Аналіз та обгрунтування заходів охорони флори Луганської області

Зміст

Вступ

Розділ І. Місце області в загальному адміністративно-територіальному районуванні України

1.1 Фізико-географічне положення

1.2 Населення і трудові ресурси

1.3 Природні умови і ресурси

1.3.1 Геологічна структура та корисні копалини

1.3.2 Рельєф та ландшафт

1.3.3 Кліматичні умови

1.3.4 Водні ресурси

1.3.5 Земельні ресурси

1.3.6 Біологічні ресурси

1.4 Народногосподарський комплекс

1.4.1 Місце області в економічному районуванні

1.4.2 Промисловість

1.4.3 Агропромисловий комплекс

1.4.4 Транспортна мережа

Розділ ІІ. Рослинний світ

Розділ ІІІ. Аналіз антропогенного навантаження на екосистему

3.1 Екологічна криза Донбасу, як промислового району України

3.2 Загальна характеристика екологічно стану Луганської області

3.2.1 Екологічна ситуація в сільськогосподарських районах області

3.2.2 Стан водних ресурсів у області

3.3 Проблеми які виникають внаслідок закриття шахт

3.4 Розрахунок коефіцієнту екологічної стійкості ландшафту

Розділ ІV. Раритетні види флори. Природно-заповідний фонд

4.1 Загальна характеристика природоохоронного стану в області

4.2 Раритетні види флори занесені до Червоної книги України

4.3 Луганський природний заповідник

Розділ V. Загальна оцінка стану охорони рослинного світу та шляхи його покращення

Висновок

Список використаної літератури


Вступ

В даній курсовій роботі досліджується стан рослиного покриву, аналізуються та обгрунтовуються заходи, щодо охорони флори Луганської області.

Вивчення та аналіз рослинного покриву є актуальним питанням сьогодення. Адже зелені, або автотрофні, рослини (як вищі так і нижчі) мають велике значення в природі і в житті людини. В процесі фотосинтезу, використовуючи світлову (кінетичну) енергію Сонця і завоюючи з повітря вуглекислий газ та вбираючи з грунту воду з неорганічними речовинами, вони утворюють величезну масу органічних речовин, що йдуть на живлення тварин та харчування людини. Отже, зелені рослини, акумулюючи в створених ними органічних речовинах кінетичну енергію Сонця, забезпечують життя всього живого на Землі і разом з тим є важливим джерелом енергетичних ресурсів, які використовує людина для своїх потреб.

У житті і практичній діяльності людини рослини також відіграють важливу й різноманітну роль. Вони є джерелом харчування, з них виготовляють одяг і ліки, меблі, знаряддя праці, будують житло, та інші споруди тощо.

Метою даної курсової роботи є аналіз антропогенного навантаження на текосистему Луганської області. Нами буде дана загальна оцінка стану охорони рослинного світу та шляхи його покращення.


Територіальний поділ Луганської області


Розділ І. Місце області в загальному адміністративно-територіальному районуванні України

1.1 Фізико-географічне положення

Луганська область лежить у басейні середнього течії Сіверського Дінця. Межує на півночі з Бєлгородською і Воронежською, на сході й півдні з Ростовською областями РФ, на південному заході і заході- з Донецькою, на північному заході – з Харківською областями України. Площа 26.7 тис. км кв.(4.4% території України). Населення 2861,3 тис. чол. Центр – м. Луганськ. В області – 18 районів, 37 міст, у тому числі 14 обласного підпорядкування, 108 селищ міського типу, 794 сільські населенні пункти. (1) В історико-географічному районуванні Луганська область відноситься до Слобожанщини (Слобідська Україна).

Слобожанщина (Слобідська Україна)- історична назва сучасної території південно-східної України. Цю колись малолюдну територію з середини ХVI ст. почали освоювати українські поселенці з Правобережної і Лівобережної частин Дніпра, Галичини й Волині. У 60-х роках XVIIст. українські і російські поселенці заснували чотири слобідські козацькі полки- Охтирський, Острогозький, Сумський і Харківський. За переписом на Слобожанщині українці становили 64,2%, росіяни- 35,4%. Слобожанщина за культурно-побутовими особливостями має багато спільного з Полтавщиною- сусіднім етнографічним районом. Саме з Полтавщини і Лівобережжя прибула значна частина переселенців у Слобідську Україну.(2)

1.2 Населення і трудові ресурси

Під населенням (народонаселенням) розуміють сукупність людей, які живуть у межах певної території. Інтенсивне заселення Луганської області розпочалося ще у XIX ст. у зв’язку з швидким розширенням торговельного землеробства та розвитком гірничодобувної промисловості. Перед Першою Світовою Війною найгустіше були заселені райони лісостепої зони, найменш заселеною залишалася частина степової зони.(2)

За густотою населення окремі території України істотно відрізняються. Найгустіше заселена Донецька область, найменше – Чернігівська. Досить низька густота населення в поліських і степових областях України. Дуже нерівномірно розміщене населення на території таких областей, як Луганська, Запорізька, Закарпатська, Чернівецька. Понад 80% населення є міськими жителями в Луганській і Дніпропетровській областях. Спостерігаються значні територіальні відмінності в розподілі населення зайнятого в народному господарстві по окремих регіонах. Так, у Донецькій області цей показник складає близько 2,5 млн. осіб, а в Чернівецькій-370 тис. осіб. Велика кількість зайнятих у народному господарстві характерна для Дніпропетровської, Харківської, Луганської, Львівської області. (3)

У національному складі переважають українці (52,8%) та росіяни (43,8%). Проживають також білоруси, євреї, татари та інші. Середня густота населення -107,2 чол. на 1 км кв. Найгустіше (245 чол. на 1 км кв.) заселенна пд. частина області. Луганська область відзначається високим рівнем урбанізації. Кількість міських жителів 1991 зросла проти 1939 у 2,1 раза і становить 25099 тис. чол. (87% всього населення), більше половини з них проживає у великих містах. Характерною особливістю Луганської області є наявність великої кількості малих міст (25), в них проживає 20,8% міського населення, та селищ міського типу (108; 11,7% ), в яких проживає 17,9% міського населення . В області значні внутріобласні міграції населення, насамперед у пд. районах, у Стаханово-Комунарській, Лисичансько-Рубіжанській , Ворошиловградській агломераціях, а також між ними та їхнім оточенням. Виділяють Краснодонську, Краснолуцьку, Ровеньківську та Свердловську локальні системи розселення. Найбільші міста: Ворошиловград, Северодонецьк, Комунарськ, Лисичанськ, Красний Луч, Стаханов; середні – Свердловськ, Рубіжне, Антрацит, Ровеньки, Брянка, Краснодон, Первомайськ. Більша частина трудових ресурсів зайнята у сферах матеріального виробництва (в промисловості-46%, с/г-6,3%, будівництві-5,6%, на транспорті-5,3%).(1)

1.3 Природні умови і ресурси

Основу природоресурсного потенціалу України становлять земельні ресурси, мінеральні та лісові.

Комплекса структура природоресурсного потенціалу по Україні

(за В. Руденком)

ОбластьПотенціал природних ресурсів, %
МінеральнихВоднихЛісовихФауністичнихРекраційних

Луганська

Рівненська

Україна

(всього)

73,9

5,0

28,3

6,8

16,4

13,1

13,8

55,0

44,4

0,8

16,1

4,2

4,6

6,8

9,5

1.3.1 Геологічна структура та корисні копалини

Територія України розміщується у межах південно-західної окраїни древньої Східно-Європейської (Руської) платформи та обрамовуючи її Карпатської і Кримської геосинклінальних зон.(4) В геоструктурному відношенні Луганська область знаходиться у межах двох регіонів. Північна частина пов’язана з Воронезьким масивом, де на поверхні докембрійського фундаменту, що занурюється у південно-західному напрямі від 400 до 3000м (місцями 6000м), залягає моноклінальна товща осадочних порід від палеозойського до кайнозойського віку. Решта території знаходиться у межах Старобільської монокліналі та Донецької складчастої споруди, складених дислокованими палеозойськими породами. Антропогенові відклади не мають суцільного поширення, на значних ділянках на денну поверхню виходять кам’яні породи (крейдові й палеогенові), на півночі кам’яновугільні, на півдні вкриті продуктами їх вивітрювання. На вододілах залягають антропогенові лесовидні породи, тераси річкових долин складенні алювіальними пісками.(1)

Регіон багатий на корисні копалини, зокрема є значні поклади кам’яного вугілля (Донецький кам’яновугільний басейн). Донецький кам’яновугільний басейн був відкритий у 1721 році Г. Капустіним. Охоплює площу понад 53,2 тис. км кв. концентрує 99% загальних розвіданих вугільних запасів держави. Найбільші осередки запасів вугілля розташовані на межі Луганської та Донецької областей (“Старий Донбас”). Вугленосні пласти розміщенні у відкладах карбону (кам’яновугільного періоду кайнозойської ери) і і розвідані до глибин 1200-1500м. Основна проблема басейну пов’язана із “спрацюванням” пластів у межах головної вуглевміщуючої товщі, що зумовлює необхідність занурення шахт на глибини понад 1км або повного припинення діяльності цілої низки малопродуктивних виробок. І все ж басейн має непогані перспективи на майбутнє.(4) Є також природній газ. Поширені родовища різних будівельних матеріалів: мергелів, крейди, вапняків, у тому числі флюсових (Перевальський, Пропаснянський райони), пісковиків, пісків, глин. Відкрито джерела мінеральних вод.(3)

Луганська область також багата на інші корисні копалини: рудні корисні копалини та нерудні корисні копалини. Руднікорисні копалини. Поліметалеві руди (під такою назвою об’єднують природні, переважно супутно-магматичні, мінеральні утворення, що вміщують свинець, цинк та домішки інших кольорових рідкісних металів – срібла, міді, золота, олова тощо), в Україні виявлені в Ніагальському кряжі (Луганська область). Окремий інтерес становить золото, промислові запаси якого виявлені у центральній частині Українського щита у Донецькій та Луганській областях, золотопрояви Донецького кряжу дослідженні ще недостатньо. Нерудні корисні копалини. Тугоплавкі глини, що йдуть на виготовлення кислотостійких та керамічних виробів, серед найбільших родовищ є Пропаснянське. Карбонатні відклади. Відклади крейди, з якими тісно пов’язані і мергелі, що становлять основу цементної промисловості, утворюють на території України три розірваних ареали: Волино-Подільський, Сумський та Східний (більша частина Луганщини, північ Харківської та Донецької областей). За сучасними оцінками, карбонатною сировиною народне господарство України забезпечується повністю. Кухонна сіль (мінерал галіт NaCL)- один з основних продуктів харчування, антисептик, консервант, сировина для виготовлення соляної кислоти, а часом і для одержання натрію на підприємствах основної хімії (Ново карфагенське родовище).(4)

1.3.2 Рельєф та ландшафт

Рельєф відображає особливості будови самої верхньої частини твердої оболонки планети (літосфери), у межах якої розгортається життя і основна частина господарської діяльності людини. Поверхня області підвищується на північ і на південь від долини Сіверського Дінця. Північна частина області – пологохвиляста лесова рівнина (120-140м), глибоко розчленована річковими долинами, балками та ярами (відроги Середньоросійської височини); південна частина – хвиляста, ували ста, платоподібна лесова рівнина, дуже розчленована річковими долинами і крутосхиловими балками: Донецька височина, висота 200-250м.(1) На південь від Середньоруської височини, між долиною Сіверського Дінця та Приазовської височиною, розташована Донецька височина, що успадкувала палеозойську складчасту структуру Донецького кряжу. Максимальні висоти тут сягають 350-360м (г. Могила – Мечетна – 367м), знижуючись на периферії (особливо у північно – західному напрямку) до 180-270м. Донецький кряж, особливо його центральна частина, відрізняється розчлененим рельєфом, густою яружно-балковою мережею та інтенсивно градованими землями (часто змитість ґрунтів сягає найвищих рівнів, формуючи поверхні, що часом нагадують американський бедленд).(4)

Ландшафтна структура території характеризується поєднанням північно-степових рівнинно-підвищених і північно степових підвищених ландшафтів з байрачними лісами, хвилястих, гривисто-лощинних і пасмових (структурно-денудаційних) височин з чорноземами та дерновими щебенюватими ґрунтами; лесових дуже розчленованих хвилястих і хвилясто-горбистих підвищених рівнин з чорноземами звичайними; розчленовані терасовими, лесовими і піщаними рівнинами з дернованими ґрунтами та незакріпленими пісками. Поширенні долинно-балкові ландшафти. Плоскорівнинні та хвилясті плато Головного вододілу Донецького кряжа мають лісостеповий характер. Первинні ландшафти в результаті господарської діяльності людини дуже трансформовані, в сучасній ландшафтній структурі переважають їхні антропогенні модифікації.

Серед сучасних природних процесів на відрогах Середньоросійської височини на придолинних і прибалкових ділянках поширений лінійний розмив і площинний змив, зсуви, вітрова ерозія, засолення, замулювання річок. На півдні області, де поширені кам’яно-вугільні відклади (так званий відкритий Донбас), інтенсивно розвиваються ерозійні процеси і денудація, які охоплюють 80-90% площі. На межиріччях розвинутий карст.(1)

1.3.3 Кліматичні умови

Кліматичні умови відчутно позначаються, як на загальному природному комплексі держави та її окремих регіонів. В цілому клімат України відноситься до помірно-континентального. В кліматичному районуванні Луганська область відноситься до південної кліматичної області, яка охоплює більшу частину центральної та всю південну Україну, територіально співпадаючи з степовою зоною (виняток становить лише кліматичний “ острів” Донецького кряжу, який тяжіє до Північної області). Тут переважає антициклональний тип погоди, ще більше зростає континентальність клімату. Область, особливо її східна частина, характеризується поширенням несприятливих для ведення господарства метеорологічних явищ (суховії, відлиги, тумани тощо).(3)

Суховії, що являють собою висушені повітряні маси з температурою понад 25 С та відносною вологістю менше 30%, проникають в Україну переважно з вітрами східних румбів. Найбільш часто (понад 40 днів, а місцями й понад 50 днів) суховії проявляються на території Луганської області.

Тумани, які значною мірою позначаються на потоках радіаційного тепла та на умовах господарювання утворюються по-різному. Своєрідним “туманним ядром” В Україні виступає Донецький кряж, де пересічно протягом року буває 115 днів з туманами (з них узимку – 90).(4)

Клімат Луганської області характеризується жарким і сухим літом з посухами і сильними східними і південно-східними вітрами; зима холодна і малосніжна з частими відлигами, туманам, ожеледицями на півдні. Пересічна температура січня -7, -8 , липня +21, +22 . Тривалість безморозного періоду 150-170 днів. Сума активних температур 2880-3037. Період з температурою понад +10 становить 160-170 днів. Опадів 400-550 мм на рік, найбільше (500-550мм) – найменше (400-420мм) – у північно-східній частині області. Близько 70% опадів випадає в теплу пору року. Сніговий покрив (висота 16-19см) встановлюється в грудні, сходить у березні. Діє 10 метеостанцій (Луганськ, Біловодськ, Дарївка, Деркул, Краснодон, Лисичанськ, Попасна, Сватове, Старобільськ, Штерівка).(1)

1.3.4 Водні ресурси

В області близько 120 річок, з них мають довжину понад 100 км. Головна ріка – Сіверський Донець (довжина в межах області 265 км). Основні його притоки: Айдар, Деркул, Жеребець, Борова (ліві), Лугань, Велика Камянка, Луганчик (праві). На південь тече Міус та його ліва притока Нагольна. Річки рівнинного типу, вони відрізняються більш широкими долинами, значно меншим падінням русла та уповільненою течією. Живляться сніговими (65-75%), дощовими (близько 25%) та підземними (5-10%) водами. Пересічна густота річкової сітки становить 0,22 км / км кв. (лівобережних приток Сіверського Дінця – 0,9 - 0,19 км/км кв., правобережних – 0,18 -0,36 км/км кв., в окремих місцях Донецького кряжа перевищує 0,5 км/км кв).

Озера розташовані досить компактною групою утворюючи Артемівсько - Слов'янську озерну групу. За характером водного балансу всі озера відносяться до стічних. В Луганській області близько 60 озер, найбільше з них – Боброве; 60 водосховищ загальною площею водного дзеркала 5650 га (Ісаківське, Дюмінське, Сватівське, Кам'янське та інші); 298 ставків і водойм загальною площею водного дзеркала 2616 га. Річки, озера, водосховища і ставки використовують для риборозведення, промислового і комунального водопостачання , зрошування. На території Луганської області знаходиться Провінція Донбаського артезіанського басейну.(1)

1.3.5 Земельні ресурси

Під земельними ресурсами розуміють землі, які використовуються або можуть бути використанні у різних галузях народного господарства. В грунтово-географічному районуванні Луганська область знаходиться в центральній лісостеповій і степовій області поясу, в степовій зоні звичайних і південних чорноземів.(4)

У грунтовому покриві переважають чорноземи(81% площі області). У північній частині поширені – чорноземи звичайні середньо- та малогумусні; еродованість грунтів 60-80%; в південній-чорноземи звичайні середньо- та малогумусні, дернові, щебенюваті грунти, еродованість 78-80%; в долині Сіверського Дінця – чорноземні, дернові, піщані грунти, еродованість 54-64%.

Серед негативних факторів - є вітрова ерозія (дефляція) – полягає у видуванні і перевідкладені пилуватих (рідко: дрібнопіщаних) частинок грунту, найбільші площі дефляційних земель зосередженні на території Луганської області.(1)

1.3.6 Біологічні ресурси

Луганська область знаходиться в межах степової зони, яка простягається на південь від лісостепу до Кримських гір і берегів Чорного та Азовського морів, вона займає 40% території України. В основному рівнинна поверхня території має загальне зниження до морів. Луганська область лежить у межах Причорноморської (Понтичної) степової геоботанічної провінції. Прородна рослинність збереглася лише в заповідних степах і на ділянках, малопридатних для землекористування. Природних лісів мало, більшість з них насаджена. Площа полезахисних лісосмуг 20,5 тис.га (акація, дуб, клен, ясен).(4)

Тваринний світ належить до Українського степового зоогеографічного округу. Фауна його бідна. Налічується 47видів риб, 9-плазунів. Серед ссавців найпоширеніші гризуни (ховрах, тушканчик, полівка сіра, полівка степова, сліпак, бабак); з хижих тварин – тхір-перев’язка, тхір степовий і тхір лісовий, лисиця звичайна та лисиця корсак, вовк, трапляються: куниця, ласка, борсук. На території області акліматизовано єнотовидного собаку, благородного оленя, європейську козулю.(1)

1.4 Народногосподарський комплекс

Луганська область – є однією з найбільш економічно розвинутих областей України. Але вона в своїй території має внутрішні відміни. В області склалась два основні господарські підрайони. Південний підрайон має промислову спеціалізацію, на нього припадає майже вся промислова продукція (крім харчової і машинобудівної промисловості), сільське господарство приміського типу (виробництво молока, овочів, птахівництво). Північний підрайон має в основному сільськогосподарську спеціалізацію (зернове господарство і м’ясо-молочне скотарство, вівчарство та вирощування соняшнику).

1.4.1 Місце області в економічному районуванні

Луганська область разом із Донецькою областю утворюють Донецький економічний регіон, який є найбільш економічно розвиненим в Україні. За кількість та густотою населення район посідає перше місце. Переважна частина населення зайнята в промисловості, тут зосередженні великі людські ресурси. Є гострі проблеми раціонального використання трудових ресурсів, особливо в шахтарських селищах.

Донецький район в Україні найбільш економічно розвинутий, особливо такі галузі, як електроенергетика, вугільна, металургійна, хімічна промисловість, важке машинобудування та промисловість будівельних матеріалів. У сільському господарстві домінує приміський тип господарювання. Провідна галузь району – вугільна промисловість. Тут видобувають коксівне (Донецька область) і енергетичне (Луганська область) вугілля. На вугільній промисловості базується потужна електроенергетика. Вона представлена тепловими електростанціями, які дають до третини всієї електроенергії країни (Вуглегірська, Луганська, Курахівська, Миронівська, Сіверськодонецька, Слов’янська, Старобешівська, Штерівська). Прокатне машинобудуваня забезпечується вагонобудівним заводом у Стаханові, тепловози – Луганськ. Природні умови і потреби міського населення сприяли формуванню в районі потужного АПК. Близько 80% сільськогосподарських угідь припадає на орні землі. Вони займають площу понад 3 млн. гектарів. З них близько 50% знаходиться під зерновими культурами, 35% - під кормовими.

Промисловими вузлами району є: Донецько-Макіївський, Маріупольський, Горлівсько-Єнакіївський, Луганський, Краматорсько-Костянтинівський, Стаханово-Алчевський, Лисичансько-Рубіжанський.

До Луганського промислового вузла входять Луганськ і навколишні селища. Виробничу спеціалізацію вузла складають транспортне (тепловозобудівний завод), а також важке машинобудування, виробництво інструментів, верстатів, деталей до автомобілів і сільськогосподарських машин, санітарно-технічного обладнання, труб.

Легка промисловість представлена швейною, текстильною, взуттєвою галузями. Розвинута меблева і харчова промисловість (молочна, м’ясна і кондитерська).

До Стаханово-Алчевського промислового вузла входять міста Стаханов, Алчевськ, Брянка, Первомайськ та інші. Розвинута вугільна та коксохімічна промисловість, чорна металургія. машинобудування, будівельна індустрія. Є підприємства легкої та харчової промисловості.(3)

Народногосподарський комплекс включає головні функціональні ланки промислового і агропромислового комплексів та транспортну систему. Область дає країні 10% вугілля, в сукупній валовій продукції промисловості і сільського господарства співвідношення становить 87,6% та 12,4% .

1.4.2. Промисловість

В галузевій структурі промисловості провідне місце посідає паливна(27,3% товарної продукції), в тому числі вугільна(19,2%). Кам'яне вугілля видобувають 9 виробничих об'єднань, у складі яких 94 шахти і шахтоуправління, системи збагачувальних фабрик. Деякі пласти в Донбасі вже відпрацьовані, тому видобуток вугілля в останні роки дещо зменшився. В області діють Штерівська і Лисичанська ДРЕС, а також ряд потужних ТЕЦ. З введенням у дію Лисичанського нафтопереробного заводу в Луганській області створено нафтопереробну галузь. На машинобудівний комплекс припадає 24% промислової товарної продукції. Наявність енергетичної бази, чорної металургії та висококваліфікованих кадрів сприяли розвиткові цієї галузі, головним чином металоємних виробництв (транспортна і вугільна машинобудування, виробництво устаткування для металургійних, хімічних та інших галузей промисловості ).

Значно розвинулися нафтохімічні і хімічні комплекси, які посідають третє місце за своїм значенням і питомою вагою в господарському комплексі області. Виробляють азотні добрива, кальциновану та каустичну соду, барвники, капролактам, синтетичні смоли, отрутохімікати, склопластики та інше. Провідні підприємства цих комплексів, для яких характерний високий рівень територіальної концентрації, розміщенні в Лисичансько-Рубіжанському промисловому вузлі.

На базі місцевого коксівного вугілля в області розвинулася чорна металургія (Комунарський металургійний комбінат, Сахановський феросплавів і Луганський трубний заводи).

Доповнюють комплекс провідних галузей важкої промисловості виробництва будівельних матеріалів, легка, лісова і деревообробна, поліграфічна, харчова промисловість. Промисловість будівельних матеріалів (віконне скло, цегла, керамічна плитка, силікатні стінові блоки, залізобетоні конструкції тощо) набула значного розвитку завдяки наявності місцевої сировинної бази і великої потреби в її продукції з боку галузей важкої промисловості і житлового будівництва. Основні центри: Луганськ, Лисичанськ, Рубіжне, Комунарськ, Антрацит. Легка промисловість представлена виробництвом вовняних, напіввовняних тканин, трикотажної білизни, взуття та інше. Серед галузей речової промисловості – важливої ланки агропромислового комплексу – значне місце посідає м'ясна (Луганськ, Стаханов, Лисичанськ), молочна, олійно-жирова, кондитерська та інші галузі.

1.4.3 Агропромисловий комплекс

Агропромисловий комплекс Луганської області включає сировину, переробну і обслуговуючі ланки. Основна сфера його – сільське господарство, яке спеціалізується на виробництві зернових і олійних культур у поєднанні з тваринництвом молочно-м'ясного напряму. Навколо промислових центрів розвинуті агропромислові приміські комплекси. В області високий рівень сільськогосподарської освоєності земель. Зрошується 96,4 тис. га (зрошувальні системи: Станічно-Луганська, Краснодонська, Теплівська, Лисичанська, Новокиївська).

В галузевій структурі сільського господарства переважає тваринництва(64% валової продукції): молочно-м'ясне скотарство, свинарство, птахівництво; на півдні і сході – вівчарство, конярство. Допоміжні галузі тваринництва – бджільництво, кролівництво, рибництво.

Близько 50% всієї посівної площі – під зерновими культурами (озима пшениця, кукурудза а також ярий ячмінь, зернобобові ). Серед технічних культур провідною є соняшник. Розвивається садівництво, виноградарство. Значні відміни в природних ресурсах, розміщені населення і промисловості зумовили зональну сільськогосподарську спеціалізацію: в північних районах – м’ясо-молочне скотарство, свинарство, зернове господарство, виробництво соняшнику, в центрі приміських районах – птахівництво, овочівництво, садівництво, в південних – молочно-м'ясне скотарство, вирощування зернових культур, соняшнику. В області сформувалася м’ясопромислові, молокопромислові, зернопромислові, плодоовочепромислові, олійно-жирові агропромислові спеціалізовані комплекси.

1.4.4 Транспортна мережа

Значно розвинутий транспортний комплекс. За обсягами перевезень область займає одне з провідних місць у країні. Основна роль за цим показником належить залізничному транспорту. Довжина залізниць загального користування 1192 км., густота – 146 км на 1000 км кв. Найавжливіші магістралі, що проходять територією області: Луганськ-Москва, Луганськ-Київ, Харків-Волгоград, Куп’янськ-Дебальцеве, Дебальцеве-Ровеньки-Лиха, Дебальцеве-Луганськ-Міллерово. Найбільші залізничні вузли: Попасна, Родакове, Луганськ, Кіндрашівка, Сімейкине.

Друге місце за обсягами перевезень в Луганській області посідає автомобільний транспорт. Довжина автомобільних шляхів становить 5,6тис.км, у тому числі з твердим покриттям – 5,3тис.км, густота – 209,7 км на 1000 км кв. Територією області проходять такі автомагістралі: Москва-Ростов-на-Дону, Луганськ-Донецьк, Луганськ-Ростов-на-Дону та інші.

У Луганську та Сєвєродонецьку – аеропорти. Територією області проходять магістральні газопроводи Ставрополь-Москва, нафтопроводи Грозний-Лисичанськ (2).


Розділ ІІ. Рослинний світ

Євразійська степова область

Аналізуючи кліматичні, грунтові, геологічні та інші умови навколишнього середовища Луганської області, можна зробити висновок, що досліджувана область знаходиться в степовій зоні тому рослини цієї зони в основному будуть ксерофітами-рослини, які здатні витримувати високі температури і часті посухи.

Степи в Україні в доагрокультурний час займали 2/3 сучасної території. Сьогодні їх частка становить щонайменше 40% загальної площі держави. Степ являє собою особливий тип рослинності з переважанням багаторічних ксерофітних (посухостійких) дернинних трав, переважно злаків (ковила, костриця, житняк та інші), осокі різнотрав’я, що формуються в умовах рівнинного рельєфу та помірно континентального клімату на чорноземних та каштанових грунтах.(4)

Cтепова зона України є частиною Євразіатської степової області, яка простяглася широкою смугою від пониззя Дунаю до передгір’я Алтаю й далі на схід через Північну Монголію до Великого Хінгана. На Україні вона на півночі межує з Лісостепом і простягається на південь до передгірного Лісостепового Криму, а на останній території доходить до берегів Чорного та Азовського морів. Ліси в межах цієї зони на Україні поширені на Донецькому кряжі в зв’язку з його значним підвищенням, де починає проявлятися вертикальна зональність. Степова частина України входить до складу Схілноєвропейської (Понтичної) провінції Європейсько-Азіатської степової області або до Причорноморської (Понтичної) степової провінції Причорноморсько-Казахстанської степової підобласті Європейсько-Азіатської степової області.

Причорноморська (понтична) степова провінція займає територію на південь від лісостепу України до північного узбережжя Чорного й Азовського морів і через Перекоп простягається до передгір’я Криму.На плакорних степах до їх розорювання переважалли дернинні злаки, як от: ковила Лессінга (Stipa lessingiana Trin. et Rupr.), ковила українська (Stipa ucrainica P. Smirn.), на сході - ковила Залеського (Stipa zalesskii Wilensky-S. rubentiformis P. Smirn), костриця борозниста-типчак ( Festuca sulcata Hack.), староколос прибережний (Zerna riparia (Rehm.) Nevsi-Bromus riparius Rehm) та інші. Із різнотрав’я – півонія (воронець) вузьколиста (Paeonia tenuifolia L.), кермек широколистий (Limonium latifolium (Sm.) Ktze.), катран татарський (Crambe tataria Sebeok.), шавлія поникла (Salvia nutans L.), шавлія австрійська (Salvia austriaca Jacq.) та інші. В смузі полиново-злакових степів поширені фітоценози з перевагою житняка гребінчастого (Agropyron pectiniforme Roem. et Schult), полину Бошняка (Artemisia boschniakiana (Bess.) DC), полину кримського (Artemisia taurica Willd.) тощо.

У межах Причорноморської (Понтичної) провінції на різних варіантах чорноземних грунтів характерна наявність ендемічних видів, про які говориться під час характеристики видів округів.

У межах Причорноморської (Понтичної) провінції Є.М. Лавренко (1947) виділяє дві підпровінції – Приазовсько-Чорноморську та Середньодонську.

Приазовсько-Чорноморська степова підпровіція. Ця підпровінція охоплює територію степової зони від пониззя Дунаю на заході до Сіверського Дінця на сході, а також степову частину Кримського півострова. Для України виділяють в цій підпровінції три смуги (підзони): різнотравно-типчаково-ковилових степів, тимпчаково-ковилових степів і полиново-злакових степів.

Смуга різнотравно-типчаково-ковилових степів, займає північну частину степової зони. Південна межа її з заходу на схід проходить від м. Болграда на с. Ново-Іванівку, верхів’я лиману Сасик, далі прямує до Дністра і по правому березі піднімається до Олонештів, звідки прямує на с. Комітернівське, Нова Одеса, на південь від нового Бугу на м. Кривий Ріг, с. Лошкарівка, м. Нікополь, тут переходить на лівий берег Дніпра й прямує на Кам’янку Дніпровську, Верхній Рогпчик, Великий Токмак, а далі повертається на села: Чернігівку, Єлізаветівку, Софіївку й спускається до Азовського моря в оайоні Білосарайської коси. Вузьку смугу вона також займає в південній частині Степового Криму, де теж пов’язана з початком проявлення зональної вертикальності.

Вона характеризується поширенням на плакорах різнотравно-типчаково-ковилових степів. У складі рослинного покриву цих степів ценозоутворювачами є ковила волосиста (тирса), ковила Лессірга, стоколос прибережний, а також типчак. Досить рясно репрезентоване різнотрав’я, у складі якого ще трапляється ряд більш мезофільних видів, властивих лучним степам. У північній частині цієї смуги трапляються невеликі байрачні та заплавні ліси, а на борових терасах – соснові.

У грунтовому покриві на плакорах переважають чорноземи звичайні на лісових відкладах. На території України ці степи повністю розорані й лише на невеликих площах збереглися тепер у степових заповідниках „Хомутовський степ” та „Кам’яні Могили”.

В рослинному й грунтовому покривах цієї смуги виділяємо шість геоботанічних округів (із заходу на схід): Молдавський, Дністровсько-Бузький, Бузько-Дніпровський, Дніпровсько-Донецький, Жданівський, Донецький. Більш детально будемо розглядати Донецький геоботанічний округ оскільки він проходить через територію Луганської Області.

Донецький геоботанічний округ лучних та різнотравно-типчаково-ковилових і петрофільних степів, рослинності кам’янистих відслонень та широколистяних лісів.

Територія округу займає підвищення з висотами від 215 до 367м над рівнем моря. Він цілком відповідає округу Донецького кряжа.

У рельєфі Донецького кряжа виділяють міжрічкові рівнини хвилястого характеру й долини річок, які мають деякі гірські риси.

У геологічному відношенні кряж являє собою рештки древньої складчастої споруди, пізніше значно зруйнованої й розмитої. Центральну його частину становлять пісковики, вапняки та сланці кам’яновугільної системи, а периферійні частини утворені пермськими пісковиками, глинами, крейдяними мергелями та крейдою, а також солями й тріасовими та юрськими піщано-глинистими вікладами. Четвертинні відклади - суглинисті та щебенюваті – поширені не всюди на його території.

На території кряжа дуже інтенсивно проходять процеси ерозії та утворення густої сітки яружної системи.

У кліматичному відношенні цей округ характеризується такими даними: середня температура січня коливається від -6 до -7,80С, а липня +20,9-+22,90С. Переважають вітри східного напрямку, які посилюються взимку. Влітку переважають вітри західного напрямку.

Опади в межах округу дуже коливаються. Зі збільшенням висоти місцевості кількість опадів збільшується. Найбільше їх випадає на вододільних ділянках (до 556 мм). У напрямку до периферійних частин кряжа кількість опадів зменшується до 450-400 мм на рік.

Найбільш поширені на території округу чорноземи звичайні малогумусні важкосуглинисті в комплексі з середньо- й дуже змитими грунтами. Найвищі місця вододілу вкривають чорноземи глибокі малогумусні й звичайні вилужені легко-, середньосуглинисті.Чималі площі займають чорноземи на твердих безкарбонатних породах і значно менші площі вкривають чорноземи на твердих карбонатних породах. По долинах річок та балок поширені лучно-чорноземні грунти, місцями засолені. Невеликі ділянки засолених грунтів зустрічаються на схилах балок.

У відповідності з особливостями клімату кряжа і насамперед із збільшенням кількості опадів з підняттям місцевості та зиженням літніх температур змінюється характер рослинного та грунтового покриву.

Для цього округу характерною є рослинність відсолень різного літолічного складу. На пісковиках і глинистих сланцях поширені угрупування з перевагою пижма тисячолистого (Tanacetum millefolium (L.) Tzvel.), чебрецю двовидного, самосилу білоповстистого та інші. Внаслідос надмірного спасування цих схилів види злаків майже випали з травостою. Місцями утворюють деревій тонколистий,деревій благородний (Achillea nobilis L.), стоколос прибережний та цілий ряд інших видів. На відсоленнях кам’яно-вугільних вапняків поширені ті самі види, що й на сланцях і пісковиках. Своєрідна рослинність вкриває місця з виходом крейди й крейдяних мергелів у північній та південній частинах кряжа. На відсоленнях крейди ростуть гісоп (Hyssopus cretaceous Dub.), полин (Artemisia salsoloidec Willd), ранник (Scophularia cretacea Fiseh) та інші. На місцях де починає формуватися грунт з’являються злаки та осоки, в першу чергу костриця крейдяна, тирса, келерія струнка, осока низька тощо. Серед крейдяних видів тут є цілий ряд вузьких ендеміків.

На території кряжа часто зустрічаються ліси, які займають схили балок і долин річок, утворюючи вододільні ліси. Панують тут ліси переважно з

Подобные работы:

Актуально: