Виховання дитини як важливий етап розвитку особистості

УДК

Дана робота розкриває поняття “особистості дитини”, показує її складові частини, а також фактори, які обумовлюють її формування. Особлива увага приділяється процесу та стилю виховання дитини – Особистості у родині. Робота може бути цікавою для всіх, хто небайдуже ставиться до майбутнього нашого суспільства, хто готується стати батьками.

Ключові слова: особистість, ланки структури самосвідомості, образ тіла, зазіхання на визнання, статева ідентифікація, психологічний час, соціальний простір, сім’я, виховання.

Зараз ми завзято сперечаємося про економічну ситуацію у світі, про конституцію України, про глобальні проблеми людства. Складно уявити, що минеться кілька років, і ми так само завзято будемо обговорювати переваги та недоліки тих чи інших Памперсів. Як би це ні було сумно чи, навпаки, радісно усвідомлювати, в першу чергу ми не майбутні економісти й менеджери, а ми - майбутні батьки, що накладає на нас не тільки відповідальність за наших дітей, а й створює певні зобов'язання перед суспільством.. Нещодавно проведені дослідження показали, що зі 100 опитаних пар молодих батьків тільки 17% дійсно готові ними бути. Але ж ми повинні не просто поповнити нашу перенаселену земну кулю новими представниками людства, а й дати суспільству повноцінну Особистість. Що ж це таке - Особистість дитини?? Як виховати дитину, щоб вона була Особистістю? І як допомогти молодим батькам у вихованні? Отже, у першій частині своєї роботи розкривається поняття особистості дитини і її складові, а у другій ми упритул наблизимося безпосередньо до питань виховання Особистості.

Особистість - це сукупність різних рис та вад характеру, що роблять людину унікальною, несхожою на всіх інших. Вона містить у собі не тільки духовні властивості, але й фізичні, розумові, емоційні і соціальні, а також відбиває властивості, уроджені або обумовлені навколишнім середовищем:

Фізичний розвиток безпосередньо впливає на самооцінку і погляди дитини. Фізичні здібності і вродлива зовнішність є запорукою успіху підростаючої дитини в складному світі.

Розумовий розвиток відіграє головну роль у розвитку інтересів, поглядів і інтелектуальних здібностей дитини.

Емоційний розвиток є також невід’ємною частиною, оскільки любов батьків або її відсутність на довгий час залишає відбиток на особистості дитини. Підростаюча дитина піддається також зовнішньому емоційному впливу. Гнів, біль, смуток, радість, сум, сміх, лемент, шепіт тощо -усе це створює навколишню атмосферу і визначає поведінку дитини.

Велике значення має й соціальний розвиток, і перш за все розвиток здатності до спілкування, що є надзвичайно важливим н лише для дитини, а й для дорослої людини.

І, нарешті, слід пам’ятати про те, що у дітей є певні духовні потреби про які, на жаль, батьки дуже часто забувають або на які не звертають уваги.

Наведена структура особистості є дости загальною. Розглянемо структуру, яку запропонувала психолог Валерія Сергіївна Мухіна (3). Вона ставить акценти на окремих ланках самосвідомості. Мені більше імпонує такий підхід, він є більш індивідуалізованим, оскільки самосвідомість людини являє собою ціннісні орієнтації, які складають індивідуальне буття особистості.

В.С. Мухіна виділяє 5 ланок структури самосвідомості:

Ланки самосвідомості дитини:

Перша ланка структури самосвідомостіявляє собою кристал особистості, що включає ім'я , ідентифіковане з тілесною і духовною індивідуальністю.

Ім'я і його значення. У дошкільному віці дитина починає усвідомлювати, що вона має індивідуальне ім'я. При нормальних стосунках у сім'ї він любить своє ім'я, бо постійно чує ніжне звертання до себе. Йому подобаються всі домашні варіанти його дитячого імені, він вже знає, як його будуть називати, коли він стане дорослим. «Мене зараз кличуть Митя, коли був маленьким кликали Мотя, а коли виросту, мене називатимуть Дмитро Борисович» — із задоволенням пояснює п'ятирічний Митя метаморфози свого імені в часі його життя. Завдяки імені і займеннику «Я» дитина навчається виділяти себе як персону. Ім'я набуває особливого значення. Ім'я дає дитині можливість представити себе як окрему, виняткову людину.

Дитина органічно, починаючи з раннього віку, ідентифікує своє ім'я із собою тілесним. Формування образу тіла. За нормальних умов дитина постійно вправляеться в різноманітних рухах і діях Численні вправи, якими дитина займається разом із дорослим, являють собою не просто мускульну роботу (скорочення і розслаблення), а й формують складні інтеграційні зв'язки між мускульною роботою, зором, дотиком, тілесним почуттям рівноваги і координації в просторі, а також загальним результатом усіх зусиль і переживань. При цьому кожен рух має бути чітко збалансованим не тільки на рівні пальців, кисті, усієї руки, усього тіла, а й на рівні результатів від зробленої вправи.

Хочеться ще раз підкреслити визначальну роль дорослого, який емоційно і фізично сприяє тілесному розвитку дитини. Близький для дитини дорослий охороняє його від ймовірних травм, чим наповнює його впевненістю у безпеці. Дорослий захоплюється успіхами дитини, чим підтримує і розвиває в ньому почуття самоцінності. Дитина із задоволенням опановує тілесні вправи, що лягають в основу його особистості.

Друга ланка структури самосвідомості— зазіхання на визнання — одна із найзначніших людських потреб. Вона грунтується на прагненні дістати високу оцінку своїх досягнень, що відповідають соціальним вимогам суспільства.

Зазіхання на визнання з боку дорослого. Проявляється в тому, що дитина постійно слідкує за дорослим - скільки уваги приділили йому, а скільки - його братику або взагалі - іншій дитині. Тому не можна говорити дитині: «Ти не зможеш цього зробити»; «Ти не знаєш цього»; «У тебе не вийде»; «Не заважай мені порожніми запитаннями» і т.п. У нього може скластися комплекс неповноцінності, відчуття своєї неспроможності, що ускладнить спілкування з іншими людьми.

Зазіхання на визнання може виявлятися й у прагненні «бути кращим, ніж інші» Прагнення «бути кращим, ніж інші» створює мотиви успіху, є однією з умов розвитку волі і формування рефлексії, тобто здатності усвідомлювати свої переваги і недоліки, і , безумовно, відіграє не останню рооль у формуванні особистості дитини.

Третя ланка структури самосвідомостінесе в собі ціннісні орієнтації на свою стать як на соціальну роль і фізичну і психічну сутність.

Статева ідентифікація— ототожнення себе з фізичною і психологічною статтю чоловіка чи жінки і прагнення відповідати прийнятим у культурі, насамперед — у родині, стереотипам чоловічої або жіночої поведінки.

У спеціальному експерименті дітям пропонувалася ситуація вільного вибору двох наборів іграшок з чотирьох. Були запропоновані чотири таці з наступними предметами: машинки, посуд, кубики, ляльки. Дитину просили назвати всі іграшки. Потім пропонувалося взяти для гри дві таці з найбільш цікавими для нього іграшками. Усі дії дитини фіксувалися. У результаті з'ясувалося, що, починаючи з чотирьох років, у хлопчиків і дівчинок з'являється диференціація у виборі іграшок. Як виявилося, машики й кубики вибирали для гри переважно хлопчики, а ляльок і посуд — дівчинки.

Позиція дитини як представника своєї статі визначає специфіку розвитку самосвідомості. Усвідомлення своєї статевої приналежності має найважливіше значення для розвитку особистості: почуття тотожності зі своєю статтю, прагнення підтримати «престиж» своєї статі в рамках соціальних очікувань визначають основні позитивні досягнення в розвитку особистості. Тому так важливо, щоб хлопчик мав чоловічий зразок для наслідування і солідаризувався з ним («Ми — чоловіки!»), щоб дівчинка

ідентифікувала себе з мамою.

Четверта ланка структури самосвідомостінесе в собі ціннісні орієнтації на індивідуальний життєвий шлях людини. У цьому випадку мова йде про психологічний час особистості.

Психологічний час особистості— індивідуальне переживання своєї фізичної і духовної зміни протягом часу, представленим у самосвідомості особистим минулим, сьогоденням і майбутнім. У дитячому віці дитина тільки лише відкриває для себе існування свого індивідуального минулого, сьогодення і майбутнього. Він з цікавістю слухає історії про себе того часу, «коли я був маленьким»; він тішиться розповідями про те, що він «витворяв», коли був малям, яким він був веселим і безстрашним. Якщо «його історія» розповідається дорослим зацікавлено і з любов'ю, дитина готова слухати це багато разів з великим ентузіазмом. З таким же задоволенням дитина дошкільного віку говорить про своє майбутнє. «Коли я виросту...» — дуже важлива позиція дитини в тимчасовій перспективі його життя. Образи пам'яті й уяви сприяють утворенню феномена психологічного часу.

П'ята ланка структури самосвідомості несе в собі ціннісні орієнтації на соціальний простір, представлений у суспільній свідомості правами й обов'язками.

Соціальний простір— умови розвитку і буття людини, що визначаються значеннями і змістом прав і обов'язків людини.

Опановуючи обов'язки і права, накопичуючи певні знання про них, дитина ще довго не усвідомлює їхнього значення для 'себе як людини, що належить до певної культури. Практично права й обов'язки для дитини дошкільного віку психологічно відчужені від його особистості, існують поза ним, при цьому обов'язки виступають у його свідомості як акт насильства, а права розчинені десь у соціальному просторі й існують як деяка абстракция. Наш вітчизняний менталітет до того ж такий, що для .багатьох дітей у дошкільному віці проблема прав дитини не виникає в жодному виді; про це з дитиною досі не прийнято розмовляти.

Сформувати гармонічну особистість не просто.

Особистість формується в процесі активної взаємодії з навколишнім світом, опановуючи соціальний досвід, суспільні цінності. На основі відображення людиною об'єктивних відносин відбувається формування внутрішніх позицій особистості, індивідуальних особливостей психічного складу, складається характер, інтелект, його ставлення до навколишніх і до самого себе. Ніхто не народжується на світ з готовим характером, інтересами, волею тощо. Усі ці властивості виробляються і формуються поступово, у ході всього життя, з моменту народження і до зрілості.

Першим навколишнім світом дитини, початковою одиницею суспільства є родина, де і закладаються основи особистості. Що таке родина? Багато авторів популярних публікацій міркують про неї так, немов би це визначення зрозуміле усім, як поняття «хліб», «вода». А ось учені-фахівці вкладають у нього різний зміст. Так, видний демограф Б.Ц.Урланис дав їй таке визначення: це - мала соціальна група, об'єднана житлом, загальним бюджетом і родинними зв'язками. Таке формулювання прийняте й у багатьох західних демографів, насамперед - в американців. А угорці за основу беруть «наявність сімейного ядра», тобто беруть тільки родинні зв'язки, відкидаючи територіально-економічну спільність. Професор П.П.Маслов вважає, що трьох показників недостатньо для того, щоб визнати визначення, надане Урланисом, повним. Тому що при наявності всіх трьох «складових» сім'ї може і не бути зовсім, якщо між її членами немає взаєморозуміння, взаємодопомоги, що і необхідно ввести у визначення сім'ї.

Дитина бачить родину в якості оточуючих її близьких людей: тата й мами, бабусі й дідуся, братів і сестер.

У родинах усіх станів традиційно виявлялася велика турбота про виховання дітей. У народі воно найчастіше будувалося за принципом «роби, як я», тобто в основу сімейного виховання був покладений авторитет батьків, їхні справи і вчинки, сімейні традиції. Як зразок у першу чергу виступав батько, голова. Його приклад, як правило, був зразком для наслідування хлопчиків, дівчинки найчастіше училися в матері.

Створення духовної основи особистості і є мета, зміст сімейного виховання. Цій же темі присвячено багато наукових праць, статей тощо. І С.Г. Вешловський (2), і А.А. Бодолів(4) виділяють два протилежних способи виховання дитячого «Я». Всі інші - у проміжку між цими крайностями. Щось ближче до одного полюса, щось - до іншого.

Перший спосіб — спрощення життя для дитини. Варіантів багато, ідея одна. Єдиним і найголовнішим критерієм всіх оцінок і самооцінок є корисність, практичність. У важких життєвих ситуаціях переваги надаються раціональному, а не емоційному вирішенню проблеми. Такими ж прагматиками виростають і діти. Вони процвітають на цій землі, вони конформісти, хоча і завжди готові змінити соціальне середовище, керуючись вигодою. Потенційні кар'єристи.

Другий шлях - родина, орієнтована на ускладнення особистості. Часом це непрактичні, з погляду попереднього типу, люди. Вони не на те витрачають гроші, купують книги не за кольороом корінців. Вони пильно вдивляються в складний світ і показують його дітям, живуть складним життям, мучаються не завжди зрозумілими проблемами.

Сім'ї першого типу ставлять своїх дітей у центр життя і буквально моляться на них. Будь-які бажання дитини, примхи і забаганки задовольняються, ні в чому немає відмови. Такий тип виховання властивий західним батькам. У родинах другого типу дітям дозволяється менше, запитують же з них більше. І проте саме в цих родинах діти поставлені в справді центральне положення. Основою цих родин є виховання особистості, виховання «Я».

Але, який би з типів ви не обрали слід пам'ятати: мета і мотив виховання дитини - це щасливе, повноцінне, творче, корисне для людей життя цієї дитини. На творення такого життя і повинне бути спрямоване сімейне виховання.

Література:

1. Кулик Л.А., Берестов Н.И. Семейное воспитание, - М.: Просвящение, 1990.

2. Личность, семья, школа /Под редакцией ВешловскогоС.Г., - С-Пб., 1996.

3. Мухина В.С. Феноменология развития и бытия личности. – М.: МПСИ, Воронеж: НПО «МОДЭК», 1999.

4. Популярная психология для родителей /Под ред. Бодалева А.А. – М.: Педагогика 1988.

5. http://www.kindereducation.com/