Формування прибутку промислового підприємництва

План.

Введення.

Розділ 1. Економічна сутність формування і розподіли прибутків підприємства.

1.1. Джерела одержання прибутків для підприємства.

1.2. Розподіл прибутків підприємства.

1.3. Податкова система регулювання прибутків.

Розділ 2. Техніко-економічна характеристика підприємства.

2.1. Джерела прибутків для акціонерного товариства (випуск акцій, облігацій, векселів, одержання прибутку, використання банків, інвестиційних фондів).

2.2. Особливості розрахунків за фінансові і трудові ресурси, енергоживлення.

2.3. Напрямки використання прибутку на підприємстві (економіко-математичні методи).

Розділ 3. Основні напрямки підвищення ефективності виробництва в умовах переходу до ринкової економіки.

3.1. Основні напрямки зниження витрат підприємства в умовах ринкової економіки.

3.2. Шляху підвищення рентабельності виробництва.

3.3. Проблеми удосконалювання механізму формування і розподіли прибутків підприємства.

Висновок. Висновки, пропозиції.

Додатки.

Список використовуваної літератури.

Введення.

В Україні відбуваються глибокі економічні перерви, обумовлені поверненням країни в річище загальних процесів світового розвитку. Йде корінна ламка старого механізму керування економікою, його заміна ринковими методами господарювання. Поступово створюються реальні умови, при яких економіка перестає бути заручницею політики, а ідеологічні догми - керівництвом до дії.

Ринкова економіка, при всій розмаїтості її моделей, характеризується тим, що являє собою соціально орієнтоване господарство, що доповнюється державним регулюванням. Україна, що підвелася на шлях важких реформ, зштовхується з множиною проблем. Одна з них - непрофесіоналізм у сфері керування, переваження некваліфікованих керівників на підприємствах усіх рівнів, прагнення управляти методами, властивими адміністративно-командній системі. Ринкові відносини, що передбачають плюралізм форм власності, право на повну господарську самостійність і розпорядження результатами праці, зокрема, у формуванні матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, розподілі прибули, виходу на зовнішні ринки, створюють об'єктивні економічні умови і викликають необхідність застосування ринкових методів керування (і, насамперед використання всього потенціалу сучасного менеджменту) у діяльності підприємств.

«Положення про склад витрат по виробництву і реалізації продукції (робіт послуг), що включаються в собівартість продукції (робіт, послуг), і про порядок формування фінансових результатів, що враховуються при оподатковуванні прибули»1, прямо вказує, що «…кінцевий фінансовий результат (прибуток або збиток) складається з фінансового результату від реалізації продукції (робіт, послуг), основних засобів і іншого майна підприємства і прибутків від позареалізаційних операцій, зменшених на суму витрат по цих операціях…»2...

Ринкова економіка орієнтує фірми на задоволення попиту і потреб ринку, на запити конкретних споживачів і організацію виробництва тільки тих видів продукції, що користуються попитом і можуть принести фірмі необхідну для розвитку прибуток. Ринок характерний постійним прагненням до підвищення ефективності виробництва, припускає свободу прийняття рішень тими, хто відповідає за кінцеві результати діяльності фірми і її підрозділів; потребує постійних коригувань цілей і планових програм фірми в залежності від стана ринку. Для цього потрібна особлива система керування, характерна для ринкових умов, що враховує пріоритети, специфіку і менталітет України.

Наша країна будує ринок, де повинна бути реальна економічна свобода для більшості людей. Щоб учинити такий величезний стрибок, потрібно мати адекватну ринку систему керування і культуру фірми, що спроможні забезпечити продуктивність, ефективність, динамічність, адаптивність виробництва до різноманітних вимог споживачів і постачальників. Менеджмент як засіб найбільше ефективного керування фірмою має такий потенціал. Сучасна теорія і практика менеджменту одержує для України особливе значення з двох точок зору. По-перше, перехід російської економіки на ринкові відносини об'єктивно визначає необхідність вивчення форм і методів керування на рівні основної господарської ланки. Практичне використання такого досвіду на вітчизняних підприємствах - одна з першочергових задач і один із головних резервів їхнього господарського добробуту. Далі широкий вихід вітчизняних підприємств на світові ринки з обумовлює необхідність глибокого вивчення і знання міжнародної практики менеджменту.

І теорія, і практика переконують, що успіху на ринку домогтися неможливо без ефективного і цілеспрямованого керування всіма процесами, пов'язаними з функціонуванням підприємства в ринкових умовах. Зауважимо, що сучасне керування завжди повинно носити системний характер. Як відомо, система керування являє собою комплекс дій, що потребується для забезпечення узгодженої спільної діяльності людей, а також сукупність здійснююче керування ланок і зв'язків між ними(1).

Найбільша помилка багатьох російських підприємців полягає в недооцінці ними фінансового менеджменту (керування фінансовими потоками). Деякі підприємці пояснюють це особливою складністю фінансових проблем, а тому делегують свої повноваження підлеглим. Така позиція помилкова: ніякою уявою не можна не спрямовувати, не контролювати самостійно грошові потоки як що надходять, так і виходять. Саме в прямуванні цих потоків і концентрується, реальний результат підприємницької активності і сховані ті можливості підвищення результативності бізнесу, пошук яких веде підприємець. Тому вітчизняному підприємцю, насамперед, необхідно засвоїти всі основні принципи і підходи керування фінансами, добре в них розбиратися, інакше він приречений на не успіх. Таким чином, проблема оволодіння всім потенціалом фінансового менеджменту, усіма його секретами - це питання життя і смерті бізнесу, особливо в специфічних умовах російського ринку(2).

Ринкові зміни, що відбуваються в нашій країні, роблять нагальною потребою одержувати й ефективно застосовувати досвід господарювання в новій обстановці. Умови і принципи функціонування підприємств, результати діяльності тепер залежать від конкурентноздатності їхньої продукції на ринку. У пристосуванні до вимог конкретних ринків дуже важливим є передбачення, оцінка рівня якості техніко-економічних параметрів продукції, її ціни, термінів постачання. Причому це необхідно робити заздалегідь, ще на стадії розробки нової продукції, модернізації, удосконалення що випускаються виробів, до початку виробничого циклу. Дуже важливо мати всю необхідну ділову інформацію і для розробки збутової політики.

Сучасний менеджмент - це тисяча можливих варіантів і нюансів управлінських рішень, у тому числі у фінансовій області. Це ні в якому разі не догматичне, а дуже динамічне багатопланове явище, прояв котрого постійно коректується відповідно до конкретних умов. Як тільки менеджмент відстає від реальних потреб ринкової обстановки, він перестає відповідати запропонованим вимогам. Управлінські рішення, розроблені одним підприємством і добре себе в нього що зарекомендували, можуть виявитися не тільки марними, але навіть дуже небезпечними для іншого. Багатовариантність рішень і ходів менеджменту, гнучкість і неординарність господарських комбінацій, унікальний характер кожного управлінського рішення в конкретній специфічній ситуації складає основу керування. Тому в діяльності менеджерів упор припадає робити не на стандартні рішення, а на спроможність швидко і правильно оцінити господарську ситуацію і знайти той єдино можливий у даному положенні підхід, що і є в конкретних умовах оптимальним. Для сучасного менеджменту характерні:

· Стабільне прагнення до підвищення ефективності виробництва і бізнесу в цілому;

· Широка господарська самостійність, що забезпечує свободу ухвалення рішення тим, хто відповідає за кінцеві результати функціонування на ринку підприємства в цілому або його підрозділах;

· Постійне коригування цілей і програм у залежності від стана ринку, змін зовнішнього середовища;

· Орієнтація на досягнення запланованого кінцевого результату діяльності організації;

· Використання сучасної інформаційної бази для різноманітних розрахунків при прийнятті управлінських рішень;

· Зміна функції планування від поточного - до перспективного;

· Вихід фінансового менеджменту на передній план у всій системі керування підприємства;

· Упор на всі основні чинники поліпшення діяльності фірми;

· Оцінка керування в цілому тільки на основі реально досягнутих кінцевих результатів;

· Максимальне застосування математичних методів і досягнень інформатики на базі ЕОМ;

· Притягнення всіх співробітників до керування фірмою;

· Здійснення керування на основі передбачення змін, гнучких рішень;

· Опора на інновації в кожному сегменті роботи організації, нестандартні рішення;

· Проведення глибокого економічного аналізу кожного управлінського рішення;

· Спроможність розумно ризикувати й управляти ризиком;

· Зростання ролі маркетингу в бізнесі до ключевої1.

Перехід до ринкових відносин потребує глибоких зсувів в економіці - вирішальній сфері людської діяльності. Необхідно здійснити крутий поворот до інтенсифікації виробництва, переорієнтувати кожне підприємство, організацію, фірму на повне і першочергове використання якісних чинників економічного росту. Повинний бути забезпечений перехід до економіки вищої організації й ефективності з всестороннє розвитими продуктивними силами і виробничими відношеннями, добре налагодженим господарським механізмом.

Розділ 1.

Економічна сутність формування і розподіли прибутків підприємства.

1.1. Джерела одержання прибутків для підприємства.

1) Чітка класифікація прибутків і витрат є базою обгрунтованого визначення чистого результату діяльності за визначений період. Крім цього, класифікація необхідна для: визначення, із якого джерела отримане основна частина прибутків і прибули звітного періоду; поділи виробничої собівартості продукції і невиробничих витрат, у тому числі витрат по керуванню і реалізації, а також витрат по фінансовій діяльності;

2) поділи постійних і перемінних витрат із метою управлінського і фінансового аналізу.

Для визначення джерел одержання прибутків уся діяльність підприємства розділяється на:

· основну або операційну діяльність (виробництво і реалізація продукції, робіт і послуг підприємства);

· фінансову діяльність (одержання кредитів і видача їхнім іншим підприємствам; участь підприємства в діяльності інших кампаній; операції підприємства на фінансових ринках, курсові різниці й ін.);

· надзвичайні статті (операції, що не є характерними для діяльності підприємства).

Такий розподіл дуже важливо, оскільки воно дозволяє визначити, який питома вага прибутків, отриманих як від основної діяльності підприємства, так і з інших джерел, особливо з таких, що узагалі не є характерними для діяльності даного підприємства і не можуть розглядатися як постійне джерело одержання його прибутків.

Таким чином, у системі фінансового керування необхідно мати такі показники:

Показники прибутків і прибули:

a) чистий виторг від реалізації продукції (робіт, послуг) - це валовий виторг від реалізації за відрахуванням податку з додаткової вартості, акцизів, повернутих товарів і цінових знижок. Саме цей показник є реальною базою для наступного розрахунку показників прибутку й оцінки рентабельності підприємства;

b) валовий прибуток від реалізації - чистий виторг від реалізації за відрахуванням виробничих витрат на реалізовану продукцію. Цей показник дозволяє аналізувати ефективність виробничої діяльності підприємства;

c) прибуток (збиток) від основної діяльності (операційний прибуток або операційний збиток) - валовий прибуток від реалізації за відрахуванням витрат по керуванню і витрат по збуті. Цей показник відбиває вплив витрат по керуванню і збуту на фінансовий результат від реалізації;

d) прибуток від фінансової діяльності - сальдо прибутків і витрат по фінансовій діяльності. Цей показник необхідний, для того щоб відокремити прибуток від господарч-хазяйновит-виробничо-господарської діяльності підприємства від таких джерел прибули, як одержання відсотків і дивідендів підприємством, операції з іноземною валютою й ін.

e) прибуток від звичайної господарської діяльності - сума прибутків від основної господарської діяльності і прибутків від фінансової діяльності;

f) надзвичайніприбутки;

g) прибуток (збиток) до сплати податку. Цей показник є точкою переходу від бухгалтерського прибутку до оподаткованого прибутку. Бухгалтерська (або звітна) прибуток - це прибуток, розрахований відповідно до вимог бухгалтерського обліку. Основна ціль визначення бухгалтерської прибули - показати ефективність діяльності підприємства за звітний період. Бухгалтерський облік для того й існує, щоб зібрати й опрацювати інформацію про прибутки і витрати підприємства, а також про чистий результат його діяльності для прийняття управлінських рішень на майбутні періоди. Після того як цієї цілі домоглися отриманий результат (прибуток до сплати податку) повинний коректуватися відповідно до податкового законодавства країни. Таким чином, оподаткований прибуток - це бухгалтерський прибуток, перелічений відповідно до податкових вимог;

h) чистий прибуток (чистий збиток) - прибуток після сплати податку. У умовах ринкової економіки це найважливіший показник діяльності підприємства. Саме він знаходиться в центрі уваги керуючого підприємства і фінансових ринків. Від його динаміки залежить саме існування підприємства, робітники місця для його робітників, виплата дивідендів в акціонерній компанії(3) .

Поділ виробничої собівартості і загальногосподарських витрат періоду, а також витрат по збуті необхідно, щоб оцінити, яке вплив на кінцеві результати зробила виробнича діяльність підприємства, а також його адміністративна і позавиробнича діяльності. Так, невисоке значення показника «Валовий прибуток від реалізації продукції» свідчить про те, що підприємству потрібно внести зміни у виробничий процес із метою підвищення його ефективності. Невисоке значення показника «Прибуток від основної діяльності» (операційний прибуток) при гарному рівні валового прибутку від реалізації відбиває проблеми підприємства в системі загальногосподарського керування виробничим процесом і збутом.

Поділ постійних і перемінних витрат важливо для цілей фінансового планування. Основна задача тут полягає в тому, щоб визначити, як повинні змінитися постійні і перемінні витрати при планованих темпах росту обсягу реалізованої продукції з урахуванням того, що тільки перемінні витрати змінюються пропорційно росту або падінню обсягу виробництва і реалізації.

Самий гарний менеджер мало чого зможе домогтися на ринку, якщо в підприємства, яким він керує, буде серйозна хиба коштів. Російська практика дає цьому множина підтверджень. Як часто російському менеджеру, як бездомному котові, припадає шукати собі хазяїна з товстим гаманцем. Тому задача притягнення і максимального використання грошового капіталу - одна з ключових у наших сучасних умовах. Оскільки про притягнення і використання грошових ресурсів на короткі терміни (оборотних коштів) мова йтиме нижче, насамперед зупинимося на грошових витратах із довгим циклом освоєння - інвестиціях і капіталовкладеннях(4) .

При створенні свого підприємства підприємець авансує майбутнє виробництво. Продукція ще не зроблена і, природно не реалізована, а визначені засоби і майно уже вкладені у формування виробничої структури. Авансування здійснюється у виді формування статутного капіталу, майна і коштів, що дозволяють приступити до реалізації проекту, що лежить в основі утворюваного підприємства. Промова далі йде про розширення статутного капіталу і реалізації інвестиційних проектів(5) .

Інвестиційні операції, як відомо, - операції, пов'язані з вкладенням коштів у реалізацію проектів, що будуть забезпечувати одержання фірмою вигод протягом періоду, що перевищує один рік. У комерційній практика розрізняють такі типи таких інвестицій:

· інвестиції у фізичні активи, що частіше називають інвестиціями в реальні активи (виробничі будинки і спорудження, а також будь-які види машин і устаткування з терміном служби більш одного року);

· інвестиції в грошові активи (депозити в банках, облігації, акції й інші права на одержання грошових сум від інших фізичних і юридичних осіб);

· інвестиції в нематеріальні (незримі) активи (цінності, що одержуються фірмою в результаті проведення програм перенавчання або підвищення кваліфікації персоналу, розробки торгових знаків, придбання ліцензії і т.п.).

Проблема притягнення з боку інвестицій, спроможних створити потужний імпульс для фінансового господарського розвитку підприємств, хвилює сьогодні більшість вітчизняних підприємців. Інвестиції потрібні всім, проте одержує їх далеко не кожний. Для фінансування основних засобів короткостроковий банківський кредит є винятком, а не правилом, оскільки пов'язаний із ним ризик надзвичайно великий. Крім того, підприємствам припадає враховувати умови, на яких воно одержує інвестиції, тому що якщо гроші отримані на невигідних умовах, підприємство ризикувати понести збитки, а в ряді випадків і стати банкрутом.

З погляду одержуваної по що залучаються засобам віддачі для інвестора інвестиції можуть розділятися на(6) :

Субсидії, гранти, дотації від держави, який забезпечуються підприємства пріоритетних напрямків в економіці. Це - найбільше кращі інвестиції для розвитку.

Кошти з фіксованою сумою відсотка, що складаються з кредитів (банків, держави, підприємств, інших комерційних і некомерційних структур), облігацій (акціонерних товариств і держави), привілейованих акцій (акціонерних товариств відкритого типу). По кожному з позикових засобів виплачується визначений відсоток, що встановлюється для кредиту - у договорі позики, а для облігацій і привілейованих акцій - у проспекті емісії.

Притягнуті засоби, на які виплачується дивіденд (дивіденди виплачуються пропорційно вкладенням у статутний фонд).

При розробці інвестиційного проекту важливо раціонально вибрати форми притягнення капіталу і насамперед визначити, чи нарощувати власний капітал, випускаючи цінні папери, або залучити позиковий капітал. Основними формами по притягненню засобів на фінансування інвестиційного проекту для збільшення власного капіталу є такі інструменти фінансування: звичайні акції (цінні папери, що оформляють права на власний капітал компанії і мають тому особливе значення для оцінки його бухгалтерської вартості); привілейовані акції, що дають інвестору, у порівнянні зі звичайними акціями, визначені переваги (гарантовані дивіденди, переважні права при ліквідації компанії); боргові зобов'язання з варрантами, що подають зобов'язання компанії повернути кредитору визначену суму через фіксований термін і з узгодженою премією у виді процентного прибутку. Проте в ряді випадків подібні позички настільки рисковані, що не допомагає навіть підвищена прибутковість. Тоді до них добавляється варрант (право на покупку акцій у межах фіксованого терміна по визначеній ціні). Кредитору повинна бути повернута вся сума запозичених у нього засобів і, крім того, він може ще реалізувати свої вар ранті.

У рамках боргового фінансування існує п'ять основних типів кредиту: торговий кредит, що дається одною компанією інший при продажі товару під обіцянку про його майбутню оплату, банківський кредит, наданий банком (або іншим фінансовим заснуванням) підприємству (фізичній особі) із метою фінансування тимчасових потреб підприємства, зокрема, фінансування сезонних потреб підприємства, фінансування тимчасово зрослої кількості товарно-матеріальних запасів, для помочі у фінансуванні тимчасово зрослого обсягу дебіторською заборгованістю, фінансування сплати податків, для помочі на покриття неординарних і достатньо значних витрат (наприклад, переїзд підприємства)(7) . Короткострокові позички можуть даватися комерційними банками, фінансовими компаніями, урядовими заснуваннями. Гроші на короткі терміни можуть бути отримані і за допомогою використання незабезпечених кредитних квитків терміном від одного до дев'ятьох місяців, що продаються компаніями, що мають стабільне положення і високий рейтинг. Практикується далі інвестиційний кредит, що, як правило, являє собою довгостроковий кредит, наданий із метою придбання землі, будинків, споруджень, устаткування й інших активів, що є по своїй природі скоріше «основними», а не «поточними» активами. Він може бути незабезпеченим, видаватися під заставу нерухомості, забезпечений правом арешту інших активів боржника у випадку несплати боргу. Інвестиційний кредит може даватися лізинговими компаніями, страховими компаніями, комерційними банками, ощадними банками, трастовими компаніями, утворювальними і добродійними заснуваннями, пенсійними фондами, індивідуальними інвесторами, андеррайтерами - учасниками ринку, що займаються перепродажем векселів, облігацій і заставних, а також урядовими заснуваннями.

Особистий кредит (споживчий) дається роздрібним торговцем, банком, фінансовою компанією окремій особі (наприклад, для покупки їм якогось товару по окремому рахунку в магазинах і при продажі товарів тривалого користування, приміром, автомобілів або побутової техніки). Застосовується також державний кредит, одержуваний різноманітними урядовими заснуваннями для виконання ними своїх обов'язків. Одержувачем позички виступають органи влади, урядові заснування.

Центральне питання для менеджера, що одержує кредит - у розрахунку граничної процентної ставки, при якій кредит залишається для нього ефективним. Найбільше істотну роль серед названих вище джерел фінансування, по ступені убування їхньої частки в інвестиційних операціях, грають розширення акціонерного капіталу, позики, випуск облігацій. Отже, збільшення акціонерного капіталу є основною формою притягнення засобів для розвитку компаній в умовах ринкової економіки.

1.2. Розподіл прибутків підприємства.

Залучити засоби - одна сторона медалі. Друга - особливо важлива - використовувати грошові ресурси найбільше ефективно, оборотньо. Як відомо, необхідно вчасно повернути авансовані засоби після виробництва і реалізації продукції. Всі наступні витрати після авансування вкладення засобів іменуються інвестуванням. Якщо ж вкладення в підприємство здійснюється з одержуваної в ході виробництва прибули, те подібні вкладення приймають форму ре інвестування(8) .

Авансування виробництва - процес формування статутного (тобто початкового) капіталу, інвестування виробництва - додаткові вкладення до статутного капіталу, ре інвестування - це додаткові вкладення, здійснювані з прибутку, одержуваної від виробництва товарів і їхньої наступної реалізації.

Вартість авансованого капіталу постійно зберігається в незмінному розмірі за рахунок адекватної компенсації його зносу, тобто за рахунок адекватної компенсації його зносу, тобто за рахунок амортизації капіталу. Процес амортизації - це триєдиний процес: списання зносу, тобто зменшення вартості використовуваного капіталу;

умикання повного розміру списання в ціну товару, що провадиться за допомогою даного устаткування і призначений для реалізації;

зарахування розміру внеску, включеної в ціну товару, на амортизаційний рахунок для зберігання розміру капіталу на старому рівні. Розмір цього амортизаційного рахунку повинний бути еквівалентний сумі вкладень або авансованого капіталу.

Знецінення авансованого капіталу не відбувається, оскільки знос компенсується амортизацією. Проте така ситуація характерна лише для функціонуючого капіталу, тобто залученого в процес виробництва. Капітал, що авансований, але не залучений у процес виробництва, знецінюється.

Під ліквідністю розуміється оборотність капіталу в грошову форму у випадку виникнення такої необхідності (наприклад, для погашення боргів). Поняття «неліквід», що існує в середовищі російських ділових людей, означає, що якась вартість не може бути звернена в гроші (наприклад, неякісний товар, що не вдасться продати). Неліквідні засоби, зрештою, припадає списувати за рахунок прибули, що знижує ефективність виробництва, у чому, природно, не зацікавлений жодний менеджер. У цьому змісті самим ліквідним засобом є самі гроші(9) .

По своєму функціональному призначенню капітал, як відомо, підрозділяється на два значні складових елементи - капітал основний і капітал оборотний. Засоби, вкладені в основний капітал, відшкодовуються поступово, частинами, протягом достатньо тривалого періоду часу. Причому стосовно до кожного елемента основного капіталу період повернення вкладених засобів буде розрізнений (у залежності від нормативного терміна його використання)(10) .

У прагненні до успіхів підприємству припадає вирішувати велику дилему фінансового менеджменту: рентабельність або ліквідність? - і найчастіше жертвувати або тим, або іншим у спробах сполучити динамічний розвиток із наявністю достатнього рівня коштів і високої платоспроможності. Справа в тому, що ліквідні утруднення і, відповідно, низькі значення коефіцієнта поточної ліквідності можуть свідчити не про фінансову хворобу і неплатоспроможність, а про динамічний розвиток підприємства, бурхливому нарощуванні обороту і швидкого освоєння ринку.

Роздивися для ілюстрації два приклади. Перший із них показує, що для підприємств малого і середнього бізнесу високі темпи нарощування обороту спричиняють за собою підвищені ліквідні потреби. Другий приклад говорить про те, що і для значних підприємств занадто бурхливі темпи росту обороту чреваті ліквідними трудностями. Нарешті обидва приклади свідчать про фундаментальне протиріччя, дилемі, що припадає дозволяти підприємствам на всіх етапах їхнього розвитки: або діяльність рентабельна, або вона приносить достатній рівень ліквідних засобів. Примирити одне з іншим важко, але, як ми побачимо, можливо(11) .

Приклад 1.

Візьмемо три підприємства, що знаходяться на різних стадіях розвитки: М («мале»), С («середнє») і ДО («значного»), див. таблицю 1.

Підприємство М з обсягом активу 10 тис. грн. і 10-тисячним річним оборотом перебуває в стадії навального «виходу з дитячих пелюшок». Середньорічний темп приросту обороту 30%; комерційний марж (рентабельність обороту) росте повільно: 3% у першому році, 5% у другому році, 7% у третьому році, зате підприємство виграє на підвищенні коефіцієнта трансформації (оборотності активів): 1, 1,1 і 1,2 у першому, другому і третьому роках відповідно(12) .

Підприємство С з обсягом активу 500 тис. грн. і 750-тисячним оборотом знаходиться на шляху до зрілості. Оборот росте на 25% щорічно, комерційний марж стабілізувався приблизно на рівні 12%, коефіцієнт трансформації підтримується на рівні 1,5.

Підприємство ДО має обсяг активу 100 млн. грн. і річний оборот 160 млн. грн. Оборот росте на 10% у рік, комерційний марж складає 9%, коефіцієнт трансформації - 1,6.

Відповімо на запитання: у якому ступені в кожного з цих підприємств необхідний приріст активів покривається наробленим нетто результатом експлуатації інвестицій? При цьому під нетто результатом експлуатації інвестицій (НРЕІ) будемо розуміти показник, що укладається із суми балансового прибутку і відсотків за кредит, віднесених на собівартість.

Таблиця 1.

Покажемо, як отримані ці цифри, користуючи даними підприємства С, а потім дамо коментар до таблице1.

Новий обсяг активу отриманий на основі однієї з модифікацій широко застосовуваного у фінансовому плануванні і прогнозуванні методу: при незмінній структурі пасиву (а ми використовували саме таке допущення) темпи приросту обороту застосовні до темпів приросту обсягу балансу. Таким чином, обсяг активу підприємства С, збільшуючись на 25% у рік, зростає за трьох року з 500 тис. грн. до 977 тис. грн2.

Рівень економічної рентабельності активів отриманий перемножуванням комерційного моржу і коефіцієнта трансформації: 12% ( 1,5 = 18%.

Для одержання суми дефіциту (надлишку) ліквідності необхідно спочатку обчислити сумарний НРЭИ за трьох року, а потім порівняти з ним суму приросту обсягу активу. Для розрахунку НРЭИ використана формула комерційного моржу (КМ):

КМ = НРЭИ : ОБОРОТ ( 100 ( НРЭИ = ОБОРОТ ( КМ : 100.

Таким чином, НРЭИ першого року складає 112,5 тис. грн., другого року 140,6 тис. грн., третього року - 175,8 тис. грн. У сумі це 429 тис. грн. Далі: (977 тис. грн. - 500 тис. грн.) - 429 тис. грн. = 48 тис. грн.

Коефіцієнт покриття приросту активів нетто результатом експлуатації інвестицій складає (429 тис. грн. : 477 тис. грн.) = 0,9.

Подані в таблиці дані свідчать про те, що:

· Підприємство М з найбільше бурхливими темпами приросту обороту протиставляє подвоєнню обсягу активів підвищену (завдяки високій швидкості оборотності засобів) економічну рентабельність активів. Але, не дивлячись на це, лише 25% приросту активів фінансуються за рахунок внутрішніх джерел. Дефіцит ліквідності на покриття потреб росту підприємства складає 75% потрібного приросту активу;

· Підприємство С протиставляє подвоєнню обсягу активів підтримка високої рентабельності (притім, що обидва її елементи - і комерційний марж, і коефіцієнт трансформації - мають дуже пристойні значення). Проте і цьому підприємству не вдасться досягти повного покриття необхідного приросту активів. Дефіцит складає 10%;

· Підприємство К з найменшими темпами приросту обороту, але з найбільше широким масштабом діяльності збільшує свої активи лише на одна третина і має більш скромний рівень рентабельності, чим підприємство С. Доки буде можливим підтримка 14,4%-ной рентабельності без серйозних структурних змін - це, звичайно, дуже складне питання. Але поки що підприємство утримує свої позиції, маючи надлишок ліквідності в 19,43 млн. грн., що із лихвою дозволяє покрити приріст активів.

Приклад 2.

Візьмемо підприємство ДО із приклада 1 і з рівним вже отриманий нами раніше коефіцієнт покриття приросту активів нетто результатом експлуатації інвестицій 1,6 із цим же коефіцієнтом, але розрахованим для 25%-ных темпів приросту обороту(13) .

Найпростіші обчислення виявляють дефіцит ліквідності в сумі 26,7 млн. грн. замість старого надлишку в 19,43 млн. грн., а шуканий коефіцієнт знижується з 1,6 до 0,71 (комерційний марж - як і раніше 9%). Занадто швидкі для даного підприємства темпи росту обороту породили дефіцит ліквідних засобів замість їхнього надлишку. Якщо підприємство не збирається знижувати темпи нарощування обороту, то воно повинно зробити серйозні зміни своєї фінансової структури(14) .

Ідея інтеУкраїниеренції (накладення) довгострокових і короткострокових цілей, феноменів і результатів діяльності підприємства підказуються самою логікою економічного процесу і реальної фінансової практики. Проте перейнятися цією ідеєю легко, а мистецтвом сполучити генеральну фінансову стратегію з оперативним керуванням фінансами підприємства володіють на перевірку не багато хТО. Більшість діє за принципом «крива виведе», і крива, дійсно виводить, але, на жаль, не завжди в потрібне місце. Втім, жарти убік. Задача і впрямь не з легких, тим більше, що кількісні параметри інтеУкраїниеренції недостатньо пророблені у фінансовому менеджменті. Але зараз спробуємо розібратися хоча б в основних питаннях, рухаючись по двох головних напрямках:

1. «Невідворотність інвестицій ® постійні і перемінні витрати інвестиційного процесу ® поточні фінансові потреби ® структура капіталу підприємства»;

2. Фінансова усталеність підприємства ® платоспроможність, ліквідність балансу, кредитоспроможність, рентабельність ® балансові пропорції ® фінансові коефіцієнти»(15) .

Отже, напрямок перше.

Ризики, пов'язані з тим або іншим інвестиційним проектом або цілим інвестиційним портфелем підприємства, можуть мати саму різноманітну природу і носити самий різний характер: можлива переоцінка, або навпаки недооцінка майбутнього попиту на продукцію підприємства, що здійснило проект; можливо завищення, або навпаки заниження рентабельності підприємства в результаті здійснення проекту;

можливі, нарешті, технічні помилки при виборі того або іншого проекту...

…і при всіх цих обставинах несприятливі наслідки, у принципі оборотні. Навіть у такому важкому випадку, як завищена оцінка попиту, можна круто змінити комерційну політику, необхідно підсилити контроль над дебіторською і кредиторською заборгованістю, посилити регулювання запасів сировини і матеріалів, не допускаючи їхній перенакоплення. При недооціненому попиті треба зосередитися на вишукуванні джерела фінансування додаткових перемінних, а також, дуже можливо, і постійних витрат. Коли не виправдуються надії на високу рентабельність, адміністрація повинна вжити заходів до нейтралізації занадто оптимістичних дивідендних обіцянок акціонерам. Якщо ж рівень рентабельності перевершує чекання, акціонери вправі дорікнути керівників підприємства в перестраховці, але, швидше за все, не стануть заперечувати ні проти підвищення абсолютної норми дивідендів, ні проти дохідних довгострокових фінансових вкладень надлишків засобів.

Є тільки один дійсно катастрофічний ризик: це ризик відмови від інвестування як такого. Рано або пізно, але неминуче підприємство настигаєтся падінням конкурентноздатності, фізичним і моральним старінням устаткування, невідповідністю характеристик готової продукції вимогам ринку.

Відмова від інвестицій рівносильна дезінвестиціям. Можна урізувати занадто амбіційний проект, можна відкласти реалізацію проекту до кращих часів, можна спорудити хитромудру модель фінансування проекту, але не можна перекреслити слово «проект».

Ця невблаганна істина знаходиться в повній згоді з Великим Законом убування граничної корисності і граничної продуктивності чинників виробництва:

«Збільшення перемінних витрат веде до збільшення обсягувиробленої продукції, виторги від реалізації і прибули лише до визначеного грнежу, за яким додаткова продукція й економічний ефект, одержувані від подальшого нарощування витрат,починають знижуватися. Це відбувається тому, що всі нові і нові «дози» перемінних витрат з'єднуються з щодо розмірами , що зменшуються , постійних витрат, раціональне сполучення між постійними і перемінними витратами порушується, і підприємство не може далі збільшувати виторг і прибуток. Для виправлення ситуації необхідний стрибок постійних витрат»(16). Виробничникам до болю знайома ситуація, коли скільки ні привнось додаткової сировини і (або) робочої сили у виробництво, випуск не буде рости через недостачу устаткування, виробничих і інших помешкань, скромних можливостей організації виробництва. Що толку, що навколо одного старого верстата клопочеться ціла армія робітників, і ще з надлишковою кількістю найкращої сировини? Обсяг виробництва об'єктивно обмежується технічними можливостями застосовуваного устаткування. А який зміст нарощувати об'ем виробництва, вливаючи в нього колосальні витрати на сировину, якщо підприємство не має у своєму розпорядженні відповідну комерційну інфраструктуру для реалізації готово