Охорона праці

Вступ

Охорона праці – це система правових у соціально-економічних, організаційно - технічних, санітарно — гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров'я і працездатності людини в процесі праці. Державна політика в галузі охорони праці базується на принципах:

пріоритету життя і здоров'я працівників відповідно до результатів виробничої діяльності підприємства і, повної відповідальності власника за створення безпечних і нешкідливих умов праці;

комплексного розв'язання завдань охорони праці на основі національних програм з цих питань та з урахуванням інших напрямів економічної і соціальної політики, досягнень, в галузі науки і техніки та охорони навколишнього середовища;

соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань;

встановлення єдиних нормативів з охорони праці для всіх підприємств, незалежно від форм власності і видів їх діяльності;

використання економічних методів управління охороною праці, проведення політики пільгового оподаткування, що сприяє створенню безпечних і нешкідливих умов праці, участі держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці;

здійснення навчання населення, професійної підготовки іпідвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці;

забезпечення координації діяльності державних органів, установ, організацій та громадських об'єднань, що вирішують різні проблеми охорони здоров'я, гігієни та безпеки праці, а також співробітництва і проведення консультацій між власниками та працівниками (їх представниками), між усіма соціальними групами при прийнятті рішень з охорони праці на місцевому та державному рівнях;

міжнародного співробітництва в галузі охорони праці, використання світового досвіду організацій роботи щодо поліпшення умов і підвищення безпеки праці.

До прийняття Закону України «Про охорону праці» матеріальне забезпечення потерпілих на виробництві було обмежено виплатами по листках непрацездатності, втраченого заробітку, а також пенсій по інвалідності та у разі втрати годувальника. Закон значно підняв ціну життя людини добавились виплати одноразової допомоги, а також виплати відшкодування шкоди без урахування одержаних потерпілими пенсій та інших доходів.

Зазначені доповнення збільшили розмір отримуваних потерпілими виплат в сотні разів, що свідчить про соціальну направленість розвитку нашої держави. На деяких підприємствах, де умови праці особливо незадовільні, наприклад у Центральному районі Донбасу, виплати досягають 70% фонду заробітної плати і дедалі збільшуються.

За даними Всесвітньої Організації Охорони здоров'я (ВОЗ) смертність від несчасних випадків у даний час займає третє місце після серцево-судинних і онкологічних захворювань.

Причиною смертності працездатних людей молодого і середнього віку переважно є нещасні випадки. По статистичним даної, найбільш розповсюдженою причиною смерті серед чоловіків у віці від 15 до 36 років є несчасні випадки.

У США від нещасних випадків щодня гине більш 55 чоловік і більш 8,5 тисяч стають інвалідами. У Німеччині кожні 13 секунд відбувається , нещасний випадок, кожної 3 хвилини одна людина стає інвалідом, кожні 2,5 години відбувається нещасний випадок зі смертельним результатом. Загальний збиток народному господарству, за даними Федерального відомства по охороні праці і дослідженню нещасних випадків, складає в рік більш 30 млрд.марок.

Щорічно у світі нещасні випадки відбуваються більш ніж з 10 млн. людей, причому більш 600 тис. чоловік гине.

Статистика нещасних випадків свідчить, що 15-20 років тому в Україні на виробництві щорічно гинуло близько 4 тис чоловік, що в 1,5 рази більше, ніж у даний час. Але і сьогодні щорічно на виробництві України травмується близько120 тис. чоловік, із яких 2,5 тисячі гине, більш 10 тисяч чоловік одержують профзахворювання. Наприклад, тільки по об'єднанню "Донбассуголь" показник загального травматизму зріс з 622 у 1994 р. до 711 у 1995 р., що перевищує аналогічний показник США в 20 разів. У машинобудуванні в 1994 р. відбулося 5354 нещасних випадків; з них -127 зі смертельним результатом, причому організаційні причини травматизму перевищили технічні в 2,5 рази.

Можна з упевненістю вважати, що проблема зниження травматизму при будь-яких видах предметної діяльності людей є актуальною у світовому масштабі.

Теперішній стан економіки держави не дозволяє в повному обсязі здійснювати відшкодування шкоди потерпілим. Особливо це спостерігається на підприємствах галузей важкої промисловості, таких як вугільна, гірничорудна, металургійна та інші, де умови праці на робочих місцях останнім часом значно погіршилися. Тільки по вугільній галузі промисловості заборгованість досягає 19 трлн. крб., а по деяких шахтах виплата одноразової допомоги не проводиться з травня 1995 року.

Зайнято майже 22 тис. неповнолітніх та жінок на заборонених для них роботах. Близько 800 тис. машин, механізмів, транспортних засобів експлуатуються, не відповідаючи вимогам безпеки і гігієни праці, а понад 40 тис. виробничих будівель і споруд є аварійними.

Аналіз факторів, які призводять до професійних захворювань, свідчить, що найбільша небезпека від впливу фізичних факторів (вібрація і шум) – 32%; забруднення повітря пилом та іншими шкідливостями – 22; біологічних факторів –11,7; від не ергономічності обладнання – 11,2%.

На жаль, у галузях харчової промисловості перелічені фактори превалюють. На виробництві, в системі Держхарчопрому, травмується 400 – 600 працівників, з них 25 – 30 із смертельним наслідком.

Матеріальні збитки в результаті нещасних випадків в середньому за рік становлять 2100–2200 тис. грн. Через травми потерпілих за рік втрачається 19 000 – 20 000 людино – днів робочого часу. Кількість потерпілих на 1000 чоловік працюючих (коефіцієнт К_ч) становить 1,7 – 2,0. Коефіцієнт важкості травматизму К_в = 32 – 3 6.

Більшість нещасних випадків трапляються через незадовільну організацію виконання робіт – 15 – 16 % ; порушення трудової і виробничої дисципліни – 11 – 12 %; порушення технологічного процесу – 10 %; недоліки в навчанні безпечним методам праці 8 – 9%; незадовільне утримання і недоліки в організації робочих місць 6 – 7%; порушення вимог безпеки при експлуатації транспортних засобів та незастосування засобів індивідуального захисту – 4-5%; незадовільний технічний стан будинків, споруд, територій – близько 4% тощо.

Таблица

За статистичними даними, протягом останніх років в народному господарстві в умовах, що не відповідають санітарно-гігієнічним нормативам, працюють понад 3 млн. чоловік, з них-близько 1 млн. - жінок. Практично кожний третій, а в окремих виробництвах (вугільна, металургійна, легка промисловість, сільське господарство) - кожний другий працює у шкідливих умовах.

Питанням розробки комплексних показників небезпеки до теперішнього часу приділялася недостатня увага. Треба зазначити, що критерії небезпечності та екологічності, на наш погляд, неповною мірою відповідають поставленому зав-данню, бо вони не враховують кількості людей, що перебувають у зоні можливої дії руйнівних факторів об'єкта у випадку його аварії. Так, наприклад, ескалатор метро має дуже мало небезпечних факторів, але при виході його з ладу багато людей можуть бути травмованими.

1.1.

1,2,3

Про одну з тенденцій в області гігієни навколишнього середовища й охорони здоров'я населення є перехід в оцінці стану навколишнього середовища, у т.ч. виробничої, від зіставлення значень окремих її показників з відповідними гігієнічними регламентами («середовище-норматив») до порівняння стану в цілому, а не окремих показників з рівнем здоров'я («середовище-здоров'я»). Ця тенденція тісно зв'язана з оцінкою ризику, під яким (стосовно до токсичних впливів) розуміють прогнозування імовірності несприятливих для здоров'я результатів впливу (експозиції) шкідливих речовин на чи населення на якусь його частину. Система оцінки ризику призначена для прийняття адекватних рішень, застосування регламентуючих Ія чи) регулюючих мір з метою чи попередити істотно обмежити вплив шкідливих речовин, послабити прояв негативних ефектів.

На початковому етапі розробки системи оцінки ризику істотна увага приділили термінологічній базі, визначенню окремих специфічних термінів і понять для включення їхній у науковий лексикон. Так, ДСТУ 2156-93 «Безпека промислових підприємств. Терміни і визначення» (Держстандарт України, Київ, 1994) оперує поруч понять, до складу яких, входить термін «ризик». Серед них «ризик промислового підприємства» і «контроль ризику». Ризик промислового підприємства розшифровується як «імовірність реалізації потенційної небезпеки, що ініціюється промисловим підприємством, і негативних наслідків цієї реалізації». Під контролем ризику розуміють «процедуру вироблення і прийняття рішень по керуванню ризиком, їхньої реалізації і періодичної оцінки ефективності з використанням результатів експертизи ризику в якості одного з джерел вихідних даних». Тим часом, конкретний зміст поняття «керування ризиком» не порозумівається, хоча приводиться трактування таких визначень, як «аналіз ризику», «оцінка ризику» і «експертиза ризику». Під аналізом ризику розуміють «використання доступної інформації для ідентифікації потенційної небезпеки, ініційовану промисловим підприємством, і визначення відповідного їй ризику (показники безпеки виробничого персоналу, населення регіону; екологічні показники)».

Під оцінкою ризику розуміють процедуру, коли його «значення в явному чи неявному виді включають у процес прийняття рішень з метою виявлення можливих варіантів забезпечення безпеки промислових підприємств». Сама ж експертиза ризиків трактується як сполучення процедур аналізу й оцінки ризиків.

Закінчення формулювання поняття «аналіз ризику» вимагає уточнення, тому що неясно, як співвідносяться між собою поняття «ризик» і сукупність понять, укладених у дужки. Чи несуть вони ідентичне значеннєве чи навантаження поняття в дужках уточнюють поняття «ризик»? На наш погляд, поняття в дужках швидше за все зв'язані не з ризиком як таким, а з кількісною оцінкою ідентифікованої потенційної небезпеки, ініційовану промисловим підприємством. У зв'язку з цим доцільно записати в другій частині формулювання «аналіз ризику»: «визначення відповідних їй показників безпеки виробничого персоналу, населення регіону, екологічної безпеки і ризику несприятливих ефектів у випадку їхнього перевищення».

У роботах, чи безпосередньо побічно стосуються аналізу ризику хімічних впливів, підкреслюється, що оцінка ризику є лише одним з компонентів, що враховуються при прийнятті рішень по керуванню ризиком, що це задачі різного порядку для різних груп облич. Одна з них полягає в тому, щоб, спираючи на інформацію контролюючих органів (результати моніторингу) і баз даних про токсичні ефекти різних експозицій та про рівні експозицій, визнаних безпечними (ПДК, ПДУ, а по термінології Агентства США по охороні навколишнього середовища - референтна концентрація чи доза), максимально об'єктивно, без обліку соціальних, економічних і морально-етичних передумов і наслідків оцінити ступінь ризику конкретної ситуації, проінформувати про це державні органи керування і громадськість. Інша задача представляє переважно розпорядницьку функцію. З обліком усіх можливих наслідків варто прийняти конкретні керуючі рішення, довести їх до зведення виконавчих органів і забезпечити необхідний рівень взаємодії територіальних і відомчих служб, контроль за їх діяльністю й у наступному — оцінку ефективності прийнятих рішень і початих дій. Такий розподіл функції необхідно. У противному випадку може постраждати об'єктивність, тому що ухвалення рішення по оцінці ступеня ризику буде обтяжено обліком істотних, але зайвих на цьому етапі факторів, таких як технічні можливості, економічна доцільність, політична амбіційність, турбота про недопущення інформаційного стресу серед населення.

У найбільш загальному виді організація хімічної безпеки і послідовність дій по захисту навколишньої і виробничого середовища від хімічного забруднення може бути представлена схемою.

Як випливає з зазначеної схеми, усі компоненти системи знаходяться у взаємодії. Суцільними стрілками на схемі зазначені зв'язки, задіяні безпосередньо в процесі прийняття рішень.

таблиця.

Якщо небезпека хімічного виробництва оцінювати винятково в аспекті погрози токсичного впливу на виробничий персонал, то процедура аналізу ризику в межах прийнятої ДСТУ 2156-93 формулювання не викликає великих труднощів. Фактори небезпеки ідентифіковані і, як правило, установлені. Це, відповідно, хімічні речовини, що звертаються в процесі виробництва, і величини їх ПДК робочої зони. Однак оскільки між значеннями ризиків і значеннями показників безпеки поки що не удалося установити кількісних відносин, аналіз ризиків практично не в змозі наблизити нас до завершального етапу експертизи - їх оцінці, тому що немає тих значень ризиків, які можна в явному чи неявному виді включити в прийняття рішень з метою пошуку оптимального варіанта забезпечення безпеки виробничого персоналу промислового підприємства (тим більше населення). У випадках відсутності можливості провести повноцінну і всебічну експертизу ризику конкретної сформований ситуації прийняття рішень по керуванню ризиком буде мати істотні вади. Але якщо важко керувати ризиком (імовірністю реалізації потенційної небезпеки токсичних впливів хімічних речовин) у виробничих умовах, то зменшити потенційну небезпеку виробництва як таку можливо. При цьому задача керування ризиком не знімається, а зважується на більш низькому рівні потенційної небезпеки виробництва.

Слід зазначити, що потенційна небезпека виробництва знаходиться в зворотній залежності від її інтегрального показника за аналогією з ДСТ ССБТ 12.1.007, у якому небезпека речовини зменшується зі збільшенням значення її класу. Аналогією може служити і співвідношення між токсичністю речовини і величиною його середньосмертельної дози (Лд₅₀, мг/кг) чи середньосмертельної концентрації (Лс₅₀, мг/м³). Це ті кількості (концентрації) речовини, що, будучи введеними в організм (у шлунок, на(чи) під шкіру, внутрівенно, чи через органи подиху) при фіксованих умовах експерименту (вид і маса тіла тварин, умови їхнього змісту і годівлі, термін спостереження після введення речовини і т.д.), викликають загибель 50% тварин, використаних в експерименті. Більш токсичною є речовина, величина Лд₅₀(Лс₅₀) якого менше, і навпаки. У практиці стало звичним користатися цими параметрами, унаслідок чого ми не зауважуємо формальної невідповідності між токсичністю як поняттям і числовим її вираженням через значення Лд₅₀(Лс₅₀). Для усунення цього «формального» протиріччя токсичність речовини чисельно визначають як величину, зворотну середньосмертельній дозі (концентрації). Тому що зі зменшенням знаменника дріб збільшується, то чим менше значення Лд₅₀(Лс₅₀), тим більше дріб. Таким чином, між поняттям токсичності і її кількісним вираженням установлюється прямий зв'язок: токсичність тим вище, чим вище її показник, величина, зворотна середньосмертельній дозі (концентрації).

Аналогічний підхід пропонується і при оцінці ступеня небезпеки хімічних виробництв. Для того, щоб ступінь небезпеки виробництва в числовому вираженні відповідала її вербальному вираженню, пропонується використовувати індекс небезпеки чи зворотну величину інтегральних показників небезпеки (табл.).!!!!!!