Особливості окремих видів купівлі-продажу

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УКРАЇНИ

“КИЇВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ”

Курсова робота

по курсу “Цивільне право”

(Особлива частина)

на тему:

“Особливості окремих видів купівлі-продаж”

Виконав: студент НТУУ “КПІ”

Ф-ту “Право” групи СП-63

Гудзенко М. О.

Перевірила: кандидат

юридичних наук, доцент

Овчиннікова Г. Ф.

Київ 1999

ПЛАН:

1. Вступ – 3;

2. Купівля – продаж у роздрібній торгівлі – 3 – 11;

3. Купівля – продаж у зовнішньоекономічній діяльності – 11 – 18;

4. Купівля – продаж на біржах, аукціонах – 18 – 26;

5. Висновок – 26;

6. Задачі – 27 – 29;

7. Список використаної літератури – 30 – 32;

1. Загальновідомо, що договір є однією з найпоширеніших підстав виникнення цивільно – правових зобов’язань. Саме договором купівлі – продажу опосередковуються відносини відносно оплатного відчуження майна від одних осіб до інших.

У будь – якому суспільстві, в якому існують товарно – грошові відносини, функціонування економіки неможливе без використання відповідних організаційно – правових форм, які мають забезпечувати обіг товарів. Цьому сприяє і договір купівлі – продажу, який виступає поряд з іншими договорами ефективним правовим засобом регулювання майнових відносин.

2. Основною цивільно – правовою формою торгівельного обслуговування громадян є договір роздрібної купівлі – продажу (традиційно розглядається в якості різновиду договору купівлі – продажу, однак відносини, які складаються у сфері торгівельного обслуговування населення між юридичними особами та громадянями, які займаються підприємницькою діяльністю, з одного боку, і громадянами – споживачами, з другого боку, характеризуються більшою специфікою).

Перш за все, треба зазначити, що ці відносини не можуть кваліфікуватися тільки як акт звичайного товарообміну. Основною метою встановлення договірних зв”язків є задоволення побутових потреб громадян, а кінцевим договірним результатом – якість торгівельного обслуговування, яке включає в себе поряд з якістю товару, що продається, також якість додаткових послуг, які надаються споживачу і завдяки яким останній отримує певні зручності (комфорт при придбанні товарів, висока культура обслуговування тощо).

Необхідність найбільш повного обліку соціально – економічної специфіки відносин у сфері торгівельного обслуговування пов’язана з законодавчим регулюванням найбільш важливих питань договірних відносин. У зв’язку з цим, правила поведінки суб’єктів договору роздрібної купівлі – продажу знайшли своє відображення як в кодифікованому цивільному законодавстві, так і в спеціальному законодавстві про захист прав споживачів та інших нормативних актах (Закони України “Про підприємництво”, “Про підприємства в Україні”, “Про захист прав споживачів”, “Про споживчу кооперацію”, “Про зовнішньоекономічну діяльність”, “Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини” та інші).

Важливо відзначити, що особливістю договору роздрібної купівлі – продажу є його суб’єктний склад. Продавцем за цим договором виступають підприємства, організації і установи, незалежно від форми власності чи господарювання, на яких вони засновані, і основною метою діяльності яких є діяльність по реалізації товарів споживачам. Крім того, продавцем може бути і громадянин, що здійснює підприємницьку діяльність без утворення юридичної особи. Покупцем по договору роздрібної купівлі – продажу є громадянин – споживач ( Закон України “Про захист прав споживачів” від 12 травня 1991 року №1023 – XII дає таке визначення поняття “споживач” : “споживач – громадянин, який придбає, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити товари (роботи, послуги) для власних побутових потреб”).

Діяльність перших, певною мірою регулюється Постановою Кабінету Міністрів від 8 лютого 1995 року № 108 “Про Порядок заняття торговельною діяльністю і правила торговельного обслуговування населення” (затверджений і додається; в подальшому – Порядок). П. 3 цього Порядку говорить, що торговельна діяльність може здійснюватися громадянами України, громадянами інших держав, які не обмежені в правоздатності або дієздатності в законодавчому порядку, а так само юридичними особами всіх форм власності. Відносно сфер, в яких може здійснюватися торговельна діяльність, то п. 5 вказує, що торговельна діяльність може здійснюватися у сферах роздрібної та оптової торгівлі, а також у торговельно - виробничій сфері. Під роздрібною торгівлею треба розуміти торгівлю товарами та виконання при цьому супутніх робіт або послуг за готівку, а також за інші готівкові платіжні засоби, включаючи кредитні картки, а здійснюють її торгівельні підприємства (громадяни-підприємці) через спеціально створені пункти продажу (п. 7 Порядку-це можуть бути магазини, палатки, кіоски, будинки торгівлі, універсальні магазини, кафе, торговельні центри тощо).

В роздрібній торгівлі укладення договорів купівлі-продажу, звичайно, має свої певні особливості. При укладенні договору купівлі-продажу сторони керуються Цивільним кодексом України, а також спеціальними нормами споживчого законодавства.

Відповідно до Закону України “Про патентування деяких видів підприємницької діяльності” від 23.03.1996 року (із змінами і доповненнями) для здійснення окремих видів торгівлі необхідно одержати торговий патент. Торговий патент представляє собою державне свідоцтво, яке засвідчує право суб’єкта підприємницької діяльності чи його структурного (відокремленого) підрозділу займатися зазначеними в цьому законі певними видами підприємницької діяльності (діяльність, пов’язана з роздрібною торгівлею, діяльність з обміну валюти, а так само діяльність, яка пов”зана з наданням послуг у сфері грального бізнесу (тільки тоді ця діяльність підлягає патентуванню, коли вона здійснюється в пунктах роздрібного продажу товарів). Для продавців, які здійснюють свою діяльність у сфері роздрібної торгівлі законодавство багатьма своїми актами встановлює цілу низку додаткових вимог та обов”язків (щодо організації продажу товарів, ціноутворення, санітарних вимог і таке інше). У цьому відношенні становище покупця має свої особливості. Покупець до укладення договору купівлі - продажу володіє переважно правами і тільки після його укладення у нього можуть виникнути обов¢язки. Для вступу у договірні відносини з торговельними підприємствами громадянин – споживач повинен обладати необхідною дієздатністю, яка встановлюється чинним цивільним законодавством. П. 41 ч. 3, 4 Правил зазначає, що у разі запровадження обмежень продаж товарів окремим категоріям громадян здійснюється в установленому порядку, а продаж товарів повсякденного попиту дітям проводиться лише у разі, якщо вони можуть самостійно зробити покупку та розрахуватися за придбаний товар (обов’язково повинен враховуватися зміст ст. ст. 13, 14 Цивільного кодексу України про обсяг дієздатності неповнолітніх). Обслуговування окремих категорій громадян, яким згідно з чинним законодавством надаються відповідні пільги, здійснюється в спеціально відведених торговельних приміщеннях (відділах, секціях). Не допускається продаж господарюючими суб’єктами товарів, вільну реалізацію яких заборонено згідно з чинним законодавством.

При здійсненні покупки, касир або інший працівник, який одержує гроші за товар, під час розрахунку з покупцем повинен чітко назвати суму, одержану від покупця, і покласти одержані від нього гроші окремо на видному місці, віддрукувати чек на касовому апараті, назвати покупцеві належну йому суму здачі і видати її разом із чеком. Правильність розрахунку покупець зобов’язаний перевірити на місці, не відходячи від каси, тобто договір купівлі -продажу в роздрібній торговельній мережі виконується, як правило під час укладення (як вбачається з вищезазначеного, обов’язкового письмового оформлення цього договору не вимагається, це підтверджується також і змістом ст. 43 Цивільного кодексу України-громадянину - споживачу, який придбав у торговельного підприємства (громадянина - підприємця) за усною угодою товар, видається документ, що підтверджує одержання грошей, а також підставу їх одержання). Але в певних випадках покупцю може видаватися квитанція, товарний чи касовий чек або інший письмовий документ, а щодо товарів, на які встановлено гарантійні терміни, - технічний паспорт чи інший документ, що його замінює (ст. 14 п. 9 Закону України “Про захист прав споживачів” від 12 травня 1991 року).

Істотними умовами договору роздрібної купівлі - продажу є умови про предмет, ціну, а в деяких випадках і про строк. Умова про строк є істотною при здійсненні купівлі – продажу в кредит (цей вид торгівлі здійснюється відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 1 липня 1998 року, якою затверджено “Правила торгівлі у розстрочку”). Вимоги щодо предмета завчасно визначаються законодавчими актами. Що стосується ціни, то тут діє принцип вільного ціноутворення, а п. 43 Правил з цього приводу говорить, що продаж товарів господарюючими суб’єктами здійснюється за цінами, що встановлюються відповідно до чинного законодавства. В окремих випадках ціни визначаються з врахуванням приписів визначених Постановою Кабінету Міністрів України “Проціноутворення в умовах реформування економіки” від 21 жовтня 1994 року (з наступними змінами).

Право споживачів – громадян на придбання товарів належної якості в незалежній Україні стало одним із основних конституційних прав громадянина, реалізація якого вимагає встановлення певних гарантій. Так, відповідно до ст. 50 Конституції України від 28 червня 1996 року “Кожен має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена”. Проголошення Конституцією України права громадян на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на інформацію про якість харчових продуктів і предметів побуту (можна вважати, що товарів) зобов’язує державу, органи місцевого самоврядування створити організаційно - правові, соціально-економічні та примусово - владні гарантії забезпечення цього права. Водночас, усі громадяни і юридичні особи зобов’язані дотримуватися встановлених щодо цього права правил.

Договір роздрібної купівлі-продажу служить належною правовою гарантією захисту порушених прав громадян-споживачів. На захист порушених прав споживачів покликаний Закон України “Про захист прав споживачів”.

Ст. 3 цього закону говорить що, споживачі, які перебувають на території України, під час придбання, замовлення або використання товарів (робіт, послуг) для задоволення своїх побутових потреб мають право на:

- державний захист своїх прав;

- гарантований рівень споживання;

- належну якість товарів (робіт, послуг), торговельного та інших видів обслуговування;

- безпеку товарів;

- необхідну, доступну та достовірну інформацію про кількість, якість та асортимент товарів (робіт, послуг);

- відшкодування збитків, завданих товарами (роботами, послугами) неналежної якості, а також шкоди, заподіяної небезпечними для життя і здоров’я товарами (роботами, послугами) у випадках, передбачених законодавством;

- звернення до суду та інших уповноважених державних органів за захистом порушених прав;

- об’єднання в громадські організації споживачів (об’єднання споживачів).

Важливу роль по захисту прав споживачів відіграє Державний комітет України у справах захисту прав споживачів і його органи на місцях. Цей комітет забезпечує реалізацію державної політики щодо захисту прав споживачів і має право давати господарюючим суб’єктам обов’язкові для виконання приписи про припинення порушень прав споживачів, перевіряти у господарюючих суб’єктів сфери торгівлі якість товарів (робіт, послуг), а також додержання правил торгівлі та надання послуг, входити безперешкодно та обстежувати, відповідно до законодавства, будь-які виробничі, складські, торговельні та інші приміщення цих суб’єктів, відбирати у господарюючих суб’єктів сфери торгівлі зразки товарів, сировини, матеріалів, напівфабрикатів, комплектуючих виробів для перевірки їх якості на місці або проведення незалежної експертизи у відповідних лабораторіях та інших установах з оплатою вартості зразків і проведених досліджень (експертиз) за рахунок господарюючих суб’єктів, що перевіряються та інше.

Як зазначає ст. 11 Закону України “Про захист прав споживачів”, споживач має право вимагати від продавця (виготівника, виконавця), щоб якість придбаного ним товару (виконаної роботи, наданої послуги) відповідала вимогам нормативних документів, умовам договорів, а також інформації про товар (роботу, послугу), яку надає продавець (виготівник, виконавець). Треба зазначити, що виготівник (виконавець) забезпечує нормальну роботу (застосування, використання)товару (роботи, послуги). Гарантійні терміни на комплектуючі вироби повинні бути не меншими, ніж гарантійний термін на основний виріб, якщо інше не передбачено законодавством чи договором. Оскільки за змістом ст. 13 Закону України “Про захист прав споживачів” виготівник (виконавець) зобов’язаний забезпечити протягом гарантійного строку нормальну роботу товару, в тому числі комплектуючих виробів, то необхідні спеціальна установка (підключення чи складання), технічне обслуговування (налагодження тощо), ремонт у цей період мають провадитися без додаткової плати. Важливо те, що споживач при виявленні недоліків чи фальсифікації товару протягом гарантійного або інших термінів, установлених обов’язковими для сторін правилами чи договором, має право за своїм вибором вимагати від продавця або виготівника:

- безоплатного усунення недоліків товару або відшкодування витрат на їх виправлення споживачем чи третьою особою;

- заміни на аналогічний товар належної якості;

- відповідного зменшення його купівельної ціни;

- заміни на такий же товар іншої моделі з відповідним перерахуванням купівельної ціни;

- розірвання договору та відшкодування збитків, яких він зазнав

Але вимоги споживача задовольняються тільки щодо товарів ,

термін гарантії на які не закінчився.

Вищезгадані вимоги споживач може пред’явити, за вибором, продавцеві – за місцем купівлі товару, виготівникові або підприємству, що виконує їх функції – за місцезнаходженням споживача. Зазначені вимоги за місцезнаходженням споживача виконують також створені власником продавця торговельні підприємства та філії, що здійснюють продаж аналогічних придбаним споживачем товарів, або підприємства, на які ці функції покладено на підставі договору. Функції представників підприємств-виготівників виконують їх представництва та філії, створені виготівниками для цієї мети, або підприємствами, які виконують вказані вимоги на підставі договору з виготівником.

У випадку необхідності, споживач може повернути товар неналежної якості і пред’явити вимоги продавцю, виготівнику (підприємству, що виконує їх функції), а ці особи зобов’язані прийняти такий товар. Така вимога споживача підлягає негайному задоволенню тільки за наявності такого ж товару, а в разі необхідності перевірки якості такого товару – протягом 14 днів або за домовленістю сторін. Якщо товар відсутній, то вимога про його заміну задовольняється у двомісячний термін (перебіг цього строку починається з моменту надходження відповідної заяви). Якщо задовольнити цю вимогу у встановлений строк неможливо, то споживач може пред’явити вимоги, які передбачені п. 1 (а, в, г, д) ст.14 Закону України “Про захист прав споживачів” (див. вище).

Якщо споживач придбав продовольчий товар неналежної якості - продавець зобов’язаний замінити його на якісний або повернути споживачеві сплачені ним гроші, якщо вказані недоліки виявлені у межах терміну придатності. При поверненні грошей розрахунки із споживачем у разі підвищення ціни на товар провадяться виходячи з його вартості на час пред’явлення відповідної вимоги, а у разі зниження ціни – виходячи з вартості товару на час купівлі. У тому випадку, коли споживач пред’явив вимоги про безоплатне усунення недоліків товару вони повинні бути усунуті протягом 14 днів або за згодою сторін в інший термін. На цей період на вимогу споживача йому надається (з доставкою) аналогічний товар незалежно від моделі. Для цого виготівник разом з продавцем зобов’язані на договірній основі передбачити обмінний фонд товарів. За невиконання вищевказаної вимоги та за кожний день затримки усунення недоліків понад установлений термін споживач має право вимагати сплати йому неустойки в розмірі 1% вартості товару.

Важливо звернути увагу на те, що всі вищевказані вимоги мають розглядатися тільки після пред”влення споживачем квитанції, товарного чи касового чека або іншого письмового документа, а щодо товарів, на які встановлено гарантійні строки,-технічного паспорта чи іншого документа, що його замінює. Якщо ж таких документів немає – вимога розгляду не підлягає. Але якщо такі документи втрачені, то їх можна відновити у передбаченому законодавством порядку.

Необхідно зазначити, що вимоги споживача не підлягають задоволенню, якщо продавець, виготівник (підприємство, що виконує їх функції) доведуть, що недоліки товару виникли внаслідок порушення споживачем правил користування товаром або зберігання. Споживач має право брати участь у перевірці якості товару особисто або через свого представника.

Законодавством передбачено право споживача на те, щоб товари (роботи, послуги) за звичайних умов їх використання, зберігання і транспортування були безпечними для його життя, здоров’я, навколишнього природного середовища, а також не завдавали шкоди його майну (ст. 16 п. 1 Закону України “Про захист прав споживачів”). Згідно з п. 9 ст. 15 цього Закону виконавець зобов’язаний відшкодувати збитки, що виникли у зв’язку із втратою, псуванням чи пошкодженням речі, прийнятої ним від споживача для виконання робіт або надання послуг, не пізніше як у місячний строк (під збитками відповідно до ч. 2 ст. 203 Цивільного кодексу України слід розуміти витрати, зроблені споживачем, втрати або пошкодження його майна, а також не одержані ним доходи, які він одержав би, якби зобов’язання було виконане боржником (продавцем, виконавцем, виготівником). Якщо споживачу була заподіяна шкода товарами (роботами, послугами), що містять у собі певні недоліки, то вона підлягає відшкодуванню в повному обсязі. Право це вимагати визнається за кожним потерпілим споживачем і таке право зберігається протягом встановленого терміну служби (терміну придатності), а якщо такий не встановлено-протягом 10 років з часу виготовлення товару (прийняття роботи, послуги). Якщо споживачу товар не підійшов за формою, габаритами, фасоном, кольором, розміром або з інших причин не може бути ним використаний за призначенням-він має право його обміняти. Це право зберігається за ним протягом 14 днів, не рахуючи дня купівлі (це правило стосується непродовольчих товарів).

Звертає увагу на себе той факт, що умови договору, що обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими законодавством, визнаються недійсними. Якщо в результаті застосування умов договору, що обмежують права споживача, споживачеві завдано збитків, то вони повинні бути відшкодовані винною особою у повному обсязі.

П. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 12.04.96 р. “Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів” говорить, що вимоги споживачів про захист їх прав розглядаються у позовному провадженні. В такому ж порядку можуть звертатися до суду Державний комітет України у справах захисту прав споживачів і його органи, а також громадські організації (об’єднання) споживачів, які, як вже зазначалося, відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 5 та ст. 26 Закону України “Про захист прав споживачів” мають право представляти й захищати в суді інтереси споживачів. Заява про захист прав споживача має повністю відповідати вимогам ст. 137 Цивільно - процесуального кодексу України щодо форми й змісту позовної заяви. До заяви споживач повинен подати вичерпний перелік документів, які підтверджують його вимоги. Від сплати державного мита споживачі звільняються на підставі ч. 4 ст. 24 Закону України “Про захист прав споживачів” (а так само і ДКуСЗПС і його органи). Зазначена Постанова говорить, що судам слід мати на увазі, що неустойка
(штраф, пеня) стягується лише тоді, коли це передбачено укладеним сторонами договором чи відповідним нормативним актом. Споживач може пред’явити вимогу про відшкодування моральної шкоди (її розмір встановлюється судом).

Аналізуючи всі аспекти правового значення договору купівлі-продажу, їх можна узагальнити наступним чином:

1. Договір роздрібної купівлі – продажу, як і будь-який інший договір купівлі – продажу, служить похідним способом (правовою підставою) набуття громадянами та іншими суб’єктами права власності;

2. Він підтверджує наявність зобов’язального правовідношення між торговельним підприємством і покупцем;

3. Він служить належною правовою гарантією захисту порушених прав громадян – споживачів;

4. На продавця в договорі роздрібної купівлі – продажу покладаються додаткові обов”язки, а покупцю надаються певні привілеєві права;

5. Він має ознаки публічного і приватного договору.

3. Міжнародне економічне співробітництво в сучасних умовах

є великим стимулом розвитку світової економіки. Зовнішня торгівля всіх країн збільшується значно скоріше на відміну їх сукупного національного продукту. Зараз неможливо уявити країну, народне господарство якої розвивалось би без її участі в світовому господарчому обміні; від ступеню інтеграції економіки в міжнародний розподіл праці залежить рівень промислового та сільськогосподарчого виробництва. Активізація зовнішньоекономічних зв”язків стала однією з головних вимог функціонування економічного комплексу країн на сучасному етапі - із залученням найновіших досягнень науки і техніки, здатних забезпечити інтенсивний розвиток промислового та сільськогосподарчого виробництва.

Способом здійснення комерційних операцій в більшості видів співробітництва являються зовнішньоекономічні угоди, при укладенні яких виникають конкретні права та обов”язки цивільно -правового характеру для сторін, що є суб’єктами угоди. Серед цих угод центральне місце посідає договір купівлі - продажу.

Зовнішньоекономічний договір (контракт) - є матеріально оформлена угода двох чи більше суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та інших іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їхніх взаємних прав та обов”язків у зовнішньоекономічній діяльності (ст. 1 Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність” від 16.04.1991 року № 959- XII, в подальшому - Закон). Він укладається лише у письмовій формі суб’єктами, здатними до його укладення відповідно до законодавства України або місця укладення договору (контракту). Загалом зовнішньоекономічні угоди укладаються відповідно до законодавства України та міжнародних угод, міжнародних звичаїв, рекомендацій міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо та у виключній формі законодавством України.

Всі суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності мають рівне право здійснювати будь - які її види, прямо не заборонені законами України, незалежно від форм власності та інших ознак. Втручання державних органів у зовнішньоекономічну діяльність її суб’єктів у випадках не передбачених Законом, в тому числі і шляхом видання підзаконних актів, які створюють для її здійснення умови, гірші від встановлених у Законі, є обмеженням права здійснення зовнішньоекономічної діяльності як таке забороняється.

Фізичні особи мають право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність з моменту набуття ними цивільної дієздатності. Фізичні особи, які мають постійне місце проживання на території України, мають зазначене право, якщо вони зареєстровані як підприємці згідно з Законом України “Про підприємництво”. У тому випадку, коли вищезазначені особи не мають постійного місця проживання на території України - вони мають це право, якщо вони є суб’єктами господарської діяльності за законом держави, в якій вони мають постійне місце проживання або громадянами якої вони є. Юридичні особи мають право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність відповідно до їх статутних документів з моменту набуття ними статусу юридичної особи. Суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності здійснюють вищезазначене право після державної реєстрації їх як учасників зовнішньоекономічної діяльності. Цю реєстрацію здійснює Міністерство зовнішньоекономічних зв”язків і торгівлі України на підставі подання до нього заяви подавця у довільній формі, нотаріально завірених копій статутних документів або нотаріально завірених документів фізичної особи про її реєстрацію як підприємця. Міністерство зовнішньоекономічних зв”язків України не може відмовити подавцю в реєстрації, якщо подавець відповідає вимогам, зазначеним в ст. 5 Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність”. Іноземні суб’єкти господарської діяльності, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність на території України, мають право на відкриття своїх представництв на території України. Реєстрацію зазначених представництв здійснює Міністерство зовнішньоекономічних зв”язків і торгівлі України протягом 60 робочих днів з дня подання іноземним суб’єктом господарської діяльності документів на реєстрацію. Відмова у реєстрації може бути оскаржена у судових органах.

Згідно діючого законодавства, правата обов”язки сторін за зовнішньоекономічним договором (контрактом) визначаються правом країни, обраної сторонами під час укладення договору (контракту) або внаслідок подальшого погодження. За відсутності такого погодження застосовується право країни, де заснована, має своє місце проживання або основне місце діяльності сторона, яка є продавцем у договорі купівлі – продажу.

Умови, які повинні та можуть бути передбачені зовнішньоекономічним договором (контрактом), установлює, зокрема, “Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів)”, затверджене Наказом Міністерства зовнішньоекономічних зв”язків і торгівлі України від 05.10.1995 року за номером 75. До обов’язкових умов договору (контракту)належать: назва, номер договору (контракту), дата й місце його укладення; преамбула із зазначенням повного та скороченого найменування сторін та найменування документів, якими керуються контрагенти під час укладення договору (контракту); предмет договору (контракту; його опис та встановлюється точне найменування, характеристика, модель, сорт і таке інше); кількість та якість товару (обсяги виконання робіт, надання послуг; встановлюється одиниця виміру кількості, порядок визначення кількості, система вимірів та ваги; визначити якість товарів в контракті купівлі – продажу - значить встановити якісну характеристику товару, тобто сукупність властивостей, що визначають придатність товару для використання його за призначенням у відповідності із потребами покупця, а вибір саме способу визначення якості (по стандарту, по технічним умовам, по специфікації, по опису, по первинному огляду, по змісту окремих речовин в товарі, по виходу готового продукту, за натуральною вагою, спосіб тель - кель) залежить від характеру товару, від практики, яка склалася в міжнародній торгівлі цим товаром, а також інших умов); базисні умови поставки товарів (приймання/ здачі виконаних робіт або послуг), у тому числі з використанням Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів у редакції 1990 року (Указ Президента України від 4 жовтня 1994 року “Про застосування Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів”); ціна та загальна вартість договору (контракту; Указ Президента України “Про заходи щодо вдосконалення кон”юктурно – цінової політики у сфері зовнішньоекономічної діяльності” від 10 лютого 1996 року, “Положення про індикативні ціни у сфері зовнішньоекономічної діяльності” затверджене Указом Президента України від 10 лютого 1996 року № 124/96); умови платежів (включають в себе спосіб платежу, засоби платежу, форму платежу); упаковка та маркування (основне завдання - запобігання пошкодженню товарів та запобігання загибелі і пошкоджень при їх транспортуванні від продавця до покупця); гарантії та технічне обслуговування; порядок сдачі і приймання товару; форс - мажорні обставини; санкції та рекламації; арбітраж; юридичні адреси, поштові та платіжні реквізити сторін.

За домовленістю сторін у договорі (контракті) можуть передбачатися додаткові умови: страхування; гарантії якості; залучення субвиконавців до договору (контракту), агентів, перевізників; норми завантаження (розвантаження); передача технічної документації на товар; збереження торгових марок; порядок сплати податків, мит, зборів; захисні застереження; момент початку дії договору (контракту); кількість підписаних примірників договору (контракту); можливість і порядок внесення доповнень та змін до договору (контракту) і так далі.

Зазначеним Положенням та іншими нормативними актами встановлено спеціальний порядок підписання зовнішньоекономічного договору (контракту). У разі його укладення фізичною особою договір підписується тільки нею. Від імені інших суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності контракт підписують дві особи: така, що має право підпису контракту згідно з посадою (передбачається в установчих документах), та особа яку уповноважено довіреністю, виданою за підписом керівника суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності одноособово, якщо установчі документи не передбачають інше.

Окремі види зовнішньоекономічних договорів (контрактів) з 22 листопада 1994 року підлягають обліку (реєстрації) в Міністерстві зовнішньоекономічних зв”язків і торгівлі України та уповноважених ним органах відповідно до Указу Президента України “Про облік окремих видів зовнішньоекономічних договорів (контрактів)” від 7 листопада 1994 року (в редакції від 17 листопада 1994 року). Встановлений порядок обліку (реєстрації) контрактів виконує декілька функцій, зокрема сприяє контролю за надходженням валютної виручки в Україну. Основними засадами запровадженого порядку реєстрації договорів є наступні:

- для реєстрації контракту не обов’язкова наявність товару;

- контракт реєструється після його укладення;

- не встановлено обмежень щодо обсягу угод;

- передбачено порядок реєстрації бартерних операцій;

- контракт має обмежувальний характер, якщо Україна відповідає за контрактом як держава.

Реєстрація зовнішньоекономічних договорів здійснюється

у відповідності з “Порядком здійснення реєстрації зовнішньоекономічних договорів (контрактів) Міністерством зовнішніх економічних зв"язків України" встановленим Міністерством зовнішньоекономічних зв”язків і торгівлі України 18.01.1994 року за № 210 (п. 1 цього Порядку говорить, що “облік контрактів, їх реєстрація, оформлення та видача реєстраційних карток здійснюється управлінням нетарифного регулювання за участю юридичного управління, Головного управління з питань зовнішньої торгівлі, управління експортно - імпортного контролю, управління кон”юктури та цінової інформації, та валютно - кредитним управлінням, а при необхідності - інших управлінь).

Реєстрації підлягають зовнішньоекономічні договори

(контракти), укладені суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності України всіх форм власності, предметом яких є товари, зазначені в переліках, що затверджуються в установленому порядку Міністерством зовнішньоекономічних зв”язків і торгівлі України. До них належать:

- товари, відносини з реекспорту яких регулюються чинним законодавством України та міжнародними договорами України;

- товари походженням з України, щодо яких міжнародними договорами України передбачені добровільні обмеження експорту з метою запобігання демпінгу;

- товари походженням з України, щодо яких здійснюються антидемпінгові процедури;

- товари походженням з України, імпорт яких до інших держав квотується, контингентується, ліцензується відповідно до законодавства цих держав або нормативних актів економічних угрупувань, митних союзів;

- та інше.

Для реєстрації зовнішньоекономічного договору (контракту)

суб’єкт господарювання, який є стороною контракту, подає до компетентних органів такі документи:

- інформаційну карту зовнішньоекономічного договору (контракту) за формою та порядком заповнення, що встановлюється Міністерством зовнішньоекономічних зв”язків і торгівлі України;

- оригінал зовнішньоекономічного договору (контракту) та його копію, завірену в установленому порядку керівником суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності. У разі, якщо зовнішньоекономічний договір (контракт) підписаний фізичною особою, його копія засвідчується в установленому порядку;

- документ про оплату послуг за реєстрацію цього договору.

Якщо суб’єкт зовнішньоекономічної діяльності України, який

звернувся за реєстрацією, доручає виконання зовнішньоекономічного договору (контракту) іншому суб’єктові зовнішньоекономічної діяльності України, подаються також оригінал договору доручення та його копія, завірена в установленому порядку керівником суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності. У разі потреби органи реєстрації можуть вимагати інші необхідні документи.

За підсумками розгляду орган реєстрації ухвалює рішення про реєстраціюзовнішньоекономічного договору (контракту) або про відмову в такій реєстрації з підстав, передбачених Положенням про порядок реєстрації окремих видів зовнішньоекономічних договорів (контрактів). Документом, що підтверджує реєстрацію договору, є карткареєстрації - обліку зовнішньоекономічного договору (контракту). Вона видається суб’єктові господарювання України у двох примірниках, один із яких залишається у суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності України. Другий примірник суб’єкт господарювання подає до митних органів, де він і залишається після митного оформлення відповідних товарів. Картка дійсна для митного оформлення товарів, що є предметом відповідного договору (контракту), до кінця поточного календарного року і втрачає чинність після здійснення митного оформлення товарів, що експортуються, в повному обсязі, передбаченому договором (контрактом).

У процесі здійсненні експортно - імпортних операцій Україна самостійно та в особі її державних органів у випадках, передбачених ст. 16 Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність”, може запроваджувати режим ліцензування. Так, розрізняють декілька видів ліцензій: генеральна- відкритий дозвіл на операції з певного товару (товарів) та/ або з певною країною (групою країн) протягом періоду дії режиму ліцензування з цього товару (товарів); разова (індивідуальна) - разовиї дозвіл, що має іменний характер і видається для здійснення кожної окремої операції конкретним суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності на період, не менший ніж той, що є необхідним для здійснення операції; відкрита (індивідуальна)- дозвіл на експорт чи імпорт товару протягом певного часу (але не менше одного місяця) з визначенням його загального обсягу. Запровадження