Механизм активизации трудовой деятельности в рамках рыночной экономики
Київський національний економічний університет
На правах рукопису
Безматерних Віктор Григорович
УДК 331.101.3
МЕХАНІЗМ АКТИВІЗАЦІЇ ТРУДОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УМОВАХ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ
Спеціальність 08.01.01 – політична економія
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук
Науковий керівник
Доктор економічних наук,
професор
Бєляєв Олександр Олександрович
Київ –2000р.
ЗМІСТ
ВСТУП.............................................................................................................................................. 3
РОЗДІЛ 1. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНА ПРИРОДА МОТИВАЦІЇ ПРАЦІ.............. 9
1.1. ПРОБЛЕМА МОТИВАЦІЇ ПРАЦІ В РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ................................. 10
1.2. ОБ’ЄКТИВНІ ОСНОВИ МОТИВАЦІЇ ПРАЦІ............................................................... 35
1.3. КЛАСИФІКАЦІЯ МОТИВАЦІЇ ПРАЦІ........................................................................... 51
РОЗДІЛ 2. СИСТЕМА АКТИВІЗАЦІЇ ТРУДОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
У ПЕРЕХІДНІЙ ЕКОНОМІЦІ УКРАЇНИ............................................................... 72
2.1. СТАНОВЛЕННЯ ВНУТРІШНЬОЇ МОТИВАЦІЇ ЯК ФОРМИ ПОДОЛАННЯ
НАЙМАНОЇ ПРАЦІ.......................................................................................................... 74
2.2. ТРАНСФОРМАЦІЯ ПРИВАТНОЇ ВЛАСНОСТІ ТА ЗМІНИ
СПІВВІДНОШЕННЯ У СИСТЕМІ ФОРМ ДОХОДУ................................................ 92
2.3. РОЗВИТОК ВИРОБНИЧОЇ ДЕМОКРАТІЇ ЯК НАЙВАЖЛИВІША УМОВА
АКТИВІЗАЦІЇ ТРУДОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ................................................................... 107
ВИСНОВКИ................................................................................................................................ 115
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ............................................................................. 115
ВСТУПРозвиток ринкових відносин в Україні передбачає формування нової системи мотивації праці, яка враховує кардинальні зміни відносин власності, економічного статусу працівників, джерел, рівня, складу і структури їх доходів.
Процес становлення ринкового механізму активізації трудової діяльності в Україні ускладнений багатьма обставинами. Серед них найперше треба виокремити надзвичайно гостру кризу української економіки, що охопила всю систему економічних відносин. У даний час спостерігається значне зниження усіх макроекономічних показників. Так, за офіційними даними, з 1990 по 2000 роки наша держава втратила майже половину свого промислового та сільськогосподарського потенціалу. Динамічно скорочується виробництво у машинобудуванні, фактично відбувається деіндустріалізація країни, причому випереджаючими темпами. Загрозливих розмірів досягла диференціація доходів, котра призвела до безпрецедентного за своєю глибиною розшарування суспільства. Величезних масштабів набуло безробіття. Не дивлячись на ознаки депресивної стабілізації, що намітилася в останні роки, криза поглиблюється, набуваючи характеру повзучого нагнітання кризових процесів у всіх сферах економіки. По суті створено ситуацію, коли економічні реформи “оплачує” більшість населення, а її вигоди отримують лише небагато хто.
Ринкова трансформація не привела в дію рушійних сил ринку, не затребувала творчої енергії мас. Усі її досягнення обмежилися найпростішими в інституціональному плані перетвореннями: утвердженням свободи цін, приватної власності, свободи торгівлі. Вони не подолали кризу (деформацію) трудової етики і мотивації, а навпаки, посилили її, зорієнтували працівника в основному на майновий переділ, посередницьку роботу, а не на продуктивну діяльність. Стимулююча роль зарплато-трудового блоку економічних відносин у процесі ринкового перетворення зменшилась і має тенденцію до подальшого зниження.
Зростання інфляції та відсутність регулювання заробітної плати призвели до значного скорочення реальної заробітної плати. У той час, як ціни внутрішнього ринку України сьогодні на переважаючу більшість товарів вже досягли світового рівня, ціна робочої сили у 8–10 разів нижча за середньосвітову.
Суттєвою перепоною для становлення дієвого ринкового механізму активізації трудової діяльності стало виключення людини із економічних реформ, позбавлення реформи “людського виміру”. Ринкові перетворення не сприяли активізації трудової діяльності, перетворенню праці в домінуючий фактор розвитку економіки. Навпаки, вони посилили відчуження праці від власності. У плановій економіці це відчуження було більш-менш однаковим для всіх, за винятком партійної та господарської номенклатури. У ході ринкової трансформації переважаюча більшість населення виявилась поза власністю, перетворилася у найманих працівників. Формально утвердився інститут приватної власності на робочу силу, позбавлений правової основи, який не став основою економічної свободи і соціального захисту працівника, гарантом благополуччя життя. В цілому відбувається характерне для раннього та примітивного капіталізму підпорядкування праці капіталові, зменшення зарплатоємкості, різке звуження можливостей для формування середнього класу. Не менш важливим наслідком ринкових перетворень стали низькі зарплатоємкість та доходи населення. Стрімке зменшення цих макроекономічних показників характерізує те, що вигоди ринкових відносин, які формуються, реалізовуються лише небагатьма, хто збагачується не в результаті виключних підприємницьких здібностей, трудового внеску у примноження багатства, а внаслідок переділу власності та її реалізації.
Здійснювана економічна політика спрямована переважно на фінансову стабілізацію, послаблення бюджетної кризи. Але в ній не приділяється достатньої уваги балансу між безробіттям та інфляцією, підвищенню зарплатоємкості і посиленню інституціоналізації ринку праці, специфікації повноважень приватної власності, що утруднює формування дієвого механізму активізації трудової діяльності.
Означені проблеми вимагають теоретичного осмислення. Пряме копіювання зарубіжного досвіду соціально-трудових відносин неприйнятне для України, яка відрізняється особливою соціально-економічною реальністю. Потрібний грунтовний аналіз та узагальнення досвіду ринкової трансформації праці, повніше врахування соціально-економічної дійсності, українського менталітету, досвіду попередніх економічних реформ та закономірностей світового розвитку. Все сказане й визначило вибір теми наукового дослідження.
У вітчизняній економічній літературі накопичено значний досвід дослідження таких наукових проблем, як потреби, економічні інтереси, стимулювання праці, відтворення робочої сили, використання трудових ресурсів, відносини між працею і капіталом. Серйозну базу для дисертаційного дослідження проблем праці в умовах ринкової економіки представляють наукові розробки Л.Бесчасного, Д.Богіні, І.Буяна, В.Врублевського, А.Гоша, К.Кривенка, В.Кваснюка, В.Корнієнка, І.Лукінова, В.Логвиненка, В.Нестеренка, Ю.Пахомова, А.Рубана, С.Мочерного, П.Томчука, В.Сакади, І.Сороки, В.Черняка, А.Чухна та ін.
Дуже важливими і корисними для автора цього дослідження виявились праці із загальних проблем економічної теорії, методології економічної науки, з проблем людини в системі економічних відносин в минулому радянських, тепер російських вчених Л.Абалкіна, А.Анчишкіна, В.Автономова, Е.Вільховченко, Л.Гребньова, С.Дзарасова, А.Дадашева, С.Дятлова, Т.Заславської, В,Зотова, В.Кулікова, В.Ковальова, Л.Костіна, А.Левіна, В.Радаєва, С.Шаталіна та інших.
У західній економічній і соціологічній літературі значний вклад у дослідження моделі людини, механізму мотивації трудової діяльності внесли такі економісти, соціологи, психологи, спеціалісти з менеджменту і маркетингу, як: Х.Альберт, І.Браун, Г.Беккер, Дж.К.Гелбрейт, Ф.Герцберг, Дж.Грейсон, П.Друкер, В.Зіберт, Я.Корнаї, Г.Кірхчесснер, Л.Ланг, А.Маслоу, К.Маркс, В.Майєр, Д.Макгрегор, Е.Мейо, К.Л.Макконнелл, А.Розенберг, Г.Саймон, А.Файол, З.Фрейд, В.Шульц, Г.Емерсон, К.Ерроу, К.Еклунд та інші.
Однак багато з аспектів ринкового механізму активізації трудової діяльності залишаються до цих пір мало розробленими. Спостерігається певна фрагментарність, недостатня комплексність у дослідженні приватної власності на робочу силу. До цих пір немає необхідного розуміння у трактовці «ціни праці» і «мінімальної заробітної плати». Треба вести наукові пошуки і розробку проблем інтеграції оплати праці і власності, взаємозалежності доходів працівника і його особистого внеску. Не вирішені у повній мірі питання ринкового механізму активізації трудової діяльності, співвідношення віддаленої і короткої трудової мотивації, ринкової стратегії управління працею. Недостатня розробленість і практична значимість проблем ринкового механізму активізації трудової діяльності визначили вибір теми дисертаційного дослідження.
Метою дисертаційного дослідження є обгрунтування ринкового механізму мотивації трудової діяльності і її структури. Досягнення названої мети передбачає вирішення наступних завдань:
- узагальнити, систематизувати погляди провідних вітчизняних та зарубіжних економістів на соціально-економічну природу мотивації праці та виявити основні закономірності їх історичної еволюції;
- дослідити взаємозв’язок еволюції моделі “економічної людини” та розширення структури трудової мотивації;
- показати зв’язок між відносинами власності і економічним статусом працівника на ринку праці в умовах реформування економіки та розкрити роль і значення власності на робочу силу;
- проаналізувати взаємозв’язок між доходами працівника і трудовими стимулами;
- обгрунтувати зарплатоємкість як індикатор зрілості ринкових відносин;
- визначити структуру механізму трудової мотивації і виділити її основні складники;
- вивчити досвід країн з розвиненою ринковою економікою в організації та стимулюванні праці і визначити можливості його використання в Україні.
Теоретичною основою дослідження послужили праці відомих вітчизняних та зарубіжних економістів, соціологів, психологів з питань трудової мотивації, формування і функціонування ринку праці, людського капіталу. У дисертаційному дослідженні використано статистичні збірники Держкомстату України, матеріали галузевих та академічних науково-дослідних інститутів, дані, що наводились у періодичній пресі.
Дисертаційне дослідження містить наступні моменти, що характеризують його новизну і науково-практичне значення:
- тут обгрунтовано положення про те, що у сучасних високорозвинутих країнах економічний розвиток все більше отримує “людський вимір” і домінуючим фактором суспільного прогресу стає праця людини, її талант і творчість;
- виділено етапи ускладнення механізму трудової мотивації, зумовлені змінами економічного і соціального статусу людини: перший з них пов’язаний з пануванням “економічної людини” і характерними для нього економічними мотивами; другий – зі становленням людського капіталу та посиленням соціальних і інших надекономічних мотивів поведінки працівника; третій шлях передбачає перетворення особистого розвитку, самореалізації в пріоритетний мотив економічної поведінки;
- доведено, що в трансформаційний період, коли попередні економічні структури руйнуються, а нові лише тільки виникають, детермінуючим мотивом є надекономічні фактори, які характеризуються більшою інертністю, прийнятністю і стабільністю, та короткі мотивації;
- виділено основні складники ринкового механізму активізації трудової діяльності: домінуюча роль власності на робочу силу і перетворення зарплатоємкості в індикатор зрілості ринкових відносин, посилення взаємозв’язку і взаємодоповнення процесів формування доходів за індивідуальною та спільною працею; розвиток виробничої демократії як інструменту возз’єднання праці і власності, праці і управління;
- сформульований висновок про закономірну зміну коротких і віддалених мотивацій на користь останніх, обумовлену зрілістю економічних відносин, посиленням орієнтації на кінцеві результати трудової діяльності, можливістю реалізації особистості у процесі праці, стабільністю економічного і соціального становища працівників.
Отримані основні положення та висновки можуть бути використаними у викладанні курсу “Основи економічної теорії” за темами: “Основи ринкового господарства”, “Формування доходів”. “Підприємництво”, а також при розробці спецкурсів з проблем мотивації праці, власності, активізації трудової діяльності. Виконане дисертаційне дослідження спрямоване на вирішення наукової проблеми, котра має велике значення для успішного проведення економічних реформ в Україні.
РОЗДІЛ 1. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНА ПРИРОДА МОТИВАЦІЇ ПРАЦІ1.1. ПРОБЛЕМА МОТИВАЦІЇ ПРАЦІ В РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ
Для кожної із суспільних наук характерне своє уявлення про людину, про ті її властивості, які складають головний інтерес для тієї чи іншої галузі наукового знання. Такий диференційований підхід до людини дозволяє розширити наше поняття про неї. В той же час отримані кожною наукою висновки далебі не завжди складуються в єдину картину, цілісне уявлення. Це у повній мірі стосується і проблеми трудової мотивації, яку досліджують представники різних наук.
Враховуючи різницю підходів до моделі людини і до трудової мотивації, науковий та практичний інтерес має короткий екскурс в область економічної людини в науці, включення в його трактовку все нових додаткових якостей і рис.
Модель людини в економічній науці зазнала змін у ході розвитку самої науки. Деякі елементи цієї моделі піддавались уточненню, інші – відкидались. Поряд з тим у неї включались зовсім нові елементи, роблячи модель більш реалістичною і такою, що достатньо повно відображає роль і місце людини в економічному житті суспільства.
Не торкаючись наукових уявлень про людину до виникнення політичної економії, почнемо з моделі людини, сформульованої англійськими класиками. Для цієї моделі характерна визначальна роль власного інтересу у мотивації економічної поведінки, направленої на придбання багатства. Економічною основою поєднання господарської діяльності розрізнених егоїстичних інтересів, на думку А.Сміта та його послідовників, є обмін, внутрі- та міжгалузева конкуренція, рух капіталу, вирівнювання норми прибутку.
У праці “Дослідження про природу та причини багатства народів” А.Сміт відзначив властивості людини, що визначають її господарську діяльність1. Це, по-перше, “схильність до обміну одного предмета на інший”. По-друге, власний інтерес, егоїзм, “однакове у всіх людей постійне і незникаюче прагнення покращити своє становище”2. Схильність людей до обміну, за Смітом, веде до розподілу праці, а егоїзм спонукає індивіда обирати вид діяльності, у якому він матиме більшу вигоду, що виражається в отриманні грошового доходу”3.
Особливе значення А.Сміт надавав “невидимій руці” ринку, котра забезпечує результат, не залежний від волі та наміру індивіда. Ідея “невидимої руки” полягає у тому, що економічна поведінка визначається суспілними умовами, за яких, завдяки вільній конкуренції і через приватні інтереси індивідів, ринкова економіка вирішує найкращим чином суспільні завдання, приводячи до гармонії індивідуальні й суспільні інтереси та забезпечуючи магістральні вигоди для всіх і кожного. При чому, на відміну від своїх попередників, Сміт вважає власний інтерес, егоїзм людини не руйнівною силою, а здатною творити, порівнюючи механізм впливу особистого інтересу на трудову мотивацію людини з діяльністю імунної системи людського організму.
Таким чином, за Смітом, власне корисливий інтерес є головним мотивом господарської діяльності людини. Він твердо переконаний у тому, що природний потяг людини покращити своє матеріальне становище – це такий могутній стимул, що, коли б йому надати можливість діяти без перешкод, індивід сам по собі здатний привести суспільство до добробуту. Більше того, цей стимул здатний також навіть “подолати сотні досадних перепон, котрими безумство людських законів так часто утруднює його діяльність”.1 При цьому Сміт не зводить власний інтерес людей до отримання грошових доходів, він відзначає, що на вибір занять, окрім заробітку, впливають також приємність та неприємність навчання, постійність чи непостійність занять, більший чи менший престиж в суспільстві, і, нарешті, більша чи менша вірогідність успіху. Окрім того, Сміт розрізняє інтереси представників основних класів сучасного йому суспільства: власників землі, найманих робітників і капіталістів.
За твердженням А.Сміта, ринкові відносини кращим чином впливають на економічну поведінку тоді, коли приватний інтерес вищий від суспільних інтересів, які представляють собою суму інтересів людей, що складають його. Виходячи з цієї трактовки економічних інтересів, А.Смітом визначається введене ним тепер знамените поняття “економічна людина”. Суть “економічної людини” полягає в тому, що вона досягає своєї мети, якщо звертається до егоїзму інщих і “зуміє показати їм, що у їх власних інтересах зробити для неї те, чого вона вимагає від них. Всякий, хто пропонує іншому угоду будь-якого виду, пропонує зробити саме це. Дай мені те, що мені потрібно, і ти отримаєш те, що тобі потрібно, - така суть всякої подібної пропозиції”.1
У Сміта “економічна людина” має мало спільного з реальними людьми. Вона розглядється як довершений егоїст, який знає все на світі і зосереджений виключно на накопиченні все більшого й більшого багатства. Для реалізації таких цілей Смітові знадобилася “невидима рука”, котра незалежно від волі та намірів “економічної людини” скеровує її і інших людей до найкращих результатів, вигоди та до більш високих цілей суспільства, ставлячи приватний інтерес понад суспільним.
Ідеі А.Сміта про “економічну людину” та “невидиму руку” на цілі сторіччя наперед визначили й наступну економічну політику багатьох держав, і напрямок наукового пошуку величезної армії вчених-економістів. Вони в значній мірі зберігають сенс й у сучасному неолібералізмі.
Відмінного погляду на природу людської діяльності притримувалася німецька історична школа політичної економії, котра склала сильну опозицію англійській класичній школі. В Німеччині сформувалась інша, не схожа до англійської, комбінація історичних та ідеологічних умов. Відстала економіка, наявність напівфеодальніх елементів, слабкий розвиток конкуренції, дрібні держави, сильні стани і цехові структури – все це ніяк не сприяло швидкому й безконфліктному засвоєнню ідей А.Сміта. Реакції відторгнення допомогало й ідейне середовище, характерне для Германії того часу.2
Отож, представники німецької історичної школи /Б.Гільдебранд, К.Кніс та інші/ розглядали людину як істоту суспільну, як продукт цивілізації та історії. Крім егоїстичних та альтруїстських спонукань людей на їх дії певним чином впливає і середовище їх проживання. Що ж стосовується окремої людини, то Гільдебранд писав, “що людина як істота суспільна перш за все є продуктом цивілізації та історії і що її потреби, її освіта і її відношення до речових цінностей так само, як і до людей, ніколи не залишаються одними й тими ж, а географічно та історично безперервно змінюються і розвиваються разом зі всією освіченністю людства”.1
До егоїзму англійської класичної школи німецька історична школа додає ще два, значно більш благородних спонукання: “почуття спільності” і “почуття справедливості”. Історична школа стверждувала, що робітники можуть покращувати своє становище не поодинці, а спільно, відстоюючи свої загальні інтереси. При здійсненні загальної справи у них розвиваються вищі моральні спонуки, виникає здатність жертвувати своїм часом та випадковими інтересами в ім’я спільного добра.
Модель економічної людини історичної школи суттєво відрізняється від моделі людини класичної школи. Якщо “економічна людина” у класиків є хазяїном своїх намірів і дій, то людина історичної школи представляє з себе частину народу, підвладну зовнішнім впливам та дії багатьох факторів, що визначають цю частину. Така множинність мотивів, очевидно, не залишала місця для дії об’єктивних економічних законів. Економічна діяльність, що складала частину економічного життя, була обмеженою відповідно до поглядів історичної школи законами, мораллю даного суспільства. Саме тому К.Маркс “охрестив” праці історичної школи “могилою політичної економії”.1
Представники історичної школи вважали, що першочергова роль належить не індивідууму, а суспільству, яке володіє владою над індивідом. М.Вебер та інші представники історичної школи розглядали суспільство як обумовлену соціальними закономірностями сукупність автономних індивідів.
Наступний етап у розвитку моделі економічної людини пов’язаний з іменами К.Маркса та Ф.Енгельса. На формування концепції людини К.Маркса подали великий вплив ідеї Г.Гегеля та Л.Фейєрбаха. У Фейєрбаха людина – не тільки і не стільки мислячий суб’єкт, скільки матеріальна істота, що має біологічну природу. Але в цю природу Фейєрбах включив потяг до щастя, яке не досягнути наодинці, без іншої людини, а тому виходить за рамки егоїзму і веде до єднання всього людського роду. У Гегеля людина – це перш за все втілення світового духу, який тільки через людину – мислячого суб’єкта одержує волю та свідомість. Активна діяльність людини проглядалась Гегелем насамперед у пізнанні абсолютної ідеї. Чим глибше усвідомлює людина цю логіку, тим вільнішою вона стає. Погляди Фейєрбаха і Гегеля у переосмисленому вигляді лягли в основу концепції людини К.Маркса.
У марксистській економічній теорії людина розглядається як суб’єкт суспільного виробництва, як головна продуктивна сила і одночасно – як об’єкт, самоціль суспільного розвитку. К.Маркс досліджує проблему людини не в абстрактно-логічному плані, а головним чином, з позиції реальної участі основних дійових осіб в суспільному виробництві. На відміну від представників інших шкіл Маркс доводив, що формування і розвиток як людини, так і людського суспільства, відбувається перш за все у процесі виробництва. Саме діяльна сторона, здатність змінювати свою власну природу, а не споживання, у К.Маркса виходить на передній план. Економічний суб’єкт, за Марксом, детермінований усією системою суспільного виробництва. Розкриваючи сутність природи людини, К.Маркс зводив її до сукупності всіх суспільних відносин. Виходячи з цього, само собою зрозумілим є те, що вдосконалюючи виробничі відносини, можна добитися економічної активізації людини.
Для методології економічної теорії Маркса було характерним те, що такі збірні поняття, як “капітал”, “людство” наділялися волею та свідомістю суб’єкта, який включає певну функцію. Одночасно підкреслювалось, що об’єктивні умови капіталістичного суспільства ставлять індивіда в жорстокі рамки, наперед визначаючи його поведінку і дії.
Висунувши економічний детермінізм у якості початкового підходу до розгляду людини, Маркс, по суті, не цікавився індівідом як мікроланкою суспільства. У марксистській політичній економії на першому плані був макроекономічний підхід, тобто економічна система в цілому. І коли ж мова йшла про виробничі відносини, то вони розглядались мовби самі собою, без чисто людських передумов без самих носіїв цих відносин. Іншими словами, не вистачало суб’єктивності економічних відносин. Співставно з капіталістом індивід трактувався як фактор виробництва, переміщення якого повністю залежить від переміщення капіталу як основного економічного суб’єкта. Особисте споживання вилучалося з системи економічних відносин, його економічне призначення зводилось виключно до одного із складових чинників відтворення капіталу. Найманий робітник виступає швидше об’єктом, аніж суб’єктом економічної діяльності. Вони не вільні самостійно обирати лінію поведінки і діють, як правило, у тому напрямку, який їм нав’язує капітал.
Враховуючи те, що у наступному викладі ми будемо неодноразово звертатися до марксового трактування людини, перейдемо до маржиналістської “революції”, котра перемістила економічний аналіз з суспільства безпосередніх виробників зовсім в іншу площину – у сферу споживчого вибору. У маржиналізмі людина виступає перш за все споживачем і суб’єктом економічних відносин. В працях маржиналістів людина стає раціональним максимізатором корисності, добробуту. В її діях на перший план вже виходить не власний інтерес, а економічний раціоналізм. Властивість “людини оптимізатора” в маржиналістській теорії має виключно важливе значення.
Маржиналістська теорія, відповідно до логіки Дж.Мілля, стверджувала, що класова політична економія охоплює всю поведінку людини в суспільстві, вона повністю відкидає всі людські пристрасті та мотиви, крім тих, котрі спрямовані на володіння багатством, на вибір засобів для досягнення цієї мети.1
“Людина - оптимізатор” в уявленнях маржиналістів уособлює: суб’єкта, спрямованого до найбільшої корисності й прибутку; людину, яка має власну систему цінностей і вподобань, не залежну від зовнішніх впливів середовища; здатну до вибору оптимального варіанту при співставленні цілей і засобів їх досягнення; передбачення та володіння достатньою інформацією для прийняття безпомилкового варіанта дій, миттєво реагувати на зміни зовнішніх умов.2 Маржиналістський напрямок в економічній теорії зазнав впливу біологічних та фізіологічних факторів на мотивацію людини.
На початку ХХ століття А.Маршаллом була здійснена спроба синтезувати основні досягнення класичної, історичної та маржиналістської шкіл політичної економії. А.Маршалл намагався наблизити свою модель людини до властивостей реальних агентів виробництва. Він підкреслював: “Економісти мають справу з людиною як такою, не якоюсь абстрактною чи “економічною людиною”, а з людиною із плоті і крові”.1
А.Маршалл спробував поєднати реалістичний опис господарської поведінки з абстрактними дедуктивними висновками, отриманими при допомозі раціонально-максимізаційної моделі людини, однак досягти їх органічного синтезу йому не вдалося. По суті, модель людини у Маршалла залишилась двоякою, що дозволяє давати передбачення людської поведінки в обмеженій області, де діють грошові інтереси.
Обмеженій моделі “економічної людини” А.Маршалла була протиставлена концепція розповсюдження цієї моделі на всю людську діяльність. Цей підхід бере свій початок у Г.Госсена, австрійської школи і отримав продовження у Л.Роббінса. Для їх переконань характерно те, що не можливо відокремити ринкову діяльність людини від інших форм раціональної дії. Перехід до раціональності “економічної людини” розширив сферу її дії, включаючи всі види господарської діяльності, підпорядкування не раціональному вибору, а традиції, нормам, звичаям. Такий підхід свідчить про те, що при розглядувані економічної поведінки людини не можна ігнорувати неекономічні мотиви.
Якщо класична політична економія, а далі і К.Маркс, ув’язували логіку економічної поведінки суб’єктів господарської діяльності з класовою приналежністю, то маржиналісти підносять до абсолюту суб’єктивно-психологічний принцип оцінки поведінки. Маржиналісти досліджують проблеми, які не змінюються з розвитком суспільства і не зачіпають нічиїх класових інтересів. У центрі їх уваги – раціональний розподіл обмежених ресурсів. Вирішення цих питань пов’язується з приматом обміну і споживання над виробництвом. Абстрактний, позаісторичний аналіз ринкового механізму дозволив маржиналізму зафіксувати ряд загальних закономірностей ціноутворення, конкуренції, поведінки споживачів, які наділені більшою спільністю і багато в чому зберігають силу до сьогодні.
У маржиналістській системі всі економічні суб’єкти однорідні, рівноправні. Кожен з них діє виключно у власних інтересах. У відповідності з основними постулатами маржиналізму взаємодія багатьох вільних економічних суб’єктів з їх індивідуальними інтересами формує закони економічного життя. При цьому найважливішим об’єктом дослідження маржиналістів виступають не самі факти господарського життя, а думка економічних суб’єктів з приводу цих фактів.
Маржиналізм відсіює будь-які аспекти соціальної взаємодії, котрі не можуть бути представленими у термінах гедонічного розрахунку, досягаючи високочистої фракції “максимізації корисностей”, яка у маржиналістів оголошується фундаментальною і нерозчленовуваною субстанцією людської мотивації. Завдяки такій абстракції від соціальних відносин представникам маржиналізму вдається застосувати теорію вибору до найрізноманітніших видів діяльності, включаючи й ті, які виходять за рамки економічної діяльності.
Особливо слід зупинитися на моделі людської поведінки в макроекономічній теорії Дж.Кейнса. У своїй теорії Кейнс відійшов від методологічного індивідуалізму, характерного для англійської класичної школи. Він відхиляв атомістичний погляд на економіку і розглядав її як органічну єдність. Кейнс не підтримував моделі бездоганного “раціонального максимізатора”, “людини-оптимізатора”, що володіє досконалим передбаченням і повною інформацією. Реалізуючи більш конкретний, фактичний рівень аналізу, Кейнс припускав існування нерівнозначних явищ на макрорівні. Він виходив з того, що економічні суб’єкти стикаються з неповною інформацією, котра виключає раціональну максимізацію цільової функції. За Кейнсом, неповна інформація викликає вплив очікувань, ілюзій, настроїв та інших психологічних факторів, які спотворюють логіку раціонального розрахунку. В макроекономічній теорії Кейнса не абсолютизується ринковий механизм і відзначається невідворотність активної участі у регулюванні економічного життя держави.
Модель кейнсіанського регулювання на межі 70-х років ХХ століття в країнах з розвинутою ринковою економікою витісняється неокласичною, конкретним втіленням якої в сучасних умовах виступає монетаризм. Зберігаючи фундаментальні початки вільного ринку, монетаризм віддає пріоритет інституціональному регулюванню грошово-кредитної сфери, ставлячи принципово нові вимоги як до самої економіки, так і до держави як верховного координатора монетаристської економічної політики.
Оцінюючи людину в координатах монетаристської теорії, її націленість та мотиви, необхідно підкреслити, що у відповідності з монетаристською філософією найвищою ціллю виступають гроші. Монетаристському підходові є характерним тип грошової людини. Для цього підходу вдячним грунтом виступає суспільство, де економічне начало переважає над духовним і моральним началом, бо у такому суспільстві гроші перетворюються в універсальну міру значимості людської особистості. Європа з Америкою були підготовлені до монетаризму всією своєю системою цінностей, починаючи від антропоцентризму та індивідуалізму і закінчуючи реалізмом та лібералізмом.
Монетаристська філософія, якщо вона орієнтована на професійну діяльність, не може викликати перекручень ціннісних орієнтирів. Однак вона здатна трансформуватися у стиль життя. Монетаристська психологія може утвердитися тоді, коли устремління до задоволення потреб не виходять за рамки чисто фізичних потреб. Психологічно монетаристський менталитет виникає і отримує розвиток тоді, коли складається комплекс неповноцінних по відношенню до власного інтелектуально-духовного потенціалу. Відомо, коли людина не в змозі реалізувати себе як особистість, коли її творчі та інтелектуальні здібності не можуть отримати відповідної соціальної оцінки, настає частіше всього природня духовна криза. Якщо особистість не в стані цього усвідомити, то вона рухається шляхом пошуку ілюзій самоцінності. Однією з таких ілюзій стає оцінка особистості в залежності від її оцінки суспільною думкою. У цьому випадку добрим грунтом стає філософія монетаризму, згідно з якою суспільне визнання може стати еквівалентним об’єму накопленого капіталу. Отримувані гроші починають сприйматися як суспільна оцінка її особи. На цей аспект монетаризму звертається увага тому, що економічні реформи в Україні спираються переважно на монетаристські постулати. Це стало однією з причин появи соціального прошарку, що отримав неформальну назву “нові українці”. Вони виступають носіями вульгарно-монетаристської філософії, котра справляє могутній тиск на український менталітет, на традиційні моральні підвалини, культуру нашої країни. Для українського менталітету завжди був чужим монетаристський підхід. У нашій країні устремління до духовних основ, духовного потенціалу завжди поєднувались з нівелюванням побутових цінностей. Але жорсткі рамки економічної несвободи, відсутність економічних стимулів, низький рівень життя, лібералізація економіки і зовнішньоекономічних зв’язків послужили причиною ідеалізації західних цінностей, однією з основ монетаристського ажіотажу у значної частини людей пострадянського періоду.
Не сам собою монетаризм виступає викривленням ціннісних орієнтирів, а його використання за відсутності необхідних умов і передумов. Монетаризм як системно оформлений напрямок економічної політики здатний реалізувати свій потенціал тільки стосовно до такої економіки, в котрій грошові потоки опосередковують як взаємозв’язки у сфері власне виробництва, так і взаємодії в рамках трансакційної сфери, ступінь розвитку якої визначає інституціальний механізм монетаристської економічної політики.
Не заперечуючи значимість моделей людини, розроблених соціологами, психологами, біосоціологами, необхідно відзначити їх спільний недолік. Він зводиться до недооцінки соціально-економічного аспекту праці і робочої сили, перебільшенню методологічного індивідуалізму, ігноруванню відмінностей між мотивацією найманого робітника і роботодавця, возз’єднання праці і власності. Недоліком розглядуваних напрямків в дослідженні людського фактора була їх обмеженість рамками виробничого процесу і споживання. Питання формування людського фактора, його роль у перетворенні соціального середовища, зміни економічної поведінки, викликаної підвищенням рівня зрілості виробничо-економічного організму, посилення соціалізації та гуманізації економіки не знайшли достатнього відображення у розглядуваних моделях людини і концепціях трудової мотивації.
Багато цих та інших соціально-економічних явищ тією чи іншою мірою враховані в теорії “людського капіталу”, формування якої відбувалося наприкінці 50-х – на початку 60-х років нинішнього століття. Виникнення концепції людського капіталу стало можливим завдяки публікаціям американських економістів Г.Беккера, Т.Шульца, М.Флетчера та інших. Поява цієї теорії передувала кардинальним змінам місця і ролі людини у розвитку економіки та суспільства. У останні десятиріччя перевага в конкурентній боротьбі вже не визначається розмірами країни, багатими природними ресурсами, могутністю фінансового капіталу. Сьогодні економічне зростання, суспільний прогрес вирішує рівень освіти, обсяг накопичених суспільством знань, професійний та інтелектуальний потенціал людини.
На сучасному етапі продуктивні сили реалізуються і відтворюються переважно у формі “людського капіталу”. Вкладення в нього виступають в якості капіталізованого накопичення. Використання цих вкладів визначає зростання доходів, розширення виробництва, підвищення їх соціальної віддачі на мікро- та макрорівні. Тепер “людський капітал” є адекватною формою вираження продуктивних сил людини і найнадійніший соціальний індикатор розвитку соціально орієнтованої ринкової економіки.
“Людський капітал” представляє собою складне економічне та соціальне утворення. Це не тільки сукупність навичок, знань, здібностей, духовна стабільність та інтелектуальна мобільність людини, здатність збирати, аналізувати та використовувати все зростаючі потоки інформації, але й реалізація всіх активів “людського капіталу” у процесі трудової діяльності та вкладення у нього. Невід’ємним елементом “людського капіталу” є мотивації, які необхідні для того, щоб процес його відтворення здійснювався безперервно і в р