Видатні пам’ятки природи та архітектури Закарпаття

Міністерство Освіти і Науки України

Міністерство культури і туризму України

Київський Національний Університет Культури і Мистецтва

Звіт по краєзнавчій практиці

«Видатні пам’ятки природи та архітектури Закарпаття»

Виконав студент:

ІІ-ого курсу, групи ММТ 68-к

Сердюк Федір

Київ, 2010

Звіт по практиці

26 січня 2010 року групи ММТ 2-ого курсу поїхали на краєзнавчу практику до Закарпаття. В перший день,приїхали у місто Мукачево, відразу ж з потяга ми пішли до автобуса та поїхали до міста Ужгород,у місті Ужгород, відвідали ужгородський замок та музей під відкритим небом, де було зібрано старинні будинки різних культур, поколінь, та націй зі всіх куточків Закарпаття; також не залишили без уваги ужгородський Кафедральний собор та центральну площу Ужгорода, де знаходиться Римо-Католицький костел св. Георгіятабезліч сувенірних крамниць, магазинів, та місць відпочинку де зробили зупинку на обід,вибирали кафе,та інші місця де було пов’язано з сферою обслуговування, потім повернулися до автобусів недуже задоволеними сферою обслуговування яке потрібно підвищити до теперішніх умов обслуговування!

Повернувшись до автобусів ми продовжили нашу подорож до міста Мукачева, де побували в Мукачівському замку та мукачівському Свято-Миколаївському жіночому монастирі на Чернечій горі біля Мукачева;. Після холодного, важкого але цікавого дня екскурсій нас повезли до селища міського типу Воловець,у якому нас поселили, у 4-ох корпусах. На другий день нашої поїздки,після сніданку, наша туристична група відвідала озеро «Синевир» в міжгір`ї, яке ще називають «Морським оком», після чого ми пообідали в калибі, скуштували справжні закарпатські страви, яка знаходиться біля в`їзду до воріт заповідної зони «Синевир» яке визнане 7-м чудом України,а вже ближче до вечора ми повернулися на базу де повечеряли.

Третій день нас зайняли екскурсією до мінеральних вод «Саймівське» та «Келичинське» та водоспаду «Шепіт» та після, насолоджувалися краєвидом закарпатських гір селища Пилипець,де в перше за 3-и дні ми почали каталися на лижах та санчатах. На четвертий день нашої поїздки один автобус поїхав до міста Берегово, де знаходяться купальні та термальні води, після чого група відвідала «Берегівський професійний ліцей сфери обслуговування» та центр Берегово.

А інший поїхав до селища Пилипецьде 2-га група ознайомлювалась з вершинами гори Гимба висота якої сягае 1491 м..Та також останніх 2 дні нашої практики ми провели в селищі Пилипець, навчалися а хто вже катався то допомагав вчитися кататися на лижах, у ці дні перебування у селищі всі здобули знання у гірсько-лижному виді туризму,яким воно повинно бути, що потрібно робити для того щоб сюди приїжджали люди для відпочинку!а також роздивлялися чудові краєвиди Закарпаття. 2-ого лютого після останнього нашого катання ми відправились до готелю, зібрали речі та попрощалися з закарпатською природою, після чого сіли на поїзд, який приїхав до Києва 3 лютого 2010 року о 9:31.

Зауваження та пропозиції

Мені сподобалась ця поїздка, цікаві екскурсії, прекрасні пейзажі, смачна їжа та дивовижна природа та клімат, але все ж таки є зауваження щодо обслуговування. По-перше мені не сподобалось, що після потяга нас зразу ж повезли на екскурсії, а не до бази, де ми могли б влаштуватися, та переодягтись. Мені здається, що так не повинно бути, оскільки деякі люди важко переносять поїздки на деяких видах транспорту та потребують відпочинку, адже це є важлива складова туристичного обслуговування. По-друге, хоч корпуса де ми проживали були охайними та номери в яких ми проживали були добре об лаштовані та комфортабельні все ж таки в кімнатах кожен день знаходились якісь неполадки, пов’язані з технікою безпеки та постачанням води у номер, це дає деякий дискомфорт. По-третє, автобусів майже нема яких-небудь зауважень, я розумію що-що є то і пропонуємо але все ж таки, наприклад комфорт, точніше тепло оснащення. Перш за все головною складовою туристичного обслуговування є здоров`я та безпека туриста, тому я вважаю, що більш комфортною було б поїздка на екскурсії в теплому автобусі.

Крім мінусів є ще й великі плюси. Дуже сподобались екскурсії та екскурсоводи: дуже цікаві екскурсії, цікаві та чіткі розповіді екскурсоводів щодо місць які ми відвідували; дуже смачна їжа, щодо нашої бази, то дуже сподобалось, все було поряд корпуса, аптека, вокзал, були близько і це додавало більше комфорту та економило час; дуже велике враження призвели самі люди, їх культура, і особливо мова, адже вона дуже відрізняється від звичайної російської та української мов; комфортабельні номери, де було майже все, що треба туристу для тимчасового перебування в готелі(душ та туалет в номері(також гаряча та холодна вода), окремі кімнати, телевізор, обігрівач, зручні меблі, в готелі була дуже смачна та натуральна їжа. Ще дещо про лижний курорт: база для катання була більш менш близько від бази(в 40 хв. від бази); добрі траси та дивовижна природа; не високі ціни та привітні люди. Дуже добре, що на протязі всіх екскурсій в нас були одні и ті ж екскурсоводи, які кожну поїздку щось розповідали, не було сумно у автобусі, хоч і їхали по ті їж дорозі але все одно розповідали! Але більш за все мені сподобались екскурсії, та походи до природних заповідних місць, та гори. Стосовно музеїв зауважень немає, тому що я вважаю треба вчитися саме у музеях Закарпаття як правильно розташувати експонати, зробити інтер’єр та інше. Хочу ще використати як пропозицію а не як зауваження про керівництво яке взяло на себе відповідальність у Києві а також те яке нас зустріло у Закарпатті, залишатися та продовжували бути такимиж чудовими, відповідальними, приємними керівниками!!!

2 Ужгород

2.1 Ужгородський замок

Кажуть, цей замок, розташований на вершині Замкової гори над містом - один з найдавніших в Україні, має вже більш як тисячу років. Тисячу - вдумайтесь в цю цифру. Зведений ще в кінці Х століття, мурований воїн мав засвідчити всім, що тут, під Замковою горою, - центр комітату Унг, важливе місто. Коли татарські війська під приводом хана Кутеска увірвалися на Закарпаття в 1086 р., захопити унгварський замок кочівникам не вдалося.

Звичайно, протягом такої довгої кар'єри споруда зазнала безліч змін і перебудов. Від найдавнішого прото-замку дотепер збереглися лише частина фундаменту в підземеллях фортеці і подекуди давні карнизи з романським орнаментом.

Наступна згадка про укріплення, що належали місцевим магнатам Другетам, відноситься вже до 1499 року. Хоча важко собі уявити, що більш як півтора століття це місто жило без надійного охоронця. Другети володіли краєм з 1322 по 1691 роки, і про фортифікації Унгвару мусили думати. Тим більш, основна частина збережених на сьогодні укріплень була зведена саме в XIV столітті.

В місто запросили італійських військових інженерів, справжніх знавців фортифікаційного мистецтва того часу. Вони реконструювали замок: вимуровали міцніші стіни, на всіх кутах споруди звели ромбовидні бастіони висотою в 10-15 метрів, висунуті за лінію квадрата стін - ці фрагменти укріплень збереглися дотепер. На площадках бастіонів було встановлено гармати. Роги бастіонів виклали квадратовими плитами з каменю.

В плані замок був неправильним чотирикутником - за велінням рельєфу Замкової гори. З трьох боків споруду оточував рів глибиною в 8-10 метрів, через який до в'їздної брами було перекинуто підйомний міст. Навіть зараз помітні заглибини для ланцюгів, що підіймали міст у разі потреби.

Ну і не забули Другети прикрасити замок родинним гербом: над входом у фортечний палац висічено барельєф з чотирма дроздами. Кілька слів про палац. Він розташовується напроти в'їздної брами, в північно-східній частині комплексу, над урвищем Замкової гори. Палац - слово трохи манірне і розбещене для цієї суворої двоповерхової споруди з чотирма кутовими вежами. Товщина стін тут 2,5-3 метри, а замість вікон подекуди трапляються бійниці. І не палац це, здається, а донжон, цитадель, замок у замку, найукріпленіша частина фортифікацій Унгвара. Воно й зрозуміло.

Палац, в який тепер тягнуться екскурсанти на оглядини експозиції Ужгородського музею, походить з XVI ст. Він має внутрішній дворик з видовбаним в скельній породі колодязем. В стінах споруди збереглися таємні ходи, якими можна було проходити з одного поверха палацу на інший.

В 1775 році ужгородська твердиня потрапляє за наказом імператриці Марії-Терезії в руки Мукачівської єпархії. Комплекс зазнає невеликих перебудов, зокрема, знищується Рицарська зала палацу.

З 1946 року і по сьогодні в стінах замку розташований Закарпатський краєзнавчий музей.

При вході в Ужгородський замок перше, що бачиш - могутнього залізного Геркулеса-Геракла, який от-от подолає отруйну Лернейську гідру. Скульптура виготовлена в 1842р. тут же, в Унгварі.

Раніше скульптура знаходилася в селі Ужок неподалік одноіменного перевалу, під Бескидом. Там, після відкриття в XVII столітті джерел з лікувальними властивостями, розташовувався популярний бальнеологічний курорт, куди з задоволенням приїздили не лише закарпатці, а й мешканці сусілньої Речі Посполитої. Одне з джерел носило назву Гераклове - начебто вода звідти дарувала людям силу, якою славився античний герой. Скульптура знаходилась саме там, аж поки в роки Другої світової війни курорту не прийшов кінець.

Перший директор Закарпатського краєзнавчого музею, Петро Сова (1894-1984) у 1947 році перевіз Геркулеса до ужгородського замку.

А неподалік героя, на узбіччі стежки - покровитель торговців і манрівників Гермес-Меркурій. Залізну скульптуру сидячого юнака відлили, ймовірно, на знаменитому фрідєшівському залізоплавильному заводі в ХІХ ст.

Ще одна цікава скульптура, що прикрашає замкове подвір'я: Турул (сокіл), хижий птах, що взлітає.

Слово "турул" походить від тюркського тогрул (сокіл). Для угорців ця птаха була своєрідним героїчним символом. Давні угри поклонялися турулу ще зі скіфських часів. Повага, якою користувалася ця птаха в давніх кочівників, помістила його на герб самого вождя гуннів Аттіли. А угорська королівська династія Арпадовичів вважала цю пташку своїм тотемістичним предком: турул, відродившись в легендарній Емеше, зачав прародичів угорців Гунора і Мадяра.

Під час повстання куруців під приводом Ференца Ракоці в 1703 році, за легендою, саме турул приніс шаблю князю Ракоц - і іперемогу повстанцям в першому переможному бої з австрійськими військами поблизу містечка Вилок.

Через 200 років після славної битви (1903) на її місці встановили 18-метровий обеліск, увінчаний бронзовим турулом. Пам'ятка була демонтована після Другої світової війни (відновлена в 1989р.), а скульптура сокола потрапила до Закарпатського краєзнавчого музею.

На жаль, не збереглася шабля, яку Турул колись тримав у дзьобі.

2.2 Церква святого Юрія

Посередині замкового подвір'я привертають увагу руїни першої ужгородської церкви. Це храм святого Юрія, який згадується писемними джерелами вже у 1248 р. У той час це була невелика кам'яна споруда, зведена із тесаних каменів-квадрів. Навколо церкви розміщався цвинтар. Заможніших міщан ховали і в самій церкві, під долівкою нави.

Коли у XIV ст. володарями міста стали Другети і звели в місті палац, вони перетворили церкву на родове місце поховання членів своєї сім'ї. У XVI ст. храм значно розширили, а до східної стіни добудували спеціальну поховальну крипту - глибоке підвальне приміщення з кам'яними стінами та склепінчастою цегляною стелею. Вхід до крипти закривала масивна прямокутна кам'яна плита. Після того як церкву зруйнували, стеля крипти обвалилася. Тлінні останки колись могутньої родини Другетів донині спочивають під цими, порослими травою й чагарником, похмурими руїнами.

Однак церква святого Юрія відома не тільки як місце поховання Другетів. У її стінах 24 квітня 1646 р. була укладена Ужгородська церковна унія. Того дня у місті було особливо людно. З ближніх і дальніх околиць сюди стікалися люди. Всі готувалися до великого свята. Урочиста процесія пройшла містом до церкви. Тут після святої літургії 63 православні священики склали на руки єпископа Дьєрдя Якушича визнання католицької віри.

Акт проголошення ужгородської унії відбувся. Та минуло ще майже 100 років, перш ніж греко-католицька віра поширилася серед усього українського населення краю.

Свідкові унії, замковій церкві, на жаль, не судилося дожити до наших днів. У 1728 р. її спопелила страшна пожежа. Католицькі вірники щє деякий час намагалися відродити храм, але в 1762 р. його розібрали, а матеріал використали на будівництво нової церкви в центрі міста. Тоді ж відкрили й крипту, однак жаданих скарбів, за винятком золотого перст-ня графа Балінта Другета, не знайшли.

Минали роки, десятиліття. Місце, на якому стояла церква, поступово поглиналося землею. Згодом вже мало хто з ужгородців пам'ятав про цю першу у своєму місті церкву. А коли на поч.XIX ст. семінаристи засадили замкове подвір'я фруктовими деревами, то про церкву нагадувала лише глибока, обведена стіною яма, колишня крипта, що поросла чагарником. Про загадкове місце з'явилися різні здогадки, домисли, легенди. Як писав у середині XIX ст. перший історик Ужгорода Карой Мийсарош, цю яму в народі прозвали "відьм'ячою", оскільки тут близько 1730 р. нібито спалили ужгородську відьму, жінку Юрія Сюча Марію Рушковську. Проте документального підтвердження страти чаклунки не знайдено. Походження легенди пов'язане, очевидно, з пожежею 1728 р.

2.3 Музей під відкритим небом

На щастя, в нашому краї ще є люди, які турбуються про культурну спадщину Закарпаття. Нещодавно в Закарпатський музей народної архітектури та побуту під відкритим небом було перевезено дзвіницю із села Вільховатий Рахівського району, побудовану на початку 19 століття.

Інтер’єри музею — побут різних етнічних груп населення Закарпаття кінця 18-го — початку 19 ст. — знайомлять з найкращими творами декоративного прикладного мистецтва. Зігріті життям багатьох поколінь будівлі старого села стають в наш час унікальними музейними експонатами, дають можливість на власні очі переконатися в нелегкій реальності давнього українського села. На мальовничих схилах Замкової гори знайшло своє пристанище давнє село, тут ніби завмерло минуле Закарпаття.

Проте будівлі музею, зведені переважно із дерева та соломи, потребують реставрації та ремонту. Але завдяки відданій роботі працівників музею хатинки завжди доглянуті.

Музей в Ужгороді – один з перших в Україні. Його будівництво почалося 1965 року. Були досліджені десятки сіл, садиб, окремих будівель, щоб перевезти в музей найбільш цінні пам’ятки архітектури – житлові, господарські, виробничі споруди, предмети побуту та знаряддя праці. Ідея створення музею саме під відкритим небом виникла більше 120 років тому в Швеції. Під нього на Замковій горі виділили 3,5 га. Планування музею співвіднесене із географічною картою Закарпаття; із заходу на схід розміщені будівлі із низинних та передгірських районів українського, румунського, угорського населення, на схилах – горян, гуцулів та бойків. Найціннішими є старі будівлі із сіл Ракошина, Оріховиці, Стеблівки, Бедевлі. На думку деяких дослідників, у хаті, яку перевезено із села Тибави Свалявського району, колись жили батьки закарпатського вченого Ю.І. Венеліна-Гуци. Будівлі гуцулів та бойків перевезено до музею із сіл Стебного та Ясіня Рахівського району, села Рекіт Міжгірського району, с. Гукливого з Воловеччини. Хата угорських поселенців як експонат музею завезена із села Вишково Хустського району.

Силами працівників музею перевезли дзвіницю із села Вільховатий до колекції старших музейних експонатів. Її встановлюють на кладовищі. Будівля стоятиме на міцному фундаменті, її стіни відтворюватимуться за давніми зразками. В центр корпусу встромляються дерев’яні кілки, які рятують її під час землетрусу, деталі дзвіниці з’єднуються тільки кованими цвяхами. За словами завідуючого відділу з реставраційної роботи музею Юрія Данкулинця, робота з такими унікальними будовами майже ювелірна, адже колектив музею взяв на себе відповідальність цілком відтворити зовнішній вигляд давньої дзвіниці (як це робили наші предки). Єдине, що потребує заміни — стріха. Її виготовлятимуть із нового дерева.

Отже, незабаром відвідувачі музею зможуть подивитися на відновлену дзвіницю, якій ще недавно загрожувало зруйнування. Дай Боже, аби у працівників музею вистачило сил, а у спонсорів та держави грошей, щоб привозити нові експонати і доглядати за старожилами. Як сказав заступник директора музею по науковій роботі Т. Сопко, “зберігаючи пам’ятки культури Закарпаття, нам буде ЩО показати і нашим нащадкам, і туристам.”

Під час нещодавньої робочої поїздки на Мукачівщину голова ОДА відвідав ряд підприємств та закладів району, серед яких ЗАТ “Мукачівський лісокомбінат”, Ракошинська лікарня, Яблунівське газове родовище, Мукачівський кар’єр та інші. Крім того, губернатор побував у селі Вільховиця, яке відоме, передусім, дерев’яною церквою св. Великомученика Дмитра. Церкву побудовано в 17 ст. у сусідній Бистриці, проте 1910 року її перенесено у Вільховицю і перебудовано. Будівлю споруджено з дубових колод, а над п’ятигранним вівтарем вкрито гранчастим двосхилим дахом.

Ознайомившись зі спорудою, стан якої наразі є не дуже задовільним, губернатор доручив підшукати майстра з виготовлення дерев’яних шинглів, що необхідні для оновлення дерев’яного перекриття церкви. Олеся Тимар, відділення журналістики УжНУ.

2.4 Кафедральній собор

На самому початку вулиці Капітельної, там, де Замкова гора круто спадає в бік міста, розкинувся один з кращих архітектурних ансамблів Ужгорода - Кафедральний греко-католицький собор і колишня резиденція мукачівських єпископів, які вже давно перетворилися на візитну картку міста над Ужем. У минулому жоден краєвид нашого міста не обходився без зображення храму і резиденції. Він покликаний нагадувати прихожанам про різдвяне диво. При вході до греко-католицького храму в обласному центрі Закарпаття м.Ужгород розмістився справжній вертеп. Усі дійові особи біблійної притчі — царі, миряни, свійські тварини, та головні — Марія І Боже немовля — наче живі, розказують тисячолітню легенду. Коштовний подарунок вірники отримали від єпископату. Благодійний внесок зробила родина вірників зі Словаччини.

Усі фігурки виліплені Із тривкого пластику Матеріал не боїться ні спеки, ні холоду, ні дощу. А тому матиме шанс колись з'явитися на одній Із центральних площ міста Так, як це заведено, скажімо, у Ватикані.

Вертеп приїхав із Польщі. Подібні речі виготовляють при монастирі міста Ченстохов. Святі образи знаходитимуться у соборі аж до 15 лютого. Стрітення Господнє, яке відзначать у цей день, ознаменує прихід теплої пори.

Урочисте відкриття відбулося у травні 2001 р.після офіційного проголошення мукачівського єпископа блаженним. 28 червня 2003 року святі мощі Теодора Ромжі, після кількарічного перебування за кордоном, повернулися у Катедральний собор.

2.5 Римо-католицький костел св. Георгія

Звертаємо від "Білого корабля" ліворуч, там, де Корзо під прямим кутом перетинає одна з найбагатших на пам'ятки вулиць міста - ім. Авґустина Волошина, президента Закарпатської України.

Сучасна вул. Волошина є частинами давніх вулиць Мостової та Ринкової. У XVIII ст. назва змінилася на Маломостову - вулиця вела до малого мосту через Уж. До речі, з усіх міських артерій саме ця коротенька вуличка була перша вимощена бруківкою (1806). Вулиця йде паралельно вже відомій нам вул. Капітульній, і якщо звернути в на вул. Замкову, можна потрапити до ужгородської фортеці.

Найпомітнішою спорудою вул. Волошина є римо-католицький костел св. Георгія. Храм на цьому місці стояв здавна: ще в 1611 р. Дьєрдь Другет, який перейшов у католицизм, зруйнував призамкову лютеранську кірху (таким чином магнат планував розширити свій квітковий сад), а трохи нижче від замку виділив місце для зведення нового реформаторського храму. На пожертви ужгородських міщан досить швидко зводиться нова кірха, але в 1695 р. її віддають католикам - за наказом Міклоша Берчені, ревного католика. Храм, який ми бачимо зараз, зведено в 1762-1766 рр. з каменю замкової церкви св. Юрія. За свою історію святиня зазнала чимало перебудов (1830, 1881, 1910). В 1820 р. на костельній вежі встановили годинник, за яким звіряли час жителі міста. Наглядав за механізмом дзигармайстер Дьєрдь Лясота. Працюючий годинник, який бачимо зараз, виготовлено в 1904 р. фірмою Йожефа і Давида Фрідів на замовлення міської управи. Якщо костел буде відчиненим, обов'язково зайдіть досередини: інтер'єр храму майже не змінився з часів його освячення. Головний вівтар прикрашає робота майстра епохи бароко Лукача Йожефа Краккера (1717-1779).

Поруч з костелом в будівлі римо-католицької плебанії (1766-1771) розташувалося ужгородське музучилище. Ще одна цікавинка вулиці знаходиться за плебанією, напроти кінотеатру "Ужгород" (1930-1932). Це двоповерховий "будинок Гізелли" (вул. Волошина, 13), в якому зараз розташована музична школа ім. Д.Задора. Перший навчально-виховавчий заклад для дівчат було створено в Ужгороді в 1859 р. за ініціативою католицького єпископа Міхая Гааса. При ньому діяли садок, початкова школа, інтернат на 30 учениць, курси музики і рукоділля. В 1902-1907 рр. будівля була перебудована. В ніші другого поверху було встановлено скульптуру святої Гізелли (бл. 985-1065), дружини короля Іштвана Святого. В радянський час скульптуру замурували, в 1996 р. знову відкрили.

Далі, за торговим центром "Едельвейс" (вул. Волошина, 26), знаходяться чи не найпрестижніші квартали міста. Колись тут починалася найдовша вулиця середньовічного Ужгорода - Соляна (відома з 1691 р.).

3 Мукачево

3.1 Мукачевський замок

На високому вулканічному конусі замок виглядає як велетень із казки. З висоти семидесятиметрового пагорба він оглядає європейські долини, що починаються біля його підніжжя. За його спиною, на горизонті, з краю в край розляглися Карпати. Там, за перевалами, - Україна, невідомий для європейця Схід.

На західній околиці Мукачева, на вершині 68 – ти метрового згаслого вулкану, гордо стоїть, оспівана легендами і легендарною бойовою славою середньовічна фортеця - замок Паланок – визначний історико-архітектурний, військово-фортифікаційний та історичний пам’ятник Закарпаття ХIV – ХVIII ст.ст.

Часу заснування замку не встановлено, однак достеменно відомо: ще коли замок був дерев’яним, його в 1089 р. 50 днів воював половецький хан Кутєшко, та так і відступив без всякої надії на успіх, 1241 р. шестидесятитисячна орда татаро-монголів хана Батия двічі чинила облогу, та обидва рази не покорила його.

Мукачевський замок набув нинішнього вигляду після корінної перебудови в кін. XVII – поч. XVIII стст., коли була закінчена забудова всіх чотирьох терас Замкової гори. Комплекс замку в плані являє собою витягнутий і трохи перекошений квадрат, оточений глибоким ровом і могутньою кріпосною стіною. Замок складається з трьох самостійних частин – Верхнього, Середнього і Нижнього замку, розташованих на трьох терасах. На четвертій, самій нижній, терасі знаходилися вхідні ворота. Поряд із воротами височіла сторожова вежа, залишки якої можна бачити і сьогодні. Вежа була побудована на поч.XVII ст. посеред глибокого рову, через який у замок вів підйомний міст. Із підняттям моста ворог не тільки не мав можливості здолати глибокий рів, але піднятий міст зачиняв ще і сам вхід.

За вхідними воротами був виритий ще один глибокий рів, через який також був перекинутий підйомний міст. По цьому мосту від сторожової вежі можна було потрапити на другу терасу Замкової гори, яка знаходиться на 10 м вище першої. На цій терасі побудований Нижній замок. Будівництво його було завершене у 1670 р., про що засвідчує напис на фронтоні правого бастіону. У разі небезпеки ворота Нижнього замку, підступи до яких прикривали два бастіони величезної товщини стін, також зачинялися підйомним мостом.

Сама природа створила цей замок непереможним. За всю історію існування він жодного разу не був підкорений у відкритій і чесній боротьбі. З 1396 р. його гарнізон відбив не одну грізну атаку ворога, його стіни витримали не одну багаторічну облогу.

У дворі Верхнього замку стоїть криниця. Її глибина 85 метрів, діаметр верхньої частини 2,5 метра. Звели криницю саме за часів Корятовича. У випадку тривалих облог вона мала забезпечувати оборонців питною водою. У стінах криниці до глибини 71 метр було видовбано сходи. На глибині 83 метри розміщувались два резервуари для зберігання води. Кажуть, що раніше існував підземний хід, який сполучував замок із містом і починався саме у криниці. Про спорудження замкової криниці існує немало легенд. За однією з них криницю довбали декілька років, але води дістатись не могли. Тоді князь пообіцяв щедру винагороду тому хто продовбе криницю до води. І води дістались - знайшовся умілець, який продовбав криницю. Звичайно, це був чорт... Воду з криниці набирали до 1897 року.

Нині замок майже повністю відновлений, хоча реставраційні роботи все ще тривають. У дев'яти відреставрованих приміщеннях «Верхнього замку» розміщена експозиція філіалу Закарпатського обласного краєзнавчого музею, в якому на почесному місці висять портрети українських президентів, які в замку ніколи і не були, та немає солідної експозиції, присвяченої роду Ракоці, адже саме завдяки зусиллям і грошам князів Ракоці Мукачево має прекрасний середньовічний замок.

3.2 МукачівськийСвято-Миколаївський жіночий монастир

Мукачевський монастир бере свій початок в XI столітті від нащадків великого князя Ярослава Мудрого, тобто від його дочки Анастасії і її чоловіка угорського короля Андрія I. За переказами з королем з Києва приїхали ченці Києво-Печерського монастиря, які і заклали Мукачевську обитель.

У 1339 р. намісником м. Мукачево Федором Корятовичем були споруджені нові стіни монастиря, а також обителі було передано багато земель. Монастир тоді стає центром православ’я і культури Закарпаття.

У 1661р. Семиградська княгиня Софія Батурі передає монастир греко-католикам.

В середині XVIII початку XIX століття при заступництві градоначальника Дмитра Орася на його особисті гроші і на скарбницю міста був споруджений калійний корпус і церква Святителя Миколая.

У 1946 році після розпуску Ужгородської унії, монастир повернули православній церкві, і з тих пір він стає жіночим.

Ще в XVII столітті в монастирі виникла бібліотека, в якій було зібрано багато цінних церковно-слов’янських книг, виданих в Острозі, Києві, Львові, Чернігові і ін. містах. У бібліотеці збереглися і стали загальнодоступними рідкісні пам’ятки писемності, в т.ч. "Закарпатське Євангеліє" (1401р.), біблія руського першодрукаря Івана Федорова (1581р.).

У монастирі знаходиться багато шанованих Святинь. Серед них Ікона Божої Матері, Скоропослушниця, Іверська Ікона Божої Матері, привезена зі святої гори Афон, і рака з частиною мощів Преподобного Мойсея Угріна.

4 Озеро «Синевир»

Озеро Синевир справедливо вважається найкоштовнішим природним скарбом Національного природного парку "Синевир" і є однією з візитних карток Українських Карпат. Воно розташоване на висоті 989 метрів над рівнем моря, має середню площу 4-5 гектарів, його середня глибина становить 8-10 м, максимальна - 22 м.

Існує легенда, згідно якою мальовниче озеро утворилося від потоку сліз графської доньки Синь, на місце, де її коханого, простого верховинського пастуха Вира, було вбито камінною глибою за наказом підступного графа.

Насправді ж озеро утворилося в результаті потужного зсуву, викликаного землетрусом, близько 10 тисяч років тому. На висоті 989м гірські кам’янисті породи виросли на шляху швидкого струмка, утворивши греблю і повністю перегородивши вузьку долину. Улоговина, що при цьому виникла, заповнилася водою трьох гірських струмків. У прозорій воді озера добре почуваються форель озерна, райдужна та струмкова.

Площа водного плеса становить близько 5 гектарів, найбільша глибина 22 метри. Краєвиди відзначаються надзвичайною мальовничістю й величністю. Стрімкі схили, вкриті стрункими ялинами, вік яких становить 140-160 років, спадають прямо до водної поверхні. Посередині ж озера розмістився, немов зіниця блакитного ока, невеликий острівець площею всього кілька метрів. Звідси і народна назва - Морське око.

Люди своєю творчою фантазією намагаються доповнити красу природи. Архітектор Юрій Соломін вдало вписав оглядові площадки в навколишній ландшафт. А на півострівці височить вирізана із червоного дерева скульптурна композиція «Синь і Вір» (скульптори Іван Бродин і Михайло Санич) Висота монументу 13 метрів. Відображаючись у воді, він сприймається таємниче, як чудова казка про безсмертне кохання.

4 Мінеральні води «Соймінське» та «Келечинське»

Головним багатством краю є численні джерела мінеральних і термальних вод. Смакові і цілющі властивості карпатських вод відомі здавна, перші згадки про них відносяться до середини XV сторіччя і по властивостях та хімічному складу подібні лікувальним водам Кавказу, Чехії, Франції.

Завдяки унікальному складу і природній чистоті, з оптимальним складом хімічних елементів мінеральна лікувально-столова вуглекисла гідрокарбонатна натрієва середньої мінералізації слабко кисла вода "Поляна Квасова" і "Поляна купель" підтипу Ново-Полянський, що містять бор і фтор, володіють дивовижними лікувальними властивостями.

Келечинська

Келечинське родовище одне із найбільших на Україні родовищ залізистих мінеральних вод. У його складі 12 свердловин, 8 джерел. Особливістю хімічного складу холодної вуглекислої залізистої маломінералізованої гідрокарбонатної кальцієвої, магнієво-кальцієвої води Келечинська є високий вміст карбонатного заліза ( від 15 до 30 мг/л при мінімальній добовій потребі заліза 120 мг), а також інших важливих для організму мікроелементів.Зокрема кальцію і магнію із оптимальним їх співвідношенням. Мінеральна вода Келечинська призначається перш за все на різних етапах лікування (особливо протирецидивного) залізодефіцитних станів різного походження, в тому числі на фоні порушення фукції органів травлення - хронічних захворюваннях шлунка з різним типом кислотоутворення, при підвищеній кислотності - у стадії її компенсації, жовчного міхура та жовчовивідних шляхів з явищами холестазу; хронічних захворюваннях різної етіології внаслідок накопичення в організмі токсичних речовин незавершеного метаболізму, різних екзогенних інтоксикаціях, порушення мінерального обміну, сечових літогенних діатезах. На даний час вода використовується для питного лікування в гематологічному реабілітаційному відділені санаторію "Верховина" курорту Сойми.

Сойми

Сойминське родовище мінеральних вод - одне з найбільш високодебітних на Закарпатті. Його орієнтований дебіт сягає 1500 м 3/добу. Особливістю хімічного складу холодної вуглекислої борної середньомінералізованої хлоридно-гідрокарбонатної натрієво-кальцієвої мінеральної води Сойми, що робить її унікальною, є найвищий вміст кальцію та наявність біологічно активних концентрацій інших мікроелементів - марганцю, цинку, літію, борної кислоти, заліза, що зумовило виділення її у окремий Сойминський підтип серед групи вод типу Єсентуки у класифікації мінеральних вод. У відповідності з іонним складом мінеральної води Сойми та її лікувальними властивостями вона призначається при захворюваннях шлунка з різним рівнем кислотоутворення, супутніх захворюваннях жовчного міхура та підшлункової залози у вигляді холе- та панкреатостазу, при хронічних панкреатитах, гепатитах, дисфункціях кишечника, цукровому діабеті, ослаблені імунного статусу організму; всіх захворюваннях з порушенням мінерального обміну, зокрема кальцію: профілактики та терапії захворювань органів руху та опори, корекції порушень кальцієвого обміну при остеопорозі, у період активного росту дітей та підлітків, тривалому використанні гормональних препаратів. Мінеральна вода ефективна при захворюваннях, що супроводжуються залізодефіцитними станами, хронічних ендогенних та екзогенних інтоксикаціях.

5 Водоспад «Шипіт»

У підніжжі полонинського хребта Карпат знаходиться чудовий витвір природи - водоспад Шипіт, вода в якому спадає численними живописними каскадами.

Водоспад знаходиться на висоті 744 м над рівнем моря приблизно в 10 км. від залізної дороги станції Воловець, на річці Пилипець в 6 км. від с. Пилипець Міжгірського р-ну на Закарпатті.

Цей водоспад є відомим туристичним місцем, охочих відвідати яке з кожним роком все більшає та більшає. Сумно спостерігати, як через це його намагаються комерціалізувати. На сьогодні на схилі гори збудовано шлагбаум і робляться спроби стягувати плату за прохід на гору, правда не всі піддаються на провокацію)

Коло села, недалеко від водоспаду, нещодавно ввели в експлуатацію бугельний підйомник, також працює канатна дорога (1500 метрів), що є ще однією радістю для туристів взимку.

Та окрім того, це місце відоме ще й щорічним зібранням хіппі, що відбувається з 1993 р. Самі збори починаються в перших числах липня і не мають визначеної дати закінчення, як правило, сновна кількість учасників перебуває там перших два тижні. Кульмінацією Шипота вважається ніч на Івана Купала (7-8 липня), саме тоді на Шипоті знаходиться максимум людей. Через комерціалізацію місцевості Шипіт може припинити своє існування, або ж проведення фестивалю буде перенесене в більш віддалене місце.

В цьому мальовничому місці побувала як влітку, так і цієї зими, світлини до вашої уваги.

6 Берегово термальні води

В Берегові термально-лікувальний басейн знаходиться біля спортивної бази "Закарпаття". Цікаво, що басейн зводили в 60-х роках минулого століття як частину бази для радянських спортсменів, але пізніше геологи виявили, що вода володіє цілющими властивостями, і тепер басейн можуть відвідувати і звичайні громадяни. Виглядає він не занадто привабливо, а саме як звичайний басейнус-совєтікус, оздоблений плиткою та бетоном, з дощатим трампліном і таке інше. Колоритну місцеву картину довершують натовп, що одночасно плескається в басейні, і собаки, що бігають навколо нього.

Наповнюється басейн з гейзера півторакілометрової глибини, кремнієво-азото-вуглекисло-хлоридно-натрієвими водами високої мінералізації, що винищують більшість мікробів , тому ніяка антисанітарія не лякає тих, хто справді хоче побовтатись у водичці з гейзеру. Вода має температуру біля 50 градусів цельсія, щоправда, в басейні охолоджується десь до 30. Через специфіку таких ванн, їх не можна проводити більше двух годин на добу, але в помірних дозах вони є особливо корисними для людей з проблемами опорно-рушійної системи.

Берегівський професійний ліцей сфери послуг

Берегівський професійний ліцей сфери послуг є окрасою міста. Він розташований у центрі Берегова у колишньому графському дворі Ґабора Бетлена, на фасаді якого до цього часу зберігся напис „Бетлен, 1629”. В одноповерховій будівлі, яку прикрашають шість колон у стилі епохи Відродження, окрім професійного ліцею, розміщений також місцевий краєзнавчий музей. Його засновник та директор Іван Шепа переконаний, що у 1629 році будівля була вже пребудована, а історія її значно давніша, адже за давніми джерелами вдалося дізнатися, що упродовж 1327-1556 років тут був Домініканський монастир. Засновник музею не тільки колекціонує старовинні речі, а й стежить за тим, аби у виставкових залах дотримувався хронологічний принцип розміщення експонатів. Перший зал присвячений найдавнішій історії. Гордістю музею є фрагмент зубів мамонта, знаряддя праці найдавнішої людини епохи палеоліту та предмети побуту бронзового віку. Особливо цікавими є експонати римського періоду історії – це фрагменти печі для випалювання керамічних виробів. Відвідувачі музею за цілком символічну плату можуть побачити зразки мінералів, рудних порід золото-поліметалевого родовища Берегівського горбогір’я, що складають основу геологічної експозиції. Значною за кількістю експонатів є колекція, що знайомить відвідувачів музею з історією Берегова часів Першої світової війни та 30-х років ХХ століття. У найближчій переспективі Іван Шепа планує відкрити музей виноробства у підвалі, розміщеному під основною спорудою, що зберіг свою початкову готичну стелю. Берегівс