Виникнення Ольвії. Поселенці

Виникнення давніх міст і держав на берегах Чорного моря - Понта Евксинського стало складової частиною так званої Великої грецької колонізації. Процес цей був в цілому обумовлений відносним перенаселенням території Греції і Малої Азії. Безпосередніми причинами руху людей на інші землі були: нехватка земель, воєнно-політичні негаразди.

Перші вихідці з Іонії (з Мілету), у другій половині 7 ст.до н.е. основали античне поселення на острові Березань (в районі сучасного м.Очаків Миколаївської області). Основна ж частина грецьких поселень на північному узбережжі Чорного моря основується в 6 ст.до н.е. ці міста-держави - Тира, Ольвія Понтийська, Херсонес Тавричний, Пантикопей на Боспорі Кимерійському - були складовою частиною всього античного світу і пройшли в цілому аналогічний шлях розвитку.

Античні держави, що виникли на окремих від Греції землях, на відміну від колоній епохи капіталізма, ні політичнго, ані економічно своїй метрополії не підкорялись, взаємовідносини між ними мали вільно-договірний характер і проявлялись, головним чином, в області торгово-економічних і культурних зв'язків.

Як вже відмічалося, найбільш раннє грецьке поселення виникло в гирлі Березанського лимана (до цієї зони умовно відносять узбережжя Дніпровського, Бузького, Березанського і Сосицького лиманів, а також Кімбурського півострова). В першій половині 6 ст.до н.е. з'являються перші сільські поселення на Березанському лимані, що складали сільську округу - хору Борисфениди (так, скоріш всього звали Березанське поселення в давнину).

Після засвоєння Борисфеніди, у ІІ чверті - біля середини 6 ст.до н.е. виникає поселення на місті майбутньої Ольвії - одного з чотирьох найбільш крупних античних північно-причорноморських держав. Немає доказів, що Ольвія вже з самого свого заснування в якості поселення мала статус як міста так і держави. Про Ольвію як про державу мова може йти достатньо впевнено тільки від кінця другої третини 6 ст.до н.е., коли вже майже весь Нижньобугський регіон був заселений грецькими переселеняцями в результаті стихійної колонізації. З організацією Ольвійської держави Борисфенида, вливається в його склад.

Нижньобугський регіон був заселений вихідцями з Іонії, головним чином, з Мілету і інших поблизу існуючих місць. В перекладі з грецього "Ольвія" перекладається як "Щаслива". Ця офіціальна назва міста, засвідчена в міських декретах, написах на монетах, в багатьох літературних джерелах. В творах античних авторів місто названо Борисфеном (грецька назва річки Дніпро), а його мешканці - борисфенитами, це може пояснюватися тим, що Ольвія розташовувалася поблизу від гирла Дніпра. Існує думка про те, що назва Борисфен відноситься не до Ольвії, а до поселення на о.Березань.

В історії Ольвії віділяють три основних періода. На початку першого етапа свого існування (в сер.6 ст.до н.е.) Ольвія представляла собою нвелике поселення, що розташовувалося в основному в центральній частині Верхнього міста (воно складалося з полуземлянок і землянок). В цей же час виникає і найбільш давня в Ольвії культова ділянка - теменос, де поклонялися Апполону Лікарю. З часом, у ІІ пол. і особливо в останній третині 6ст. до н.е., земляночна жила забудівля розповсюджується майже на всю територію верхнього міста, в центрі котрого з'являється ще один теменос - з культом Апполона Дельфінія. На обох ділянках будують алтарі. Поява цих двох теменосів - призвело до виникнення своєї, сугубо місцевої бронзової монети у формі дельфінів, вага котрих інді сягала 100г і більше.

До другої половини 6 ст. до н.е. центром античної держави в Нижньому Побужжі було поселення на о.Березань. В Ольвії в цей час, як і на всьому північно-західному Причорномор'ї, в якості грошових знаків існують так звані монети-стрілки - бронзові кінчики стріл.

У другій половині 6 ст.до н.е. біля Ольвії на берегах Бузького і Березанського лиманів виникає багато невеликих поселень, населення котрих займалося землеробством, скотарством, мисливством, промислом тощо. Культура та побут мешканців цих поселень і навіть економічний рівень практично нічим не відрізнялися від рівня життя населення сучасної їм Ольвії.

Зовнішньополітична ситуація була спокійна, взаємостосунки з оточуючими племенами були мирними.

Ольвія у другій половіні 4 в до н.e.

У другій половіні 4 в до н.е. навколо Ольвії на берегах Бузького та Березанського лиманів виникають невеликі поселення (в сучасний час їх відомо біля 70), населення котрі займалися в основному землеробством, скотарством, іноді мисливстовм і ремесництвом. Поселення, мабуть, входили до складу Ольвійської держави в якості його сільського отчення – хори. Економічне становище, культура і побут їх мешканців практично нічим не відрізнялися від Ольвії.

Населення міста в цей час за своїм майновим станом відрізнялося відносною однорідністю. Загальнополітична ситуація була спокійною. Однак, хоч військові сутички були відсутні, ситуацію неможно було назвати мирною. Оточуюче місцеве населення відносилося до грецьких звичаїв обережно, а частіше вороже. Характер цих складних відношень яскраво відображений в розповідях Геродота про скифського царя Скила, який полюбляв елінскі звичаї.

На початку 5 ст до н.е. як в Ольвії, так і в її сільському оточенні відбулися суттєві соціально-культурні зміни. Земляночні помешкання перших мешканців змінюються наземними сирцово-кам"яними домівками звичайних для Греції того часу типів.

Такаж забудова розповсюджується і на територію Нижнього міста. Будуються оборонні стіни, за межами котрих виникає забудоване землянками предмістя, починається момументальне будвіницто.

Для початку всього етапу – від 5 до останньої треті 4 ст до н.е. – характерно поступове укріплення полісу, подальший розвиток його економіки. На початку 5 ст. до н.е. різько скорочується кількість сільських поселень, мешканці котрих концентруються в самої Ольвії. Поряд з ростом міста зменшується територія сільского оточення.

Це дає підстави думати, що роль сільского господарства в економіки держави у 5 – першій половині 4 ст до н.е. знизилась. Мабуть, продуктами землеробства Ольвія в цей час могла забезпечувати тільки себе. Слід підкреслити, що мешканці міста займалися не тільки ремесництвами (металообробними, гончарними і іншими), але й безпосередньо сільським господарством, підтвердженням чого є поява в культурних шарах даного періоду великої кількості зернових ям.

Приблизно на рубіжі 5 – 4 ст. до н.е. – першій половині 4 ст до н. е. у розвитку економіки міста наближається якісний злом, розширюється будівництво, підвищується рівень будівельних робот; з початку 5 ст до н.е. Ольвія починає випуск великої литої бронзової монети, так званих "ассов", на одному боці котрих розміщувалось зображення Афіни, Горгони або Деметри. На межі 5 – 4 ст до н. е. монетна справа повністю переходить до ведення держави. У середині 4 ст до н.е. видається декрет, що предписує робити всі торгівельні розрахунки в ольвійькій монеті.

В той же період Ольвія підтримує широкі торгівельні зв"язки з низкою грецьких міст. За думкою деяких дослідників, вона також деякий час входило до складу 1 Афинського морського союзу.

До середині 4 ст. до н.е. роль сілького господарства в економіці полісу значно підвищується. Відбувається регламентуюче державою освоєння сільського оточення: поряд із звичайними сільськими поселеннями з"являються так звані "віли".

Поряд із сільським господарством і ремеслами в економіці Ольвії важливе місце займає торгівля як з античним світом, так і з оточуєчим місцевим населенням. Протягом 6-4 ст до н.е. спостерігається поступова періоринтація торгівельних зв"язків. У 4 ст до н.е. розвивається торгівля з південнопонтійським центрами, з Гераклією і Синопою.

За свідоцтвом Геродота найближчими сусідами Ольвії були каліпіди (історик називає їх також елліно-скифами) північніше розміщувалися алазони і скіфи-пахарі.

Таким чином, Ольвійський античний поліс складався із міста Ольвія – культурно –політичного і торгівельно-ремесницького центру – і хори. За своїм політичним укладом це була демократича рабовласницька республіка у всякому випадку з 5 ст до н.е. Прав громадянства не мали жінки, а також іноземці, що переїздили сюди на постійне місце мешкання. Права громадянства предоставлялись тільки тим іноземцам, котрі зробили достатньо великі послуги державі. Незначною була роль у політичному житті і простих громадян, що добували кошти власною працею.

Законодавчим органом були народні збори, скорочено назвалися народом ( в ньому могли брати участь всі повноправні громадяни) і рада, від імені которих видавалися декрети і постанови.

У функції ради входили попередньє обговорення всіх важливих питань державної діяльності, після чого вони виносилися на народні збори. Крім того, рада спостерігала за роботою органів виконавчої влади.

Виконавчу владу здійснювали різні магистратури: колегії або окремі посадові особи (магістрати), що обиралися на народних зборах відкритим голосуванням на термін, як правило, одного року. Вищою магістратурою була колегія архонтов ( 5 чоловік), що керувала всьома іншими колегіями і слідкувала за станом фінансів, випуском монети. У випадку необхідності колегія архонтів могла скликати нородні збори.

Фінансовим справами займалися ще дві колегії: колегія сьоми і колегія дев"яти.

Військовими справами займалася колегія стратегів (6 чоловік).

Колегія аргономів (5 чоловік) і астиномів спостерігали за порядком на ринках, на агорі, за якістю товарів, правильністю мір і вагів. При надзвичайних обставинах формувалися колегія ситонів, котра піклувалася про закупівлю зерна на випадок неврожая, зберегання його і продажі громадянам за помірковані ціни.

Серед одноособих посад відомі гімнасіарх, керувавший гімнасієм і організацією змагань, а також жреці, секретарі, глашатаї і інші.

Був суд, що складався із декілька відділів, кожен із яких відав визначеним колом справ. Суд штрафував виновних, конфісковував майно і інше.

Вільна частина населення Ольвії була відносно однорідна в етничному і економічному відношеннях. На початку 4 ст. до н.е. росте майнове розшарування, посилюються соціально-економічні і правові протиріччя., в місті з"являється значана кількість рабів.

Особливо це ярко проявилося в останній треті 4 ст до н.е., коли у 331 р. до н.е. Ольвія була осаджена тридцятитясячною армією одного із полководців Македонського – Зопіріона.

В кінці 4 – 3 ст до н. е. Ольвія досягає найвищого за всю історію розквіту. Проводяться великі градобудівні роботи – перебудовуються і іноді переплановуються цілі райони, забудовується терасна частина міста, ведеться велике будівництво, як монументальне – культове і міське, так і приватне.. площа міста зібльшується до 50-55 гектарів. До кінці 4 сь до н.е. з метою укріплення грошового курсу Ольвія починає випускати золоті монети.

В останні десятиріччя 4 ст до н.е. Ольвія значно посилила зв"язки зі своєю минулою метрополією – Мілетом. Громадянам цих міст були представлені права ісополітії, тобто поселення Мілета користувалося в Ольвії всьома правами ольвіополітів так же , які ольвіополіти в Мілеті.

Розширилися і торгівельні зв"язки. Окрім Синопи і Геракліеі, з яким торгувала Ольвя, завязувалися добрі відношення із багатьма центрами, котрі в той час вишли на історичну арену у зв"язку із формуванням нових еліністичних держав, - з Пергамом, Родосом, Самосом, Косом, кнідом і іншими. Як і раніше, Ольвія ввозить олівкову олію, вино, коштовний парадний посуд, прикраси і т.ін. торгівельні зв"язки содіювали розвитку ремесел, особливо гончарного виробництва, сільського господарства, до деякого ступеню – рибальства (по епіграфічним даним, тут існував рибний ринок).

Паралельно з розвитком міста активизувалося життя на поселеннях сільського оточення. Відроджуються багато старих поселень, основуються нові, де теж застосовуються кам"яне будівництво, жилі дома за совїми особливостями наближаються до міського мешкання. Розквітає не тільки місто Ольвія, але й вся держава вцілому.

Занепад Ольвії

Намагаючись захистити себе від нових нападків кочівників,Ольвія зверталася за допомогою до Риму.у 2 ст.до н.е. тут було розміщено залогу римську.На початку 3 ст..місто включено до складу римської провінції Нижньої Мезії.Зовнішнім проявом римського впливу була поява зображення римського імператора Сетимія Севера(193-211 рр.) та членів імператорського дому на монетах Ольвії,встановлення на їх честь від імені ради і народу статуй тощо.

В середині 3 ст. Римляни залишили Ольвію.А ії знову розгромили кочові племена.

Зруйнованому і позбавленому зв’язків з місцевим населенням та з античним світом,місту не судилося відродитися.А на межі 4-5 ст.н.е.життя Ольвії повністю згасло.

Припинення життя Ольвійської держави співпало з важкою внутрішньою економічною та політичною кризою більшості античних держав Північного Причорномор’я.Спільною причиною цього занепаду була криза рабовласницького способу виробництва,зародження в його надрах нових,ранньофеодальних відносин.

На відміну від інших великих центрів античної культури,у Північному Причорномор’ї-Херсонеса і пантикапея(сучасні Севастополь і Керч),де життя продовжувалося і в післяантичні часи,Ольвія не пережила своєї епохи.

Стародавні будівлі дедалі більше вкривалися наносними шарами грунту.Сильні степові вітри засипали руїни міста пилом.І через 1000 років про існування квітучого міста ніщо не нагадувало.

Тільки в 16-18 ст. Руїни Ольвії привернули увагу турків,що тоді володіли узбережжям Чорного моря.Перетворивши рештки стародавнього міста на каменоломні,вони вивозили Ольвійський камінь на будівництво своїх фортець,зокрема Очакова,випалювали з нього вапно, виготовляли селітру.

Ольвия. Римский период

І – ІІІ сторіччя н.е. харктеризувалося для Ольвії експансією Римської імперії. Взагалі на протязі усьго І-го ст.н.е. ольвіополітам приходилось не одноразово вступати у військові конфлікти або ліквідовувати небезпеку дипломатичними засобами – задобрювання царів сусідніх племен різними поступками та подарунками. З посиленням експансії Римської імперії у Півнвчному Причорномор’ї ситуація поступово змінюється. Ольвія, розташована на важливих торгівельних та стратерічних шляхах, все більш привертала до себе увагу Риму. Саме тут проходила одна з ділянок шляху від Дунайської повінції до Малої Азії. Існує думка про те, що Ольвія виступила з боку римлян у їх війні 45 р.н.е проти Боспора, за що отримала ряд пільг.

Починаючи від часів імператора Траяна в Ольвії відмічається збільшення кількості римських монет, що свідчить про існування все більш тісних зв’язків з Римською імперією. За часів імператора Антоніна Піе (138-161рр.н.е.) в Ольівю були направлені війська з Нижньої Мезії для того щоб запобігти тавроскифську навалу. Ольвія втратила політичну незалежність з підпорядкуванням її наміснику Нижньої Мезії при імператорі Септимії Севері (193-211 рр.н.е.). Зовнішнім проявом римського впливу була поява зображення римського імператора та членів імператорського дому на монетах Ольвії, встановлення на їх честь від імені Ради та Народу статуй, присвячення їм нових будівель. В Ольвії був розповсюджений типовий для Риму та його провінцій червонолаковий та скляний посуд. В будівництві використовувалась обпалена цегла, для оздоблення – мармурові плити, відомо також і використання скла. Але в цілому і в побуті, і в будівництві головними були грецькі традиції попередніх часів.

Після входження Ольвії в середені 2 ст.н.е. до складу Римської провінції життя в місті стабілізувалося. Держава значно укріплюється. В цей час спостерігається підйом ремесел, сільського господарства, торгівлі. В місті виникла велика кількість ремесленних майстерень – гончарних, металургійних. Населення міста активно займалося також виноробством. На території частини міста, яка була покинута після гетської навали, споруджувалися виноробки, великі зерносховища, гончарні пічки. Виникають своєрідні ремесленно-господарські передмістя. Окрім перелічених споруд, тут знаходилися складські приміщення, загін для худоби. Слід відмітити, що в Ольвії на той час не спостерігається особливого розвитку рибальства та рибообробки. Важливу роль знову почала відігравати торгівля, особливо з районами Західного та Південного Причорномор’я. Просліджуються торгові зв’язки з малоазійськими та італійськими центрами. Про активні зв’язки Ольвії з великою кількістю інших великих античних міст свідчить декрет кінця ІІ- початку ІІІ ст.н.е. на честь ольвійського архонта Теокла, сина Сатира. Теокл виконував обов’язки жреця, багаточисленні інші доручення, у тому числі дипломатичні. Тут спостерігається натуралізація господарства. Значно зростає скученість забудови, погіршується техніка будівництва.

Населення Ольвії було різноманітним. Воно складалося з греків, скифів, сарматів, фракійців та інш. Відсоток римлян у складі населення Ольвії був незначним. Наявність римлян документально засвідчена лише серед воїнів гарнизону.

До сорокових років ІІІ ст.н.е.розквіт закінчується. Припиняється чеканка монет. Гинуть укріплені городища сільського округу. Держава не пережила двох готських навал в 40-ві та 60-ті роки ІІІ ст.н.е.

Крыжицкий С., Лейпунская Н. Ольвия - память тысячелетий. - О: Маяк, 1982. - 117 с.

Крыжицкий С.Д. Ольвия: Раскопки, история, культура.- Николаев:

Возможности Киммерии, 1997. - 192 c.