Аналіз і прогноз кон’юнктури ринку цукру

ЗМІСТ

Вступ

1. наукові основи підвищення продуктивності праці в рослинництві

1.1. Економічна суть продуктивності праці

1.2. показники продуктивності праці в рослинництві та методика їх визначення

2. Аналіз продуктивності праці в рослинництві

2.1. природно - економічні умови сільськогосподарського виробництва

2.2. Аналіз динаміки і оцінки досягнутого рівня продуктивності праці в рослинництві

2.3. Фактори продуктивності праці в рослинництві

3. Шляхи підвищення продуктивності праці в рослинництві

3.1. Інтенсифікація виробництва

3.2. впровадження комплексної механізації

3.3. застосування прогресивних форм організації та оплати праці

Висновки та пропозиції

Список використаної літератури

ВСТУП

Людина володіє певною робочою силою, тобто здатністю до праці. Споживання робочої сили є основою існування і розвитку суспільства, природною необхідністю людського життя. Будь-яке матеріальне виробництво здійснюється при обов’язковому застосуванні праці. Праця – це доцільна діяльність людини, в процесі якої вона видозмінює й пристосовує предмети природи для задоволення своїх потреб. Іншими словами, це доцільна діяльність людини, спрямована на створення матеріальних благ.

Сільськогосподарська праця має свої особливості.

Забезпеченість сільськогосподарських підприємств таким ресурсом, як праця, і ефективне її використання значною мірою залежать від формування та функціонування ринку праці.

Ринок праці – це система відносин щодо обміну індивідуальної здатності до праці на фонд життєвих благ, необхідних для її розширеного відтворення, і розміщення робітників у системі суспільного поділу праці за законами товарного виробництва.

Однак слід враховувати, що на ринку праці продається і купується специфічний вид товару – робоча сила, тобто здатність людини до праці, а не сама праця.

Відтворення товару „робоча сила” пов’язане з великими затратами часу і засобів, що робить цей товар надзвичайно цінним для суспільства, змушує забезпечувати соціальний захист робітників у випадку несприятливої кон¢юктури на ринку праці.

Порівняно з міським жителем житель села, який пропонує свої послуги на ринку праці, є економічно більш незалежним, тому що, як правило, володіє і користується земельною ділянкою, має у своїй власності будинок та господарські будівлі, худобу, володіє частиною майна, яке перебуває в комунальній власності, а також може одержувати доход від особистого підсобного господарства. Ця обставина знижує його мобільність, обмежує вплив на кон¢юктуру ринку праці, тобто на співвідношення попиту і пропозиції на товар „робоча сила”.

Якщо ринок капіталу і товарні ринки готові захищатися від стихії попиту і пропозиції, спираючись на власні ресурси, то ринок праці вимагає державної підтримки, оскільки наслідки ринкових відносин у виробництві роблять людину найбільш уразливою. Мета регулювання ринку праці визначається необхідністю реалізувати обрану суспільством політику зайнятості.

Найважливішою складовою цієї політики є чітке уявлення про рівень безробіття.

Однією з найважливіших властивостей праці є її продуктивність – вона характеризує ступінь ефективності діяльності людини протягом даного проміжку часу. А отже, мета курсової роботи, розкрити суть, принципи та методику визначення продуктивності праці в рослинництві, а також визначення продуктивності праці в рослинництві, а також визначення її рівня ефективності в ПСП „Приморський”.

Завданням курсової роботи, на основі даних господарства ПСП „Приморський” зробити аналіз продуктивності праці в рослинництві, а зокрема аналіз динаміки і оцінки досягнутого рівня продуктивності праці в рослинництві. А також дослідження шляхів підвищення продуктивності праці і впровадження найефективніших і доцільніших для господарства ПСП „Приморський”. Наприклад таких як інтенсифікація виробництва, суть якої полягає не тільки в ефективнішому використанні землі, а й в удосконаленні всіх інших факторів виробництва – матеріальних і трудових ресурсів, впровадження нових організаційних форм господарювання, нових технологій і т.ін.; впровадження комплексної механізації, яка передбачає виконання всіх процесів механічними засобами при збереженні ручного управління машинами. А також організація і вдосконалювання матеріального стимулювання праці, тобто застосування прогресивних форм.

1. НАУКОВІ ОСНОВИ ПІДВИЩЕННЯ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ В РОСЛИННИЦТВІ

1.1. ЕКОНОМІЧНА СУТЬ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ

Виробництво будь-якої продукції, в тому числі і сільськогосподарської, може зростати за рахунок збільшення маси праці, підвищення рівня її продуктивності або завдяки одночасній дії цих двох факторів. Маса праці залежить від кількості працюючих, тривалості робочого дня та інтенсивності праці. Враховуючи, що кількість працюючих у сільському господарстві має стійку тенденцію до зменшення, а робочий день законодавчо регулюється і в історичному плані спостерігається скорочення його тривалості, то стає очевидним, що маса праці в цій галузі також має тенденцію до зменшення. Інтенсивність праці не можна розглядати як компенсуючий фактор, оскільки вона має раціональні межі, встановлені відповідно до фізичних і психічних можливостей людини. Тому зрозуміло, що збільшити виробництво сільськогосподарської продукції можна насамперед завдяки підвищенню продуктивності праці. (1)

Продуктивність праці як економічна категорія відображує взаємозв’язок між обсягом виробництва продукції і відповідними затратами праці.

Продуктивність праці – це здатність конкретної праці створювати певну кількість продукції за одиницю робочого часу. Продуктивність праці підвищується, якщо збільшується виробництво продукції на одиницю робочого часу або зменшуються затрати праці на одиницю робочого часу або зменшуються затрати праці на одиницю вироблюваних продуктів. З наведеного визначення випливає, що підвищення продуктивності праці в кінцевому рахунку зводиться до економії робочого часу. (7)

Із скороченням робочого часу на виробництво одиниці продукції знижується її собівартість, отже, зростає дохідність підприємств, підвищується їх конкурентоспроможність. Зі зростанням продуктивності праці посилюється процес вивільнення працівників, які можуть бути залучені підприємством для розвитку інших видів діяльності. Очевидно також, що скорочення робочого дня можливе лише за умови послідовного підвищення продуктивності праці. (1)

Розвиток продуктивних сил і неухильне зростання потреб суспільства об’єктивно зумовлюють необхідність підвищення продуктивності праці. На всіх етапах історії людства діє економічний закон неухильного зростання продуктивності праці. Досягнутий рівень і темпи підвищення продуктивності праці є важливим показником ефективності виробництва, джерелом зростання реальних доходів і добробуту населення. Підвищення продуктивності праці в сільському господарстві створює необхідні умови для забезпечення ефективного функціонування агропромислового комплексу країни.

Виробництво сільськогосподарської продукції вимагає сукупних затрат живої і уречевленої праці. Тому підвищення продуктивності сукупної праці відбувається за рахунок скорочення затрат як живої, так і уречевленої праці, необхідної для виробництва одиниці продукції. Підвищення продуктивності праці полягає в тому, що частка живої праці зменшується, а частка минулої праці збільшується, причому загальна сума праці, втіленої в товарі, зменшується.

З розвитком агропромислового комплексу і вдосконаленням його структури має відбутися значний перерозподіл робочої сили між окремими його галузями. Зменшення чисельності працівників сільського господарства супроводжуватиметься зростанням їх у галузях з переробки сільськогосподарської продукції та виробництва засобів праці для агропромислового комплексу. В цих умовах підвищення продуктивності праці в АПК здійснюватиметься лише за рахунок зниження сукупних затрат живої і уречевленої праці на виробництво одиниці кінцевого продукту, який надходить в особисте і виробниче споживання.

У процесі виробництва вирішальна роль належить живій праці, яка в міру розвитку продуктивних сил приводить у рух дедалі більшу масу уречевленої праці (машин, обладнання, пального, насіння, кормів тощо). В результаті цього продуктивність праці в сільському господарстві підвищується, що забезпечує збільшення обсягів виробництва рослинницької і тваринницької продукції, а також зміцнення економіки сільськогосподарських підприємств.(7)

1.2 ПОКАЗНИКИ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ В РОСЛИННИЦТВІ ТА МЕТОДИКА ЇХ ВИЗНАЧЕННЯ

Для визначення продуктивності праці в сільському господарстві застосовують систему економічних показників. Це зумовлено особливостями даної галузі і, насам перед, незбігом робочого періоду з періодом виробництва. У багатьох галузях аграрних підприємств продукцію одержують лише раз на рік, а працю витрачають цілорічно. Тому, застосовуючи систему показників продуктивності праці, можна, не очікуючи кінцевих результатів, враховувати проміжні, що характеризують затрати живої праці на окремих операціях, за окремі проміжки часу, завантаженість працівників тощо. (1)

Продуктивність праці в сільському господарстві характеризується системою прямих (повні) і проміжних (неповні) показників. Прямі показники визначаються кількістю продукції, що виробляється за одиницю робочого часу. Вони безпосередньо характеризують її рівень в окремих галузях, сільськогосподарських підприємствах або в сільському господарстві в цілому. Вони виражаються в натуральній і вартісній формі. (7)

Натуральні показники визначають діленням прямих затрат людино-годин, що виникають у процесі виконання технологічних операцій, на обсяг виробленої продукції. Це – обернені показники продуктивності праці, і їх називають технологічною трудомісткістю продукції. Вони відповідають на питання, скільки витрачено робочого часу на виробництво центнера продукції.

З метою визначення продуктивності праці по сільському господарству країни, по окремих підприємствах з урахуванням усіх видів сільськогосподарської продукції, що ними виробляється, розраховують вартісні показники – погодинну, денну і річну продуктивність праці – відношенням вартості валової продукції в порівняльних цінах відповідно до відпрацьованих годин, людино-днів і середньорічної кількості працівників, зайнятих у сільськогосподарському виробництві.

До прямих показників продуктивності праці належать:

1. виробництво окремих видів сільськогосподарської продукції в натуральному виразі з розрахунку на 1 люд.-год.;

2. прямі затрати праці (люд.-год.) на виробництво 1 ц продукції (характеризують трудомісткість продукції);3. вартість валової продукції рослинництва, тваринництва або сільського господарства в цілому з розрахунку на 1 люд.-год.;

4. вартість валової продукції сільського господарства з розрахунку на одного середнього працівника.

Продуктивність праці визначають не тільки за вартістю валової продукції, а й за масою створеної чистої продукції. Це новостворений продукт, або валовий доход, розмір якого обчислюють як різницю між вартістю валової продукції і матеріальними витратами сільськогосподарського виробництва. В умовах підвищення технічної озброєності сільського господарства і відповідної зміни співвідношення між живою і уречевленою працею обчислення показників продуктивності праці за валовим доходом (чистою продукцією) дає змогу більш повно оцінити дійсний вклад окремих галузей і підприємств у масу новоствореного продукту. На основі порівняння показників за валовою і чистою продукцією можна більш глибоко вивчити ефективність використання живої праці і обґрунтувати резерви дальшого її підвищення.

У сільському господарстві продукцію одержують раз на рік або дуже нерегулярно, в той час як затрати праці відбуваються, як правило, постійно. Тому прямі показники продуктивності праці за виходом кінцевої продукції сільськогосподарських галузей визначаються по закінченні господарського року.

Продуктивність праці протягом року обчислюють і аналізують системою (непрямих) неповних показників які є проміжними і розраховуються до одержання продукції. Вони визначаються співвідношенням обсягу виконаних робіт і затрат робочого часу. До них відносять:

1. затрати праці на вирощування 1 га посіву сільськогосподарських культур (люд.- год.);

2. затрати праці на 1 голову окремих видів худоби (люд. –год.);

3. навантаження посівних площ з розрахунку на одного середньорічного працівника;

4. навантаження поголів’я худоби і птиці на одного середньорічного працівника відповідної галузі тваринництва (в тваринництві).

Непрямі показники продуктивності праці характеризують обсяг виконаних робіт з розрахунку на одиницю робочого часу.

Вони лише приблизно оцінюють рівень продуктивності праці, проте дають змогу своєчасно протягом усього періоду виробництва сільськогосподарської продукції визначити його динаміку. Звідси їх значення для контролю і аналізу змін у затратах праці в процесі виконання різних сільськогосподарських робіт. За непрямими показниками виявляють і реалізують резерви підвищення продуктивності праці на окремих стадіях сільськогосподарського виробництва.

Рівень продуктивності праці по окремих роках істотно коливається, тому його динаміку вивчають за середніми даними за 3-5 років.

2. АНАЛІЗ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ В РОСЛИННИЦТВІ

2.1 ПРИРОДНО-ЕКОНОМІЧНІ УМОВИ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПІДПРИЄМСТВА „МЕЛИТОПОЛЬСКАЯ ЧЕРЕШНЯ”

Сільськогосподарське підприємство ПСП „Приморський” розташовано на південно західній частині Приморського району, в зоні сухого українського степу з недостатньою кількістю опадів та нерівномірним їх розподіленням по періодам року, відносно низькою вологістю повітря й частими сильними вітрами.

Територія землекористування господарства відноситься до третього агро-кліматичного району, який характеризується як дуже теплий і дуже посушливий. Середня кількість опадів за рік досягає 379 км. Цієї кількості опадів достатньо для росту, нормального розвитку і досягнення хорошого врожаю більшості районованих сільськогосподарських культур, але атмосферні опади розподіляються по місяцям нерівномірно. По даним метеостанції в с. Садове за останні 10 років максимальна кількість їх приходиться на період травень-вересень, переважно у вигляді зливів. Такі опади малоефективні, або більша їх кількість йде на поверховий стік.

Бурхливі весною і влітку східні і південно-східні вітри, швидкість яких досягає іноді 15 м/сек., і солі значно збільшують випарювання вологи ґрунтом і рослинами. Найбільш інтенсивні і небезпечні пилові бурі під час тривалої відсутності дощів, коли грунт висихає, а рослини ще мало розвинені і не утворюють суцільний покрив. Під час пилових бур швидкість вітру досягає 25-30 м/сек., іноді пориви – 35 м/сек.

Відносна вологість знижується до 15-20%. Пильні бурі тривають від 3 до 9 днів. Середньорічна температура повітря складає 9.4°С.

Найвища температура спостерігається в липні -+23.5°С, а найхолоднішим місяцем зими є січень - -3.8°С. середня глибина промерзання ґрунту – 41 см. Середня з найбільших декадних вершин снігового покриву за зиму складає 18 см. Середня тривалість без морозного періоду складає 180-190 днів. Сума ефективних температур за цей період складає 3200-3300°, що цілком достатньо для оброблення всіх культур, районованих в Запорізькій області.

Таким чином, клімат господарства має позитивні, так і негативні сторони. До позитивних відносяться довга тривалість без морозного періоду і велика кількість теплих сонячних днів. До негативних-велике випаровування вологи, нерівномірний випад опадів, низька відносна вологість повітря в літній період, пилові бурі і суховії, що наносять шкоду сільському господарству. Тому в цих умовах весь комплекс агротехнічних заходів повинен бути направлений на боротьбу по накопиченню і збереженню вологи у ґрунті і раціональне її використання.

Територія землекористування господарства „Мелітопольська черешня” має водоерозійний вид рельєфу. Підвид рельєфу широко хвильовий. Загальний нахил поверхні на південний схід до Азовського моря.

Територія слабо порізана балками. Головним джерелом зволоження ґрунтів господарства являються атмосферні опади. Ґрунтові води на водорозділових плато залягають на глибині 10-15 метрів і на процес ґрунтоутворення не впливають.

У складі сільськогосподарських угідь найбільшу цінність мають рілля і багаторічні насадження. З підвищенням їх частки підвищуються якість і ефективність використання земельних ресурсів.

У господарствах України частка ріллі в сільськогосподарських угіддях зростає з півночі на південь, а площі природних сіножатей і пасовищ відповідно зменшується.

Грунтово-кліматичні умови дозволяють господарству займатися вирощуванням зернових, технічних і інших сільськогосподарських культур. Для використання вторинної продукції рослинництва в господарстві розвинене тваринництво по вирощуванню племінного молодняку.

Структура посівних площ розроблена з урахуванням кліматичних і ґрунтових умов.

Пункт реалізації продукції господарства:

- Молоко реалізується в міських дитячих закладах; є міський пункт реалізації.

- М’ясо реалізується на Мелітопольському м’ясокомбінаті та по місту.

- Зернова продукція має реалізацію в фірмах м. Запоріжжя та у міського населення .

При визначенні економічного становища і перспектив подальшого розвитку конкретного господарства необхідно врахувати не тільки природно економічні умови, але і його розміри і спеціалізацію.

Розрізняють розмір підприємства і розмір виробництва. Про розмір підприємства судять по наявності в ньому виробничих ресурсів, а про розмір виробництва – по кількості зробленої валової продукції. Розмір сільського господарства і підприємства визначають по площі наявних земель, тобто площі сільськогосподарських угідь. Всі інші ресурси як би „прив’язані” до площі землі. В основному визначається площа землі, яку потрібно обробляти, і кількість основних і оборотних коштів, а також кількість праці, необхідне для цього.

Розмір підприємства і його окремих галузей забезпечують концентрацію виробництва, що у свою чергу показує: ступінь зосередження землі, основних і оборотних коштів, трудових ресурсів, відбиває інтенсифікацію виробництва і поділ праці. Основними показниками розміру господарства є обсяг валової продукції в натуральному і вартісному вираженні і розмір сільськогосподарських угідь, у тому числі по їх видах непрямими показниками є: вартість основного й оборотного капіталу, кількість енергетичних потужностей, середньорічна чисельність працівників.

У складі сільськогосподарських угідь найбільшу цінність мають рілля і багаторічні насадження. За характером використання земельного фонду у виробничому процесі розрізняють дві групи земель. До першої належать землі сільськогосподарського призначення і лісового фонду, де земля є головним засобом виробництва. Друга група – це земля всіх інших категорій, де земля є просторовим базисом для розміщення промисловості та інших галузей народного господарства.

Таблиця 2.1 –

Динаміка складу і структури земельного фонду

З таблиці видно, що загальна площа збільшилася в 2004 р. на 1.96 %. Сільськогосподарські угіддя ПСП „Приморський” займають в 2004 р. 2878 га землі, або 92.4 % загальної площі, в 2002 р. займали 2748 га, що становило 89.9 % від загальної площі (3056 га). З таблиці видно, що це найбільша частина загального земельного фонду. 2002-2004 рр. (більше 89%), які в свою чергу характеризують високим ступенем розораності. У загальній площі сільськогосподарських угідь в 2004 р. площа ріллі становить 2709 га (86.9 %), сіножатей -126 га (4 %), пасовища – 22 га землі (0.7 %), багаторічних насаджень -21 га (0.7 %).

З метою раціонального і ефективного використання земельних ресурсів в 2004 році збільшилась площа ріллі на 60 га за рахунок площі лісу, які втратили своє цільове призначення.

Основні виробничі фонди – це засоби виробництва, які протягом тривалого часу беруть участь у процесі виробництва, зберігають натурально речову форму і поступово, частинами переносять свою вартість на створюваний продукт. Розвиток матеріально-технічної бази сільського господарства характеризується постійним збільшенням вартості його основних фондів. Структура і видовий склад основних виробничих фондів формується відповідно до потреб сільськогосподарського виробництва. Частка окремих видів основних фондів визначається структурою сільськогосподарських угідь господарства, його виробничим напрямком і рівнем спеціалізації виробництва, впровадженням індустріальних технологій та іншими природними і економічними факторами.

Розвиток сільського господарства, рівень і темп зростання виробництва продукції та підвищення продуктивності праці залежать від забезпеченості сільськогосподарських підприємств виробничими фондами. Її рівень характеризується фондозабезпеченістю господарства і фондоозброєністю праці.Більш наглядно забезпеченість основними фондами розглянемо в таблиці.

Таблиця 2.2

Забезпеченість основними фондами та ефективність їх використання в ПСП 2Приморський”.

Основні виробничі фонди господарства „Приморський” в 2004 році становлять 17298 тис. грн.. і збільшились на 32.8 % в 3 рівнянні з 2002 року. Вартість валової продукції сільськогосподарського призначення збільшилась в господарстві, відхилення становить в 2004 р. 149 % в зрівнянні з 2002 роком. Основні виробничі фонди сільськогосподарського призначення збільшились на 13488 тис. грн.. (за рахунок збільшення вартості основних фондів в рослинництві) і відхилення становить 35.4 %.

Прибуток від реалізації в 2004 р. зменшився в порівнянні з 2002 р. на 270.8 тис. грн., відхилення становить 38.3 % (частково ціни на пшеницю в 2002 р. були вищими, чим в 2004 р.) це свідчить про те, що на величину прибутку підприємства впливає кількість і якість реалізованої продукції в підприємстві, її структура, рівень собівартості і фактичних цін реалізації. Собівартість реалізованої продукції в підприємстві із ріка в рік змінюється. Собівартість звітного року від базисного (2004 р. 3277.7 тис. грн..)збільшилась на 738.3 тис. грн.. і відхилення становить 22.5 %. А це значить, що затрати, які увійшли до собівартості продукції в 2004 р. збільшилися.

Фондозабезпеченність господарства збільшилася на 29.6 % в 2004 р. в зрівнянні з 2002 р. з розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь припадає в 2004 р. 463.8 тис. грн.. основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення.

Фондоозброєність праці в господарстві в звітному році зросла в зрівнянні з 2002 р. на 57.5 %. З розрахунку на одного середньорічного працівника сільськогосподарського виробництва припадає 63.3 тис. грн.. основних виробничих фондів в 2004 р. фондовіддача основних засобів зросла і становить 176.5 % в 2004 року до 2002 року. Розмір основних виробничих засобів, необхідний господарству для виробництва валової продукції вартістю 1 грн. зменшилася і фондомісткість продукції в 2004 році становить 3.35 тис. грн.

Норма прибутку як показник ефективності використання всієї сукупності виробничих фондів господарства набуває особливого значення в умовах переходу до ринкової економіки. Збільшення активної частини основних фондів забезпечують підвищення її ефективності. Норма прибутку в господарстві 2Приморський” зменшився в 2004 р. і відхилення становить53.1 % в зрівнянні з 2002 р.

Високий рівень використання машинно - тракторного парку, машин і обладнання в 2004 р. об’єктивно зумовлює зменшення фондомісткості виробництва сільськогосподарської продукції. За період з 2002 по 2004 роки фондовіддача виросла, а фондомісткість виробництва продукції відповідно зменшилась. Показники фондовіддачі та фондомісткості дають змогу визначити оптимальні темпи відтворення, структуру основних фондів, обґрунтувати раціональне співвідношення цін на с/г продукцію та промислові засоби праці, які находяться у господарстві.

Оборотні виробничі фонди – це засоби виробництва, які повністю споживаються протягом одного виробничого циклю, втрачають натурально речову форму і повністю переносять свою вартість на готовий продукт. Оборотні виробничі фонди перебувають у двох функціональних формах і поділяються на виробничі запаси і незавершене виробництво. Структура оборотних засобів зумовлюється розвитком інтенсифікації сільськогосподарського виробництва. В зерновому господарстві перевагу має вартість насіння, добрива та витрати на незавершене виробництво. Обсяг оборотних засобів господарства залежить від розмірів виробництва сільськогосподарської продукції і строків її реалізації.

Розглянемо таблицю 2.3.

Таблиця 2.3 –

забезпеченість і ефективність використання оборотних фондів.

Оборотні фонди ПСП „Приморський” в 2004 році становить 1354.5 тис. грн.. і незначно збільшились в зрівнянні з 2002 роком. Відхилення становить 0.3 %.

Виручка від реалізації продукції по господарству збільшилася в 2004 році на 467.2 тис. грн.. і становить 111.7 %.

Коефіцієнт оборотності оборотних засобів характеризує кількість оборотів за рік і становить в 2004 році 3.3 на підприємстві. Тривалість обороту становить в 2004 році 110.9 днів, що значно зменшився в зрівнянні з 2002 роком; відхилення становить 8.9 %.

Збільшення виробництва продукції в сільському господарстві забезпечується лише за рахунок підвищення продуктивності праці, проте досягнутий рівень і темпи її зростання залишаються ще недостатніми. Праця є самим джерелом суспільного багатства, матеріальною основою існування і розвитку суспільства.

Трудові ресурси сільського господарства – це працездатне населення, яке зайняте в сільському господарському виробництві.

Для сільськогосподарської праці характерна сезонність виробництва, особливо в галузях землеробства, що вимагає відповідних форм кооперації і розподілу праці в сільськогосподарських підприємствах. Сільськогосподарська праця більш складна. Серед факторів, які зумовлюють рівень продуктивності праці в сільському господарстві, можна виділити природні, технічні, організаційно-економічні та соціально-економічні.

Природні фактори значною мірою визначають рівень продуктивності сільськогосподарської праці. Так, від родючості землі лежать кінцеві результати сільськогосподарського виробництва, ефективність використання матеріальних і трудових ресурсів. Технічні фактори включають рівень розвитку техніки та її застосування в сільському господарстві, зростання оснащеності господарств засобами виробництва і підвищення їх надійності. Ці фактори відображають розвиток матеріально-технічної бази сільського господарства на основі впровадження досягнень науково-технічного прогресу, підвищення рівня його фондозабезпеченості та фондоозброєності праці, що є основою зростання її продуктивності.

Проаналізуємо чисельність працюючих в господарстві, рівень їх використання і забезпеченість ними сільськогосподарського підприємства. Дані зведено в таблицю 2.4.

Таблиця 2.4 –

Забезпеченість господарства робочою силою і рівень її використання.

Середньорічна чисельність робітників на підприємстві становить 322 чол. І зменшилась на 13 чол. Від базисного року, відхилення становить 3.9 %. Середньорічна чисельність робітників, зайнятих в сільськогосподарському підприємстві також зменшилась і відхилення становить 13.9 %.

Затрати праці на підприємстві збільшились на 4.6 тис. люд. год., відхилення становить 9 % від базисного року.

В умовах зменшення чисельності працівників сільського господарства в цілому по галузі важливо забезпечити їх найбільш повне і раціональне використання у виробництві. Основними показниками, що характеризують рівень використання трудових ресурсів, є кількість відпрацьованих людино-днів за рік одним працездатним та коефіцієнт використання трудових ресурсів.

245 * 6.83 * 322 = 538.8 тис. люд. год. За 2004 рік., де 6.83 – середня кількість годин, відпрацьованих робітником в день на сільськогосподарському підприємстві „Приморський”.

Коефіцієнт використання річного фонду робочого часу визначають з відношення фактично відпрацьованого на підприємстві робочого часу до можливого його річного фонду. Можливий фонд робочого часу (норматив) людино-днів складає добуток тривалості днів одного тижня на середню кількість робочих тижнів у році.

Навантаження на одного працездатного сільськогосподарських угідь збільшилось на 21.4 % - ріллі на 21.9 5, навантаження на 1 працездатного умовних голів скота збільшилось і відхилення становить 9.4 % по господарству в зрівнянні з 2002 роком.

Коефіцієнт використання річного фонду робочого часу показує, що у господарстві фонд збільшився на 4.3 % від базисного року, але фонд робочого часу на підприємстві використовується не повністю, а лише на 93 % в 2004 р. це свідчить про те, що в майбутньому фонд використання робочого часу можна використовувати більш ефективніше.

Під спеціалізацією в сільському господарстві розуміється переважне виробництво визначених видів продукції в підприємстві, районі, області, зоні. Головним показником спеціалізації підприємства є структура вартості товарної продукції (грошового виторгу), що дозволяє визначити місце кожної галузі в системі суспільного поділу праці. Додатковими показниками можуть служити: структура посівних площ, поголів’я худоби, основні засоби витрат праці й інші.

Таблиця 2.5

Склад і структура товарної сільськогосподарської продукції господарства „Приморський”