном на п'ять років на основі загального рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Одна і та ж особа може обиратися президентом не більш двох разів підряд. Президентом може бути обраний громадянин Польщі, який до дня виборів досяг 35 років і володіє правом бути обраним в сейм. Президент є вищим представником країни на міжнародній арені, призначає термін виборів до сейму і сенату, призначає голову Ради Міністрів, голову Верховного суду, начальника Генерального штабу Війська Польського, наділяється правом оголошувати надзвичайний стан в країні.

Законодавча влада здійснюється двопалатним парламентом, який склада-ється з сейму (нижня палата) і сенату (верхня палата), що обираються на чоти-рирічний термін шляхом таємного голосування на основі загального рівного і прямого виборчого права. Правом бути обраним в сейм має громадянин Поль-щі, що досяг до дня виборів 21 року, в сенат - 30 років. Депутати сейму і сена-тори не можуть поєднувати свої мандати з важливими державними постами. Сейм налічує 460 депутатів. До складу Сенату входять 100 сенаторів. Після виборів обидві палати обирають своїх керівників - маршалів та їх заступників, які утворюють президії.

У випадках, визначених Основним Законом, Сейм і Сенат на спільних за-сіданнях під головуванням маршала Сейму утворюють Національні збори, які підтверджують правильність виборів Президента і прийняття ним присяги. На-ціональні збори можуть визнати нездатність Президента виконувати свої обов'-язки з огляду на стан здоров'я, а також прийняти ухвалу про притягнення його до відповідальності перед Державним трибуналом (більшістю 2/3 голосів за-гальної кількості членів Національних зборів). На розгляд Національних зборів подаються також інші важливі питання, що стосується держави.

Діяльність парламенту може бути припинена у випадку його розпуску Президентом РП, за умови погодження з маршалом Сейму (підстави: якщо Сейм не може затвердити новий склад ради Міністрів; якщо висловлено вотум недовіри Раді Міністрів, але не призначено нового Голову Ради Міністрів РП; якщо протягом 3 місяців не буде схвалений бюджет держави), або саморозпус-ку.

Внутрішню та зовнішню політику держави проводить Уряд - Рада Міні-стрів (Rada Ministrow), яка керує також всією урядовою адміністрацією. Раду Міністрів утворюють: Голова Ради Міністрів (Прем'єр-міністр) як її керівник, заступники Голови ради Міністрів (віце-прем'єр-міністри), міністри, керівники інших органів влади, які є міністрами без портфеля. Голову Ради Міністрів за рекомендацією партії або коаліції, що має парламентську більшість, затверджує Президент протягом 14 днів від першого засідання новообраного Сейму, або прийняття відставки Ради Міністрів.

Голова Риди Міністрів формує уряд, який складає присягу Президенту. Після цього у місячний термін Прем'єр-мініст подає Сейму програму діяльності Ради Міністрів (експозе) з пропозицією надання вотуму довіри. Сейм схвалює вотум довіри абсолютною більшістю голосів.

1.1.2 Економічна ситуація в Польщі

Польська економіка в період 2000-2001 років характеризується послідов-неим впровадження економічних реформ, успіхи процесів реструктуризації, а також позитивними макроекономічними показники, досягнутими в результаті цілеспрямованої економічної політики, здійснюваної державою, що допомогла Польщі уникнути криз, які переживають багато країн світу. Завдяки цьому Польщу все частіше сприймають у світі як країну успіху. Ця думка знайшла відображення і в оцінках міжнародних економічних організацій та фінансових інститутів, і в світовій економічній публіцистиці.

Процеси розвитку економіки, розширення лібералізації і широке впровад-ження ринкових механізмів супроводжувалися в Польщі також істотними змі-нами у зовнішньоекономічній політиці. Здійснено ряд змін у торговельній полі-тиці, результатом яких була значна лібералізація товарообороту відповідно до принципів СОТ. Зміни у зовнішньоекономічній політиці Польщі позначилися також на головних напрямках економічного співробітництва і торгівлі.

Стратегічною метою цієї політики стало членство Польщі в Європейсь-кому Союзі. Польща реалізує Європейський договір від 1 лютого 1994 року, яким затверджена асоціація країни з Європейськими співтовариством. Країни ЄС є головними торговельними партнерами Польщі, на їх частку в 2000 році припадало 70% всього польського експорту і 62% імпорту.

Триває процес пристосування польської економіки до структур ЄС, тому вступ Польщі в цю організацію став реальністю. Системні зміни, вільний вихід польських товарів на світовий ринок і підвищення їх конкурентоспроможності стимулювали зростання зовнішньоторговельного обороту Польщі за останні роки.

Економічні відносини Польщі з більшістю країн Центральної і Східної Європи здійснюються на основі угод про вільну торгівлю. У своїй зовнішньо-економічній політиці Польща надає також великого значення відносинам з Ро-сійською Федерацією.

В галузі сільського господарства слід відзначити підвищення закупівель-них цін на основні зернові культури, забійну худобу, а також коров'яче молоко. Одночасно спостерігалося зниження закупівельних цін на картоплю і м'ясо птиці. Загалом збільшилися обсяги роздрібного продажу товарів. Підвищилася також реальна нарахована місячна зарплата у виробничому секторі. Помітно збільшилася виручка з експорту, порівняно з витратами на імпорт. Отже, змен-шився дефіцит торгового балансу країни. Однак за цей період зафіксоване по-дальше зниження зайнятості у виробничому секторі, у тому числі в промисло-вості. Збільшилася кількість зареєстрованих безробітних. Наприкінці 2000 року рівень безробіття перевищив 14%. Незважаючи на зусилля уряду, в 2001 році не вдалося знизити цей важливий для економіки країни показник у зв'язку з недос-татньою пропозицією робочих місць. У зв'язку з цим Польща дуже зацікавлена в інвестиціях, що підвищують зайнятість у регіонах з надлишками робочої си-ли, особливо в сільськогосподарських районах.

Незважаючи на перераховані вище труднощі, є всі передумови для того, щоб Польща і надалі входила в число країн з високими темпами економічного зростання. Одними з найважливіших чинників цього зростання будуть, як і ра-ніше, розширення зовнішньоекономічної співпраці і подальше збільшення зов-нішнього товарообороту. Особливо Польща налаштована на покращення еконо-мічних відносин з Російською Федерацією і, зокрема, збільшення експорту польських товарів у цю країну. Це завдання особливо важливе, оскільки в пері-од 1999-2000 років відбувалося різке зростання поставок товарів з Росії в Поль-щу, а у зв'язку з цим значне підвищення дефіциту у взаємному товарообороті.

Стан польської економіки після вступу в ЄС характеризується тим, щопольські реформи нерідко називають еталоном ринкових перетворень. ВВП країни перевищив дореформений рівень 1989 року на 30%. Досягнення очевид-ні: поляки їздять на європейських автомобілях, у великих містах скрізь вивіски відомих західних інвестиційних і комерційних мереж.

Одним із стимулів для реформ є вступ в Європейський Союз, однак за таку перспективу доводиться розплачуватися. Протягом останніх трьох років у Польщі відзначено величезне негативне сальдо поточного платіжного балансу. Після кризи 1997 року в Південно-Східній Азії товари і послуги азіатського походження стали дешевшими від польських або ціни зрівнялися, а наслідком російського дефолту 1998 року стала втрата східного ринку.

Лише за два останніх роки негативне сальдо платіжного балансу збіль-шилося з 4 до 7,4% ВВП. Цього року воно збільшиться до 9%. Лише держави ЄС, а також Чехія, Угорщина і Словаччина продовжують після 1998 року спо-живати польську продукцію в колишніх обсягах. Експорт в інші країни Цент-ральної і Східної Європи скоротився на 35%, включаючи 55-відсоткове падіння обсягів експорту в Росію. У свою чергу імпорт товарів, наприклад, з Росії ско-ротився лише на 15%.

Погіршують платіжний баланс і зростаючі відсоткові виплати з обслуго-вування боргу, що становили в минулому році 3,3 млрд. доларів (у цьому році - 4,2 млрд.)

Варто звернути увагу також на наслідки фіскальної політики уряду і гро-шової політики Центрального банку. Стабільний злотий і висока відсоткова ставка (20,5%) при фінансуванні дефіциту бюджету за рахунок короткостроко-вих позик збільшили надходження спекулятивного капіталу і зменшили частку прямих інвестицій. У 1996 році дефіцит платіжного балансу на 93% фінансу-вався прямими іноземними інвестиціями. У 2000 році він фінансувався корот-костроковим спекулятивним капіталом більше ніж на 60%. Занепокоєння також викликає дефіцит бюджету. Через масштабні соціальні програми він зріс до 3,7% ВВП. Протягом тривалого часу вирішувати бюджетні проблеми і забезпе-чувати надходження прямих іноземних інвестицій дозволяла масштабна прива-тизація промисловості і банківського сектора. Так, тільки від продажу конт-рольних пакетів акцій Bank PKO SA і Bank Zaсhodni SA у 1998 році бюджет отримав 1,6 млрд. доларів, а продаж пакету акцій телекомунікаційного підроз-ділу промислового конгломерату Elektrim приніс державі ще 1,2 млрд. доларів. У 1999 році доходи від приватизації становили 3,4 млрд. доларів, а в 2000 році передбачалося отримати 5 млрд. доларів. Ці гроші мали надійти від продажу пакету акцій (25-35%) телекомунікаційної компанії TP SA, 30% нафтохімічної компанії PKN ORLEN і 20-30% акцій НПЗ Rafineria Gdanska. Однак привабли-вих об'єктів приватизації на майбутнє вже не залишилося, а ті, що залишилися, вимагають істотних вкладень.

Становище ускладнюється тим, що нинішній уряд одночасно здійснює масштабні реформи у соціальній сфері. Сильний злотий, високі відсоткові став-ки і недосконалість трудового законодавства роблять бізнес у Польщі дуже до-рогим. Для пом'якшення ситуації необхідно вжити термінових заходів, пожерт-вувавши частиною нинішніх досягнень у сфері макроекономіки. Насамперед, йдеться про зниження відсоткової ставки, інакше ряд підприємств продовжить практику запозичення за кордоном, розпочату в 1998 році.

В першу чергу необхідно вирішити завдання зменшення негативного сальдо платіжного балансу при стабільному злотому і проблему безробіття. Врегулюванню проблеми пошуку компаніями додаткового капіталу і створення нових робочих місць на кошти, що вивільняються, має сприяти податкова ре-форма, в рамках якої до 2004 року податок на доходи корпорації скоротився з 34 до 22%. Звільнити бюджет від обтяжливих соціальних витрат покликані пенсійна реформа і реформа системи охорони здоров'я. Суть першої реформи в стимулюванні недержавних пенсійних фондів. Розвиток таких фондів, які тре-тину своїх активів можуть інвестувати в акції, принесе на фондовий ринок до-даткові кошти і створить базу для формування національного капіталу.

Зміни очікуються також у сфері охорони здоров'я. Прогнозується, що на ринку зросте роль приватних страхових компаній, а тарифи на обслуговування визначатимуться ринком, що дозволить поступово відмовитися від бюджетного фінансування охорони здоров'я в цілому. Регіональні лікарняні каси фінансува-тимуть клініки, виходячи з обсягів наданих послуг.

На жаль, закриття шахт і звільнення робітників у металургійній галузі уникнути не вдасться. Але це необхідний захід не лише з огляду на потребу знизити держвитрати або підвищити економічну ефективність підприємств, але також у рамках структурних реформ, які Польща повинна провести після всту-пу в ЄС. Членство в Євросоюзі - аргумент, який має переважити будь-які запе-речення проти цих заходів. Від вступу в ЄС нині очікують не стільки вигоди від єдиного ринку, скільки отримання коштів на різні економічні й соціальні прог-рами допомоги, яку ЄС надає менш розвинутим країнам Союзу. Польща в тако-му разі може розраховувати на кілька мільярдів доларів у рік.

1.1.3 Загальна характеристика відносин Україна - Польща

Розвиток відносин стратегічного партнерства з Республікою Польща є пріоритетним напрямком зовнішньої політики України. Тісні відносини між на-шими державами обумовлені геополітичним становищем, глибокими історич-ними, культурними та економічними зв'язками України і Польщі.

Необхідність розвитку всебічних відносин з Польщею зумовлена також тим, що вона є членом НАТО і членом Європейського Союзу. З огляду на це поглиблення українсько-польських відносин сприятиме досягненню стратегіч-ної мети зовнішньої політики України - інтеграції в європейські та євроатлан-тичні структури.

Важливим чинником, який впливає на стан українсько-польських відно-син, є наявність в Україні і Польщі відповідно польської (219,2 тис. осіб) та української (понад 350 тис. осіб) національних меншин.

2 грудня 1991 року Уряд Республіки Польща одним з перших серед уря-дів зарубіжних країн визнав державну незалежність України. 4 січня 1992 року між двома державами були встановлені дипломатичні відносини. В обох краї-нах існує мережа консульських установ - Генеральні консульства України у Гданську (почало роботу в серпні 1994 року) і Кракові (серпень 1997 року). У Львові та Харкові - Генеральні консульства Республіки Польща.

За станом на січень 2007 року між Україною і Республікою Польща під-писано 132 двосторонніх документи, якими регламентується співпраця у полі-тичній, економічній, науково-технічній, військовій і гуманітарній сферах. 18 травня 1992 року був підписаний широкомасштабний міждержавний Договір про добросусідство, дружні відносини і співробітництво. Цей документ, який набув чинності 30 грудня 1992 року, є правовою основою для формування якіс-но нової системи двосторонніх відносин між нашими державами на тривалу перспективу.

Важливим етапом у розвитку українсько-польських відносин став дер-жавний візит Президента РП А.Квасневського в Україну (20-22 травня 1997 року), під час якого президенти України і РП підписали Спільну заяву "До по-розуміння та єднання", якою було покладено край складним періодам спільної історії двох народів. Вона закликала українців і поляків жити в злагоді і мирі.

Республіка Польща - один з головних торговельних партнерів України. У січні 1997 року підписано Меморандум про заходи з лібералізації торгівлі між двома країнами, а в березні 1998 року - Пам'ятну записку на виконання домов-леностей, закріплених у цьому меморандумі.

На сьогодні основну частину польського імпорту з України становлять сім товарних груп. Це мінеральні продукти, частка яких становить 54,99 відсот-ка, метали і вироби з них - 20,39 відсотка, продукція хімічної і пов'язаної з нею галузей - 11,08, деревина і вироби з неї - 3,02 відсотка, машини, механізми, ус-таткування - 1,97, продукти рослинного походження - 1,63, живі тварини і продукти тваринництва - 1,5 відсотка.

В експорті Польщі в Україну найбільші обсяги припадають на такі основ-ні групи товарів, як машини, механізми, устаткування - 11,28 відсотка, про-дукція хімічної і пов'язаної з нею галузей - 10,91, пластмаси і вироби з них - 10,10 відсотка, промислові товари - 8,79, продовольчі товари - 8,46, текстиль і текстильні вироби - 7,14 відсотка.

Створено міжнародну асоціацію "Карпатський Єврорегіон", до якої вхо-дять 4 області України (Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Чернівець-ка) та регіони Польщі, Угорщини, Румунії, Словаччини.

У жовтні 1995 року у Луцьку було підписано Угоду про створення між-народної асоціації Єврорегіон "Буг", до якої входять Волинська область Укра-їни і три прикордонні воєводства Польщі.

Згідно з відповідними положеннями Угоди між урядом України та урядом Республіки Польща про міжрегіональне співробітництво (травень 1993 року) створено українсько-польську міжурядову Координаційну Раду з питань міжрегіонального співробітництва (МКРМС).

Кафедри україністики п"яти вищих навчальних закладів Польщі готують фахівців з української мови і літератури. В Україні на