Аудит дебіторської та кредиторської заборгованості

Міністерств науки та освіти України

Донецький національний університет

Кафедра обліку та аудиту

КУРСОВА РОБОТА

З дисципліни: „Аудит”

На тему: „Аудит дебіторсько-кредиторської

заборгованості”

Підготувала: студентка

ДонНУ, ОФФ, д/в, 4 курсу

Спеціальності облік та аудит

Групи 0106 укр

Поворотна Олеся Віталіївна

Керівник роботи: Шапошнікова Наталя Валентинівна

Донецьк

2003 р.

Зміст.

Вступ 3

1. Мета та завдання аудиту дебіторсько-кредиторської заборгованості. 4

2. Нормативно-правове регулювання дебіторсько-кредиторської

заборгованості, їх признання, оцінка та відображення в обліку. 5

3. Аудит облікової політики відповідно до дебіторсько-кредиторської

заборгованості. 11

4. Оцінка системи внутрішнього контролю та пошук зон ризику. 12

5. Складання програми перевірки дебіторсько-кредиторської

заборгованості. 18

6. Збір аудиторських доказів та оформлення робочих документів. 30

7. Типова кореспонденція рахунків по операціям з дебіторами

та кредиторами. 40

8. Аудиторський висновок по результатам перевірки. 42

Висновок 45

Література 46

Вступ.

В даний час в Україні відбуваються істотні зміни в господарській, економічній і соціальній діяльності підприємств. Це призводить до об'єктивної необхідності зміни системи контролю.

Для нормального функціонування всіх ланок народного господарства необхідно, щоб підприємці, ухвалюючи рішення, мали достовірну інформацію про фінансовий стан підприємства, в частковості, про стан дебіторсько-кредиторської заборгованості, про законність і підтвержденість господарських операцій, в результаті яких вона виникла.

В даний час, коли Україну охоплює криза платежів,

коли дебіторсько-кредиторська заборгованість підприємств один одному досягла величезних сум, проведення аудиту дебіторсько-кредиторської заборгованості має велику актуальність, оскільки це стимулює підприємство до більш ретельного і регулярного проведення інвентаризації дебіторсько-кредиторської заборгованості, до активного проведення заходів щодо стягнення заборгованості з неплатників через арбітраж.

Дебіторська заборгованість істотно погіршує фінансовий стан підприємства, вона є іммобілізацією грошових засобів, відверненням їх з господарського обороту, що приводить до зниженню темпів виробництва і результативних показників діяльності підприємства, оскільки прострочена дебіторська заборгованості, по якій закінчився термін позовної давності, підлягає віднесенню на збитки підприємства.

Кредиторська заборгованість, хоча і є тимчасовим привлеченням позикових засобів, в результаті негативно впливає на стан підприємств, оскільки наявність кредиторської заборгованості говорить про неплатоспроможності підприємства і підриває авторитет підприємства у покупців і замовників. Кредиторська заборгованість з терміном позовної давності, що тік, підлягає віднесенню до бюджету, тобто остаточно вилучається з господарської діяльності підприємств-виробників.

Метою курсової роботи є вивчення нормативних документів про порядок проведення аудиту, освоєння методики аудиторської перевірки дебіторсько-кредиторської заборгованості. У зв'язку з цим задачі курсової роботи наступні:

• визначення основних законодавчих та нормативно-правових актів України, що регламентують ведення бухгалтерського обліку дебіторсько-кредиторської заборгованості;

• виявлення критеріїв признання , оцінки та відображення у обліку дебіторсько-кредиторської заборгованості;

• визначення основних моментів при проведенні аудиту облікової політики стосовно дебіторсько-кредиторської заборгованості;

• складання необхідних питань при перевірці наявності внутрішнього контролю та пошуку зон ризику;

• складання програми перевірки дебіторсько-кредиторської заборгованості;

• визначення основних моментів при проведенні збору аудиторських доказів;

• надання прикладів робочих документів аудитора при проведенні аудиту дебіторсько-кредиторської заборгованості;

• визначення типової кореспонденції рахунків стосовно обліку дебіторсько-кредиторської заборгованості;

• представлення основних моментів при складанні аудиторського висновку по результатам перевірки.

При написанні роботи були використані підручники вітчизняних та закордонних авторів, національні та міжнародні нормативи аудиту, інші законодавчі та нормативно-правові акти, що регламентують облік та аудит дебіторсько-кредиторської заборгованості, а також локальні акти та робочі документи конкретних аудиторських фірм.

1. Мета та завдання аудиту дебіторсько-кредиторської заборгованості.

Мета аудиту операцій за зобов’язаннями полягає в становленні первинних даних відносно наявності зобов’язань перед кредиторами, повноти і своєчасності відображення первинних даних в зведених документах та облікових регістрах, правильності ведення обліку зобов’язань і його відповідності прийнятій обліковій політиці, національним положенням (стандартам) бухгалтерського обліку, реальності наявних зобов’язань, законності проведених розрахунків, достовірності відображення стану зобов’язань і звітності господарюючого суб’єкта.

Метою аудиту стану розрахунків є встановлення достовірності даних відносно повноти і своєчасності відображення інформації в зведених документах та облікових регістрах, правильності ведення обліку розрахунків у відповідності до прийнятої облікової політики, достовірності відображення залишків у звітності господарюючого суб’єкта.

Завданнями аудиту операцій за довгостроковими та поточними зобов’язаннями є:

• оцінка стану розрахунково-платіжної дисципліни за всіма видами розрахунків з кредиторами підприємства;

• встановлення достовірності даних бухгалтерського обліку операцій із зобов’язаннями;

• встановлення наявності, правильності оформлення і дотримання умов договорів та інших документів, що визначають права та обов’язки сторін з постачання матеріальних запасів, виконання робіт (надання послуг);

• аналіз правильності і повноти отримання оплати за придбанні матеріальний запаси, їх оприбуткування;

• встановлення причини утворення заборгованості її виникнення і реальності отримання;

• встановлення своєчасності розрахунків з бюджетом, перерахування заборгованості кредиторам;

• оцінка системи розрахунків з персоналом, що діє на підприємстві та ефективності стану синтетичного та аналітичного обліку операцій з оплати праці та розрахунків з персоналом підприємства за період, що перевіряється;

• встановлення правильності організації обліку робочого часу і виробітки (виконаного обсягу робіт) на підприємстві, обґрунтованості нарахування заробітної плати, проведення утримань з неї;

• оцінка повноти відображення здійснених операцій в бухгалтерському обліку і перевірка правильності відображення по статтях балансу відповідних залишків заборгованості;

• перевірки дотримання податкового законодавства по операціях, пов’язаних із розрахунками з оплати праці, з позабюджетними фондами, за соціальним страхуванням та забезпеченнями;

• встановлення дотримання чинного законодавства, правомірності, доцільності та обґрунтування управлінських рішень відповідальних посадових осіб при здійсненні розрахункових операцій з постачальниками, бюджетом, персоналом підприємства, іншими кредиторами;

• розробка заходів з реалізації результатів конторою з метою попередження зловживань і порушень.

Основними завданнями стану розрахунків є:

• вивчення законності операцій з дебіторської заборгованості та реальності її відображення і правильності використання підзвітних сум і своєчасності надання авансових звітів підзвітними особами, законність і доцільність здійснення витрат через підзвітних осіб, можливість їх проведення за безготівковими розрахунками, реальність претензійних сум;

• перевірка правильності документального оформлення операцій з розрахунками та відображення цих операцій й в обліку і звітності;

• оцінка стану синтетичного і аналітичного обліку розрахунків; якості відображення господарських операцій в бухгалтерському обліку, облікових регістрах та звітності;

• перевірка дотримання підприємством податкового законодавства по операціях, пов’язаних з розрахунками з різними дебіторами.

2. Нормативно-правове регулювання дебіторсько-кредиторської заборгованості, їх визнання, оцінка та відображення в обліку.

При плануванні та здійсненні аудиторських процедур, оцінці отриманих матеріалів і представленні результатів перевірки аудитор повинен враховувати, що невиконання клієнтом вимог законодавчих та нормативно-правових актів України може стати причиною перекручення фінансової звітності підприємства й істотно вплинути на фінансові результати діяльності клієнта.

Виявлення випадків невиконання клієнтом вимог законодавчих та нормативно-правових актів України не є метою і обов’язком аудитора.

Встановлення факторів невиконання вимог нормативних актів, незалежно від їх значення, вимагає поставлення і обговорення питань про чесність керівництва і робочого персоналу клієнта, а також вплив такого невиконання на інші напрямки аудиту.

Термін „невиконання вимог законодавчих та нормативно-правових актів”, який використовується в Нормативі № 8 аудиту, стосується дій (або бездіяльності) керівництва і персоналу клієнта, що суперечать вимогам законодавчих та нормативно-правових актів України.

Факт порушення вимог законодавчих та нормативно-правових актів підлягають спеціальній юридичній експертизі і є поза професійною компетенцією та знаннями аудитора. Рівень професійної підготовки аудитора, його досвід і знання господарської галузі діяльності клієнта і організації виробництва можуть дозволити йому зробити висновок тільки про те, що окремі факти діяльності підприємства, можливо, не відповідають вимогам законодавчих та нормативно-правових актів.

При організації бухгалтерського обліку заборгованостей та забезпечень необхідно використовувати наступні нормативні документи, що діють на Україні:

• Закон України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність” №996-XIV від 16.07.99 р.

• Закон України “Про податок на додану вартість” №168/97-ВР від 3.04.97 р.

• Закон України “Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування” №402/97-ВР від 26.06.97 р.

• План рахунків бухгалтерського обліку підприємств, організацій та установ, затверджений приказом Міністерства фінансів України №291 від 30.11.99 р.

• Положення (стандарт) бухгалтерського обліку №1 “Загальні вимоги до фінансової звітності”, затверджений приказом Міністерства фінансів України №87 від 31.03.99 р.

• Положення (стандарт) бухгалтерського обліку №2 “Баланс”, затверджений приказом Міністерства фінансів України №87 від 31.03.99 р.

• Положення (стандарт) бухгалтерського обліку №4 “Звіт про рух грошових коштів”, затверджений приказом Міністерства фінансів України №87 від 31.03.99 р.

• Положення (стандарт) бухгалтерського обліку №10 “Заборгованість”, затверджений приказом Міністерства фінансів України №237 від 08.10.99 р.

• Положення (стандарт) бухгалтерського обліку №11 “Зобов`язання”, затверджений приказом Міністерства фінансів України №20 від 31.01.2000 р.

• Інструкція по інвентаризації основних засобів, нематеріальних цінностей, грошових коштів та документів, розрахунків, затверджена приказом Міністерства фінансів України №69 від 11.08.94 р.

• Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене приказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.95 р.

• Інструкція по бухгалтерському обліку податку на додану вартість, затверджена приказом Міністерства фінансів України №141 від 01.07.97 р.

• Норми витрат на командирування у межах України та за кордон, затвердженні приказом Кабінету Міністрів України №10 від 5.01.98 р., з наступними змінами та доповненнями

• Інструкція №7 “Про безготівкові розрахунки у господарському обороті України”, затверджена постановою №204 від 02.08.96 р., з наступними змінами та доповненнями.

• Закон України “Про обіг векселів в Україні” №2374- ІІІ від 05.04.2001 р.

• Закон України “Про лізинг” №723/97 – ВР від 16.12.97 р.

• Закон України “Про внесення змін в Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств” №283/97 – ВР від 22.05.97 р.

• Постанова Кабінету Міністрів України “Правила торгівлі у рассрочку” №997 від 1.07.98 р. (з наступними змінами та доповненнями).

• Постанова Національного банку України “Про кредитування” №246 від 28.09.95 р.

Згідно з П(С)БУ № 10, безнадійна дебіторська заборгованість - поточна дебіторська заборгованість, щодо якої існує впевненість про її неповернення боржником або за якою минув строк позивної давності.

Дебітори - юридичні та фізичні особи, які внаслідок минулих подій заборгували підприємству певні суми грошових коштів, їх еквівалентів або інших активів.

Дебіторська заборгованість - сума заборгованості дебіторів підприємству на певну дату.

Довгострокова дебіторська заборгованість - сума дебіторської заборгованості, яка не виникає в ході нормального операційного циклу та буде погашена після дванадцяти місяців з дати балансу.

Поточна дебіторська заборгованість - сума дебіторської заборгованості, яка виникає в ході нормального операційного циклу або буде погашена протягом дванадцяти місяців з дати балансу.

Сумнівний борг - поточна дебіторська заборгованість за продукцію, товари, роботи, послуги, щодо якої існує невпевненість її погашення боржником.

Чиста реалізаційна вартість дебіторської заборгованості сума поточної дебіторської заборгованості за товари, роботи, послуги з вирахуванням резерву сумнівних боргів.

Дебіторська заборгованість визнається активом, якщо існує ймовірність отримання підприємством майбутніх економічних вигод та може бути достовірно визначена її сума.

Поточна дебіторська заборгованість за продукцію, товари, роботи, послуги визнається активом одночасно з визнанням доходу від реалізації продукції, товарів, робіт і послуг та оцінюється за первісною вартістю. У разі відстрочення платежу за продукцію, товари, роботи, послуги з утворенням від цього різниці між справедливою вартістю дебіторської заборгованості та номінальною сумою грошових коштів та/або їх еквівалентів, що підлягають отриманню за продукцію, товари, роботи, послуги, така різниця визнається дебіторською заборгованістю за нарахованими доходами (процентами) у періоді її нарахування.

Поточна дебіторська заборгованість за продукцію, товари, роботи, послуги включається до підсумку балансу за чистою реалізаційною вартістю. Для визначення чистої реалізаційної вартості на дату балансу обчислюється величина резерву сумнівних боргів.

Величина резерву сумнівних боргів визначається, виходячи з платоспроможності окремих дебіторів або на основі класифікації дебіторської заборгованості.

Класифікація дебіторської заборгованості за продукцію, товари, роботи, послуги здійснюється групуванням дебіторської заборгованості за строками її непогашення із встановленням коефіцієнта сумнівності для кожної групи. Коефіцієнт сумнівності встановлюється підприємством, виходячи з фактичної суми безнадійної дебіторської заборгованості за продукцію, товари, роботи, послуги за попередні звітні періоди. Коефіцієнт сумнівності, як правило, зростає зі збільшенням строків непогашення дебіторської заборгованості. Величина резерву сумнівних боргів визначається як сума добутків поточної дебіторської заборгованості за продукцію, товари, роботи, послуги відповідної групи та коефіцієнта сумнівності відповідної групи

Нарахування суми резерву сумнівних боргів за звітний період відображається у звіті про фінансові результати у складі інших операційних витрат.

Виключення безнадійної дебіторської заборгованості за продукцію, товари, роботи, послуги з активів здійснюється з одночасним зменшенням величини резерву сумнівних боргів. У разі недостатності суми нарахованого резерву сумнівних боргів безнадійна дебіторська заборгованість за продукцію, товари, роботи, послуги списується з активів на інші операційні витрати. Сума відшкодування раніше списаної безнадійної дебіторської заборгованості включається до складу інших операційних доходів.

Поточна дебіторська заборгованість, не пов'язана з реалізацією продукції, товарів, робіт, послуг, що визнана безнадійною, списується з балансу з відображенням втрат у складі інших операційних витрат.

Довгострокова дебіторська заборгованість, на яку нараховуються проценти, відображається в балансі за їхньою теперішньою вартістю. Визначення теперішньої вартості залежить від виду заборгованості та умов її погашення.

У примітках до фінансової звітності наводиться така інформація:

- Перелік дебіторів і суми довгострокової дебіторської заборгованості.

- Перелік дебіторів і суми дебіторської заборгованості пов'язаних сторін, з виділенням внутрішньо групового сальдо дебіторської заборгованості.

- Склад і суми статті балансу "Інша дебіторська заборгованість".

- Метод визначення величини резерву сумнівних боргів.

- Сума поточної дебіторської заборгованості за продукцію, товари, роботи, послуги в розрізі її класифікації за строками непогашення.

Таблиця 2.1

Документування дебіторської заборгованості

Згідно до П(С)БУ №11 забезпечення - зобов'язання з невизначеними сумою або часом погашення на дату балансу.

Непередбачене зобов'язання - це:

1) зобов'язання, що може виникнути внаслідок минулих подій та існування якого буде підтверджено лише тоді, коли відбудеться або не відбудеться одна чи більше невизначених майбутніх подій, над якими підприємство не має повного контролю; або

2) теперішнє зобов'язання, що виникає внаслідок минулих подій, але не визнається, оскільки малоймовірно, що для врегулювання зобов'язання потрібно буде використати ресурси, які втілюють у собі економічні вигоди, або оскільки суму зобов'язання не можна достовірно визначити.

Обтяжливий контракт - контракт, витрати (яких не можна уникнути) на виконання якого перевищують очікувані економічні вигоди від цього контракту.

Сума погашення - недисконтована сума грошових коштів або їх еквівалентів, яка, як очікується, буде сплачена для погашення зобов'язання в процесі звичайної діяльності підприємства.

Теперішня вартість - дисконтована сума майбутніх платежів (за вирахуванням суми очікуваного відшкодування), яка, як очікується, буде необхідна для погашення зобов'язання в процесі звичайної діяльності підприємства.

Зобов'язання визнається, якщо його оцінка може бути достовірно визначена та існує ймовірність зменшення економічних вигод у майбутньому внаслідок його погашення. Якщо на дату балансу раніше визнане зобов'язання не підлягає погашенню, то його сума включається до складу доходу звітного періоду.

З метою бухгалтерського обліку зобов'язання поділяються на:

- довгострокові;

- поточні;

- забезпечення;

- непередбачені зобов'язання;

- доходи майбутніх періодів.

До довгострокових зобов'язань належать:

- довгострокові кредити банків;

- інші довгострокові фінансові зобов'язання;

- відстрочені податкові зобов'язання;

- інші довгострокові зобов'язання.

Зобов'язання, на яке нараховуються відсотки та яке підлягає погашенню протягом дванадцяти місяців з дати балансу, слід розглядати як довгострокове зобов'язання, якщо первісний термін погашення був більше ніж дванадцять місяців та до затвердження фінансової звітності існує угода про переоформлення цього зобов'язання на довгострокове.

Довгострокове зобов'язання за кредитною угодою (якщо угода передбачає погашення зобов'язання на вимогу кредитора (позикодавця) у разі порушення певних умов, пов'язаних з фінансовим станом позичальника), умови якої порушені, вважається довгостроковим, якщо:

- позикодавець до затвердження фінансової звітності погодився не вимагати погашення зобов'язання внаслідок порушення;

- не очікується виникнення подальших порушень кредитної угоди протягом дванадцяти місяців з дати балансу.

Довгострокові зобов'язання, на які нараховуються відсотки, відображаються в балансі за їх теперішньою вартістю. Визначення теперішньої вартості залежить від умов та виду зобов'язання.

Поточні зобов'язання включають:

- короткострокові кредити банків;

- поточну заборгованість за довгостроковими зобов'язаннями;

- короткострокові векселі видані;

- кредиторську заборгованість за товари, роботи, послуги;

- поточну заборгованість за розрахунками з одержаних авансів, за розрахунками з бюджетом, за розрахунками з позабюджетних платежів, за розрахунками зі страхування, за розрахунками з оплати праці, за розрахунками з учасниками, за розрахунками із внутрішніх розрахунків;

- інші поточні зобов'язання.

Поточні зобов'язання відображаються в балансі за сумою погашення.

Забезпечення створюються для відшкодування наступних (майбутніх) операційних витрат на:

- виплату відпусток працівникам;

- додаткове пенсійне забезпечення;

- виконання гарантійних зобов'язань;

- реструктуризацію;

- виконання зобов'язань щодо обтяжливих контрактів тощо.

Суми створених забезпечень визнаються витратами.

Забезпечення створюється при виникненні внаслідок минулих подій зобов'язання, погашення якого ймовірно призведе до зменшення ресурсів, що втілюють в собі економічні вигоди, та його оцінка може бути розрахунково визначена. Забороняється створювати забезпечення для покриття майбутніх збитків від діяльності підприємства.

Забезпечення для відшкодування витрат на реструктуризацію створюється у разі наявності затвердженого керівництвом підприємства плану реструктуризації з конкретними заходами, строками їх виконання та сумою витрат, що будуть зазнані, й після початку реалізації цього плану.

Сума забезпечення визначається за обліковою оцінкою ресурсів (за вирахуванням суми очікуваного відшкодування), необхідних для погашення відповідного зобов'язання, на дату балансу. Забезпечення для відшкодування витрат на реструктуризацію визначається за сумою прямих витрат, які не пов'язані з діяльністю підприємства, що триває. Забезпечення довгострокових зобов'язань визнаються у сумі їх теперішньої вартості.

Забезпечення використовується для відшкодування лише тих витрат, для покриття яких воно було створено.

Залишок забезпечення переглядається на кожну дату балансу та, у разі потреби, коригується (збільшується або зменшується). У разі відсутності ймовірності вибуття активів для погашення майбутніх зобов'язань сума такого забезпечення підлягає сторнуванню.

Непередбачені зобов'язання відображаються на позабалансових рахунках підприємства за обліковою оцінкою.

У примітках до фінансової звітності наводиться така інформація:

- Сума та строки погашення зобов'язання, яке було виключене із складу поточних зобов'язань відповідно до п. 8 цього Положення (стандарту) з обґрунтуванням причин цього.

- Перелік і суми зобов'язань, що включені до статей балансу "Інші довгострокові зобов'язання", "Інші поточні зобов'язання".

Підприємство щодо кожного виду забезпечень наводить таку інформацію:

- Цільове призначення, причини невизначеності та очікуваний строк погашення.

- Залишок забезпечення на початок і кінець звітного періоду.

- Збільшення забезпечення протягом звітного періоду внаслідок створення забезпечення або додаткових відрахувань.

- Сума забезпечення, що використана протягом звітного періоду.

- Невикористана сума забезпечення, що сторнована у звітному періоді.

- Сума очікуваного відшкодування витрат іншою стороною, що врахована при оцінці забезпечення.

За кожним видом непередбачених зобов'язань наводиться така інформація:

- Стислий опис зобов'язання та його сума.

- Невизначеність щодо суми або строку погашення.

- Сума очікуваного погашення зобов'язання іншою стороною.

Таблиця 2.2

Документування кредиторської заборгованості.

3. Аудит облікової політики стосовно до дебіторів та зобов’язанням.

Мета аудиту облікової політики – встановити відповідність внутрішньофірмових документів системи організації та ведення бухгалтерського обліку економічного суб’єкту діючим законодавчим нормативним актом та статутним документам.

При аудиті даного сегменту у якості джерел інформації аудитор може використовувати:

• Приказ про облікову політику та зміни, що в неї вносилися;

• Системні положення, що є елементами облікової політики економічного суб’єкту;

• Інструкції, що описують функціональну організаційну структуру економічного суб’єкту та його фінансових служб;

• Посадові інструкції;

• Графік документообороту;

• Порядок проведення інвентаризації;

• Методичні розробки відділів методології бухгалтерського обліку або внутрішнього аудиту та економічного суб’єкту тощо;

Центральним об’єктом вивчення є документація з облікової політики економічного суб’єкту.

Аудитор повинен перевірити наступні контрольні моменти:

• Наявність приказу (розпорядження) керівника про прийняття облікової політики економічного суб’єкту;

• Відповідність прийнятої облікової політики вимогам діючих законодавчих нормативних актів;

• Відповідність прийнятої облікової політики характеру та масштабам діяльності економічного суб’єкту;

• Дотримання при підготовці облікової політики припущень та вимог, що установлені нормативними актами;

• Повноту розкриття обраних при розробці облікової політики способів ведення бухгалтерського обліку, що суттєво впливають на формування показників бухгалтерської звітності;

• Прийняту у економічного суб’єкта систему внутрішньої звітності;

• Посадові інструкції;

• Затвердженні системи та графіки документозвороту;

• Вибір форми ведення бухгалтерського обліку;

• Порядок проведення інвентаризацій;

• Робочі план рахунків бухгалтерського обліку;

• Варіанти використання рахунків бухгалтерського обліку, що відрізняються від загальноприйнятого порядку.

Часто для зручності поточного обліку економічні суб’єкти використовують вільні коди рахунків або коди рахунків бухгалтерського обліку порядку, що відрізняється від загальноприйнятого. Усі такі випадки повинні бути описані в обліковій політиці. Аудитору слід особливо уважно проаналізувати правильність переносу сальдо по таким рахункам в бухгалтерську звітність.

Окремо вивчаються методологічні питання облікової політики, оцінюється ефективність їх застосування.

До питань розрахунків та зобов’язань підприємства відносять:

• Форми бланків документів, регістрів обліку і звітності;

• Порядок укладення договору про повну матеріальну відповідальність;

• Порядок проведення інвентаризації розрахунків;

• Порядок проведення зобов’язань;

• Форми кадрової документації;

• Форми, системи, розміри заробітної плати та інших виплат;

• Встановлення режиму роботи;

• Нормування та оплата праці;

• Порядок створення резервів на виплату відпусток, щорічної винагороди за вислугу років, винагород за підсумками роботи за рік;

• Порядок обробки та зберігання первинних документів з обліку праці та її оплати до бухгалтерії підприємства;

• Зміни в організації праці, форми кадрової документації.

Результати аудиту системних питань мають ключове значення для формування уявлення аудитора про бухгалтерську звітність. Данні, що отримуються при аудиті цього розділу, кореспондують з іншими сегментами аудиту.

4. Оцінка системи внутрішнього контролю та пошук зон ризику.

Аудиторові необхідно досягнути такої обізнаності про системи обліку та внутрішнього контролю, яка дозволить йому спланувати аудит і розробити ефективний підхід до його проведення. Аудитору слід використовувати професійні знання для оцінки ризику аудиту і підготовки аудиторських процедур, необхідних для зменшення ризику для сприятливого рівня.

Незалежні процедури перевірки – аудиторські процедури, які використовуються аудитором для визначення того, чи були фінансово-господарські операції клієнта належним чином санкціоновані, правильно оформленні та відображенні в облікових регістрах.

Ризик аудиту або належний ризик – це ризик того, що аудитор може висловити неадекватну думку у тих випадках, коли в документах бухгалтерської звітності існують суттєві перекручення, інакше кажучи, за невірно підготовленою звітністю буде представлено аудиторський висновок без зауважень

Ризик аудиту має три основні частини:

• власний ризик

• ризик, пов’язаний з невідповідністю функціонування внутрішнього контролю

• ризик не виявлення помилок та перекручень.

Система внутрішнього контролю – цей термін визначає всі внутрішні правила та процедури контролю, запроваджені керівництвом підприємства для досягнення поставленої мети – забезпечення (в межах можливого) стабільного ефективного функціонування підприємства, дотримання внутрішньої господарської політики, збереження та раціонального використання активів підприємства, запобігання та покриття фальсифікацій, помилок, точність і повноту, бухгалтерських записів, своєчасну підготовку надійної фінансової інформації. Система внутрішнього контролю виходить за межі тих аспектів, котрі безпосередньо стосуються тільки бухгалтерського обліку і включає в себе:

- середовище контролю, де відбуваються операції – заходи і записи, які характеризують реальне становище керівництва і власників підприємства до діючої системи внутрішнього контролю, важливість діючої системи внутрішнього контролю для підприємства.

До факторів середовища контролю належать:

• діяльність керівництва (власників) клієнта

• політика та методи керівництва

• організаційна структура підприємства і методи розподілу функцій управління і відповідальност