Місце лінгвокраїнознавства у вивченні іноземної мови в середній школі

Вступ

Починаючи з 1991 року, коли Україна набула статусу незалежної держави, з року в рік розширюються міжнародні зв'язки, відбувається інтернаціоналізація усіх аспектів суспільного життя, тому іноземна мова є реально необхідною в різних сферах діяльності людини, вона стає дійовим фактором соціально-економічного, науково-технічного та загально-культурного прогресу суспільства. До цього часу головним завданням радянської освіти було оволодіння учнями спілкуванням іноземною мовою, що передбачало досягнення школярами мінімально достатнього рівня комунікативної компетенції.

Наша держава взяла курс на гуманізацію освіти, а це зумовлює відмову від вузьких прагматичних цілей вивчення іноземної мови. У сучасних концепціях навчання іноземна мова розглядається як відображення культури відповідного народу – як оволодіння іншомовною культурою і як засвоєння світових духовних цінностей. Таким чином, соціальне замовлення передбачає не тільки формування в школярів, що вивчають іноземну мову, необхідних іншомовних навичок та вмінь, але й ознайомлення через мову з культурою країни, її традиціями, історією та сучасністю. Таке завдання ставить перед собою лінгвокраїнознавство, що досліджує питання відбору та прийомів подачі учням відомостей про країну, мова якої вивчається, з метою забезпечення їх практичного володіння даною мовою. Лінгвокраїнознавство – це аспект методики викладання іноземних мов, який відбиває національно-культурний компонент мовного матеріалу.

Практично лінгвокраїнознавство спрямоване на реалізацію кінцевих цілей навчання іноземній мові, а саме, на навчання спілкуванню. Адже без прищеплювання учням норм адекватної мовної поведінки у відриві від знань неможливо підготувати їх до іншомовного спілкування та сформувати комунікативну здатність. Це визначає, що розробка лінгвокраїнознавчого аспекту в навчанні іноземній мові в середній школі є надзвичайно актуальною та важливою.

Розділ 1. Місце лінгвокраїнознавства у вивченні іноземної мови в середній школі

1.1. Теоретичні та методологічні основи лінгвокраїнознавства.

Лінгвокраїнознавчу проблематику складають два великих кола питань – філологічні та лінгводидактичні. По-перше, предметом лінгвокраїнознавства є аналіз мови з метою виявлення національно-культурної семантики. По-друге, предметом дослідження є також пошук викладацьких прийомів презентації, закріплення та активізації національно-специфічних мовних одиниць та культурологічного прочитання текстів на практичних мовних заняттях.

В основі лінгвокраїнознавства лежать п'ять методологічних принципів. Розглянемо їх.

Перший принцип – це суспільна природа мови, яка постає як об'єктивна можливість залучення до нової дійсності.

Єдність мови і національної культури реалізується в ряді функцій, з яких для лінгвокраїнознавства особливо важливі три, а саме: комунікативна функція – бути знаряддям передачі інформації від одного учасника акта комунікації іншому (ця функція при вивченні мови не може бути забезпечена, якщо в процесі навчання не будуть використані відомості про країну, оскільки саме вони нерідко визначають змістовний план як усної, так і писемної мови); культуроносна та накопичувальна.

Другий принцип - засвоєння людиною, що виросла в одній національній культурі, істотних фактів, норм і цінностей іншої національної культури. Потрібно не тільки викласти учневі інформацію про країну, щоб він її запам’ятав, але й сформувати в нього позитивне відношення до неї.

Третій принцип - формування в учнів позитивної установки до народу – носія мови, адже вивчення мов починається з метою зближення народів, тих, яких вважають гідними цього.

Четвертий принцип втілює в собі вимоги цілісності і гомогенності мовного навчального процесу: країнознавча інформація підлягає витягу з природних форм мови і з навчальних текстів і не має привноситися ззовні.

Нарешті, п'ятий принцип також пов'язаний з уточненням специфіки країнознавства: країнознавчий аспект викладання реалізує в навчальному процесі філологічний спосіб вторинного пізнання дійсності.

Лінгвокраїнознавство як спосіб викладання іноземної мови

Кожна національна культура складається з національних і інтернаціональних елементів і не може цілком збігатися з іншою культурою. Тому в процесі викладання іноземної мови ми вимушені витрачати час та енергію на формування у свідомості учнів поняття про нові предмети і явища, що не знаходить аналогії ні в рідній культурі, ні в рідній мові. Отже, мова йде про включення елементів країнознавства у викладання мови, але це включення якісне іншого роду в порівнянні з загальним країнознавством. Так як ми говоримо про з'єднання в навчальному процесі мови і відомостей зі сфери національної культури, такий вид викладацької роботи пропонується назвати лінгвокраїнознавчим викладанням.

Знання національних реалій важливе при вивченні культури і мови країни. Постійною ознакою належності слова до лінгвокраїнознавчого матеріалу є присутність національно-культурного компонента, якого немає в інших мовах.

Реалії – назви, властиві тільки певним націям і народам, предмети матеріальної культури, факти історії, імена національних героїв, міфологічних істот. Так, наприклад, можна назвати французькі лінгвокультурологічні реалії (лінгвокультуреми), які можуть зустрічатися в іншому виді у представників української лінгвокультурологічної спільноти:

Реалії, які є у французькій культурі та відсутні в українській: державні інститути, економічні структури, суспільні організації, засоби масової інформації, реалії з області мистецтва, історії, повсякденного життя (DOM, Ordre des médecins, CNRS, grandes écoles).Реалії, що є в наявності в обох культурах, але розрізняються якою-небудь ознакою. Наприклад, isoloir m – кабіна для голосування. Під час виборів перебування в ній виборців обов'язкове: бюлетень, вкладений у конверт, без заходу виборців у кабінет, анулюється.

Невідповідність співставлення «знак – річ» також виявляється як неадекватність однаково названих реалій. Наприклад, різниця між esprit gaulois і українським - галльська дотепність. Перше означає гумор вуличний, відвертий, грубуватий, в той час як друге асоціюється з легкістю і добірністю (веселий невимушений гумор, властивий французам).

Реалії, що мають інтернаціональний характер, але відрізняються при цьому національним наповненням: - до них відносяться народжені у Франції ідеї, концепції, винаходи, що складають внесок цієї країни у світову культуру (socialisme, style gothique, code civil, curie, impressionisme); опис національної своєрідності французької культури є неповним без урахування тих особливостей, які отримали на французькому ґрунті деякі загальноєвропейські філософські та художні течії - стилі та жанри, спортивні рухи, історичні події (romantisme, opérette francaise, Union européenne).

Є одні й ті ж реалії, що мають в українській і французькій мові різні назви. Наприклад, бій Великої армії і російською армією у вересні 1812 року для французів – «битва під Москвою», а в нашій історії це «Бородинська битва».

Аспект викладання мови – це, по-перше, мовний матеріал, по-друге, це прийоми викладання, які необхідні для даного мовного матеріалу. Прийоми викладання - різні, залежать від поставлених цілей. Звичайно, вони своєрідні для кожного з трьох етапів роботи: презентація, чи первісне ознайомлення учнів з новим для них матеріалом; закріплення (меморизація), чи переклад первісних знань, умінь і навичок з короткочасної в довготривалу пам'ять, індивідуальну свідомість людини; активізації, чи виведення засвоєного матеріалу в діяльність мовою, яка вивчається.

Лінгвокраїнознавчі прийоми розподіляються на три етапи: презентація, закріплення та активізація. У лінгвокраїнознавстві, подібно до стану справ у будь-якому іншому аспекті викладання мови, вирішуються проблеми відбору навчального матеріалу. Із загального лексичного або фразеологічного запасу та із лексичних та фразеологічних мінімумів вибираються одиниці, наділені національно-культурною семантикою. Фонетичний або граматичний устрій обстежується з метою виявлення в ньому потенційних носіїв даних про культуру. Є також самостійні країнознавчі прийоми викладання, такі як експлікація лексичного фону, додатковість зорового та вербального рядів, виявлення проективного країнознавчого змісту художнього тексту, системне та повне коментування.

Таким чином, лінгвокраїнознавство – це самостійний аспект викладання іноземних мов, як і фонетичний, лексичний, граматичний, стилістичний. Тепер ми можемо визначити поняття, що таке лінгвокраїнознавство. Лінгвокраїнознавство – це аспект викладання іноземної мови, у якому з метою забезпечення комунікативності навчання та для вирішення загальноосвітніх та гуманістичних задач реалізується кумулятивна функція мови і здійснюється аккультурація адресата, причому методика викладання має філологічну природу – ознайомлення здійснюється за допомогою іноземної мови та в процесі її вивчення.

Роль лінгвокраїнознавчого аспекту у підвищенні пізнавальної активності

Одна з актуальних проблем сучасної методики навчання іноземної мови - орієнтація всього навчального процесу на активну самостійну роботу учнів, створення умов для їх самовираження і саморозвитку. В проекті розроблюваного експертними групами Ради Европи пакета документів під назвою “Европейський Мовний Портфоліо” відмічається, що в умовах геополітичної ситуації “европейське товариство стає більш інтерактивним, европейці стають більш мобільними і подорожують для збагачення свого професійного, освітнього та особистісного досвіду. Але навіть для тих, хто мало подорожує, сучасні інформаційні технології роблять подолання мовних бар'єрів нормою життя. Молоде покоління повинно підготувати себе до того, щоб мати максимальну користь з такого роду діяльності з метою вдосконалення своїх лінгвістичних знань, навиків і умінь.” В усіх матеріалах цього проекту зроблено акцент на самостійній роботі по вивченню іноземної мови, а на першому місті серед якостей майбутнього повноцінного члена европейського демократичного співтовариства називаються “здатність до самоорганізації, незалежність, висока самосвідомість, впевненість у своїх силах, поєднання незалежності мислення і дій з соціальною відповідальністю”. В такому контексті особливого значення набувають ідеї розвиваючого навчання, головною метою його є формування особистісної активності учнів. Останнє забезпечує активне відношення до знань, систематичність і наполегливість у навчанні, позитивні результати та успішна безперервна освіта.

Пізнавальна активність - це готовність та бажання учня до вивчення нового матеріалу розширеної тематики, що стосується вивчення іноземної мови та особливостей країни, мова якої вивчається, бажання самостійно розширювати знання з даного предмету, виявлення ініціативи в пошуку цікавої інформації, бажання застосувати набуті знання в повсякденному житті та при вивченні інших предметів.

Для цього необхідно пропонувати дітям вивчення тем, які безпосередньо стосуються країни, мову якої вони вивчають.

Читання книг, журналів та газет, перегляд телепередач, документальних та художніх фільмів на іноземній мові сприяє розширенню світогляду учнів, їх обізнаності в усіх сферах життєдіяльності людини. У дітей виникає бажання розповісти про прочитане, побачене або почуте стосовно подій, що відбуваються у країні, мову якої вони вивчають.

При вивченні іноземної мови обов'язковим повинно бути передбачене:

оволодіння знаннями про культуру, історію, реалії та традиції країни, мова якої вивчається (лінгвокраїнознавство, країнознавство);

залучення до діалогу культур (іншомовної та рідної);

усвідомлення учнями суті мовних явищ, іншої системи розуміння, через яку може сприйматися дійсність;

розуміння особливостей свого мислення;

порівняння явищ іноземної мови, що вивчається, з рідною мовою;

уміння вчитися (працювати з книгою, підручником, довідковою літературою, словниками тощо).

Досягнення цих цілей навчання іноземної мови можливе за умов взаємопов’язаного вивчення мови і культури народу - носія цієї мови, а також активної комунікативно-пізнавальної діяльності учня як суб'єкта навчання.

Тому для стимулювання пізнавальної активності учнів важливим фактором буде самостійна підготовка матеріалу про один з епізодів історії країни, або про одного з видатних діячів країни. Коли учень самостійно готує матеріал, він виявляє творчу ініціативу, а вона в свою чергу, сприяє розвитку пізнавальної активності.

Важливою умовою у підвищенні пізнавальної активності є інформованість викладача і учнів не тільки про заходи, спеціально направлені на вивчення іноземної мови, яка вивчається (таких, як навчальні програми телебачення і радіо), але і про інші можливі способи реалізації комунікативних потреб у навчальній діяльності. Уміння вчителя зацікавити, привернути увагу, зробити рекламу фільмові, передачі, безумовно, стимулює самостійну діяльність учнів, створює психологічну готовність до сприйняття нової інформації.

Лінгвокраїнознавчий аспект знаходить своє відображення в цілях та задачах навчання іноземної мови, а також у змісті та прийомах навчання, що дає можливість цілеспрямовано проводити роботу з формування фонових країнознавчих знань з перших кроків. На наш погляд, можна казати про лінгвокраїнознавчий компонент змісту підручників, тому що він входить в цілі, зміст та прийоми навчання, які в них викладені. Правомірно вважати лінгвокраїнознавчим компонентом зміст навчально-методичного комплексу в цілому, тому що його складовими частинами є книга для читання, книга для вчителя, яка значною мірою вирішує ці задачі.

Найважливішим мотиваційним стимулом вивчення іноземної мови є, звичайно ж, прагнення до розширення свого загального кругозору, причому провідну роль відіграє бажання познайомитися з життям країни досліджуваної мови, з її географією, історією, побутом. Важливим є і той фактор, що інтернаціоналізація всіх аспектів життя суспільства, зміна політики держави дає можливість наочно познайомитися з країною, мова якої вивчається, відвідати її чи як турист, чи пройшовши там стажування, навчальний курс, беручи участь в численних міжнародних освітніх програмах.

Справді, іноземна мова робить значний внесок у розширення загальноосвітнього кругозору учнів. Його роль можна підсилити за рахунок ще більш послідовної і більш широкої реалізації лінгвокраїнознавчого аспекту, що є частиною здійснення міжпредметних зв'язків. Іноземна мова стикається з багатьма шкільними дисциплінами і, перш за все, відкриває школярам шлях до додаткових знань з географії, історії, літератури й інших предметів. Тому важливо так побудувати навчання, щоб учні оволодівали умінням користуватися іноземною мовою для поповнення своїх знань з цих предметів.

Велика кількість різних факторів, що впливають на навчання іноземних мов, їхній взаємозв'язок і взаємозумовленість приводить до об'єктивної необхідності розглядати навчання іноземної мови як складну систему, що вимагає більш повного виявлення цих факторів і послідовного їхнього обліку. Оволодіння іноземною мовою як засобом спілкування повинне дати школярам безпосередній доступ до культури інших народів, забезпечити в процесі навчання діалог культур, сприяти вихованню, всебічному розвитку школярів, підвищувати якість підготовки їхньої діяльності в різних сферах життя – у побутовій, соціально-культурній і т.д. Володіння іноземною мовою відкриває більш широкі можливості для науково-технічного прогресу, тобто тут мова йде про підвищення результативності навчання іноземній мові.

Таким чином, у даному розділі нами були викладені методологічні принципи, які є основою лінгвокраїнознавства, дані теоретичні основи лінгвокраїнознавства, показані кола питань, які складають лінгвокраїнознавчу проблематику та мотиваційні стимули вивчення іноземної мови. Виходячи із вищесказаного, можемо дійти висновку, що головною метою лінгвокраїнознавства є вивчення іноземної мови разом з вивченням культури країни, мова якої вивчається. Лінгвокраїнознавчий аспект навчання – це самостійний аспект навчання іноземної мови (поряд з фонетичним, лексичним, граматичним та стилістичним), який відбиває національно-культурний компонент мовного матеріалу. Кінцевою метою засвоєння лінгвокраїнознавчого аспекту є формування в учнів лінгвокраїнознавчої компетенції, тобто “цілісної системи уявлень про основні національні традиції, звичаї та реалії країни, мова якої вивчається, що дозволяє учням асоціювати з мовною одиницею ту ж саму інформацію, що й “носії” цієї мови і досягати повноцінної комунікації “.

Розділ 2. Використання лінгвокраїнознавчого аспекту в процесі викладання іноземної мови

2.1. Урок іноземної мови та лінгвокраїнознавчий аспект

Підготовка учнів до життя, трудової та творчої діяльності закладується у загальноосвітній школі. Для цього процесу навчання організаційна методика урока повинна бути побудована так, щоб широко спонукати учнів до самостійної творчої діяльності по засвоєнню нових знань та успішному застосуванню їх на практиці.

Класно-урочна система передбачає різноманітні форми організації навчально-виховного процесу: домашня навчальна робота (самопідготовка), екскурсії, практичні заняття, семінарські заняття, позакласна навчальна робота, факультативні заняття, консультації, контрольні роботи, іспити. Але основною формою організації навчання в школі є урок.

Майстерність вчителя на уроці іноземної мови полягає головним чином в умілому володінні методикою навчання і виховання, творчому застосуванні новітніх досягнень педагогіки і передового педагогічного досвіду, раціональному керівництву пізнавальною і практичною діяльністю учнів, їх інтелектуальним розвитком.

Педагогічна наука та шкільна практика спрямовують свої зусилля на пошуки шляхів вдосконалення уроку іноземної мови, основними напрямками якого є.

Посилення цілеспрямованості діяльності вчителя і учнів на уроці. Одна з важливих задач вчителя – мобілізувати учнів на виконання поставлених задач, досягнення цілей безпосередньо на уроці. Для цього необхідно спланувати кожний урок, щоб в ньому були передбачені найкоротші шляхи до поставленої мети, і в першу чергу намічені структура, методика і засоби навчання в суворій відповідності з поставленою метою.

2. Здійснення організаційної чіткості кожного уроку від першої до останньої хвилини. Заздалегідь на перерві готуються необхідні для уроку наглядні посібники (географічні карти, плакати, фотографії), технічні засоби (магнітофон, відеомагнітофон, діапроектор), учнівське приладдя, довідники і додаткова література, все необхідне кладеться на кожне робоче місце. Також для цього можна поставити перед учнями цікаве завдання, яке включить їх в роботу з першої хвилини уроку. Замість домашнього завдання застосовуються різноманітні способи фронтальної прискореної перевірки – тестові письмові роботи, програмування, перфокарти та ін.

3. Підвищення пізнавальної самостійності і творчої активності учнів. Найбільш цікавий напрямок пов'язаний з питаннями застосування на уроці методів і прийомів проблемного навчання і створення проблемних ситуацій як засобу підвищення пізнавальної активності учнів, це сприяє підвищенню якості знань і створенню необхідних навиків і умінь. Також передбачається самостійна робота учнів додатковою літературою іноземною мовою, словниками, журналами, картами.

3. Оптимізація навчально-виховного процесу. Цілеспрямований вибір найкращого варіанту підбору лінгвокраїнознавчого матеріалу, який забезпечує за певний час максимальну ефективність вирішення завдань освіти щодо вивчення іноземної мови в даних конкретних умовах школи, певного класу.

4. Інтенсифікація навчально-виховного процесу на уроці. Чим більше навчально-виховних дій і операцій виконано учнями за урок, тим вища інтенсивність навчальної праці. Ступінь інтенсивності навчальної праці залежить від продуктивності використання кожної хвилини уроку, майстерності вчителя, підготовки учнів, організованості класного колективу, наявності необхідного обладнання і раціонального його розміщення, правильного чергування праці і відпочинку і т.і. В умовах інтенсифікації навчання учні опановують знання в основному на уроках, і відпадає необхідність заучування матеріалу вдома. Замість заучування учні одержують можливість краще його зрозуміти і закріпити, виконати творчі завдання, які викликають у них інтерес, почуття інтелектуального задоволення від вдало виконаної роботи.

5. Здійснення міжпредметних і внутрішньопредметних зв'язків. При переході до нового матеріалу, ставляться задачі і питання для відтворення і подальшої корекції, опорних для засвоєння нового матеріалу знань, практичних навиків і умінь. Ці знання одержані учнями в процесі навчання на основі особистих спостережень, при вивченні інших, крім іноземної мови, предметів. Це можуть бути уявлення, поняття, закони, формули, числові дані, які створюють опору, фундамент для повноцінного сприйняття і розуміння нових знань. Але відтворення опорних знань повинно супроводжуватися їх вдосконаленням: додаванням неповних, поглибленням поверхневих, розширенням вузьких, виправленням помилкових знань. Внутрішньопредметні та міжпредметні зв'язки також здійснюються з метою досягнення узагальнення і систематизації широкого кола знань. Міжпредметні зв'язки сприяють засвоєнню системи знань про об'єкти, які окремими елементами вивчаються по різноманітних навчальним дисциплінам.

6. Вдосконалення типології і структури уроку.

У зв'язку з розвитком та зміною освітньої системи, розробкою нових методик, багато вчителів починають перебудову і у навчанні іноземної мови. У чому вона полягає? Насамперед, у великій увазі до дітей, у прагненні розвинути в них мотивацію, інтерес до оволодіння іноземною мовою, у спробах перебороти формалізм в організації навчально-виховного процесу й оцінці діяльності учнів, перейти від авторитарного стилю спілкування з учнями до справжнього спілкування, діалогу. Вчителі намагаються залучати додаткові цікаві країнознавчі матеріали, спонукають учнів до самостійного пошуку таких матеріалів значно раніше, ніж це передбачено програмою, організовують на уроках роботу з газетою, піклуються про створення сприятливого психологічного клімату на уроці. Пісні, вірші, театралізація на позакласній роботі все більше проникають на урок, стають обов’язковими його елементами. Починається це для того, щоб “зробити навчання більш інформативним, змістовним, щоб підсилити вплив на особистість школяра засобами навчального предмета, щоб розвивати не тільки його світогляд, але й світовідчування”.

Цьому служить і прагнення в більшій мірі спиратися на свідомість в оволодінні іноземною мовою, розвивати мислення, пам'ять, формувати загальні і специфічні навчальні уміння, наприклад, уміння користатися словником, підручником.

В Україні постійно зростає інтерес до вивчення іноземної мови і у зв’язку з цим з'явилася об'єктивна необхідність розширити наявні шляхи підготовки з цього предмету. Насамперед, виявляється можливим почати більш раннє вивчення іноземної мови там, де для цього є відповідна кадрова і матеріальна база. Багато педагогів вважають, що на ранньому етапі оволодіння іноземною мовою найбільш ефективною формою навчання є гра. За допомогою гри в школярів розвивається інтерес до іншомовного спілкування, залучаються елементи культури спілкування, формуються деякі уміння, здійснюється інтернаціональне, естетичне виховання, створюється іншомовна інформаційна база, формуються мовні механізми. Усередині існуючих організаційних форм можуть бути різні варіанти навчання іноземної мови, що відрізняються тривалістю курсу, терміном і характером його початку і завершення.

Усе це пошуки наявних резервів підвищення якості і результативності навчання, а також бажання створити умови, що дозволяють дітям легше опанувати основи іншомовного спілкування.

В інтенсивних методах велику методичну цінність представляють використання зв'язного фабульного тексту, розмаїття способів і багаторазовість пред'явлення тексту, широке використання групових форм роботи. При інтегруванні положень інтенсивності методів у систему шкільного навчання необхідно враховувати наявність у кожному учнівському колективі некомунікативних типів школярів, а також тих, що недостатньо володіють методичною майстерністю.

Отже, важливо створювати диференціальні і індивідуалізовані програми навчання. Різноманітне сполучення усіх форм роботи: індивідуальної, самостійної, парної, групової являє собою важливий засіб підвищення якості навчання і виховання школярів, дозволяє краще враховувати їхні індивідуальні відмінності, сферу інтересів. Необхідно враховувати індивідуальні особливості учнів і забезпечити учню можливість досягти планований результат. Навчання робить вкрай активним більш широке впровадження елементів самонавчання і взаємопов’язаного навчання.

Надзвичайно перспективними є ідеї створення навчальних програм з використанням комп'ютерів і відеозаписів, і впровадження їх у практику школи. Інтенсифікація навчання як одна з важливих сучасних тенденцій, диктує необхідність модифікувати урок іноземної мови – перетворювати його в урок – екскурсію, в урок – конференцію, урок – телеміст. Особливе значення має вихід в інші практичні види діяльності, у процесі яких відбувається реальне іншомовне спілкування. Такий вихід може здійснюватися:

на внутрішньому шкільному рівні – при реалізованому спілкуванні з іноземними гостями, зустрічах типу КВК;

на міжшкільному рівні – організація переписування іноземною мовою, олімпіад, фестивалів, тижнів іноземної мови;

на позашкільному рівні – у процесі включення школярів у реальну трудову діяльність.

Очевидно, що запланований результат навчання іноземній мові може бути досягнутий, якщо будуть поліпшені умови навчання і якщо школярі насправді будуть відчувати, що від них реально потрібне практичне володіння іноземною мовою.

2.2. Аналіз навчально-методичного комплексу

Під час педагогічної практики ми проводили роботу щодо вивчення країнознавчого аспекту в процесі викладання іноземної мови та його значення. Учням були викладені поряд з фонетичним, граматичним та лексикологічним матеріалом з французької мови цікаві відомості з історії, географії, культури та повсякденного життя Франції. Аналізуючи результати, ми можемо зробити висновки, що лінгвокраїнознавчий підхід сприяє знайомству з Францією, її народом, традиціями, розширює загальний кругозір учнів. Таким чином, використання лінгвокраїнознавчого підходу сприяє реалізації загальноосвітньої мети на уроці французької мови. Крім того, лінгвокраїнознавство допомагає вирішувати виховні цілі на уроці. Для французьких дослідників в області викладання французької мови як іноземного характерно наполегливе і послідовне прагнення знайомити учнів із сучасною дійсністю Франції за посередництвом французької мови й у процесі її вивчення. Саме французька методична школа, у якій навчання мові не відокремлюється від навчання цивілізації, характеризується особливою увагою до соціальної природи мови після другої світової війни. Були проаналізовані деякі підручники, учбові посібники, виявлялись їх переваги і недоліки. По-перше, це «Підручник французької мови» Жоржа Може, що складається з двох томів і чотирьох аудіо касет. У цьому підручнику послідовно розглядається лінгвокраїнознавчий аспект, представляються дані про Францію. Далі хотілося б відзначити учбово-методичний комплекс «Le nouveau sans frontières» колективу французьких авторів для підлітків і початківців. У даному учбово-методичному комплекті представлені численні вправи, усні і письмові, в яких використовуються всі види мовленнєвої діяльності, матеріали, спрямовані на розвиток комунікативної компетенції, а саме присвячені французькій цивілізації. «Le nouveau sans frontières», що складається з книги учня, зошита вправ, книги викладача і шести аудіо касет, з яскравими ілюстраціями, діалогами і текстами, дає чудову можливість доторкнутися до історії французької цивілізації, поезії, до різних жанрів мистецтва, автентичних матеріалів, що істотно підвищує мотиваційні стимули вивчення французької мови.

Велику увагу використанню країнознавчого матеріалу в процесі засвоєння французької мови приділяють автори аудіовізуального методу П.Риван і П.Губерина в навчальних посібниках “Voix et images de France». Французькі дослідники підкреслюють і аргументують необхідність використання країнознавчого підходу саме в середніх навчальних закладах, тому що знання мови допомагає учням краще зрозуміти багато фактів французької мови. В сучасному закордонному методі викладання французької мови – Methode Orange (2) приділяється велика увага ознайомленню школярів з культурою Франції, способом життя її народу. Можна говорити про визначену систему реалізації країнознавчого підходу цього методу на всіх трьох ступенях навчання.

На першому ступені (5-6 класи) з перших уроків учні знайомляться з окремими реаліями Франції.

На другому ступені (7-8 класи) мовна підготовка учнів дозволяє глибше ознайомитися з історією, культурою Франції, способом життя і проблемами французьких школярів. На цьому ступені:

на кожному уроці з практики мови всі засвоєні мовні дії обов'язково відтворюються в ситуаціях країнознавчого характеру;

третя частина уроку з практики мови завжди будується на матеріалі художніх, документальних текстів, що відбивають повсякденне життя французів;

виділяються спеціальні уроки країнознавчого характеру (“leçons-civilisation»). На них реалізуються наступні практичні цілі: savoir s’orienter et déplacer en ville, en train, sur la route, savoir se débrouiller (acheter, manger, se soigner, s’informer), savoir entrer en contact avec des jeunes Français, savoir lire la presse des jeunes en France.

Ситуації, представлені на цих уроках, типово французькі, головні герої ситуацій – французькі школярі. Подібні уроки дозволяють ближче познайомитися із способом життя французів, а також придбати ряд практичних навичок: як, наприклад, користатися планом - картою міста, знайти потрібну інформацію в газеті, зателефонувати.

Третій ступінь (9-11 класи) цілком побудований на країнознавчому матеріалі. Автори методу не ставлять перед учнями ціль спеціалізації в області французької історії і культури. Головне, не тільки навчити учнів французькій мові як засобу комунікації, але й ознайомити їх з культурою країни в тому виді, як вона відбита мовою. Їхня мова повинна бути правильною не тільки в плані вираження, але й у плані змісту, щоб учні, вживаючи навіть мінімальний лексичний запас, могли говорити мовою, що не здивує сучасного француза, якою говорять і читають сьогодні у Франції.

Тематика лінгвокраїнознавчого матеріалу представлена наступними розділами:

Les dossiers de civilisation vécue.

Les dossiers de civilisation découverte.

Les dossiers Grands Problèmes («Pollution-Ecologie»).

Dossiers outils («Les surprises de la langue»).

Заслуговує уваги той факт, що багато вчених-лінгвістів та методистів Франції приділяють велике значення розповсюдженню французької мови в усьому світі. З цією метою ними розробляються нові методи викладання французької мови як іноземної, друкуються нові спеціальні журнали, створюються численні методичні центри, що вивчають проблеми навчання іноземним мовам.

2.3. Національно-культурний компонент навчання іноземної мови та засоби його засвоєння

Включення в зміст навчання країнознавчих знань забезпечують засвоєння учнями реалій іншої національної культури, розширення їхнього загального кругозору, що приведе також до підвищення інтересу до іноземної мови.

До категорії засобів навчання, що більше усього можуть наблизити учня до природного культурологічного середовища, відносяться автентичні матеріали: справжні літературні, образотворчі, музичні добутки, предмети реальної дійсності (одяг, меблі, посуд ) та їх ілюстративне зображення. Нерідко в цей перелік попадають одноразові, повсякденні матеріали, такі, як афіші-оголошення, анкети, квитки проїзні і вхідні, вивіски, етикетки, меню, рахунки, карти, рекламні проспекти з туризму і т.д. Перераховані вище матеріали можна виділити в самостійну групу прагматичних матеріалів. Специфіка цих засобів полягає в тім, що вони забезпечують спілкуванню з живими, реальними предметами, стимулюють майже справжню комунікацію: учні як би проживають усі події, грають визначені ролі, вирішують проблеми (купівлі, екскурсій, вибору навчального центра і професії, заповнення анкет, вибору меню і т.д.).

При навчанні іноземної мови можна використовувати лінгвокраїнознавчий матеріал з таких сфер:

1) учбово-професійна сфера спілкування:

оголошення по працевлаштуванню;

розклад уроків;

вирізки з газет і журналів про систему освіти, шкільних проблемах, бюджетних асигнуваннях.

рекламні проспекти різних навчальних центрів ( курси іноземної мови, підвищення кваліфікації і т.д.);

програми різних заходів (музичних, образотворчих, спортивних);

2) соціально-культурна сфера спілкування:

запрошення на виставки, концерти, у музеї;

програми екскурсій, турів, розваг під час літнього відпочинку;

вхідні квитки на видовищні заходи.

репродукції художніх творів;

рекламні проспекти, довідники з ілюстраціями визначних пам'яток, карти-плани міст;

програмки й афіші спектаклів, концертів, фестивалів, масових видовищ;

3) побутова сфера спілкування:

- предмети побуту;

проспекти – реклами: готелів, кемпінгів, пралень, перукарень;

схеми-плани усіх видів транспорту;

проїзні квитки усіх видів транспорту;

рахунки для оплати різних видів послуг.

4) торгово-комерційна сфера спілкування

рекламні проспекти різноманітних товарів;

запрошення-реклами в ресторани, кафе, бари (із зазначенням різноманітних страв та послуг);

меню замовлених страв, відомості про доставку їх додому, зазначення їхньої вартості;

рецепти приготування національних блюд;

рахунка за покупки, обіди, вечері;

талони для покупку товарів.

5) спортивно-оздоровча сфера спілкування:

- реклама оздоровчих центрів, спортивних комплексів;

афіші про масові спортивні заходи;

- рекламні проспекти різних лікувальних заходів і засобів.

6) сімейно-побутова сфера спілкування:

листи, листівки, запрошення;

візитні картки;

бланки вітальних листівок у зв'язку з різними святами (народження, весілля, ювілей, хрестини).

Функціонально-цільове призначення прагматичних матеріалів може бути різним.

Вони використовуються для придбання країнознавчих знань: наприклад, учитель демонструє прагматичні матеріали, повідомляє інформацію, доповнює зміст підручника, чи учні самостійно “добувають” інформацію з прагматичних матеріалів, а потім викладають свій варіант у класі, вислухують доповнення вчителя й інших учнів, чи вчитель і учні спільно працюють по систематизації розрізнено отриманої інформації, складають колажі, альбоми. Також, цю інформацію можна використати для організації мовного спілкування, розвитку усного мовлення у сферах і ситуаціям спілкування (сімейно-побутовій, учбово-трудовій, соціально-культурній, спортивно-оздоровчій): організація інтерв'ю, різних опитувань про навчальні і спортивні центри; вивчення розумів і вимог, зв'язаних з одержанням різних професій; прогнозування по довідниках і картах маршрутів екскурсій; імітація подорожей, відвідувань ресторанів; вибір подарунків по рекламних проспектах і т.д. Вчитель повинен користуватися вищевказаним прагматичним матеріалом для семантизації мовних одиниць і розвитку значеннєвого і лінгвістичного здогаду; для розвитку компаративних умінь, оцінних суджень; для прищеплювання допитливості, пізнавальної активності, інтересу.

Пропонуємо рольову гру для учнів 8-9 класів з використанням прагматичного матеріалу, а саме, рекламного проспекту товарів французької фірми, візитної картки та/або зразка замовлення. Під час гри учні мож