Выборы как форма непосредственной демократии

Вступ 3

Глава 1. Загальні положення інституту виборів 5

1.1. Вибори як форма безпосередньої демократії 5

1.2. Історичний розвиток інституту

виборів в Україні 7

1.3. Поняття та основні принципи виборів 9

1.4. Види виборів та виборчих систем 10

Глава 2. Принципи виборчого права в Україні 15

2.1 Суб’єктивне й об’єктивне виборче право 15

2.2.Принципи суб’єктивного виборчого права 16

Глава 3. Застосування виборчого законодавства в Україні 19

3.1.Відповідальність за порушення

виборчого законодавства України 19

3.2.Ефективність застосування й шляхи покращення

виборчого законодавства у сучасній Україні. 20

Висновки 25

Список посилань 26

Список використаної літератури 28

Анотація 29

Вступ

На сучасному етапі реалізації задач по удосконаленню системи державного керування, з врахуванням прийнятої 28 червня 1996 р. Конституції України, на перший план виступає науково-обґрунтована концепція формування правової держави.

Демократичність держави і суспільства насамперед визначається рівнем розвитку народовладдя, тобто тим, наскільки реально існуючі процедури виявлення і здійснення волі народу впливають на управління державними та суспільними справами. Найбільш ефективно такий вплив може здійснюватись у формі прямого (безпосереднього) народовладдя, під яким розуміється безпосередня участь громадян у здійсненні державної влади, їх пряме волевиявлення під час прийняття державних рішень.

Першою в історичному плані була саме ця форма народовладдя. В умовах первісного суспільства вона здійснювалась у вигляді загальних зборів членів конкретної спільноти, а у перших державних утвореннях — у вигляді народних зборів, в яких брали участь усі громадяни (крім рабів, які громадянами, а подекуди і людьми не вважались, а тому до вирішення загальнодержавних справ не допускались). Участь у народних зборах усіх вільних громадян, в ідеалі, повинна була забезпечувати прийняття рішень, які відповідали б інтересам більшості у даному державному утворенні. Класичним прикладом народних зборів як форми прояву безпосередньої демократії є організація державної влади в античних Афінах.(1)

Із розвитком та ускладненням суспільних відносин класичні зразки прямого народовладдя внаслідок значного зростання кількості населення держав стало важко, а то і неможливо здійснювати з суто технічного боку. Крім того, народні збори стали перешкодою на шляху реалізації інтересів панівної верхівки суспільства, що й зумовило виникнення нових форм прояву безпосередньої демократії.

За допомогою виборів формується значна частина органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Інакше кажучи, саме завдяки виборам, що є формою безпосереднього народовладдя, одержують можливість функціонувати на законних підставах органи представницької демократії.

Конституційний інститут виборів регламентує досить широке коло суспільних відносин. Частина його, а саме норми, що встановлюють загальні правила і вимоги до процедури виборів, та норми, які регламентують активне виборче право, зафіксована у розділі III "Вибори. Референдум" та у розділі XI "Місцеве самоврядування" Конституції України. Норми, які закріплюють пасивне виборче право, вміщено у розділах Конституції, присвячених основам організації та діяльності конкретних виборних органів.

Метою цієї роботи перш за все є детальний аналіз принципів виборчого права в Україні. Для розкриття проблеми розуміння виборів, у роботі поставлені наступні задачі: розгляд основних виборчих систем і ознайомлення із розвитком інституту виборів в Україні. Важливою задачею є розгляд виборчого процесу та його стадійй відповідальність за порушення виборчого процесу

Завданням даної роботи є визначення ролі інституту виборів у суспільному житті людини і держави взагалі. Класифікація, аналіз, співвідношення і взаємодії інституту виборів з іншими соціальними й правовими інститутами , їх функціонування в умовах різних політичних режимів, та викладення і закріплення виборчого права у нормативно-правових актах. У цьому дослідженні здійснена спроба порівняння точок зору різних авторів по вище перерахованих питаннях. З метою найбільш детального і повного висвітлення основних аспектів представленої теми таоб'єктивного аналізу проблем.

1.Загальні положення інституту виборів

1.1.Вибори як форма безпосередньої демократії

Чинна Конституція України визначає, що носієм су­веренітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Здійснення влади народом відбувається, за Конституцією, як безпосередньо, так і через органи державної вла­ди та органи місцевого самоврядування. Тобто Конституція України проголошує всебічне і повне народовладдя.

З правової точки зору, народовладдя означає прина­лежність усієї суспільної влади, в тому числі державної, народові, вільне здійснення народом цієї влади відповід­но до його суверенної волі в інтересах як всього суспіль­ства, так і кожної людини й громадянина. Визнання на­роду верховним носієм державної влади є вираженням народного суверенітету. Це означає, що народ, не поді­ляючи ні з ким своєї клади, здійснює її самостійно і не­залежно, виключно у своїх інтересах. Право народу на встановлення і здійснення влади є його природним пра­вом, а відтак народний суверенітет — невідчужуваний і недоторканний. Іншими словами, як проголошено у ст. 5 Конституції України, ніхто не може узурпувати державну владу. Право визначати і змінювати консти­туційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами чи посадо­вими особами (2).

Залежно від форми волевиявлення народу розрізня­ють інститути представницької і безпосередньої демо­кратії.

Проголошуючи народ носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні (ст. 5 Конституції), Консти­туція України надала безпосередньому волевиявленню пріоритетного значення, що стало об'єктивним відобра­женням суспільно-політичної практики незалежної Ук­раїни. Таким чином, влада народу може розглядатися як провідна правова категорія, ключове поняття сучасного конституціоналізму. В юридичному сенсі це передовсім виявляється в тому, що установча влада українського народу є первинною щодо всіх гілок державної влади, які похідні від народного суверенітету (3). Вищими форма­ми безпосереднього здійснення народом влади визначе­но вибори і референдуми, на основі яких забезпечується формування інтересів у суспільстві, узгодження й коор­динування цих інтересів, прояв волі народу як через формування представницьких органів держави та органів самоврядування і прийняття ними відповідних рішень, насамперед у формі законів, так і через прийняття рішень безпосередньо громадянами.

Закономірно, що третій розділ чинної Конституції України “Вибори. Референдум”, присвячений безпосередньому на­родовладдю, зокрема, його пріоритетним формам — ви­борам і референдумам, є наступним після розділів пер­шого і другого Конституції України, де визначаються загальні засади конституційного ладу України і правовий статус особи, права, свободи та обов'язки людини й громадянина.

У наступних IV, V, VI, XXI розділах Конституції Ук­раїни визначаються повноваження органів державної влади і місцевого самоврядування щодо призначення виборів та референдумів в Україні, ініціювання рефе­рендуму, здійснення суб'єктивного пасивного виборчого права громадян України, формування Центральної ви­борчої комісії, судового захисту виборчих прав громадян України тощо, які також входять до механізму реалізації прямого народовладдя.

У сучасній науковій юридичній літературі немає єд­ності щодо розуміння безпосередньої демократії. Най­більш загальновідомим у попередні часи було визначен­ня, що дав В. Ф. Коток, який під безпосередньою демо­кратією розумів ініціативу й самодіяльність народних мас в управлінні державою, їхнє пряме волевиявлення при розробці і прийнятті державних рішень, а також пряму участь у реалізації цих рішень, здійсненні народ­ного контролю(4).

На думку М. П. Фарберова, "пряме народовладдя означає пряме волевиявлення народних мас при розроб­ці й прийнятті державних рішень, а також їх пряма участь у впровадженні цих рішень в життя, здійсненні народного контролю"(5).

Г. X. Шахназаров розуміє під безпосередньою демо­кратією порядок, при якому рішення приймаються на основі прямого і конкретного волевиявлення всіх грома­дян (6). Досить часто в науці конституційного права вжи­ваються загальні визначення безпосередньої демократії, такі як пряма участь народних мас у вирішенні справ держави і суспільства.

М. Ф. Чудаков визначав, що "безпосередня демокра­тія — це суспільні відносини, в межах яких здійснюється широкий комплекс засобів участі громадян в управлін­ні справами держави і суспільства, в результаті чого воля громадянина (колективу) безпосередньо, тобто без обо­в'язкової допомоги обраних (призначених) в державні органи представників впливає на формування державної політики і її здійснення, а також створює представниць­ку систему і вирішальне впливає на її функціонування"(7).

З точки зору сучасних російських учених Ю. А. Дмитрієва, В. В. Комарової, "безпосередня демократія стано­вить собою суспільні відносини, що виникають у про­цесі розв'язання певних питань державного та суспільного життя суб'єктами державної влади, право­мочними виражати їх суверенітет шляхом безпосеред­нього владного волевиявлення, яке підлягає у загаль­ному виконанні (в масштабах питання, що вирішується) і не потребує будь-якого затвердження"(8).

В.Ф.Погорілко вважає що найбільш адекватним сучасному розвиткові суспіль­них відносин могло б виступати наступне визначення безпосередньої демократії. “Пряме народовладдя — це система форм безпосереднього вільного волевиявлення народу як носія суверенітету і єдиного джерела влади в Україні шляхом прямої його участі у встановленні пред­ставницьких органів державної влади та органів місце­вого самоврядування і безпосередньому прийнятті влад­них рішень з передбачених Конституцією та законами України питань”(9).

Наукою конституційного права питання форм реалізації безпосередньої демократії розробляється досить давно, проте єдності в тому, що все ж таки вва­жати формами безпосередньої демократії, поки що не­має. Залежно від власного розуміння прямої демократії сучасні вчені включають до її системи ті чи інші форми. Зокрема, Г. X. Шахназаров визнає тільки вищі форми безпосередньої демократії — голосування і референдум(10). В.Ф.Коток зараховував до форм безпосередньої демо­кратії революції, з'їзди, наради трудящих, вибори у представницькі органи влади, імперативний мандат (на­кази виборців, звітність депутатів перед виборцями, пра­во відкликання депутатів), референдум(11). М. П. Фарберов вказує (поряд з іншими) на наступні форми народовлад­дя: наради трудящих з питань державного управління, звітність депутатів та інших посадових осіб перед наро­дом, робітничий контроль над виборами, сільські сходи, народні зібрання, всенародні обговорення найважли­віших законопроектів і обговорення проектів рішень місцевих рад(12). За радянських часів іноді відкремлювали як особливий вид демократії здійснення влади народу через громадські організації.

Мабуть найбільш слушним є підхід, запропонований вченими Ю.А. Дмитрієвим і В.В.Комаровою, який полягає в тому, що формами прямої демократії вважаються тільки ті її прояви, які інституюють безпосереднє власне волевиявлення госпо­даря повноти державної влади — народу. Ні листи, ні звернення громадян, ні громадські організації не вира­жають суверенітету народу, не інституюють його безпо­середнє державно-владне волевиявлення.

Отже, беручи за системотворчий критерій право народного суверенітету, до системи прямого народо­владдя треба включити референдуми і вибори, як ос­новні форми, а також народні обговорення, плебісцити, відкликання депутатів, загальні збори населення. Ви­ділення цих форм прямого народовладдя має досить об'єктивний характер, вони можуть застосовуватись у різних правових системах, різних сферах суспільного життя.(13)

Вибори як най­давніша форма прямого народовладдя, що передбача­лась, зокрема, в Європі вже у перших конституціях як спосіб обрання структур парламентського типу, застосо­вуються і зараз у більшості країн світу, то інші форми безпосередньої демократії використовуються вибірково і не всюди.

1.2.Історичний розвиток інституту виборів в Україні

Виборність на території сучасної України існувала ще до виникнення держави. Елементи виборності спо­стерігаються, зокрема, у слов'янських племен. Провід у цих племенах належав кращим людям, які обиралися. Це були переважно представники визнаних родів, що здобули пошану своєю діяльністю. Вони збиралися на "віче" — ради, де вирішували важливі питання життя племені, війни та миру.

З утворенням і зміцненням Київської держави прин­ципи виборності набули загального характеру, хоча пуб­лічна влада в Київській Русі ще не мала парламентських форм.

Подальший розвиток інституту виборності в Україні пов'язується з існуванням Гетьманської держави, Запо­різької Січі і Слобідської України. Їм притаманна одна й та сама форма державного управління — демократична республіка. Носієм суверенної влади в цих республіках виступає весь народ. Всі державні інс­титуції без винятків формувались тільки шляхом виборів. Акт, що має назву "Правовий Уклад та Конституції відносно прав і вільностей війська Запорожського", на­званий Конституцією України 1710р. гетьмана Пилипа Орлика, можна вважати першим нормативним актом писаного виборчого права України, оскільки він вперше фіксував принципи діяльності органів державної влади, порядок, терміни й періодичність скликання вищого представницького органу тих часів — Генеральної Ради.

Особливе місце в історії становлення інституту ви­борності за умов відновлення української державності посідають вибори до Установчих зборів Української На­родної Республіки. Норми Конституції Української На­родної Республіки, що формували засади виборчого пра­ва України на той час, разом із Законом про вибори до Українських Установчих Зборів становлять значну віху в історії відродження демократичних основ виборів до ви­щих представницьких органів.

Особливий період розвитку виборчого права України становить радянське виборче право. Концептуальним моментом щодо його розвитку виступає теза Леніна про неприйнятність парламентаризму як моделі організації політичної влади. Радянська виборча система, звичайно, не була сталою. У її розвитку простежуються такі періоди: перший — з 1917 до 1936—1937 рр., другий — з 1936 до 1985 рр., третій — із 1985 до 1990 рр.

Основними ознаками першого періоду становлення "пролетарської" виборчої системи були: запровадження виборів на принципах не загального, непрямого, нерівного виборчого права при відкритому голосуванні; існування в законо­давстві відкритого переліку політичних, соціальних, еко­номічних, релігійних цензів щодо виборчих прав; відсутність встановленої законом системи про­ведення виборів і підрахунків голосів; вибори проводи­лись аналогічно з виборами до партійних органів; відсутність систематизованого законодавства; заснування спе­цифічних форм контролю за проведенням виборів, непередбачених законодавством, з боку партійних і ре­пресивних державних органів та інше.

Започаткування другого періоду розвитку радянської виборчої системи пов'язане з Конституцією СРСР 1936 р. Виборчій системі цього періоду властиві наступні ознаки: 1) вибори проводились на принципах загально­го, рівного і прямого виборчого права при таємному го­лосуванні; 2) підрахунок результатів виборів здійснював­ся фактично за мажоритарною виборчою системою аб­солютної більшості; 3) законом встановлювались умови дійсності виборів; 4) ліквідовувалися виборчі цензи, що існували раніше, окрім передбачених в законі; 5) встано­влювалось коло суб'єктів висунення депутатів тощо.

Останній третій період радянської виборчої системи почав­ся у 1985 р. з реформування всього масиву виборчого за­конодавства на території СРСР, в тому числі в УРСР. Виборчі кампанії 1988—1990 рр. можна назвати перши­ми демократичними, або , напівдемократичними виборами в СРСР.

Після здобуття Україною незалежності і створення власної державності виборче законодавство зазнало змін. На сучасний момент систему чинного виборчого законодавства складають 4 групи законодавчих актів:

1) Конституція України; 2) система спеціальних законів України про вибори: Закон "Про вибори народних депу­татів України"; Закон "Про вибори Президента Украї­ни"; Закон "Про вибори депутатів місцевих рад та сіль­ських, селищних, міських голів"; Закон "Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим"; Закон "Про Центральну виборчу комісію"; За­кон "Про особливості участі громадян України з числа депортованих з Криму у виборах депутатів місцевих рад в Автономній Республіці Крим"; 3) нормативно-правові акти конституційного законодавства: Закон "Про грома­дянство України"; Закон "Про об'єднання громадян"; Закон "Про мови" та ін.; 4) положення нормативних актів суміжних галузей, що регулюють виборчий процес.

Отже, становлення інституту виборів в Україні прой­шло складний шлях. Історичний аналіз свідчить, що ук­раїнська нація здійснила свій внесок до скарбниці за­гальнолюдських надбань, таких як безпосередня демок­ратія, свобода тощо.(14)

1.3.Поняття та основні принципи виборів

Найбільш поширеною формою прямого народовлад­дя є вибори, які на відміну від інших його форм — ре­ферендумів, плебісцитів, постійно і періодично застосо­вуються у більшості країн світу. Шляхом виборів фор­муються різні органи публічної влади, як державні інституції — парламенти, посади глав держав, іноді уряди, судові органи, так і представницькі органи місцевого самоврядування.

У вітчизняній та зарубіжній науці конституційного права існує розмаїття точок зору з приводу визначення виборів. З дослідженнями суспільних відносин останніх років пов'язане визначення професора М. Ї. Корнієнка, який слушно визначає вибори як акт самоврядування народу(15). В.В.Маклаков визначає вибори як процедуру формування державного органу або надання повнова­жень посадовій особі, що здійснюється шляхом голосу­вання уповноважених осіб при умові, що на кожний от­риманий таким чином мандат можуть претендувати в установленому порядку два чи більше кандидати(16). Фран­цузький державознавець М. Прело визначав вибори як "змагання кваліфікованих юридичних свобод задля цілі провести призначення"(17). В.В.Кравченко дає таке визначення виборів – “це спосіб формування органів державної влади, органу місцевого самоврядування або наділення повноваженнями їх посадової особи шляхом голосування уповноважених на те осіб і визначення результатів такого голосування встановленою більшістю голосів цих голосів за умов коли на здобуття кожного мандату, мають право балотуватися два і більше кандидатів”(18). В.Ф.Погорілко вказує що у загальному вигляді вибори можна визначити як волевиявлення народу з метою формування органів дер­жавної влади або місцевого самоврядування шляхом го­лосування(19).

За умов демократичного суспільства вибори за своєю суттю — це прояв реальної волі народу, процес вияв­лення і здійснення такої волі. Суспільство як асоціація вільних та рівноправних людей для підтримки свого оп­тимального функціонування й постійного відтворення мусить певним чином самоорганізовуватися і структуруватися. Таким чином, за умов саме демократичного суспільства існує постійний і самостійний напрям у його діяльності — періодичне формування власних владних структур, які б задовольняли інтереси й прагнення кожного члена суспільства, а також раціональне існування всього суспільства загалом. Волевиявленням народу за­дається насамперед суспільний (або публічний) і полі­тичний характер інституту виборів.

Зміст виборів як політичного суспільно-правового інституту полягає в тому, що саме волею народу здійс­нюється конституювання та відтворення органів дер­жавної влади і органів місцевого самоврядування. Це дає підстави характеризувати вибори як державотворчу функцію народовладдя.(19)

За формою здійснення вибори можна розглядати як специфічну, врегульовану законом діяльність уповнова­жених органів і громадян, спрямовану на формування органів державної влади та органів місцевого самовряду­вання. Здійснення виборів з юридичної точки зору треба розглядати як процес, найважливішою стадією якого є голосування.

Отже, вибори в Україні — це передбачена Консти­туцією та законами України форма прямого народовлад­дя, яка є волевиявленням народу шляхом таємного го­лосування щодо формування конституційного якісного і кількісного складу представницьких органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Соціальне призначення виборів :

1. Вибори є вихідним принципом організації державного механізму та системи місцевого самоврядування.

2. Вибори, проведені з дотриманням вимог Конституції України та міжнародних стандартів, виступають необхідним засобом надання владі легітимного характеру. Як підкреслює Г.Майєр, вибори – це “єдиний акт, в якому політична воля народу безпосередньо втілюється у владні політичні структури, найважливіший і єдиний акт, за яким народ може визначати , до того ж в обов’язковій з позиції права формі, державну волю”(20).

3. Вибори відіграють визначальну роль у формуванні політичної еліти суспільства.(21).

1.4. Види виборів та виборчих систем

Вибори — надзвичайно багатогранне суспільне яви­ще. Як зазначав німецький державознавець Г. Майєр, у загальнонаціональному масштабі вибори — це наймасовіший процес, який знає право(22).

Залежно від підстав можна розрізняти кілька кла­сифікацій видів виборів.

За територіальною ознакою вибори бувають:

1) загальнонаціональні (загальнодержавні), які здійс­нюються на території всієї країни: вибори до Верховної Ради України, вибори Президента України;

2) місцеві (іноді їх називають локальними, кому­нальними, адміністративними): вибори до представниць­ких органів місцевого самоврядування (сільських, се­лищних, міських, районних у містах, районних, облас­них рад та сільських, селищних, міських голів).

За об'єктом, що передбачає органи або посади, до яких входять або на які обираються представники наро­ду, вибори можна класифікувати як:

1) вибори парламенту — вибори до Верховної Ради України;

2) вибори на посаду Президента України;

3) вибори представницького органу територіальної автономії — вибори Верховної Ради Автономної Респуб­ліки Крим;

4) вибори представницьких органів самоврядування міських, сільських, селищних, міських, районних у міс­тах, районних, обласних рад;

5) вибори на посади сільських, селищних, міських голів.

За часом проведення вибори поділяють на:

1) чергові. Вибори, що проводяться в період закінчення строку повноважень (легіслатури), передба­ченого Конституцією і законами України для функціо­нування певного виду виборного органу або посади;

2) позачергові або дострокові. Вибори, що прово­дяться в разі дострокового припинення строку повнова­жень, передбаченого Конституцією України і законами України для функціонування певного виду виборчого органу або посади;

3) повторні. Вибори, що проводяться у випадках, ко­ли вибори у виборчому окрузі визнані недійсними або такими, що не відбулися;

4) вибори замість депутатів, голів (сільських, селищ­них, міських рад), які вибули. Вибори, що проводяться у одномандатних виборчих округах у разі втрати депу­татського мандата або дострокового припинення повно­важень депутата чи сільського, селищного, міського го­лови на підставах і в порядку, передбачених Консти­туцією України і законами України.

5) вибори, що проводяться в разі утворення нової адміністративно-територіальної одиниці.

За кількісною ознакою участі виборців вибори бува­ють:

1) загальними, основними, коли в них за законом мають право брати участь всі виборці держави;

2) частковими (додатковими), коли поповнюється склад Верховної Ради України, місцевих рад в разі дост­рокового вибуття деяких депутатів, або визнання виборів недійсними.

З огляду на правові наслідки вибори поділяють на:

1) дійсні — це вибори, проведені у порядку, визна­ченому Конституцією України і відповідному виборчому законі;

2) недійсні — вибори, в ході яких мали місце пору­шення виборчого законодавства, які вплинули на під­сумки виборів.

За порядком визначення результатів виборів розріз­няють такі виборчі системи:

1) мажоритарна;

2) пропорційна;

3) змішана.

Мажоритарна система є найстарішою серед вибор­чих систем. Назва її походить від французького majогіtе, що означає "більшість". Мажоритарною вважається сис­тема визначення результатів виборів, завдяки якій депу­татські мандати (.один або кілька) від округу одержують тільки ті кандидати, які отримали встановлену законом більшість голосів, а усі інші кандидати вважаються необраними. У 83 країн світу застосовується мажоритарна система, в тому числі США, Франції, Великобританії, Канаді. Залежно від того, як визначається більшість го­лосів, необхідна для обрання кандидата, розрізняють:

1) мажоритарну систему абсолютної більшості; 2) мажо­ритарну систему відносної більшості; 3) мажоритарну систему кваліфікованої більшості. При застосуванні ма­жоритарної системи виборчі округи найчастіше бувають одномандатними. Рідше трапляється варіант багатоман­датних округів. В одномандатних округах голосують, як правило, персоніфіковано, у багатомандатних — як за певних осіб, так і за партійними списками. Багатоман­датні округи є в Японії, США, Росії, зараз уже і в Ук­раїні.

За умов запровадження мажоритарної системи відносної більшості обраним вважається кандидат, який отримав найбільшу кількість голосів виборців. За умов однакової кіль­кості набраних голосів двома або більше кандидатами, законодавством традиційно вико­ристовується процедура жеребкування. При цій системі голосування відбувається в один тур.

Недоліком мажоритарної системи відносної біль­шості є те, що вона не дає можливості враховувати інтереси всіх виборців округу, бо кандидат може бути обраним абсолютною меншістю виборців, хоча і відносною їх більшістю на момент голосування, за таких умов голо­си виборців, що голосували проти обраного кандидата, пропадають. Ця система також фактично анулює се­редні і малі партії. З прийняттям нового масиву вибор­чого законодавства нині в Україні запроваджується ма­жоритарна система відносної більшості частково на пар­ламентських, повністю на місцевих виборах. Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України "Про вибори народних де­путатів України"(23), 225 депутатів парламенту обираються в одномандатних виборчих округах на основі відносної більшості. Відповідно до ст. 2 Закону України "Про ви­бори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів"(24) вибори депутатів сільської, селищної, міської, районної у місті ради проводяться за мажори­тарною системою відносної більшості по одномандатних виборчих округах, на які поділяється вся територія відповідно села, селища, міста, району в місті.

На противагу означеній мажоритарна система абсо­лютної більшості для обрання кандидата вимагає зібрати більше половини голосів виборців, тобто діє формула 50 % + 1 голос. Перевага означеної системи — в її потенційному де­мократизмі: вона враховує інтереси більшості виборців, хоча голоси виборців, поданих проти, знову ж втрача­ються. Недоліком системи є її не результативність. Голо­сування за цією системою передбачає, як правило, по­вторне голосування або повторні вибори. Оскільки ак­тивність виборців у другому турі помітно знижується, законодавство часто не встановлює ніяких бар'єрів, що мають місце при першому турі голосування. Іншим спо­собом, яким долається не результативність системи абсо­лютної більшості вже в першому турі виборів, є альтер­нативне голосування, при якому виборці голосують за одного кан­дидата, але вказують при цьому порядок своїх переваг для інших. Якщо жоден з кандидатів не отримує абсо­лютної більшості при першому підрахунку, то той, що отримав найменшу кількість голосів, виключається зі списку і підраховуються відповідні другі позиції в системі. Цю операцію повторюють доти, поки один кандидат не набере абсолютну кількість в результаті цих перетво­рень голосів. Така система запроваджена у Австралії при виборах Палати представників.

Мажоритарна система кваліфікованої більшості пе­редбачає, що обраним вважається кандидат (або список кандидатів), який отримав певну, кваліфіковану біль­шість голосів виборців. Кваліфікована більшість вста­новлюється законодавством і, як правило, перевищує більшість абсолютну. Ця система застосовується зовсім зрідка в практиці виборів. Основна причина цього по­лягає в її нерезультативності. До 1993 р. вона діяла в Італії при виборах Сенату, також застосовується в Чилі.

Другим видом виборчих систем є пропорційна сис­тема. Вперше вона запроваджена у 1889 р. в Бельгії, а тепер 57 країн використовують цю систему, в тому числі Ізраїль, ФРН, Іспанія, Італія, Португалія.

При пропорційній системі депутатські мандати роз­поділяються між партіями пропорційно кількості голосів виборців, зібраних кожною з них у межах виборчого ок­ругу. При застосуванні цієї системи округи завжди бага­томандатні.

За впливом виборців на розташування кандидатів у списку для голосування розрізняють наступні види про­порційної системи:

1) з жорсткими списками;

2) з преференціями;

3) з напівжорсткими списками.

При застосуванні жорстких списків виборець голосує за список партії, що він обирає, в цілому. У виборчому бюлетені вказуються тільки назви, емблеми партій, іноді певна кількість перших кандидатів у партійних списках. Система жорстких списків практикується в Іспанії, Пор­тугалії, Ізраїлі, Росії, Україні.

При застосуванні системи преференцій (в перекладі означає "перевага") виборець не просто голосує за спи­ски партії, що обирає, а й робить помітку навпроти но­меру того кандидата в кандидатському списку від партії, якому він віддає свій голос. Таким чином, обирається той, хто отримав найбільше число преференцій, в разі рівності кількості преференцій у кількох кандидатів від партії перевагу віддають тому, хто займає вище місце у партійному списку. Система преференцій практикується у Фінляндії, Бельгії, Нідерландах.

Система напівжорстких списків передбачає мож­ливість для виборця голосувати:

1) за список у цілому;

2) визначати преференції, помітивши чи вписавши прізвища одного або кількох кандидатів. У першому випадку голоси виборців підраховуються за системою жорстких списків, у другому — за системою префе­ренцій. Ця система практикується в Швейцарії, Австрії, Італії.

Пропорційна система з жорсткими списками має свої переваги: при голосуванні обирається передусім політична платформа і програма майбутньої діяльності партії; дана система найпростіша за формою здійснення і найдешевша. Недоліком її є те, що партійний список може "витягнути" у депутати, сенатори тощо невідомих, некомпетентних, непопулярних політиків. На відміну від цього, система преференцій дає змогу розширити сферу волевиявлення саме виборців, бо голосують і списки, і персоналії. в цьому її перевага, проте недоліком є, так би мовити, мажоритарність — виборець орієнтується більше на окремих політичних осіб, а не на інтереси й завдання партії в цілому. Запровадження системи з напівжорсткими списками викликане необхідністю по­долати вади системи жорстких списків і преференцій.

Загальною, так би мовити, "обтяжливою" обстави­ною при запровадженні пропорційної системи є досить складна система обрахунку голосів виборців. Це більш або менш складне математичне обрахування вимагає двоетапної операції. На початковій стадії кожен список отримує стільки місць, скільки разів він відповідає ви­борчому коефіцієнтові. Оскільки кількість місць, відве­дених для окремого списку, є загальною кількістю голо­сів, отриманих за цим списком, завжди залишаються де­кілька голосів. Ці голоси є остачею (або надлишком), яка враховується аж до логічного завершення розподілу голосів виборців. Виборчий коефіцієнт (виборча квота, виборчий метр) — це дільник, що використовується для визнання кількості місць, які отримає кожен список під час розподілу. Найчастіше використовують простий кое­фіцієнт, що отримується після голосування шляхом ді­лення в кожному окрузі окремо загальної кількості по­даних голосів на кількість місць на заміщення (запов­нення). Існують інші види коефіцієнтів: коефіцієнт Хегенбаха-Бішоффа, стандартний коефіцієнт, коефіцієнт зниження, подвійний коефіцієнт, виборчий коефіцієнт.

Розподіл надлишків (остачі) проводиться двома ос­новними методами:

1) метод найбільших надлишків включає розподіл місць за списком, що має найбільшу кількість не представлених голосів, відкладених від першого розподілу, і так далі, доки всі місця не будуть розприділені.

2) метод найбільшого середнього — метод, шляхом якого загальна кількість голосів, отриманих за списком, ділиться на кількість місць, вже отриманих за цим спис­ком, плюс одне фіктивне місце. Список, який таким чи­ном отримує найбільше середнє, отримує наступне міс­це і так далі, доки всі місця не будуть розприділені.

Існують інші методи обрахування надлишків: метод д'Хонта, метод Сен-Лагю, модифікований метод Сен-Лагю.

З метою запобігання швидкому росту кількості дрібних, непредставницьких партій при пропорційних системах виборів запроваджують виборчий поріг, який полягає в тому, що для участі у розподілі місць після го­лосування допускаються тільки ті партійні списки, що набрали певний, встановлений у законодавстві відсоток голосів. Ці пороги бувають різні, наприклад у Нідерлан­дах — 0,67, Ізраїлі — 1, Швеції, Росії, Німеччині — 5, Ліхтенштейні — 8, Туреччині — 10 %. В Україні за но­вим парламентським виборчим законодавством — 4 %.

Існує досить широкий спектр змішаних систем, які є поєднанням мажоритарної та пропорційної систем. Принаймні 20 країн світу застосовують їх. Змішані вибо­ри системи застосовуються, як правило, в тих країнах, де йде пошук і становлення виборчих систем або не­обхідно досягти компроміс між принципом представ­ництва у парламенті різних політичних сил та стабіль­ністю сформованого ними уряду.

Іноді змішані системи запроваджуються в мо­дифікованому вигляді з перевагою тієї чи іншої виборчої системи.

Виборчими системами, що надають перевагу мажо­ритарному методові голосування при застосуванні і про­порційного голосування виступають наступні змішані системи:

1) система з єдиним голосом, що не допускає пере­дачі. Зміст її полягає в тому, що в багатомандатному ви­борчому окрузі виборець голосує за одного кандидата, а не за список кандидатів від партії. Це практикується в Японії, Китаї;

2) обмежене голосування, яке передбачає, що вибор­ці можуть обрати кількох кандидатів з одного бюлетеня, але їх має бути менше, ніж кількість місць для запов­нення;

3) кумулятивне голосування передбачає, що вибо­рець має стільки голосів, скільки мандатів у окрузі, і може її розподілити між всіма кандидатами, а може й віддати всі свої голоси за тільки одного з кандидатів.

Існує й змішана система, що використовує переваж­но модифіковану пропорційну систему представництва.

Система з єдиним голосом, який передається, пере­дбачає, що виборці голосують за одного кандидата незалежно від числа мандатів у виборчому окрузі, але при цьому виражають перевагу і щодо інших канди­датів.

Найпростішим варіантом змішаної виборчої системи є паралельне комбінування: певна частина представниць­кого органу обираєт