Правові відносини

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМ. Ю. ФЕДЬКОВИЧА

ЮРИДИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

П Р А В О В І В І Д Н О С И Н И:

поняття, склад, елементи, види.

(курсова робота)

Студента ІI курсу

очної форми навчання

Сатоніна В.І.

Ч Е Р Н І В Ц І - 1999

ПЛАН

ВСТУП.

І. Правові відносини:

а) загальна характеристика правових відносин;

б) ознаки.

ІІ. Складові елементи правових відносин:

а) суб’єкти правових відносин, юридичні властивості суб’єктів, види суб’єктів;

б) об’єкти правових відносин, види об’єктів;

в) суб’кти права і юридичні обов’язки.

ІІІ. Види.

ВИСНОВОК

Список літератури.

І. ПРАВОВІ ВІДНОСИНИ:

а) загальна характеристика правових відносин.

В суспільстві існує багато різних відносин: економічні, моральні, політичні, юридичні, культурні, духовні та інші. Отже ______ суспільство є сукупністю відносин наслідок взаємодії людей. При цьому всі види і форми відносин, виникаючих в суспільстві, являються суспільним або соціальними.

Право являється офиційним державним регулятором суспільних відносин. В цьому його головне завдання. Регулюючи ті або інші відносини. вогно тим самим надає їм правову форму, в наслідок чого ці відносини набувають повне значенння і особливий вид - стають правовими, одягаються в правову оболонку.

Саме за допомогою такої нормативної дії державна влада переносить визначені відносини під свій юридичний захист, надаючи їм стабільність, упорядкованість, стійкість ___ напрямок. Хз учасники наділяються правосуб’єктністю, юридичними правами і обов’язками. Ці відносини стають підконтрольними і управляючими.

Заборонити одні дії, дозволяють другі, заохочуючи інші, встановлюючи відповідальність за порушення своїх принципів, право аким шляхом вказує необхідні суспільні корисні варіанти поведінки суб’єктів, сужаючи чи розширяючи сферу їх суспільних бажань і цілей.

Любі відносини набувають характерних правових відносин лише в тому випадку, якщо вони виникають на основі і у відповідності з нормативними правами і не протерічять волі держави.

Отже правові відносини можна визначити, як суспільні відносини, врегульовані правом. При цьому регулюючі відносини не втрачають свого фактичного змісту, а лише змінюються, набуваючи нові додаткові якості.

Держава не може при допомозі правових засобів свавільно змінювати початковий характер тих або інших відносин, а також творити нові. Державашляхом видачі законів може лише усокрити розвиток відомих відносин.

Право - не творець, а лише регулятор суспільних відносин. «Право само по собі нічого не творить, а лише санкціонує суспільні відносини.... Законодавство лише фіксує, виражає економічні споживання».

Правові відносини в юридичній науці виділяються ще в якості однієї з найважливіших категорій. Вони служать юридичним формам взаємодії учасників різнобічних суспільних відносин. Одночасно правові відносини є необхідною умовою і неопосередкованим завданням ціленаправлення правової дії на суспільні відносини. Вони надають найбільш значний, стійкий мта стабільний, незалежний від випадковостей суспільний зв’зок.

По мірі закінчення правових відносин в процесі правового регулювання суспільних відносин виникають необхідні умови для досягнення вищих цілей соціального розвитку особистості, найбільш повного задоволення її матеріальних та духовних потреб в нерозривному зв’язку з конкретними інтересами суспільства.

Ще правові відносини можна визначити як врегульовані нормативно-правові суспільні відносини, учасники яких являються носіями суб’єктів права і юридичних обов’язків, які гарантуються державою.

б) ознаки

Найбільш характерні ознаки правових відносин як особливого вида суспільних відносин містяться в слідуючому:

Вони виникають, зникають або змінюються тільки на основі правових норм, які неопосередквано породжують правові відносини і реалізуються через них. Між цими явищами існує причино-наслідковий зв’язок. Нема норми - нема і правових відносин. Вони представляють собою деяке єдинстов, цілісність. В них ще встановлюються спроби забезпечення і охорони правових відносин порушення. Зв’язок правових відносин з правовими нормами, які знаходяться на законодавчих актах держави виражаються в тому, що дані відносини в цілому і їх структура являється необхідною частиною в суспільній системі правового регулювання суспільних відносин. Саме в правових відносинах викладається ціль правових норм.

Суб’єкти правових відносин взаємно пов’язані між собою юридичними правами та обовєязками, які в правовій науці прийнято називати суб’єктивними, цей зв’язок і є правовідношення, в рамках якого права однієї сторони відповідає обов’язок іншої, і навпаки. Їх можна назвати зустрічними. Учасники правових відносин виступають по відношенню один до іншого, як управомочені і правозобов’язані особи.

Правовідносини - це завжди двох сторонній зв’язок. Тому, що сама норма права носить представницько-зобов’язуючий характер, вона завжди когось на щось управомочує і когось на щось зобов’язує. Крім того, в більшості правових відносин кожен з учасників одночасно має право і несе обов’язок.

3. Правовідносини - це завжди двох сторонній зв’язок. Тому, що сама норма права носить представницько-зобов’язуючий характер, вона завжди когось на щось управомочує і когось на щось зобов’язує. Крім того, в більшості правових відносин кожен з учасників одночасно має право і несе обов’язок.

3.Правові відносини мають вольовий характер. По-перше тому, що через норми права в них відображається державна воля. По-друге, в силу того, що навіть при наявності юридичної норми правові відносини не можуть автоматично з’явитися, а потім функціонувати волі його учасників, в крайньому випадку, одного з них. Необхідний вольовий акт, який дає початок явищу.

4.Правовідносини, як правило, на базі якого вони виникають, охороняються державою. Інші відносини такого захисту не мають. Хоча, далеко не у всіх правових відносинах держава зацікавлена і здавалося, не повинна їх захищати, але інтерес держави стоїть в тому, щоб ці соціальні явища правильно рішалися, винні несли покараня,тому вона вона держе в полі свого бачення, забезпечуючи увагу виникаючих по цьому поводу юридичних форм і процедур, право громадян. Охорона злочинності і правопорядку визначає і охорону правових відносин і робить правовий порядок як наслідок законності.

5. Правові відносини явяються особою різновидністю суспільних відносин. Це означає, що вони являють собою різнобічні зв’язки, які виникають між людьми і організаційними формами взаємодії соціальних груп, класів в процесі їх економічного, соціального, політичного, духовного життя і діяльності. Їх основу складає закономірність розвитку суспільства.

«....Правові відносини так само як і форми держави не можуть бути ні з самих себе, ні з так званого суспільного розвитку людського духа.... навпаки вони кореняться в матеріальних життєвих відносинах»

В деяких випадах важливе значення має і примусова сила державного апарату. Правові відносини тримають в собі можливість застосування державного примусу в цілях реального забезпечення суб’єктивних прав і виконує юридичні обов’язки.

Крім того держава може першкоджати виникненню різних негативних з точки зору приписів соціального розвитку життєвих зв’зків або відносин. Воно формулює відповідні правові заперечення, намагаючись з їх допомогою зруйнувати подібні відносини, встановити конкретну міру відповідальності осбі за участь в цих відносинах.

Правові відносини як форма існувуання права займає важливе місце в правовому регулюванні суспільних відносин. Подібно тому, як не можливо в практичній діяльності вважати думку об’єктів самим об’єктом, неможливо і юридичні формули поведінки суб’єктів права, вирощених на мові законодавчих актів, вважати дійсним правом.

Цінність і значення правових відносин, як форми права заключається в їх реальності. Саме з правовими відносинами пов’язана дійсність права. Відповідної реальної поведінки людей-суб’єктів права - в процесі реалізації ними своїх юридичних прав і обов’язків юридичному змісту законів являється окремим завданням правового врегулювання. Тільки реальні правові відносини можуть розглядатися в якості крітерія істини при оцінці відповідальностф юридичних законів об’єктивним закономірностям життя суспільства і відповідальності сформульованих законодавцем правових норм і втілених в дійсність. Правові відносини являються правовою діяльністю практики, практичної діяльності наділених розумом і волею людей, соціальних груп, класів і т.п. По реалізації ними своїх індивідуальних і суспільних цілейі задач. Таким чином ефективність права може бути вимірене тільки на основі відношення змісту юридичних актів з їх реальним втіленням в дійсність і в кінцевому рахункуз тими реальними успіхами суспільного розвитку, які закладені законодавцем.

КНИГА

Отже правові відносини можна визначити як врегульовані правом і які знаходяться під захистом держави суспільні відносини, учасники яких виступають в якості носіїв взаємодоповнюючих один одного юридичних прав і обов’язків.

ІІ. СКЛАДОВІ ЕЛЕМЕНТИ ПРАВОВИХ ВІДНОСИН:

а) суб’єкти правових відносин, юридичні властивості суб’єктів, види суб’єктів;

Елементи правових відносин складають визначені зв’язки, сукупність права і обов’язківу суб’єктів. Вона різнобічна і визнаена, як характером так і ціллю задля якої держава приймає це врегулювання, якщо в суспільних відносинах дії особи взаємно пов’язані і держава намагається ці відносини закріпити.є то вона наділяє сторони взаємними правами обов’язками. Якщо не відносини такого роду, то держава намагається зруйннувати негативний зв’язок, прекратити дані відносини. в цьому разі держва встановлює заборону на таку діяльність, притягуючи до такої відповідальності або обидві сторони даних відносин.

Під елементами правових відносин розуміють сукупність складаючих його елементів і способів їх взаємодії. До елементів правових відносин відносять:

суб’єктів правових відносин;
об’єктів правових відносин;
змістовні правові відносини.

1. Суб’єкти правових відносин - це учасники правових відносин, що мають суб’єктивні права і юридичні обов’язки.

Суб’єкти правових відносин - це правоздатні суб’єкти суспільного життя, які є носіями юридичних прав і обов’язків.

Для того, щоб бути суб’єктом права організація або індивіди повинні володіти правосуб’єктивністю. У державних і громадських організаціях правосуб’єктивність знаходить свій вираз у компетенції її органів, тобто в сукупності права і обов’язків, що надаються їм для для виконання відповідних функцій. Що ж до право-суб’єктивності індивидів, то юридичною передумовою найбуття статусу суб’єкта правовідносин є наявність у нього правосуб’єктивності , дійєздатність.

Під праводієздатністю розуміють обумовлену нормами права здатність суб’єкта мати суб’єктивні права та юридичні обов’язки. У людини правоздатність виникає з моменту її її народження і припиняється зі смертю.

В сучасному цивілізаційному суспільстві немає і не може бути людей не наділених спільною правоздатністю. Вона витікає з міжнародних пактівпро права людини, принципів гуманізма, свободи, справедливості. Обов’язком кожної держави - належним чином гарантувати і захищати цю якість.

Головне в діяєздатності - не право, а принципіальна можливість або здатність їх мати.

Вперше поняття правоздатності було оформлено і введено в практику буржуазними кодексами ХІХ ст. (франц. громадянський кодекс 1804р.; герман. громадянське уложення, 1894р.). Відмінність правоздатності від суб’єктивного права в тому, що вона:

а) невід’ємна від особи- не можна людину лишити правоздатності або відграничити;

б) не залежить від кола, віку, професії, національності, майнового стану або інших життєвих обставин;

в) невід’ємна - її не можливо віддати іншим;

г) по відношенню до суб’єктивного права, вона первинна;

д) субєєктивне право - конкретне, а правоздатність - абстрактна.

Всезагальність правоздатності зводиться до того, що державна влада з самого початку наділяє всіх своїїх громадян спільними особливостями - юридичною можливостю бути носієм відповідних прав і обов’язків.

Правоздатність організацій, юридичних осіб виникає в час створення і регістрації тієї чи іншої організації і припиняється в час її ліквідації.

Дієздатність - це закріплення в законодавтсві і забезпечити державну можливість субєєктам здійснити свої права і обов’язки особистими діями.

Дієздатність залежить від віку і психічного стану особи. Дієздатність настає в повному обсязі з настанням повноліття по досягненню 18 річного віку.

Дієздатністю не володіють мололітні діти до 14 років і душевнохворі особи, які можуть мати право. По можливості їх реалізувати. За них виступають їх законні представники - батьки, опекуни і т.п.

Дієздатність буває: повна, часткова і обмежена. Повна з 14річного віку, а обмежена, коли особа обмежена в дієздатності за рішенням суду. У деяких випадках до складу правосуб’єтивності разом з праводієздатністю включається ще деліктоздатність, тобто здатність особи нести юридичну відповідальність за скоєні правопорушення. Ніхто не може бути обмеженим у правовій дієздатності, інакше як у випадку передбаченому законом.

Суб’єктами права можуть бути:

Фізичні особи:

а) громадяни даної держави;

б) іноземні громдяни;

в) біпатриди;

г) апатриди.

Організації та об’днання:

а) громадські організації;

б) підприємтва;

в) державні установи;

г) установи та їх посадові особи.

Соціальні спілки:

а) держава вцілому;

б) народна нація;

в) адмінстративно-територіальні одиниці;

г) трудові колективи.

В своїх взаємовідносинах і відносинах з громадянами юридичні особи діють, як єдиний суб’єкт, внутрішня структруа якого не має значення для вступаючим з ним в правовідносини.

Юридичні особи і громадяни беруть участь у відносинах, які регулюються різними галузями права. Однак умови при яких організації можуть бути визнані юридичними особами, порядок їх вининкнення, зупинка і суспільні принципи вступу у майнові відносини визнає громадянським законодавством.

Юридичними особами визнаються організації, які мають відокремити майно, можуть від свого імені набувати майнові і особисті немайнові права і обов’язки, бути позивачем і відповідачем в суді.

Різні суб’єкти вступають у правові відносин и насамперед з метою задоволення певних своїх інтересів і потреб. Для досягнення поставлених цілей суб’єкти в рамках правових відносин шляхом реалізації своїх прав і обов’язків здійснює певні дії, чим досягається результат - об’єкти правових відносин, за ради якого відбулися правові відносини.

2. Об’єкти правових відносин дуже різноманітні ними можуть бути:

-матеріальні, духовні та інші блага, за вийнятком предметів вилучених з цивільного обігу;ї

-також особа може вступати вступати в правові відносини в інтересах здійснення визначених дій. Отже об’єктом правових відносин можуть виступати як самі ці дії, та і їх наслідки;

-поведінка учасників правових відносин може бути напрвалена на саме суб’єктивне право. Це має місто в тих випадках, коли фізична особа, юридична особа домагається визнання за ними факта належності в них того або іншого юридичного права.

Деякі автори згідні з тим, що об’єктом правових відносин є те, що воно направлене або на що дії, різні матеріальні і вольові об’єкти. Під матеріальними об’єктами розуміють вцілому матеріальні та духовні блага, під юридичним - поведінка зобов’язаної особи. З цими двома видами об’єктів можна погодитись, що ж до вольового об’єкта правових відносин, то воно визначене спірне.

Отже об’єкт правових відносин визнається не те, що направлені дії сторін, а фактично їх волдя як об’кт дії з боку держави.

Питання про об’єкт право розглядає громадянське право. Правова наука використовує термін «Об’єкт» ще в одному значенні. В цьому разі мова іде про об’єкт, на який право може діяти. Право неопосередковане дії на вольову поведінку суб’єктів. Отже ____ діяльність суб’єктів служить об’єктом правової дії. Оскільки суспільні відносини являються наслідком такої діяльності, то в кінцевому рахунку об’єктом правової дії виступають самі суспільні відносини.

Коло можливих правових відносин визначається законом. Об’єктами правових відносин можуть бути:

1.Матеріальні балга:

а) засоби виробництва.

Немайнові особисті блага:

а) життя;

б) свобода.

Характерні для кримінально-процесуальних правових відносин

3.Продукти харчової творчості:

а) твори літератури;

б) наукові твори.

Все, що являється наслідком інтелектуальної праці.

Гроші та цінні папери:

а) облігації;

б) гроші.

Наслідок поведінки суб’єктів:

а) ремонт побутової техніки;

б) будівництво будинку.