Політична соціалізація молодших школярів (на прикладі контент-аналізу підручників для початкової школи)
Миколаївська філія Національного університету
“Києво – Могилянська Академія”
Департамент політології
Кафедра політології
«Політична соціалізація молодших школярів (на прикладі контент-аналізу підручників для початкової школи)»
Кваліфікаційна робота
на здобуття академічного ступеню бакалавра
студента 431 групи Іванова О.А.
Декан департаменту політології:
д.п.н., професор Мейжис І.А.
Науковий керівник:
Викладач Левченко О.О.
Миколаїв – 2000
План.
Вступ.
І. Теоретична частина: аналіз досліджуваних категорій і понять.
Розділ 1.1. Процес політичної соціалізації в початковій школі.
Розділ 1.2. Психологічно-розумові особливості молодших шко- лярів.
ІІ. Практична частина: мета і сучасний стан громадянської освіти в початковій школі.
Розділ 2.1. Шляхи формування бажаного типу політичної куль- тури у молодого покоління.
Розділ 2.2. Контент-аналіз букварів, як засіб дослідження сучас-ного стану у галузі громадянської освіти.
Висновки.
Використана література.
-1-
Вступ.
Усі спроби побудувати демократичну правову державу, громадянське суспільство будуть зведені нанівець без відповідної політичної культури громадян, членів даного суспільства. Демократія – в середині кожного з нас, в наших ціннісних орієнтаціях, наший культурі, поведінці, наших знаннях про неї, про наші права, свободи і обов’язки.
Демократична правова держава і громадянське суспільство – ось орієнтири нашого національного розвитку ХХІ століття, наша мета і завдання. Демократія не виникає сама по собі, її не можна проголосити чи задекларувати, вести указом чи постановою. Спроби “проголосити” ринкову економіку вже зазнали краху. То чому ж з демократією буде інакше?
Проблеми нашого суспільства – це проблеми духовні, проблеми “розрухи в головах”, а не в економіці. І доки ця “розруха” не буде подолана, доки громадянин не стане почувати себе громадянином України усі спроби реформ, розбудов приречені на поразку.
Демократії слід навчати, її слід прищеплювати. Член громадянського суспільства – це роль, яку слід опанувати. Громадянином не народжуються – громадянином стають, громадянина плекають в собі. Плекають, виховують, навчають – з дитинства.
Це – ті фундаментальні положення, на які я спиратимусь під час написання дипломної роботи. Їх можна об’єднати в одне поняття: “Громадянська освіта і громадянське виховання”. Зміст тут подвійний: мова йде і про громадянина України, як громадянина держави, і про громадянина, як члена громадянського суспільства.
Від покоління до покоління в розвинутих демократіях Заходу передаються громадянські цінності. В Україні ситуація інша. На жаль і це –
-2-
наша трагедія – старшому поколінню не має чого передати своїм дітям в плані демократичних і громадянських цінностей. На суспільство, на державу покладено цей складний обов’язок – прищепити ці цінності дітям, наступному поколінню громадян України. Від успіху цього процесу без малого залежить доля нації.
Досліджуючи цей процес входження особи в світ суспільно – політичних відносин, що має назву політична соціалізація, я в якості теми для дипломної роботи обрав наступну: “Політична соціалізація в молодшій школі”. Логіка моя така: саме в молодшій школі, з опануванням фундаментальних знань про світ, розпочинається опанування дитиною знань і розуміння про державу, суспільство, своє місце в них. І якщо цей етап соціалізації буде втрачено в плані громадянської освіти і виховання, то може бути втрачено ціле покоління. Перевиховувати завжди важко, а іноді – і запізно.
Отже – політична соціалізація в молодшій школі – тема на стику політології і педагогіки. Навіть без спеціального вивчення зрозуміло, що політична соціалізація в молодшій школі може відбуватись різними шляхами. Я не ставлю перед собою завдання охопити всі з них, моя мета – вивчити процес політичної соціалізації в молодшій школі через дослідження підручників для молодших школярів, букварів - першого вікна маленької людини у великий світ Знання.
З чого я виходжу? З того, що існує об’єктивно набір цінностей, які необхідно прищепити дитині для успішності процесу її політичної соціалізації, становлення її в ролі громадянина. Цей набір цінностей має бути певним чином “закладений” у букварі. Складність завдання полягає в тому, щоб “перекласти” доступними для дитини – молодшого школяра – символами, поняттями, образами такі ціннісні категорії, як: “громадянській обов’язок”, “громадянська гордість”, “ініціативність”, “повага до своїх прав і прав інших” і т. д. Я намагатимусь дослідити, чи здійснений
-3-
цей “переклад” в підручниках, чи закладені в них ці цінності взагалі, концептуально.
Отже, вже вимальовуються певні частини, етапи дослідження: вивчення самого процесу політичної соціалізації в молодшому шкільному віці, вивчення психологічних, розумових, світосприйнятних можливостей і особливостей молодших школярів (тобто – способу сприйняття ними дійсності, світу, знань, рівень їх здатності до цього сприйняття), аналіз складових компонентів ціннісної системи демократичного типу – тобто визначення того, які саме ціннісні орієнтації мають бути прищеплені; і – вивчення існуючих джерел їх передачі – підручників, букварів. Останнє – головна частина дослідження: пошук відповідей на питання: “Що має бути прищеплено і яким чином?” та “Який стан справ у цьому напрямі сьогодні ми маємо?”
Постає перед нами проблема вибору методу дослідження букварів. Я зупинив свій вибір на конвент-аналізі, як найбільш відповідному методі семантичної інформації.
На яку базу, які розробки в цій галузі можна спиратись? Відразу констатую: не довелось зустріти жодної наукової розробки саме з цієї теми. Проте наявна значна кількість матеріалу про кожний з окремих аспектів дослідження.
Так, скажімо, політична соціалізація як процес, досліджується у багатьох монографіях та підручниках. Серед найбільш вдалих назву Л. Борисова, К. Гаджієва, О. Бабкіну, Ю. Борцова – авторів підручників з політології та соціології.
Існує велика кількість літератури і по вивченню вікових особливостей світосприйняття молодших школярів, серед яких дуже не погані монографії і статті – ще радянського періоду:
Останнім часом з’явилась значна кількість публікацій, присвячених
-4-
проблемам громадянської освіти і виховання, побудові громадянського суспільства, аналізу цінностей, притаманних демократичній (громадянській) політичній культурі. Це – і класики політологічної науки: Г. Олмонд, С. Верба і М. Вебер. Це – і дослідження К. Гаджієва, Дж. Пілон, І. Шапіро. Непогані дослідження проведені і нашою землячкою – Л. Крицькою, але вони, на жаль, стосуються в основному учнів старшого шкільного віку.
Особливо хочеться виділити чудову статтю О. Щербініна “С картинки в твоём букваре” (Полис. – 1994. - № 5), присвячену прищепленню цінностей – але тоталітарного суспільства! – через буквар, с самого дитинства. Вона стала для мене певним зразком при написанні роботи.
Методика проведення неповного контент-аналізу можна знайти у роботі Дж. Мангейма, Р. Річа “Політологія. Методи дослідження”.
Об’єктами безпосереднього дослідження стали п’ять букварів, розповсюджених в школах: чотири україномовні і один – російськомовний.
Таким чином, вихідні дані до дослідження наявні, залишається лише обробити інформацію і синтезувати її в межах дипломної роботи. Це я і намагатимусь зробити.
-5-
І. Теоретична частина: аналіз досліджуваних категорій і понять.
Розділ 1.1. Процес політичної соціалізації в початковій школі.
Під соціалізацією взагалі розуміють процес залучення індивідів до наявних соціальних норм і цінностей. Соціалізація розкриває зв’язки між людиною і суспільством, її можна охарактеризувати і як “процес цивілізації суспільства”, за влучним висловом індійського політолога П. Шарана.
Поняття соціалізації, пов’язане з розвитком соціології, було введене в науковий обіг наприкінці ХІХ ст. американцем Ф. Гідденсом та французом Г. Тардом. Бурхливий розвиток політичної науки призвів до формулювання поняття “політичної соціалізації”, що було зроблено на межі 50-60х рр. ХХ ст. американськими політологами. Початкове визначення політичної соціалізації як “процесу, завдяки якому індивід засвоює політичну культуру суспільства, основні політичні поняття, свої права та обов’язки відносно уряду та набуває уявлень про структуру та механізм політичної системи”. Недоліком цього визначення є те, що в ньому особистість виступає пасивним об’єктом виховання і навчання. Насправді ж, це не так. Особистість не є пасивним сприймачем цілеспрямованого впливу з боку суб’єктів політичної соціалізації. Ми ще докладно зупинимось на цьому питанні нижче, коли говоритимемо про те, що молодші школярі дуже чітко можуть відчувати різницю між тим, що відповідає і що не відповідає дійсності. А зараз ми відзначимо, що має рацію російський політолог Є. Шестопал, яка вважає, що поняття “політична соціалізація” ширше, ніж політичне виховання або просвіта, бо охоплює не тільки цілеспрямований
-6-
вплив на особистість панівної ідеології та політики, не лише стихійний вплив, а й особисту політичну активність, яка проявляється і в ідентифікації індивідом отриманої інформації за критерієм її відповідності чи невідповідності дійсності.
Отже, політична соціалізація особи пов’язана з входженням людини в політику, з засвоєнням нею пануючих в суспільстві політичних ідей, цінностей, норм політичної поведінки. Політична соціалізація завжди несе в собі два аспекти. Перший – політична соціалізація, як засвоєння новим поколінням основоположних принципів існуючої політичної культури, закладених в традиціях країни; другий – набуття знань і досвіду, обумовленого конкретною дійсністю – в результаті хоч би й пасивної участі в різних формах політичного життя. З цих аспектів справедливо випливають і два процеси політичної соціалізації, діалектично взаємопов’язані між собою –
1) Процес набуття і накопичення політичних поглядів, оцінок і знань;
2) відмова від того, що не відповідає дійсності.¹
Коли вже відкрито три нові проблеми, пов’язані з політичною соціалізацією молодших школярів в сучасних умовах. Що ми маємо на увазі? По-перше – одним з аспектів політичної соціалізації є цілеспрямований вплив, вплив з боку пануючої ідеології. Постає питання: чи існує у нас пануюча ідеологія, ідеологія соціалізації, яка б проглядала вже починаючи з дитинства, з перших шкільних років, тобто ми стикаємось з проблемою національної ідеї, ідеології, елементи якої мають прищеп-люватись новому поколінню.
Ми можемо констатувати, що національної ідеї чи державної ідеології в Україні сьогодні не існує. І цей факт відзначено багатьма
.........................................................................................................................................
1. Борисов Л.П. Политология. - М., 1996. – С. 100-101.
-7-
дослідженнями. На це, зокрема, звертають увагу і педагоги, які працюють з дітьми, школярами і гостро відчувають відсутність єдиного стратегічного спрямовуючого напрямку політичного виховання і освіти. Зокрема, Л. Крицька пише: “Україні, українській освіті, особливо ж шкільній, необхідна офіційна державна (державницька) ідеологія, принаймні в перехідний період”.¹ Про ідеологію ми ще будемо говорити, а зараз зазначимо, що деідеологізація, що пройшла в нашій системі освіти під гаслами боротьби з комуністичною, тоталітарною ідеологією на початку 90х років не могла бути самоціллю. Відмова від однієї ідеології залишила вакуум у цій сфері, ім’я якому – безідейність. Відсутність будь-якої ідеології – лихо не менше, ніж тоталітарна ідеологія; бо ідеологія може бути і демократичною, спрямованою на виховання громадянина і члена громадянського суспільства, а ось безідейність, стихійність у цій сфері завжди залишають шанс для повернення тоталітаризму, який принесе у вигляді своєї ідеології чіткий і простий порятунок від хаосу стихійності і порожнечі в ідеологічній сфері.
Висновок – у дослідженні слід звернути особливу увагу на наявність / не наявність єдиної ідеологічної лінії в політичному аспекті освіти в молодшій школі. Відсутність такої створює значні труднощі процесу успішної політичної соціалізації.
Проблема друга – політична культура, закладена в традиціях країни, її народу. Політична культура населення сучасної України не є темою нашого дослідження, але вона є значним, дуже важливим фактором впливу на об’єкт нашого дослідження. Велика кількість досліджень, спрямованих на вивчення сучасної української політичної культури свідчать: ми
.........................................................................................................................................
1. Ігнатенко П., Крицька Л. Конституція України і громадянське виховання учнів // Початкова школа. – 1997. - № 1 – с. 4.
-8-
успадкували тяжкі комплекси і національної меншовартості, і тоталітарні рецидиви, і все те, що можна назвати посттоталітарним і постколоніальним синдромом. Тобто те, що не тільки не слід успадковувати молодому поколінню в процесі політичної спеціалізації, а від чого молоде покоління слід захищати, відмежовувати усіма способами. Наведемо декілька прикладів.
Приклад 1: етатистські елементи у політичній культурі. Їх можна знайти скрізь – навіть, коли в серпні, коментуючи проходження жнив, телеведучий говорить: “Держава буде з хлібом”, - у носія громадянської політичної культури має виникнути питання: при чому тут держава? Хіба їй належить врожай, хіба увесь АПК є власністю держави? Проте молодший школяр не розбирається в таких тонкощах. Для нього почута декілька разів фраза типу: “Держава буде з хлібом”, - означатиме:
1) Весь хліб в Україні належить державі,
2) Збір врожаю – проблема держави (чи ще гірше: хто б хліб не зібрав – а з хлібом буде лише держава). Тобто держава, внаслідок таких “дрібних казусів”, не помітних для громадян колишнього СРСР, у свідомості дитини ототожниться з тим, що ми називаємо громадянським суспільством. І подолати це хибне ототожнення вже потім буде дуже важко. Не слід гребувати подібними “дрібничками”, сподіваючись, що дитина не розуміє, про що йде мова, не звертає уваги на це. Вченими вже давно доведено: практично нічого, з почутого чи побаченого нами не проходить повз нашу увагу, осідаючи в підсвідомості, тим більше, коли це стосується дитини 6-7 років, свідомість якої, наче губка, всмоктує все почуте і побачене.
Приклад 2: він тісно пов’язаний з першим, але діалектично протилежний йому. Мова йде про розповсюдження кримінальної субкультури
-9-
в усіх сферах нашого життя. Та ж ситуація: які настанови отримає в спадок дитина від старшого покоління, чуючи пісні з “зонівського” фольклору. Про яку повагу до представників закону, охоронців правопорядку йтиме мова, якщо на запитання дитини: “Хто такі “менти”, які посадили у тюрму дядька, що співає по радіо?”, вона отримає відповідь: “Міліціонери”. І таких прикладів більше, ніж досить. Сюди відноситься і образ держави, що “не платить таткові гроші”, і держави, що вимикає світло і опалення, і ще багато – багато чого, що сформує у дитини які завгодно настанови і орієнтації стосовно держави, лише не ті, які притаманні громадянину і члену громадянського суспільства.
Ця проблема – проблема політичного і соціального досвіду минулих поколінь, що передається поколінню молодому в процесі політичної соціалізації, виводить нас на проблему третю: проблему внутрішнього конфлікту, іноді жорсткої невідповідності між набутими поглядами, оцінками, знаннями і реальністю. І наслідки цього конфлікту можуть раз і назавжди сформувати у дитини уявлення про те, що те, чому вчать в школі – неправда, в житті все по-іншому. Це означатиме крах цілеспрямованої політичної соціалізації.
Як відомо, громадянське дозрівання, заохочення людини до політики має стадіальний характер, перший етап розпочинається вже у віці 3-4 років, коли дитина набуває перших знань про політику через сім’ю, засоби масової інформації, найближче оточення. Саме родина, сім’я закладає основи політичної соціалізації дитини – ті перші основи, вплив яких буде вирішальним, коли дитина прийде до школи. Рівень політичної культури батьків, пануючі в сім’ї політичні погляди і орієнтири формують всі три складові політичної культури дошкільника: основи того політичного досвіду, політичної свідомості, політичної поведінки. Це знову і знову повертає нас до тих трьох проблем, які ми визначили, як головні перешкоди
-10-
на шляху політичної соціалізації молодшого школяра як громадянина і члена громадянського суспільства:
1. Відсутність ідеології, безідейність.
2. Успадкування політичної культури старших поколінь.
3. Контраст між настановами і реальністю.
Не повертаючись ще раз до всього вище зазначеного, скажемо: у більшості випадків процес політичної соціалізації у школі має долати негативні наслідки політичної соціалізації у сім’ї, вступати з ними в конфлікт.
Отже потенційна конфліктність визначена нами як риса процесу політичної соціалізації молодших школярів в сучасних умовах. Цей конфлікт дуже рідко може бути розв’язаний на користь школи, бо авторитет батьків більше. Спогади бабусі чи дідуся про те, що “при радянській владі жилось краще”, репліки батька чи матері, що “всі політики – вороги і злочинці” здатні звести нанівець вплив вчителя.
Про загострення цього конфлікту, чи “війну за свідомість дитини до переможного кінця” і мови не може йти. Вихід полягає у тому, що політична соціалізація може відбуватись двома шляхами.¹
1) Відверта передача досвіду, інформації, відверте прищеплення ціннісних орієнтацій за принципом: “це – добре, це - погано”, відверте спрямовування політичної поведінки: “роби так, а не інакше” і т. д.;
2) Прихована політична соціалізація – передавання неполітичних настанов, які впливають на політичні стосунки, поведінку, обрання тих чи інших цінностей політичної культури.
............………………………………………………………………………………….
1. З цього приводу див.: Щербинин А.И. «С картинки в твоём букваре…» // Полис. – 1994. - № 5.
-11-
Перший шлях був пануючим засобом здійснення політичної соціалізації у радянській школі.¹ Він є наслідком заідеологізованості усіх боків суспільного життя, властивому для тоталітарних режимів.
Як основний шлях передачі інформації він не підходить для нас саме з тої причини, що він веде до загострення того конфлікту, небезпеку якого ми визначили. Це, звичайно, аж ніяк не означає, що певні елементи неприхованого впливу в процесі політичної соціалізації можуть і мають бути застосовані (Тим більше, що для вчителів старшого покоління такий шлях є об’єктивно легшим). Але, як основний він не підходить.
Перевага має бути віддана прихованій політичній соціалізації – це не лише дозволить уникнути гострих конфліктних ситуацій у свідомості молодших школярів, але й має інші переваги. Зокрема, мова йде про психологічно – розумові особливості світосприйняття молодших школярів (ним буде присвячений наступний розділ нашої роботи). Та і процес виховання громадянина і члена громадянського суспільства несе в собі передачу таких якостей характеру, елементів політичної культури і політичної свідомості, які легше передати, прищепити саме непрямим шляхом (про це теж мова далі).
Зупинимось тепер на базових завданнях, які має вирішити процес політичної соціалізації. Мова йде про ті завдання, які політична соціалізація має вирішити у будь-якому суспільстві, так би мовити про стратегічні цілі політичної соціалізації. Отже, чого потрібно досягти в принципі.²
………………………………………………………………………………………….
1. Розгляд співпраці між школою і батьками лежить поза межами теми нашого дослідження, хоча, звичайно, нами не відкидається.
2. Політологія. Посібник для студентів / За ред. О.В. Бабкіной. – К., 1998. – С. 106.
-12-
1. Прищепити новим членам суспільства основні елементи політичної культури і свідомості. Відмічаємо відразу для себе – ці елементи спочатку слід визначити – по-перше; сформувати методологію їх передачі – по-друге.
2. Створити сприятливі умови для накопичення членами суспільства політичного досвіду, що його потребує політична діяльність і творчість усіх бажаючих. Під “сприятливими умовами”, напевне, слід розуміти і створення бази для подальшої політичної соціалізації, і наявність “інфраструктури” політичної соціалізації. Тобто політична соціалізація в молодшій школі має носити такий характер, щоб набуті в результаті неї знання, цінності, орієнтації, настанови, моделі поведінки в сфері політичного могли розглядатись як база для подальшої політичної соціалізації особи. База повинна мати цілісний, несуперечливий, відносно завершений характер. Інфраструктура політичної соціалізації – це усе те, що забезпечує вдале проходження процесу політичної соціалізації. Так, відносно нашої теми, наведемо наступний приклад: нецікавий, неяскравий, погано оформлений підручник не може стати повноцінним джерелом якісної передачі настанов політичної соціалізації.
3. Якісне перетворення відповідних елементів політичної культури – необхідної умови суспільних змін. В сучасних обставинах обсяг елементів політичної культури, які мають бути якісно перетворені у молодого покоління, щоб сьогоднішні молодші школярі завтра стали активними учасниками суспільних змін, - величезний. Власне мова йде про те, що слід розпочати чи не докорінну зміну політичної культури у тій її частині, яка є наслідком 70-ти років “радянського” політичного досвіду, яким би
-13-
довгим і тяжким нам не здавався цей процес, не розпочавши його, ми прирікаємо себе і своїх нащадків на вічне кружляння по “пустелі перехідного періоду”.
Нарешті, слід чітко визначити напрямки здійснення політичної соціалізації у відповідності до функцій політичної соціалізації як процесу, компоненти політичної соціалізації:¹
1. Інформаційний – передача перших, елементарних знань про владу, політику, політичний устрій держави, форми і способи участі в політичному житті; передача знань про суспільне життя і місце, яке дитина займає в ньому зараз і займе, коли подорослішає. Приклад інформативного напряму в дії: “Я живу в Україні. Україна – моя Батьківщина”.
2. Ціннісно-орієнтований компонент – формування елементарного апарату політичного мислення, першого образу системи ціннісних орієнтацій. Приклад: “Ми любимо рідну землю”.
3. Установчо-нормативний компонент – вироблення в особи певних настанов на сприйняття і споживання політичної інформації, ставлення до політичних подій і явищ, дій інших осіб у сфері політики, і – головне – вибір свого стилю і скерованості поведінки у політичних відносинах. Приклад: “Я не залишусь байдужим, коли хтось зазіхне на волю мого народу і мою свободу – я захищатиму і те, і інше”.
Нарешті, в теорії політичної соціалізації залишається ще одне питання, з яким нам слід визначитись. Це – питання типу політичної соціалізації, засноване на тому, що таких типів існує декілька (гегемоністський, гармонійний, конфліктний і т. д.).
...........…………………………………………………………………………………
1. Політологія... Цит. праця. – С. 107.
-14-
Для нас є дуже важливим визначити: з яким типом політичної соціалізації ми маємо справу в реальності, в умовах сучасної освіти у молодших школярів, і визначити – який тип політичної соціалізації найкраще підходить для досягнення мети і виховання громадянина і члена громадянського суспільства. Зараз обмежуємось лише постановкою цієї проблеми, а її розв’язання подамо у практичній частині нашого дослідження.
Продовжуючи розгляд політичної соціалізації, конкретизуємо його, звернувши увагу на проблеми взаємозв’язку політичної соціалізації і освіти, виховання. Тобто розглянемо проблему політичної соціалізації у школі.
Як освіта забезпечує єдність процесів навчання і виховання, так і політична освіта є поєднанням процесів політичного навчання і виховання, будучи в свою чергу одним з головних елементів в процесі політичної соціалізації.
Освіта взагалі може розглядатись подвійно:
1) Як процес соціокультурної комунікації;
2) Як соціокультурний інститут, що забезпечує процес соціокультурної комунікації. Система освіти мусить розглядатись як найважливіший соціокультурний регулятив розвитку суспільства. Політико – культурні норми, цінності, зразки, стереотипи транслюються між поколіннями, соціальними групами за посередництвом освіти. Освіта є інститутом оновлення політичної культури, поєднуючи в собі і успадкування, і оновлення політичної культури. Шкільна освіта виступає як один з головних, базових етапів освіти, освіта в молодшій школі – перший етап шкільної освіти – і тому відіграє дуже важливу роль: перевчити завжди важче, ніж навчити.
-15-
Легко побачити, що освіта і соціалізація мають дуже багато спільного. Це і не дивно: освіта є одним із провідних засобів соціалізації, головна риса якого – цілеспрямованість. Можна сказати, що майже весь обсяг цілеспрямованого компоненту політичної соціалізації міститься в процесі освіти, а стосовно молодших школярів з упевненістю можемо відзначити, - сьогодні весь обсяг цілеспрямованої політичної соціалізації – у молодшій школі.
Цілеспрямування процесу освіти вимагає від тих, хто його планує і розробляє дотримуватись трьох правил, пов’язаних з особливостями політичної освіти, політичної соціалізації.
1) Не оновлення політичної культури в процесі політичної соціалізації в школі призведе до стагнації суспільного розвитку. (Очевидно, що політична культура – не статичний елемент політичної системи, а в сучасних умовах він тим більше не може бути таким).
2) Модернізація освіти, політичної освіти без урахування культурного контексту нації призведе до дестабілізації в суспільстві, конфлікту і конфронтації по лінії: старше покоління – молодше покоління; до знищення культурного ядра народу. Звичайно, конфлікт “батьки - діти” існував завжди, але його необачне поглиблення шкідливе для суспільства. Зрозуміло, що модернізація – неодмінний супутник прогресу, але історія знає багато прикладів того, як модернізацій ні манівці, модерністська утопія, заводили націю у глухий кут. Україні це знайомо – в нас ще живе гірке розчарування, пов’язане з тим, що добробут і процвітання не увірвались в кожен дім з проголошенням незалежності, а проголошення переходу до ринку і радикальних економічних реформ через шокову терапію обернулись не стрімким економічним злетом, а катастрофою. Менше за все ми хочемо того, щоб з нашої роботи хтось зробив
-16-
висновок: мета виправдовує засоби, і тому виховання молодого покоління в дусі нових ідеалів і цінностей (у порівнянні з цінностями і ідеалами попередніх років) слід проводити радикальним шляхом, геть відкидаючи все, що було накопичене в політичному досвіді народу.¹
Навпаки, політично соціалізувати – це, на нашу думку, - не створити новий тип політичної людини, а дати можливість творчо розвиватись, самозмінюватись. Політична соціалізація в контексті шкільної освіти аж ніяк не передбачає створення готового типу людини, з визначеним набором якостей політичної культури, вона, на нашу думку, передбачає створення усіх необхідних базисних умов для включення механізмів активної політичної соціалізації, політичної самоосвіти і самовиховання, коли особа сама творить себе у світі політичного, а не є пасивним об’єктом чужого впливу. Гадаємо, навіть не треба пояснювати, що виховання осіб, здатних лише до пасивного засвоєння прищеплюваних моделей мислення, відчуття і поведінки несе в собі загибель для демократії і громадянського суспільства.
Пояснімо вище сказане. Для західних демократій однаково цінними є і консерватизм, і лібералізм, і соціал-демократія. Всі ці ідеології сприяють повноцінному розвитку демократичного суспільства і окремо, і – головне – будучи всі разом представлені в політичній палітрі суспільства. То ж політична соціалізація в її цілеспрямованому аспекті і не повинна сприяти вихованню консерватора, ліберала чи соціал-демократа. Завдання полягає в тому, щоб представник нового покоління органічно засвоїв “обов’язковий” набір базових цінностей – розуміння своїх прав і свобод, повагу до прав і
.............………………………………………………………………………………....
1. Див.: Борцов Ю., Коротец И., Шпак В. Политология в вопросах и ответах. – Ростов-на-Дону, 1998. – С. 342-346.
-17-
свобод інших, розуміння своїх обов’язків перед державою і суспільством та чекання виконання суспільством і державою своїх обов’язків перед ним у відповідь. А вибір ідеологічних уподобань – вільний вибір особи – її симпатії соціал-демократії, консерватизму чи лібералізму – її особиста справа. І взагалі вона може підтримувати будь-яку ідеологічну течію на свій розсуд, якщо, звичайно, обрана нею ідеологія не передбачає порушення прав і свобод людини, дискримінацію, розпалення ворожнечі в суспільстві.
Зрозуміло, що в молодшій школі мова ще не може йти про активну політичну соціалізацію особи, політичну самоосвіту і самовиховання, але їх передумови мають бути закладені саме в цей період.
Підіб’ємо перші підсумки. Ми визначились із розумінням терміну “політична соціалізація”, при цьому звернули увагу на існуючі проблеми політичної соціалізації, з якими ми можемо стикнутись в сучасних умовах. Ми побачили, що ці проблеми – доволі суттєві і їх ігнорування може звести нанівець намагання вдало розпочати процес політичної освіти у молодшій школі. Це проблеми безідейності, негативного політичного досвіду старших поколінь та, як їх наслідок, проблема внутрішнього конфлікту у дитині. Ми запропонували шлях, що повинен допомогти уникненню цих проблем – по-перше, наявність єдиної стратегічної узгодженої програми, ідеології, по-друге, надання переваги непрямим, прихованим методом впливу і політичній соціалізації.
Нами було сформовано базові завдання, які політична соціалізація має досягти як процес сам по собі без урахування свого конкретного політико – культурного наповнення, універсальні цілі політичної соціалізації. Ми також сформулювали функціональні напрямки політичної соціалізації: інформативний, ціннісно-орієнтований і установчо-нормативний, які мають бути присутні всі три у політичній освіті. Нарешті, ми визначили зв’язок між
-18-
освітою і політичною соціалізацією, з’ясувавши, що політична освіта як єдність процесів політичного навчання і виховання є не чим іншим, як цілеспрямованим компонентом політичної соціалізації, головним на даному етапі політичної соціалізації. Інші два компоненти:
1) стихійний вплив, що у нашій ситуації несе більше небезпеки, ніж можливої користі – розглянутий нами при обговоренні можливих проблем і труднощів політичної соціалізації;
2) особиста політична активність – ще не присутня у молодшому шкільному віці, її основи лише закладаються.
До цих пір нас більше цікавив сам процес політичної соціалізації – у наступному розділі ми розглянемо об’єкт політичної соціалізації – молодших школярів, їх психологічно-розумові вікові особливості, їх світосприйняття.
-19-
Розділ 1.2. Психологічно - розумові особливості молодших школярів.
У цьому розділі ми спробуємо з’ясувати, якими психологічними, розумовими, соціальними, пізнавальними якостями володіють молодші школярі. Нас це цікавить з двох причин. Перша полягає в тому, що далеко не всю інформацію з галузі політичних знань можна донести до учня, ті поняття, які легко формулюємо для себе, залишаться для нього незрозумілими. Всі необхідні терміни, категорії політичних знань, що мають бути передані молодшим школярам в процесі політичної соціалізації, мають бути передані опосередковано, з урахуванням вікових особливостей нашого об’єкту цілеспрямованого впливу у політичній соціалізації. Скажімо, немає сенсу намагатись пояснити молодшим школярам значення терміну “громадянське суспільство”, про те є можливість привчити їх до самоорганізації. Друга причина в тому, що ми висуваємо гіпотезу про те, що молодші школярі внаслідок своїх особливостей розвитку несуть у собі багато рис і якостей, необхідних для формування особистості громадянина і члена громадянського суспільства – і залишається ці якості розвивати і заохочувати їх розвиток. Так, наприклад, молодші школярі виявляють схильність до духу суперництва, який є необхідною умовою розвитку суб’єкта ринкових економічних відносин.
Почнемо з розгляду соціальних характеристик розвитку дітей молодшого шкільного віку.
Дослідження в галузі сучасної психології і педагогіки свідчать, що молодшим школярам притаманні наступні характеристики соціальної структури розвитку:
1) Прагнення бути першим, кращим за інших;
2) прояви духу суперництва, ентузіазм;
3) схильність вигадувати різні правила;
-20-
4) часом молодші школяри бувають невдячними, видаються немічними;
5) намагаються робити все правильно, і в той же час “непомітно для себе” виходять за межі дозволеного;
6) розквітають у відповідь на похвалу чи заохочення і дуже тяжко сприймають невдачі;
7) прагнуть весь час діставати задоволення, люблять сюрпризи;
8) можуть проявляти і розсудливість і дражливість, люблять критикувати інших;
9) великого значення надають дружбі;
10) відчувають, що школа замінює домівку, як найвпливовіший соціальний чинник;
11) полюбляють “ябедничати”, але не внаслідок схильності до донощицтва, а внаслідок потягу до встановлення справедливості і рівності усіх перед “правилами”.¹
Інші дослідники роблять особливий наголос на:
· прагненні до суспільно значущої діяльності;
· здатності у разі потреби довільно керувати своєю поведінкою, хоч ще переважає мимовільність поведінки;
· умінні налагоджувати стосунки з ровесниками, разом гратися і працювати;
· “демократичність” у поводженні з вчителем.²
Отже, молодші школярі вже у 6-7 річному віці виявляють багато ознак соціалізованої поведінки, здатність до життя у суспільстві, що проявляється
.........................................................................................................................................
1. Проскура О.В. Психологічна підготовка вчителя до роботи з першокласниками. – К., 1998. – С. 26-28.
2. Савченко О.Я. Дидактика початкової школи. – К., 1997. – С. 83.
-21-
у здатності до співіснування у класному колективі. Багато з їхніх соціальних Отже, молодші школярі вже у 6-7 річному віці виявляють багато ознак соціалізованої поведінки, здатність до життя у суспільстві, що проявляється у здатності до співіснування у класному колективі. Багато з їхніх соціальних якостей заслуговують на підтримку і заохочення (прагнення до суспільно значущої діяльності, дух суперництва, товариськість і бажання змагатися з ровесниками у грі). І в той же час слабке місце їх соціалізації – дисципліна, нормативне регулювання своєї поведінки вольовим зусиллям, узгодження поведінки з нормами шкільного життя, що виступає для них першим прообразом життя у суспільстві “в мініатюрі”. Педагогічний досвід свідчить, що до 9-10 річного віку ці недоліки можна легко усунути, якщо процес виховання в школі добре налагоджений, методи виховання науково обґрунтовані і відпрацьовані у вчительському досвіді.
Перейдемо до розгляду пізнавальних та розумових характеристик. Дослідження у цій галузі визначають такі пізнавально – розумові якості 6-7 річок, вони:
· полюбляють ставити запитання;
· полюбляють нові ігри, ідеї;
· найкраще навчаються, роблячи самостійні відкриття;
· віддають перевагу процесу, а не результату;
· складають плани співробітництва у грі;
· характерним символам надають великого значення;
· краще розуміють особливі стосунки і функціональні взаємини;
· розуміють події минулого, якщо вони тісно пов’язані із сьогоденням;
· віддають перевагу ігровій діяльності, навчання за допомогою гри дає більший навчальний ефект, ніж за допомогою книжок;
· вивче