Тарас Григорович Шевченко (1814-1861)

Тарас Григорович Шевченко

(1814-1861)

Сдавався Курилко Андрієм учнем 9-В класу

ССШ №4 23.3.01

Тарас Шевченко народився 9 березня (за новім стилем) 1814 р. В . Моринцях, Звенигородського повіту, Київської губернії (нині Черкаська область),в родині кріпака Григорія Івановича Шевченка , який належав поміщику Василю Енгельгарду. Батько був родом із с. Кирилівки (нині с. Шевченкове), мати Катерина Якимівна Бойко із с. Моринців.

Перші вісім років після одруження Шевченкові батьки жили в с. Кирилівці в хаті Тарасового діда Івана . Тут народилася старша Тарасова сестра –Катерина.

Родинна була велика, в тісній оселі жило тринадцятеро душ. І 1810 р. Григорій Шевченко з родиною переїхав у с. Моринці в хату, що належала раніше кріпакові Колесникувас бунтарство засланому до Сибіру. Тут через рік народився старший. І абрисів срат-Микита,34 стр, а майже через три роки після нього Тарас. Хата ця до наших часів не збереглася. На її місті стоїть камінь великий український поет, революціонер-демократ Т.Г.Шевченко”.

Коли із заслання повернувся власник хати,Шевченко десь наприкінці 1815 р. Переїхали в Кирилівку, до діда Івана. Незабаром вони купили в селянина Тетерюка хату, в якій і оселилися. У Кирилівці народилися молодші сестри Ярина й Марія та брат Йосип. Ставши пізніше художником , Шевченко 1843 р. Відвідав Кирилівку ( за тодішньою місцевою вимовою і написанням – Кирилівку) і намалював олівцем в альбомі хату, в якій минуло його дитинство, а в повісті “Княгиня”, написаній на засланні дав докладний опис садиби . Уже тоді, в дитинстві, у хлопчика зароджувалась любов до чарівної природи рідного краю. Пізніше у своїх творах він дав неповторні художні образи української природи, в основі яких лежали враження дитячих і юнацьких літ.

Про незвичайну допитливість малого Тараса свідчить автобіографічний епізод , про який розповідається у повісті “Княгиня”: селянський хлопчик пішов шукати легендарні залізні стовпи, що підпирають небо, заблудився й уже з чумаками повернувся в село (III, 175-176)

Батьки тяжко працювали на панщині, а малих дітей доглядала старша сестра Катерина , про яку Тарас завжди згадував як про ніжну, терплячу няню. Згодом Катерина вийшла заміж за кріпака Антона Красицького в сусіднє село Зелену Діброву. стр 35

Коли Тарас трохи підріс, батько, чумакуючи ,брав його із собою. Пізніше в автобіографічному відступі в повісті “Наймичка” Шевченко назвав міста й села, що лишили слід у його пам’яті: Гуляйполе, Новомиргород, Дев’ята рота , Дідова Балка, Грушівка, Елисаветград (нині Кірововоград). Такі подорожі розширювали виднокруг допитливого хлопця.

Кріпаки були переважно неписьменні, але Тарасів батько знав грамоту . У поемі “Гайдамаки” згадується, як бувало , в неділю він читав у сім’ї четьї мінеї (збірку житій святих та релігійних переказів до певного дня кожного місяця ). Коли Тарасові сповнилось вісім років , його віддали в науку до дяка Павла Рубана, прозваного Совгирем. Дякова хата в Кирилівці, де вчився майбутній поет, збереглася до наших днів. Над нею, як редіквіею, в наш час споруджено спеціальне накриття.

Як і скрізь тоді, дяк учив читати за церковнослов’янськими книжками. Пізніше , в автобіографічному листі , Шевченка писав , що протягом двох років опанував він “Граматику” (абетку), “Часослов” (збірка релігійних пісень та молитов), “Псалтир” (книжка релігійних пісень псалмів частина Біблії).

Тяжко жилося кріпакам. Осоружна панщина страшенно виснажувала їх , і вони преред вчасно вмирали. Коли Тарасові було дев’ять років , померла його мати:

“Там матір добру мою Ще молодую у могилу нужда та праця положила “ стр 36

Тарасовій матері тоді ще минав сороковий рік . Катря вже вийшла заміж .Лишившись із малими дітьми, батько змушений був одружитись з удовою Оксаною Терещенко, в якої було троє своїх дітей. Незабаром, коли Тарасові ледве сповнилось одинадцять років, помер батько. У повісті “Княгиня” Шевченко назвав життя зведених дітей у мачухи справжнім пеклом (III, 179). Біографія поета, очевидно, із його слів, розповідали такий епізод. У хаті Шевченків у солдата,поставлено на постій, вкрадено гроші. Як потім з’ясувалося, украв їх мачушин син Степан, але звинуватили й жорстоко покарали Тараса,нараз тікав він у бур’яни,куди йому носила їсти сестра Ярина, або в сусіднє село Зелену Діброву до Катрі.

Деякий час Тарас жив у свого дядька Павла. Пас свиней, працював разом із наймитом. Але дядько Павло був також надто суровою людиною, Тарас не витримав і незабаром оселився у дяка Петра Богорського. Як зазначав пізніше сам Шевченко, жив він тут як “щколяр-попикач”, читав над померлими “Псалтир”, за що й одержував для заохочення десяту копійку. Та це не рятувало Тараса від “суботок”, Коли учнів поспіль по суботам карали різками.

Е відомості,що деякий час Шевченко жив І вчився у священика Нестеровського, а потім повернувся до Богорського. Зрештою, терпець Тарасові увірвався: одного разу коли дяк був п’яний, Шевченко помстився його власною зброєю – різками –й утік од нього. Утік він у Лисенку до діякона-маляра, щоб навчитись малювати, але й тут опинився в ролі наймита-попихача: носив із річки воду, розтирав фарби. На четвертий день утік у с. Тарасівку до іншого дияка-богомаза. Маляр уважно подивився на ліву долоню свого учня й відмовив, не знайшовши в ньому таланту ні до малярства, ні до бондарства...

Тарас змушений був повернутись до Кирилівки, де наймався пасти громадську череду. Не раз потім у віршах він тепло й зворушливо згадував подругу дитинства Юліану Коваленко, із якою разом пас череду Так, у 37стр Коваленко. На пам’ять того, що давно минуло”. Поет, очевидно, знав уже тоді, що вона вийшла заміж, тому й назвав її “чужою”

І ти згадаєш того сироту, Що в сірій свитині-твою красату. Кого ти без мови, без слова навчила Очима, душею, серцем розмовляти. З ким ти усміхалась, плакала, журилась, Кому ти любила Петруся співати (I/ 145)

Це було перше й ясне чисте почуття дитячого захоплення, яке, безперечно, мало вплив на духовний розвиток юнака. Прообразом героїні названої поеми була Оксана:

Виливаю сльози на мою Мар’яну, На тебе дивлюся... (I? 145)

Не випадково є й те, що дорогим ім’ям-Оксана-він називав героїнь своїх творів, зокрема, в поемі “Гайдамаки” (1841). Очевидно, її образ відтворив Шевченко в поезії “N.N” (“Мені тринадцяти минало”),писаний на засланні (1847). Узагальнений, типовий образ Оксаночки-покритки у вірші “Ми вкупочці колись росли” (1849) не слід обожнювати з Оксаною Коваленко, яка вийшла заміж за кріпака в с. Пединівку й мала двох дітей.

Деякий час Тарас служив у священика Григорія-Кошиця. Спочатку був “креденсовим” (буфетником): мив посуд, палив груби, а згодом став фураманом-возив попового сина до Богуславі бурси й Київської духовної стр 38

На прохання Сошенка, Ширяєш дозволяв своєму учневі у вільні години відбувати учбові рисувальні класи Товариства заохочення художників. Не випадково у цей період з’являється низка його малюнків на теми, характерні для “академічного” живопису :”Смерть Акреції” (дочка римського сенатора, збезчещена харя Тарквінія Горого заподіяла собі смерть), “Смерть Олега, князя “Древлянського” ( загинув підчас міжусобної боротьби між синами Святослава-напода київського князя Ярополка), “Олександр Македонський виявляє довіру своєму лікареві Філіпу” ( записку з повідомленням про намір лікаря отруїти його Олександр передає лікареві і п’є його ліки), “Смерть Вергілії” (батько вбиває свою дочку щоб врятувати її від рабства),”Смерть Сократа”. Поза академічною тематикою виконані малюнки з української історії: “Смерть Богдана Хмельницького” та “Козацький Бенкет”.

Ще до звільнення з крипатцтва Шевченко почав писати Віші. Сам поет зазначав, що його перші спроби належать із часу зустріли із Сошенком у Літньому саду. Про це є також свідчення кількох учасників ( А. Мокрицького, І. Панаєва ).

Десь приблизно 1836 р. подовжено контракт із Ширяевим про навчання Шевченка.

1836 р. Після тривалого перебування за кордоном повернувся до Петербурга великий російський художник Брюллов. Про Шевченка він почув от багатьох своїх знайомих зокрема, учнів: українця А. Мокрицького, І. Петровського, Г. Михайлова. Брюллов узяв найактивнішу участь у звільненні талановитого художника з кріпацтва. Спочатку він сам відвідав Енгельгарда й умовив його відпустити Шевченка на волю-як дуже обдаровану людину,-але зазнав стр 45 невдачі. Тоді до поміщика пішов О. Венаціанов і довідався про ціну, за яку Енгельгард погодився відпустити кріпака:2500 крб. Вирішено було, що Брюллов намалює портрет В. Жуковського, розіграють його в лотерею, і таким чином здобудуть потрібну суму. Певну участь в організації взяв також російській музичний діяч М. Вієльгорський.

Історія з лотереєю дуже складна й до кінця не з’ясована. Реакційними біографами поширювалася думка, що Шевченка викупили за гроші царя. Тепер документально доведено, що члени царської родини витратили на лотерею лише одну тисячу карбованців. Сама лотерея відбулася в Анічковому палаці (нині палац піонерів на Невському проспекті ) 23 квітня 1838 р. А Шевченка викуплено у поміщика 22 квітня. Тому висувається думка, що було дві лотереї. Художник М. Биков пізніше згадував, що М. Віельгорський замовив йому копію з портрета, виконаного Брюлловим, і що портрет розігрувався в домашньому гуртку, але чи оригінал, чи копія,-він не знав.

В усякому разі, гроші на викуп зібрано до лотереї в Анічковому палаці. Оригінал портрета експонується нині в Державному музеї Т. Г. Шевченка в Києві. Доля копії невідома. Ст 46

Бурхливе захоплення його змінювалось тихою усмішкою радості. У всі ці дні він хоч і брався до роботи,та йому не працювалось. І він,бувало, покладе свій малюнок у папку, витягне з кишені відпускну, прочитає її мало не по складах перехреститься, поцілує й заплаче.

Кріпаки не мали право навчатись в Академії мистецтв. Тому тільки після одержання відпускної Шевченко почав відвідувати класи Академії, ставши незабаром, за власним виразом поета, одним із найулюбленіших учнівтоварішив Брюллова. Певний час Шевченко навіть жив у Брюллова

Курс навчання в академії тривав шість років. Основну групу учнів (студентів) становили академісти. Крим них, були сторонні учні – ті, що не мали середньої освіти. Стороннім учнем був і Шевченко. Проте у процесі навчання цієї різниці не відчувалось. Сторонні учні складали іспити з усіма разом й мали право на одержання звання класного, або не класного художника.

Академія мистецтв, оскільки вона звалася “імператорською”, загалом була казенною установою. Тому й стр 47 усталився вираз “академізм” як виявив усього застарілого, віджилого. Але академізмові протистояли поступові сили, які були окрасою російського мистецтва, до них належав і Карл Брюллов, художник із світовою славою. У своїй творчості він пройшов складний шлях-од класицизму через романтизм, прямуючи до реалізму. Реалістичні риси виявились в його портретах: Н. Куольника, В. Петровського, В. Жуковського, І. Крилова та ін. Від своїх учнів Брюллов вимагав відтворення правди життя. А. Мокрицький так передавав поради вчителя:”Душа художника, подібно до дзеркала, повинна відображати в собі всю природу”. Разом з тим великий митець був далекий від натуралістичного копіювання життя.

Шевченко творчо сприймав науку Брюллова. Спочатку він копіював деякі картини вчителя: “Голова матері”- із картини “Останній день Помпеї”, “Прерване побачення” ( подарована В. Жуковському ), “Сон бабусі й унучки”. Але чим далі, тим більше молодий художник шукав свою власну манеру.

Учився Шевченко спочатку добре. Комітет заохочення художників ухвалив надати йому грошову допомогу. З 1 січня 1839 р. Шевченко став пенсіонером ( степпендіатом ) Товариства, одержуючи 30 крб. На місяць.

Через рік після вступу в Академії відбувся іспит. За малюнок із натури Шевченка відзначено срібною медаллю 2-го ступеня. На жаль, малюнок цей не зберігся, ми навіть не знаємо його теми.

Формування Шевченка-художника пояснити досить легко. Від дитячих спроб, за допомогою різних учителів, молодий художник прямував усе далі й далі, до висот справжнього мистецтва. Значно важче розкрити як формувався Шевченко-поет. Ми вже висловили припущення, що ще на Україні в саморобній книжечці, куди він пересував стр 48 вірші Сковороди, могли бути і його власні дитячі спроби. На жаль, ми нічого про це не знаємо. Писати вірші Шевченко почав привняно пізно, в ті самі літні теплі ночі, в період знайомства із Сошенком; йому сповнилось тоді 22 роки.

І в образотворчому мистецтві Шевченко згодом став новатором, та значно більшим новатором із перших своїх років був він у поезії. Це було друге, але набагато сильніше його покликання в житті. Згадуючи в кінці заслання часи, коли він жив у майстерні Брюллова, Шевченко написав у свій журнал (щоденник): “І, що ж я робив? Чим займався в цьому святилищі? Дивно подумати. Й займався тоді створенням малоросійських віршів, які потім упали таким страшним тягарем на мою убогу душу. Перед його творами я замислювався й плакав у своєму серці свого сліпця Кобзаря і своїх кровожерних Гайдамаків. У тіні його витонченно-розкішної майстерні, як у спекотливому дикому степу наддніпрянському, пере домною проходили мученицькі твнв наших бідолашних гетьманів. Переді мною стелився степ усіяний могилами. Переді мною красувалася моя прекрасна моя бідолашна Україна в усій непорочній меланхолійній кросі своїй. І я замислювався, я не міг одвести своїх духовних очей цієї рідної чаруючої краси. Покликання, і нічого більше.

Але що ж саме збудило це друге, але значно дужче, сильніше покликання? Та ще й збудило так пізно, коли він був уже, художником. Ми попереду зазначили, що виростав він в атмосфері українських народних пісень, що знав він їх безліч, що любив їх співати. Але від народної пісні до літератури, ще далеко. Треба було знати, зразки цієї поезії,яка повинна була захопити письменника так, щоб він саме поезії віддав перевагу перед малярством. Ще на Україні почалось його знання з української літератури. У вільно він, можливо, читав, або слухав поезії Міцкевича. У Петербурзі стр 49

Перші свої поетичні твори Шевченко передав Гребінці для друкування в алмансі “ластівка”. Про це в кінці 1838 р. Квітку-Основ'яненка Як що напише, тільки цмокнита вдар руками об поли”

Друкування “Ластівка” трохи затрималось, і вона вийшла у світ тільки 1841 р. Уже після виходу “Кобзаря”. Тут уміщено ранню баладу”Причинна” (1837).

Під впливом звідки про смерть автора “Енеїди” написана елегія “На вічну пам’ять Котляревському” (1838) про безсмертну славу поета:

Всю славу, козацьку за словом Єдиним

Переніс в убогу хату сіроти

Стр53 сироти

Протест проти людей, винних у заподіяному горі, проти несправедливих соціальних обставин

Тому доля запродала від краю до краю,

А другому оставила

Те, де заховають (І, 28-29)

У реалістичній в уілому поемі є чимало романтичних елементів. Самий жанр ліро-епічної поеми пов’язаний з романтичною традицією. Емоційна піднесеність, схвильованість і епічної розповіді, і ліричних відступів пов’язані з романтичною поетикою. Проте всі події розгортаються на тлі реалістичних типових обставин, реалістичного пейзажу, на що звернув увагу свого часу М. Рильський.

До розкриття трагедії жінки-матері поет повертався й пізніше, зокрема намалював картину “Катерина” (1842)

Першим твором на історичну тему була поема “Тарасова ніч” (1838) про перемогу козацько-слов’янського війська на чолі з Тарасом Федоровичем (Трясилом) над польським військом під Переяславом 1630 р. Повторенням образу “панків” Шевченко підкреслював соціальний характер визвольної боротьби проти феодалів.

Визвольним козацьким походам у Туречену присвячено невеличку поему “Іван Підкова” (1839). Воскресивши в пам’яті народній героїчну сторінку української історії, поет славив боротьбу за волю. Стр56

Поема “Гамалія” загалом романтична, але є в ній такий реалістичний, “приземлений” образ Босфору:

Босфор аж затрясся, бо зроду не чув Козацького плачу; застогнав широкий

І шкурою сірий буга срепенув.

“морська затока у вигляді сірого бугая, в якого здригається шкура! 3несподівано І дуже сильно”,-зауважував М. Рильський,

поетична мова Шевченка музична, мелодійна Їй властиві ритмічна могутність і метрична розмаїтість.

Виконання портрети на замовлення, ілюстрування книжок, очевидно не могло матеріально забезпечити Шевченка, і він змушений був у лютому 1843 р. Укласти з продавцем книжок Ію лисенковим кабальну угоду: право на вічне видання “Кобзаря”. Ні сам Шевченко,ні його спадкоємці немали права на перевидання. Тому після смерті поета при виданні “Кобзаря” 1867 р. Виникла судова справа (на підставі позору І. Лисенко ).

І. Лисенко у 1844 р. видав книжку під назвою “Чигиринський Кобзар Гайдамаки. Дві поеми на малоросійській мов”. Видання здійснювалось без участі Шевченка, він на той час був уже на Україні. Цим пояснюється підзаголовок книжки, бо насправді в ній було не дві, а кілька поем. Зовсім не відповідало змісту художнє оформлення збірки:пальми, єгипетські піраміди, пелікан тощо. Текст “Гайдамаків” І. Лисенко не передрукував, бо купив у Шевченка тільки 800 примірників першого тиражу поеми. У бібліотеці автора стр 66 цих рядка

С примірки книжки під назвою “Чигиринський Кобзар і Гайдамаки....” , але без тексту великої поеми.

Коли питання про виїзд за кордон відпало, десь після 17 травня 1843 р. Шевченко виїхав на Україну.

Минуло понад тридцять років, як Шевченко виїхав з України. Давно вже він збирався відвідати рідний край. Ще в березні 1840 р. Поет писав братові Микиті:Може я літом приїду побачитися, коли матиму час. У січні 1843 р. Він писав Г. Тарновському в Качанівку:”...згадую нашу Україну. Ох якби-то мені можна було приїхати до солов’я...” В кінці травня мрія ця здійснилась.

нез'ясована офіційно він не поривав з Академією. У листі до конференц-секретаря академії в. Григоровича він вагається: чи слід йому повертатись до Петербурга, в разі позитивної відповіді – прохання вислати йому вид документ на право проживання в Україні . На жаль, відповіді Григоровича мине знаємо, але можна ждати, що вона була позитивна, бо у вересні 1843 р. Академія вислала Шевченкові “вид” на право проживання на Україні протягом двох місяців. Стр 67

Це міг бути певний художній прийом, бо до виїзду на Україну Шевченко приблизно уявляв собі життя в рідному краї: “...там, окрім плачу, нічого не почую”-писав він до Я. Кухаренка. І все ж таки те, що він побачив на власні очі, перевершило всі його побоювання.стр 68

Не пригадую, в який книгія прочитав цей афоризм, що коли бачимо мерзотника й не показуєш на нього пальцем, то й ми майже такі ж самі мерзотники. Чи правда це? Мені здається, що правда!

Кінець травня Шевченко прожив у Качанівці. Може тоді він виїжджав у сусідні села:Сокоринці Григорія Галагана, з якими поет був знайомий (із Петербурга), Григорівку-маєток Петра сковороди, якому на засланні присвячено вірш “П,С”;Григорівці поет побачив такі самі картини , як і в Канівці. Можливо, відвідав він Дігтярі, Івану,Іржавець, Батурин, Власівну.

З Качавнівки в черені Шевченко виїхав до Києва. Він заглянув його історичні пам’ятки, милувався краєвидами. З ним постійно був альбом, початий ще в Петербурзі. Слідом за Петербурзькими малюнками першим етюдом на Україні був малюнок олівцем “ У Києві”, на якому зображено берег Дніпра і кілька людських постатей.стр 69 інші етюди лягли потім в основу офорта “ У Києві”. Намалював він також “ Краєвид Києва”- Волдимерську гірку. Пізніше в альбомі з’явилися малюнки “Дальні печери Києвсько-Пичерської лаври”, “Лаврська дзвіниця” та “Київ за Дніпра”. На окремому аркуші зображено “Видубицький монастир”. Немає сумніву, що Шевченко оглянув інші історичні міста Києва.

Познайомився він у Києві професором університету М. Максимовичем, про якого чув ще в Петербурзі, читаючи видані ним збірки українських народних пісень (1827, 1834). Від Максимовича Шевченко міг почути багато потрібних йому відомостей у зв’язку з майбутніми подорожами до Межгир’я(зокрема, про Семена Палія) на Хортицю, на місце, де була Запорізька Січ, а також у Зв*язку з офортами на історичні теми підготовленого альбому “Живописна Україна”.

На початку червня Шевченко познайомився з П. Кулішем , який тоді вчителював на Подолі і друкував збірку поезій “Україна” у формі українських народних дум стр 70

В альбомі Шевченко намалював “Києво-Межгірський монастир”, а також записав українські народні пісні про палія, Бондаренка, Шевченка. Деякі записи зроблено рукою Куліша. Очевидно побували вони у Вишгороді, бо в поемі “Чернець”, написаній на засланні, згадані Межгіррський монастир із Дзвонкуваю криницею та Вишгород.

Шевченко працював у цей час над ескізами до офорта “Судна рада”. На одному с ескізів, де є кінець запису народної пісні, рукою П. межигір'ї

П. Куліш-дуже складна постать в історії української літератури. Свого часу, ще за життя письменника,стр 71 одним із перших оцінку його діяльності дав І. Франко, підкреслив ший антинародний характер поглядів Куліша-невіру”у власний народ, котра у “Хуторній поезії” повела його до прямої і безпідставної наруги над тим народом”.

У Києві Шевченко познайомився також з художниками: О Сенчилов-Стефановським, який викладав у тій же повітовій школі на Подолі, що й Куліш, а викладачем малювання в університеті Капітоном Павловим, про якого тепло згадано в одній з повістей на засланні.

Познайомився він із багатьма студентами унівірсетету. Прогресивна революція молодь вітала його як свого улюбленого поета. У середовищі викладачів та студентів і склалося пізніше Кирило-Мифодіевське товариство.

З Києва Шевченко поїхав, як це доводить П. Жур, до Кирилівки. За спогадами поетового родича Варфолуну він двічі бував у рідному селі. Раніше вважали, що поет із Києва поїхав до маєтку Гребінки, та виявляється, що саме в червні Гребінки в його маєтку не було, бо він гостював у свого брата Аполлона в Єлисаветграді. Погостювавши в Кирилівці, Шевченко на запрошення Гребінки прибув до його маєтку в с. Мар’янівку біля Пирятина, звідси вони разом із Гребінкою 29 червня прибули в село Мойсівку, маєток Т. Волховської яка двічі на рік улаштовувала бали. Власниці маєтку тоді було 80 років. Порівняно з іншими вона була гуманною людиною. В одному з листів заслання до

В. Репіної Шевченко запитував, чи вона жива - “добра старенька”, а у вірші “Г. З” звернувся до неї із задушевними словами: “Мати! Старесенька мати!” Син Т. Волховської, військовий після смерті матері, за довго до реформи,відпустив на волю своїх кріпаків.

У кінці серпня Шевченко був у селі Березані в Лукашевича. Про це відомо Лукашевича з листа Лукашевича до галицького письменника Івана Вагилевича. Платон Лукашевич був автором збірки “Малороссийские и червонорусские народные думи и песни”(1836) року, яку поет, безперечно,стр 73 прочитав ще в Петербурзі. У кінці 30-их років Лукашевич подорожував по слав’янсьикх країнах, зупинявся в Галичині, де познайомився з багатьма українськими письменниками й культурними діячами. Стр 74

У сире лині вересня 1843 р. поет знову прибув до Кирилівки. Відомо, що 20 вересня він гостював у свого молодшого брата кріпака Йосипа. Були тоді тут його дід Іван, та сестра Ярина та інші родичі та Знайомі, Шевченка. Цим і викликані сумнів слова поета в листі до Кухаренка.

На власні очі Шевченко побачив шле раз страждання кріпаків, і великий гнів запал у його серці. Він міг ще писати вірші, бо писати так, як писав раніше, було несила, а писати по іншому ще не наважувався. Він думав і думав .... І тільки пізніше враження від України втілив у полум’яних поезіях рукописної збірки “Три літа”. Можливо, тоді ж зародився план викупу рідних із кріпацтва на кошти від видання альбому “Живописна Україна”.

Шевченко не розлучався зі своїм альбомом для малювання. В різні часи, в різних місцевостях зроблено перші малюнки до офортів “Живописної України”: “Селянська родина”, “Старости”, “Судна рада”, а також малюнки з натури: “Курінь стрічка”, “Постать силенна”, “Хата біля річки” та ін. Деякі з цих малюнків виконано в Кирилівці. стр76

Чимало рядків Шевченко знав на пам’ять. Кілька разів він починав перекладати ліричні твори Міцкевича, але розривав ці спроби на шматочки. Цікаво, що в архіві М. Чалого серед паперів Шевченка є рукописний переклад двох сонетів польського поета російською мовою. На одному з них заголовок російською мовою”Американские степи” рукою Шевченка виправлено на “Аккерманские степи”

В Яготині поет в основному займався малюванням. Він майстерно скопіював у двох примірниках портрет М. Репніна роботи Й. Горнуга. Перша копія збереглася в Києві, друга-в Ермітажі в Ленінграді. Десь на початку 1844 р. Виконано портрет дітей Василя Репніна ( брата Варвари)варвари та Василя. Зберігся портрет у В. Репніної.

Наприкінці листопада 1844 р. Шевченко виконав автопортрет і подарував його В. Репніної. У загаданому листі Варвара Миколаївна писала: “Шевченко відав мені зошит, увесь списаній його рукою, і сказав, що до цього рукопису належить ще портрет автора, який він і вручить мені завтра”. На звороті була спроба малюнка “Сліпий” (“Невільник”). Пізніше була написана поема “Сліпий” (1845). Стр 84

Як ос туплять тебе, доле, Діточки-Дівчата Й защебечуть по-своєму Доброму звичаю, Може й мене ненароком Діточки згадають...

Олівцем намальовано портрет Віктора Закревського. Далі працював Шевченко над малюнками до “Живописної України”: “Дари в Чигирині 1649 року” і “Судна рада”.

На особливу увагу заслуговує малюнок “Вдова хата на Україні” (1843). Тут зображено надзвичайно убоге житло, власне, тільки половину хати, друга половина, або недобудована, або згоріла. Внутрішні двері, осуілкі сіней немає, ведуть одразу на по двір’я. Хата майже без покрівлі. Стр 85

роз'їхатись Є відомості також про портрет. Волховського й карикатурні портрети членів» товариства мочемордія”. Усі вони до нас не дійшли.

З Моїсівкі Шевченко ще раз їздив до Селюцьких, а 15 січня був у с. Линовищах у Якова де Дольмена.

Бував поет у с. Турівці, в маєтку Миколи Маркевича. 22 січня 1844 року. Маркевичу надіслано колективного листа, написано рукою В. Закревського, але підписаного Шевченком. У цьому жартливому листі пародії на гетьманські універсали Маркевичу передавався наказ прибути у с. Вейсбахівку-один із маєтків Закревських. М. Маркевич на звороті цього ж листа відповів поетові жартівливим віршем.

Наприкінці тижня Шевченко був у Києві на контрактовому ярмарку на Подолі. Ярмарок цей славився на усю Україну, на нього з’їжджалися сила-селена людей.вдіому, що під час ярмарку ту зустрічались декабристи а пізніше польські революціонери. У дні ярмарку відбувались цікаві театральні вистави, ставились по п’єсі Шекспіра Гоголя Котляревського Квітку-Основ’яненка та ін. На засланні Шевченко згадав Контрактовий ярмарок “Близнеці”.стр 92

Десь на початку лютого 144 р. Поет виїхав із Києва до Москви. Закінчилось його дев*ятимісячне перебування на Україні. В цей період завершується формування революційно-демократичних поглядів Шевченка. Ще в Петербурзі поет уявляв собі життя народу : “Там окрім плачу, нічого не почую”. І в Петербурзі Шевченко відчував панську природу українських поміщиків типу Г. Тарновського. Але тільки в Україні він до кінця розпізнав, що таке кріпосники: Лукашевичі, Трепови, Скоропадські, Галагани та ін. Він побачився зі своїми рідними братами й сестрами-крипаками, у багатьох маєтках спостерігав жахливе життя кріпаків.

Побувавши в багатьох сторічних митцях, пов’язаних з визвольною війною українського народу під проводом Богдана Хмельницького, зокрема, в місцевості, де була розположена запорізька січ, Шевченко ще гостріше став відчувати не лише соціальне, але й національне гноблення українського народу, здійснюване царськими сатрапами, а також українськими кріпосниками.

Революційно-демократичний світогляд поета зумовив відповідні зміни в його творчості. Віднині він свідомо ставить поетичне слово безпосередньо на службу визвольний на творчості поета“Три літа»- від назви альбому, куди куди він згодом переписував свої вірші 1843-1845 рр. Новий етап почався й в образотворчому мистецтві Шевченка-це широке звернення до натури: пейзажі портрети жанрові сцени. Художник-демократ зробив ще один великий крок до реалізму. На Україні почав здійснюватись задум “Живописної України”-була готова основна частина малюнків до майбутніх офортів до майбутнього випуску альбому.

Враження від дев'ятирічного перебування еа Україні. Особливу його увагу привернув сипом Боденським на історичні теми. Цілком імовірно, що в цьому місті поет був ще в дитинстві. У поемі “Гайдамаки”, написаний у Петербурзі, є розділ “Свято в Чигирині”. Початок розділу свідчить про те, що місто йому було знайоме.стр 93

Восени 1843 р., відчуваючи рідні місця, Шевченко побував у Чигирині і в Суборові. Згодом він малював пером і тушшю, а відтак виготував офорт “Дари в Чигирині 1649 року” з таким текстом: “із Царяграда, із Варшави й Москви прибували посли з великими дарами єднати Богдана і народ український, уже вільний і сильний. Султан окрім великого скарбу, прислав Богданові червоний оксамитовий жупан на горностаєвим хуторі на кшталт княжої Парфії, булаву й шаблю. Одначе рада (опріч славного рицаря Богуна) присудила єднати царя московського.

У Москві Шевченко, очевидно, розповів про свої враження друзям, зокрема, колишньому кріпакові М Щепкіну. Стр 94

Отож Шевченко змушений був сам розбиратись не тільки в сучасному становищі українського народу, але й у його минулому. З багатьох висловлюваннях Шевченка відомо, що він позитивно оцінював історичний акт роз’єднання України з Росією.

До оцінки історичних подій Шевченко підходив не з точки зору тодішньою офіційної історіографії, а з погляду народу. Важко поневоленому народові. Тому серце поета плаче, вимагає правди на землі. Проте Шевченко не впадає в відчай, серце поета болить од того, що “заснула країна”, і йому хочеться збудити народ, закликати його до нової боротьби за волю, за землю, за правду “на сім світі”. Стр 95

Боденського в травні того ж року. В ньому він писав, що “Гамалія” не направлений. Обмінялись вони думками з приводу альбому “Живописна Україна”, до якого автор спочатку мав намір подати пояснення істориків.

західнослов'янські й. Шафариком. Шевченко познайомився з правцями видатного чацького і словацького вченого: “Слав’янскі сторонності” та “Слав*янський народ опис”, ЩО БУЛИ ПЕРЕКЛАДЕНІ Боденським Українською мовою. Консультантом Шафарика в питаннях української мови й літератури під час праці над “Слав”ямським народ описом” був Боденським. Перебуваючи тривалий час за кордоном, Боденським не відразу довідався про вихід “Кобзаря” і “Гайдамаків”, а коли познайомився, то написав про це Шафарикові.

Шевченко який уже в ранях творах закликав до єдності слав’ян, не міг не зацікавитись глибше життям та історією цих братів народів. Розмови з Боденським якоюсь мірою спричинились до задумів поеми “Єретик” або “Іван Гус” та посвяти її “Шафарикові”.

Через Боденського поет познайомився з деякими професорами московського університету, з людьми, що належали до гуртка Бєлінського, Герцена та Грабовського. Так відомо про його знайомство з проф. П’ю редьковим. У пізніших записах у “Журналі” Шевченко згадує як давніх знайомих ще деяких людей, близьких до цього прогресивного кола: Олену Сенкевич, дружину О. Сенкевича (дівоче приз віще Басисько, походила зі зніжена), брата М. Сенкевича, сестру в других Грабовського, О. Міницьку,знайому родині Грановських, та ін. Згадуючи після заслання про обід у сина Щепкіна Миколи, поет перелічує:”Тут я зустрів Бабства, Чигирина, Кучера і багато ін. Стр 96 я зустрівся і познайомився з ними, як з давно знайомими рідними людьми” запис у журналі зроблено у такій форм, яка дає змогу приспускати, що з деякими людьми цього кола Шевченко був знайомий раніше, бо запам*ятати всіх, кого він зустрів уперше було б досить важко.

Таким чином, і це нетривале перебування в Москві (ми не знаємо коли поет виїхав до Петербурга) ідейно збагатило Шевченка. Він зблизився з багатьма прогресивними людьми Росії.

Десь на при кінці лютого Шевченко виїхав із Москви й прибув до Петербурга. Оселився він на Василевському острові разом із художником О. Козловим. Поет прожив у столиці більше року. Весь цей час він напружено працював і навіть улітку не виїхав на Україну.

Основною метою повернення Шевченка до Петербурга було закінчення навчання в академії мистецтв. Нажаль, ми маємо дуже мало відомостей про твори Шевченка цього періоду. Знаємо тільки три дати складання ним іспитів: 29 квітня, 31 травня, 29 жовтня. З академічних робіт художника збереглася лише одна-малюнок олівцем і вугіллям “Натурник” із цифрою оцінки “33”. Оцінка не з перших.

Не одержуючи стипендії, Шевченко змушений був викопувати різні замовлення. Так, він ілюстрував книжку М. Полевого “Руские полководцы...” вийшла вона з друку 1845 р., але гравюри з малюнками Шевченка й інших художників виготовлялись в Лондоні. Потрібен був час, щоб їх переслати й одержати назад. Малюнки виготовлені ще в першій половині 1844 р.

Шереметьєва У передмов зазначило:”Портрети мальовані відомим художником. Стр 97

Поступово Шевченко почав розбиратись в людях, їх соціальній природі. Мине ще рік, і він напише

Кругом мене де не гляну, Не люди, а змії...

Прозріванню поета сприяла сама дійсність, значною мірою передова література, зокрема російська. Важливим із цього прикладу є вірш-посвта “Гоголю”, написаний 30 грудня. Шевченко не був особисто знайомий з Гоголем, і дуже шкодував, що таке знайомство не відбулось. Читав він усі твори великого краянина, не раз бачив на сцені ревізора. Нагадаймо, що ще 1842 р. Він намалював картину “Зустріч Тараса Бульби із синами”. Пригадаймо що в Яготині поет сперечається з Варварою Репніною, що до оцінки “Мертвих душ”. Можливо, що під час гастролей Щеплена він ще раз побачив» ревізора” й незабаром до цього написав посвяту її авторові. Слід нагадати боротьбу навколо творчості Гоголя, зокрема, навколо мертвих душ. Уся передова література вустами Бєлінського оцінила реалістичний твір. Реакція ж зняла галас. Вона бачила у творах Гоголя лише смердючі картини, бруд на бруді вимагала автора у кайданах відправити в Сибір. Певною мірою вплив цього голосу підпала Репніна. Але Шевченко дуже рідко помилявся у своїх літературних оцінках. У даному разі він розумів усе реалізуючі значення критичне реалізму Гоголя. Тому й звертається до нього з найтеплішими словами:",великий мій друже”, “брате”.

Поет, невдоволений байдужістю, пасивністю всіх тих, хто мав боротись за соціальне й національне визволення українського народу.

Невдоволений поет і тим, що тепер нема патріотичних подвигів, подібних до легендарних учинків Тараса Бульби й Івана Гонти. У гостро- сатиричних образах Шевченко висміював слова з облудних царських маніфестів, реакційної преси:”Лепта удовиці”, “престолові отечеству”. Стр 116

Знаменно, що своїми революційними думками Шевченко ділиться саме з Гоголем, людиною особисто далекою від революції, але своєю реалістичною творчістю близько поетові до духу. Визначає він одну з най характерніших рис автора “Мертвих душ”-єдність сатири й елегії: сміх крізь сльози. Цією рисою Гоголя також була співзвучна Шевченкові.

У цей же час поет перекладав свою п’єсу “Назар Стодоля” на українську мову, 26 листопада 1844 р. Шевченко з написав:”Отамане, якби ти знав, що тут робиться. Тут робиться таке, що цю йому казати. Козацтво ожило!!!!!!!!!

У березні 1845 р. Шевченко завершує навчання в Академії мистецтв. 22 березня він подає до ради академії прохання про надання йому звання. Того ж дня рада ухвалює його прохання надати йому звання “некласного художника” (тобто звичайного художника). Шевченко звернувся з проханням до правління академії дати йому “білет” по подорожі до України. 25 березня йому видали подорожній квиток “у малоросійські губернії для художніх занять”.

Ще 23 березня поет писав Кухарчукові, що виїжджає на Україну в с. Мар’янське на Полтавщині в маєток О. Лук’Яновича.

У кінці березня Шевченко виїхав із Петербурга до Москви. Тут він зустрівся зі своїми друзями Щепкіним і Боденським. Осатаній познайоми

Подобные работы:

Актуально: